Випуск 27

Випуск 27

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Теорія специфічних рушіїв розвитку Г.С. Костюка

Констатується, що кожен період – це відрізок життєвого шляху підростаючого індивіда й одночасно визначена ступінь його розвитку як особистості з характерними для нього відносно стійкими якісними особливостями. Доведено, що навчання сприяє дозріванню нервової системи. Ці внутрішні процеси теж пов’язані взаємовідношеннями дитини з навколишнім середовищем, її вихованням. Але вони не позбавлені і деякої відносної самостійності, що, як відзначає Г.С. Костюк, необхідно мати на увазі при розгляді даних питань. Зазначено, що вищу межу вікових можливостей визначає генотипна сторона дозрівання, оскільки вплив навчання на розвиток опосередковується віковими й індивідуальними особливостями дітей. Теоретичний підхід Г.С. Костюка до проблеми навчання і розвитку привів його до висновку, що керування розвитком – специфічними силами розвитку, що рухаються – задача більш складна, ніж керування засвоєнням знань. Констатується, що навчання сприяє дозріванню нервової системи. Показано, що внутрішні процеси теж пов’язані взаємовідношеннями дитини з навколишнім середовищем, її вихованням, але вони не позбавлені і деякої відносної самостійності, що, як відзначає Г.С. Костюк, необхідно мати на увазі при розгляді даних питань. Зроблено висновок, що вищу межу вікових можливостей визначає генотипна сторона дозрівання, оскільки вплив навчання на розвиток опосередковується віковими й індивідуальними особливостями дітей. Ставлячи перед дитиною щоразу нові цілі, пред’являючи їй усе складніші вимоги і домагаючись виконання їх, виховання направляє життя і діяльність вихованців і, отже, керує розвитком об’єкта (суб’єкта).

Ключові слова: розвиток, психолог Г.С. Костюк, особистість, індивідуальні особливості дітей, розвиваюче навчання, психічний розвиток людини, соціальний вплив.

 

УДК 159.9.07:165.43

Ю. А. Алєксєєва

Психологічні аспекти вивчення феномена віри

В статті презентовано погляди психологів на різні аспекти вивчення віри. Констатовано, що у сучасній науковій психологічній літературі ще не досягнуто узгодженого розуміння поняття віри, немає чіткої диференціації релігійної та нерелігійної віри. Розглянуто психологічні теорії, у яких феномен віри ототожнюється з конкретною релігією або релігійною вірою. Досліджено погляди вчених на взаємозв’язок між поняттями «релігійна віра» та «релігійність». Встановлено, що релігійна віра лежить в основі релігійності – внутрішньої характеристики особистості. Виділено два типи релігійної орієнтації – зовнішню та внутрішню. Акцентовано, що релігійна віра сприяє збереженню психічного здоров’я та властива людям, які самоактуалізуються. Підкреслено, що для релігійної віри характерна психологічна сталість і вона є стійким утворенням. Встановлено, що віра особистості пов’язана із сенсом її життя, пронизаного надією, яка є стійкою спонукою віри. Проаналізовано особливості нерелігійної віри. Доведено, що нерелігійна віра – це особливий психічний стан, що виникає в досить невизначеній ситуації, в умовах дефіциту точної інформації про досяжність поставленої мети. Виділено види нерелігійної віри: віра в себе, віра в іншого, віра в людство. Проаналізовано відмінності між релігійною та нерелігійною вірою. Встановлено, що ці види віри диференціюються за предметом, формою сприйняття та соціальною спрямованістю. Проаналізовано визначення поняття «віра». Виділено структурні компоненти віри: когнітивний (переконання, знання, установки); емоційний (почуття, емоції, переживання); ціннісно-смисловий (цінності та смисли), поведінковий (воля, дії). Зроблено висновок, що віра особистості становить основу її «Я». Одні вчені ототожнюють віру з релігією, інші виокремлюють релігійну і нерелігійну віру, а треті не диференціюють віру і розглядають цей феномен загалом.

Ключові слова: віра, релігійна віра, нерелігійна віра, релігійність, віра в себе, віра в іншого, віра в людство, релігійні почуття.

 

УДК 618.396-08+615.851

О.В. Бацилєва

Особливості психоемоційного стану жінок з переношуваною вагітністю

Проаналізовано взаємозв’язок психологічних властивостей жінки з особливостями її репродуктивного здоров’я та реалізації репродуктивної функції. Показано, що зміни, які спостерігаються під час вагітності, можна розглядати як стресогенні. Представлено особливості стрес-реакцій, що виникають у жіночому організмі, в тому числі під час вагітності. Обґрунтовано, що переношування під час вагітності є додатковим стресогенним фактором. Відображено зв’язок особливостей психоемоційного стану жінки з рівнем реалізації адаптаційних можливостей організму. Показано, що певні особливості психо- емоційної сфери жінки можуть відігравати негативну роль і ставати підґрунтям для розвитку дезадаптивних форм реагування та поведінки під час вагітності, пологів та післяпологового періоду, а також сприяти виникненню різних соматичних та психологічних проблем у народженої дитини в майбутньому. Проведено дослідження особливостей психоемоційного стану жінок з переношуваною вагітністю. Представлено результати клініко-психологічного обстеження 120 вагітних за допомогою обраних методик. Визначено, що у більшості жінок наприкінці вагітності спостерігаються порушення у психоемоційній сфері. Доведено, що переношування вагітності, як додатковий стресогенний чинник, призводить до більш істотних змін у психоемоційному стані з розвитком психоемоційного напруження різного ступеня, що, у свою чергу збільшує можливість розвитку ускладнень у пологах і післяпологовому періоді у даної категорії вагітних. Зроблено висновок про доцільність застосування програми психопрофілактичної підтримки як одного з ефективних варіантів супроводу жінок з переношуваною вагітністю.

Ключові слова: психоемоційний стан, вагітність, стрес, адаптаційні можливості, переношувана вагітність, психоемоційне напруження, супровід вагітних, репродуктивне здоров’я.

 

УДК 159.99:3.08

Ю.Ю. Бойко-Бузиль

Психологічний супровід професійної діяльності керівників органів і підрозділів МВС України

В статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми психологічного супроводу професійної діяльності керівної ланки органів та підрозділів системи МВС України на виконання вимог наказу МВС України та інших офіційних документів, що визначають напрямки реформування МВС України. Зокрема, уточнено основоположні поняття, зокрема «супровід», «психологічний супровід», які з’явилися в ХХ столітті та досі не мають однозначного тлумачення та бачення. Визначено три основних підходи до визначення сутності поняття психологічного супроводу, а саме: метод, процес і професійна діяльність фахівця-психолога. Розкрито мету психологічного супроводу, яка полягає у повноцінній реалізації професійно-психологічного потенціалу особистості і задоволенні потреб суб’єкта діяльності. Представлено різні бачення науковцями складових та завдань психологічного супроводу. Схарактеризовано невід’ємні елементи здійснення психологічного супроводу професійної діяльності управлінського складу органів і підрозділів МВС України, зокрема професійно-психологічний відбір та професійно-психологічну підготовку. Визначено напрямки реалізації психологічного супроводу професійної діяльності керівника органів і підрозділів МВС України. Вказано на принципи реалізації психологічного супроводу професійної діяльності керівника органів і підрозділів МВС України, найефективніші технології організаційного впровадження психологічного супроводу та важливості в його реалізації проактивного підходу, який базується на ідеї завчасного попередження професійно-психологічних проблем та ґрунтується на засадах гуманістичної психології.

Ключові слова: психологічний супровід, професійна діяльність, керівник, управління, метод, процес, результат, професійно-психологічний відбір, професійно-психологічна підготовка, проактивний підхід.

 

УДК 159.92: 378.036:37.04

О.І. Бондарчук

Організаційно-професійні особливості самоефективності керівників освітніх організацій

У статті наведено результати емпіричного дослідження організаційно-професійних особливостей само- ефективності керівників освітніх організацій. Досліджено самоефективність керівників освітніх організацій. Виявлено недостатній рівень само- ефективності для переважної більшості управлінців. Встановлено, що соціальна самоефективність жінок-управлінців вища, ніж у чоловіків. Визначено особливості самоефективності керівників освітніх організацій залежно від стажу управлінської діяльності, типу навчального закладу та орієнтації на певний тип організаційної культури. За результатами дисперсійного аналізу констатовано, що зі збільшенням стажу роботи управлінців їх самоефективність стає менша, особливо у керівників чоловічої статі. Виявлено, що самоефективність керівників закладів нового типу вища ніж у керівників традиційних навчальних закладів. Виявлено переважну орієнтацію керівників на консервативні типи організаційної культури, особливо керівників традиційних загальноосвітніх навчальних закладів. Показано, що кількість керівників, орієнтованих на консервативні типи організаційної культури в майбутньому, зростає. Визначено особливості самоефективності керівників освітніх організацій залежно від їх орієнтації на певний тип організаційної культури. Констатовано вищий рівень самоефективності у керівників освітніх організацій, які орієнтовані на прогресивний тип організаційної культури, особливо в управлінців чоловічої статі. Визнано доцільність сприяння розвитку самоефективності управлінців в умовах післядипломної освіти.

Ключові слова: керівник освітньої організації, організаційна культура, самоефективність; адхократична культура, кланова культура, ринкова культура, ієрархічна культура, тип навчального закладу.

 

УДК. 37.091.113:005.322

О.В. Брюховецька

Психологічні особливості толерантності до невизначеності в управлінській діяльності як однієї зі складових професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів

У статті підкреслено актуальність формування професійної толерантності як професійно важливої якості особистості керівника. Представлено зміст і структуру професійної толерантності керівника загальноосвітнього навчального закладу, яка містить три взаємопов’язані підсистеми (компоненти) – управлінська толерантність, толерантність до взаємодії в педагогічному колективі, аутотолерантність. Розкрито сутність і зміст поняття управлінської толерантності керівника як комплексу професійно важливих якостей особистості, який вважається необхідним для успішної адаптації до нових несподіваних умов, прийняття змін в професійній діяльності, протистояння професійним стресам. Дано визначення і виявлені особливості толерантності до невизначеності в управлінській діяльності як одного зі складових управлінської толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Встановлено, що керівники загальноосвітніх навчальних закладів мають високий рівень інтолерантності до невизначеності в управлінській діяльності. Наведено дані щодо гендерно-вікових та професійно- організаційних чинників толерантності до невизначеності в управлінській діяльності керівників шкіл. Результати дослідження свідчать про наявність певних відмінностей рівнів інтолерантності до невизначеності в управлінській діяльності за гендерно-віковими та організаційно- професійними ознаками. Зроблено висновок про необхідність розвитку толерантності до невизначеності в управлінській діяльності як одного з важливих параметрів професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів, який, на наш погляд, можна здійснити в системі післядипломної педагогічної освіти в умовах спеціально організованого навчання.

Ключові слова: професійна толерантність, професійна толерантність керівника загальноосвітнього навчального закладу, управлінська толерантність, толерантність до невизначеності в управлінській діяльності.

 

УДК 159.9

Я.О. Василенко

Особливості ставлення до власного тіла у дівчаток та хлопчиків підліткового віку

Констатується, що уявлення про власний фізичний вигляд (тілесне «Я», або образ «Фізичного Я») і усвідомлення його естетичного ефекту є однією з головних складових Я-концепції особистості. Зазначено, що позитивна оцінка власного образу «Фізичного Я» як у свідомості людини, так і в думках та судженнях інших може істотно вплинути на позитивність Я-концепції у цілому, що і визначає необхідність діагностики та розвитку особливостей ставлення до власного тіла у підлітковому віці. У дослідженні показано зв’язки між самоставленням та ставленням до свого тіла у підлітків. Встановлено зв’язок між самокеруванням та розвиваючим ставленням до власного тіла, негативні зв’язки між показниками самоцінності та відчуженого ставлення до свого тіла, самоприв’язаності та відчуженого та контролюючого ставлення до свого тіла. У підлітковому віці незадоволеність тілом взаємообумовлена із самозвинуваченням у самоставленні особистості. У статті показано суперечність у становленні самоставлення особистості підлітка та розвитку його ставлення до свого тілесного «Я», яка виявляється в особливостях гендерної соціалізації у підлітковому віці. З одного боку, існує більш сприятливе ставлення соціально значущого оточення до дівчаток, що обумовлює вищі показники їх самоставлення (самоприйняття, самоцінності та відображеного самоставлення), з другого боку, завищені суспільні стандарти до зовнішності жінки зумовлюють їх більш критичне ставлення до свого тіла, зокрема відчуженість ставлення до тіла, більшу незадоволеність тілом, його верхньою і, особливо, нижньою частиною.

Ключові слова: самоставлення, тілесне «Я», ставлення до власного тіла, незадоволеність тілом, підлітковий вік, гендерні особливості.

