Випуск 28

Випуск 28

УДК 159.923

С.Д.Максименко

Психоаналітичні теорії розвитку особистості та психіки

Автором проаналізовано проблему психічного розвитку особистості дитини та вплив навчання й виховання на розвиток, що у різних напрямках і підходах має своє особливе трактування. Підкреслено, що найбільш визнаною й авторитетною є глибинна психологія, в межах якої процес формування і розвитку особистості висвітлено досить фундаментально. Акцентується увага на тому, що завдання психолога – виявити переживання, які травмують людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідомого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів. Констатується, що дослідження в галузі психопатології та психіатрії зумовили потребу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, які визначають потреби й потяги особистості, її поведінку, що сприяло утворенню психоаналітичного напряму в психології (З. Фрейд). Зазначено, що концепція З. Фрейда, який торкнувся найважливіших складових психіки людини, про підсвідоме, увібрала в себе багато різноманітних спостережень, здогадів і припущень. Наголошено, що саме ранні стадії психосексуального розвитку є в психоаналізі визначальними факторами всього людського життя. Встановлено, що враження перших п’яти років, зрозуміло, майже цілком відносяться до сфери несвідомого, причому співвідношення забутого і витиснутого матеріалу (описове та динамічне несвідоме) складає основу конституціональної схильності людини до виникнення психічних порушень. Зроблено висновок, що психічний розвиток особистості розглядається глибинними психологічними школами як становлення свідомості, а динаміка відносин між усвідомлюваними та неусвідомлюваними частинами (сторонами, аспектами) психіки і складає власне психічний розвиток. Зазначено, що цю точку зору в тій чи іншій формі можна вважати загальною для більшості психоаналітиків, навіть якщо вони дотримуються різних поглядів на природу і сутність несвідомого та ступінь його впливу на особистість.

Ключові слова: психоаналітичні теорії, розвиток особистості, глибинна психологія, психіка, психічний розвиток, потяги, вплив, неврози, свідоме і несвідоме, психосексуальний розвиток, структура особистості.

 

УДК 159.923:165.43

Ю.А. Алєксєєва

Класифікація форм і видів віри особистості

У статті представлено погляди психологів на вивчення різних форм і видів віри. Констатовано, що в психологічній науці вивченню питань класифікації форм і видів віри не приділялося достатньої уваги. Проаналізовано окремі спроби класифікацій релігійної віри, згідно з якими вона поділяється на: здорову і токсичну; автентичну і неавтентичну; організмічно-вітальну, екзистенційно-культуральну та онтологічну. Проаналізовано форми віри на основі взаємозв’язку критеріїв усвідомленості й активності. Розглянуто два типи віри – раціональну й ірраціональну. З’ясовано, що раціональна віра проявляється у вірі в себе, вірі в іншого, вірі в людство. Розглянуто окремі види ірраціональної віри: наївна довірливість, інтелектуальна й емоційна віра. Представлено класифікацію продуктивних і непродуктивних форм віри особистості. Відзначено, що основою для такої класифікації форм віри є ступінь її гармонізуючого й адаптивного впливу на особистість. Теоретично обґрунтовано види продуктивної віри – духовно-релігійну, аутоперсональну, інтерперсональну, віру в соціальні цінності. Проаналізовано погляди вчених на види непродуктивної віри – містичну віру (демонологічні уявлення, марновірство), забобони, ідолопоклонство. Зазначено, що продуктивна форма віри формує позитивний погляд особистості на майбутнє й поточне життя, стимулює її тенденцію до самоактуалізації, сприяє активізації внутрішніх ресурсів і особистісному зростанню. Непродуктивна форма віри породжує ілюзорне сприйняття світу, що призводить до викривлення дійсності, блокуючи здатність особистості до розвитку й адаптації. Зроблено висновок, що деякі вчені класифікують форми й види віри, однак більшість психологів розглядають їх окремо.

Ключові слова: класифікація форм віри, види віри, раціональна віра, ірраціональна віра, продуктивна віра, непродуктивна віра, віра в себе, віра в іншого, містична віра, забобони, ідолопоклонство.

 

УДК 159.9.019.4:159.922.8:616.8(045)

О.О. Бантишева

Методика дослідження психологічних особливостей емоційного інтелекту осіб юнацького віку, схильних до віктимної поведінки

На підставі теоретичного аналізу численних наукових робіт автор стверджує, що розвинений емоційний інтелект впливає на якість життя особистості. Показано, що він корелює з деякими позитивними якостями особистості: організаторськими здібностями, стресозахисною та адаптивною функціями, опором негативному афективному впливу, самомотивацією, лідерством і успіхом та, навпаки, його невисокий рівень корелює з декотрими видами проблемної поведінки, насамперед з агресією та вживанням наркотиків, високим рівнем особистісної тривожності, інтернет-залежністю, низькою самооцінкою. Висвітлено методику діагностики психологічних особливостей емоційного інтелекту осіб юнацького віку, схильних до віктимної поведінки. Детально описано, чому саме той чи інший психодіагностичний інструментарій був обраний для дослідження взаємозв’язку емоційного інтелекту осіб юнацького віку з особливостями прояву та чинниками їх віктимної поведінки. Під час розроблення методики дослідження було враховано основні вітчизняні підходи до вивчення проблеми схильності до віктимної поведінки. Зроблено висновок, що в подальшому уявляється доцільним розробка унікальної авторської програми з розвитку емоційного інтелекту як чинника попередження віктимної поведінки.

Ключові слова: віктимна поведінка, емоційний інтелект, чинники віктимної поведінки, діагностика психологічних особливостей емоційного інтелекту, діагностика віктимної поведінки, юнацький вік.

