Випуск 25

Випуск 25

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Теорія психології нужди (життєвої енергії)

Автором констатується, що особистісна дія є тим психічним феноменом, який дійсно реалізує певний аспект нужди, «утримує» в єдності афективні та інтелектуальні компоненти особистості і забезпечує їх сполучальну взаємодію. Показано, що б не виступало предметом психологічного дослідження – моторні дії, робота аналізаторів, особистісні вчинки – це, в кінцевому рахунку, особистісні дії, які в єдності свого внутрішнього психічного змісту відбивають і реалізують єдину біосоціальну сутність нужди, а отже – і особистості в цілому. Зазначено, що генетико-моделюючий аналіз дозволяє виокремлювати вихідну змістовну одиницю особистості як відкритої системи, що саморозвивається, створюючи саму себе. Встановлено, що такою одиницею є нужда як всезагальна енергетична сила самого життя, яка являє собою суперечливу єдність біологічного та соціального. Зроблено висновок, що генетико-моделюючий аналіз дозволяє з’єднати онтогенез і творчість: виявляється, що реальною силою, яка створює особистість і визначає її існування, є любов як опредметнена нужда. Зазначено, що аналіз за одиницями це – вивчення на основі логіко-психологічного аналізу суперечливої одиниці – нужди, яка тримає в собі в абстракції в нерозвиненій формі примат цілого: біологічного та соціального. Підкреслено, що особливе місце в дослідженні психічного розвитку за допомогою генетико-моделюючого методу займає підведення під логічно вибудовану систему психологічних понять відповідної системи дій і операцій, адекватних родовій діяльності, спрямованій на створення цих понять в історії культури і родової здатності як результату їхнього засвоєння в процесі навчання. Встановлено, що реальне ж формування даних психічних здібностей здійснюється в експериментальному навчанні, структурно організованому як моделюючий (формуючий) експеримент. Зроблено висновок, що процес формування психічних здібностей (які є інтимно-психологічним еквівалентом цілісної діяльності) складається з двох етапів: конструювання моделей цих здібностей і втілення в навчальному (експериментальному) матеріалі їх формування в учбовій діяльності щодо засвоєння цього матеріалу, а психолого-педагогічне дослідження, завданням якого є вивчення формування цілісної діяльності та її психічних еквівалентів – здібностей, можливе тільки при побудові його способом генетико-моделюючого дослідження.

Ключові слова: теорія, психологія нужди, генетико-моделюючий метод, процес формування психічних здібностей, біосоціальна сутність нужди, існування, онтогенез, саморозвиток, особистість, ґенеза.

 

УДК: 159.923

Л.М. Абсалямова

Розлади та порушення харчової поведінки особистості

В статті розглядаються психологічні особливості харчової поведінки. Актуальність проблематики дослідження полягає в тому, що правильне харчування забезпечує повноцінне функціонування людини, а неправильне – призводить до надлишкової, або вкрай недостатньої ваги, погіршення стану здоров’я та розвитку різних захворювань. Метою нашого дослідження було визначення психологічних особливостей харчової поведінки, її видів, розладів та порушень. Кількість і частота вживання їжі залежать від таких феноменів, як почуття голоду, апетит і почуття насичення. Серед розладів харчової поведінки виділяють нервову анорексію, нервову булімію та інші. До порушень харчової поведінки можна віднести обмежувальну, емоціогенну та екстернальну харчову поведінку. В роботі здійснено спробу розмежувати поняття «розлади» та «порушення» харчової поведінки. Дослідження видів порушень харчової поведінки за допомогою «Голландського опитувальника харчової поведінки» дозволило дійти висновку, що порушення харчової поведінки спостерігаються у 43% досліджуваних. Вивчення задоволеності життям у досліджуваних з різним індексом маси тіла показало, що існує значущий зворотний зв’язок між рівнем задоволені життям та індексом маси тіла. Це ілюструє те, що особи, які мають більшу вагу, менш задоволеними життям, ніж особи з меншою вагою. Причини та наслідки цього зв’язку можуть бути розглянуті у двох напрямках. Зайва вага може виступати в якості фактора, що перешкоджає відчуванню задоволеності життям. Але й незадоволеність життям може також виступати в якості фактора, що впливає на порушення харчової поведінки.

Ключові слова: харчова поведінка, розлади харчової поведінки, порушення харчової поведінки, надмірна вага, голод, апетит, насичення, індекс маси тіла, стереотип харчування, задоволеність життям.

 

УДК 159.923

Л.Ю. Айвазян

Відмінності та особливості різновидів самотності

У статті проаналізовано результати емпіричного дослідження відмінностей та особливостей різновидів самотності. В дослідженні розглядається два різновиди самотності, що утворюють методологічну суперечність. Зроблено висновок, що два дані різновиди представляють одне явище самотності та є відображенням потреби самовираження в одному випадку і потреби комунікації – в іншому. Досліджено, що незадоволення потреб призводить до виникнення самотності, що виконує сигнальну і каталізуючу функції. Підтверджено, що різновид самотності, який обумовлений уособленням і домінуванням особистісних ідентифікацій, пов’язаний із рефлексією, механізмами психологічного захисту і потребою самовираження. Зроблено висновок, що механізми психологічного захисту можуть пригнічувати потребу у самовираженні при паралельному зростанні рівня самотності, сигналізуючи про незадоволену потребу. Різновид самотності, що обумовлений домінуванням соціальних ідентифікацій, пов’язаний із незадоволеною потребою у спілкуванні. При незадоволенні такої потреби буде зростати рівень самотності і втрачатися смисл життя. На основі отриманих результатів представлена модель самотності, що відповідає онтологічній концепції особистості. Дане переживання може розгортатися на рівні особистості як соціальна самотність і на рівні індивідуальності як екзистенціальна самотність. Дані різновиди самотності протиставляються у сучасній психології, що утворює методологічну проблему, оскільки в одному випадку стверджується, що самотність має негативне значення, в іншому – позитивне і є умовою розвитку особистості. Побудована модель дозволяє вирішити дану проблему через варіативність самотності і цілісність даного явища. Результати, представлені у статті, можуть бути застосовані в дослідженнях самотності та в інтервенційній роботі із особами, що зіткнулися із даним явищем.

Ключові слова: самотність, особистість, розвиток, механізми психологічного захисту, самовідношення, рефлексія, уособлення, ідентифікація.

 

УДК 159.922.73

О.Б. Бовть

Дослідження психологічних детермінант віктимної поведінки підлітків

Обґрунтовано актуальність дослідження соціально-психологічних й індивідуально-особистісних детермінант віктимної поведінки дітей та підлітків з метою попередження його становлення. Показано недостатню науково-теоретичну вивченість соціально-психологічних механізмів віктимізації поведінки дітей підліткового віку. Розглянуто сутність категорій віктимність, віктимізація, віктимна поведінка. На теоретичному рівні виявлено та проаналізовано соціально-психологічні причини й фактори становлення віктимної поведінки дітей та підлітків. Віктимність підлітка аналізується як властивість його особистості. У комплексі соціально-психологічних та індивідуально-особистісних детермінант віктимної поведінки підлітків серед найбільш значущих виділені високий рівень тривожності й агресивності, занижена самооцінка, схильність до самозвинувачення. Описано результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення характеру взаємозв’язку віктимної поведінки осіб підліткового віку та їх індивідуально-особистісних особливостей. Виявлено, що серед форм віктимної поведінки в підлітків у найбільшому ступені виражена схильність до самопошкоджуючої та саморуйнуючої поведінки, котра пов’язана з такими характеристиками як прояви агресивності, тривожності й само- звинувачення. На підставі результатів проведеного психодіагностичного дослідження розроблено та представлено рекомендації щодо профілактики віктимної поведінки дітей та підлітків. Акцентується увага на тому, що діяльність психолога з профілактики віктимної поведінки дітей та підлітків повинна носити перманентний характер і включати в себе комплексну роботу з дітьми, їх батьками та педагогами. За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки про шляхи попередження віктимізації дітей підліткового віку. Окреслено перспективні напрямки подальших наукових досліджень причин і факторів становлення віктимної поведінки підлітків та шляхів її профілактики.

Ключові слова: віктимність, віктимна поведінка, віктимізація, фактори віктимної поведінки, психологічні детермінанти віктимної поведінки, типи віктимності, форми віктимної поведінки, профілактика віктимної поведінки.

 

УДК 159.923.2 +159.922.1

М.С. Великодна

Становлення глибинного компонента гендерної ідентичності хлопців у неповній сім’ї

У статті викладено результати емпіричного дослідження особливостей становлення глибинного компонента гендерної ідентичності хлопців у неповній сім’ї, порівняно з хлопцями із повних. Теоретико-методологічну основу дослідження склали авторські уявлення про гендер та гендерну ідентичність, що функціонують у трьох вимірах психічного: глибинному, когнітивному та поведінковому. В процесі розгляду глибинного компонента гендерної ідентичності як переживання відповідності образу «Я» гендерному образу дослідницею було встановлено генезу цього відношення у хлопців в період з молодшого шкільного по юнацький вік в умовах повної та неповної сімей. У представленій роботі вперше опубліковано авторську методику діагностики глибинного компонента гендерної ідентичності особистості засобами аналізу серії психомалюнків: «Я», «Чоловік», «Жінка», подано бланк методики та описано процедуру підрахунку балів. Спираючись на методи математичного аналізу даних (U-критерій Манна-Уітні, H-критерій Крускала-Уолліса), а також на результати попередніх досліджень, на репрезентативній вибірці у 240 осіб було визначено особливості становлення глибинного компонента гендерної ідентичності хлопців залежно від того, в якій сім’ї вони виховуються. Зокрема, зроблено висновок про наявність достовірних відмінностей у цьому процесі, пов’язаних із гендерною асиметрією глибинного виміру психіки хлопців з неповних сімей, тобто з посиленням відповідності образу «Я» глибинному образу Чоловіка та послабленням відповідності образу Жінки. Узагальнення отриманих даних та даних попередніх досліджень спонукало авторку зробити висновок про регресійні процеси гендерного змісту в несвідомому юнака з неповної сім’ї.

Ключові слова: гендер, гендерна ідентичність, гендерний розвиток, неповна сім’я, несвідоме, психомалюнок.

 

УДК 159.9.37.036-053.88

Л.А.Гончарова

Основні психологічні підходи до дослідження творчої активності особистості

Статтю присвячено розгляду основних підходів до дослідження творчої активності особистості. Нагальність дослідження визначається тим, що питання творчої активності є актуальним та недостатньо розкритим, а творча активність є одним із найменш визначених понять психологічної науки. Враховуючи різноманітність наукових підходів дослідження творчої активності та неоднозначність наукового визначення самого поняття, в межах нашого дослідження надано визначення творчої активності, як самодостатньої форми активності особистості та кінцевої мети адаптаційних процесів. Основними підходами дослідження творчої активності у віковій та педагогічній психології визначено суб’єктний, діяльнісний, особистісно-діяльнісний, емпіричний, андрогогічний, семіотичний та діяльнісно-семіотичний підходи. Зроблено висновок, що для вияву творчої активності людей похилого віку найбільш дієвим є суб’єктний підхід дослідження творчої активності особистості в межах «творчогеронтологічного» напрямку акмеологічного аспекту розвитку людини. Результатом нашого теоретичного дослідження стало виявлення можливості дослідження творчої активності людей похилого віку в межах суб’єктного підходу за допомогою психолого-педагогічного впливу завдяки включенню людей похилого віку в різноманітні види цілеспрямовано організованої тематичної творчої діяльності з урахуванням пізнавальних, емоційно-вольових та фізичних можливостей особистості, використовуючи їх для участі в процесі творчої діяльності.

Ключові слова: творчість, активність, творча активність, діяльнісний підхід, суб’єктний підхід, самореалізація, саморозвиток, похилий вік.