 

УДК 378.147-057. 875=30

М.М. Вахнован

Взаємозв’язок мовлення та пізнавальної сфери студентів у контексті оволодіння іноземною мовою

У статті проаналізовано проблеми взаємозв’язку мовлення та пізнавальних процесів особистості крізь призму тісної взаємодії мислення і мовлення у контексті цілісної мовленнєво-мисленнєвої діяльності. Досліджено, що впродовж усього життя пізнавальні процеси і мовлення стають взаємозалежними та взаємодостатніми, а отже, оволодіння іноземною мовою є за своєю суттю свідомим процесом, що пояснює наявність взаємозв’язку між мовленням засобами іноземною мовою й пізнавальною сферою. З’ясовано, що будь-який найпростіший комунікативний акт передбачає наявність принаймні трьох пізнавальних процесів: пам’яті, уваги та мислення. Виявлено, що пам’ять відповідає за збереження інформації та її реактивацію за умови виникнення необхідності. Зазначено, що увага є засобом фокусування мовця на змісті повідомлення у процесі трансформації та допомагає в аналізі дискурсу з метою визначення моменту релевантності висловлення власної думки з метою підтримання чи завершення комунікативного акту. Доведено, що у процесі засвоєння мовленнєвого матеріалу мислення сприяє його смисловій організації, пам’ять – його фіксації. Показано, що на рівні мовленнєвої діяльності мислення забезпечує збір думок, а пам’ять – трансформацію думок в адекватну їм мовленнєву форму. Зроблено висновок, що мислення, єдність довготривалої та оперативної пам’яті, уява, увага є компонентами інтелектуальної діяльності студента. Важливим для досягнення високого результату в опануванні іноземною мовою є цілеспрямоване формування у студентів механізму осмислення, що не лише має позитивний результат для оволодіння мовою, але й впливає на розвиток пізнавальної сфери.

Ключові слова: мовлення, мислення, пізнавальна сфера особистості, пізнавальні процеси, сенситивність, увага, сприймання, пам’ять, уява.

 

УДК 159.9: 316.6

Г.С. Венгер

Психологічні особливості рольових стосунків у дистантних сім’ях

Статтю присвячено проблемам формування дистантної сім’ї в умовах сьогодення. На підставі дослідження виявлено основні соціальні ризики дистантної сім’ї, уточнюється поняття «дистантна сім’я». Проаналізовано психологічні ознаки дистантної сім’ї, потреби жінок та чоловіків у системі сімейних взаємин, рольову структуру сім’ї, феномен дистантної сім’ї та її вплив на особистість дитини. Досліджено розподіл сімейних ролей у традиційній та дистантній сім’ях. Зазначено особливості емоційного спілкування у дистантних сім’ях. Особлива увага приділяється вивченню дистантної сім’ї. Стаття має на меті описати рольові відносини у дистантній сім’ї. Автор розглядає поняття «дистантна сім’я», «трудова міграція», «емоційна депривація в родині». Увага приділяється вивченню функціонально-рольової структури сім’ї. У статті визначено пріоритети сучасного інституту сім’ї в реалізації професійних та сімейних ролей. Здійснено аналіз становища дистантної сім’ї в Україні. Розглянуто зміни традиційних соціальних ролей у дистантних сім’ях. Належна увага приділяється поняттю «соціальна роль». Аналізується проблема зміни традиційних ролей. Висвітлюються основні причини виникнення та проблеми сучасної дистантної сім’ї. Автор приділяє увагу дистантним відносинам, порівнює їх з близькими відносинами. Особлива увага приділяється вивченню ціннісних орієнтацій, ролей, дистанції та рівню задоволеності взаємовідносинами. Безсумнівно, дистантні сім’ї потребують соціально-психологічної допомоги. Зроблено висновок, що більшість уваги завжди приділяється проблемам дітей, а сімейні відносини між чоловіком та жінкою виходять на другорядний план. З’ясовано, що досить важливою і особливо складною є індивідуальна допомога конкретній сім’ї, яка є в наш час дистантною.

Ключові слова: дистантна сім’я, рольова структура сім’ї, рольова адаптація, рольова Я-концепція, рольова взаємодія, професійні та сімейні ролі, соціальна роль, емоційність і формальність відносин, психологічна дистанція, емоційне спілкування, традиційний інститут сім’ї, дистантні відносини, близькі відносини, суб’єктивне благополуччя.

 

УДК 159.923.33

Н.К. Вічалковська, О.Є. Іванашко

Гармонізація відносин між суб’єктами інтегрованого навчання

У статті проаналізовано цінність моделі інклюзивної освіти в загальноосвітньому закладі, яка, з однієї сторони, надає рівні права в отриманні освіти та самореалізації дітям з особливими потребами, а з другої – сприятиме формуванню позитивного образу особи неповносправної, як такої, що здатна до самостійного життєздійснення. Проведення соціометричного дослідження показало, що діти з особливостями психофізичного розвитку перебувають у статусах «пропущених», «відкинутих» і «ізольованих». Це свідчить про те, що у дітей з особливостями розвитку порушені соціальні контакти з однолітками. Аналізуючи наявність інших проблем у процесі інтегрованої освіти, ми виявили недостатню підготовку фахівців, що працюють в інтегрованих класах (групах), недостатність методичного забезпечення, педагоги, на думку батьків, недостатньо поінформовані про захворювання дітей і мають низький рівень кваліфікації для роботи в цих класах (групах). Батьки ж відзначили ще й особливе ставлення педагогів до інтегрованої освіти. Отже, ми з’ясували, що між суб’єктами інтегрованого утворення існують негативні стосунки. Проявляється нетерпимість до дітей з особливостями психофізичного розвитку з боку дітей, що розвиваються нормально, їхніх батьків і частково з боку педагогів. Зроблено висновок про те, що освіта є найбільш універсальним засобом соціалізації дитини, її інтеграції як у навчальному процесі в умовах загальноосвітньої школи, так і в подальшій інтеграції в суспільство. Діти з особливими освітніми потребами можуть отримувати такий же соціальний досвід, як і їхні здорові друзі. В контексті зростаючої суспільної свідомості першочерговими для вирішення є питання усунення бар’єрів і гармонізація відносин між суб’єктами інтегрованого навчання.

Ключові слова: інтеграція, соціалізація, інклюзивне навчання, якість освіти, діти з особливими потребами, гармонізація, суб’єкти ін- тегрованого навчання, самореалізація, позитивний образ.

 

УДК 159.9.37.036-053

Л.А.Гончарова

Ефективність впровадження програми розвитку творчої активності особистості людей похилого віку

Статтю присвячено розгляду ефективності програми оптимізації творчої активності особистості людей похилого віку. Нагальність дослідження визначається тим, що питання розвитку творчої активності є актуальним та недостатньо розкритим, а творча активність людей похилого віку являється одним із найменш визначених понять психологічної науки. В результаті проведеного дослідження нами визначено рівні творчої активності людей похилого віку та етапи її розвитку. Результатом нашого дослідження стала розвиваюча програма спричинення розвитку творчої активності людей похилого віку в межах суб’єктного підходу з урахуванням пізнавальних, емоційно-вольових і фізичних можливостей особистості й використання їх для участі в процесі творчої діяльності. У результаті проведеного дослідження нами визначено рівень прояву творчої активності людей похилого віку, як середньо-низький докладно описано їх якісні показники та зроблено висновок, що творча активність людей похилого віку як творчоактивне благополуччя розвивається у результаті психолого-педагогічного впливу до середньо-високого рівня, що відповідає динаміці прояву творчої активності. За допомогою проведеного кількісного і якісного аналізу нами виявлено, що внутрішніми психологічни- ми чинниками розвитку творчої активності людей похилого віку, згідно етапам означеної динаміки спричинення розвитку творчої активності особистості людей похилого віку в умовах цілеспрямованого психолого- педагогічного впливу, є збереженість творчоактивного психологічного ресурсу, адаптація та рефлексія.

Ключові слова: творча активність, етапи, рівні, механізми, рефлексія, адаптація, творчоактивний психологічний ресурс, самоактуалізація, похилий вік, психологічні чинники.

 

УДК 159.947.5

Б.Я. Дмитришин

Психологічні особливості формування позитивної навчальної мотивації студентів

У статті проведено аналіз наукових досліджень з питань пошуку та відбору пріоритетних мотивів, визначення оптимальної структури мотиваційної сфери студента та викладача; мотивів вступу до вищого навчального закладу, джерел мотивації, стійкості навчальної мотивації студента, мотивації педагогічної діяльності викладача. Детально розглянуто проблему недостатньої мотивації студентів медичної психології до навчання. Проаналізовано структуру мотивів, охарактеризовано різні рівні навчальної мотивації студентів. Доведено, що в основі формування позитивної мотивації до отримання фахових знань студентів лежать дві основні мотиваційні складові – мотивація студента до оволодіння знаннями та мотивація педагогічної діяльності викладача. Встановлено, що деякі студенти медико-психологічного факультету мають недостатню мотивацію на оволодіння фаховими знаннями та вміннями, готові ігнорувати непрофільні предмети. Подано шляхи підвищення навчальної мотивації студентів до вивчення «непрофільної» дисципліни педіатрії. Доведено, що система підвищення мотивації до навчання ґрунтується на систематичній роботі викладачів кафедри з покращення рівня фахової та педагогічної кваліфікації, ширшого залучення студентів до наукової роботи з подальшою презентацією своїх результатів, а також роботи і навчання в позаурочний час під контролем викладача з об’єктивним оцінюванням набутих знань та умінь. Саме тісна співпраця викладача і студента в аудиторній та позааудиторній роботі, високий фаховий рівень викладання з використанням інноваційних методів навчання складають резерв для підвищення мотивації студентів до навчання.

Ключові слова: навчальна мотивація, рівні навчальної мотивації, мотиви, предмет, класифікація, дисципліни.

 

УДК 159.9

Т.І. Доцевич

Металінгвістичні здібності викладача вищої школи

Металінгвістичні здібності викладача вишу можуть розглядатись як інтеграція здатності до розуміння наукових текстів та металінгвістичної обізнаності. У статті показано, що метакогнітивні знання як обізнаність у стратегіях і техніках метапізнання і абнотивність, як здатність до організації творчої спільної діяльності зі студентом, пов’язані зі здатністю до розуміння складного вербального матеріалу наукового характеру. Доведено, що активне застосування метакогнітивних стратегій управління власною пізнавальною діяльністю, усвідомленість процесу застосування цих стратегій позитивно пов’язані зі здатністю до розуміння наукових текстів і може розглядатися як детермінанти такої здатності. Зазначено, що обізнаність у власних метапізнавальних можливостях, оволодіння різними метакогнітивними стратегіями, їх варіативність передбачає знання і розуміння структури тексту, його різновидів, високу здатність до розуміння тексту і варіативність різних метакогнітивних операцій при роботі з текстовим матеріалом. Емпірично перевірено, що активність викладача в реалізації власного метакогнітивного досвіду, який дозволяє опановувати різними текстами професійної спрямованості швидко й ефективно, пов’язана з металінгвістичною обізнаністю, тобто сукупністю знань про текст і вмінням працювати з текстом. Встановлено, що металінгвістична обізнаність взаємообумовлена педагогічною рефлективністю, а здатність педагога до рефлексії власної професійної діяльності позитивно пов’язана зі здатністю до ефективної роботи з текстовим матеріалом і з умінням обробляти складні наукові тексти.

Ключові слова: металінгвістичні здібності, металінгвістична обізнаність, метакогнітивна компетентність викладача вишу, розуміння наукових текстів, абнотивність, педагогічна рефлексивність.

 

УДК 159.9.07

Т.Г. Здоровець

Особливості наративної компетентності майбутніх практичних психологів

У статті проаналізовано проблему наративної компетентності практичного психолога як основну складову його професійної компетентності. Показано, що професійна компетентність психолога є складним психологічним утворенням, яке забезпечує успішність його професійної діяльності й включає в себе систему діяльнісно-рольових (знання, уміння і навички) та особистісних (професійно важливих якостей) характеристик, важливе місце серед яких займає наративна компетентність. Наративна компетентність передбачає сформованість в особистості наративу як структурної рамки та наявність «набору» базових наративів, що мають соціокультурну природу, вмінь розгортати наративні структури у зв’язну розповідь або історію. Націленість психологічної допомоги на роботу з запитами клієнтів, що будуються на наративі, як історії життя людини, яка звернулася за допомогою, робить надзвичайно важливим вивчення наративної компетентності, що реалізується в процесах розуміння та самопізнання, осмислення та переосмислення активним суб’єктом інформації про навколишній світ і себе в ньому. Виявлено, що наративна компетентність є складовою професійної компетентності практичного психолога і засобом усвідомлення ним власного досвіду та власної особистості, що виражається в умінні побачити за історією особистості в ході надання психологічної допомоги її індивідуальний наратив. Зроблено висновок про те, що несуперечлива Я-концепція, рефлексивність, діалогічна спрямованість у спілкуванні, керування почуттями й емоціями інших (складова емоційного інтелекту), чутливість – раціональність (складова комунікативної компетентності) є комплементарними до особистості практичного психолога якостями, наявність яких обумовить забезпечення особистісного зростання клієнта в процесі індивідуальної та групової роботи.

Ключові слова: наративна компетентність, наратив, соціальний інтелект, емоційний інтелект, діалогізм, комунікативна компетентність, рефлексія, несуперечлива Я-концепція.

