Випуск 26

Випуск 26

УДК 159.923

С.Д.Максименко

Механізми розвитку особистості

Автором проаналізовано три основні напрями (особистість як внутрішній момент діяльності; особистість – людина, яка володіє творчим потенціалом; процес становлення особистості), у яких вивчається розвиток особистості в учбовій діяльності і які різняться вихідною методологічною позицією. Резюмуючи короткий підсумок сучасного стану досліджень у рамках теорії розвиваючого навчання, зазначено, що застосування формуючого експерименту дозволило переконатися, що експериментально-генетичний метод дійсно дозволяє сформувати в суб’єкта учбової діяльності практично будь-яку психічну структуру. Зроблено висновок, що у системі розвиваючого навчання роль вчителя, як і всієї педагогічної діяльності, є абсолютно унікальною і зовсім незвичною для традиційної педагогіки. Результати дослідження дозволяють говорити про завершення визначеного етапу у вивченні психічного розвитку дитини в рамках сучасної генетичної психології. Загальний підсумок цього етапу полягає в тому, що в численних і різноманітних дослідженнях було отримано незаперечні дані, котрі розкривають основний механізм психічного розвитку, тобто, що він (розвиток) завжди опосередкований культурним контекстом. Об’єкт, який є продуктом людської діяльності, являє собою «зашифрований» і згорнутий відбиток психіки не просто людини, буквально всього суспільства. Зазначено, що генетико-моделюючий метод повною мірою є адекватним об’єкту, що досліджується – існуючий і постійно змінний особистості людини.

Ключові слова: особистість, психічний розвиток, психіка, процес становлення особистості, учбова діяльність, експериментально-генетичний метод, пізнавальні мотиви, творчий потенціал особистості.

 

УДК 159.923.2:378.147

Т. В. Алексєєва

Відповідальність як компонента часової перспективи життєвих планів майбутнього фахівця

У статті подано теоретичний аналіз проблеми часової перспективи життєвих планів майбутнього фахівця, розглянуто місце відповідальності у структурі часової перспективи життєвих планів студентів вишу. Здійснено теоретичне узагальнення проблеми життєвої перспективи особистості, охарактеризовано сутність вибору професії як найважливішого стратегічного вчинку в житті людини. Доведено, що вчинок є вищою формою духовної активності особистості. Виявлено зв’язок характеру вчинків особистості з синдромом футурошоку. Особлива увага приділена психологічним особливостям осмислення плину часу майбутніми фахівцями протягом професійного становлення у виші. Висвітлено теоретичні засади вивчення проблеми часової перспективи особистості протягом навчання. Розглянуто особливості та типи життєвої перспективи особистості. Здійснено теоретичний аналіз особливостей вибору студента як суб’єкта майбутньої професійної діяльності. Простежено екзистенційний аспект переживання часу щодо змін у житті особистості, які пов’язані з професійним становленням. Опрацьовано взаємозв’язок вчинку і відповідальності особистості, обґрунтовано екзистенційний характер часу як чинника відповідальності людини за реалізацію власного життєвого проекту. Розкрито взаємозв’язок локусу контролю з часовою перспективою особистості. Досліджено особливості профілю часової перспективи студентів вишу, визначено залежність темпоральності відповідальності за змістом і інтенсивністю від соціальних перетворень. Розглянуто психологічні особливості бачення себе як майбутнього фахівця в контексті суб’єктної часової перспективи.

Ключові слова: суб’єкт, організація життя, життєва позиція, життєва перспектива, життєві плани, ефективна самостійність, професійне самовизначення, діяльність, вчинок, футурошок, час, вибір, духовність, екзистенційність, часова перспектива, професійна реальність, відповідальність, студентство, майбутній фахівець, соціальні уявлення, професійні уявлення, мотивація.

 

УДК 159.98:26-287

Ю.А. Алєксєєва

Психологічний аналіз семантичного простору концепту «віра»

В статті презентовано дефініційний аналіз словникових тлумачень поняття «віра», який дозволяє зробити висновок, що в цілому дефініції слова «віра» в різних мовах збігаються; аналізоване поняття має досить широку низку значень – істина, правда, довіра. Лексико-семантичний аналіз поняття віри доводить, що у різних словниках диференціюються види віри (віра у перемогу, в себе, в людей, в майбутнє) та її форми (релігійна та нерелігійна). Проаналізовано взаємозв’язок концепту «віра» з семантичним поняттям довіра. Розглянуто довіру як форму віри, яка формується на ранніх стадіях розвитку особистості і впливає на її психічне здоров’я. Акцентовано, що віра і довіра – це два різні соціально-психологічні явища, що будуються на різних психологічних засадах і виконують різні функції в життєдіяльності людини. Презентовано погляди представників екзистенційно-гуманістичного підходу на співвідношення між поняттями «віра» та «надія». Розглянуто феномен надії як почуття, психологічний стан людини, очікування позитивного результату, внутрішню готовність до дій. Проаналізовано зв’язок і відмінності між поняттями «віра і надія» та встановлено, що, з одного боку, надія і віра є підструктурами оптимістичної свідомості і віра виступає основою надії, а з другого боку ці феномени відрізняються за змістом, формами прояву і функціями. Досліджено погляди філософів і психологів на зв’язок віри з антагоністичними поняттями «сумніву» та «невір’я». Встановлено, що сумніви виступають елементами віри і завжди пов’язані з вибором особистості. Виділено раціональну та ірраціональну форми прояву сумнівів. Встановлено, що протилежністю віри є невір’я як рішуче неприйняття чого-небудь. Зроблено висновок, що поняття «віра», «довіра» і «надія» відрізняються за змістом, формою прояву та функціями.

Ключові слова: віра, довіра, впевненість, надія, відданість, сумніви, невір’я, семантичний аналіз.

 

УДК 159.922.27

І.І. Брецко

Порівняльна характеристика особливостей психоемоційного вигорання підлітків зі школи-інтернату та загальноосвітньої школи: результати факторного аналізу

В статті розкрито складність психо- і соціогенези сучасних підлітків; амбівалентність їхнього внутрішнього світу й намагання самоствердитися й захиститися за допомогою найтиповіших і найпростіших поведінкових тактик. Виявлено психохарактерологічні особливості підлітків в умовах депривації сімейної взаємодії, що набувають ознак тривожності, пригніченості, депресивності, фрустрованості та призводять у процесі подальшого розвитку до виникнення значних особистісних деструкцій, зокрема психоемоційних дисфункцій, найтиповішим проявом якого є емоційне вигорання. Встановлено низку специфічних особливостей і проблем, які породжують і супроводжують перебіг емоційного вигорання особистості. Проаналізовано, що до психоемоційного вигорання та пригнічено-захисної агресивності депривованих підлітків призводять позбавлення реальної сімейної взаємодії, брак батьківського тепла й опіки, нереалізованість у типових дитячо-сімейних ролях та інші деприваційні амортизації. Проведено порівняльну характеристику особливостей психоемоційного вигорання підлітків зі школи-інтернату та загальноосвітньої школи. Завдяки порівняльному аналізові отриманих результатів вдалося встановити ті найважливіші показники, які виступили своєрідними індикаторами психоемоційних станів і розладів депривованих підлітків зі школи-інтернату та їхніх однолітків, які виховуються в сім’ї та навчаються в загальноосвітній школі. Зроблено висновок, що констатовані результати є підставою стверджувати про необхідність надання нагальної системної кваліфікованої психологічної допомоги із залученням сучасних розвивальних технологій підліткам, які схильні до переживання багатьох симптомів психоемоційного вигорання.

Ключові слова: психоемоційне вигорання, підліток, тривожність, депривація, психоемоційні стани, фактор, невротизація, депривований підліток.

 

УДК 159.9

І.С. Булах

Значущість цілісної психологічної теорії в консультуванні

В статті обґрунтовано необхідність створення власної філософії професійної діяльності психолога-консультанта, яка вибудовується на засадах його суб’єктивного досвіду консультативних взаємодій з клієнтами. Підкреслено значущість наукової інтеграції різнобічного зарубіжного та вітчизняного досвіду психологічної допомоги, а також роботи над створенням загальної теорії консультативної чи психотерапевтичної психології. Висвітлено специфічні особливості цілісної психологічної теорії спеціаліста-психолога. Констатовано необхідність глибоких знань з персонології у психологічному консультуванні. Постульовано, що, з одного боку, психологові-консультанту важливо у професійній діяльності спиратися на узагальнену наукову теорію, яка надає йому можливість оперувати узагальненими знаннями про клієнта; з другого – зважати на індивідуальність клієнта. Охарактеризовано структуру професійної діяльності кваліфікованого психолога. Поставлено основний аспект у консультативній взаємодії психолога і клієнта на змісті життєвого досвіду індивідуальності останнього. Інший акцент зроблено на власній концепції психолога-консультанта. Окреслено засади кваліфікованого підходу консультанта. Підкреслено значущість процесуального, концептуального та ціннісного конструктів консультативної діяльності у програмах підготовки фахівця. Зазначено, що психологічне консультування не може бути вільним від теоретичної моделі можливих чи бажаних особистісних змінювань клієнта, які він набуває в процесі взаємодій з консультантом, а будь-яка модель припускає існування і постулювання низки конструктивних цілей процесу психологічної допомоги. Встановлено, що однією з гарантій професіональності здійснюваної психологічної допомоги є осмислене послідовне застосування консультантом цілісної і особистісно ним проінтегрованої теоретико-практико-ціннісної концепції (теорії), без якої не може існувати жоден акт психологічної взаємодії між консультантом і клієнтом.

Ключові слова: цілісна психологічна теорія, структура професійної діяльності психолога, власна філософія психолога-консультанта, концептуальна модель консультування, процесуальна модель консультування, цілісна модель консультування.

 

УДК 159.92

Броніслав Вичавський

Особистісні риси працівника в ефективному функціонуванні

Автор статті розглядає поняття особистості, описує роль індивідуальних рис у виборі професії, вказує на існування багатьох різноманітних моделей індивідуальності, однак стверджує, що немає однозначної дефініції цього поняття. Автор підкреслює, що людина володіє подібним набором особистісних рис, однак в різних осіб вони набираютьрізної інтенсивності. У статті описуються деякі ознаки, якими повинна керуватися хороша людина, працівник. Дослідник ставить питання про сутність поняття «компетентний працівник» і презентує читачеві ряд дефініцій, які повинні допомогти у формулюванні визначення і дати відповідь на вищезгадане питання. Автор підкреслює ті ознаки компетенції працівника, які направлені на соціальне середовище, і ті ознаки, що відіграють значущу роль в роботі. Особливу роль у виконанні роботи відіграє асертивність (тобто здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини), що наділяє повагою себе та інших осіб, відкритість, що має ознаки толерантності по відношенню до двозначного змісту, інтелігентність, що дозволяє правильно приймати інформацію. Згадані групи індивідуальних рис є важливою умовою функціонування творчого таланту. Кожна з вищезгаданих ознак має інший вплив і по-різному діє на працівника, а також використовується на іншому етапі творчої діяльності. Для того, щоб вправно і мудро їх використовувати в роботі потрібна насамперед відкритість, в той час як незалежність відіграє значущу роль в момент генерації якогось задуму чи ідеї. Лише у третьому порядку в працівника з’являється наполегливість, що має вплив на його творчий процес, незважаючи на перешкоди, з якими він зустрічається. Окрім вище- згаданих ознак, автор вказує на інші риси, важливі у функціонуванні працівника: чесність, правоту, моральність, саможертовність, витривалість, лояльність, впевненість у своїх силах. Риси характеру працівника в конкретній роботі свідчать про нього самого,вказують на те, ким і яким він є працівником. Зауважимо, що більшість згаданих у статті рис відносяться до кращого пристосовування до життєвих змін у сучасному світі. Стосується це також змін, які відбуваються у світі, так званої, заробітчанської міграції. Слід пам’ятати, що відповідно пристосовані життєві вміння мають великий вплив на вибір роботи і вибір займаних посад.

Ключові слова: ефективність, індивідуальні риси, функціонування, діяльність, вибір, особистість, працівник, рівень компетенції.