 

УДК 159.9.07

І.В. Гордієнко-Митрофанова

Психологічна інтерпретація лексикографічного опису слова «грайливий»

Статтю присвячено лексико- графічному опису слова грайливий. Методом узагальнення словникових дефініцій виявлено такі значення прикметника грайливий: (1) спритний, швидкий, жвавий, енергійний, рухливий, палкий, прудкий, бистрий; (2) швидкий, легкий, рухливий; (3) вигадливий, примхливий, чудернацький, різноманітний; (4) мінливий, непостійний; (5) безтурботний, безпечний, веселий, легковажний, легковажно-веселий, радісний; (6) такий, що балується, веселий, невимушено-пустотливий, смішний, бешкетний, жартівливий, пустотливий; (7) легкий, невимушений, жартівливий; (8) кокетливий, пікантний; (9) верткий, вільний, двозначний, грівуазний (застар.), (занадто) легковажний, нескромний, пікантний, сексуальний, сміливий, непристойний, фривольний; (10) бадьорий, веселий, життєрадісний, веселий; (11) бунтарський, зухвалий, ризикований; (12) такий, що розбурхує, хвилюючий; (13) свіжий, сяючий, яскравий; (14) лукавий, хитрий. Отримані значення слова грайливий описують: ігрову поведінку тварини, явища природи й матеріальні об’єкти, звуки музичних інструментів та звуки природи, характер кольору, тобто все те, що безпосередньо стосується сприйняття й відчуттів людини, а також її розумову активність та уяву; характер, темперамент, настрій; стиль життя; виразні рухи; зміст мовлення; продукти художньої творчості, в яких знаходять своє втілення відмітні особливості особистості письменника, скульптора …; й дух (але з негативною конотацією). Виявлені значення можуть бути використані для полегшення процедури угруповання асоціативних реакцій на слово-стимул грайливість, отриманих під час проведення вільного асоціативного експерименту.

Ключові слова: грайливість, грайливий, психолінгвістика, лексикографічний опис, метод узагальнення словникових дефініцій, психо- лінгвістичний експеримент.

 

УДК 159.923: 123.1

Я.Г. Григор’єва

Свобода і відповідальність як чинники конструювання сенсу життя

Стаття присвячена психологічному аналізу понять «свобода» і «відповідальність» як чинників конструювання сенсу життя в контексті постнекласичної психології, де особистість розглядається як творець власного життя, який сам себе створює. Прагнення до реалізації сенсу життя виступає первинним спонукальним мотивом в житті особистості. В рамках конструктивістського підходу в психології сенс життя є складним інтегративним поняттям, що конструюється крізь призму особистісних якостей, культурних зразків та моделей, опираючись на минулий досвід особистості, вибудовує бачення та пріоритети майбутнього. Для кожної особистості сенс життя є унікальним та неповторним. У статті досліджено поле значень понять «свобода» і «відповідальність». Свобода як чинник конструювання особистістю сенсу життя полягає в здатності виступати першоджерелом, автором своїх дій та бути активним творцем власного життя. Набуття свободи здійснюється через вчинок, який є формою активності, що веде до свободи. Проаналізовано конструктивні та патологічні варіанти вирішення людиною проблеми свободи. Відповідальність виникає разом із свободою, розглядається як здатність особистості приймати адекватні ситуації рішення, передбачати наслідки своїх дій та готовність відповідати за них перед світом і самим собою. Відповідальність є відповіддю на ситуацію, яка знаходиться в резонансі з цінностями особистості та сенсом життя. У своїй розвинутій формі свобода і відповідальність нероздільні та виступають як єдиний механізм саморегуляції та самодетермінації особистості. Зроблено висновок, що свобода і відповідальність є необхідними чинниками для конструювання сенсу життя.

Ключові слова: соціальний конструктивізм, постнекласична психологія, особистість, вчинок, сенс життя, конструювання сенсу життя, свобода, відповідальність.

 

УДК.159.9:355.01

О.С. Колосович

Психологічні аспекти службової взаємодії у військово-професійному середовищі

У статті визначено, що службова взаємодія у військово-професійному середовищі може існувати у якості узгодженості дій між підрозділами та в межах окремого підрозділу. Саме другий вид визначає безпосереднє виконання завдання підрозділу. Аналіз теоретичних джерел встановив значну практичну й теоретичну перспективу напрямку дослідження, що стосується безпосередньої службової взаємодії. Обґрунтовано методологічний інструментарій емпіричного дослідження, який полягає в тому, що у зв’язку з новизною дослідження обрано розширений спектр методик і методів, а саме: анкетування, психо-діагностика та методи математичного обчислення статистичних даних. Зроблено висновок, що службова взаємодія у військових підрозділах є різновидом професійної взаємодії, соціально-психологічним процесом, який інтегрований у процес спільного виконання військовослужбовцями завдань, що стоять перед військовим підрозділом. Її компонентами є соціально-психологічні характеристики колективу, когнітивні утворення та процеси, мотиваційні особливості та міжособистісні стосунки. Встановлено, що зі збільшенням рівня небезпеки завдань формується тенденція до збільшення рівня службової взаємодії. Також визначено, що організаційна культура за ієрархічним типом сприяє формуванню службової взаємодії, оскільки такі характеристики даного типу організаційної культури як чіткість, регламентованість, конкретність, структурованість є найбільш необхідними для діяльності військових підрозділів в умовах виконання завдань, що перед ними поставлені. Окрім вказаного, визначено наявність передумов для формування службової взаємодії не з позиції формального, а неформального лідерства.

Ключові слова: службова взаємодія, її психологічні компоненти та аспекти у професійній діяльності військових підрозділів.

 

УДК 159.922.8

І.О. Корнієнко

Вікові відмінності опанувальної поведінки

У статті обговорюються результати дослідження опанувальної поведінки підлітків, юнаків та дорослих. Визначено методичні інструменти для перевірки особливостей опанувальної поведінки особистості. За допомогою контент-аналізу охарактеризовано проблеми, які досліджувані сприймають як найбільш значимі події власного життєвого простору. Виділено головні стресори, а також особливості поведінкового реагування на них. Констатовано, що студентська молодь більш чутлива до академічних стресорів, тоді як підлітки та дорослі оцінюють сімейні стресори як найбільш значимі у власному життєвому просторі. За допомогою стандартизованих методик визначено особливості опанування важкими життєвими ситуаціями підлітками, юнаками та дорослими. Проведено порівняння результатів дослідження, з позицій особистісних та ситуативних детермінант опанування. Доведено, що у досліджуваної учнівської молоді спостерігається незрілість продуктивних стратегій опанування. Результати нижче норми за шкалами проблемно-орієнтованого копінгу свідчать про низьку спрямованість на реальні дії у важких життєвих ситуаціях, брак навиків щодо побудови алгоритмів оцінки, усвідомлення та вирішення суб’єктивно важливих життєвих ситуацій. Найбільш турбуючими негативними показниками копінг-поведінки дорослих є недостатність використання соціальних ресурсів опанування, збільшення долі непрямих маніпулятивних дій у репертуарі опанувальної поведінки, зниження рівня позитивної переоцінки важкої ситуації та песимізм. Результатами дослідження доведено, що усі категорії досліджуваних мають проблеми з репертуаром опанувальної поведінки, яка характеризується частковою непродуктивністю.

Ключові слова: копінг, опанувальна поведінка, стресор, життєвий простір, стратегія опанування, особистість.

 

УДК 378,147.016;811,111’253

О.С. Кочубей

Психологічний аналіз структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця

Стаття розглядає проблему виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця. Особливу увагу приділено психологічному аналізу структурних компонентів, що є важливою передумовою навчання майбутніх фахівців. Стаття містить виклад основних напрямків в психологічній структурі перекладацької компетентності фахівця. Розглядається структура «перекладацької діяльності» з точки зору різних психологічних підходів. У статті розглянуто складові перекладацької компетентності та місце перекладацької компетентності щодо інших компетентностей. Проводиться аналіз поняття із урахуванням думок різних вітчизняних та зарубіжних науковців. Перераховується низка вимог, яким повинен відповідати компетентний фахівець перекладу. Представлено загальні принципи організації навчання перекладу, формування перекладацької компетенції у фахівців іноземної мови. Розкрито проблематику вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень у сфері компетентної професійної підготовки фахівців. Представлено загальну характеристику структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця, визначені основні характеристики, в яких відображуються вимоги до сучасного спеціаліста. У статті досліджено психологічні особливості, що інакше визначають перекладацьку компетентність фахівця. Зроблено висновок про недостатню розробленість психологічних компонентів структури перекладацької компетентності фахівця та доцільність у подальших дослідженнях та більш глибинне виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності. Виклад матеріалу подано в руслі моделі, що трактує переклад як засіб міжмовної комунікації, специфіка якого визначає сукупність знань і умінь, які фахівець отримує в процесі навчання.

Ключові слова: переклад, перекладознавство, мовна особистість, комунікативна діяльність, компетентність, картина світу, засоби спілкування, смислове сприйняття, професійна діяльність.

 

УДК 159.922

С.Л. Кравчук

Психологічні особливості життєстійкості особистості у зв’язку з її цінностями самоактуалізації

В статті представлено теоретико-емпіричний аналіз аспектів проблеми психологічних особливостей життєстійкості та цінностей самоактуалізації особистості. Відмічено, що стресові ситуації, як правило, пред’являють вимоги, що виходять за межі можливостей особистості справлятися з ними, навіть за наявності необхідних для цього ресурсів. Здійснено аналіз понять життєстійкості та цінностей особистості. Зауважено, що поняття «життєстійкість» відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, а також є показником її психічного здоров’я. Проаналізовано, що життєстійкість перешкоджає виникненню внутрішнього напруження в стресових ситуаціях. Зауважено, що життєстійкість виступає ключовою особистісною змінною, що опосередковує вплив стресогенних факторів. Проаналізовано, що ціннісні орієнтації особистості характеризують її з точки зору суттєвих життєвих принципів, які вона використовує як орієнтири на своєму життєвому шляху. Відмічено, що самовизначення передбачає не тільки самореалізацію, але і самотрансценденцію. Досліджено, що особистість, котра характеризується високим прагненням до самоактуалізації, має, по-перше, низькі показники у виразі невротизації; агресивності; агресії та фрустрації як психічних станів; дратівливості; вербальної та непрямої агресії; авторитарності, а, по-друге, високі показники в стійкості до стресу. Досліджено, що надання пере- ваги цінностям особистості, що самоактуалізується, значущо пов’язане з життєстійкістю, креативністю, потребою в пізнанні, альтруїстичністю, товариськістю, автономністю, спонтанністю, саморозумінням, наявністю прагнення до самоактуалізації. Проаналізовано особливості зв’язку цінностей особистості, що самоактуалізується, з її життєстійкістю.

Ключові слова: особистість, цінності, життєстійкість, стрес, ситуація, контроль, самоактуалізація, самореалізація.

 

УДК 159.922.1.[316.614..159.9228]

О.М. Курдибаха

Гендерні особливості становлення підлітків у процесі соціалізації

У статті описано гендерні особливості становлення підлітків в процесі соціалізації. Метою роботи є висвітлення гендерних особливостей підлітків в процесі соціалізації. Висвітлено поняття гендерної соціалізації та гендера. Досліджено, як формуються гендерні якості людини. У статті висвітлено проблеми підростаючого покоління. Проаналізовано вплив інститутів на становлення підлітків в процесі соціалізації. За допомою таких методів як спостереження, анкетування, бесіди було визначено психологічні особливості гендерного розвитку підлітків. Описано невід’ємні складові становлення особистості на протязі її життєвого шляху. Показано вплив соціально значимої та соціально визначеної креативної діяльності на підлітків. Описано роль гендерного маркування предметів. Описано процес формуння гендерних якостей людини. Показано причини фемінізації підростаючого чоловічого населення і маскулінізації жіночого. У статті висвітлено проблеми підростаючого покоління. Показано вплив інститутів на становлення підлітків в процесі соціалізації. За допомою таких методів як спостереження, анкетування, бесіди було визначено психологічні особливості гендерного розвитку підлітків. Зроблено висновок, що в основі психологічного розуміння соціалізації особистості лежить характеристика соціально-психологічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя та відносин. Гендерна соціалізація – це багатогранний, довготривалий процес, у результаті якого підліток повинен усвідомити свою гендерну приналежність, оволодіти та засвоїти свої ролі та відтворювати їх у своїй поведінці та спілкуванні з однолітками. Усвідомлення підлітками своєї гендерної приналежності – це шлях до розвитку гармонійної, розвиненої особистості.