 

УДК 159.923

С.В. Камінська

Наукові підходи до дослідження маргінальності у суспільних науках

У статті аналізуються підходи до дослідження феномена «маргінальності» та «маргінальної особистості» у вітчизняній та зарубіжній філософії, соціології, соціальної психології. З’ясовано, що поняття «маргінальності» застосовується у соціальній психології для позначення особливого стану особистості, коли вона перебуває на межі двох культур або двох соціумів. Крім того, це дослідження цілого комплексу соціально-психологічних наслідків, що викликані цим станом «порубіжжя», а саме, дисгармонія, втрата самоідентифікації, пошук себе. У статті міститься історичний огляд розвитку уявлень про маргінальну людину. Відмічається, що спочатку поняття «маргінальності» застосовано у «культурологічному підході» Р. Парка та Е. Стоунквіста у контексті міжкультурної комунікації у середовищі мігрантів, вони зауважували на тому, що маргінальна людина перебуває у стані гострого внутрішнього конфлікту або кризи, що призводить до формування певних рис особистості, а саме, сумніви в своїй особистій цінності, самотність, тривога. Показано, що у подальших дослідженнях маргінальність розглядається як наслідок соціальної мобільності, тобто вона може існувати всюди, де мають місце соціальні зміни. Визначено, що у дослідженнях американської та західноєвропейської науки акцент переважно зроблено на структурної маргінальності. З’ясовано, що у вітчизняній суспільній науці специфіка досліджень маргінальної проблематики пов’язана з перехідним періодом розвитку суспільства, вивчається маргінальна особистість, національно-етнічні та професійні процеси маргіналізації соціальних груп, наслідки маргінального стану для людини.

Ключові слова: маргінальність, культурна та структурна маргінальність, маргінальна особистість, самоідентифікація, конфлікт, криза, соціальна мобільність.

 

УДК 159. 923.33:378.046-021.68-051

Т.В.Карамушка

Типи професійної кар’єри аспірантів

У статті на основі аналізу літератури та власного теоретичного осмислення проблеми виділено основні критерії аналізу можливих типів професійної кар’єри аспірантів: «соціально-галузевий»; «вітчизняно-міжнародний»; «професійно-посадовий»; «стабільно-динамічний». Підкреслено, що перший і другий критерії стосуються переважно соціальних аспектів аналізу професійної кар’єри, а третій і четвертий – внутрішньо-організаційних. Згідно з «соціально-галузевим» критерієм розкрито зміст можливих типів професійної кар’єри аспірантів в різних соціальних галузях: професійна кар’єра в освітньо-науковій галузі («профільна» кар’єра); професійна кар’єра в освітньо-науковій галузі та в сфері бізнесу («профільна комбінована» кар’єра); професійна кар’єра в інших соціальних галузях (державна служба, промисловість та ін.), без поєднання з освітньо-науковою діяльністю («непрофільна кар’єра). На основі «вітчизняно-міжнародного» критерію висвітлено особливості професійної кар’єри аспірантів стосовно діяльності у вітчизняному та міжнародному контексті та охарактеризовано такі можливі типи професійної кар’єри: професійна кар’єра в Україні у вітчизняних організаціях; професійна кар’єра в Україні в зарубіжних організаціях; професійна кар’єра за кордоном. З урахуванням «професійно-посадового» критерію, виділено особливості професійної кар’єри аспірантів, які стосуються напрямків її здійснення в організації, обґрунтовано такі можливі типи професійної кар’єри: змістовну («горизонтальну»); посадову («вертикальну»). І, відповідно до «стабільно-динамічного» критерію, який стосується, насамперед, мобільності в діяльності аспірантів, проаналізовано такі можливі типи професійної кар’єри: в одній організації (у рамках однієї спеціальності або зі зміною спеціальності); в різних організаціях (у рамках однієї спеціальності або зі зміною спеціальності).

Ключові слова: вищі навчальні заклади; аспіранти; кар’єра; професійна кар’єра; критерії аналізу типів професійної кар’єри аспірантів; соціальні аспекти аналізу професійної кар’єри; внутрішньо-організаційні аспекти аналізу професійної кар’єри; типи професійної кар’єри аспірантів.

 

УДК 159.93

Т.М. Кирпенко

Вплив механізмів психологічного самозахисту на особистісні утворення та поведінкові моделі підлітків

Проаналізовано наукові джерела, присвячені проблемі захисної поведінки підлітків та особистісній безпеці загалом. Визначено, що психологічний самозахист складається із системи захисних дій особистості, що включає ситуаційні захисні автоматизми, копінг-стратегії, компенсації, які виступають поведінковим проявом адаптації. Констатовано, що в підлітковому віці труднощі адаптації можуть спричинюватися різними видами акцентуацій, підвищеною емоційністю через спонтанність соматичних, фізіологічних, конституційних змін. Встановлено, що одним із діагностичних критеріїв порушення соціальної адаптації виступають міжособистісні стосунки. Визначено, що на добір способів опанування підлітками впливають індивідуально-психологічні особливості: акцентуації, рівень тривожності, тип мислення, особливості локусу контролю, спрямованість особистості. Зроблено висновок про те, що для формування адаптивного психологічного самозахисту підлітків необхідно розвивати наступні здібності: гнучкість, толерантність до змін в навколишньому середовищі, творчу активність, адекватно сприймати індивідуальні особливості, здатність до саморегуляції діяльності та емоційних станів, конструктивно вирішувати зовнішні й внутрішні конфлікти. Встановлено необхідність формування у підлітків психологічних якостей, які забезпечуватимуть особистісну стійкість відносно дії стресогенних чинників (позитивне самоставлення і самооцінка, впевненість у своїх силах, оптимістична життєва позиція, позитивне мислення, тощо); активізацію внутрішніх резервів особистісного розвитку; розвиток адаптивних здібностей та формування життєтворчих здібностей, які передбачають здатність орієнтуватись у різноманітних життєвих ситуаціях і досягати особистісних та навчально-професійних цілей.

Ключові слова: психологічний самозахист, підліток, адаптація, акцентуація, особистість, спілкування, тривожність, конфлікт, копінг- поведінка, комунікації, емоції, стрес.

 

УДК 616-059+616-05+159.972

І.А. Коваль

Діагностика і диференційна діагностика гострого стресового розладу та посттравматичного стресового розладу в загальномедичній практиці

В статті проаналізовано дані сучасної літератури, що включають у себе інформацію про симптоми і прояви посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та гострого стресового розладу (ГСР). Досліджено медичні літературні джерела, що містять інформацію щодо особливостей симптомів ПТСР, підходів до діагностики особистостей з психологічними травмами, аналіз травматичних подій і особливості психофізіологічних предикторів, що можуть свідчити про більшу вірогідність розвитку травматичного розладу. Здійснено порівняння основних симптоматичних проявів ГСР і ПТСР для того, щоб полегшити ранню діагностику й оптимізувати алгоритм лікування, що включає в себе індивідуальний підхід. Дані про соматичні прояви розладів адаптації враховано при складанні психодіагностичного алгоритму діагностики і при розгляді схем психофармакологічного лікування. Зроблено висновок, що при виконанні кожного пункту, маючи теоретичну підготовку стосовно диференційної діагностики травматичних розладів (ГСР і ПТСР) та практичні навички щодо психодіагностики, можна забезпечити ранню вірну діагностику розладу. Це дозволяє уникнути гіпо- і гіпердіагностики, своєчасно надати допомогу пацієнту, запобігти тривалості симптомів, що призводять до морфофункціональних змін в органах і системах, а також можливість оптимізувати використання часу на діагностику та фіксацію даних. Обґрунтовано доцільність подальшого вдосконалення алгоритму, що буде базуватися на нових дослідженнях психосоматичних особливостей стресових розладів та розладів адаптації.

Ключові слова: гострий стресовий розлад (ГСР), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), диференційна діагностика, адаптація, стрес, дистрес, алгоритм лікування, психічна дезадаптація, травма, предиктор травми.

 

УДК 159.9: 316.627

Н.В. Корчакова

Стимулювання дитячої просоціальності в умовах сім’ї

Стаття присвячена аналізові проблеми впливу сім’ї на розвиток просоціальної поведінки в дитячому віці. Висвітлюється вітчизняний та зарубіжний досвід вивчення впливу особливостей батьківсько-дитячих стосунків на розвиток просоціальності, яка трактується як основа життя людини у соціумі, що забезпечує гармонізацію людських стосунків, координацію індивідуальних і групових програм. Доведено, що аналіз впливу батьків на розвиток дитячої просоціальності забезпечує можливість виокремлення основних закономірностей первинної соціалізації дітей, набуття ними соціального досвіду та формування особистісних якостей. Результати аналізу показують, що експериментальні дослідження розвитку просоціальності виконуються відносно різних вікових періодів. Найчастіше експериментальні спостереження стосуються взаємодії батьків з дітьми раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. Рівень просоціальності дітей пов’язують з характером прихильності у діаді діти-батьки, батьківським стилем взаємодії, материнським та батьківським впливом, рівнем уваги батьків до емоційного та соціального розвитку дитини. Подальшого дослідження очікують питання усвідомлення батьками своєї ролі у просоціальному розвитку дитини, рівень їх мотиваційної готовності до вирішення виховних завдань просоціального типу, сформованість належної компетентності у виборі ефективних методів впливу на соціальну поведінку дітей і набуття ними просоціального досвіду.

Ключові слова: просоціальність, просоціальна поведінка, дитячо- батьківські взаємини, стиль батьківського виховання.

 

УДК 159.922.7:316.6:378

О.Г. Косенчук

Обґрунтування психолого-компетентнісної моделі професійного саморозвитку управлінських кадрів промислових підприємств

У статті проаналізовано та обґрунтовано необхідність підвищення рівня управлінської компетентності фахівців промислових підприємств у режимі безперервної, післядипломної освіти. Розроблено психолого-компетентнісну модель професійного саморозвитку управлінських кадрів промислових підприємств. За результатами вивчення сутності психолого-педагогічних моделей та узагальнення досвіду відповідної діяльності, автором означено й охарактеризовано компоненти моделі; типи прояву управлінської компетентності й очікуваний результат. Визначено соціально-психологічні умови формування психологічної компетентності керівників промислових підприємств; надано детальну характеристику напрямам, формам та методам діяльності. Автором обґрунтовано нагальність створення та функціонування мультидисциплінарної команди, розкрито особливості планування спільних заходів представників різних сфер, уточнено порядок координації діяльності та схарактеризовано систему контролю за їх виконанням. У статті представлено систему аналізу актуальних проблем управління промисловими підприємствами з урахуванням рамкових умов. Описано діяльність експериментального майданчика щодо впровадження психолого-компетентнісної моделі професійного саморозвитку управлінських кадрів промислових підприємств. Обґрунтовано універсальність моделі, яка полягає у її мобільності, адресності, структурованості та послідовності, адже її можна адаптувати з урахуванням локальних умов територіальної громади.

Ключові слова: психолого-компетентнісна модель, психологічна компетентність, професійний саморозвиток, безперервна освіта, управлінці промислових підприємств.

 

УДК 159.92: 37015.3 ( 045)

В.Г. Кот

Гендерні відмінності особистісних детермінант професійної самореалізації працівників рекламної сфери

У статті розглянуто проблему особистісної детермінації професійної самореалізації працівників рекламної сфери в гендерному контексті. Показано, що вивчення суб’єкта професійної діяльності не може обмежуватися характеристиками підготовленості, досвіду, майстерності і якості, роботи, яку потрібно виконати. Встановлено, що важливим є визначення індивідуально-психологічних властивостей людини, її стану та потенційних можливостей. Показано, що професія працівника рекламної сфери спричинює певний вплив на структуру рис його особистості. Визначено особистісні особливості та спеціальні здібності, які бажано мати працівнику рекламної сфери для успішного виконання своєї професійної діяльності і професійної самореалізації. Виявлено різницю в загальній тенденції розподілу інтенсивності рис особистості за використання двох різних статистичних методів опрацювання даних (методу середніх величин і факторного аналізу), зокрема, констатовано, що одні й ті самі семантичні конструкції займають різні позиції ранжування у списку рис, що свідчить про розбіжність ідеального та реального професійного «Я – образу» працівників рекламної сфери. Показано, що професія працівника рекламної сфери спричинює певний вплив на структуру рис його особистості. Наведено результати емпіричного дослідження гендерних особливостей особистісних рис працівників рекламного бізнесу за методом середніх величин і факторним аналізом даних. Визначено відмінності у структурі особистісних рис чоловіків та жінок в рекламній галузі, урахування яких сприятиме професійній самореалізації працівників рекламної сфери, покращенню системи їх підготовки, підвищенню кваліфікації та перепідготовки кадрів, ефективному профвідбору та підбору персоналу в рекламних агенціях.

Ключові слова: працівник рекламної сфери, професійна самореалізація, реклама, гендерні відмінності, риси особистості, професійна діяльність, факторний аналіз.