 

УДК 159.9

Н.В.Гончаренко

Результати дослідження психологічних чинників особливості збереження психічного здоров’я майбутніх лікарів

У статті констатується, що психічне здоров’я є однією з умов становлення професійної самосвідомості, ідентичності, ефективної професійної діяльності фахівця та складає головну, відносно неспецифічну динамічну основу продуктивності всіх аспектів професійної діяльності і загального благополуччя людини, обумовлює гармонійний розвиток особистості та досягнення професіоналізму. Встановлено, що психічне здоров’я – це стан рівноваги між особистістю і середовищем, адекватної регуляції поведінки людини, здатності протистояти труднощам без негативних наслідків для здоров’я. Зазначено, що психічне здоров’я не є просто відсутністю психічного розладу, а є станом благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, впоратися із життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. Зроблено висновок, що психічно здоровою є людина, що не тільки не має симптомів та синдромів психічного розладу, але і соціально адаптована та задоволена рівнем свого життя. У статті наведено результати дослідження психологічних чинників збереження психічного здоров’я майбутніх лікарів. На основі діагностичного комплексу сформульовано критерії психічного здоров’я майбутніх лікарів. Визначено найбільш значущі чинники психічного здоров’я майбутніх лікарів: ставлення до здоров’я як до найважливішої цінності, володіння навичками самоконтролю; вміння боротися зі стресовими ситуаціями. Зроблено висновок, що перспективи особистісного і професійного розвитку потенційного лікаря залежать від комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників, до яких відносимо як організаційні й суспільні умови фахового становлення, так і комплекс психолого-педагогічних технологій управління його особистісним і професійним розвитком.

Ключові слова: психологічні чинники, психічне здоров’я, майбутні лікарі, критерії психічного здоров’я,чинники психічного здоров’я, результати дослідження.

 

УДК 159.9.37.036-053.88

Л.А.Гончарова

Внутрішні психологічні чинники розвитку творчої активності особистості людей похилого віку

Статтю присвячено розгляду механізмів спричинення розвитку творчої активності особистості людей похилого віку. Нагальність дослідження визначається тим, що питання творчої активності є актуальним та недостатньо розкритим, а творча активність людей похилого віку є одним з найменш визначених понять психологічної науки. В проведеному дослідженні нами визначено рівні прояву творчої активності людей похилого віку, докладно описано етапи та механізми її прояву. Результатом нашого дослідження стала схема спричинення розвитку творчої активності людей похилого віку в межах суб’єктного підходу з урахуванням пізнавальних, емоційно-вольових і фізичних можливостей особистості й використання їх для участі в процесі творчої діяльності. В результаті проведеного дослідження нами визначено рівні прояву творчої активності людей похилого віку, детально описано їх якісні показники та зроблено висновок, що творча активність людей похилого віку, як творчоактивне благополуччя, має три рівні прояву: високий, середній та низький, що відповідають динаміці прояву творчої активності, як творчоактивного благополуччя людей похилого віку. Підсумком нашої роботи став докладний опис внутрішніх психологічних чинників, що визначає внутрішніми психологічними чинниками розвитку творчої активності людей похилого віку, згідно етапам означеної динаміки спричинення розвитку творчої активності особистості людей похилого віку в умовах цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу оптимізації творчої активності як творчоактивного благополуччя такі: збереженість творчоактивного психологічного ресурсу, адаптацію, рефлексію.

Ключові слова: творча активність, етапи, рівні, механізми, рефлексія, адаптація, творчоактивний ресурс, похилий вік, психологічні чинники, творчоактивне благополуччя.

 

УДК 159.923

Ю.П. Данчук

Теоретичні та експериментальні підходи до вивчення психічної регуляції

В статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми психічної регуляції. Розкрито значення понять «регуляція», «психічна регуляція», «саморегуляція». Теоретично встановлено, що дослідженням усвідомленої саморегуляції діяльності як системи передувало різнобічне вивчення ізольованих процесів регуляції: орієнтування суб’єкта в умовах діяльності та закономірностей його аналізу і контролю як умов саморегуляції в руслі концепції поетапного формування розумових дій; психологічних особливостей внутрішнього плану дій як фактора розвитку регулятивних процесів; ролі узагальнень і рефлексивно-теоретичного осмислення виконуваних завдань у розвитку мислення як саморегулюючої системи; ролі самооцінки як механізму саморегуляції у становленні діяльності учнів в розвитку особистості; ролі мотивації в удосконаленні навчальної діяльності; впливу самосвідомості у визначенні спрямованості діяльності та в її розвитку. Зазначено, що об’єднання всіх цих процесів у систему саморегуляції, розгляд і вивчення її як цілісної структури з встановленням основних компонентів та їх складових становить важливе методологічне завдання, що стоїть перед психологами. Доведено, що менш вивченим є змістовний аспект психічної регуляції, оскільки його вивчення пов’язане з реалізацією найменш узгоджених поглядів і позицій, порівняно з вивченням динамічного аспекту. Виявлено особливості становлення психічної регуляції в онтогенезі, особливості її функціонування. Доведено, що знання особливостей становлення психічної регуляції дозволяє більш ефективно будувати процес навчання і виховання, розвивати вміння керувати собою і своєю поведінкою, ефективно долати труднощі, змінювати себе у відповідності зі своїми ідеалами і т.д.

Ключові слова: психічна регуляція, вольова регуляція, саморегуляція, діяльність, поведінка, самооцінка, вольове зусилля, вольові якості.

 

УДК 613:378.091.8

Н.М. Дідик

Вивчення проблеми формування здорового способу життя серед молоді

У статті розглянуто особливості формування здорового способу життя серед молоді. Здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності людини, який вона свідомо обирає та відповідально відтворює в повсякденному бутті з метою збереження та зміцнення здоров’я. Складові здорового способу життя включають елементи, які стосуються всіх аспектів здоров’я – фізичного, психологічного, соціального і духовного. Проаналізовано результати проведеного дослідження студентів щодо уявлення у них про здоровий спосіб життя. За його результатами, більшість респондентів не мають шкідливих звичок. Але при цьому серед хлопців відсоток тих, які мають шкідливі звички, більший, ніж серед дівчат. Більшість опитаних студентів вважають за краще проводити вільний час вдома, а більшість опитаних студенток проводять вільний час, гуляючи з друзями. Студенти не приділяють належної уваги правильному харчуванню. Більшість опитаних студентів не роблять вранці зарядку. Є і такі, які не займалися спортом взагалі. Деякі упевнені, що зайнялися б спортом, якби почали нове життя. Більшість опитаних студентів вважають, що здоровий спосіб життя сприяє успіху в інших сферах людської діяльності. Зроблено висновок, що ефективність формування здорового способу життя залежить від інтеграції та координації зусиль державних і громадських організацій у сфері формування здорового способу життя, від залучення ЗМІ до пропаганди здорового способу життя, від впровадження інформативно-освітніх програм, тренінгів, орієнтованих на формування життєвих навичок, які ведуть до збереження, зміцнення та відтворення здоров’я, співпраці різних спеціалістів (соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, педагогів, лікарів та ін.). Обов’язковим є проведення відповідної державної політики.

Ключові слова: здоровий спосіб життя, студентська молодь, аспекти здоров’я, спорт, режим дня, харчування, вітаміни, тренінг, життєва навичка.

 

УДК 159.9: 159.94

М.М. Дідух

Стан розвитку компонентів конструктивної копінг-поведінки у працівників органів внутрішніх справ

У статті представлено результати констатуючого експерименту з дослідження чинників, що забезпечують конструктивну копінг-поведінку працівників ОВС у професійній діяльності. Було з’ясовано, що на вибір конструктивної копінг-поведінки в професійній діяльності працівників ОВС можуть впливати наступні чинники: рівень емпатії і інтернальності, сформованості копінг-стратегій, мотивації на досягнення успіху й уникнення невдач; рівень афіліації та стиль саморегуляції копінг-поведінки. За показниками емпатійності та парціальних позицій інтернальності- екстернальності особистості було визначено рівень розвиненості особистісного компонента. Аналіз сумарної оцінки рівня емпатії показав низький рівень розвитку емпатії та значний показник щодо потреби в його підвищенні. Також визначено, що велика частина опитуваних схильна до приписування зовнішнім обставинам істотного значення. Це свідчить про недостатню розвиненість особистісного компонента та наявності резерву для розвитку цих показників. Було проаналізовано мотиваційно-операційний компонент копінг-поведінки працівників ОВС. Визначено, що рівень його розвитку характеризується наступними показниками: вибір копінг-стратегій, рівень мотивації на досягнення й уникнення невдач та ступінь афіліації. Як свідчать дані дослідження, одночасно деякі учасники можуть обирати різні рівні розвитку регуляторних ланок; значна кількість обирає широкий арсенал копінг-стратегій. Більшість опитуваних продемонстрували середнє значення за показниками прагнення до успіху. Встановлено, що велика частина правоохоронців мають високий рівень розвиненості мотиву «страх нехтування групою», що може призвести до виник- нення труднощів у виборі конструктивних копінг-стратегій і моделей копінг-дій.

Ключові слова: конструктивна копінг-поведінка, моделі копінг-поведінки, афіліація, емпатія, інтернальність, екстернальність, саморегуляція.

 

УДК 316.6

О.Ю.Дмитренко

Корекційна програма тренінгової форми: «Гендерна ідентичність як чинник психологічного благополуччя студентської молоді»

У статті проаналізовано феномен гендерної ідентичності особистості як важливого чинника формування «Я» – концепції молоді, самореалізації, усвідомленні власної цінності та соціалізації у сучасному світі. Наголошено на важливості розуміння свого типу гендерної ідентичності саме у юнацькому віці, оскільки це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення людини. Дуже часто до цього періоду розуміння своєї гендерної ідентичності у студентської молоді ще є несформованим. Визначено, що основною метою усвідомлення гендерної ідентичності є самопізнання особистості, прийняття себе як індивідуальності та використання переваг свого типу гендерної ідентичності для встановлення продуктивних і тісних соціальних зв’язків. Наведено результати попередніх досліджень стосовно рівня самооцінки та переживання самотності студентами різних типів гендерної ідентичності. Визначено основні детермінанти психологічного благополуччя особистості. Представлено корекційну програму розвитку компонентів гендерної ідентичності як чинника психологічного благополуччя серед студентської молоді. Розкрито завдання програми, обґрунтовано теоретико-методологічні засади. Охарактеризовано психотехнології та методи роботи. Окреслено основні напрямки програми: 1) усвідомлення студентами власного типу гендерної ідентичності; 2) розвиток усвідомлення андрогінного типу гендерної ідентичності як такого, що найбільше сприяє психологічному благополуччю особистості; 3) підвищення рівня самооцінки серед всіх типів гендерної ідентичності; 4) зниження суб’єктивного переживання самотності серед всіх типів гендерної ідентичності. Наведено короткий зміст занять.

Ключові слова: тип гендерної ідентичності, маскулінний тип, фемінінний тип, андрогінний тип, недиференційований тип, рівень самооцінки, переживання самотності, психологічне благополуччя, юнацький вік.

 

УДК 159.9.015: 159.9.019.2

О.В. Дробот

Професійна установка як структурна складова професійної свідомості

У статті розглянуто теоретичні положення професійної установки як складової професійної свідомості особистості, показано професійну установку як імовірність переходу активності професійної свідомості – внутрішньої діяльності – в професійну активність, безпосередньо – зовнішню діяльність й поведінку особистості. Зроблено аналіз того доробку, який внесли в науку Вюрцбурзька та Грузинська школи психології. Зазначено, що їхні ідеї лягли в основу сучасного бачення професійної свідомості. Доведено, що усвідомлення може бути детерміноване неусвідомлюваними психічними утвореннями. Надбання психологічної школи Д.М. Узнадзе дозволяють екстраполювати їх у сферу професійної свідомості. Констатовано, що установка, на базі якої виникає спрямована діяльність , виступає як мета поведінки. Тому професійна установка виступає як імовірність переходу активності професійної свідомості, як внутрішньої діяльності, в професійну активність, поведінку і діяльність особистості. Зазначено, що професійні установки належать до групи установок деонтичних, тобто межують зі сферою моральної свідомості. Доведено, що досліджувана нами професійна установка як складова професійної свідомості дозволяє перевірити передбачення: про здійснення регулятивної функції професійної свідомості за допомогою професійних установок та орієнтацій; про те, що професійна установка є своєрідним механізмом переведення професійних вимог у дійсність, внутрішньої активності особистості професіонала – у зовні виражену діяльність; а також, що професійна установка особистості визначає смислові компоненти професійної культури і тому є можливість торкнутися ще не розроблених аспектів несвідомого.