Ключові слова: гендерна соціалізація, гендер, інститути соціалізації, статева типізація, нормативний тиск, опредмечування, маскулінність, фемінність.

 

УДК 159.92

О.М. Лукашевич

Концептуалізація морально-психологічних витоків громадянського розвитку особистості в дорослому віці

У статті проаналізовано зовнішні та внутрішні витоки морально-психологічного розвитку дорослої людини. Досліджено взаємозв’язок моральності та громадянського розвитку особистості, що розкривається в площині соціально-політичних настановлень. Розкрито значущість впливів соціально-політичних подій у суспільстві щодо формування моральної та громадянської свідомості українців. Досліджено, що кожний суспільно-політичний устрій формує свій тип моралі і свою систему цінностей, які визначають ставлення конкретної особистості, як представника свого покоління, до сучасних подій в країні та зайняття власної громадянської позиції. Визначено, що механізм дії моральних норм на людську активність не вичерпується лише зовнішніми регуляторами: з одного боку, він забезпечується примусом або рекомендацією діючої особистості з боку громадської думки, з другого – самопримусом, самовелінням, як внутрішнім джерелом повинного, заснованим на усвідомленні обов’язку особистості перед собою і суспільством. Зроблено висновки, що мораль містить у собі індивідуалізований початок, який корелює з обраним способом життя особистості та з її особливими соціальними якостями. Психологічним механізмом засвоєння моральних норм є її емоційне переживання особистістю, внаслідок чого ця норма набуває для людини особистісного сенсу, стає безумовною цінністю і трансформується у суспільно значущі вчинки, здійснювані нею. Вчинки, в свою чергу, формують особистісні цінності (моральні якості), які виступають регуляторами поведінки. Моральна свідомість і самосвідомість дорослої людини є результатом її власного саморозвитку, прагненням до особистісної та громадянської самореалізації.

Ключові слова: мораль, моральність, моральні витоки, моральний розвиток, моральна свідомість,моральні цінності.

 

УДК 159.92

А.Мажец, Р.Стефаняк

Окремі аспекти інтернет-залежності: навчання дітей та молоді правильно використовувати мультимедійні засоби та ЗМІ

Поняття залежності було вперше введено Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1968 році і не враховувало ризик потрапити в залежність від конкретних типів поведінки. ВООЗ розглядало тільки психоактивні речовини в якості факторів у розвитку наркоманії. Філіп Зімбардо вважав залежність як фізичний і психічний примус повторювати певну поведінку, що людина не може контролювати. Це означає сильне бажання для безперервного використання конкретної речовини або повторюючи певні моделі поведінки, що дозволяють людині зменшити негативні стани і надати їм почуття задоволення. З часом така поведінка або частота використання конкретної речовини активізується, у той час як утримання від них стає все важчим і важчим. Найбільш істотним є те, що Зімбардо також розглядає можливість отримати залежність від різних видів діяльності, а не просто від хімічних речовин. Проблему залежності від комп’ютера та інтернет-використання почали досліджувати на початку дев’яностих років 20-го століття. Проблемне використання Інтернету призводить до численних наслідків фізичного характеру. Набагато тривожнішими є ризики психічного та соціального характеру, які можуть виявитися навіть шкідливішими. Вони мають найбільш руйнівний вплив на дітей і молодь. Крім сім’ї, ще школа відіграє важливу роль у профілактиці зловживання Інтернетом. Важливо, що на уроках інформатики студентів вчать, як правильно використовувати сучасні технології. Вчителі повинні виокремити правила мережевого етикету, які повинні використовуватися в Інтернеті. Вони також повинні змусити молодь усвідомити, що Інтернет містить як правдиву, так і неправдиву інформацію, яка не повинно сприйматися без критики.

Ключові слова: залежність, профілактика, Інтернет, навчання використовувати мультимедійні засоби.

 

УДК 159.92

Данута Мажец, Магдалена Плюскота

Право дітей на фізичні вправи та відпочинок

Соціопедагогічний феномен Генріха Джордана. Генріх Джордан – польський лікар, суспільний діяч і засновник спортивної теми – парків для дітей. Він був великим прихильником прав дітей на фізичні вправи та відпочинок. Як практикуючий лікар, що виявляв інтерес до нових тенденцій у сфері освіти і змін, які відбувалися у педагогіці у другій половині 19 століття, Джордан вбачав переваги здоров’я у фізичних вправах та перебуванні на свіжому повітрі, надзвичайно важливих для сучасного суспільства, яке підпадає під негативний вплив розвитку технологій. Він використовував найновіші досягнення науки Західної Європи і Північної Америки у польській традиційній фізичній освіті. До того ж він використовував свій власний аналіз соціальних потреб у цій сфері і розвинув свою оригінальну, універсальну та, водночас, факультативну освітню систему в місті Кракові. Завдяки проектам і діяльності було запроваджено право переїжджати та відпочивати багатьом поколінням дітей і молоді Кракова та Галичини й інших польських земель наприкінці дев’ятнадцятого і на початку двадцятого століть. Особливо варте уваги зростання інтересу до Джорданівської ідеї стосовно спортивної форми польського суспільства завдяки поширенню гігієни та фізичного виховання дітей і молоді на відкритому повітрі: на сонці та воді у русі під час спортивних ігор і вправ. Нова ідея Джордана стосується об’єднання фізичного виховання із проблемою здоров’я, оскільки фізична активність розглядається як один із найбільш важливих факторів на ниві просвітництва сучасної здорової молоді. Заняття і ідеї, які Джордан впроваджував у життя молодих людей, є доречними і зберігають свою цінність аж до сьогодення. Прикладами можуть бути парки для прогулянок по всій Польщі. Парки слави, як і доля знаменитих людей, цікавила багатьох, відійшли в небуття. Але найбільш важливим, мабуть, є той факт, що ідея Джордана «відкрила» спроможність дітей самих упоратися зі своїм відпочинком та розвагами. Сучасні парки для розваг є іншими, відмінними від попередніх, але незважаючи на це, традиція продовжує ідеї і думки свого автора.

Ключові слова: фізичні вправи, відпочинок, спорт, переваги здоров’я, фізичне виховання.

 

УДК 159.922-056.37+053.6

Н.О. Макарчук

Агресія та агресивна поведінка як психічний засіб особистісної саморегуляції підлітків із порушеннями розумового розвитку

В статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми агресії як засобу особистісної саморегуляції у підлітковому віці. Представлено результати емпіричного дослідження основних її проявів у особистісній саморегуляції підлітків із порушеннями розумового розвитку. Виявлено специфіку функціонування агресії як психічногом стану та агресивності як стійкої особистісної властивості. Доведено, що зміст агресивної поведінки складає стійкість агресії як психічного стану. Представлено опис видів агресії та їх вираженість у підлітків з порушеннями розумового розвитку. Встановлено, що почуття провини, образа, підозрілість, фізична агресія найбільш характерні для підлітків із порушеннями розумового розвитку, так як здебільшого встановлені на високому рівні в структурній організації їхньої особистості. Констатовано, що ухильна або непряма, вербальна агресія та негативізм також мають показники середнього рівня. Виявлено, що при психотичному та пограничному профілях особистісної саморегуляції підліткам з порушеннями розумового розвитку приманна інструментальна агресія, при невротичному – мотиваційна. Доведено, що вербальна та невербальна агресія мають стійкі зв’язки в проявах. Також існують зв’язки між фізичною агресією та роздратуванням, між роздратуванням та загальним індексом ворожості. Виявлено, що агресія в підлітків з розумовою відсталістю здебільшого функціонує у вигляді психічного стану. Доведено, що найбільші труднощі у таких підлітків спостерігаються при функціонуванні аутоагресії, яка детермінує появу вторинних психічних дизфункцій їхньої особистісної саморегуляції.

Ключові слова: особистісна саморегуляція, підлітковий вік, незворотній психічний стан розумової відсталості, агресія, агресивність, агресивна поведінка, почуття провини, образа, підозрілість.

 

УДК 159.94

К.С.Максименко

Пресупозиції за співвідношенням: особистість пацієнта – особистість психотерапевта, діагноз – форма психотерапії

Автор досліджує, як неправильне уявлення про професію психолога (психотерапевта) і специфіку його діяльності може сформувати світогляд і послужити поштовхом для прийняття рішення звернутися чи не звертатися до послуг даного виду фахівців, тим самим зігравши найважливішу роль у психічному благополуччі людини. В результаті дослідження встановлено, що питання про необхідність або відсутність такої щодо діагностики психічного стану пацієнта широко обговорюється в даний час. Зроблено висновок, що справжньою причиною цього є все більш агресивна антипсіхіатрична ідеологія, під надзвичайно потужним впливом яка перебувають екзистенційно-гуманістичні підходи. Останні, як відомо, заперечують необхідність будь- якої діагностики та керуються ідеями цілісності особистості і неможливості її розгляду виключно через призму діагнозу. Водночас, ніхто й не претендує на виняткову значимість діагнозу. Перш за все тому, що сам діагноз несе в собі конкретно-історичні умовності та обмеження. Інша справа, що виокремлення саме тих аспектів, які явно або побічно заважають здоровому функціонуванню особистості, є виключно важливою, часом життєво необхідною стороною роботи медичного психолога, оскільки забезпечують цілеспрямованість психотерапевтичної допомоги, з одного боку, а з другого – допомагають виключити можливість органічних порушень та психічних захворювань і т.д.

Ключові слова: особистість пацієнта, особистість психолога, психотерапевт, медичний психолог, психічні захворювання, діагноз, діагностика, психічний стан.

 

УДК – 159.9.07:377.1

М.О.Марценюк

Особливості інтелектуального ставлення до здорового способу життя

В статті описуються свідомі та неусвідомлювані (валеоустановки) ставлення до здорового способу життя. Розглядається і надається визначення валеоустановок, висвітлюються їх складові: когнітивний компонент, емоційно-оцінковий та поведінковий компоненти. Аналізуються сучасні наукові дослідження проблеми психологічних особливостей розвитку інтелектуального ставлення до здоров’я та здорового способу життя. Було здійснено аналіз робіт низки авторів: О.В. Воднєвої, Т.В. Сущенко, В.С. Кучменко, В.Н. Беленова, З.А. Чайнікова, Л.Н. Овчиннікової. Аналіз робіт цих авторів дозволив виділити ряд особливостей по-перше, всі названі автори формулюють проблему ціннісного ставлення до здоров’я і здорового способу життя як проблему його формування; по-друге, окремі автори формулюють проблему як проблему формування ціннісного ставлення до здорового способу життя, а не до здоров’я; по-третє, у всіх випадках формування ціннісного ставлення до здоров’я і здорового способу життя автори виходять з уявлень про структурні компоненти ставлення до здоров’я; по-четверте, у названих авторів виявляється подвійність позиції щодо того, чи може здоров’я виступати як термінальна цінність; по-п’яте, всі перераховані автори аналізують проблему формування ціннісного ставлення до здоров’я з погляду педагогіки; по-шосте, роботи вказаних авторів присвячені формуванню ціннісного ставлення до здоров’я у різних соціальних груп: у дошкільників, школярів, педагогів вищої школи, керівників освітніх установ, майбутніх вчителів. На основі узагальнення теоретичних даних робляться висновки, які стосуються психологічної природи, механізмів та функцій ціннісного ставлення до здорового способу життя.

Ключові слова: ставлення, валеоустановка, цінності, здоров’я, здоровий спосіб життя, формування, розвиток.