 

УДК 159.954:82

О.А. Кривопишина

Особливості впливу гендерних стереотипів на розвиток обдарованої особистості в юності

У статті подано результати емпіричного дослідження психологічних особливостей впливу гендерних стереотипів на розвиток обдарованої особистості в юності. За результатами теоретичного аналізу з’ясовано: гендерні стереотипи формуються протягом онтогенезу особистості, яскраво маніфестують у юнацькому віці (після 15-16 років); найкраще особистість має можливість розвинути власний потенціал, коли стереотипізація мінімальна і рівень гендерних стереотипів низький. Експериментально виявлено: андрогінність більш характерна для обдарованих особистостей старшого юнацького віку (21-23 роки);зниження рівня вираженості гендерних стереотипів призводить до збільшення рівня андрогінії в обдарованих особистостей; у старшому юнацькому віці творча особистість прагне самоактуалізації, намагається позбутися суспільних обмежень, цьому сприяє низький рівень стереотипізації та високий рівень креативності. Визначено рівень кореляційної залежності між андрогінністю та рівнем розвитку творчої уяви, дивергентного мислення, мотивації до успіху, самопізнання, потреби в пізнанні, креативності обдарованої особистості юнацького віку. Зроблено висновок: збільшення рівня андрогінності призводить до збільшення рівня креативності; гендерні стереотипи негативно впливають на прояви креативності; особистість без суттєвих гендерних стереотипів краще адаптується до новостворених умов суспільства, більш гнучко реагує на зміни, отже, проявляє більше творчості, креативності у власній діяльності. Доведено наявність кореляції між рівнем андрогінності та рівнем розвитку структурних складових обдарованої особистості в юності.

Ключові слова: гендерні стереотипи, обдаровані особистості, андрогінність, маскулінність, фемінність, креативність, емпатія, дивергентне мислення, творча уява.

 

УДК 37.015.3 – 055. 2

І.В. Кукуленко-Лук’янець

Психологічні особливості прояву фемінності/маскулінності у жінок-педагогів

У статті досліджено походження поняття «андрогінність», проаналізовано його трактування у філософських і психологічних студіях

Визначено взаємозв’язок фемінності, маскулінності з рівнем тривожності, конфліктності, ригідності та лабільності психіки, креативності у жінок-педагогів. Експериментально перевірено домінування андрогінності, маскулінності чи фемінності у жінок залежно від їхнього віку, сімейного стану, наявності або відсутності у них дітей, місця проживання. Доведено, що маскулінний показник більший у жінок, які розлучені або є вдовами, оскільки вони беруть на себе чоловічі функції й обов’язки. Серед заміжніх і незаміжніх є досить фемінні жінки, хоча домінують особи андрогінного типу. Визначено, що показники андрогінності і фемінності є майже сталими у всі вікові періоди життєвого шляху жінки-педагога, проте рівень маскулінності підвищується після 51 року саме у вчителів сільських шкіл та викладачів вищих навчальних закладів. Підтверджено, що прояви жіночності найбільш притаманні жінкам-педагогам міських шкіл у віці до тридцяти років та після п’ятдесяти. Найнижчим є показник маскулінності майже у всіх вікових групах і домінантним залишається рівень андрогінності. Результати емпіричного дослідження у жінок професорсько-викладацького складу корелюють із показниками вчителів сільських шкіл. У ході більш детального аналізу виявлено, що маскулінні риси притаманні жінкам сільської місцевості. З аналізу науково-психологічних студій та експериментально дослідження визначено, що андрогінний тип особистості жінки має значний потенціал для творення свого життєвого простору в усіх його сферах: особистісній, професійній, сімейній. Креативний потенціал особистості визначає його здатність до життєтворчої активності.

Ключові слова: андрогінність, фемінність, маскулінність, креативність, гендер, жінки-педагоги, конфліктність, потенціал, життєтворчий.

 

УДК 159.922.7

Н.М. Макаренко

Сучасний погляд на основні проблеми українських та американських підлітків

У статті представлено результати дослідження процесу соціалізації сучасних українських та американських тінейджерів. На основі аналізу наукових англомовних Інтернет-публікацій визначено основні проблеми дорослішання підлітків-американців. До цих проблем відносяться: порушення афективної сфери (агресивність, депресія), деструктивний вплив ЗМІ, інфантильність, «синдром Пітера Пена» як результат відсутності ініціації та батьківських помилок у вихованні, експерименти з тілом, щоб відповідати вимогам сучасної моди, моббінг, булінг. Доведено, що дослідження американських та европейських психологів більш інформаційні, прикладні, відрізняються якістю та можливостями ґрунтовних досліджень у цих країнах, систематичною «міграцією» проблем розвитку підлітка у нашу реальність. На основі всебічної діагностики (бесід, спостережень, експертних оцінок, анкетування) українських підлітків представлено їх точки зору на взаємовідношення зі старшим поколінням, батьками. Визначено умови готовності знаходити взаємопорозуміння, визначено основні цінності віку: здоровий спосіб життя, потреба у приватності, перегляд взаємовідношень з батьками, збільшення френдзони, обережність у ранньому статевому житті. Встановлено, що деякі проблеми та цінності представників різних національностей (соціальне сприймання, конкуренція у навчанні, стреси, свобода виказувань) кардинально відмінні: українські підлітки у своїх відповідях більш закриті, стереотипні, примітивні (батьки, здоров’я, друзі, гроші), американські – розкуті, соціальні (потреба бути не схожими на інших, острах соціального несприйняття, спрямованість думок оточуючих про них, конкуренцію у навчанні, зброя в руках у неврівноважених осіб, кількість стресів у житті підлітка).

Ключові слова: дорослішання, взаємопорозуміння, специфічність особистісних рис, критичний період розвитку, підліток, інфантильність, ціннісні орієнтації, френдзона.

 

УДК 159.94

К.С.Максименко

Особистісно-орієнтована психотерапія московської психотерапевтичної школи

Автор статті констатує, що методологічною підставою для особистісно-орієнтованої психотерапії (ООП) слугувала концепція неврозів В.М. Мясищева. Центральним елементом особистості в рамках даної концепції визнається ставлення як активний, свідомий, інтегральний, виборчий зв’язок з різними сторонами дійсності особистості, заснований на досвіді. Відзначено, що значна увагу в ООП приділяється психологічним конфліктам у сфері самоставлення і в області відносин з іншими людьми. Враховуються глибинні внутрішньоособистісні конфлікти, розуміння їх ролі та заходи в розвитку невротичних реакцій і провокуванні конфліктних і травматичних ситуацій. Встановлено, що основне завдання ООП виступає як загальна система цілепокладання, що базується на саморозумінні, самовідношенні і саморегуляції. Відзначено, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної медичної психології та психотерапії можна виділити три лінії власне психологічних досліджень: представлених в роботах чистих теоретиків; теоретиків, які поєднують теорію з практикою, і власне практиків. Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку української психотерапевтичної школи важливими є дослідження в області психосоматичних розладів і захворювань (серцево-судинної та гастродуоденальної систем). Встановлено, що значну увагу серед психологічних приділяється проблематиці психологічної допомоги як в клінічній, так і в позаклінічній області. Підсумовано, що при цьому є помітним вплив екзистенційно-феноменологічних підходів. Значні зусилля докладаються саме до розвитку клінічно орієнтованої психотерапії.

Ключові слова: особистісно-орієнтована психотерапія, московська психотерапевтична школа, внутрішньоособистісний конфлікт, психологічні дослідження, психосоматичний розлад, захворювання.

 

УДК159.964.21

О.Г. Максименко

Модель самодепривації як соціально-психологічного явища

У статті розкриваються особливості процесу самодепривації психіки суб’єкта, описується структура, форми та ознаки прояву компонентів самодепривації. Явище самодепривація розглядається як похідне материнської (ширше – соціально-батьківської депривації). Джерелом самодепривації на фізичному рівні є незадоволення базових потреб особистості, яка розвивається, значущим соціальним оточенням, за допомогою емоційного відчуження. На психічному рівні самодепривація виникає як продукт інтроекції відносин депривації, що блокує енергію лібідо, потяг до життя. Проаналізовано механізм самодепривації, який пов’язаний із внутрішнім протиріччям між Я-реальним і Я-ідеальним. Освіта Я-ідеального відбувається за принципом повинності, зміст якого наповнено ідеалізованим батьківським внутрішнім об’єктом. Потреба у прийнятті детермінує ілюзорне зближення з батьками через Я-ідеальне, що призводить до втрати себе і формування помилкової Самості. Показано, що основним механізмом психологічного захисту, який бере участь у процесі самодепривації, є механізм перекручення або відходу від реальності. У результаті в сприйнятті суб’єкта формується деструктивна картина світу, спостерігається неадекватна взаємодія моделей простору і часу (порушення сприйняття власного Я «тут-і-зараз») і власна деформація «Я» (як перекручена самооцінка). Самодепривація психіки представлена на поведінковому, афективному і рефлексивному рівнях, та проявляється в дезадаптації поведінки, дезінтегративних внутрішньопсихічних процесах, суперечливості рефлексії. Автор звертає увагу на важливість психотерапії самодепривації як феномена відмови особистості від самоактуалізації.

Ключові слова: самодепривація, психологічний захист, Я-реальне, Я-ідеальне, Самість, потяг до життя, самоактуалізація.

 

УДК 159.9.37.015.3

А.С. Москальова

Психологічні особливості проявів поведінкового типу А серед керівників освітніх організацій

У статті розглядається дуже важлива проблема – поведінка керівників освітніх організацій загалом та керівників загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема. Обґрунтовано необхідність розгляду обраної теми в сучасних соціально- економічних умовах. Зазначено, що в психології існує декілька класифікацій поведінкових типів особистості. Проте автор у роботі керується постулатом психологів, які виділяють два поведінкових типи особистості, а саме: А і Б. З’ясовано, що представники цих груп мають різні характеристики та відрізняються специфікою поведінки в схожих виробничих умовах. Встановлено, що особам з проявами поведінкового типу А відповідають такі якості: наполегливість, намагання виконувати все швидко і краще від інших, висока працездатність. Вони можуть бути агресивними, надмірно вимогливими, жорстокими. Саме такий динамічний, напружений спосіб життя призводить до виникнення проблем на фізичному рівні – це серцево-судинні захворювання. Особи з поведінкою типу Б – це ті, яким притаманні протилежні якості. Вони спокійні, іноді байдужі, відсторонені від подій, які відбуваються навколо. У статті представлено результати дослідження проявів поведінки за типом А у керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Проаналізовано особливості розвитку поведінкового типу А для керівників загальноосвітніх навчальних закладів. З’ясовано специфіку прояву поведінки за типом А у керівників загальноосвітніх навчальних закладів залежно від соціально-демографічних та гендерних характеристик (вік, стать, сімейний стан, наявність дітей, тип навчального закладу тощо). Подано психологічні рекомендації, які допоможуть позбутися поведінкових патернів типу А.

Ключові слова: керівники загальноосвітніх навчальних закладів, поведінка, класифікація типів поведінки, поведінка за типом А і Б.

 

УДК 159.92

Януш Мьонсо

Паралельна дидактика – панацея на медіатизацію освіти

На наших очах відбуваються масштабні суспільно-економічні трансформації, внаслідок чого виникає необхідність пошуку нових рішень у сфері освіти, оскільки з усіх сторін ми чуємо заклики до реформ, яких потребує освіта. Однак освіта – це передусім піклування про людину, яку ми прагнемо підняти на вищий рівень людськості в кожному вимірі, індивідуальному і суспільному, але передусім етичному з метою самовдосконалення. Сьогодні новим і потужним викликом для освіти є медіатизація, яка полягає у посиленні ролі впливу медіа, однак не змінює абсолютно фундаментальної сфери потреб, зокрема потреби контактування «face to face», близькості, елементарної людської доброзичливості. На думку автора, паралельна дидактика може бути дуже доброю панацеєю на медіатизацію. Автор зазначає, що перший, більш прогресивний шлях – це шлях міжособистісної комунікації, який даватиме людям зміцнення і мотивацію до життя, науки, перманентного розвитку, а другий шлях охоплює використання сучасних дидактичних засобів, в тому числі мультимедіа. В атмосфері надмірної популяризації дидактичних засобів з новими медіа, які інколи трактуються як спосіб вирішення усіх педагогічних проблем, паралельна дидактика може бути чудовим способом для формування нової дидактики, яка зміцнювала б позиції людини і допомагала б застосовувати медіа з користю, а не деструкцією для людини і суспільства. Автор статті прагне залучити усіх до вдосконалення і впровадження паралельної дидактики, у центрі якої є передусім людина, а лише пізніше медіа.

Ключові слова: освіта, паралельна дидактика, медіа, медіатизація, міжособистісна комунікація.