Ключові слова: професійна установка, професійна свідомість, структурні компоненти професійної свідомості, соціальна установка, внутрішня діяльність.

 

УДК 159.923:658.8-051

Ю.В. Дроздова

Порівняльний аналіз результатів апробації комплексної психологічної програми регуляції самовизначення особистості

У статті представлено порівняльний аналіз результатів апробації комплексної психологічної програми регуляції самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва. Стосовно розвитку професійного самовизначення у торговельно-підприємницькій сфері діяльності, то у прямій постановці психологічні умови розвитку самовизначення майбутніх фахівців не вивчались, що зумовило актуальність дослідження і необхідність розробки та апробації психологічної програми розвитку. Отже, практична значущість і недостатня розробленість проблеми розвитку професійного самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва психологічними засобами зумовили вибір наукового дослідження. У підсумку, за результатами порівняльного аналізу обох експериментальних і контрольних груп випускників і першокурсників зроблено висновки, за якими визначено загальні закономірності, які полягають у тому, що у другому обстеженні випускників і першокурсників зафіксовано істотні позитивні зміни у порівнянні з фоновими і контрольними даними. З’ясовано, що ці позитивні зміни відбуваються за рахунок суттєвого зниження низького рівня емоційно-вольового компонента, що свідчить про ефективність застосування комплексної психологічної програми регуляції емоційно-вольового компонента самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва. Водночас зроблено висновок щодо особливостей результатів порівняльного аналізу контрольних груп, який виявляється тим, що у випускників показник високого рівня емоційно-вольового компонента суттєво перевищує аналогічні дані першокурсників, а низький його рівень майже вдвічі нижчий у першокурсників в першому і другому обстеженнях. Але наявність низького рівня у третини першокурсників і шостої частини випускників свідчить про труднощі самовизначення у першокурсників і випускників, що є показанням до застосування психологічної програми розвитку самовизначення в процесі професійного навчання.

Ключові слова: апробація, психологічна програма, розвиток, само- визначення, першокурсники, випускники, торговельне підприємництво.

 

УДК 159.922.8:316.624

О.Б. Єгорова, Г.С. Кизим, Н.І. Ільїнська

Прояв девіантної поведінки студентів-психологів із вираженою функціональною асиметрією головного мозку

Проаналізовано основні підходи та визначення девіантної поведінки, що існують у сучасній науці. Проведено аналіз концепцій і напрямів психологічних досліджень, що займаються вивченням даного феномена. Встановлено, що найбільша частина інформації в літературних джерелах присвячена аналізові прояву девіантності у дітей і підлітків. Встановлено, що вивченню особливостей прояву девіантної поведінки юнаків із вираженою функціональною асиметрією головного мозку присвячено надзвичайно мало досліджень. Проведено психодіагностичне обстеження осіб, які навчаються на психологічних факультетах. Встановлено, що серед студентів переважає група респондентів із логічним мисленням («розумовий» тип); найменша кількість досліджуваних мають ведучу праву півкулю («художній» тип); третина осіб зі всієї вибірки поєднують у собі ознаки логічного й художнього мислення та утворюють групу «середнього» типу. Досліджено особливості невротичних реакцій, агресивних тенденцій та негативних емоційних переживань у майбутніх психологів. Визначено, що чим більше проявляється правопівкульна асиметрія, тим вищий рівень афективної нестійкості та соціальної неадаптивності юнаків. Встановлено, що у студентів з ведучою лівою півкулею під час спілкування агресивні тенденції дуже рідкі через здатність гальмувати свою агресію. Показано, що представники «середнього» типу найбільш ворожі, агресивні комунікативно, схильні до спонтанності агресії й до провокації агресії в оточуючих, стикаються з труднощами у спілкуванні. Зроблено висновок про необхідність враховувати показники девіантності молоді при організації соціально-психологічної служби у ВНЗ. Представлено перспективні шляхи подальшого дослідження.

Ключові слова: девіантна поведінка, норма, виражена функціональна асиметрія головного мозку, психологічні теорії, особистість, студент-психолог.

 

УДК 159.922.8

Т.Б. Єременко

Особливості фрустраційної толерантності в юнацькому віці

Досліджено особистісні характеристики та стилі реагування на ситуації фрустрації осіб юнацького віку, що страждають на психо- соматичні розлади або мають високий ризик їх розвитку, а також осіб із групи порівняння. Розглянуто фрустрацію як одну із моделей поведінки, що породжена агресією. Представлено результати досліджень психосоматичних проявів агресії в юнацькому віці на прикладі даних методики рисуночної фрустрації С. Розенцвейга. Описано механізми соматизації в залежності від рівня фрустраційної толерантності, зосереджуючи увагу на таких системах як бронхолегенева та кишково-шлункова. Окреслено відмінності в характеристиках агресивності в підлітків з психосоматичною патологією та осіб із групи порівняння, що позначаються на їх здатності до соціальної адаптації та формування стратегій поведінки. Визначено особливості напряму реакцій у досліджуваних за допомогою методики рисуночної фрустрації С. Розенцвейга. Виявлено переважно інтропунітивний напрям реагування на ситуації фрустрації разом із «фіксацією на самозахисті» у респондентів, що страждають на захворювання бронхолегеневої системи, та переважно інтропунітивний напрям реагування на ситуації фрустрації разом із «фіксацією на перешкоді» у респондентів, що страждають на захворювання кишково-шлункової системи. При порівнянні показників фрустраційної толерантності осіб з психосоматичними розладами та досліджених групи порівняння констатовано достовірні відмінності характеристик напряму реакцій та коефіцієнта групової адаптації. Доведено, що характеристики фрустраційної толерантності відповідають ознакам суб’єктивно- орієнтованого стилю поведінки особи у складних життєвих ситуаціях.

Ключові слова: психосоматичні розлади, фрустраційна толерантність, методика рисуночної фрустрації С. Розенцвейга.

 

УДК159.9+316.6+616.89

О.А. Заржицька

Можливості оцінки соціального впливу на уявлення про тіло у дівчат в юнацькому віці

У статті проаналізовано сучасний стан дослідження проблеми соціального впливу на формування уявлення про тіло в юнацькому віці за матеріалом зарубіжних досліджень. Виділено склад і роль агентів соціалізації в становленні уявлення про тіло серед дівчат юнацького віку, а також їх значимість у формуванні порушень харчової поведінки як відображення інтерналізованої моделі «худого» тіла. Проведений у статті аналіз існуючих зарубіжних досліджень показав, що домінуючий у західному суспільстві соціокультурний ідеал «худого» тіла, трансльований за допомогою агентів соціалізації (ЗМІ, сім’я, однолітки), стає одним із факторів ризику розвитку порушень харчової поведінки серед молоді. Як найбільш перспективною методикою оцінки особливостей соціального впливу на уявлення про тіло автором для адаптації, стандартизації та апробації обрано опитувальник «Оцінка соціального впливу на естетичну модель тіла» («ОСВЕМТ») («Cuestionario de Influencias sobre el Modelo Estetico Corporal» – «CIMEC») Дж. Торо, М. Саламеро, Е. Мартінез. Методика пройшла адаптацію і стандартизацію в низці країн та проявила хороші психометричні властивості, високий рівень надійності, валідності і сензитивности відносно групи хворих на анорексію і групи ризику розвитку порушень харчової поведінки. В ході проведеного дослідження отримано адаптовану версію опитувальника, відповідно психометрическим стандартам. Під час роботи з методикою здійснено стандартизацію, перевірку узгодженості та тест-ретестовой надійності, змістовної конструктной, діскрімінатівної валідності. У результаті проведених процедур зроблено висновок, що російськомовний варіант методики валідний, надійний та може використовуватися в дослідницьких цілях і практичній роботі психолога.

Ключові слова: соціалізація, соціальний вплив, агенти соціалізації, соціальна модель тіла.

 

УДК 37.015:31:17.022.1:37.018.3

Б.A. Зємба

Освіта в запобіганні явища бездомності серед дітей і дорослих

Бездомність як одне із багатьох тривожних соціальних явищ є важливою проблемою, що вимагає профілактичних дій і допомоги. Спостерігається також бездомність серед дітей, які втікають зі своїх патологічних середовищ, де вони виховувалися, і шукають безпеки поза ними – на вулицях, вокзалах, у підвалах. Слід звернути увагу на те, що в теперішній час, незважаючи на величезний цивілізаційний прогрес, доступність освіти, цілком непогано організовану соціальну допомогу, помітна значна диференціація суспільства. Існують багаті і бідні люди, ті, які живуть в розкоші, і ті, які відчувають нестачу, безпомічні у житті і не бачать перспектив на майбутнє. Одні діти мають батьків, які створюють найкращі умови для їх існування, дбають про їх освіту, здоров’я і щасливе майбутнє, а інші – думають про те, як вижити, як дати собі раду в житті, оскільки їх батьки занедбують свої обов’язки або кидають дітей напризволяще. Суттю профілактичних дій щодо запобігання цього явища є, перш за все, освіта, яка не тільки підвищує суспільну свідомість в сфері уникнення ситуацій, що сприяють загрозі бездомності, але, передусім, повинна надавати суспільству такі знання і компетенції, які уможливлять самостійність на ринку праці, правильне і самостійне вирішення своїх життєвих проблем. Відповідне виховання, освіта, здобування знань, професійне навчання, покращення професійних компетенцій чи компетенцій в міжособистісній комунікації, безсумнівно, є опорою в складній боротьбі з серйозною проблемою бездомності. Саме висока суспільна свідомість і знання сприяють уникненню чинників, які детермінують бездомність особи, а також допомагають в спільній боротьбі в обмежуванні та ліквідації цього явища. Оскільки чим вища суспільна обізнаність щодо бідності, безробіття і їх наслідків – тим більша у нас надія на те, що суспільство намагатиметься уникати ситуацій, які призводять до виникнення бездомності, а також підтримувати тих, які боряться з цією проблемою.

Ключові слова: освіта, виховання, бездомність, діти вулиці, соціальне сирітство, профілактика.

 

УДК 159.9.:37.015.3

І.В. Коваль

Сучасний стан проблеми навчання іноземної мови студентів вищого технічного навчального закладу: психологічний аспект

У статті проаналізовано сучасний стан проблеми навчання іноземної мови студентів вищих технічних освітніх закладів. Зазначено, що специфіка предмета надає певної своєрідності процесу навчання. Встановлено, що основними особливостями специфіки вивчення іноземної мови є відсутність чітких меж і показників оволодіння нею; мова дає знання про символи оточуючого світу і правила користування цими символами; складність переходу з однієї мови на іншу. Проаналізовано, що мислення та спілкування іноземною мовою знаменує складну перебудову всієї структури формування думки й структури діяльності спілкування, які склалися на рідній мові. Констатовано, що для опанування мови величезне значення мають не тільки знання «самі по собі», але й формування та планування певних навичок аудіювання (слухання) та мовлення (говоріння), відпрацювання сталих прийомів «перекладання» перенесення граматичних конструкцій з однієї мови в іншу. Зроблено висновок, що процес оволодіння іноземною мовою представляється як такий, що складається з двох частин: процесу розуміння (усного та письмового тексту) та процесу породження висловлювання (усного і письмового тексту). Встановлено, що, розглядаючи процес розуміння, потрібно брати до уваги той факт, що ця мисленнєва діяльність виконує пізнавальну та комунікативну функції. Проаналізовано концепції різних дослідників щодо розуміння та відтворення інформації іноземною мовою.

Ключові слова: розвиток, особистість, мислення, розуміння, психологічні концепції, мисленнєва діяльність, пізнавальна комунікативна функції, навчання.