 

УДК 159.9.072.4

А.О. Борисова

Універсальні та етноспецифічні ресурси міжкультурної адаптації студентів-іноземців

У статті проаналізовано проблеми міжкультурної адаптації студентів-іноземців у країні навчання. Виявлено зміст процесу міжкультурної адаптації, її прояви та результати, зовнішні та внутрішні фактори успішності. Визначено, що навіть за сприятливим поєднанням усіх умов процес міжкультурної адаптації може призводити до низки негативних ефектів. Показано, що найпоширенішим негативним ефектом переїзду в іншу країну є культурний шок. Розглянуто вплив культурного шоку на етнопсихологічний статус студентів-іноземців. Виявлено, що найпоширенішим наслідком негативного впливу культурного шоку на етнопсихологічний статус є порушення етнічної ідентичності та зниження етнічної толерантності. Зроблено висновок про те, що зазначені особливості перебігу міжкультурної адаптації студента-іноземця дозволяють віднести її до складних життєвих ситуацій. Здійснено теоретичний аналіз проблеми особистісних ресурсів подолання складних життєвих ситуацій. Обґрунтовано теоретичну модель особистісних ресурсів міжкультурної адаптації студентів-іноземців у країні навчання. Виділено універсальні та етноспецифічні ресурси у структурі цієї моделі. Сформульовано положення, що до універсальних ресурсів міжкультурної адаптації належать життєстійкість, толерантність до невизначеності, здатність до конструктивного копінгу, до етноспецифічних – позитивна етнічна ідентичність та етнічна толерантність. Проведено емпіричне дослідження, в результаті якого доведено, що найбільш успішні стратегії міжкультурної адаптації пов’язані з високим рівнем життєстійкості, толерантності до невизначеності, конструктивними копінг-стратегіями, позитивною етнічною ідентичністю та етнічною толерантністю.

Ключові слова: студенти-іноземці, міжкультурна адаптація, особистісні ресурси, життєстійкість, толерантність до невизначеності, копінг, етнічна ідентичність, етнічна толерантність.

 

УДК 159.9.07: 377.1

Н.І. Волошко

Аналіз мотиваційного компонента здорового способу життя старшокласників у навчальному процесі

Проаналізовано результати психодіагностичного дослідження рівня розвитку мотиваційного (спонукального) компонента культури здорового способу життя учнів старших класів у навчально-виховній діяльності. Досліджено загальний рівень розвитку мотива ційного компонента культури здорового способу життя, який властивий переважній більшості учнів старших класів. Узагальнено та проаналізовано результати рівня розвитку мотива ційного компонента за основними аспектами здорового способу життя учнів, що спрямовані на збереження і зміцнення фізичного, психологічного, соціального та духовного здоров’я, такими як: – дотримання раціонального режиму дня (режиму сну, режи му навчання (праці) та відпочинку); дотримання раціо нального харчування (режиму харчування і його якості); дотримання опти мальної здоров’я- зберігальної рухової активності; дотримання особистої гігієни; – дотримання норм здорової психологічної життєдіяльності (гігієна розумової праці, раціональний режим праці (навчання) та відпочинку); організація індивідуального здоров’язберігаючого стилю праці (навчання) на основі знань про індивідуально-психологічні та психофізіологічні властивості особистості; використання навичок психологічної саморегуляції; творчий інтелектуальний (само)розвиток, пізнання, навчання; – дотримання норм здорового соціально-психологічного клімату в колективі (здорових взає мовідносин, спілкування); активна соціальна самореалізація в різних сферах життєдіяльності (навчальні, особистісні успіхи, досягнення, захоплення); дотримання норм здорової соціальної життєдіяльності, нормальна адаптація (відсутність шкідливих звичок, право порушень, соціально ризикованої поведінки); – дотримання духовних чеснот, релігійних заповідей, викорінення смертних пристрастей; життєдіяльність на основі Добра, Краси, Істини.

Ключові слова: мотиваційний компонент здорового способу життя, збереження фізичного, психологічного, соціального, духовного здоров’я.

 

УДК 159.923

С.В. Герасіна

Діловитість як передумова успішної самореалізації у системі конкурентоздатності сучасного фахівця

У статті всебічно обґрунтовано поняття «діловитість» в контексті особистісно-професійної спрямованості суб’єкта. Діловитість є індикатором індивідуального стилю діяльності, що корелює з раціонально організованою активністю та орієнтацією на ділові інтереси. Визначено, що діловитість демонструє когнітивні компетенції суб’єкта, а також індивідуально-типологічні властивості. Діловитість моделює психологічний обрис фахівця через демонстрацію основних якостей, властивостей і рис характеру суб’єкта, що відображає його психограму. Проаналізовано особистісно- характерологічні властивості фахівця, що складають психосоціальний портрет успішної ділової людини, зокрема: інтернальний локус контролю, адекватну самооцінку, раціональність, прагматизм, працездатність, професійну компетентність, психоемоційну і моральну стійкість, соціально-комунікативну активність, відповідальність, честолюбність, дипломатичність в умовах конфронтації тощо. Визначено базові системоформувальні характеристики суб’єкта, що є сукупністю особистісних якостей, які моделюють діловий профіль та індивідуальний стиль фахової майстерності. Розглянуто психологічні особливості розвитку діловитості через аналіз структурних інтегралів феномена, зокрема: підприємливість, ділову контактність, асертивність, почуття власної гідності (самоповага), самоменеджмент і самопрезентаційні вміння. Досліджено, що здатність суб’єкта до генерації нових ідей, комунікативна компетентність, емоційно-ціннісне ставлення до себе й колег, висока самоорганізація й трудова дисципліна, конструктивний спосіб самовираження «публічного Я» детермінують розвиток структурних інтегралів діловитості, що є важливою передумовою для самореалізації на конкурентному ринку праці. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок з досліджуваної проблематики.

Ключові слова: діловитість, особистісно-професійна спрямованість, індивідуально-характерологічні властивості суб’єкта, підприємливість, контактність, асертивність, почуття власної гідності, самоменеджмент, самопрезентація, самореалізація, конкурентоспроможність.