 

УДК 159.922: 316.362.4:364-782.44

Т.І.Мельничук

Ставлення батьків та дітей у сім’ях усиновителів/удочерителів до «таємниці» некровного походження прийнятої в сім’ю дитини

У статті досліджується ставлення батьків до правової норми збереження таємниці походження дитини в ситуації усиновлення/удочеріння. Доводиться, що шлях до відкритого усиновлення потребує спеціальних заходів «примирення» сім’ї із некровною спорідненістю дитини. Проведене дослідження дає можливість зробити наступні висновки, що зафіксована правова норма збереження таємниці походження усиновленої дитини обмежує її права і потребує перегляду. Отримані дані в процесі психологічного дослідження дозволяють засвідчити, що усиновлення/удочеріння дитини сприймається його учасниками як акт формування сім’ї, який одразу набуває ознак повноцінності, де є присутні всі форми взаємодії, зокрема в ситуації бездітності набувається ще і та, яка формувала у сім’ї відчуття дефіцитарності, неповноцінності – взаємодія між батьками та дітьми. Саме ці стосунки респонденти оцінюють як радісні, такі, що дають їм відчути повноту життя. Однак, аналіз ставлення дорослих до таємниці усиновлення/удочеріння засвідчують вірогідність психологічних настановлень дорослих і їх неготовність до змін щодо цієї норми. Доведено, що в процесі усиновлення/удочеріння дитини дорослі прагнуть відтворити природний процес народження дитини, створюючи для того чисельні умовності, які транслюють як щодо навколишнього середовище, так і щодо самої дитини. В свою чергу, деякі діти теж виказують неприйняття свого стану, як усиновленого, воліючи «ніколи не знати правди». Однак більшість дітей погоджуються, що відкритість для них факту усиновлення/удочеріння могли зменшити ризики неадекватної поведінки та посилити їхні шанси на підвищення усвідомленості у побудові власного життя. Наше дослідження не претендує на вичерпність і може розцінюватися як одне із піонерів в цій сфері життя сім’ї та суспільства. Подано авторську рівневу модель готовності дорослих і дітей до відкритого усиновлення/удочеріння.

Ключові слова: сім’я, ставлення, парентифікація, усиновлення/ удочеріння, таємниця усиновлення/удочеріння, рідня, некровна дитина.

 

УДК 316.628

М. М. Мищишин

Експериментальне дослідження сили мотиву як рушійного стимулу в поведінці людини

Теоретично обґрунтовано поняття «сили мотиву» та «образу бажаного». Розглянуто погляди на ці поняття провідних учених і здійснено короткий огляд літературних джерел по даній тематиці. Подано аналіз результатів експериментального дослідження сили мотиву. Дослідження проводилося на базі Національного університету «Львівська політехніка» серед студентів, аспірантів та викладачів, загальна кількість 414 респондентів. Перевірено на надійність та валідність психометричні показники обраної у дослідженні методики. Надійність перевірена методом поділу навпіл та методом альфа Кронбаха, а валідність доведена шляхом експертних оцінок. Описано основні результати дослідження, які підтвердили те, що чим чіткішим та яскравішим є створений в свідомості образ цілі, тим сильнішою є мотивація людини. Здійснено кореляційний аналіз, в якому виділено численні кореляційні зв’язки на рівні високої статистичної значущості між характеристиками сили мотиву та образу бажаного, а саме його яскравістю і чіткістю. За допомогою регресійного аналізу доведено залежність сили мотиву від яскравості та чіткості образу. Відображено результати факторного аналізу, при якому виділилися три істотних фактори. Перший фактор – «Сила мотиву» – пояснює 44,3% дисперсії, другий фактор – «Вікова категорія» – пояснює 12,64% дисперсії та третій фактор – «Стать респондента» – описує 11,43% дисперсії. Визначено кумулятивний відсоток усіх трьох компонентів, який становить 68,37% дисперсії. Відображено відмінність сили мотиву у респондентів різних вікових категорій.

Ключові слова: мотив, мотивація, сила мотиву, стійкість мотиву, характеристики мотиву, ціль, образ бажаного, характеристики образу.

 

УДК 159.922

В.В. Мосійчук

Нормативна криза фахової готовності: психологічні особливості переживання

Представлено результати емпіричного дослідження психологічних особливостей такої нормативної кризи професійного становлення майбутніх психологів, як криза фахової готовності. Обґрунтовано, що інтерес до цієї нормативної кризи викликаний тим, що саме ця криза відрізняється від інших найбільш виразними симптомами, що само по собі вже свідчить про глибину її переживання. Показано, що ця криза пов’язана з певними переломними моментами фахового навчання, а саме: з очікуваннями студентами-випускниками важливих життєвих випробувань (державних іспитів, на яких необхідно демонструвати знання, що засвоюються протягом всього навчання та пошук роботи, пошук свого місця в житті і професії, необхідність самостійно ухвалювати відповідальні рішення). Визначено, що ці очікування суттєво підвищують тривожність і знижують особистісну та професійну самооцінку студента. Констатовано, що: у більш ніж третини студентів-психологів виявлено ознаки деструктивного переживання кризи фахової готовності, а саме – високий рівень професійної фрустрованості; майже половина випускників оцінюють свій рівень готовності до майбутньої професійної діяльності як низький (в це поняття готовності студенти вкладають, перш за все, мотиваційний компонент); у загальному емоційному супроводі фахового навчання студентів-випускників частка позитивних емоцій є незначною; наявність негативних переживань (в першу чергу, тривоги) свідчить про існування кризових моментів, які і супроводжуються цими негативними переживаннями. Зроблено висновки, що такі переживання найчастіше є бар’єром, котрий заважає реалізації задуманого, а також призводять до деформації професійної мотивації та ускладнення учбово-професійної самореалізації.

Ключові слова: кризи фахового навчання, криза апробації, криза фахової готовності, переживання, професійно спрямована фрустрованість, тривожність, емоційний супровід фахового навчання, учбово- професійна самореалізація.

 

УДК 364.7: 314.7(438)

Сабіна Москва

Miграція – проблема сучасних реалій Польщі

У статті висвітлюється проблематика міграції та її масштабів, ознак демо- соціальних мігрантів, а також розглядається поняття «діти мігрантів». Автор підкреслює важливість усвідомлення суспільством наслідків, які несе з собою заробітчанська еміграція. Глобальні суспільні, політичні, економічні і культурні зміни, які відбуваються в останніх декадах, стають причиною того, що питання міграції стає одним із найважливіших явищ суспільного життя в Польщі. Поняття закордонних міграцій розглядається в різних аспектах, у політичній, психологічній, економічній, історичній площині. Проблема функціонування родин, члени яких перебувають на заробітках, є досить багатоаспектною та надзвичайно складною. Масовість і розповсюдженість міграції значною мірою впливає на образ сучасних польських сімей. У наступній частині автор ширше описує негативні наслідки міграцій, які переживають сім’ї. «Неповність» сім’ї, спричинена міграцією одного з батьків чи батьків, викликає негативні наслідки у виховному процесі. Безсумнівно, така міграція змінює структуру та спосіб реалізації основних функцій родини. До цих наслідків відноситься також порушення у процесі комунікації. Виїзди за кордон як на певний період, так і на постійно, визначають спосіб спілкування в родині – опосередковано чи безпосередньо. Можна констатувати той факт, що крім економічних втрат, життя в еміграції пов’язане з високим психологічним напруженням. Відсутність одного з батьків відображається на виховному процесі, що призводить до виникнення в психіці дитини невідворотного спустошення, а негативні наслідки можуть проявитися в дорослому житті. Тому батьки повинні замислитись, якими можуть бути наслідки міграції для розвитку дитини.

Ключові слова: міграція, наслідки міграції, сім’я, дитина, заробітчанська еміграція, заробітки, виховний процес.

 

УДК 159.9.075

С.А. Мул

Ситуативно-особистісна орієнтація керівника та її вплив на готовність до професійної діяльності

Військова діяльність нашої держави в контексті ведення локальних бойових дій із залученням офіцерів підрозділів вимагає деталізованих досліджень проблем діяльності особистості в різних умовах обстановки. Не є виключенням і діяльність прикордонної служби України. В статті наведено результати емпіричного дослідження, проведеного в рамках вивчення проблеми ситуативно-особистісних орієнтацій керівника в сфері охорони державного кордону України. Дослідженням охоплено значну частину правоохоронців, конкретизовані показники по кожному ситуативно-особистісному напрямку орієнтацій як необхідних складових забезпечення ефективної діяльності правоохоронця. Ситуативно-особистісні орієнтації офіцера-керівника в сфері охорони державного кордону України забезпечують значний вплив на ефективність управлінської діяльності підпорядкованим особовим складом органів охорони державного кордону. Результати досліджень серед чоловіків і жінок-офіцерів показують, що серед чистих типів ситуативної та особистісної орієнтації чоловіки мають деяку перевагу в 1,2%. Але серед змішаного типу ситуативна та особистісна орієнтації є рівними. Особистісна та ситуативна орієнтація лідера, спрямована на психологічний клімат у колективі, стосунки з людьми, в рівній мірі виявлені серед чоловіків і жінок-офіцерів. Офіцери, які характеризуються ситуативною та особистісною орієнтацією якогось одного типу, є більш передбачуваними. Можна передбачити їх поведінку, дії і вчинки, як вони будуть реагувати в певній ситуації, які рішення вони можуть зробити. Офіцери, які мають змішаний тип ситуативної та особистісної орієнтації є більш непередбачуваними, тому що вони можуть діяти по- різному в різних ситуаціях, все залежить від сили стимулу і мотиву.

Ключові слова: готовність, професіоналізм, діяльність, ситуативно-особистісна орієнтація.

 

УДК 159.923.54’876

О.Ю. Набочук

Нормативна модель екологічної свідомості старшокласника

В статті окреслено зміст екологічної свідомості особистості з огляду на екологічну культуру індивіда. Виокремлено субструктури екологічної свідомості людини: образ екологічної ситуації, образ типових рис члена екоспільноти (екологічний стереотип), самообраз індивіда як члена екоспільноти (екологічний самообраз). Виділено та охарактеризовано психологічні функції екологічної свідомості особистості: інтраіндивідуальні, екстраіндивідуальні, метаіндивідуальні. Описано нормативну модель екологічної свідомості старшокласника, охарактеризовано основні форми екологічної свідомості учнів в старшому шкільному віці. Автор статті вважає, що екологічна свідомість старшокласника вміщує шари – когнітивний, перцептивно-емотивний, конативний, аксіологічний, а кожен шар, в свою чергу, складається з певних компонентів. Зокрема, до когнітивного шару входять такі компоненти: екологічні знання; розуміння екологічної ситуації; формування екологічної позиції та ін. Перцептивно-емотивний шар включає такі компоненти: екологічна перцепція; ставлення людини до природних об’єктів, рефлексія цього ставлення та ін. Конативний шар складається з компонентів: саморегуляція в оточуючому середовищі; практичний досвід взаємодії з оточуючим середовищем та ін. Аксіологічний шар вміщує компоненти: екологічні стереотипи; ціннісне ставлення до природного світу; визнання природного середовища суспільною цінністю та ін. Виокремлюються такі форми екологічної свідомості учнів в старшому шкільному віці: агностична форма свідомості, ідеативна форма, інтенційна форма свідомості, трансцендентна форма свідомості, екодевіантна форма свідомості.

Ключові слова: екологічна свідомість, екоспільнота, екологічний стереотип, екологічний самообраз, функції екологічної свідомості, шари та субструктури екологічної свідомості старшокласника.

 

УДК 159.923

О.М. Немеш

Психологічний аналіз комп’ютерно-опосередкованої комунікації

У статті проаналізовано комп’ютерно-опосередковані комунікації з психологічної точки зору. Описано групу теорій відфільтрованих сигналів, зокрема теорію соціальної присутності, теорію про брак сигналів соціального контексту та теорію медіа-збагачення. Постулюється через теорію соціальної присутності, що комунікаційні медіа різняться своєю здатністю передавати класи невербальної комунікації на додаток до вербального змісту. Чим меншу кількість знакових систем підтримує певна медіа-система, тим менше відчуття емоційної теплоти та залучення, причетності мають стосовно один одного користувачі цієї системи. Розглянуто теорію про брак сигналів соціального контексту, засновану на припущенні, що комп’ютерно опосередковані комунікації виключають сигнали індивідуальності та нормативної поведінки, що їх взаємодія «лицем до лиця» передає невербально. В теорії медіа-збагаченості стверджено, що є кореляція між ситуацією двозначності повідомлення та багатством середовища, у якому воно передається. Визначено концепт медіа-збагаченості теоретично чотирма вимірами: кількість знакових систем, підтримуваних медіа-середовищем; негайність зворотнього зв’язку, забезпечувана медіа-середовищем; потенціал для розмовного стилю мовлення; рівень персоналізованості повідомлення. Доведено, що другим ядерним концептом моделі медіа- збагаченості є ситуація двозначності повідомлення. Проаналізовано аргументи та дослідження як на користь наведених теорій, так і з точки зору їх критики. Історія суперечностей між тим, що було досліджено в теоріях відфільтрованих сигналів, та більш просоціальними ефектами комп’ютерно-опосередкованих комунікацій може бути пояснена частково методологічними складнощами дослідження взаємодії у комп’ютерно-опосередкованих комунікаціях.