 

УДК 376.1 – 058.862

О.В.Коган, І.Л.Рудзевич

Психолого-педагогічне забезпечення формування здорового способу життя у старшокласників із вадами інтелекту

У статті висвітлюються питання формування здорового способу життя в учнів допоміжної школи у процесі навчально-корекційної роботи. Зазначено, що система формування здорового способу життя у розумово відсталих учнів як складова педагогічного процесу має забезпечити перш за все отримання необхідної кількості знань з питань здоров’я і здорового способу життя та підвищення загального рівня емоційно-мотиваційного компонента здорового способу життя, виховання стійких мотивацій до його дотримання. Вказано, що основним завданням нашого дослідження була розробка й апробація педагогічного забезпечення формування основ здорового способу життя в учнів 7-9-х класів допоміжної школи, у якій враховувалися виявлені педагогічні недоліки та протиріччя сучасного процесу виховання здорового способу життя у старшокласників допоміжної школи, їхні потреби. Зазначено, що під час апробації здійснено комплексний, систематичний виховний вплив на знання, ставлення і поведінку учнів як у навчальному процесі, так і в позакласній діяльності. Показано, що важлива роль у вирішенні цих завдань належить навчально-корекційному процесу, оскільки знання про здоров’я і здоровий спосіб життя, оволодіння певними вміннями та навичками є запорукою для вироблення стійких поглядів і переконань, які є спонукальною системою для здійснення дій та вчинків. Зроблено висновок, що в процесі отримання та засвоєння необхідних знань, умінь і навичок формуються поняття норм здорового способу життя, виробляється стійка позитивна мотивація до ведення здорового способу життя й усвідомлення своєї особистої ролі у збереженні власного здоров’я.

Ключові слова: психолого-педагогічне забезпечення, здоровий спосіб життя, навчально-корекційна робота, учні з вадами інтелекту.

 

УДК 159. 964. 26

В.І. Колесникова, В.В. Круглова

Особливості чуттєвих типів особистості в парадигмі аналітичної психології К.Г.Юнга

З точки зору юнгіанської психології чуттєва функція відрізняється від почуттів і емоцій, які випробовуються людиною. Вона може оцінювати думки, об’єкти, що викликають відчуття і будь-який психічний зміст. А так само вимагає поступового до неї підходу за допомогою розвитку допоміжних функцій. Почуття бувають різноманітними: приємними і неприємними, конструктивними і деструктивними, відкрито виражені і стримувані. Почуття розглядаються як індивідуальні риси характеру. Вивчаючи прояв чуттєвої функції, можна прийти до висновку, що вони носять загальний характер. Представлено результати дослідження особливостей чуттєвої функції у парадигмі аналітичної психології К.Г. Юнга. Обстежено 68 людей віком від 20 до 55 років. Виявлено закономірності між гендером і психологічним типом особистості. Розвиток чуттєвої функції розглядається з позиції інтуїтивної і сенсорної функцій. Виявлено деякі типологічні особливості особистості, які суттєво впливають на формування его-свідомості і несвідомих компонентів. Серед чоловіків розумового типу інтровертна установка зустрічається частіше, в той час як серед жінок чуттєвого типу вона частіше виявляється у підпорядкуванні. Так само виявлено достовірний зв’язок між провідною і підпорядкованою функціями у більшості подружніх пар серед випробуваних, які мають компенсаторний характер. Отримані в ході діагностики дані разом із результатами первинної бесіди дозволяють психологу-консультанту отримати найбільш адекватне і повне уявлення про специфіку проблеми клієнта і можливих варіантах її розв’язку.

Ключові слова: психологічні типи особистості, аналітична психологія К.Г. Юнга, Аніма, Анімус, чуттєвий тип, розумовий тип, екстравертна установка, інтровертна установка.

 

УДК 159.92/94.072

Л.О. Колісник

Проблема діагностики емоційного інтелекту

Статтю присвячено вивченню проблеми діагностики емоційного інтелекту. Зроблено акцент на існуванні двох груп підходів до розуміння емоційного інтелекту. У рамках змішаних моделей і моделей характеристик емоційний інтелект виступає як складне утворення, що включає як когнітивні здібності, так і особистісні риси. Представники моделей здібностей інтерпретують емоційний інтелект як суто когнітивну здібність. Відповідно зазначеним підходам визначено дві групи методик для з’ясування рівня розвитку емоційного інтелекту: тести-завдання та опитувальники. Опитувальники, як правило, використовують вчені, які трактують емоційний інтелект як особистісну рису; тестам-завданням надають перевагу дослідники, які розуміють емоційний інтелект як когнітивну здібність особистості. Здійснено аналіз особливостей застосування вказаних методик. Висвітлено результати проведеного дослідження рівня розвитку емоційного інтелекту та його компонентів із застосуванням таких методик як тест Дж. Мейєра, П. Селовея, Д. Карузо та опитувальник «Емоційний інтелект» Д.В. Люсіна. Встановлено, що респондентам бракує вміння ідентифікувати емоції (як власні, так і емоції інших), а також використовувати знання про емоції для збільшення своєї особистісної ефективності. Представлено результати кореляційного аналізу отриманих даних. За допомогою використання Торонтської алекситимічної шкали доведено конвергентну валідність використаних методик. Підтверджено припущення про те, що як тести-завдання, так і опитувальники на визначення рівня емоційного інтелекту вимірюють один і той самий конструкт. Обґрунтовано доцільність комплексної діагностики емоційного інтелекту шляхом використання різних методичних підходів.

Ключові слова: алекситимія, діагностика, емоційний інтелект, конвергентна валідність, кореляційний аналіз, модель емоційного інтелекту, опитувальники, тести-завдання.

 

УДК 159:81»253-057.875

О.С.Кочубей

Особливості становлення перекладацької компетентності майбутніх філологів

У статті виокремлено структурні компоненти перекладацької компетентності студентів-філологів. Особливу увагу приділено психологічному аналізові структурних компонентів, що є важливою передумовою навчання майбутніх фахівців. Стаття містить виклад основних напрямків у психологічній структурі перекладацької компетентності фахівця. Розглядається структура «перекладацької компетентності» з точки зору різних психологічних підходів. У статті проаналізовано складові перекладацької компетентності та її місце серед інших компетентностей. Проводиться аналіз поняття із урахуванням думок вітчизняних та зарубіжних науковців. Подано низку вимог, яким повинен відповідати компетентний фахівець з перекладу. Представлено загальні принципи організації навчання перекладу, формування перекладацької компетенції у фахівців з іноземної мови. Розкрито проблематику вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень у сфері компетентної професійної підготовки фахівців. Представлено загальну характеристику структурних компонентів перекладацької компетентності студентів-філологів, визначено основні характеристики, в яких відображаються вимоги до сучасного спеціаліста. У статті досліджено психологічні особливості, які інакше визначають перекладацьку компетентність студента-філолога. Зроблено висновок про недостатню розробленість психологічних компонентів структури перекладацької компетентності студента-філолога, доцільність у подальших дослідженнях та більш глибинне виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності майбутнього фахівця. Виклад матеріалу подано в руслі моделі, що тлумачить переклад як засіб міжмовної комунікації, специфіка якого визначає сукупність знань і умінь, які студент-філолог отримує в процесі навчання.

Ключові слова: переклад, перекладознавство, мовна особистість, комунікативна діяльність, компетентність, картина світу, засоби спілкування, смислове сприйняття, професійна діяльність.

 

УДК 159.922

С.Л. Кравчук

Психологічні особливості емоційної лабільності та емоційної стійкості особистості юнацького віку

В статті представлено теоретико-емпіричний аналіз аспектів проблеми психологічних особливостей емоційної лабільності та емоційної стійкості особистості. Здійснено аналіз понять «емоційна лабільність» та «емоційна стійкість» особистості. Досліджено, що особистість юнацького віку з емоційною лабільністю більш схильна до депресивності, дратівливості, сором’язливості, фемінінності, невротичності та менш врівноважена. З’ясовано особливості зв’язку емоційної лабільності з самоактуалізацією особистості юнацького віку. Досліджено, що особистість юнацького віку з емоційною лабільністю більш схильна до використання таких механізмів психологічного захисту як: реактивні утворення, проекція, заперечення, заміщення. Зауважено, що емоційну стійкість необхідно розглядати як психічний стан і як інтегративну властивість особистості. Досліджено, що особистість юнацького віку з емоційною стійкістю менш схильна до невротичності, емоційної лабільності, депресивності, сором’язливості, реактивної агресивності, спонтанної агресивності та більш схильна до врівноваженості. Досліджено, що особистість юнацького віку з емоційною стійкістю менш схильна до використання таких механізмів психологічного захисту як: заміщення, регресія, проекція, раціоналізація, витіснення. З’ясовано особливості зв’язку емоційної стійкості з самоактуалізацією особистості юнацького віку, а також особливості зв’язку емоційної лабільності та емоційної стійкості з типами міжособистісних стосунків особистості юнацького віку. Зауважено, що особистість юнацького віку з емоційною лабільністю та емоційною нестійкістю менш схильна до життєстійкості, що опосередковує вплив стресогенних факторів.

Ключові слова: емоційна лабільність, емоційна стійкість, врівноваженість, емоціогенні ситуації, самоконтроль, життєстійкість.

 

УДК 159.923.2:17.026.4

Л.М. Кулакова

Почуття власної гідності як конструкт самосвідомості особистості

У статті з позицій сучасних теоретико-прикладних наукових досліджень висвітлюється проблема формування почуття власної гідності особистості та її вплив на розвиток самосвідомості. Наводиться аналіз самосвідомості як специфічного феномена людської психіки. Розкривається психолого-педагогічне розуміння структури й умов становлення свідомості особистості. У статті розкривається поняття самосвідомості у площині реалізації життєвої та моральної ідеології людини, становлення сучасної особистості. Автором доводиться взаємозумовленість самосвідомості особистості із такими поняттями, як «гідність», «честь», «ідентичність», «компетентність», «становлення особистості», «особистісне самовизначення», «здібності особистості». Здійснено аналіз взаємопов’язаних між собою когнітивної, афективної і поведінкової підструктур структури самосвідомості особистості. Проаналізовано особливості формування «Я-концепції» та «Образу-Я» як специфічних проявів самосвідомості. У статті систематизовано численні характеристики гідності як найважливішої моральної якості, інтегративності людської реальності, вищої цінності. Виявлено місце і значущість проблеми формування почуття власної гідності у напрямку юриспруденції (вивчення справ щодо захисту честі й гідності), у практиці кризових психологічних служб і консультацій (надання психологічної допомоги потерпілим від насильства й завдання моральних збитків), у галузі освіти (досліджуються психолого-педагогічні технології виховання гідності в школі). Наводиться аналіз самосвідомості як специфічного феномена людської психіки. Визначено головні закономірності зміни самосвідомості особистості із зростанням рівня почуття власної гідності, набуттям особистісної культури.

Ключові слова: почуття власної гідності, честь, гідність, самосвідомість, особистість, «образ-Я», «Я-концепція», ціннісні орієнтації, ідеал, моральність.

 

УДК 159.922.7:373.3-053.5

Р.С. Кулаков

Психологічні особливості становлення готовності старшокласників до професійного самовизначення в умовах профільного навчання

У статті з позицій соціальної ситуації розвитку особистості раннього юнацького віку та специфіки профільного навчання висвітлюється проблема професійного самовизначення сучасних старшокласників. Підкреслено, що професійне самовизначення у ранньому юнацькому віці є одночасно процесом і результатом загального професійного розвитку старшокласника як суб’єкта майбутньої професійної діяльності. Зазначається, що саме в учнів старших класів відбувається уточнення майбутнього соціально-професійного статусу в межах визначеної навчальним профілем сфери професійної діяльності, формуються професійні домагання і самооцінка особистості у визначеній навчальними планами та програмами профільного навчання галузі професійної діяльності людини. Обґрунтовано взаємозв’язок профільного навчання та психологічної готовності до професійного самовизначення шляхом створення сприятливих умов для врахування індивідуальних особливостей, інтересів, потреб учнів та формування у них орієнтацій щодо вибору професійного майбутнього. Встановлено, що результатом цієї активності старшокласника виступає його готовність до професійного самовизначення та початок формування необхідних для обраної професії професійно важливих якостей. Розкривається зміст запропонованого поняття «трикутник професійного самовизначення старшокласника», який представлений самооцінкою, рівнем домагань і готовністю старшокласника до професійного самовизначення та характеризується їхнім співвідношенням, взаємодією та детермінацією. З’ясовано, що специфіка професійно-орієнтованої діяльності учнів сучасної старшої школи формується на основі адекватної самооцінки минулого і теперішнього, а реалістичні уявлення про власне професійне майбутнє фокусуються в адекватному й усвідомленому реалістичному рівні домагань.

Ключові слова: старшокласники, професійне самовизначення, професійна діяльність, профільне навчання, навчальний профіль, зміст професій, професійні домагання, самооцінка.