 

УДК 3.316.77

Н.М. Гончарук

До проблеми класифікації комунікативних актів у психологічних дослідженнях

У статті описано різні типологічні підходи до проблеми класифікації комунікативних актів. У процесі до слідження проаналізовано змістові критерії, за якими здійснюється диференціювання комунікативних актів, досліджено особливості систематики в лінгвістичних та психологічних теоріях комунікації. Автором реалізовано психологічний підхід до класифікації комунікативних актів, який ґрунтується на вивченні змістових психологічних характеристик комунікативної поведінки. Проаналізовано структуру особистості в системі комунікативних дій і виділено її нормативно-правовий, змістовий, вольовий, емоційний, морально-етичний, соціальний, самісний аспекти. Саме ці психологічні характеристики стали важливими для психологічного аналізу особистості як суб’єкта комунікативної поведінки. На основі психологічного аналізу, взявши за основу вищеописані класифікації мовленнєвих актів та узагальнену структуру особистості як суб’єкта комунікативної поведінки, було виділено такі різновиди комунікативних актів: а) мотивостимулюючі – передбачають здійснення спрямованого впливу на співрозмовника; б) інформаційні – надають комунікантам інформацію; в) інтерактивні – реалізують взаємовплив у процесі спілкування; г) директивно-вольові – накладають на комунікантів зобов’язання, спрямовані на досягнення поставлених цілей; д) експресивні – полягають у вираженні емоційних станів комунікантів під час спілкування; е) егоцентричні – зосереджують спілкування навколо власного «его»; є) морально-етичні – здійснюють вплив на систему цінностей комунікантів; ж) ритуальні (автоматизовані) – полягають у використанні поведінкових автоматизмів для встановлення і підтримання контакту. Запропонована класифікація дозволяє надалі вивчати тенденції різних комунікативних актів, здійснювати диференційований підхід щодо їх формування.

Ключові слова: комунікативний акт, мовленнєвий акт, психологічні теорії комунікації, лінгвістичні теорії комунікації.

 

УДК 124.5 : 159.923 (045)

І.А. Гуляс

Цільова спрямованість у контексті ціннісного проектування особистості

Статтю присвячено надзвичайно актуальній і важливій проблемі цільової спрямованості в контексті аксіопсихологічного проектування особистості, основою якого є здатність останньої рефлексувати власні моделі реальності, аналізувати та критично перетворювати конфігурації їх значущих компонентів, розробляти і втілювати в життя проекти їх творчої реконструкції. Зазначено, що спрямованість особистості передусім пов’язана з вибором нею тих цінностей, які пропонує суспільство і які вона може реалізовувати, розвивати чи навіть творити залежно від індивідуальних особливостей і обмежень довкілля. Індивідуальний вибір цінностей визначає зміст спрямованості особистості. Акцентовано увагу на тому, що проективна функція цільової спрямованості забезпечується стратегічністю, тобто здатністю планувати власне майбутнє, визначати головний вектор життєвого шляху, бачити перспективу свого розвитку, і реалістичністю – співвідносити рівень складності поставленої мети зі ступенем імовірності її досягнення. Наведено кількісні показники структури цільової спрямованості опитаних за «Методикою дослідження цільової спрямованості особистості» Я.В. Васильєва. Із семи сфер цільової спрямованості особистості (особиста, інтимна, сімейна, дружня, навчально-професійна, суспільна, самодіяльна) переважають: у студентів – особиста, дорослих – сімейна, загалом по вибірці – особиста. В обох групах і в цілому по вибірці, на жаль, дуже низькі показники має дружня сфера.

Ключові слова: цільова спрямованість особистості, аксіопсихологічне проектування, цінності, сфери цільової спрямованості.

 

УДК 37. 015. 3

Т.С. Гурлєва

Психолого-педагогічні умови становлення відповідальності у підлітковому віці

У статті проаналізовано та обґрунтовано необхідність підвищення рівня відповідальності в учнів підліткового віку в сучасних соціокультурних умовах. Визначено психолого-педагогічні умови становлення інтегральної відповідальності як здатності особистості орієнтуватися на власну совість, внутрішній моральний закон і вчиняти згідно нього. За результатами вивчення особливостей якості відповідальності у підлітків автором виділено та охарактеризовано типи просоціальної і асоціальної відповідальності, її прояви у благополучних і важковиховуваних учнів. Рекомендовано зв’язок відповідальності з такими поняттями, як совість, високі смисли життя, їх вплив на розвиток суб’єкта. У статті представлено методи діагностики якості відповідальності у сучасних підлітків. Наведено результати анкетування, авторського опитувальника «Як вчинити?», оригінальної проективної методики «Відпові дальність: як я її розумію», методики семантичного диференціалу. Досліджено особливості використання й очікуваний результат педагогічних методів вимоги і спільного вчинку в системі «вчитель- учень-колектив класу». Розглянуто роль педагогічної бесіди як умови формування і самовиховання у підлітків особистісної відповідальності. Визначено психолого-педагогічні умови, за яких відбувається становлення інтегральної якостi позитивної відповідальності у підлітків, а саме: у процесі постановки вчителем педагогiчних вимог учневі; у спільному вчинку педагога, учня та колективу класу; у ході самовиховання відповідальності.

Ключові слова: відповідальність, совість, високі смисли, типи відповідальності, важковиховувані і благополучні підлітки, метод вимоги, метод спільного вчинку, метод бесіди.

 

УДК 159.923.5

Т.В. Дуткевич, Т.А. Панчишина

Психолінгвістичні особливості висловлення ірреального бажання в німецькій мові

У статті проаналізовано поняття ірреального бажання, його категоризацію в системі психологічних явищ, розкрито співвідношення психологічних характеристик ірреального бажання із граматичними засобами його вербалізації мовцем. Дослідження проведено за допомогою методу психолінгвістичного аналізу 956 синтаксичних конструкцій, відібраних методом суцільної вибірки за ознакою наявності форм кон’юнктива ІІ та семантики ірреального бажання з творів німецької художньої літератури ХХ століття (прозові та драматичні) загальним обсягом у 18 490 сторінок. Показано, що речення «ірреального бажання» варто розглядати як синтаксичну конструкцію, яка належить до поля мовних засобів оцінки ймовірності здійснення події. Специфічне місце речення «ірреального бажання» у цьому полі визначене характером його модального плану як засобу передачі оцінки низької ймовірності здійснення бажаної події. Авторами обґрунтовано, що конструкції речення «ірреального бажання» у німецькій мові дозволяють особистості точно і лаконічно висловити у мовленні такі ознаки свого бажання, як усвідомлення об’єкта задоволення потреби (того, що може задовольнити бажання); позитивне емоційне забарвлення; стимулюючий характер; поєднання спрямованості на певний об’єкт із відсутністю чіткого уявлення про шляхи задоволення. Розкрито, що конструкція речення «ірреального бажання» дозволяє однозначно диференціювати бажання з такими мотивами особистості, як прагнення, потяг, мрія. Речення «ірреального бажання» виступає як спеціальний засіб німецької мови, призначений для точного і лаконічного висловлення особистістю комплексу ознак такого явища своєї мотиваційної сфери, як «ірреальне бажання».