Ключові слова: комп’ютерно-опосередкована комунікація, соціальні взаємодії, теорії відфільтрованих сигналів, теорія соціальної присутності, комунікаційні медіа, теорія про брак сигналів соціального контексту, сигнали індивідуальності, нормативна поведінка, теорія медіа-збагачення.

 

УДК 159.923.2:159.9.07

Л.А. Онуфрієва

Теоретико-психологічний аналіз образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості майбутніх фахівців соціономічних професій

Автор аналізує теоретико-психологічні підходи до обґрунтування й дослідження психологічних особливостей розуміння образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості майбутніх фахівців соціономічних професій, адже у сучасних умовах європейського розвитку України відкриваються широкі можливості для розвитку вищої освіти, яка набуває рис дедалі більшого гуманістичного спрямування. Теоретико-методологічний аналіз проблеми образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості дав можливість визначити її як сукупність уявлень суб’єкта про свою життєву позицію, перспективи і цінності у контексті здійснення обраної професійної діяльності. Доведено, що образ «Я-професіонал» у майбутніх фахівців соціономічних професій формується у процесі дорослішання та професійного самовизначення. Зроблено висновок, що у структуру образу «Я-професіонал» майбутніх фахівців соціономічних професій входить ідеальний образ «Я-професіонал», реальний образ «Я-професіонал», дзеркальний образ «Я-професіонал» та професійна самооцінка. Встановлено, що професійна самооцінка – центральний компонент професійної самосвідомості особистості, який пов’язаний із ціннісним ставленням до власного «Я», до професійних якостей та результатів професійної діяльності. Доведено, що професійна самооцінка формується під впливом змісту професійної діяльності, результатів, досягнутих в цій діяльності, індивідуальних властивостей особистості, а також властивості якості, яка оцінюється. Основними параметрами професійної самооцінки виступають ступінь адекватності, критичність і міра стійкості особистості.

Ключові слова: теоретико-психологічний аналіз, образ «Я-професіонал», «Я-концепція», особистість, майбутні фахівці соціономічних професій, професійна самосвідомість, професійна самооцінка, ціннісне ставлення.

 

УДК 364-78

Maрек Палюх

Компенсування недоліків та задоволення першочергових потреб – завдання сучасної соціальної роботи

Проблемою суспільного компенсування або відшкодування недостач, які виникають в середовищі існування людини, займається багато соціальних інституцій, діяльність яких пов’язана з соціальною допомогою і освітою. У сучасному світі спостерігається багато недоліків у задоволенні першочергових потреб, що призводить до ослаблення здібностей у функціонуванні не тільки індивіда, соціальної групи, але й місцевих спільнот. Тому важливо, щоб в соціально-освітній діяльності ці потреби і недоліки були правильно розпізнані і діагностовані. Належна діагностика є елементом справного і ефективного забезпечення засобів і можливостей. Потребу ми визнаємо як стан, в якому індивід чи група відчуває бажання задоволення будь- якої нестачі. Адже ми знаємо, що брак можливостей для задоволення конкретної потреби призводить до фрустрації і депресії. Саме тому через соціальну діяльність потрібно надати будь-яку можливу допомогу в компенсуванні недоліків, наявних серед членів певної спільноти. Особливо це стосується освітньої, матеріальної та суспільної діяльності, в тому числі йдеться про забезпечення належних умов життя тим, хто позбавлений цього; задоволення тих потреб, які не можуть бути задоволені людиною самостійно або іншими інституціями; зведення до мінімуму негативного впливу тих чинників, які неможливо змінити чи усунути; досягнення кращого рівня та якості життя; покращення вміння груп та місцевих спільнот самостійно розвиватися й розв’язувати власні проблеми; ефективна організація надання різноманітних форм допомоги та управління ними, а також розвиток відповідної інфраструктури. Працівник через свій вплив і роботу з індивідом повинен змінювати його поведінку і активізувати клієнта до самостійної роботи в цій сфері у майбутньому.

Ключові слова: соціальна робота, компенсування недоліків, потреби, освіта, соціально-освітня діяльність, діагностика.

 

УДК 364.27 – 057.87

А.С. Петрова

Психокорекційна робота із соціальними страхами осіб студентського віку

Стаття присвячена висвітленню проблеми психологічної корекції соціальних страхів студентів. Проаналізовано співвідношення понять «психологічна корекція» та «психотерапія». Розглянуто групові та індивідуальні методи роботи по зниженню рівня соціальних страхів та усуненню фобічних проявів у осіб студентського віку. Описано поняття «соціальний страх» як комплексне явище та «соціальна фобія» як патопсихологічний феномен. Виокремлено, що виникнення соціального страху може відбуватися відповідно декільком теоретичним моделям: у межах теорії научіння як реагування психіки на психологічну травму, підпадати під кільцеподібну модель В. Франкла, психоаналітичну модель (формування симптому), модель Е. Берна (батьківських приписів). У процесі експериментального дослідження виявлено, що базовим чинником соціальних страхів є занижена самооцінка. Також зафіксовано позитивний зв’язок між соціальними страхами й особистісною тривогою, агресією, суб’єктивним відчуттям самотності. Для досягнення довготривалого ефекту по усуненню соціальних страхів, а особливо, їх фобічних проявів, необхідно враховувати в психокорекційному процесі й роботу з чинниками даного феномена. У статті акцентовано увагу на доцільності використання таких методів психологічного впливу в роботі з соціальними страхами: соціально-психологічний тренінг корекції емоційної сфери та міжособистісних відносин, арт-терапія, казкотерапія. У роботі по усуненню фобічних проявів актуальною є індивідуальна форма взаємодії з використанням емоційно-образної терапії та символ-драми.

Ключові слова: соціальний страх, соціофобія, студентство, психокорекція, чинники, СПТ, арт-терапія, казкотерапія, ЕОТ.

 

УДК 159.947.5:37.015.3:62

Н.В. Підбуцька

Оптимізм майбутнього інженера як умова його успішного особистісно-професійного розвитку

У статті досліджено особливості оптимізму, його важливість для успішного особистісного та професійного розвитку. Визначено, що оптимізм розкриває мотиваційну спрямованість особистості на успіх, яка у несприятливих обставинах активізується, розвивається і закріплюється. За допомогою теоретичного аналізу розкриті індивідуально-психологічні детермінанти оптимізму: загальна довіра, особливості сенсожиттєвих орієнтацій та мотивація особистості, які були емпірично перевірені. Емпіричний аналіз свідчить про досить невисокий рівень оптимізму майбутніх фахівців з інженерної діяльності, які песимістично оцінюють свої здібності та вміння, мають низький рівень розвиненості установок на успіх, відсутність віри у свої зусилля та здатність реалізуватися за допомогою особистісних досягнень. Проведений регресійний аналіз довів статистично достовірний внесок у залежну змінну «оптимізм» таких предикторів як, «загальна довіра», «цілі», «локус-життя». На основі цього побудована математична модель прогнозування формування оптимістичного світогляду, який може впливати на успішність навчальної діяльності та професійної підготовки майбутніх фахівців у інженерних галузях. Зроблено висновок, що студенти-оптимісти мають більш високий рівень мотивації досягнення успіху, цілеспрямованості, контролю над власним життям, потенціалу для реалізації цілей у житті в цілому, та навчальній діяльності, зокрема. Отже,оптимізм впливає на продуктивність й ефективність навчальної діяльності.

Ключові слова: оптимізм, особистість, студент, професіоналізм, особистісно-професійний розвиток, успішна професіоналізація, предиктори оптимізму, продуктивність навчальної діяльності.

 

УДК 159.922.7

Д.С. Порохняк

Вікові особливості морального розвитку молодших школярів

У статті розглядаються основні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до вивчення понять «моральність» і «моральний розвиток», а також розглянуто їх співвідношення. Констатовано, що моральність є внутрішньою особистісною рисою, а моральний розвиток – процесом, завдяки якому відбувається інтеріоризація суспільних понять про позитивне і негативне, через спостереження за вчинками дорослих, їх імітацію та засвоєння після отримання зворотного зв’язку. Проаналізовано вікові особливості молодших школярів, а також, новоутворення, поява яких є необхідною умовою ефективного розвитку моральної сфери дітей. Встановлено, що діти цього віку вже здатні самостійно засвоювати моральні вимоги та правила, які ставить перед ними суспільство, та приймати їх. У молодшому шкільному віці відбувається активний розвиток моральних почуттів та соціальних якостей. Діти розпочинають виявляти чуйність і доброту, емпатію і турботу. Тоді як закріплення відбувається завдяки накопиченню ними досвіду відповідальної поведінки. Акцентується увага на тому, що даний вік є сенситивним для морального розвитку та виховання дитини, ефективність якого залежить від правильності побудови з нею взаємовідносин значущими дорослими. Показано, що вікові зміни, які відбуваються в учнів початкових класів, свідчать про значне зростання здатності до більш складних форм взаємодії з соціальним оточенням на основі моральних норм та зобов’язань. У результаті теоретичного аналізу встановлено, що основною умовою морального розвитку молодших школярів є розвиток моральних якостей і почуттів особистості, зокрема чуйності.

Ключові слова: особистість, моральний розвиток, моральні якості, чуйність, молодший шкільний вік.

 

УДК 316.6

Н.Л. Руда

Особливості лідерського потенціалу сучасної студентської молоді

В статті представлено результати дослідження особливостей прояву лідерського потенціалу у сучасних студентів. Відзначено провідні психологічні проблеми інституту лідерства в Україні та виокремлено такі: проблема ефективності лідерства – визначення психологічних умов, що забезпечують успішність лідерської поведінки; проблема пошуку ефективного лідера і обґрунтування його індивідуальних ресурсів і характеристик, які забезпечать ефективне здійснення лідерства. Розкрито психологічний зміст потенціалу лідерства. Охарактеризовано три підходи до вивчення феномену лідерства у психологічній науці: психоаналітичний, необіхевіоральний, типологічний. Розкрито поняття «лідерська та соціальна обдарованість». Проаналізовано якості успішного лідера, які розглядаються у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі. Емпірично досліджено наявність та особливості лідерського потенціалу у сучасних студентів. Доведено, що майже половина сучасної студентської молоді виявляє високий рівень схильності до лідерства як соціально-особистісної компетенції. Зроблено висновки, що найбільш вираженими маркерами лідерського потенціалу сучасної молоді є здатність до заохочення інших до творчого та креативного підходу при вирішенні будь-яких завдань, орієнтація на стратегічне мислення, намагання враховувати індивідуальність інших та прагнення стимулювати інших до найефективнішого виконання діяльності та подолання перешкод заради досягнення мети. Також констатовано, що індивідуальними ресурсами лідерського потенціалу студентів також є прагнення залучати інших до виконання завдань, надаючи їм при цьому чітко окреслену мету; намір організувати групову роботу взаємною таким чином, щоб вона давала максимально ефективний результат; та здатність викликати до себе довіру оточуючих.

Ключові слова: лідерологія, лідер, лідерство, лідерський потенціал, лідерська обдарованість, соціальна обдарованість, креативність, маркери лідерського потенціалу.