 

УДК 159.922

А.І. Куриця, Д.І. Куриця

Психолого-педагогічні умови розвитку лідерських якостей студентів

У статті проаналізовано психолого-педагогічні умови, необхідні для ефективного розвитку лідерських якостей студентів. З’ясовано, що програма розвитку лідерських якостей студентів передбачає створення як відповідного розвивального середовища (спеціальні психолого-педагогічні впливи, групова взаємодія в процесі тренінгу, організація суспільно значущої діяльності студентів), так і комплекс засобів, спрямованих на розвиток мотивації самопізнання та самовдосконалення особистості, саморозвиток відповідальності як інтегральної особистісної якості, що виступає системоутворюючою стосовно лідерських якостей. Процес розвитку лідерських якостей студентів повинен виступати частиною цілісного педагогічного процесу ВНЗ й базуватися на особливих умовах, що забезпечують його ефективність. Основою розвитку лідерських якостей студентів виступає розвиток відповідальності як інтегральної якості особистості, що має складну структуру та виявляється на різних рівнях. Обґрунтовано застосування принципів системності, розвитку, діяльнісного, особистісно орієнтованого, аксіологічного, суб’єктно-вчинкового підходів як методологічної основи програми розвитку лідерських якостей особистості студента на основі відповідальності. Встановлено, що в умовах тренінгових та ігрових технологій створюються сприятливі умови для розвитку лідерських здібностей особистості, для вивчення на практиці закономірностей і механізмів соціального впливу, для оволодіння лідерськими вміннями.

Ключові слова: лідерські якості, психолого-педагогічні умови, програма розвитку лідерських якостей студентів, розвиток відповідальності, відповідальність як інтегральна якість особистості, тренінгові технології.

 

УДК 159.922:33/:336.7-051

К.О. Кушніренко

Аналіз результатів дослідження емоційно-вольової та мотиваційної сфер спеціалістів банківської сфери

У статті проаналізовано результати дослідження особливостей емоційно-вольової та мотиваційної сфер спеціалістів банківської сфери. Наданий короткий опис кожної з досліджуваних сфер. Емоційно-вольова сфера визначена як сфера психіки, яка пов’язана з переживанням людиною свого відношення до дійсності, до людей, з якими вона спілкується, її діяльність, що вимагає вияву певних зусиль. Мотиваційна сфера визначена як сукупність мотивів, які формуються і розвиваються протягом її життя. Досліджено 100 працівників банківської сфери на основі 4 методик: 2 – для вивчення емоційно-вольової сфери та 2 – для вивчення мотиваційної сфери. Зроблено висновок, що характерними ознаками емоційно-вольової сфери спеціалістів банківської сфери виявились: схильність до інтернальної моделі поведінки, висока успішність у житті, впевненість у собі, цілеспрямованість, незалежність, врівноваженість, доброзичливість, контактність, моральність, намагання дотримуватись правил, встановлених в конкретному соціумі, довірливістя, сила волі, багата увага, низькі показники по внутрішнім причинам соціальної фрустрації, високі показники по зовнішнім причинам соціальної фрустрації. Проаналізовано, що характерними ознаками мотиваційної сфери спеціалістів банківської сфери виявились: є мотивація самоствердження в праці, що є дуже позитивним для всієї банківської сфери в цілому, оскільки, прагнучи до самоствердження, людина якісно та добросовісно виконує свою роботу; найбільш характерною є спрямованість особистості на діяльність (роботу), тобто допомога окремим членам групи висловлювати свої думки; підтримка групи, щоб вона досягла поставленої мети; брати у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання; легко і доступно викладають свої думки та міркування.

Ключові слова: спеціаліст, банківська сфера, емпіричне дослідження, результат, методика, емоційно-вольова сфера, мотиваційна сфера, особистість, діяльність.

 

УДК 159.922.73

К.В. Левшунова

Емпірична модель дослідження рухової активності дитини дошкільного віку як чинника її психічного благополуччя

У статті представлено психодіагностичний комплекс методик для вивчення показників психічного благополуччя (когнітивний, соціальний, емоційний) та рухової активності як головного показника тілесного благополуччя старшого дошкільника. За допомогою методів кореляційного аналізу встановлено, що між руховою активністю та психічним благополуччям дитини існує взаємозв’язок. Визначено, що рухова активність та фізична підготовленість найтісніше взаємопов’язана з соціальним показником психічного благополуччя. Обґрунтовано, що показники тілесного благополуччя (фізична підготовленість, рівень рухової активності та антропометричні дані) мають вплив на когнітивну та емоційну сферу особистості дошкільника. Кореляційно встановлено, що компоненти психічного благополуччя взаємопов’язані між собою. Найтісніший взаємозв’язок зафіксовано між когнітивним та емоційним показниками психічного благополуччя, найслабший – відзначено в діаді «когнітивний – соціальний компоненти психічного благополуччя». Доведено суперечливий характер оцінювання батьками та вихователями прояву психічного благополуччя дітей та рівня їх рухової активності. Зроблено висновок, що поліпшення рухового режиму та психічного благополуччя дітей у системі дошкільної освіти потребує системних дій та ключового фахівця-організатора, який би виконував функцію об’єднуючої ланки між усіма дотичними до даної проблеми службами (медиками, педагогами, батьками). Найбільш оптимальними кандидатурами визначено практичних психологів та інструкторів із фізкультури у дошкільних закладах, оскільки саме їхня плідна співпраця може сприяти усуненню недоліків із проблеми, яка розглядається.

Ключові слова: рухова активність; локомоторна діяльність; благополуччя; психічне благополуччя; когнітивний, соціальний та емоційний показник психічного благополуччя; старший дошкільник; фізична підготовленість; антропометричні дані; кореляційний аналіз.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Проблема каузації в розумінні психологічних детермінант психічних порушень, пов’язаних із хворобливими станами організму

Автор статті констатує, що в зв’язку з тим, що каузація психічних розладів має комплексний характер, необхідним моментом виступає вирішення проблеми про диференційоване розуміння конкретних причин. Автор доводить, що психологічні дослідження мають бути спрямовані на розуміння специфіки мультикаузальності, зокрема, які психологічні чинники діють в одній і тій же площині, а які знаходяться в різних площинах. Стверджується, що розумінню особливостей психічних розладів сприяє наукове дослідження чинників, що знаходяться в соматичній, психічній, соціальній чи екологічній площинах. При цьому особливо важливим є вивчення питання, як окремі площини взаємно впливають одна на одну, як взаємодіють чинники. Зроблено висновок, що однією з актуальних проблем виступає визначення особливостей дії соціально-психологічних факторів у сукупності з іншими факторами впливу. Констатується, що слід враховувати те, що соціально-психологічні чинники впливають на психічні та соматичні розлади або захворювання в самих різних площинах. Зроблено висновок, що при прогнозуванні соматичних і психічних розладів необхідно враховувати й власне індивідуально-психологічні, особистісні чинники. Внутрішні та зовнішні ресурси відіграють стимулюючу або гальмівну роль у подоланні труднощів. Сутність проблематики каузації найрізноманітніших хворобливих станів організму полягає у вивченні особливостей складних взаємодій патогенних і протективних внутрішніх та зовнішніх факторів.

Ключові слова: каузація, психологічні детермінанти психічних порушень, хворобливий стан організму, прогнозування соматичних і психічних розладів, особливості складних взаємодій патогенних і протективних внутрішніх та зовнішніх факторів.

 

УДК 159.92

Радослав Маліковський

Загальні ціннісні орієнтації студентської молоді та їх ієрархізація (на прикладі студентів Жешівського університету)

Презентовано дефініції і концепції цінностей (переважно польських авторів Станіслава Оссовского, Яна Щепанського і Флоріана Знанєцького), зосереджено увагу на соціологічних концепціях і визначеннях. Подано коротку характеристику зведених даних дослідження. Характеристика даних ґрунтується на результатах досліджень проведених автором статті в 2010 році і охоплює тільки ті фрагменти, які, на думку автора, відіграють суттєву роль у формуванні позицій студентської молоді. На підставі складеного списку цінностей автор спробував відповісти на питання про головні цінності студентів та їх місце в ієрархії окремих цінностей. У дослідженні взяли участь студенти стаціонарної форми навчання Жешівського університету. Згідно з прийнятою засадою відбору досліджувана вибірка налічувала 483 особи. Серед респондентів домінували особи жіночої статі (згідно з пропорціями в університеті). Складений список вміщував 10 цінностей, доповнених категорією «інші». Серед представлених цінностей зазначалися такі: кохання, сімейне щастя, прагнення бути потрібним і корисним, бажання здобути довіру і знайти друзів, робота, навчання та прагнення здобути знання, релігія і віра, гроші, добробут, спокійне життя без жодних несподіванок, а також пам’ять про минуле. На зростаючій шкалі від 1 до 5 потрібно було оцінити значення окремих цінностей, а далі вибрати три найважливіших. Результати дослідження показали, що найважливішими цінностями для студентів є: кохання і сімейне щастя, відчуття бути потрібним і корисним та здобуття довіри і друзів. Натомість найменш важливими виявились цінності матеріального характеру, а також ті, які пов’язані з самореалізацією та пам’яттю про минуле. Характерним було те, що респонденти чоловічої статі майже вдвічі частіше ніж респонденти жіночої статі обирали серед вказаних цінностей пам’ять про минуле як пріоритетну цінність.

Ключові слова: цінності, студентська молодь, ієрархія, соціологічне дослідження, оцінка життєвих цінностей.

 

УДК 159.942:37.011.3-51

І.М. Матяш

Розвиток чуйності майбутнього вчителя методами активного соціально-психологічного навчання

У статті на основі аналізу психолого-педагогічної літератури вивчено підходи щодо розвитку чуйності особистості. Визначено, що чуйність є морально – психологічною якістю особистості, що характеризує ставлення людини до інших людей і виявляється в емпатійності (здатності людини безпосередньо відчувати психологічний стан іншого та адекватно відгукуватись на нього, намагаючись полегшити або розділити його через вияв співчуття та співпереживання), доброзичливості (здатності людини виражати добре ставлення, приязнь), тактовності, ввічливості (умінні поводитися з іншими обережно, не ображаючи та не принижуючи їхню гідність, виявляти люб’язність, чемність, дотримуватися суспільних правил поведінки) та турботливості, наданні практичної допомоги (уважності до потреб інших людей, прояву піклування про них), що включає в себе такі компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий, та інтегрує у собі різні підходи щодо визначення структурних компонентів чуйності. Встановлено, що провідними чинниками розвитку чуйності як професійно значущої якості майбутнього вчителя у процесі професійної підготовки є формування його гуманістичної спрямованості, емоційного інтелекту, емпатії, прийняття інших, доброзичливості, педагогічного такту. Зроблено висновок про те, що ефективним засобом розвитку чуйності майбутнього вчителя є соціально-психологічний тренінг, який спрямований на формування цілісної системи знань про чуйність; сприяння усвідомленню особистістю власних особливостей проявів чуйності; розширення системи гуманістичних цінностей, розвитку емоційного інтелекту, педагогічних здібностей, емпатії, доброзичливості та толерантності.

Ключові слова: чуйність, майбутній учитель, чинники розвитку чуйності, гуманістичні цінності, емпатія, прийняття інших, доброзичливість, педагогічний такт, любов до дітей, соціально-психологічний тренінг.

 

УДК 316. 454.52: 316.6.

І.В. Михайлюк

Феномен діалогу: теоретичний аналіз традиційних і сучасних тенденцій дослідження

У статті представлено теоретичний огляд традиційних і сучасних досліджень феномена діалогу. Розглянуто історичну ретроспективу філософсько-психологічного аналізу як фундаментальну основу розуміння діалогу в сучасній психології. Висвітлено уявлення про зміст діалогу в сучасній вітчизняній психології. Описано різні інтерпретації діалогу представників традиційної філософської думки та вітчизняної сучасної психології. Проаналізовано основні дослідження діалогу у вітчизняних і зарубіжних психологічних теоріях. Досліджено інтерес учених до проблеми діалогу у суміжних галузях знань. Розкрито сутність поняття діалог у контексті традиційних і сучасних уявлень про даний феномен. Представлено визначення діалогу як функціональної різновидності мови, що реалізується у процесі безпосереднього спілкування між співрозмовниками і складається з почергових стимулюючих і реагуючих реплік. Виявлено, що діалог у психології розглядається як міжсуб’єктний процес, у якому відбувається взаємодія якісно різних інтелектуально-ціннісних позицій з ціллю їх з’ясування, при якому необхідність встати на позицію іншого не означає відречення від власних переконань і принципів. Констатовано, що діалог – це складний психологічний феномен, затребуваний у багатьох сферах реальної дійсності, у більшості наукових джерел він розглядається як форма, метод і засіб здійснення соціальних контактів, котрий реалізується особистістю у суб’єкт-суб’єктній взаємодії і детермінований системою взаємодії «особистість – соціальний світ». Встановлено, що спосіб існування людини у реальному світі – діалог у багатоманітності унікальних зв’язків і взаємовідносин. Визначено, що проблема діалогу незважаючи на довготривалу історію вивчення і здійснений аналіз, не вичерпує усіх аспектів дослідження, залишається відкритою і потребує подальшого розкриття в контексті динамічних змін сучасної реальності.