Ключові слова: ірреальне бажання, речення «ірреального бажання», мотив, особистість, німецька мова, мовлення, висловлення.

 

УДК 159.923.2

О.І. Зімовін

Саморозвиток особистості в юнацькому віці як дискурсивна конструкція: обґрунтування та результати дослідження

Саморозвиток особистості в юнацькому віці розглядається автором як дискурсивна конструкція, що створюється у спілкуванні людей в культурно-історичних умовах їхнього існування. На підставі теоретичного аналізу розробляється уявлення про одиницю психологічного аналізу саморозвитку особистості, яка повинна дозволити зрозуміти його в єдності структурних і динамічних аспектів. В якості такої одиниці виступає дія вибору між суперечливими позиціями, самостями, ідентичностями. Зроблено висновок, що саморозвиток – це вибір самого себе в умовах загостреної суперечності всередині однієї самості або між самостями, які мають відношення до різних дискурсів, що призводить до агентивного, рефлексивного позиціонування. За допомогою дискурс- аналізу розповідей осіб юнацького віку про себе та своє життя визначено вузлові точки дискурсивної конструкції саморозвитку: «навчання», «самовиховання», «самовдосконалення», «самобудування», «спорт», «подорожі», «робота», «хобі», «життя», «відраза до людей». Показано, що усвідомлена значущість саморозвитку представлена студентами в конструкціях: «самовиховання», яке пов’язане зі зміною своїх особистісних особливостей, «самовдосконалення» – з розвитком інтелектуальної складової та «самобудування» – з визначенням свого майбутнього. До суб’єктних позицій, які співвідносяться з усвідомленням значущості саморозвитку, відносяться: «успішна людина», «перфекціоніст» і рідше «студент». Виявлені в конкретних розповідях осіб юнацького віку суперечливі самості, сам факт артикуляції необхідності здійснення вибору в цих умовах ілюструють продуктивність розгляду в якості одиниці психологічного аналізу саморозвитку особистості дії вибору.

Ключові слова: саморозвиток особистості, вибір, юнацький вік, дискурс, дискурсивна психологія, культурно-історична психологія, самість, аналіз за одиницями.

 

УДК 159.923.5

А.А. Іванченко

Креативность: logos жизни и вектор нелепаправленного движения

Обосновано положение о креативности как созидающей динамической ориентации человека в жизни, которая предоставляет реальную возможность повысить жизненный тонус, усилить собственную психорезистентность, улучшить сомофизиологическое состояние организма и позитивировать качество жизни. Установлено различие феноменов «творчества» и «креативности» в категориально-понятийном аспекте, присутствующее в русскоязычной научной литературе. Обоснован ввод адекватного англоязычного термина «creative life-orientation», полноценно соответствующего психологической сущности, заложенной в русском термине «креативность». Даны разъяснения относительно рациональности его использования, что позволяет избегать перекрещивания с понятием «творчество», не допускать синонимичной тавтологии и полностью соответствовать авторской концепции исследования креативности. Определены базовые компоненты, входящие в структуру креативности как жизнеорганизующей направленности личности. Разработана структура креативности. Выявлены внутренние и внешние факторы, от которых зависит креативное самопроявление. Показано, что уровень духовного развития катализирует креативное раскрытие, в процессе чего включаются природные психо-биоэнергетические ресурсы человека и стабилизируется психосома. На материале раскрытия студенческой креативности в лингвообучении экспериментально доказана целесообразность раннего ввода культурологических экскурсов (которые проводятся на изучаемом языке) и схематизации с целью снятия лингво-блока, усиления познавательной мотивации, стимулирования лингво-самореализации, что в совокупности приводит к жизненному оптимизму, психо-сомонормализации и улучшению показателей здоровья.

Ключевые слова: жизнесозидающая креативность, духовность, динамическая направленность, ценностные ориентиры, психосоматическая стабильность, стрессопрофилактика.

 

УДК: 159.9;301

А.В. Казак

Синтез характеристик психофізіологічного портрета особи, яка приймає рішення в умовах високого ризику

У статті обґрунтовано необхідність враховувати особистісні якості управлінців підприємств, що пов’язані з підвищеною небезпекою на виробництві. Виходячи з цього, розроблено структуру індивідуальності особи, що приймає рішення в умовах високого ризику. За результатами вивчення та узагальнення чинників, що впливають на індивідуальність особи, отриманих дослідниками провідних наукових закладів світу, автором визначено основні компоненти психофізіологічного портрета управлінця. Виявлено, що невизначеність, яка супроводжує процес прийняття рішень, може бути обумовлена не тільки ситуацією, яка виникає раптово, у тому числі й інформаційною, а й особистісними рисами фахівця, що приймає рішення. Автором запропоновано та обґрунтовано новий метод обліку індивідуальних особливостей фахівця, який приймає рішення в умовах високого ризику. У статті системно представлено аналіз чинників, що впливають на розвиток індивідуальності. На базі вивчення механізму формування базових і програмованих властивостей синтезовано характеристики психофізіологічного портрета особи, яка приймає рішення в умовах високого ризику. Зроблено висновок, що запропонований метод обліку та врахування особливостей формування структури психофізіологічних якостей управлінського фахівця дозволяє організувати якісний конкурентний відбір претендентів на посади, що, в свою чергу, дає можливість суттєво знизити ризик прийняття неправильних і негативних рішень, зокрема – їх наслідків.