 

УДК 159.923.2

О.В. Савченко

Компетентність особистості на когнітивному рівні

В статті запроваджено підхід, що аналізує компетентність особистості через категорію індивідуального досвіду. Автор визначає компетентність особистості як складне інтегративне утворення зрілої психіки, що має три рівні сформованості: когнітивний, метакогнітивний та особистісний. У роботі визначено функції, що виконує компетентність у процесі застосування індивідуального досвіду особистості: інтеграція властивостей особистості, що придбані в ході застосування досвіду; формування адекватної моделі ситуації; регуляція активності суб’єкта в процесі розв’язання задач; поширення мережі смислових зв’язків особистості. Компетентність особистості на когнітивному рівні – система новоутворень, що формується в процесі вирішення задач при застосуванні наявної системи когнітивних ресурсів. Була запропонована модель когнітивного досвіду, що представлена трьома рівнями аналізу: актуальне функціонування, рівень фіксованих структур та рівень потенційних структур (компетентність). У роботі компетентність розглядається як побічний продукт інтелектуальної (мисленнєвої) діяльності, що формується в процесі розв’язання суб’єктом задач на основі застосування раніше отриманої інформації, сформованих умінь та навичок. Були визначено основні структури компетентності на когнітивному рівні: система знань стосовно певної змістовної області (відповідає когнітивному компоненту досвіду), система вмінь розв’язувати задачі (операційний аспект), система критеріїв оцінки результату (емоційно-мотиваційний аспект), когнітивні стратегії розв’язання задачі (поведінковий аспект). Автор припустив, що функціонування сформованих структур сприятиме оптимізації процесу розв’язання задач, інтеграції різнорівневих ресурсів суб’єкта та розвиненню всієї динамічної системи індивідуального досвіду.

Ключові слова: компетентність, індивідуальний досвід, репрезентація, знання, вміння, емоційні враження, стратегії розв’язання задачі, ресурси.

 

УДК 37.07 : 005.95 + 159.98

О.Г. Сиропятов, Н.В. Гончаренко

Психологічні особливості впровадження тренінгу «Збереження психічного здоров’я майбутніх лікарів засобами арт-терапії»

В статті зазначається, що психічне здоров’я є однією із умов становлення професійної самосвідомості, ідентичності, ефективної професійної діяльності фахівця. Воно складає головну, відносно неспецифічну динамічну основу продуктивності всіх аспектів професійної діяльності і загального благополуччя людини, обумовлює гармонійний розвиток особистості та досягнення професіоналізму. Зазначено, що розроблена програма тренінгу «Збереження психічного здоров’я майбутніх лікарів засобами арт-терапії», реалізується шляхом впровадження технік танцювальної, музичної, голосової та художньої арт-терапії. Програма створена таким чином, щоб максимально повно впливати на найбільш значущі чинники збереження психологічного здоров’я: ставлення до здоров’я як до найважливішої цінності; володіння навичками самоконтролю; вміння боротися зі стресовими ситуаціями. В статті розглянуто психологічні особливості реалізації тренінгу «Збереження психічного здоров’я майбутніх лікарів засобами арт-терапії». Розкриті особливості сприйняття учасниками тренінгу окремих інтерактивних технік, які використовуються під час тренінгу. Учасниками дано оцінку ефективності тренінгу. Проаналізовано результати дослідження психічного здоров’я майбутніх лікарів. Досліджено вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на психічне здоров’я майбутніх лікарів. Виділено найбільш значущі чинники збереження психологічного здоров’я. Представлено порівняльні дані констатуючого та контрольного експериментів. Зроблено висновок, що ефективним видом психологічної допомоги, спрямованої на збереження психічного здоров’я, є групова психологічна допомога, зокрема, психологічний тренінг; засобом підвищення психічного здоров’я є саме цілеспрямований вплив на стан людини; психологічний тренінг на основі арт-терапевтичних технік є ефективним засобом покращення психічного здоров’я.

Ключові слова: тренінг, психологічна допомога, психічне здоров’я, майбутні лікарі, засоби арт-терапії, засоби художньої творчості.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р.Т. Сімко

Особливості формування особистісних рис суб’єктів до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах

Констатовано, що підготовка суб’єкта до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах діяльності – складний, багаторівневий і довготривалий процес, який передбачає розвиток психомоторних якостей, покращення координаційних можливостей, формування емоційно-вольової сфери, виховання здатності до самоконтролю та саморегуляції тощо. Проведено аналіз теоретичних та експериментальних досліджень цієї проблеми, який дозволив стверджувати, що ефективність діяльності суб’єкта в екстремальних умовах збільшується зі зростанням рівня його особистісної, функціональної, технічної та тактичної підготовленості. Зазначено, що структурні складові програми підготовки суб’єкта до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах діяльності досі не виявлені. Запропоновано програму формування особистісних рис, необхідних для розвитку психомоторики суб’єкта та діяльності в екстремальних умовах. За модель професії, що потребує прояву психомоторних якостей суб’єкта в екстремальних умовах, обрано діяльність співробітників патрульної служби міліції. Обґрунтовано, що застосування інноваційної програми працівниками патрульної служби міліції до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах діяльності упродовж 14 тижнів дозволило їм статистично достовірно знизити ситуативну (перед несенням служби) й особистісну тривожність, збільшити рівень самоповаги, вольових виявів, активності. Доведено, що сформовані особистісні риси, засвоєні вміння і навички розвинули у суб’єктів ризиконебезпечної діяльності професійну пильність і спроможність виконувати професійні обов’язки в екстремальних умовах.

Ключові слова: особистісні риси, психомоторика, психомоторні якості, патрульна служба міліції, екстремальні умови діяльності, психологічна підготовка.

 

УДК159.9.072

І.І. Сняданко

Психологічні умови підготовки студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності

Психологічними умовами підготовки студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності виступає такий навчальний курс, який забезпечує поетапне оволодіння теоретичними знаннями,практичними вміннями та навичками, необхідними для формування в студентів високого рівня особистісної самоефективності, а також навчальної самоефективності, навчально-професійної самоефективності, а також самоефективності у професійно-управлінській діяльності. В основу даного навчального курсу було покладено авторську концепцію психологічної підготовки, яка представляє собою поетапне оволодіння студентами компетенціями, що необхідні для майбутньої професійно-управлінської діяльності. Поняття «компетенція» розглядається як ознака готовності до застосування вмінь та навичок у певній діяльності. Рівень самоефективності є якісною характеристикою рівня розвитку компетенції. В основу розуміння структури «компетенції» було покладено когнітивно-поведінковий підхід, згідно якого компетенція представляє собою взаємовплив таких компонентів: знання (когніції, думки, переконання), емоційна оцінка ситуації (емоційне ставлення, мотивація) та поведінка (дії, уміння, навички). Обґрунтовано доцільність застосування когнітивно-поведінкового методу в роботі зі студентами, в процесі їх психологічної підготовки до професійно-управлінської діяльності. Розкрито зміст лекцій та практичних занять. Лекції спрямовані на оволодіння студентами теоретичними знаннями з когнітивно-поведінкового підходу, як підходу, що вивчає поведінку людини, яка сприятиме покращенню знань про себе, свої можливості у навчальній, навчально-професійній, професійній та управлінській діяльності.

Ключові слова: когнітивно-поведінковий підхід, компетенція, технічний університет, професійно-управлінська діяльність, навчальний курс, лекція, практичне заняття, психологічні умови, психологічна готовність, самоефективність.

 

УДК 159.922.761

Г.С. Субботіна

Результати дослідження особистісного розвитку хворих на міопію підлітків після танцювально-рухової терапії

У статті розглянуто актуальну проблему роботи з дітьми, які мають вади розвитку, зокрема зі слабозорими дітьми, з діагнозом «міопічна хвороба». Проаналізовано роботи вітчизняних і зарубіжних психологів та встановлено досить обмежений спектр практично-орієнтованих підходів у роботі з підлітками, що мають вади зору. Проведено експертну оцінку особистісних характеристик слабозорих підлітків, на які має бути спрямований корекційний вплив. Серед них: суб’єктність, самоставлення, локус контролю, самоактуалізація, саморегуляція. Виокремлено три основні структурні компоненти функціонування особистості: суб’єктність, міжособистісна взаємодія, тілесно-кінестетична організація. Кожен з даних компонентів містить низку параметрів, на які можна здійснювати психокорекційний вплив. Досліджено відмінності в особистісному розвитку підлітків із різною гостротою зору. Встановлено, що хворі на міопію підлітки мають значно нижчі показники за шкалами: активність, самопочуття, самоповага, самоінтерес, самоприйняття, саморегуляція, інтернальність, а також характеризуються обмеженою свободою руху. Проаналізовано результати повторного дослідження особистісної сфери слабозорих підлітків після танцювально-рухової терапії. Зроблено висновок, що танцювально-рухова терапія сприяє значному зростанню показників особистісного розвитку, на які було спрямоване дослідження. Результати дослідження підтвердили позитивний вплив танцю та руху на особистісний розвиток хворих на міопію підлітків. У результаті дослідження зроблено висновок, що танцювально-рухова терапія може бути рекомендованою у навчальні заклади: школи та інтернати для дітей з порушеннями зору, для дітей з відставанням у розвитку та звичайні загальноосвітні школи.

Ключові слова: танцювально-рухова терапія, особистісний розвиток, слабозорі діти, міопія, дослідження, суб’єктність, тілесно-кінестетична організація, міжособистісна взаємодія.

 

УДК 159.9

Н.В. Тарасенко

Копінг як психологічний ресурс девіктимізації молоді

У статті обґрунтовано необхідність дослідження проблеми віктимізації населення, зокрема студентської молоді, на сучасному етапі життя нашого суспільства. В якості одного із способів профілактики віктимної поведінки представників студентської молоді запропоновано навчання адаптивним копінг-стратегіям. Представлено результати теоретичного аналізу проблеми долаючої поведінки. Розглянуто різні підходи до вивчення умов і факторів становлення віктимної поведінки в юнацькому віці. Проаналізовано стан вивченості проблеми віктимізації молоді у вітчизняних та зарубіжних психологічних, кримінологічних, соціологічних та інших дослідженнях суміжних спеціальностей. Запропоновано рекомендації щодо напрямків та заходів профілактики віктимної поведінки та попередження віктимізації представників досліджуваної вікової та соціальної групи. У психопрофілактичній роботі зроблено акцент на формуванні у студентів адаптивних копінг-стратегій, використання яких дозволить істотно знизити ризик віктимізації представників даної категорії населення. На підставі проведеного експериментального дослідження зроблено висновки про те, що навчання студентів адаптивним варіантам копінг-поведінки дозволяє істотно знизити ризик їх віктимізації за рахунок нівелювання стану психологічного дискомфорту, соціальної фрустрації, викликаних різними стресовими факторами; активізувати потребу молоді в самоактуалізації, підвищити їх здатність до соціальної адаптації. Це, в свою чергу, матиме позитивний вплив на процес їх подальшої соціалізації, оптимізує формування зрілої, соціально-адаптивної, конкурентоспроможної особистості, що володіє такими особистісними якостями, як відповідальність, активність, ініціативність, незалежність, здатність до емпатії та іншими. Визначено перспективи подальших наукових пошуків у дослідженні проблем попередження віктимізації поведінки студентської молоді, а також пошуку варіантів адаптивних копінг-стратегій.

Ключові слова: віктимність, жертва, віктимна поведінка, віктимізація, фактори віктимізації молоді, копінг, копінг-стратегії, долаюча поведінка.

 

УДК 159.922

А.М. Терещенко

Дослідження зв’язку між диспозиційним оптимізмом і копінг-стратегіями поведінки у студентів

У статті розглянуто актуальну тему подолання особистістю складних, стресових ситуацій. Проаналізовано основні теоретичні, методологічні та емпіричні підходи до поняття оптимізму особистості. Визначено ряд особистісних особливостей, суміжних із оптимізмом. Це, зокрема, песимізм, самоефективність, локус контролю, життєстійкість, надія та безнадійність. Проаналізовано сучасні вітчизняні та зарубіжні наукові підходи та дослідження оптимізму і копінг-стратегій поведінки. Виявлено, що не дивлячись на актуальність і важливість вивчення проблеми копінг-поведінки, ця сфера дослідження відносно нова. Поняття «копінг» існує на межі трьох областей психології: психології особистості, соціальної психології і психології здоров’я. Проведено емпіричне дослідження по встановленню зв’язку між диспозиційним оптимізмом та копінг-стратегіями поведінки у студентів. Виявлено кореляції і залежності між оптимізмом і різними копінг- стратегіями. Так, оптимісти, на відміну від песимістів, схильні використовувати продуктивні копінг-стратегії, такі як пошук соціальної підтримки, позитивна переоцінка, конфронтація та самоконтроль. Песимістично налаштовані студенти в стресових ситуаціях схильні обирати непродуктивні стратегії уникання проблеми. Зроблено висновок про роль оптимізму і пов’язаних з ним особистісних особливостей у подоланні стресових ситуацій у студентів. Виявлено, що оптимізм сприяє конструктивному подоланню складних життєвих ситуацій, тоді як песимізм є предиктором непродуктивного копінг-стилю.