 

УДК 159.923

Л.А. Онуфрієва

Теоретико-методологічний аналіз мотиваційної сфери особистості майбутніх фахівців соціономічних професій

Автором здійснено теоретико-методологічний аналіз мотиваційної сфери особистості майбутніх фахівців соціономічних професій. Зазначено, що мотивація – одне із базових понять у психології, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки, діяльності людини. У психологічній літературі аналізуються різні підходи до розуміння феномена мотивації. У результаті аналізу літератури з досліджуваної проблеми виділено й узагальнено основні з них: класифікаційний, феноменологічний і структурний, які, маючи власну специфіку, є взаємодоповнюючими та взаємопроникаючими. Вказано, що одним із напрямків у сучасній психології є вивчення мотивів за принципом їхньої взаємодії. Зазначено, що сукупність різних спонукань, які визначають спрямованість поведінки і діяльності, становлять мотиваційну сферу особистості. Узагальнено, що дослідження мотивів у психології відбувається за різними напрямками, а саме: через складання їхніх класифікацій, феноменологічний опис, побудову структури окремих мотивів. Одним із напрямків у сучасній психології є вивчення мотивів за принципом їхньої взаємодії. Зроблено висновок, що зарубіжні психологи приписують мотиву спонукальну і спрямовуючу функціє (біхевіоризм, психоаналіз та ін.) або диференціацію поведінки людини неусвідомлюваними мотивами. Біхевіористи розуміють під мотивом дію будь-яких зовнішніх чи внутрішніх стимулів, що викликають певну поведінку. Встановлено, що представники психоаналізу приписували функції мотиву різним вродженим інстинктивним потягам, які в соціальних умовах частково пригнічуються й існують у непрямих формах. Узагальнено, що у вітчизняній психології мотив розглядають нерозривно від людської діяльності як один з її структурних компонентів, без якого неможливо розкрити її психологічну природу. Констатовано, що мотиви виражають сутність особистості, забезпечуючи її взаємодію з оточуючим середовищем та соціальними умовами.

Ключові слова: мотиваційна сфера особистості, напрями у сучасній психології, майбутні фахівці соціономічних професій, навчальна мотивація, мотив, зарубіжна психологія, вітчизняна психологія, когнітивна психологія; класифікаційний, феноменологічний і структурний підходи.

 

УДК 159.923:796.853.26-053.67

К.С. Осика

Психологічні особливості особистості юнаків-каратистів високого рівня кваліфікації

У статті розглянуто рангові місця спортивної кваліфікації юнаків-каратистів. Доведено, що у каратистів домінує середній рівень кваліфікації, а каратисти високого рівня займають останні рангові місця, бо процес самовдосконалення тривалий та складний. Представлено традиційну японську характеристику символіки зеленого та коричневого поясів. Визначено важливі психологічні особливості підготовки каратистів високого рівня майстерності. На високому рівні майстерності спостерігається постання системи вольових якостей: наполегливості, сміливості, витримки. Підвищується рівень засвоєння спортсменами основних технік. Зменшуються випадки порушення дисципліни й етикету. Покращуються спортивні досягнення. Зелений та коричневий пояси належать до сфери високого рівня майстерності. Зелений пояс – це рівень зрілості, мудрості і любові. У тренувальному процесі спостерігається об’єднання фізичної і розумової сфер спортивної діяльності каратиста в єдину цілісну структуру. При цьому світогляд спортсмена стає більш стабільним і гармонійним. Надзвичайно важливим для зеленого поясу є вміння контролювати свою поведінку, намагатися здійснити якомога більше моральних учинків. Бойовий шлях каратиста – це боротьба добра та зла в його серці, де все добре неодмінно починається з самоконтролю. Коричневий пояс – це дуже важливий рівень, і до тренувань щодо здобуття цього поясу необхідно підходити серйозно, відповідально, зріло. В цей час спортсмен повинен бути фізично сильним, зосередженим, спокійним при виконанні різноманітних технік, при цьому намагаючись досягти більш високих рівнів майстерності. Спортсмен з коричневим поясом авторитетно інструктує групу каратистів, котрі займаються в Доджо (тренувальній залі).

Ключові слова: кіокушинкай карате, тренувальний процес, японська символіка, зелений пояс, коричневий пояс, психологічні особливості, особистість, юнак-каратист.

 

УДК 159.923.32+159.922.7

О.В. Осика

Теорія морального розвитку дитини Л.Колберга в сучасній психології

У статті розглянуто теорію морального розвитку дитини Л.Колберга, її провідні стадії: доконвенційна, конвенційна, постконвенційна. Висвітлено вплив теорії на сучасну психологію. Зроблено спробу окреслити коло дослідників, в науковій творчості яких колберговські ідеї відіграли основоположну роль. Зазначено, що позитивний вплив колберговських ідей в науковій творчості відчуло широке коло дослідників: Г.О.Балл, І.Д.Бех, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, І.С.Булах, О.В.Гудима, С.Д.Максименко, О.В.Матвієнко, О.В.Осика, Р.В.Павелків, Е.О.Помиткін, М.В.Савчин, А.В.Юревич. Акцентується, що Г.О.Балл вивчає систему цінностей, формування громадської свідомості та ідейні засади розбудови освіти, раціогуманістичну установку в методології інноваційного розвитку; І.Д.Бех досліджує духовні цінності в розвитку особистості та особистісно-зорієнтоване виховання, підкреслюючи, що дитина постійно очікує моральних дії, що подібні до тих, які були пережиті нею в минулому і суттєво вплинули на неї; Л.І.Божович розглянула мотивацію моральної поведінки та формування гармонійної особистості. Детально представлено дослідження свідомості та самосвідомості морального розвитку молодших школярів, яке здійснив Р.В.Павелків. Він вважає, що моральна свідомість є результатом присвоєння суб’єктом моральних приписів – особливої категорії соціальних вимог. Розвиток особистості неможливий без дієвого присвоєння моральних норм, що визначають закони соціального співжиття. Значна увага приділяється результатам функціонування моральної свідомості – ступеню нормовідповідності поведінки. Дослідження спрямовується на вивчення механізмів присвоєння норм, простеження вікових закономірностей процесу, встановлення дієвості зв’язку моральної свідомості та моральної поведінки.

Ключові слова: мораль, теорія, доконвенційний рівень, конвенційний рівень, постконвенційний рівень, Л.Колберг, Р.В.Павелків, молодші школярі.

 

УДК 159.942.4

С.В. Отчич

Стереотипи любовних стосунків у гендерному аспекті

Дослідження присвячено феномену любові та стереотипам любовних стосунків у гендерному аспекті. Проаналізовано дослідження феномена любові у психології. Розглянуто різні психологічні школи, які вивчали тему любові. Представлено зарубіжних та вітчизняних учених, які займалися класифікацією видів любові. Зроблено огляд досліджень щодо статевої специфіки в любовних переживаннях. Зазначено гендерну проблематику у наукових дослідженнях та подано характеристику гендерних стереотипів. Досліджено зв’язок стереотипів любовних стосунків у гендерному аспекті на вибірці 120 осіб різної статі. У дослідженні використано наступні методики: «Анкета статевих ролей» (автор: С. Бем) та «Тест на романтичні стереотипи» (автори: Д. Нокс та М. Спораковскі). На основі дослідження стереотипів у любовних стосунках зроблено висновок, що до романтизму схильні більшість андрогінних та маскулінних чоловіків, а до прагматизму схильні більшість фемінних та андрогінних жінок. Це свідчить про те, що чоловіки схильні до романтизму, а жінки до прагматизму у любовних стосунках. Досліджено, що у сучасному українському суспільстві жінки більш адаптовані, тому і більш прагматичні, а при виборі любовного партнера вони орієнтовані на матеріальний добробут, а не на романтичні почуття. Показано, що стереотипи любовних стосунків пояснюються ще віковими особливостями учасників емпіричного дослідження (20-21 рік) та різницею статевих уявлень щодо любовних відносин. Встановлено, що у чоловіків переважає пріоритет тілесного над духовним, а у жінок – духовного над тілесним. Зроблено висновок щодо прямої залежності гендерних ознак індивіда та його стереотипів у любовних стосунках, а саме: вираженість маскулінних та андрогінних ознак індивіда говорить про схильність до романтизму, а вираженість фемінних ознак – до прагматизму.

Ключові слова: любов, романтизм, прагматизм, маскулінність, фемінність, андрогінність.

 

УДК 159.925+316.624+316.723

В.Р. Павелків

Вплив молодіжних субкультур на прояви рівня агресії у молодіжному середовищі

У статті подано науково-теоретичний огляд вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі впливу молодіжних субкультур на прояви рівня агресії у молодіжному середовищі. Розглядаються психологічні особливості субкультур як однієї з рушійних сил соціалізації особистості. Розкрито механізми формування молодіжних субкультур, а також проаналізовано місце молоді в кримінальних субкультурах. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Проаналізовано поняття «молодіжна субкультура», подано коротку характеристику її основних видів та розглянуто вплив неформальних об’єднань на цінності та моральні норми молоді. Розкрито позитивні та негативні сторони впливу субкультур на культуру української молоді, а також зроблено висновок про зв’язок неформальних угруповань з утворенням адиктивних форм поведінки у молодіжному середовищі. Представлено трактовку проблеми впливу молодіжних субкультур на прояви рівня агресії у молодіжному середовищі. Виокремлено та узагальнено причини, що спонукають молодь до пошуку себе в молодіжних об’єднаннях. На підставі аналізу науково-теоретичної бази сучасних вітчизняних та зарубіжних вчень виокремлено основні завдання емпіричних психологічних досліджень агресивної поведінки, що спровокована причетністю до неформальних молодіжних субкультур. Зроблено висновок, що знання факторів, які формують прояви різних форм агресії під впливом молодіжних неформальних субкультур, уможливлять розробку комплексу методів позитивного впливу на соціалізацію молодого покоління та технологій навичок успішного вирішення проблеми деструктурування особистості.

Ключові слова: молодіжне середовище, агресивна поведінка, форми агресії, молодіжна субкультура, соціалізація особистості, передумови десоціалізації, неформальні об’єднання, особливості субкультур.

 

159.923.2:378.046.4

Т. В. Палько

Особливості регулятивно-процесуальної складової розвитку рефлексії вчителів

У статті наведено результати емпіричного дослідження регулятивно-процесуальної складової розвитку рефлексії вчителів за критерієм «дієвість». Визначено емпіричні референти регулятивно-процесуальної складової розвитку рефлексії: вміння та навички здійснення рефлексії у діяльності вчителя; рефлексивність; самоконтроль у міжособистісній взаємодії; саморозвиток рефлексії в умовах післядипломної освіти. Виявлено низький рівень рефлексивності, самоконтролю у міжособистісній взаємодії, а також умінь і навичок здійснення рефлексії у професійній діяльності у половини досліджуваних учителів. Констатовано недостатню рефлексивну активність частини педагогів в умовах післядипломної освіти щодо вивчення себе і своєї професійної компетентності; аналізу своїх почуттів і досвіду опанування нових знань тощо. Установлено гендерно-вікові особливості розвитку рефлексії вчителів: жінки мають дещо вищий, ніж чоловіки, рівні розвитку рефлексії, особливо старші за віком. Визначено відмінності у розвитку рефлексії вчителів залежно від організаційно-професійних чинників. Зокрема, вищий рівень розвитку рефлексії за критерієм «дієвість» виявлено у вчителів початкових класів, порівняно з учителями суспільно-гуманітарних і природничо-математичних дисциплін. Показано, що особливо чітко такі відмінності прослідковуються у вміннях і навичках учителів застосовувати рефлексію при розв’язанні проблемних ситуацій професійної діяльності. Зроблено висновок про доцільність сприяння розвитку рефлексії вчителів в умовах післядипломної педагогічної освіти в спеціально організованому інтерактивному навчанні з урахуванням професійного досвіду вчителів.

Ключові слова: рефлексія, розвиток рефлексії, дієвість розвитку рефлексії, учитель, загальноосвітній навчальний заклад, післядипломна педагогічна освіта, рефлексивність, ретроспективна рефлексія, ситуативна (актуальна) рефлексія, проспективна рефлексія; рефлексія спілкування та взаємодії з іншими людьми.

 

УДК 159.9:378

Н.П. Панчук

Ціннісні орієнтації як складова життєвих стратегій особистості

Проведене дослідження дозволило визначити, що стратегії входять в систему орієнтування разом з системами вольового рішення, мотивації, контролю, а система орієнтування, в свою чергу, виконує функцію рефлексії життя відносно його смислу, цінностей, норм. Встановлено, що життєві цінності і потреби, які знаходяться в певній ієрархії, впливають на людину, детермінуючи її поведінку; регуляція поведінки є однією з функцій цінностей. Даний факт виступає як закономірний результат самої діалектики життя людини, перебудови її взаємовідношень зі світом і, перш за все, з іншими людьми; ті чи інші цінності актуалізуються в результаті зміни внутрішніх умов. Визначено, що поняття «життєвих стратегій» включає такі феномени як: 1) спосіб життя, який входить в систему орієнтування за допомогою механізмів сприймання та інтуїції і характеризує емоційну сторону людського життя; 2) смисл життя – цілісне уявлення про фундаментальні основи життя; 3) життєві цінності – виступають як система ідей і переконань особистості відносно повноцінного життя, що сформувалася під впливом культурних традицій, зразків та ідеалів; 4) життєві норми – вимоги до змісту і якості життя, а також стандарти оцінки життєвих подій. Складовими стратегій особистості виступають перцептивні, смисложиттєві, ціннісні, нормативні і цільові орієнтації, які формуються в процесі розвитку особистості і обумовлені специфікою суспільства, в якому особистість розвивається. Зроблено висновок про те, що для реалізації тієї чи іншої системи цінностей необхідна суспільно-політична активність особистості. Процес формування цінностей є соціальним за своєю природою, тісно пов’язаний з характером діяльності та її процесуальними характеристиками, опосередкований спілкуванням індивіда з індивідом, процес формування цінностей відображає смисложиттєву активність особистості (формування ідеалів).