Ключові слова: психофізіологія, особи, які приймають рішення, ризик, нейрон, нейрон місця, grid-нейрон решітки.

 

УДК 159.923

О.В. Камінська

Апробація програми корекції залежності від азартних онлайн-ігор і покупок через інтернет

У статті обґрунтовано необхідність розробки методів і шляхів корекції інтернет-залежності. Підкреслено, що інтернет-адикція охоплює все більшу кількість молодих людей, що зумовлено науково-технічним прогресом та відсутністю дієвих психопрофілактичних програм. Окреслено основні аспекти інтернет-залежності в цілому. Визначено, що залежність від азартних онлайн-ігор та покупок через інтернет є одним із небезпечних видів інтернет-адикції, оскільки передбачає не лише деструктивні зміни особистості, але й значні фінансові втрати, що впливає на рівень життя адикта. Описано особливості розробки програми корекції одного з видів інтернет-залежності, проаналізовано основні її етапи. Підкреслено необхідність використання ресурсного підходу при роботі з адиктами, що дозволяє актуалізувати прихований потенціал особистості та сприяє гармонізації її індивідуальних особливостей. Звертається увага на необхідність виявлення фрустрованих потреб, які індивід переносить у площину віртуальної реальності, що призводить до збідніння його соціального життя та створює труднощі в процесі подальшої соціалізації. Подано структуру корекційної програми, окреслено її мету та завдання, визначено основні напрямки роботи психолога з адиктами. Представлено результати, що підтверджують ефективність авторської програми корекції залежності від азартних онлайн-ігор і покупок через інтернет. Здійснено детальний аналіз даних, отриманих у процесі апробації програми. Підтверджено ефективність корекційної програми, що може використовуватись для подолання зазначеного виду інтернет- залежності.

Ключові слова: інтернет-залежність, адикт, адикція від азартних онлайн-ігор та покупок через інтернет, психокорекція, соціально-психологічний тренінг, корекційна програма.

 

УДК 316.454.52-053.9

О.Г. Коваленко

Модель міжособистісного спілкування осіб похилого віку

У статті проаналізовано зміст наукових підходів конкретно-наукового методологічного рівня в дослідженні міжособистісного спілкування осіб похилого віку (системного, концепцій міжособистісного спілкування, екзистенціальної теорії, інтегративного підходу, теорій особистості). Обґрунтовано зміст і принципи особистісно-комунікативного підходу як базового у виробленні концептуальних уявлень про особистість похилого віку та процес її міжособистісного спілкування. Згідно вищесказаного підходу особистість похилого віку розглядається як суб’єкт суб’єкт-суб’єктного спілкування й свідомої діяльності, що складає динамічну єдність, систему різних взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей. Охарактеризовано модель міжособистісного спілкування осіб похилого віку. До її до складу увійшли підсистеми психічних явищ осіб похилого віку (когнітивна, комунікативна, регулятивна), структура складових міжособистісного спілкування осіб цього віку (емоційна, пізнавальна, поведінкова), механізми такого спілкування (емпатія, симпатія, рефлексія, взаєморозуміння, децентрація, ідентифікація, конструктивні способи взаємодії), його чинники (зовнішні – як природне, антропогенне та соціальне середовища, внутрішні – як біологічні, соціальні, психологічні властивості суб’єктів спілкування), його функції (афективно-комунікативні, в тому числі формування міжособистісних стосунків, інформаційно-комунікативні, в тому числі коректування смислу життя та регуляційно-комунікативні, в тому числі регулювання емоційних станів і переживань), а також закономірності, котрі стосуються рушійних сил, умов, особливостей удосконалення такого спілкування. Зроблено висновок про необхідність використання цієї моделі на практиці.

Ключові слова: міжособистісне спілкування, особа похилого віку, підсистеми психіки, структура складових, чинники, механізми, функції, закономірності.

 

УДК 159.972+616-059+616-05+616.85

І.А.Коваль

Сучасні підходи в поглядах на етіологію депресивних розладів, їх діагностику і лікування

Проаналізовано поширеність депресивних розладів у світі. Констатовано, що впродовж останніх 20 років невизначена і не пролікована депресія визнається вагомою проблемою здоров’я суспільства в багатьох країнах, зокрема в Європі та США. Встановлено, що майже половина випадків депресивних розладів не впізнана пацієнтом або лікарем, а серед діагностованих випадків значна частка пацієнтів залишаються не пролікованими. На це впливає стигматизація, те, що пацієнти не усвідомлюють вагомості хвороби, можливості її курабельності, а також той факт, що як лікарі, так і пацієнти більше концентрують увагу на соматичних скаргах, а особливо те, що депресія провокує 80% всіх суїцидальних спроб. При цьому відзначено, що депресія добре піддається лікуванню. Своєчасна діагностика депресії та розуміння її етіології позитивним чином відображується на якості і швидкості її лікування. Досліджено критерії діагностики великого депресивного епізоду; комбінацію факторів, що призводить до задовільних результатів лікування; картину фізикальних обстежень, що опосередковано свідчать про наявність депресії; прості методи для оцінки депресії, доступні для усіх лікарів (наприклад, опитувальник Бека – це опитувальник самозвіту, який є інструментом для скринінгу і контролю прогресу терапії). Запропоновано адекватну спробу лікування антидепресантами, що представляє собою підтримку терапевтичного рівня препарату впродовж 4-6 тижнів, а психотерапевтичне лікування – не менше 2 годин на тиждень впродовж 20-ти тижнів. Зроблено висновки, що ефективність лікування залежить від вірно визначеної етіології депресивного розладу та вчасно встановленого діагнозу.

Ключові слова: депресивний розлад, великий депресивний епізод, психосоматика, ангедонія, резистентність, ремісія, фактори ризику, скринінг, етіологія депресії.