Ключові слова: оптимізм, песимізм, копінг-стратегії, життєстійкість, самоефективність, надія, безнадійність, стресостійкість.

 

УДК : 331.108.43 : 06.08 (477)

М.Г. Ткалич

Розробка та апробація опитувальника з визначення балансу «робота – життя» персоналу організацій

У статті проаналізовано підходи до вивчення проблеми поєднання роботи та особистого (сімейного) життя персоналом організацій. Розглянуто зарубіжні програми «work – life balance», які впроваджуються в роботу з персоналом організацій та дозволяють співробітникам гармонійно поєднувати роботу й особисте (сімейне, соціальне) життя. Визначено основні заходи цих програм (щодо графіка роботи, кількості робочих годин, дистанційної роботи, можливостей для персоналу з дітьми, особливо жінок) та позитивні наслідки їх реалізації. Представлено теоретичний конструкт опитувальника та його зміст. За допомогою факторного аналізу виокремлено основні складові балансу «робота – життя»: 1) баланс навантаження (гармонійність розподілу часу та зусиль); 2) соціальні контакти (задоволеність спілкуванням, взаємодією та ставленням); 3) зміст і складність робочих завдань (рівень складності, кількість, відрядження); 4) планування робочого часу (участь персоналу в плануванні). Проаналізовано відмінності у складових балансу «робота – життя» персоналу державних та приватних підприємств різних сфер діяльності, а також гендерні особливості. Визначено наявність статистично значущого зв’язку між формою власності організації та складністю робочих завдань персоналу; між сферою діяльності підприємства та балансом навантаження, а також плануванням робочого часу персоналом. Залежності між статтю співробітників та означеними факторами (складовими балансу) не виявлено. Однак, встановлено статистично значущий зв’язок між балансом навантаження персоналу та сімейним станом співробітників.

Ключові слова: персонал організацій, конфлікт «робота – життя (сім’я)», програми «work – life balance», баланс «робота – життя», баланс навантаження, соціальні контакти, складність робочих завдань, планування робочого часу, гендерні відмінності.

 

УДК 378:159.9

Д.М. Туркова

Психологічні, педагогічні та організаційні умови запровадження європейських стандартів підготовки майбутніх практичних психологів у системі вищої освіти України

У статті йдеться про особливості запровадження європейської освітянської системи в Україні. Розкриваються елементи системи, які використовуються в практиці вищої школи. Надається інформація про позитивні та негативні моменти в ході інтеграції до Болонської системи. Відводиться особливе місце самостійній науково-дослідній та пошуковій діяльності студентів з використанням новітніх інформаційних технологій, як показник відповідності європейським стандартам набуття вищої освіти. Окреслено шляхи підготовки практичних психологів у різних країнах. Розкрито зміст професійної підготовки майбутніх практичних психологів у системі вищої освіти. Подається характеристика психологічної служби освіти, а також місце, роль та значення практичного психолога у функціонуванні психологічної служби. На етапі підготовки кадрового складу психологічної служби освіти доречним є застосування західної практики підготовки фахівців шляхом супервізії. Організаційні аспекти супервізії розглядаються на прикладі підготовки психотерапевтів. Включення у систему підготовки практичних психологів супервізії забезпечить опанування практичними вміннями та навичками на значно вищому якісному рівні. Подається диференціація понять «супервізія», «супервізор», «супервізований», подається класифікація форм супервізії та характеристика професійного та непрофесійного супервізора. Розкриваються вимоги до особистості супервізора, які стануть запорукою ефективного набуття досвіду психологом-початківцем. Окреслюються проблеми, що стоять на заваді запровадження супервізії, як складової підготовки майбутніх практичних психологів.

Ключові слова: європейська освітянська система, самостійна робота студентів, професійна підготовка практичних психологів, майбутній практичний психолог, психологічна служба освіти, супервізія, організаційні моменти впровадження супервізії, супервізія майбутнього практичного психолога.

 

УДК 618.2+618.4]:61:159.9

В.Р. Ушакова

Психоемоційна сфера жінок у післяпологовому періоді з урахуванням типів пологів

Проаналізовано результати дослідження стану психоемоційної сфери жінок в аспекті адаптації до материнства через 3 місяці після пологів, свідчать про прояви тривожних та депресивних станів у жінок з фізіологічним перебігом вагітності після партнерських пологів. Досліджено, що для всіх жінок характерним є домінування позитивних ситуативних емоцій радості та інтересу. Досліджено, що більша вираженість негативних емоційних станів проявляється серед жінок з ускладненням вагітності та фізіологічним перебігом після пологів без партнера. Проаналізовано, що у цих матерів переважаючими ситуативними негативними станами є відраза, горе та презирство. Доведено, що самопочуття для всіх жінок в цілому характеризується позитивним.Зроблено висновок, що емоційне піднесення характерне для жінок з ускладненням вагітності після партнерських пологів. Досліджено, що у жінок, які брали участь у заходах медико- психологічного впливу в період вагітності разом з чоловіком, психо- емоційний стан характеризується як оптимальний з переважанням позитивних ситуативних емоцій, зокрема емоцій радості та інтересу, прояви тривоги та депресії в межах норми. Проаналізовано, що у жінок з ускладненням вагітності, які не брали участь в індивідуальних консультаціях у ранньому післяпологовому періоді, діагностується емоція страху, яка пов’язана з доглядом за дитиною. Доведено, що для матерів, які не відвідували індивідуальні консультації, незалежно від перебігу вагітності характерним є вираженість тривоги та депресії, на відміну від жінок, що проходили психопрофілактичну роботу після пологів. Зроблено висновок, що важливим фактором, який впливає на піднесений емоційний стан та самопочуття жінок, є участь у заходах медико- психологічної підтримки сім’ї в період вагітності.

Ключові слова: післяпологовий період, ускладнена вагітність, психоемоційний стан, самопочуття, тривога та депресія.

 

УДК: 159.9.07:159.922.

С.Л. Федько

Релігійно-філософські засади реалізації принципу культуровідповідності в психологічному консультуванні

У статті розглядається проблема необхідності врахування культурної змінної в практиці психологічного консультування на сучасному етапі розвитку психологічної думки, в рамках завдання підвищення ефективності надання психологічної допомоги. Встановлено, що практична реалізація принципу культуровідповідності в сучасній консультативній психології передбачає використання культуроспецифічних методів, що ґрунтуються на певній соціокультурній традиції і зосереджені на культурних чинниках надання психологічної допомоги. У зв’язку з цим, в рамках розгляду основоположних принципів побудови культуровідповідних моделей консультативної роботи в даній статті представлений аналіз релігійних і філософських підстав такої побудови. Досліджено основні особливості релігійно-етичних поглядів головних релігійних систем, а також окремих течій у їх рамках, з акцентом на предметі психологічної проблематики, що диктується самою релігійною системою і копінг-потенціалу, який в ній міститься. Розкрито релігійно-філософські підстави найбільш відомих психотерапевтичних шкіл і методів, які виступають головними обмежувачами універсального їх застосування, з одного боку, і сприяють просуванню ідеї культуровідповідності психологічної допомоги, з другого. Зроблено висновок про основоположний вплив релігійно-філософської спадщини етносу на формування ментальних особливостей індивіда, що тягне за собою завдання пошуку культуровідповідних методів психологічної допомоги, соціокультурна основа яких в максимальній мірі узгоджувалася б із соціокультурними нормами і цінностями етнічної спільноти, в рамках якої вони застосовуються.

Ключові слова: психологічне консультування, психотерапія, соціо культурна традиція, релігійна система, етнічність, духовність, принцип культуровідповідності, психоаналіз, аналітична психологія, трансперсональний підхід.

 

УДК: 159.922.6

І.О.Філенко

Специфіка ціннісно-смислової регуляції процесів соціально-психологічної адаптації

Досліджено особливості соціально-психологічної адаптації осіб дорослого віку, що дозволило визначити специфіку її ціннісно-смислової регуляції, яка полягає в тому, що суб’єкти з високим рівнем адаптації віддають перевагу у виборі цінності «Пізнання світу» та слабо орієнтовані на цінності «Піклування про мене», «Свобода»; вони також мають розвинені переконання щодо доброзичливості навколишнього світу, позитивного образу свого «Я» та можливостей контролювати події свого життя. Для таких осіб також є характерними високі рівні: інтернальності, емоційного контролю, уваги до своїх емоцій та складності мислення. У дезадаптивних осіб спостерігаються протилежні закономірності. Використання факторного аналізу дозволило визначити, що конструкт соціально-психологічної адаптації може бути представлений трьома компонентами – «Пізнавальна активність», «Позитивне самосприйняття», «Позитивне сприйняття світу», які, відповідно, віддзеркалюють: когнітивний ресурс адаптації, а також її внутрішній та зовнішній вектори. Визначено, що осіб з високим рівнем адаптації характеризує висока щільність розвинених кореляційних зв’язків між базовими психологічними показниками, які формують компоненти соціально-психологічної адаптації, а також високі рівні індексів когерентності та організованості відповідних структур. Для неадаптивних осіб є характерними слабкі зв’язки між досліджуваними базовими показниками, а також низькі рівні індексів когерентності та організованості відповідних структур, що свідчить про не сформованість у них системи ефективної соціально-психологічної адаптації. Зроблено висновок про те, що ціннісна регуляція адаптаційних процесів людини віддзеркалює феномен суб’єктності, тобто базову спрямованість особистості, що полягає в її самовизначенні – або бути активним суб’єктом свого буття, який сам будує себе та своє майбутнє, або бути об’єктом стороннього піклування та впливу.

Ключові слова: соціально-психологічна адаптація, ціннісні орієнтації, базисні переконання, сенси, факторна структура.

 

УДК 159.95

К.І. Фоменко, О.І. Кузнецов

Мотиваційні особливості академічної саморегуляції студентів

Стаття присвячена вивченню актуальної психологічної проблеми – зв’язку мотиваційних та особистісних особливостей із показниками академічної саморегуляції особистості студентів. У статті подано аналіз діагностики рівнів саморегуляції студентів, серед яких провідним є інтроектований рівень. Визначено, що зовнішнє регулювання навчальної діяльності пов’язане із мотивацією запобігання невдачі, а внутрішнє спонукання – із мотивацією досягнення успіху. Навчальна мотивація студентів виявилась пов’язаною із їх прагненням до самоствердження: губристична мотивація та прагнення до переваги позитивно пов’язане із зовнішнім та інтроектованим регулюванням, прагнення до досконалості – із внутрішнім спонуканням; існує негативний зв’язок між прагненням до переваги та ідентифікованим регулюванням. Існує зв’язок між академічною саморегуляцією та перфекціонізмом: перфекціонізм, орієнтований на себе, негативно пов’язаний з ідентифікованим регулюванням та внутрішнім спонуканням, перфекціонізм, орієнтований на інших, позитивно пов’язаний із інтроектованим перфекціонізмом та негативно – із ідентифікованим регулюванням. Показано, що внутрішнє спонукання як інтерес до навчання суперечить перфекціонізму особистості. Встановлено зв’язок між принциповим типом відповідальності й інтроектованим та ідентифікованим рівнями саморегуляції, між нормативним типом відповідальності та інтроектованим і зовнішнім регулюванням навчальної діяльності. Показано, що внутрішня спрямованість саморегуляції навчальної мотивації тяжіє до принциповості як типу відповідальності, а зовнішня – до нормативності. Представлене дослідження розкриває роль відповідальності, перфекціонізму, мотивації досягнення та губристичної мотивації у саморегуляції навчальної діяльності студентів.

Ключові слова: академічна саморегуляція студентів, губристична мотивація, перфекціонізм, відповідальність, навчальна діяльність студентів.