Ключові слова: діалог, діалогізм, діалогічне відношення, зовнішній діалог, внутрішній діалог, діалогічна реальність, діалогічність особистості, діалогічна взаємодія.

 

УДК 159.923

О.М. Немеш

Вплив спілкування в соціальних мережах на розвиток особистості підлітка

Автором здійснено теоретичний аналіз впливу спілкування в соціальних мережах на розвиток особистості підлітка. Зазначено, що питання створення віртуального соціально-культурного простору-часу взаємопов’язане з проблемами соціально-культурної інтеграції молодого покоління засобами соціальних мереж. Проаналізовано, що соціально-культурна інтеграція в соціальних мережах передбачає розширення особистісного буття у часі, багаторівневу ідентифікацію з віртуальною соціальною групою, суспільством, культурою. Вказано, що соціалізація забезпечується шляхом «включення» молодої людини в загальний для всіх життєвий (соціальний, ціннісний) Інтернет-простір засвоєння знань про навколишній світ, оскільки на цьому шляху він вибирає з соціального і культурного контексту ідеї, цінності, форми життєдіяльності, які відповідають індивідуальним особливостям. Встановлено, що в процесі становлення самосвідомості молода людина усвідомлює і формує свою індивідуальність, знаходить себе в процесі міжособистісної комунікації, в якому власна самобутність людини у віртуальному просторі соціальних мереж обертається до неї відбитим у «дзеркалі» інших свідомостей образом її «Я». Зроблено висновок, що соціально-інтеграційні та самореалізаційні ресурси дозвілля в найбільш концентрованому вигляді реалізуються в колективних формах віртуальної культурно-дозвіллєвої діяльності молоді – спілкуванні в соціальних мережах. Доведено, що основна форма участі особистості в сфері дозвілля – віртуальна спільність стає умовою інтеграції особистості молодої людини й водночас засобом її інкультурації і самореалізації в силу культурного змісту спільної активності, особистісної мотивації та максимального врахування індивідуальності.

Ключові слова: віртуальний соціально-культурний простір, особистість, соціальні мережі, інформаційна картина світу, інтеграція особистості, віртуальна свідомість, соціальна група, особистісна мотивація.

 

УДК 159.923.2:159.9.07

Л.А.Онуфрієва

Професійна самооцінка у професійному становленні особистості майбутніх фахівців соціономічних професій

У статті на основі теоретико-методологічного аналізу проблеми образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості теоретично обґрунтувано значення професійної самооцінки у професійному становленні особистості майбутніх фахівців соціономічних професій. На основі результатів досліджень сучасних науковців зазначено, що професійна самооцінка є центральним компонентом професійної самосвідомості особистості, який пов’язаний із ціннісним ставленням до власного «Я», до професійних якостей і результатів професійної діяльності майбутніх фахівців соціономічних професій. Підтверджено, що професійна самооцінка формується під впливом змісту професійної діяльності, результатів, досягнутих у цій діяльності, індивідуальних властивостей особистості, а також властивості якості, яка оцінюється. Основними параметрами професійної самооцінки виступають ступінь адекватності, критичність і міра стійкості особистості. Зважаючи на особливості формування позитивного образу «Я-професіонал», у студентів-майбутніх фахівців соціономічних професій виділяють такі основні етапи цього процесу: формування у майбутніх фахівців соціономічних професій ідеальної моделі «професіонал» за допомогою професійних міжособистісних відносин у вигляді транслювання особистого та професійного досвіду викладача; актуалізація уваги особистості майбутніх фахівців соціономічних професій на порівняння свого реального й ідеального образів «Я-професіонал» за допомогою міжособистісних відносин у вигляді діалогу між викладачем і майбутніми фахівцями; стимуляція особистісного зростання та самовдосконалення майбутніх фахівців соціономічних професій для досягнення ідеального образу «Я-професіонал».

Ключові слова: професійна самооцінка, професійне становлення, особистість, майбутні фахівці соціономічних професій, образ «Я-професіонал», «Я-концепція» особистості, професійна самосвідомість, професійна діяльність.

 

УДК 159.9.007.2

Н.В. Підбуцька

Особливості креативності майбутнього інженера як складової його професіоналізму

У статті досліджено особливості креативності, її важливість для успішного професійного розвитку та досягнення особистісного професіоналізму. Розкрито необхідність розвитку креативності, уміння творчо підходити до розв’язування професійних завдань під час професійної підготовки у майбутніх інженерів, що відображено у Галузевих стандартах (Освітньо-кваліфікаційна характеристика) та усвідомлюється багатьма з них. Досліджено образну та вербальну креативність за допомогою комплексу психодіагностичних методик: методика «Кола» (Вартег); тест вербальної креативності (С.Мєднік); тест «Повторювані лінії» (П.Торренс); тест креативності (П.Торренс). Виявлено, що в майбутніх інженерів образна креативність, побіжність та розробленість на середньому рівні розвитку, що характеризує їх уміння за короткі проміжки часу відтворювати та реалізовувати ідеї. Вербальна оригінальність знаходиться на низькому рівні, а унікальність – на середньому, що свідчить про невиражене вміння майбутніх інженерів креативно розв’язувати проблеми, що пов’язані з використанням свого вербального потенціалу. У цілому студенти інженерно-технічних спеціальностей характеризуються неготовністю у ситуації невизначеності із лімітом у часі швидко продукувати ідеї. Результати гендерного аналізу свідчать про більш розвинену образну та вербальну креативність у чоловіків. За допомогою факторного аналізу виділено три фактори, що мають найбільше навантаження: «Інтелектуальний потенціал», «Загальна креативність», «Аналітичний творчий потенціал».

Ключові слова: креативність, творчий потенціал, особистість, студент, професіоналізм особистості, особистісно-професійний розвиток, успішна професіоналізація.

 

УДК 159.9

С.О. Поздишев

Психологічний аналіз професіограми офіцера оперативно-тактичної підготовки до управлінської діяльності

У статті здійснено психологічний аналіз професіограми офіцерів оперативно-тактичного рівня підготовки. Наголос робиться на визначенні психологічного портрета професії (професіограми, психограми) офіцера оперативно-тактичної підготовки як управлінця. Специфікою складання професіограми для діагностики й прогнозування управлінської діяльності є орієнтація на визначення, виявлення насамперед найбільш стійких, усталених психологічних якостей, що забезпечують реалізацію конкретного виду діяльності фахівця в оборонній сфері, які можна диференціювати за рівнем успішності навчання й ефективності діяльності. За даними професіографії, її психологічного аналізу визначається психограма професії – психологічний опис, що є інтерпретаційним аналізом операціонально-технологічного змісту конкретної трудової діяльності і в остаточному варіанті характеризується сукупністю професійно важливих психологічних і психофізіологічних якостей, які реалізуються у певній діяльності та забезпечують її виконання. Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі офіцера-командира. Офіцер занятий управлінською діяльністю, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування, виконання, команди і контролю тощо. Це створює у військових колективах особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки та діяльності. Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, одночасно передбачає взаємодію з колективом військовослужбовців як по вертикалі, так і по горизонталі. Також визначено, що до основних параметрів управлінської діяльності офіцерів оперативно-тактичної підготовки належать: спосіб прийняття рішення, розподіл функцій у розв’язанні військово-професійних завдань, форми контролю, оцінка, розподіл (атрибуція) відповідальності.

Ключові слова: управлінська діяльність, психологічний аналіз, професіограма, офіцер-управлінець.

 

УДК 376-056. 36 (075.8)

А.В. Сімко

Особливості проведення фізичної реабілітації з дітьми, які мають порушення в інтелектуальній сфері

У статті розглянуто особливості проведення реабілітаційних заходів засобами фізичних вправ. З’ясовано, що діти-олігофрени, маючи певні ушкодження нервової системи, реалізують рухову функцію у специфічних умовах. Отже, такі діти потребують спеціально організованого педагогічного впливу на розвиток фізичних якостей, психомоторики, його психологічного супроводу, вибору психолого-педагогічних технологій корекції, що має відобразитися в системі корекційних завдань. Проаналізовано, що правильно організована і здійснена фізична реабілітація – найважливіший фактор формування здорового способу життя, укріплення і відновлення здоров’я будь-якої людини незалежно від її віку. На нашу думку, це твердження особливо важливе для дітей, які мають порушення інтелектуальної сфери. Для них процеси роз витку – це ще і пошук шляхів компенсації вад, а вплив рухової активності, яка за змістом та інтенсивністю відповідає даній категорії дітей, є тим засобом, що допомагає їх віднайти. Результати досліджень про співвідношення психічного та рухового розвитку вказують на те, що засобами фізичної реабілітації можна позитивно впливати на психічний розвиток дитини. Зроблено висновок, що до основних завдань фізичної реабілітації відноситься: зміцнення здоров’я і загартовування організму, правильний фізичний розвиток і вдосконалення фізичних здібностей, формування рухових умінь і навичок, ознайомлення з основами особистої гігієни, формування головних вольових і моральних якостей.

Ключові слова: психомоторика, психічний розвиток, фізична реабілітація, фізичний розвиток, корекція, фізичні вправи, діти з обмеженими інтелектуальними можливостями.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р.Т. Сімко

Особливості формування спроможності суб’єктів до прояву психомоторики в екстремальних умовах

У статті констатовано, що під час виконання своїх службових обов’язків суб’єктам екстремальної діяльності, зокрема співробітникам міліції, доводиться діяти в умовах, які значно впливають на стан їхнього здоров’я, життя, рівень працездатності та якість виконання поставлених завдань. У зв’язку з динамічністю виникнення обставин, що утворюють певні труднощі в професійній діяльності, від правоохоронців вимагаються швидкі, безпомилкові та точні дії. Встановлено, що одним із основних чинників, що забезпечує правильність дій в ризиконебезпечних ситуаціях, є високий рівень емоційної стійкості. Тому виникає необхідність системного підходу до формування емоційної стійкості працівників екстремального типу професій, зокрема співробітників патрульної служби міліції, що, в свою чергу, дозволить їм ефективно проявляти свої психомоторні якості. Теоретичні й експериментальні дослідження доводять, що формування емоційної стійкості покращує такі важливі показники психологічної підготовленості до виконання професійних обов’язків працівниками патрульної служби міліції в екстремальних умовах як адаптивні здібності до стресу та професійну надійність. Доведено, що застосування запропонованої програми підготовки працівників міліції до несення служби покращили показники емоційної стійкості, здатності до переробки інформації, точності рухів у психомоторних діях, а також швидкість, силу, витривалість і спритність.

Ключові слова: психомоторика, патрульна служба міліції, екстремальні умови діяльності, емоційна стійкість, здатність до переробки інформації, точність рухів у психомоторних діях, швидкість, сила, витривалість, спритність.