Ключові слова: ціннісні орієнтації, життєві цінності, структура особистості, професійна спрямованість, активність особистості.

 

УДК 159.922.6:37.015.3

Л.В. Пастух

Особливості мотиваційної складової сензитивності практичних психологів системи освіти

У статті показано значущість мотиваційної складової сензитивності особистості практичних психологів системи освіти. За узагальненням результатів теоретичних досліджень з проблеми сензитивності як професійно важливої якості практичних психологів та її складових обґрунтовано добір методик для визначення рівня розвитку мотиваційної складової сензитивності. Наведено результати дослідження особливостей мотиваційної складової сензитивності практичних психологів системи освіти. Проаналізовано значущість сензитивності для практичних психологів і рівень їх орієнтації на гуманістично-екзистенційний тип стосунків з клієнтом, які виступали емпіричними референтами досліджуваної складової. За результатами узагальнення цих двох показників визначено рівні мотиваційної складової сензитивності особистості практичних психологів системи освіти. Зроблено висновок про переважання у практичних психологів середнього рівня розвитку мотиваційної складової сензитивності (понад дві третини респондентів). Виявлено гендерно-вікові особливості мотиваційної складової сензитивності практичних психологів. Встановлено, що у практичних психологів, старших за віком, рівень мотиваційної складової сензитивності вище. Виявлено, що вищий рівень мотиваційної складової сензитивності більше властивий практичним психологам жіночої статі, ніж чоловічої. Зроблено припущення про те, що відмінності у рівнях мотиваційної складової практичних психологів системи освіти проявляються за рахунок більш вираженої орієнтації жінок-практичних психологів на гуманістично-екзистенційний тип стосунків з клієнтом, порівняно із чоловіками. Окреслено доцільність емпіричного дослідження інших складових сензитивності особистості практичних психологів системи освіти (психофізіологічної, когнітивної, поведінкової, емоційної) і визначення на цій основі інтегративного показника та соціально-демографічних (вік, стать, місце проживання) та організаційно-професійних (тип навчального закладу, кваліфікаційна категорія) чинників сензитивності.

Ключові слова: сензитивність, складові сензитивності; мотиваційна складова сензитивності; практичні психологи, гуманістично-екзистенційний тип стосунків з клієнтом; значущість сензитивності; рівень розвитку мотиваційної складової сензитивності.

 

УДК.316.64

В.А. Перетятько

Структурні компоненти особистості, включеної до волонтерської діяльності

В дослідженні виділено та обґрунтовано наступні компоненти, необхідні для особистості волонтера: соціально-поведінковий (просоціальна спрямованість особистості, альтруїзм, громадська активність); мотиваційний (духовні потреби, екзистенційні та соціальні потреби), когнітивний («Соціальний інтелект» таі рівень самопізнання), комунікативний (володіння вербальними та невербальними засобами спілкування, здатність до кооперації); емотивний (емпатія, толерантність і терпимість); духовний (духовне здоров’я, гармонійність, цілісність і зрілість особистості); екзистенційний (наявність або відсутність екзистенційного вакууму; особистісна ідентичність). Проведене дослідження та аналіз структурних компонентів особистості, залученої до волонтерської діяльності, дозволило з’ясувати, що показники прояву таких факторів як результативність життя, локус контролю – життя, задоволеність процесом життя, мета в житті, тобто прояви смисложиттєвих орієнтацій саме у людей з тривалим досвідом волонтерської діяльності, мають більш високий рівень. Визначено наступний розподіл СЖО за критеріями віку та релігійності. Отримані показники на більш високому рівні мають релігійні люди та респонденти, старші за 22 роки, а це свідчить про те, що віра дає людині не лише надію, але і допомагає зорієнтуватися в житті та відчувати власну відповідальність перед майбутнім. Отримано нові результати показників прояву тестів Т.Лірі, Е.О.Помиткіна, В.В.Бойко серед респондентів з різним ступенем залученості до волонтерської діяльності. Вищі показники показала група, яка постійно займається волонтерською діяльністю. Зроблено висновок про те, що під впливом волонтерської діяльності підвищуються рівні прояву емпатійного, духовного та комунікативних компонентів особистості.

Ключові слова: особистість, цінності, компоненти, емпатія, духовність, мотиваційність, екзистенційність, комунікативність.

 

УДК 37.015.31:17.022.1:159.922.7

Ю.В. Подкопаєва

Специфіка сформованості уявлень про духовний ідеал у молодших школярів

У статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми формування уявлень про духовний ідеал у дітей молодшого шкільного віку. Експериментально досліджено та проаналізовано отримані результати за критеріями: ціннісно-позитивне ставлення до ідеалів Краси та Добра; ідентифікація з носіями цих ідеалів; наслідування поведінки людей і літературних персонажів; розуміння власних уявлень про духовний ідеал та за їх показниками (розмежування дитиною проявів краси і потворності, добрих і поганих (злих) учинків людей у реальному житті, літературних і мистецьких творах; ціннісне ставлення до природи; спрямованість на високодуховні особистості; прагнення дитини творити добро, готовність прийти на допомогу іншим людям, розділити з ними радість і горе; емоційна виразність власних естетичних вподобань; наслідування поведінки дорослих, дітей, літературних персонажів (героїв художніх фільмів і мультиплікації) – носіїв духовних, особистісних чи бездуховних ідеалів; чіткість розуміння про досконалий образ; повнота уявлень про духовний ідеал, обґрунтоване пояснення здійсненого вибору; здатність приймати самостійні рішення, чинити відповідальні дії у своїй поведінці. Розкрито специфіку та виявлено рівні (високий, середній, низький) сформованості уявлень про духовний ідеал у молодших школярів, які навчаються за програмами загальноосвітніх навчальних закладів. Встановлено, що досліджувані зазначеної категорії характеризуються обмеженою здатністю ціннісно-позитивного ставлення до інших, відсутністю прикладів для ідентифікації та їх наслідування, невизначеністю у виборі духовного ідеалу. Молодші школярі демонструють відсутність орієнтації на ідеали Краси та Добра, необґрунтованість уявлень про духовний ідеал, необізнаність про вищі духовні цінності та не зорієнтованість на загальнолюдські духовні ідеали.

Ключові слова: уявлення, духовний ідеал, молодші школярі, краса, добро, цінності, ідентифікація, наслідування, вплив, рівні сформованості.

 

УДК 159.922.8:9.019.2

О.О. Прокоф’єва, А.Г. Мартинюк

Формування субсфери Я-соціальне у юнацькому віці засобами гештальт-терапії

Проаналізувавши детермінанти формування Я-соціального у юнацькому віці, зроблено висновок, що процес формування Я-соціального у соціальному середовищі та практичній діяльності – це складний системний процес, що характеризується взаємодією процесів особистісного розвитку, професіоналізації, соціалізації, міжособистісної комунікації та професійної взаємодії. Досліджено основні наукові роботи вітчизняних і зарубіжних науковців стосовно проблеми формування Я-соціального у юнацькому віці, зроблено висновок, що зазначена проблема недостатньо досліджена у науковій літературі. Досліджено професійний компонент Я-соціального у юнаків за допомогою двох методик «Вивчення мотивації навчання у ВНЗ» (Л.А.Головей, Е.Ф.Рибалко), «Мотиви вибору професії» (Р.В. Овчарова). На основі отриманих результатів зроблено висновок, що основним домінуючим мотивом вибору юнаками професії є внутрішній соціально значущий мотив. Проаналізувавши отримані результати по першій методиці, ми зробили висновок, що студенти живуть одним днем, що працевлаштування для сучасного студента не є першочерговою життєвою проблемою. Проаналізувавши другу методику, ми зробили висновок, що юнаки орієнтовані на здобуття диплому при формальному засвоєнні знань. Ми прийшли до висновку, що дослідження показало нам можливі напрямки роботи в даній темі, оскільки, проаналізувавши показники, які були отримані у ході дослідження, ми бачимо, що проблема являється актуальною, по-перше, через її маловивченість, по-друге – відсутність наукових досліджень з питання формування Я-соціального засобами гештальт-терапії.

Ключові слова: формування, субсфера, Я-соціальне, юнаки, соціалізація, ідентифікація, мотив, механізми, Я-образ.

 

УДК 159.922:378

О.В.Савицька

Динаміка професіоналізації свідомості на різних етапах підготовки у виші

Автором охарактеризовано основні підходи до дослідження свідомості та професійної свідомості (системний, структурно-динамічний, особистісно-діяльнісний, психосемантичний), з’ясовано сутність професійної свідомості та описано структурно-функціональну модель професійної свідомості Н. І. Гуслякової, двокомпонентну модель професійної свідомості В. В. Єрмоліна, трикомпонентні моделі професійної свідомості. Найбільше уваги приділено, так званій, функціональній структурі професійної свідомості. Зазначено, що професійна свідомість тлумачиться як форма відображення професійної реальності, як інтегральне особистісне утворення суб’єкта діяльності. Професійна свідомість, як динамічна система, компоненти якої зазнають якісних змін в процесі професійної підготовки у виші, розвивається і формується впродовж усього професіогенезу. Автором охарактеризовані основні цілі професійної підготовки та особливості студентів заочної форми навчання, які можуть впливати на специфіку професіоналізації їх свідомості. В статті представлено результати емпіричного вивчення специфіки змісту професійної свідомості студентів на різних етапах професійної підготовки у виші. Встановлено, що існують суттєві відмінності у становленні професійної свідомості студентів денної та заочної форми навчання, що визначаються впливом на цей процес не лише професійної підготовки у виші, але й професійної діяльності, яку здійснюють студенти-заочники; з’ясовано, що напрям підготовки суттєво не віддзеркалюється у професійній свідомості, окремих її складових, основні відмінності викликані лише етапом професійної підготовки у виші; порівняння розвитку діагностованих функцій професійної свідомості: професійного цілепокладання; ставлення; знання і прогнозів; ідентифікації, засвідчує неоднорідність їх розвитку в межах професійної підготовки у виші, зокрема, недостатньо формується функція ідентифікації.

Ключові слова: вища професійна освіта, професійний розвиток особистості, професіоналізація, свідомість, професійна свідомість, структура професійної свідомості, діагностика професійної свідомості, професійні установки.

 

УДК 159.9

Н.М. Семенів

Сучасні методи дослідження етностереотипів у структурі міжетнічної взаємодії

У статті розглянуто сучасні методи дослідження етнічних стереотипів, їх застосування в практиці дослідження міжетнічних відносин. Встановлено, що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених є психологічні механізми, що лежать в основі формування етнічних стереотипів, психологічний зміст стереотипів, їх структурні компоненти. Автором зроблено висновок, що сучасне суспільство потребує додаткових соціально-психологічних досліджень, щоб вивчити недосліджені особливості стереотипів, які залишаються в цій області психології, залишаючи великі можливості для вчених- психологів. У статті розглянуто перспективи та актуальні напрямки дослідження етнічних стереотипів, які засновані як на внутрішніх, так і зовнішніх зв’язках членів етнічних груп. Автором вказано, що структура етнічного стереотипу відображає систему відносин, які пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Увагу приділено характеристиці розриву між теоретичним описом етнічних стереотипів та їх практичним дослідженням етнічних відносин у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено висновок, що існує необхідність розробки системи раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення та поширення конфліктів. Ця система допоможе ефективно запобігати кризовим станом в галузі міжетнічних відносин із небезпечними наслідками.

Ключові слова: етнічні взаємини, етнічні стереотипи, автостереотипи гетеростереотипи, міжетнічна напруга, вирішення етнічних конфліктів.

 

УДК 130.1 : 316.614

М.В. Семиліт

Гендерні відмінності соціально-перцептивного статусу особистості в групі

У статті виявлено психологічні детермінанти, що попереджають таке негативне явище, як порушення балансу чоловічого і жіночого як на рівні внутрішньої регуляції, так і на рівні зовнішніх стосунків. За допомогою методу семантичного диференціалу виявлено можливості визначення соціально-перцептивного статусу особистості в групі з точки зору гендерних особливостей, що сприяє усвідомленню сутності гендерного конфлікту та дозволяє формувати більш ефективні стратегії взаємодії між чоловіками та жінками. Робота з соціальними стереотипами особистості дозволяє реагувати інакше в незвичних ситуаціях, формує нові навики соціально-перцептивної та гендерної поведінки. При допомозі визначення соціально-перцептивного статусу особистості, а також семантичного аналізу проективних рисунків формується здібність учасників міжособистісної взаємодії до використання компромісної моделі балансу взаємин між чоловіками та жінками, яка дає можливість в чоловічо-жіночих взаєминах спонтанно контактувати і здійснювати осмислений вибір. Величина соціально-перцептивного статусу визначається за трьома факторами: «Активність», «Валентність», «Потентність». Останній фактор визначає стратегію впливу особистості на оточуючих, за рахунок яких саме якостей (розуміння інших чи внутрішньої напруги, загрози) досягається вплив на оточуючих людей.