 

УДК 159.9.019.4:165.212

О.Ф. Хміляр

Cимвол етнічного «Іншого» в конструюванні поведінки особистості

Етнічний «Інший», виступаючи символічною фігурою, дозволяє особистості вибудовувати проект власної поведінки задля ефективної взаємодії в певному етнічному середовищі. Розглядаючи образ етнічного «Іншого» як породження психічної реальності, автор статті вивчає як змінюється постать індивіда під впливом значимого етнічного «Іншого». З’ясовано, що особистість як продукт символу, в кожному акті мовлення з «Іншим», наділяє його певними рисами і якостями, які, на її думку, мають бути йому притаманні. Це знаходить своє вираження в тому, що поведінка особистості спочатку формується в «Іншому» задля того, щоб потім повернутися в «Я»: у дії, в мовленні й в цілому вплинути на поведінку самого «Іншого». Доведено, що індивід набуває статусу особистості під кутом зору значимого «Іншого». Встановлено, що образ етнічного «Іншого» відображаючи суб’єктивну дійсність, формується в особистості на основі спостережень, досвіду особистої взаємодії, а також на ґрунті догадок, пересторог, стереотипів. За таких умов етнічний «Інший» стає символом, проекцією, що дозволяє особистості вибудувати відповідний конструкт власної поведінки. Виявлено, що поведінка етнічного «Іншого» в значній мірі залежить від культурної моделі (групової чи особистісної спрямованості), яка притаманна відповідній етнічній спільноті. В статті показано, які цінності сповідують представники індивідуальних та колективістських етнічних спільнот. Зазначено, наскільки важливо будувати комунікативну взаємодію з етнічним «Іншим» на основі врахування вимог етнічної культури. Виявлено, що етнічний «Інший» за певних умов стає «Чужим», від якого особистість дистанціюватиметься, захищаючи власну культуру. В статті розкривається, що знайомство з «Чужим», з одного боку, видається небезпечним, а з другого – захоплює, обіцяє нові знання, розширює кругозір.

Ключові слова: етнічний «Інший», символ, особистість, образ, поведінка особистості, символічна регуляція поведінки, символічна взаємодія, культура, «свій-чужий».

 

УДК 159.922.27.33

Д.Б. Чабан

Особливості типів економічної свідомості студентів в умовах навчання за різними спеціальностями

У статті проаналізовано зміст когнітивного, афективного та конативного структурних компонентів економічної свідомості студентів, які навчаються у вищому навчальному закладі за спеціальностями «Фізичне виховання», «Спорт» та «Фізична реабілітація». Загальний аналіз змісту структурних компонентів економічної свідомості студентів засвідчив її суперечливість. Ця суперечливість виявляється в тому, що одна частина змінних відображає особливості людини ринкової економіки, а інша – архетипи старого суспільства. Взаємозв’язок компонентів усієї структури економічної свідомості, утворюючи певну конфігурацію компонентів, визначає внутрішнє джерело розвитку економічної свідомості, її загальну характеристику. На основі аналізу визначеного змісту цих структурних компонентів в результаті процедури факторизації та кластеризації виділено три типи економічної свідомості: пасивно-споглядацький, прагматично-реалістичний та амбіційно-романтичний. Проаналізовано особливості цих типів економічної свідомості. В результаті емпіричного дослідження виявлено зв’язок типів економічної свідомості студентів з їх спеціалізацією в умовах навчання. Доведено, що пасивно-споглядацький тип економічної свідомості переважає у майбутніх фахівців фізичного виховання, прагматично-реалістичний – у фахівців спорту, амбіційно-романтичний – у фахівців з фізичної реабілітації. В статті наголошується про необхідність розробки спеціальних програм цілеспрямованого впливу на розвиток економічної свідомості студентів з урахуванням тих особливостей, які були визначені в емпіричному дослідженні.

Ключові слова: студентська молодь, економічна свідомість, структурні компоненти економічної свідомості, когнітивний компонент, афективний компонент, конативний компонент, тип економічної свідомості особистості, пасивно-споглядацький тип, прагматично-реалістичний тип, амбіційно-романтичний тип, спеціалізація.

 

УДК 159.922.27

А.В. Шамне

Поняття психосоціального розвитку в контексті диференційно-порівняльного аналізу видів розвитку особистості та суб’єкта

У статті проаналізовано різні види (лінії, типи) розвитку особистості та суб’єкта, а також теоретико-методологічні засади їх розведення у психології. У межах поняття «розвиток особистості» проаналізовано такі види розвитку: особистісний, соціальний, персонологічний, життєвий шлях, ціннісно-мотиваційний, соціально-психологічний тощо. У межах поняття «розвиток суб’єкта» проаналізовано поняття «суб’єктогенез», «саморозвиток», «розвиток самості», «самоактуалізація», «акмеологічний» та «аксіологічний розвиток». Проаналізовано концепції, які репрезентують види розвитку особистості та суб’єкта (концепції О.Б. Весни, І.С. Кона, Н.І. Рейнвальд, А.В. Петровського, В.А. Петровського В.І. Слободчикова, В.О. Татенко, Д.І. Фельдштейна та ін.). Здійснено порівняльний аналіз розвитку особистості та розвитку суб’єкта (детермінанти, джерела та рівні активності, компоненти, критерії, показники). Показано, що ці поняття мають семантичні простори, які перехрещуються, але їх зміст презентує різні сторони та аспекти розвитку людини. Визначено, що проблема розвитку особистості та суб’єктогенезу як видів психічного розвитку є проявом двох підходів до розуміння процесу розвитку – розвиток як присвоєння соціального досвіду, соціальних норм і цінностей і розвиток суб’єкта як індивідуальне розкриття свого «Я» за внутрішніми законами розвитку. Здійснено інтеграцію різних видів розвитку особистості та суб’єкта у межах більш загального поняття психосоціальний розвиток. Психосоціальний розвиток розглядається як органічна цілісність, єдність соціогенезу, персоногенезу та суб’єктогенезу. Окреслено перспективи дослідження (пошук критеріїв та емпіричних корелятів психосоціального розвитку).

Ключові слова: психосоціальний розвиток, розвиток особистості, розвиток суб’єкта, види розвитку, особистісний, соціальний, персонологічний розвиток, життєвий шлях, суб’єктогенез, самоактуалізація, саморозвиток.

 

УДК 159.9:61

В.І. Шебанова

Іпохондричний дискурс сучасності як базова основа викривленої турботи про себе (нав’язливе прагнення зниження ваги)

У статті розглянуто модель формування розладів харчової поведінки у рамках концепції тілесності (зокрема, співвідношення психосоматичних, соматопсихічних і аутопсихічних явищ), що вимагає залучення більш широкого контексту – аналізу сучасної ситуації розвитку (соціальних процесів) на основі феноменологічного (лінгвокультурологічного) підходу. Показано, що сучасна ситуація соціального розвитку характеризується «тиском» іпохондричного дискурсу, сутність якого спрямована на турботу про власне тіло та інтерес до суб’єктивних тілесних переживань у ситуації відсутності хвороби. Обґрунтовано, що в цьому випадку, для людей з реальною або уявною «зайвою вагою» на тлі незадоволеності собою та життям у цілому, ідея «турботи про здорове і красиве тіло» повністю визначає суб’єктивний сенс та характер дій індивіда у плані турботи про самого себе. Отже, значущість, домінування та панування іпохондричного дискурсу зумовлює певний стиль поведінки, що спрямований на підтримання здоров’я, відновлення здоров’я та вирішення реальних або уявних проблем тіла. Іпохондрична ідеологія дозволяє виокремити компоненти для репресій – об’єкт (тіло) та привід (реальну або уявну надмірну вагу). Наведена характеристика іпохондричного дискурсу як системи уявлень, яка включає в себе наступні компоненти: переконаність у небезпеці навколишнього середовища; переконаність у небезпеці деяких внутрішніх спонукань; переконаність у неможливості досягнення здоров’я та красивого тіла без спеціальних зусиль; переконаність у тому, що «турбота про тіло», результатом якої є «ідеальний стан здоров’я» та «ідеальна краса» визначає успіхи в усіх інших сферах життя. Підсумком аналізу виступає припущення про те, що «розлади харчової поведінки» представляють собою викривлені стратегії поведінки, у т.ч. харчової, які формуються під впливом сучасного іпохондричного дискурсу.

Ключові слова: феноменологічний (лінгвокультурологічний) підхід, іпохондричний дискурс, розлади харчової поведінки.

 

УДК 159.92:943.946

А.І. Шинкарюк

Теоретико-методологічні засади розуміння психомоторної активності суб’єкта

У статті констатовано, що загальні якості матерії – рух і відображення реалізуються у взаємодії, а їх розвиток створив умови для психічного відображення. Підкреслено, що універсальність рухів одухотворного тіла повинна бути покладена в основу психологічного вивчення природи психіки, а психічна діяльність є вищим проявом психічної активності, яка в своєму розвитку як форма відображення і саморегуляції приходить на зміну біологічній формі. Моторика визнається тим містком, який поєднує матеріальне та ідеальне, об’єктивний світ і суб’єктивну психіку, нервово-фізіологічне і психічне. Здійснено аналіз взаємовпливу еволюції моторних можливостей і активності психіки в філо-, онто- і патогенезі суб’єкта як теоретико- методологічної основи розуміння психомоторної активності людини. Запропоновані теоретико-експериментальні підходи до вивчення проблеми взаємовпливу моторики і психіки в структурі рівнів побудови рухів. Обґрунтовано нероздільну єдність моторних, пізнавальних і емоційних виявів психіки дитини. Доведено, що в діях породжується психіка, зливаються чуттєві враження, що є внутрішніми та ініціюють активність, і чуттєві враження, що породжуються зовнішніми впливами. Головним показником здатності керування власними діями визнається спроможність розрізняти, диференціювати мінімальні зміни кінематичних і динамічних характеристик рухів на основі орієнтувально-пошукової активності. Висвітлено, що за умов ненормативного розвитку зменшується інтенційна та процесуальна активність суб’єкта. Проте, ненормативний розвиток тільки утруднює психомоторну активність людини в структурі рівнів побудови рухів, а не спростовує принцип її саморозгортання та самотворення.

Ключові слова: активність, психомоторика, рівні побудови рухів, відображення, психіка, суб’єкт.

 

УДК 159.923

В.Л. Щербина

Формування особистості студента: ціннісні пріоритети

У статті представлено результати пілотного соціально-психологічного дослідження ціннісних орієнтацій студентської молоді. Опитування проведено у травні – червні 2014 р. серед студентів 1-4 курсів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор на основі результатів емпіричного дослідження студентської молоді пропонує розрізняти та досліджувати типи цілісності особистості відповідно до різних типів соціокультурних укладів. Предмет дослідження – емпірична складова соціально-психологічного дослідження соціокультурних ціннісних орієнтацій студентської молоді в умовах сучасного багатоукладного суспільства. Дослідження ґрунтується на теоретичній передумові, відповідно до якої ціннісні орієнтації студентської молоді у процесі соціалізації формуються у рамках трьох типологічних соціокультурних устроїв – традиційного, модерністського та постмодерністського. Результати в цілому підтвердили цю гіпотезу – у різних сферах соціалізації домінують різні типи соціокультурної інтерпретації цінностей. Традиційний тип домінує у сфері уявлень про суспільство, правові відношення, мотивації отримання задоволень, сенсу творчості. Модерністський тип домінує у сфері формування уявлень щодо справедливості та згоди у суспільстві, планування життя та сенсу публічного визнання особистості. Постмодерністський тип домінує у сфері уявлень щодо сенсу інституту демократії, сімейних стосунків, матеріального добробуту, духовної рівноваги, кар’єрного зростання, необхідності оволодіння сучасними технологіями та публічного визнання. Результати свідчать про наявність соціокультурно-обумовлених протиріч у процесі соціалізації, які можуть перешкоджати процесу розвитку цілісної особистості На підставі отриманих даних розробляються наступні емпіричне та теоретичне дослідження проблеми.

Ключові слова: цілісність особистості, соціалізація, культурний устрій, механізми соціалізації, норми, цінності.