 

УДК 159. 9.072:316.6

Н.В. Корчакова

Методичні аспекти дослідження витоків просоціальності

В статті проаналізовано причини інтенсифікації досліджень, спрямованих на вивчення генезису просоціальної поведінки в контексті вікового розвитку. Обговорюються особливості методичного інструментарію, який використовується для вивчення додиспозиційного рівня просоціальної поведінки в дітей-немовлят та раннього віку. Описано особливості експериментів і соціальних ігор, які забезпечують можливість вивчення чутливості дітей до потреб іншої людини, виникнення бажання надавати допомогу, розуміти принцип справедливості, діяти у його відповідності, проявляти первинні форми щедрості і співчуття. Здійснений аналіз показав, що діагностичний інструментарій для вивчення передумов просоціальної поведінки характеризується великою різноманітністю. Встановлено, що основними методами вивчення ранніх форм просоціальної поведінки є природне спостереження та експеримент, який має форму економічних або соціальних ігор; останні моделюють різні форми взаємостосунків, що дозволяє спостерігати появу перших форм просоціальних дій, емоційно-когнітивну включеність дитини в соціальний контекст ситуацій. Встановлено, що багаточисельні моделі експериментів відрізняються за декількома критеріями: об’єктом дослідження (емоційна реакція дитини, проактивна чи реактивна просоціальна дія та інш.), характером позицій дитини в ігровій ситуації (активний учасник – зовнішній спостерігач), особливостями партнерів (дорослі, однолітки, іграшки), технічними характеристиками експерименту (використання технічних засобів для моделювання та демонстрації діагностичних ситуацій а також фіксації реакції дитини), характером та кількістю діагностичного матеріалу а також його приналежністю (дитина, партнер, експериментатор), наявністю крос-культурного порівняння. В цілому можна констатувати, що методичний аспект аналізу просоціального розвитку дітей раннього віку в психологічній науці знаходиться в інтенсивній розробці.

Ключові слова: просоціальність, просоціальний розвиток, діагностичний інструментарій, просоціальна поведінка дітей, економічні ігри, експериментальні моделі, соціальні ігри.

 

УДК:159.923

С.П. Кошевая

Особенности психической саморегуляции у онкобольных детей

Рассмотрено влияние онкологической болезни на жизнь человека, которая поражает все больше людей и даже постепенно «молодеет». Изучены данные статистики, где речь идёт о том, что примерно у одного из 500 пациентов злокачественное образование развивается в детстве, и, несмотря на достижения современной медицины и возможность значительного улучшения прогноза, рак остаётся наиболее распространённой причиной смерти детей. Проанализировано данные о том, что ежегодно регистрируется около 17 случаев рака на каждые 100000 детей, или от 7 до 8 тысяч новых диагнозов в год. Выяснено, что на современном этапе развития медицинской науки и практики из неизбежно фатальной, неизлечимой рак становится хронической болезнью: если в прошлом продолжительность жизни ребенка с онкологической патологией измерялась месяцами, то сегодня дети живут 5 лет и более. Установлено, что с увеличением возможностей современной медицины психологические факторы начинают играть все более существенную роль как в процессе лечения, так и в ходе адаптации и реадаптации ребёнка. Сделан вывод о том, что ребёнок в большей степени, чем взрослый, нуждается в психологической поддержке, коррекции и реадаптации в социальной среде. Проанализированы данные зарубежных источников, где говорится, о том, что зарубежные исследователи, которые работают в данной области и внесли наиболее значительный вклад в разработку этой сложной проблемы (Р.I. МсGrath, M. Cappelli, 1990; Canuron Marilyn 1984; A.D. Weisman, 2001), подчёркивают, что с увеличением возможностей современной высокотехнологичной медицины психологические факторы становятся значительным компонентом в способности детей и их родителей сопротивляться болезни.

Ключевые слова: саморегуляция, адаптация, дезадаптация, онко логическое заболевание, критическая жизненная ситуация, индивидуальные особенности, внутренняя картина болезни, качество жизни.

 

УДК 159.922

С.Л. Кравчук

Психологічні особливості депресивності та емоційної нестійкості особистості середнього віку

В статті представлено теоретико-емпіричний аналіз аспектів проблеми психологічних особливостей депресивності та емоційної нестійкості особистості. Здійснено аналіз понять «депресивність» та «емоційна нестійкість» особистості. Зауважено, що депресія є комбінацією емоцій та афективно-когнітивних структур, котрі включають в себе страх, тривогу, почуття провини, відчай та гнів. Зазначено, що емоційна нестійкість являє собою інтегративну особистісну властивість. Досліджено, що особистість середнього віку з депресивністю більш схильна до нестійкості емоційного стану, невротичності, дратівливості, сором’язливості та фемінності й менш схильна до врівноваженості. Виявлено зворотній значущий зв’язок депресивності з прагненням до самоактуалізації. Встановлено, що особистість середнього віку з депресивністю більш схильна до задоволення від агресії, зараження агресією натовпу, спонтанної агресивності, відображеної агресії, реактивної агресивності. Виявлено, що особистість середнього віку з депресивністю більш схильна до використання таких механізмів психологічного захисту: регресія, витіснення, заміщення, компенсація та проекція. Досліджено, що невміння керувати емоціями є суттєвим бар’єром у міжособистісному спілкуванні осіб середнього віку з депресивністю. Зауважено, що особистість середнього віку з депресивністю менш схильна до встановлення міцних і доброзичливих відношень з оточуючими людьми, менш схильна до аутентичної взаємодії з оточуючими, здатності до саморозкриття. Досліджено, що в осіб середнього віку з депресивністю домінуючими виявились три типи міжособистісних стосунків: недовірливо-скептичний, залежний, покірно-сором’язливий. Зауважено, що депресивність збільшує негативний вплив сильних стресових факторів.

Ключові слова: особистість, депресивність, емоційна нестійкість, врівноваженість, емоціогенні ситуації, самоконтроль.