 

УДК 376-263:378.015.31:316.454.52

Н.В.Тимофієнко

Формування професійного спілкування у майбутніх сурдопедагогів

У статті розглядається проблема формування педагогічного спілкування студентів-сурдопедагогів у навчальному процесі. Спираючись на те, що воно формується і закладається, в основному, під час навчання в університеті, сурдопедагогічне спілкування вивчалось під час здійснення студентами навчальної діяльності. Окрім того, враховувалися вікові особливості процесу спілкування. Так, у дослідженні ми виходили з того, що у юнацькому віці, тобто у період навчання у вищому навчальному закладі, на спілкуванні базується ефективність набуття професійних якостей. Зокрема, спілкування виступає структурним компонентом професійних компетенцій і стимулюючим засобом розбудови власного творчого підходу у навчальному процесі. Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що якість засвоєння інформації дітьми залежить від стилю міжособистісної взаємодії між учителем та учнями. Стиль визначається особливостями та умовами, що забезпечують професійно-педагогічну діяльність, а його специфіка залежить від особистісних якостей вчителя і ситуації спілкування. За результатами проведеного дослідження було виділено чотири типи навчального спілкування студентів–сурдопедагогів за особистісною спрямованістю: життєво-розбудовно-орієнтоване спілкування, культурно-орієнтоване спілкування, навчально-виконавсько-орієнтоване спілкування, професійно-орієнтоване спілкування. Виявлено, що в студентські роки найбільшою мірою на темп формування професійного сурдопедагогічного спілкування впливає особистісний стиль спілкування, який сформувався на основі досвіду студента та характеру міжособистісних контактів.

Ключові слова: педагогічне спілкування, комунікативні вміння, стилі педагогічного спілкування, засоби спілкування, типи навчального спілкування студентів-сурдопедагогів.

 

УДК 378.12:37.041

О.С. Толков

Психологічні аспекти емоційної спрямованості студентів ВНЗ

У статті представлено результати дослідження психологічних особливостей емоційної спрямованості особистості, виокремлено поняття емоційної спрямованості. На основі експериментального дослідження виявлено схильності студентів вищої школи до одного із типів емоційної спрямованості. Представлено характеристику альтруїстичної (характеризує схильність до переживань, пов’язаних із реалізацією потреби у допомозі іншим), комунікативної (характеризує потребу в дружньому спілкуванні), глоричної (схильність до переживань, пов’язаних з потребою у самоствердженні), практичної (емоційно привабливою є сама діяльність), пугнічної (пов’язана зі схильністю до емоційних переживань, що виникають при подоланні різних труднощів), романтичної (схильність до таємничого, незвичайного), пізнавальної (прагнення до пізнання), естетичної (прагнення людини до переживання відчуття прекрасного), гедоністичної (переважання потреби у тілесному та душевному комфорті), акізитивної (емоційні переживання, пов’язані з володінням речами та їх накопиченням без вагомої потреби в них) емоційної спрямованості. Встановлено, що за допомогою розвитку емоційної спрямованості особистості студентів формуються основні складові професійного самовизначення особистості. Це сприяє становленню особистості майбутнього фахівця, вдосконаленню його професійних характеристик. У процесі експериментального дослідження емоційної спрямованості студентів вишів встановлено, що найбільш вираженими є практична, гностична та комунікативна спрямованості.

Ключові слова: спрямованість, професійна спрямованість, емоційна спрямованість, ціннісні переживання, емоції, студенти, вища школа.

 

УДК 159.992:37.015.311

О.О.Федько

Діагностика креативного мислення майбутніх фахівців економічного профілю

В статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми креативного мислення як процесу та індивідуальної психічної відмінності особистості. Описано методи психодіагностики креативного мислення в українській та зарубіжній психології. Представлено методологію підходу до конструювання тестів креативності. Подається оригінальний пакет тесту креативного мислення у сфері економіки та бізнесу. Детально описано основні критерії оцінки рівня розвитку креативного мислення. Представлено результати емпіричного дослідження основних його проявів у майбутніх фахівців економічного профілю. Перераховано найбільш оригінальні семантичні ідеї при розробленні проблем у сфері економіки та бізнесу. Виявлено психологічні особливості розвитку креативного мислення у студентів економічного профілю. Доведено, що студенти з високим рівнем креативного мислення легко генерують ідеї, гнучко використовують інформаційний матеріал, пропонують порівняно велику кількість ідей для розв’язання проблеми. Представлено опис рівнів розвитку креативного мислення в студентів у залежності від показників мислительної біжучості, оригінальності ідеї, гнучкості мислення. За допомогою методу експертних оцінок доведено високу валідність представленого діагностичного інструментарію. Встановлено, що рівень розвитку креативного мислення залежить від наявності базових знань із основ економіки та індивідуальних проявів творчого підходу до вирішення завдань. Констатовано, що високий рівень розвитку креативного мислення властивий лише частині студентів економічного профілю. Виявлено, що особи з високим рівнем креативного мислення володіють великим інформаційним запасом з економіки та бізнесу, цікавляться світовими новинами в галузі, беруть участь у конкурсах та олімпіадах, розробляють наукові та соціальні проекти, самостійно вивчають іноземні мови, підтримують контакти зі студентами різних ВНЗ.

Ключові слова: креативне мислення, креативність, когнітивна сфера, юнацький вік, мислительна біжучість, оригінальність ідеї, адаптивна гнучкість, валідність, експертна оцінка, рівні розвитку креативного мислення.

 

УДК 159.922.6

О.І. Філенко

Образ світу, ідентичність та особливості адаптації особистості в контексті її професійного становлення

Проведене дослідження дозволило визначити, що група психологів-професіоналів має вищі показники загальної адаптації та окремих її компонентів («Пізнавальна активність», «Образ Світу»), порівняно з групами медичних працівників та менеджерів. Отримано нові результати щодо специфіки прояву структурних характеристик Образу Світу та Образу «Я» в різних професійних групах, зокрема, для психологів-професіоналів у порівнянні з менеджерами та медичними працівниками є характерним статистично значуще підвищення рівнів переконань щодо доброзичливості та справедливості Світу, особистісного щастя та можливостей контролю ситуацій життя, а також рівнів показників прийняття Світу та самоприйняття. Досліджено відмінності в структурі ціннісних орієнтацій фахівців із різних професійних груп, які полягають в тому, що психологи-професіонали, на відміну від менеджерів та медичних працівників, надають перевагу цінностям «Творчість», «Пізнання», «Життєва мудрість», а цінності «Матеріальне забезпечення» та «Соціальна сила» грають для них суттєво меншу вагу, що може свідчити про завищені прагнення до самоактуалізації у психологів-професіоналів. Визначено, що характеристики адаптації, її компонентів та утворюючих їх структурних показників, а також особливості структури ціннісних орієнтацій для студентів-психологів п’ятого року навчання є наближеними до показників психологів-професіоналів, хоча дещо поступаються їм за рівнями свого розвитку. Зроблено висновок про те, що в процесі професійного розвитку особистості відбувається формування базових професійних образів, до яких віднесено Образ Світу та Образ Я в контексті виконуваної професійної діяльності. Ці образи, виконуючи певну позитивну роль, наближують особистість до ціннісних та смислових реалій професійного життя в процесі її професійної ідентифікації, але водночас вони мають тенденцію до протидії щодо зміни своїх структур – і тим самим створюють певні перепони для подальшого саморозвитку, засвоєння нових соціальних та професійних ролей, знаходження нової соціальної та професійної ідентичності, породжуючи особистісний комплекс «протидії навчанню».

Ключові слова: адаптація, ціннісні орієнтації, професійна ідентичність, базові професійні образи, «протидія навчанню».

 

УДК 159.922.8:88.3

М.М. Філоненко

Моделювання як традуктивна процедура дослідження психології особистісного становлення майбутнього лікаря

Досліджено теоретико-методологічне обґрунтування моделі особистісного становлення майбутнього лікаря, встановлено психологічні особливості особистісного становлення, розкрито суть особистісного становлення, визначено основні фактори і психолого-педагогічні умови, рушійні сили, які обумовлюють психологію особистісного становлення студента-лікаря в процесі професійної підготовки. Розробляючи модель психології особистісного становлення майбутнього лікаря використали традуктивну модель, застосовуючи прийом порівняння (аналогію) подібності явищ. Визначили структуру особистості майбутнього лікаря, взявши до уваги ті складові, які визначають психологію особистісного становлення майбутнього лікаря, а відтак і особистісну готовність до професійної діяльності лікаря. Встановлено, що такими системотвірними елементами є: особистісно важливі якості, професійні важливі якості, професійна спрямованість та професійна компетентність. Обґрунтували професійно важливі якості (ПВЯ) та особистісно важливі якості (ОВЯ) студентів, які будуть основою їх особистісного становлення у якості майбутніх лікарів і визначатимуть професіоналізм. Розглянули професіоналізм у двох важливих аспектах – діяльнісному і результативному. Дослідили на різних етапах психологію особистісного становлення майбутнього лікаря, використавши адекватні психолого-педагогічні методи, які дали можливість з’ясувати центральні новоутворення професійного становлення з погляду трьох складових: 1) когнітивного компонента (зміст процесу психології особистісного становлення); 2) конативного компоненту (дії та вчинки); 3) емоційного компонента (домінуючі особистісні прояви, пов’язані з професійною діяльністю).

Ключові слова: особистісне становлення, моделювання, традуктивна модель, психолого-педагогічні умови, професія лікаря.

 

УДК 159.922

К.І. Фоменко

Трансгресивне «Я» у структурі самосвідомості особистості

У статті наведено поняття трансгресії як свідомих актів, що обумовлюють рух уперед, прагнення розширити свій світ, створити нові матеріальні і символічні цінності, розвивати науку, техніку, мистецтво та організаційну діяльність. Показано, що трансгресивний розвиток особистості є різностороннім і визначає трансгресивну творчу й експансивну діяльність людини. Розкрито термін «трансгресивне Я», під яким у вітчизняній психології розуміється «Своє інше Я», що утворює істинне, досконале «Я». Розвиток трансгресивного «Я» передбачає саморозвиток самосвідомості особистості, який здійснюється через самоствердження, самореалізацію та самоефективність. Першим, пусковим процесом у послідовності саморозвитку та розвитку самосвідомості особистості є самоствердження. Встановлено, що відповідно до трансгресивної концепції самоствердження становить підгрунтя губристичної мотивації особистості, яка розуміється як стійке прагнення людини до підкріплення та підвищення самооцінки і власної важливості, є прагненням людини до ствердження та росту особистісної самозначущості. У статті підкреслюється, що процес самоствердження має мотиваційну природу, реалізується через систему уявлень особистості про себе (самосвідомість) і спрямованість (сукупності провідних потреб, мотивів і ціннісних орієнтацій), передбачає досягнення самоцінності, статусного положення, продуктивну діяльність, а також у протиставленні свого «Я» іншим. Другим процесом та ознакою саморозвитку є самоефективність як почуття самоповаги та власної гідності, а також реальна компетентність особистості у вирішенні життєвих проблем, інтегральна здатність бути компетентним, відповідати вимогам суспільства. Встановлено, що особистість досягає самоефективності в результаті позитивного самоствердження. Зроблено висновок, що завершальним процесом розвитку самосвідомості і становлення трансгресивного «Я» є самореалізація, під якою розуміється вища свідома і цілеспрямована форма саморуху особистості; прагнення і результат самовдосконалення; внутрішній, суб’єктивний смисл діяльності особистості; рушійна сила розвинутої особистості, яка спонукає та спрямовує її діяльність.

Ключові слова: трансгресивне «Я», трансгресія, губристична мотивація, самореалізація, самоствердження, самоефективність, саморозвиток, самосвідомість.

 

УДК 159.9

О.В. Фролова

Інтент-аналіз як засіб дослідження модальнісних особливостей конструкту організаційної ідентичності

У статті обґрунтовано необхідність та актуальність вивчення властивостей феномена організаційної ідентичності як одного з ключових факторів оптимізації взаємодії в діаді «працівник – організація». Запропоновано авторське визначення досліджуваного конструкту як результату когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певної організації, що виражається не лише через екстралінгвальні фактори, а й мову суб’єкта. З огляду на це, обґрунтовано доцільність та ефективність використання прикладного психолінгвістичного інструментарію, зокрема, інтент-аналізу для вивчення окресленої проблематики. Розкрито сутність і основні особливості застосування цього діагностичного методу. На основі психолінгвістичних емпіричних даних розроблено словник інтенцій, що склав підґрунтя для виділення трьох типів організаційної ідентичності за критерієм модальності: позитивної, амбівалентної та негативної. Відповідно описано сутність і зміст кожного із указаних різновидів. Представлено приклади дискурсів досліджуваних працівників на тему «Я та моя організація» позитивної, негативної, амбівалентної інтенціональної спрямованості та приклади їх вивчення за допомогою методу інтент-аналізу. Наведено результати емпіричного дослідження прояву модальнісних характеристик організаційної ідентичності працівників відповідно до стажу. Встановлено, що на перших часових діапазонах професійної діяльності в межах установи організаційна ідентичність більшості працівників характеризується амбівалентністю модальних характеристик, тобто поєднанням як позитивних, так і негативних організаційних інтенцій, а зі зростанням показника тривалості трудового стажу ідентичність більшості досліджуваних характеризується виключно позитивними або негативними атитюдами.