Ключові слова: психологія статі, гендерний конфлікт, статево- рольова ідентифікація, соціальна перцепція, соціально-перцептивний статус, семантичний диференціал.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р.Т. Сімко

Особливості розвитку психомоторики працівників патрульної служби міліції із застосуванням типових програм

У статті розкрито проблеми розвитку психомоторики співробітників патрульної служби міліції із застосуванням типових програм. Констатовано, що виконання суб’єктами своїх службових обов’язків в умовах екстремальної діяльності вимагає від них точних безпомилкових і швидких дій. Встановлено, що ефективність дій в ризиконебезпечних ситуаціях залежить, по-перше, від емоційної стійкості працівників патрульної служби. Досліджувати її доцільно за показниками часу перебудови координації рухів та помилки перебудови координації рухів в умовах змагань. Другим показником, що впливає на ефективність екстремальної діяльності є здатність суб’єкта до переробки інформації, яку можна вивчати за кількістю правильно і помилково простежених ліній методики «переплутані лінії» (ступінь концентрації зорової уваги) в умовах дефіциту часу. Третім показником є точність рухів, яку досліджують за відтворенням просторових характеристик ходьби на 7 метрів та точністю реакції на об’єкт, що рухається. Доведено, що застосування типових програм розвитку психомоторики співробітників патрульної служби міліції дозволяє дещо покращити їх фізичні якості, а теоретичними засадами дослідження розкритих проблем може бути діяльнісна парадигма.

Ключові слова: психомоторика, патрульна служба міліції, фізична підготовка, психологічна підготовка, емоційна стійкість, здатність до переробки інформації, точність рухів у психомоторних діях, швидкість, сила, витривалість, спритність.

 

УДК 159.9.01

Є.Л. Скворчевська

Виявлення зв’язку компонентів мотиваційно-ціннісної сфери студентів на різних курсах навчання

В статті представлено результати дослідження особливостей зв’язку компонентів мотиваційно-ціннісної сфери студентів на різних курсах навчання. Виявлено зв’язки компонентів мотиваційно-ціннісної сфери студентів на різних курсах навчання. Визначено, що у студентів різних курсів навчання відбуваються кількісні та якісні зміни у структурі компонентів мотиваційно-ціннісної сфери. Встановлено, що у студентів усіх курсів сформовано уявлення про шляхи отримання суспільного визнання, високого соціального статусу, якому сприяють комунікативні вміння, уникнення невдач на шляху до досягнення успіху. Виявлено, що у студентів третього курсу не спостерігаються спільні кореляційні зв’язки між першим та п’ятим курсом, у студентів першого та п’ятого курсу ціннісні орієнтації у кар’єрі пов’язані із ціннісними орієнтаціями. Отримані зв’язки мають чітку структуру та складають зміст ціннісного компонента. Визначено, що у студентів усіх курсів у структуру інди- відуально-типологічного компонента входять показники особистісної саморегуляції, ситуативної, особистісної тривожності та типу темпераменту. Виявлено відмінності у структурі мотиваційного, ціннісного та індивідуально-типологічного компонентів студентів на різних курсах навчання. Порівняльний аналіз змісту компонентів мотиваційно- ціннісної сфери студентів показав, що студенти усіх курсів пов’язують власний успіх із зовнішніми обставинами, віддають перевагу зовнішньому успіхові. Встановлено, що студенти мають сформовані уявлення про шляхи досягнення успіху завдяки везінню, отриманню матеріального благополуччя, задоволеності собою при досягненні успіху у виконуваній діяльності, прояві себе та власних здібностей у творчості, служінні вищій меті. Отримані результати можуть бути застосовані у роботі психологів з метою підвищення мотивації навчання та формування мотиваційно-ціннісної сфери студентів.

Ключові слова: студенти, мотивація досягнення успіху, учбова мотивація, професійна спрямованість, мотиваційно-ціннісна сфера, ціннісні орієнтації, ціннісні орієнтації у кар’єрі, особистісна саморегуляція, ситуативна, особистісна тривожність, тип темпераменту.

 

УДК 159.9.072

І.І. Сняданко

Формування навчально-професійної компетенції в студентів технічних університетів у контексті їх психологічної підготовки до майбутньої професійно-управлінської діяльності

В статті досліджуються особливості формування в студентів технічних університетів навчально-професійної компетенції в контексті їх психологічної підготовки до майбутньої професійно-управлінської діяльності. Проаналізовано структуру психологічної готовності студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності, яка представляє собою сукупність таких компетенцій, як: особистісна, ціннісна, навчальна, навчально-професійна та управлінська. Розглянуто поняття «компетенція». Здійснено аналіз когнітивно-поведінкового підходу як підходу, в рамках якого проводилось дослідження структури психологічної готовності студентів технічних університетів до майбутньої професійно- управлінської діяльності. Розкрито зміст навчально-професійної компетенції, її роль у структурі психологічної готовності студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності. Описано умови психологічної підготовки студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності, якими виступав навчальний курс. Представлено методики дослідження навчально-професійної компетенції. Здійснено аналіз результатів рівня розвитку навчально-професійної компетенції в студентів технічних університетів до початку і після закінчення експериментального дослідження, спрямованого на формування психологічної готовності студентів технічних університетів до майбутньої професійно-управлінської діяльності. Зроблено висновки про те, що впровадження психологічного курсу, спрямованого на формування психологічної готовності студентів до майбутньої професійно-управлінської діяльності, відіграє важливу роль у становленні особистості майбутнього фахівця та керівника.

Ключові слова: компетенція, навчально-професійна компетенція, психологічна готовність, навчальний курс, самоефективність, студент, технічний університет, майбутня професійно-управлінська діяльність.

 

УДК 159. 923. 2

Л.М. Співак

Вікова динаміка національної самореалізації особистості в юності

У статті розкрито теоретико-експериментальні результати вивчення вікової динаміки національної самореалізації особистості в юності. У контексті розвитку національної самосвідомості особистості юнацького віку висвітлено сутність її національної самореалізації. Презентовано психодіагностичну методику дослідження національної самореалізації в юнацтва, визначено показники та рівні цього феномена. Емпірично встановлено, що більшість юнаків і дівчат характеризуються високим і середнім рівнями національної самореалізації майже за усіма показниками, окрім «носіння національного одягу». Зокрема найбільшу кількість респондентів з високим рівнем національної самореалізації за 5-6 показниками виявлено у вікових діапазонах 19-20 рр. («набуття знань мови моєї нації», «проживання на території моєї нації», «повага до історичного минулого моєї нації», «успадкування національних традицій», «національна гідність», «набуття знань національної культури, традицій») та 17-18 рр. («гордість щодо культурних надбань моєї нації», «гордість за спортивні та культурні досягнення представників моєї нації», «носіння національного одягу», «участь у національних святах», «прагнення підтримувати національні ідеали»). Із середнім рівнем національної самореалізації максимальною щодо кількісних даних за 7 показниками виявилася група молоді віком 17-18 рр. («повага до історичного минулого моєї нації», «успадкування національних традицій», «набуття знань національної культури, традицій», «набуття знань історії моєї нації», «проживання на території моєї нації», «турбота про національні інтереси», «гордість за спортивні та культурні досягнення представників моєї нації»). Однак чітких тенденцій вікової динаміки за жодним з показників національної самореалізації особистості в юності не виявлено.

Ключові слова: національна самосвідомість, національна самореалізація, особистість, вікова динаміка, юнацький вік.

 

УДК 159.923

М.В. Станіславська

Психологічні аспекти типології організаційної культури майбутнього місця роботи

У статті подано аналіз результатів експериментального дослідження особливостей типології організаційної культури майбутнього місця роботи. У рамках короткого огляду сучасних літературних джерел по даній тематиці представлено узагальнену класифікацію найпоширеніших у літературі типологій організаційної культури. Констатовано, що питання психологічних аспектів типології організаційної культури майбутнього місця роботи, попри всю його актуальність, раніше не виступало предметом спеціального емпіричного дослідження. За результатами кластерного аналізу за методом двокрокової логарифмічної функції правдоподібності виділено чотири типи організаційних культур майбутнього місця роботи (за авторською типологією). Виявлено, що перший кластер відповідає типу «асоціація», другий – типу «товариші», третій – типу «родина» та четвертий – типу «партія». Відмічено позитивну тенденцію прагнення респондентів до більш продуктивних, на наш погляд, типів організаційних культур у процесі вибору майбутнього місця роботи. Подальше дослідження виділених кластерів на відповідність типів організаційної культури майбутнього місця роботи особистісним характеристикам респондентів – відносного рівня задоволеності базових потреб і вираженості соціально-психологічних установок у мотиваційно-потребовій сфері – показало наявність лише загальних тенденцій до вибору певних типів організаційної культури. Зроблено висновок, що для більш точних рекомендацій особистості стосовно вибору певного домінуючого в організації типу культури, окрім тестування, доречним, на нашу думку, є застосовування психологічного консультування.

Ключові слова: організаційна культура; типологія організаційної культури; вибір організаційної культури майбутнього місця роботи; особистість; особистісні характеристики; рівень задоволеності базових потреб; вираженість соціально-психологічних установок; дослідження.

 

УДК 159.923.2: 316.61

О.Б. Столяренко

Вплив сім’ї на розвиток різновікових взаємин дітей

У статті висвітлено результати теоретичних та експериментальних досліджень проблеми взаємин дітей різного віку у сім’ї. Встановлено, що розвиток особистості дитини залежить від характеру її взаємин з іншими людьми. Взаємини з дітьми різного віку та з дорослими можуть як сприяти реалізації потенційних можливостей особистості, так і блокувати цей процес. Враховуючи важливість міжособистісних взаємин дитини в процесі розвитку її особистості, постає проблема з’ясування особливостей оптимальних взаємин дитини з оточуючими людьми та їх формування у процесі спілкування й спільної діяльності. Внаслідок недостатньої кількості психологічних досліджень взаємин між учнями різного віку в шкільному середовищі, досліджено вплив сім’ї на розвиток різновікових взаємин дітей. Проаналізовано протилежні точки зору педагогів і психологів на позицію дитини як старшого чи молодшого серед братів і сестер. Встановлено, що позиція дитини серед братів і сестер як старшого чи молодшого має як переваги, так і недоліки, які можуть несприятливо позначитися на формуванні особистості. Показано, що конфлікти у взаєминах між дітьми в сім’ї породжують дефіцит емоційного тепла й утруднюють формування соціальних зв’язків у дорослому віці, а позитивні взаємини між братами і сестрами прогнозують успішну соціалізацію та зменшують ризик виникнення соціальних проблем у майбутньому. Доведено, що провідну роль у формуванні взаємин дітей різного віку відіграють близькі дорослі, насамперед батьки і вчителі. Досліджено, що досвід різновікових взаємин, отриманих дитиною у сім’ї, хоча й не гарантує дитині успішність різновікових контактів, усе ж таки формує готовність до такого роду взаємин і поза сімейним колом.

Ключові слова: міжособистісні взаємини, різновікові взаємини, віковий статус, вікова позиція, позиція старшого, позиція молодшого, особистісний розвиток.

 

УДК 159.923.2(043.5)

М.М.Філоненко

Організація адаптивно-динамічного навчання студентів-медиків, спрямованого на розвиток психологічних структур особистості

Розроблено цілісний адаптивно-динамічний процес навчання студентів-медиків, мета якого – розвиток психологічних особистісних структур під час здійснення професійного навчання, що буде враховувати і забезпечувати потенційні можливості формування всіх компонентів їх професійної компетентності. Запропоновано експериментальне навчання студентів – медиків, яке передбачає активне втручання у процес підготовки майбутніх фахівців та перевірку впливу педагогічного супроводу дидактичними засобами і засобами навчальних тренінгів. Розроблене адаптивно-динамічне навчання полягало у створенні методичної системи навчання та відповідних психолого-педагогічних умов, що дозволили управляти навчанням студентів, а саме створено модель методичної системи, яка забезпечує особистісне становлення майбутнього лікаря. Модель адаптивно-динамічного навчання студента вищого медичного навчального закладу розроблялася нами з урахуванням системного і концептуальних підходів до особистісного становлення майбутнього лікаря. Дана модель є складним утворенням, що включає два блоки взаємопов’язаних багатофункціональних компонентів: 1) блок компонентів професійної компетентності; 2) блок організаційно-педагогічних умов забезпечення формування професійної компетентності. Запроваджено такі навчальні дисципліни: »Науково-дослідницька діяльність студентів», «Психологія спілкування», »Педагогіка вищої медичної освіти», тренінги «Розвиток комунікативних навичок у майбутніх лікарів» і «Психолого–педагогічний супровід розвитку майбутніх лікарів у системі компетентнісного підходу до навчання», змістовий і дидактичний компонент яких забезпечує розвиток психологічних особистісних структур студентів-медиків.

Ключові слова: особистісне становлення, моделювання, адаптивно-динамічний процес навчання, психолого-педагогічні умови, професія лікаря.