 

УДК 159.947.5

Л.І. Кузьо

Структура параметрів навчальної мотивації особистості та динаміка її становлення в студентському віці

Визначено зміст навчальної мотивації та виділено структуру її параметрів. Проаналізовано особливості становлення навчальної мотивації в студентському віці. Досліджено особливості структури та розвитку мотиваційної сфери особистості студента, встановлено характеристики окремих провідних мотивів учіння. Мотивація до навчання визначається як окремий вид мотивації, який включений у навчальну діяльність. Виділено низку параметрів вивчення навчальної мотивації; виокремлено її внутрішні та зовнішні характеристики. Об’єктом дослідження виступають безпосередні мотиви (пізнавальні – прагнення до творчої дослідницької діяльності, процес вирішення пізнавальних задач, самоосвіта, орієнтація на ріст, прагнення розширити кругозір і ерудицію, підвищити культурний рівень), опосередковані мотиви (соціальні – усвідомлення необхідності освіти, престиж освіти, бажання стати повноцінним членом суспільства, відповідальність, соціальна ідентифікація, становище в групі, схвалення з боку викладачів; та мотиви досягнення – краще підготуватися до професійної діяльності й отримати високооплачувану роботу). Класифіковано мотиви діяльності: (1) широкі соціальні мотиви; (2) навчально-пізнавальні мотиви; (3) вузько особистісні; (4) мотиви уникнення невдач. Виокремлено класифікацію мотиваційних орієнтацій: орієнтація на процес, результат, на оцінку викладача, орієнтація на уникнення неприємностей. Досліджено пізнавальні мотиви, значна кількість яких співпадає у студентів першого та четвертого курсів. У студентів старших курсів наявне переважання груп мотивів, які можна інтерпретувати як мотиваційний фактор, що сприяє покращенню навчальної діяльності студентів. Для студентів перших курсів більш характерною є зовнішня негативна мотивація.

Ключові слова: навчальна мотивація, студентський вік, мотив, спонуки діяльності, навчальна успішність, зовнішня характеристика, внутрішня характеристика, мотиваційний фактор.

 

УДК [616.891.6:616.12-008.1]:615.851

В.П. Культенко

Сучасний погляд на схильність чоловіків працездатного віку до нападів панічної атаки та вплив на серцево-судинну систему

У статті проаналізовано та обґрунтовано виникнення панічних атак у чоловіків працездатного віку та виникнення симптомів, пов’язаних з порушенням роботи серцево-судинної системи. В процесі діагностики у всієї групи досліджуваних пацієнтів було зафіксовано астено-депресивні і тривожні переживання, значно знижений настрій, психоемоційна лабільність, яка часто змінювалась на емоційну імпульсивність, та виявлялись когнітивно-мнестичні порушення. За результатами дослідження у пацієнтів працездатного віку відмічались характерні зміни та схильність стосовно особливостей внутрішньої картини хвороби разом із когнітивними розладами. Для психологічної адаптації було використано психокорекційні заходи в загальній схемі лікування психосоматичних хворих із наявними залежностями від нападів панічних атак та кардіологічної симптоматики для адаптації в буремному соціумі та поліпшення якості життя. У ході проведених заходів психокорекційної терапії у пацієнтів досліджена позитивна динаміка в когнітивно-мнестичній сфері особистості, а саме об’єм та швидкість короткотривалої, довготривалої пам’яті разом зі збільшенням зорово-просторової діяльності. Помірно відновлювався рівень вербального та невербального мислення, покращилась вибіркова актуалізація з пам’яті слів, які використовуються пацієнтами в їх професійній діяльності. Описано позитивні зміни в психоемоційному фоні, позитивна динаміка в стабілізації емоційно-вольової статусності пацієнтів та підвищення рівня самооцінки за рахунок видимих позитивних змін у психологічній та особистісній сфері даної групи хворих.

Ключові слова: психологічна схильність, панічна атака, психоемоційні порушення, серцево-судинна система, когнітивно-мнестичні зміни, покращення якості життя.

 

УДК 159.942.4-053.6

М.О. Курицина

Особливості взаємозв’язку професійних настанов та особистісної тривожності старшокласника

У статті на основі аналізу психолого-педагогічної літератури вивчено підходи щодо проблеми професійних настанов у ранньому юнацькому віці. Встановлено, що професійна настанова виступає прагненням особистості отримати спеціальну підготовку, оволодіти професією, досягнути в ній успіху, певного соціального статусу; готовністю суб’єкта до виконання обов’язків, норм, функцій певної професійної ролі, що включає як позитивне ставлення до професійної діяльності, так і професійні уміння для здійснення цієї діяльності, та пов’язана з активним вибором завдань та моделюванням власної поведінки. Визначено, що основними типами професійних настановлень учнів старших класів виступають такі як нерішучість у професійному виборі, оптимізм стосовно професійного вибору, самооцінка можливостей професійного вибору та залежність у здійсненні професійного вибору. Встановлено, що професійні настанови старшокласників характеризуються суперечливими тенденціями. Значній кількості учнів старших класів властиві недостатні рішучість і самостійність, занижена самооцінка професійного вибору. На основі отриманих емпіричних даних дослідження взаємозв’язку професійних настанов учнів старших класів з їх тривожністю робиться висновок про те, що тривожність особистості старшокласника тісно пов’язана з його професійними настановами. Зокрема, високий рівень тривожності особистості юнака негативно позначається на його рішучості та оптимізмові професійного вибору і пов’язаний із заниженою самооцінкою можливостей професійного вибору.

Ключові слова: професійні настанови, незалежність професійного вибору, самооцінка можливостей професійного вибору, оптимізм професійного вибору, рішучість професійного вибору, особистісна тривожність, професійне самовизначення, старшокласник, ранній юнацький вік.