Ключові слова: організаційна ідентичність, інтенція, інтент-аналіз, позитивна, негативна, амбівалентна модальність, пропозиція, семантична одиниця.

 

УДК 159.9

Т.Б. Хомуленко, Т.І. Доцевич

Педагогічна рефлективність як детермінанта розвитку метапам’яті викладача вищої школи

У статті констатується, що метапам’ять є складовою метакогнітивної компетентності особистості і відіграє ключову роль у здійсненні професійної діяльності викладача поряд із педагогічною рефлективністю. Зазначено, що здатність до планування процесу запам’ятовування пов’язана із педагогічною рефлективністю викладача вишу. Встановлено, що виявлення рефлексивності у професійній сфері обумовлює здатність планувати процес запам’ятовування вербального матеріалу. Зроблено висновок, що педагогічна рефлективність, як здатність усвідомлено ставитись до творчого компоненту власної педагогічної діяльності, усвідомлювати наслідки власних педагогічних рішень, допомагати студентам, організовувати власну мисленнєву діяльність, властива викладачам, які вміють також планувати та організовувати мнемічні процеси. Встановлено, що рефлексивні функції пам’яті, під якими розуміється поєднання дослідницької функції (фіксація та реконструкція ускладнення), критичної функції (знаходження причини ускладнення) та нормативної функції (перебудова попередньої норми діяння, яка призвела до ускладнення) передбачає високий рівень усіх показників педагогічної рефлексивності особистості викладача. Зроблено висновок, що здатність до довільного запам’ятовування та відтворення фактологічного, теоретичного та рефлексивного вербального матеріалу пов’язана із педагогічною рефлекcивністю особистості викладача, зокрема когнітивним компонентом педагогічної рефлективності. Показано, що здатність до мимовільного запам’ятовування у меншій мірі пов’язана із педагогічною рефлективністю. Процес мимовільного запам’ятовування виступає вищою формою розвитку метапам’яті і здійснюється не усвідомлено, у той час як педагогічна рефлексивність пов’язана з процесом довільної уваги та мислення особистості педагога.

Ключові слова: метапам’ять, педагогічна рефлективність, метакогнітивна компетентність викладача вишу, педагогічна діяльність викладача вищої школи, здатність до довільного та мимовільного запам’ятовування, рефлексивні функції пам’яті.

 

УДК 159.9.07

В. С. Цихоня

Принципи та напрями психологічної корекції дисфункційних уявлень про сексуальні стосунки у жінок з істероїдним розладом особистості

Стаття присвячена розглядові й обґрунтуванню основних принципів та напрямів психологічної корекції дисфункційних уявлень про сексуальні стосунки у жінок з істероїдним розладом особистості. В публікації висвітлено результати дослідження специфіки уявлень про сексуальні стосунки в такій групі жінок. Виокремлено типи уявлень: садо-мазохістський, розкуто-підкорювальний, партнерсько-орієнтований та пафосно-романтичний типи. Доведено, що садо-мазохістський тип уявлень є дисфункційним, оскільки його елементи конотовані негативними емоціями. Визначено структурні особливості уявлень про сексуальні стосунки у жінок даної групи, серед яких недиференційованість; амбівалентність; перебування на центральних позиціях елементів, які конотовані негативними емоціями; менша, порівняно з уявленнями жінок без діагнозу, наявність романтичних елементів в системі уявлень. Описано особливості міжособистісних стосунків та психологічні чинники, які впливають на формування притаманних для жінок з істероїдним розладом особистості уявлень. На підставі отриманих даних запропоновано принципи психокорекції дисфункційних уявлень у жінок з істероїдним розладом особистості, серед яких принцип аналізу образу стосунків, принцип роботи з бажаним образом стосунків, принципи гармонізації образів уявлень про сексуальні стосунки. Реалізація даних принципів є можливою при психокорекційній роботі за наступними напрямами: підвищення поінформованості у сфері сексуального життя, робота з емоціями та переживаннями; корекція стратегій побудови міжособистісних стосунків, робота з особистісними особливостями пацієнток.

Ключові слова: уявлення про сексуальні стосунки, психокорекція, істероїдний розлад особистості, сексуальні дисфункції, сексуальні стосунки, еротичні фантазії, мотивація сексуальної поведінки, цінності вибору партнера.

 

УДК 159.9:316.61:004

О.А. Чеканська

Особливості соціально-перцептивного аспекту образу «Я» користувачів соціальних мереж

У статті здійснено теоретичний аналіз особливостей соціально-перцептивного аспекту образу «Я» користувачів соціальних мереж. З’ясовано, що уявлення людини про себе певною мірою залежать від ступеня її зануреності у мережеві комунікації. Чим більше людина приділяє уваги віртуальному спілкуванню та оцінкам себе іншими через інтернет-комунікації, тим більше це впливає на соціально-перцептивний аспект її образу «Я». Показано, що соціальні мережі слугують інструментами створення бажаного образу «Я», а спілкування з іншими людьми через призму створеного образу впливає на уявлення людини про себе і про те, якою її сприймають оточуючі. А від цього залежить реальне життя людини, її самоставлення. Виявлено, що причини зануреності у простір мережевих комунікацій є різні – від самотності та потреби у спілкуванні до потреби у визнанні та бажання справити враження. У результаті експериментального дослідження встановлено, що серед усіх досліджуваних – більшість є звичайними користувачами мережевих комунікацій, усі інші – схильні до залежності від соціальних мереж, а залежних виявлено не було. Досліджено, що відповідність між оцінкою себе та уявленням про оцінку інших частіше зустрічається у звичайних користувачів мережевих комунікацій, в активних користувачів така відповідність спостерігається нечасто. З’ясовано, що більшість користувачів соціальних мереж мають низький рівень стійкості соціального «Я» та відчувають на собі сильний вплив авторитетних персон. Визначено, що загалом користувачі соціальних мереж характеризуються в більшій мірі адекватною самооцінкою, невисоким ступенем егоцентричності, прагненням бути серед групи, ідентифікацією себе з її членами та складністю Я-концепції.

Ключові слова: соціальні мережі, образ «Я», соціально-перцептивний аспект, самопізнання, спілкування, особистість, егоцентричність, Інтернет.

 

УДК 316.6

Д.І. Чемеринська

Теоретико-методологічні основи самоствердження особистості керівника у вітчизняній та зарубіжній психології

У результаті теоретико-методологічного аналізу основних напрямів дослідження професійного становлення керівника зроблено висновок, що відповідно до загальних тенденцій відбувається зміна дослідницьких інтересів щодо професіоналізації керівника, яка виявляється в зростанні уваги до творчої, ініціативної природи професіонала, його ціннісно-смислової сфери та самосвідомості. Зазначено, що у професійно-управлінському самовизначенні людина поєднує узагальнені уявлення про управлінську діяльність та узагальнені уявлення про себе, визначаючи для себе сенс цієї професії. Узагальнено, що впродовж всього професійного життя особистості відбувається поглиблення, уточнення професійно-управлінського самовизначення, що виражається у розширенні образу професіонала-керівника, у ході самоаналізу коректується прийняття себе як професіонала, переглядається ставлення до управлінської професії та до себе в ній. Результатом кожного етапу є прийняття особистістю критеріїв управлінського професіоналізму та ідентифікація з ними. Показано, що професійно-управлінське самовизначення відображає довільний, свідомий, вибірковий, цілеспрямований особистісний підхід індивіда до управлінської діяльності на всіх етапах його професійного становлення. Зроблено висновок, що основним механізмом професійного самовизначення є формування особистості як утворення особливого типу системних відносин усередині цілісної особистісної організації. Встановлено, що найважливішим критерієм усвідомлення і продуктивності професійного становлення людини є її здатність знаходити особливий сенс у професійній праці, самостійно проектувати, творити своє професійне життя, відповідально ухвалювати рішення про вибір професії, спеціальності і місце роботи. Узагальнено, що постійне уточнення свого місця в світі професій, осмислення своєї соціально-професійної ролі, відношення до професійної праці, колективу і самого себе стають важливими компонентами життя людини.

Ключові слова: професійно-управлінське самовизначення, вибір професії, професійне становлення людини, професійне життя, особистість, професіонал, самоствердження, становлення, особистість керівника, усвідомлення.

 

УДК 159.923.2:378.047:303.094.2

Н.Ф. Шевченко

Особливості функціонування професійної свідомості психолога в процесі психотерапії

Стаття розкриває специфіку функціонування професійної свідомості психолога в процесі психотерапії. Подано тлумачення професійної свідомості психолога, яка трактується як психологічне утворення, в якому інтегруються професійні цінності, науково-теоретичні знання, програми професійних дій, а також знання людини про себе як про представника певної професії. Розкрито зміст психотерапевтичної взаємодії в контексті функціонування професійної свідомості психолога. Психологічна проблема клієнта розглядається не лише як феномен суб’єктивного світосприймання, а і об’єктивне явище – як сукупність протиріч, що ведуть до психологічної дисгармонії. Розглянуто ситуацію психологічного впливу, котрий відбувається завдяки ідентифікації смислів клієнта, виявлення смислових суперечностей між структурами смислової сфери суб’єкта психотерапії, які породжуються низкою певних особистісних властивостей і впливають на вибір стратегій поведінки клієнта. Смислотворення розглядається як рушійна сила процесу функціонування професійної свідомості. Воно полягає у встановленні значеннєвого зв’язку між об’єктом чи явищем, з одного боку, та єдиною системою життєвих відносин, що регулюють життєдіяльність суб’єкта, – з другого. Розглянуто характеристики професійної психологічної свідомості. Обґрунтовано структурно-функціональну модель професійної свідомості психолога, специфіку її функціонування на трьох рівнях – розумінні, інтерпретації, об’єктивації. Встановлено, що семантичні компоненти цих рівнів взаємопов’язані, а елементом, що зберігає функціональну цілісність професійної свідомості, визначено семантичний професійний конструкт.

Ключові слова: професійна свідомість, професійна свідомість психолога, психологічна ситуація клієнта, структурно-функціональна модель професійної свідомості психолога, рефлексія, смисл, смислотворення.

 

УДК 159.922:943.946

В.А.Шинкарюк

Психологічні особливості формування моторносилових навичок старшокласників на заняттях з фізичної культури

Стаття присвячена проблемі формування моторних навичок, у виконанні яких провідним є фізична якість «сила». Розкрито вплив сили нервової системи учнів старших класів на динаміку формування моторно-силових навичок. Встановлено, що на етапі формування уявлень про рухов дії перевагу отримують учні зі слабкою нервовою системою. Визначено психологічні особливості ставлення старшокласників до фізичних якостей. Вказано, що ставлення особистості, яке характеризує ступінь інтересу, силу емоцій і бажань щодо якості сили, може спонукати старшокласників до активності в педагогічному процесі її розвитку та формування моторно-силових навичок. Встановлено, що основними мотивами занять фізичною культурою і спортом в ранньому юнацькому віці є прагматичні бажання впевнено почувати себе в соціальному середовищі завдяки добре розвиненим фізичним якостям і волі. Показано, що систематичні заняття учнів старших класів у секціях силового триборства змінюють їх особистісні риси. Зроблено висновок, що з підвищенням спортивної кваліфікації та зі збільшенням стажу занять у спортивній секції зростають вольові якості особистості, що супроводжуються зростанням впевненості в собі, схильністю розраховувати на власні сили, незалежністю. Збільшується рівень самооцінки та самоповаги, а показники екстравертованості дещо знижуються. Проте, отримані результати швидше характеризують спортсменів високого класу як особистостей з меншою імпульсивністю і більшим спокоєм емоційних реакцій, ніж більш інтравертованих чи менш активних. Показник особистісної тривожності також суттєво знижується. Отже, довготривалі специфічні умови діяльності в силовому триборстві змінюють не тільки рівень фізичної підготовленості, а й особистісні риси юнаків.

Ключові слова: моторно-силові навички, старшокласники, динаміка формування навичок, штучна варіативність рухів, образ дії.