 

УДК:159.923

Т.Б.Хомуленко, М.В.Балушок

Особливості виникнення внутрішньоособистісного конфлікту в юнацькому віці

У статті виявлено психологічні особливості, що обумовлюють виникнення та функціонування внутрішньоособистісного конфлікту «цінності-доступності» в юнацькому віці. Аналіз особливостей виникнення внутрішньоособистісного конфлікту в юнацькому віці за допомогою факторного аналізу показав, що на всіх рівнях внутрішньої конфліктності спостерігаються тенденції до конструктивного або неконструктивного функціонування внутрішнього конфлікту, що зумовлені індивідуальним профілем копінг-стратегій, саморегуляції, невротичних схильностей, тривожності. Зроблено висновок, що конструктивним можна вважати таке функціонування, яке включає розвинутість саморегуляції та копінг-стратегій, відсутність невротичних тенденцій та особистісної тривожності, що відображено у факторах «Саморегуляція-пізнання», «Переоцінка-вирішення проблеми», «Реалізованість-свобода». Неконструктивне функціонування пов’язане із особистісною тривожністю, невротичними тенденціями та представлено факторами «Престиж-захоплення», «Самодостатність- свобода», «Досягнення-визнання». Шляхом кластеризації методики дослідження невротичних схильностей виявлено «виражений» та «помірно виражений» невротичні профілі особистості. У «вираженого» профілю переважають внутрішні конфлікти сфер роботи та грошей, невротичні тенденції до самоствердження шляхом престижу, досягнень або експлуатації, копінг-стратегії «Конфронтація» та «Втеча-уникнення». «Помірно виражений» невротичний профіль характеризується меншим розвитком невротичних схильностей, тривожності, гнучкістю регуляторних процесів, внутрішнім конфліктом сфери любові. Дослідження розкриває особливості виникнення та функціонування внутрішньоособистісного конфлікту, які можуть пояснювати його роль як рушійної сили розвитку або його загальмування.

Ключові слова: внутрішньоособистісний конфлікт, саморегуляція, невротичні схильності, копінг-стратегії, юнацький вік, рушійна сила розвитку, невротичний профіль, мотиваційно-особистісна сфера.

 

УДК 615.851:364-787.24-056.26

О.В. Царькова

Особливості психотерапії у роботі з сім’ями, де росте дитина з психофізіологічними вадами

У статті розглянуто особливості психотерапевтичної допомоги родинам, де росте дитина з психофізіологічними вадами. Увага акцентувалась на процесі та основних принципах організації психотерапевтичних заходів у системі реабілітації хворих дітей. Розглянуто необхідність тісної взаємодії таких сімей з медичними працівниками, педагогічними працівниками та соціальним середовищем. Досліджено, що для досягнення позитивних результатів у лікуванні та реабілітації дітей з особливими потребами важливим є обмін досвідом і взаємодія з іншими родинами, які мають такі ж самі проблеми. Визначено, що психотерапія є одним з основних методів у процесі лікування та реабілітації. Зроблено висновок, що для дитини з психофізіологічними вадами, необхідною є гармонія всередині родини, що саме за допомогою здорового мікроклімату можна отримати стійкі позитивні результати в лікуванні та перспективу на одужання. Акцентовано увагу на особливостях прийняття батьками того факту, що їхня дитина має певні вади. Визначено необхідність психотерапевтичної допомоги всій родині для більш ефективного подолання психоемоційних переживань стосовно захворювання дитини. Також у нашій роботі розглянуто індивідуальний підхід у процесі використання засобів та методів психотерапії. Зроблено висновок, що впливаючи на всі сторони особистості, психотерапія, заняття з психологом є тим способом лікування, який дозволяє пом’якшити і навіть усунути супутні розлади, дефіцит комунікації та когнітивних процесів. Визначено, що сьогодні не існує єдиного алгоритму надання психологічної допомоги як хворим дітям, так і їхнім родинам.

Ключові слова: сім’я, психотерапія, гармонія, школа батьків, допомога, соціальне середовище, прийняття, адаптація.

 

УДК 159.923

О.Б. Цешнатій

Особливості використання методики М. Куна та Т. Макпартленда «Хто Я?» при вивченні гендерної ідентичності

У статті розглянуто змістовні смислові характеристики гендерної ідентичності. Відзначено проблему дослідження ідентичності як соціально-психологічного феномена. Обґрунтовано доцільність використання семантично-орієнтованого підходу при дослідженнях феномена ідентичності. Дані було отримано у ході самоопису респондентів за допомогою методики М. Куна й Т. Макпартленда «Хто Я?». Методику було доповнено завданням продовжити фрази «Жінки звичайно» і «Чоловіки звичайно». Результати було проаналізовано згідно із методологією Обґрунтованої Теорії. Отримані результати виражають суб’єктивні уявлення про себе та про традиційні образи «чоловіка» й «жінки». Було встановлено уявлення респондентів про найбільш значущі ролі за допомогою розрахованих рангів. Виявлено та проаналізовано змістовний склад висловлювань, які респонденти використовували при самоописі та описі «Жінки звичайно» і «Чоловіки звичайно». При проведенні змістовного аналізу тексту були виділені лексико-семантичні гнізда з семами. Знайдено залежності від аскриптивної статі респондентів та їх приналежності до різних вибірок. Зроблено висновок, що чоловіки гетероеротичної вибірки вважають себе такими, що мають багато друзів та мають навички щодо заробляння грошей. Жінки гетероеротичної вибірки, насамперед, реалізуються як жінки і матері, вони красиві, охайні та мають друзів. Чоловіки гомоеротичної вибірки підкреслюють значущість сексуальної орієнтації та відтворюють образ витонченої, схильної до «легкого» спілкування людини. Жінки гомоеротичної вибірки також роблять акцент на своїх сексуальних уподобаннях та підкреслюють свою приналежність до жінок. Також вони підкреслюють своє відособлене становище в соціумі.

Ключові слова: гендерна ідентичність, методика М. Куна та Т. Макпартленда «Хто Я?», образ «Звичайної жінки», образ «Звичайного чоловіка», гомоеротична вибірка.

 

УДК 159.99

М.М. Чичуга

Вплив деструктивних психічних станів на особистість та професійну діяльність начальників відділень соціально-психологічної служби установ виконання покарань

Досліджено деструктивні психічні стани начальників відділень СПС. Експериментальне дослідження тривало впродовж квітня 2013 – березня 2014 років. Вибірка становила 180 начальників відділень СПС УВП. Здійснено розподіл начальників відділень СПС УВП на п’ять груп: перша група – начальники відділень, які працюють в установах виконання покарань до одного року; друга – від 1 до 3 років; третя – від 3 до 5 років служби в УВП; четверта – від 5 до 10 років і п’ята – від 10 до 15 років служби в установах виконання покарань. Використано наступні методики: «16-тифакторний особистісний опитувальник Р. Б. Кеттелла (16-PF -105 – С)», методика В.Ю. Рибнікова «Прогноз 2», «шкала оцінювання ситуативної та особистісної тривожності Ч. Д. Спілберга – Ю. Л. Ханіна», опитувальник для визначення професійної деформації «ОПД» В. С. Медведєва», опитувальник «МВІ», який був розроблений К. Маслач, С.Джексон та адаптований В.С. Медведєвим. Досліджено індивідуальні особливості особистості начальників відділень СПС УВП, рівень нервово-психічної стійкості, рівень ситуативної та особистісної тривожності, рівень професійної деформованості та професійного вигорання. Виявлено деструктивні психічні стани та якості начальників відділень СПС: нервово-психічна нестійкість, тривожність, боязкість (страх), жорстокість (агресія), підозрілість, напруженість, замкнутість, емоційну виснаженість, невпевненість у собі, завищену самооцінку, здатність піддаватися впливу групи, в частини респондентів – низький рівень самоконтролю, високий рівень консерватизму. Зроблено висновок, що експериментальною групою в формуючому експерименті будуть виступати начальники відділень СПС, які працюють до 3 років служби в УВП та є найбільш вразливою категорією.

Ключові слова: деструктивні психічні стани, страх, тривожність, підозрілість, нервово-психічна нестійкість, фрустрація, професійна деформація, професійне вигорання, емоційна виснаженість, деперсоналізація.

 

УДК 159.9:61

В.І. Шебанова

Ідентичність особистості як базова структура нормалізації харчової поведінки

У статті розглянуто особистісну ідентичність як утворення тілесності та досліджується питання про можливість її трансформації. Представлено етапи порушених циклів харчової поведінки у випадках анорексії, булімії, ожиріння, психогенного переїдання. Розглянуто необхідність трансформації смислів як «процесу схуднення», так і психологічних смислів їжі, смислів подолання труднощів, смислу свого «теперішнього» буття при розладах харчової поведінки. Зроблено висновок, що негативний тілесний досвід, зокрема, реальна або уявна надмірна вага на тлі хронічної невдоволеності власною вагою переживається особистістю як травмуюча ситуація, що супроводжується кризою ідентичності, яка характеризується рольовим зсувом, порушеннями відчуття самототожності та смислових аспектів самовизначення. Крім цього, спостерігається порушення часових аспектів ідентичності особистості,що характеризується наступними проявами: звуженням часової перспективи та сфер мотивації («відсутністю позитиву в майбутньому», «відсутністю майбутнього», «уявленнями ірреального майбутнього»); переоцінюванням та переосмислюванням значимих життєвих ситуацій з погляду реальної травмуючої ситуації, що призводить до нового етапу життя, знаходження іншої (нової) ідентичності на основі інших (нових) смислів, зміни життєвих стратегій, у т.ч. змінюванні стратегій самопрезентації; хворі з розладами харчової поведінки, в основному, фіксовані на подіях найближчого часу, які пов’язані з темою «їжі», «зниження ваги», «моделювання тіла», «відношення до тіла» та ін.

Ключові слова: ідентичність, тілесність, трансформації смислів, харчова поведінка, негативний тілесний досвід.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Психологічна ресурсність у структурі суб’єктності особистості

У статті наведено результати теоретичного аналізу та систематизування результатів емпіричного дослідження контекстуальної відповідності психологічної ресурсності до таких феноменів суб’єктного досвіду, як життєстійкість та життєві завдання. Проблему рівня вияву психологічної ресурсності у структурі суб’єктності сформульовано з погляду здатності людини до самовизначення. Психологічну ресурсність означено як уміння людини актуалізовувати власні ресурси та оперувати ними. За результатами багатофакторного та ієрархічного багатофакторного аналізу, а також регресійного та кластерного аналізу з’ясовано чинники психологічної ресурсності, компоненти суб’єктної активності, уточнено супідрядність особистісної ідентичності, особистісної зрілості, життєстійкості особистості. Зокрема встановлено, що головними чинниками психологічної ресурсності є смисложиттєві орієнтації та життєстійкість особистості. Доведено, що компонентами суб’єктної активності є базові переконання, мотиваційні цілі, компетенції та копінг-стратегії особи. Водночас психологічна ресурсність є компонентою не суб’єктної активності, а життєстійкості особистості. Різнорівневість вияву психологічної ресурсності зумовила доцільність її позиціонування як психологічного феномена не в ієрархізованій структурі, а у холономній. За результатами теоретичного узагальнення даних емпіричного дослідження обґрунтовано рівень вияву психологічної ресурсності у холономній структурі суб’єктності особистості. Показано, що психологічна ресурсність маніфестує на такому рівні суб’єктності, як ставлення людини до себе та інших, та є компонентою життєстійкості, а функціональні властивості психологічної ресурсності є компонентами персональної ресурсності.

Ключові слова: психологічна ресурсність, суб’єктність, особистісна ідентичність, базові переконання, життєстійкість, смисложиттєві орієнтації, особистісна зрілість, мотиваційні цілі, копінг-стратегії, життєві завдання.

 

УДК 316.614:373.3-159.928.23

О.О. Щербакова

Внутрішньосімейні взаємини як фактор шкільної адаптації академічно здібних дітей

Стаття присвячена виявленню взаємозв’язку між шкільною адаптацією академічно здібних учнів та внутрішньосімейними відносинами. Проаналізовано основні підходи до вивчення шкільної адаптації академічно здібних дітей; розглянуто теоретичні основи впливу внутрішньосімейних відносин на розвиток особистості першокласників. Підібрано діагностичний інструментарій, який дозволяє емпірично вивчити особливості шкільної адаптації академічно здібних дітей. Досліджено основні характеристики внутрішньосімейних відносин, що сприяють або перешкоджають шкільній адаптації академічно здібних першокласників. З’ясовано, що у переважаючій більшості родин академічно здібних дітей позитивний психологічний мікроклімат та створені умови, що можуть сприятливо впливати на шкільну адаптацію першокласників. Зроблено висновок, що визначення психологічної готовності до школи академічно здібних дітей, в межах науково-педагогічного проекту «Інтелект України», сприяло прискоренню їх шкільної адаптації. Було виявлено позитивний зв’язок між внутрішньосімейними відносинами та ефективністю адаптації академічно здібних учнів перших класів. Визначено, що існує прямий зв’язок між батьківським відношенням та рівнем тривожності у досліджуваних дітей, а саме, рівень тривожності в дітей підвищується, коли батьки застосовують деструктивні стратегії. А при використанні конструктивних стратегій рівень тривожності у дітей в межах норми. Нами виявлено, що більшість батьків академічно здібних учнів перших класів використовують стратегію «симбіоз». Зазначимо, що сімейні взаємовідносини мають вагомий вплив на шкільну адаптацію академічно здібних дітей до школи. Тому створення й розвиток загального позитивного емоційного фону внутрішньосімейних відносин дозволяє зробити період адаптації першокласників недовгим і позитивним.

Ключові слова: шкільна адаптація, тривожність учнів, академічно здібні діти, батьківське відношення, внутрішньосімейні взаємини.