 

УДК 159.923

О.О. Лазуренко

Теоретико-методологічний аналіз дослідження емоційної компетентності

Розкрито основні напрямки дослідження поняття емоційної компетентності в психологічній науці. Систематизовано концепції вітчизняних і зарубіжних досліджень. Представлено узагальнені результати теоретичного вивчення емоційної компетентності. Вивчено та узагальнено твердження окремих учених, а також теоретико-методологічні засади дослідження феномена емоційної компетентності. Виявлено, що серед дослідників емоційної компетентності немає однозначної думки щодо визначення цього поняття, його змісту, структури, а також факторів, що визначають її розвиток. Уточнено визначення поняття «емоційна компетентність» як складного інтегративного утворення, що включає сукупність когнітивних, поведінкових і власне емоційних якостей, що забезпечують усвідомлення, розуміння і регуляцію власних емоцій і емоцій оточуючих, що впливають на успішність міжособистісних взаємодій та особистісний розвиток. Визначено структурні компоненти емоційної компетентності та виділено характерні змістовні ознаки цього феномена. Визначено сутність і зміст поняття «емоційний інтелект». Встановлено, що конструкт «емоційний інтелект» набуває різноманітних форм і змісту залежно від поглядів дослідників. Методологічно обґрунтовано, що введення поняття «емоційний інтелект» у категоріальний апарат сучасної психології представляється значущим і актуальним завданням. Визначаються співвідношення понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність». Доведено, що розвинений емоційний інтелект та емоційна компетентність особистості є важливою умовою її життєвого успіху, задоволеності та впевненості. Зроблено висновок, що порушена проблема, незважаючи на її величезну значущість, поки що залишається недостатньо дослідженою в теоретичному плані і потребує подальшого наукового вивчення та обґрунтування.

Ключові слова: особистість, емоції, емоційна сфера, емоційний інтелект, емоційна компетентність.

 

УДК 378.147-057.875=20:316.6:301.162

Л.В. Лимар

Корекція соціально-психологічних проблем розвитку готовності майбутніх лікарів до попередження конфліктів на заняттях з професійної іноземної мови

У результаті здійсненого аналізу літературних джерел і власного досвіду автора викладання в медичному ВНЗ визначено основні соціально-психологічні проблеми розвитку готовності студентів-медиків до попередження конфліктів та продуктивної взаємодії: несприятливого соціального «фону» професійної діяльності лікарів через втрату в суспільстві престижу професії медичного працівника (низьку офіційну заробітну плату медиків; зростання кадрового дефіциту; порушення доступності медичної допомоги для населення); кількісне перевантаження студентських груп (дефіцит індивідуальних контактів з викладачами, їх діалогу зі студентами на навчальних заняттях та у неформальній ситуації, без зворотного зв’язку і без обговорення проблеми в діалозі зі студентами); відсутність проведення активного соціально-психологічного навчання. Визначено, що у межах саме соціально-психологічного навчання є можливим формування уявлень студентів-медиків про себе як рівноправних суб’єктів взаємодії в діаді «лікар-пацієнт», розвиток умінь і навичок, а також особистісних якостей, необхідних майбутнім лікарям для конструктивної взаємодії з пацієнтом. Автором запропоновано на заняттях з іноземної мови, які несуть переважно комунікативний характер, організовувати взаємодію студентів з елементами соціально-психологічного навчання та розвитку основних компонентів структури готовності до попередження конфліктів і безконфліктної взаємодії (мотиваційного, когнітивного, конативного, емоційного, комунікативного, тощо). У статті наведено приклади викладання професійно спрямованої іноземної мови, взаємодії студентів та виконання психологічних вправ на заняттях, із поясненням, до якого компонента відноситься кожне завдання.

Ключові слова: соціально-психологічні проблеми, готовність, попередження конфліктів, студенти-медики, заняття з іноземної мови, корекція.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Истоки и современное состояние личностно-ориентированной психотерапии украинской психотерапевтической школы

Автором рассмотрены наиболее известные исследования, касающиеся психотерапии психосоматических больных ревматоидным артритом, сердечно-сосудистых заболеваний и расстройств гастро-дуоденальной сферы. Утверждается о недостаточности в украинской медицинской психологии фундаментальных исследований в области психотерапии психосоматических больных и людей, страдающих хроническими заболеваниями, несмотря на достаточное количество частных исследований, которые повторяют друг друга, из области личностных особенностей пациентов психосоматической категории; абсолютное большинство из них обращено на диагностику психогенных причин соматических заболеваний, а не на анализ и разработку психо- терапевтического процесса. Подчёркивается значимость именно раннего вмешательства на этапе функциональных психосоматических нарушений, а также правильной диагностики патогенетических значимых в развитии психосоматических реакций психологических особенностей и их патогенетической коррекции. Сделан вывод, что в нашей стране осуществляется активное исследование лишь определённых видов психосоматических и соматических заболеваний (в основном сердечно- сосудистых и гастродуоденальных). При этом значительно меньше внимания уделяется другим, не менее важным и распространённым (к примеру, нейродермитам, тиреотоксикозу и д.р.). Доказано, что большинство исследователей, занимающихся психотерапевтическими аспектами, как правило, останавливаются лишь на характерологических особенностях больных психосоматического профиля, которые в принципе не продуктивно рассматривать отдельно, без попыток дальнейшей разработки программ психотерапевтической работы с целью оптимизировать состояние больного.

Ключевые слова: психотерапевтическая работа, состояние больного, диагностика, психосоматические нарушения, психотерапия психосоматических больных, личностно-ориентированная психотерапия, украинская психотерапевтическая школа.

 

УДК 159.9

Е.И. Медведская

Компьютерные технологии в образовании: особенности позиций педагога и учащегося

В статье обсуждается проблема развивающего эффекта распространённых сегодня в образовании компьютерных технологий. Представлены результаты исследования позиций различных субъектов образования (педагогов и учащихся подросткового возраста) в отношении компьютера как источника знаний. Сбор психологической информации осуществлялся посредством методов свободных ассоциаций и анкетирования, обработка – методом контент-анализа. Установлено, что позицию педагогов можно охарактеризовать как «взрослый эгоцентризм», в соответствии с которым учителя проецируют на детей собственное понимание возможностей компьютера в получении новой информации. Выявлены принципиальные отличия позиции подростков, которые в использовании данного устройства преимущественно ориентированы на развлечение и на поиск готовой информации. Обсуждаются две наиболее популярных среди учащихся образовательных функции компьютера как «помощника»: в выполнении домашних заданий и в подготовке дополнительных сообщений по учебным предметам. Анализируются последствия компьютерной «помощи» для когнитивного и личностного развития школьников. Дифференцируются развивающие эффекты списывания традиционного (у одноклассников) и с сайтов-решебников. Затрагиваются вопросы рефератизации на различных ступенях образования. Доказывается, что стихийное обращение подростков к сетевым компьютерным технологиям не только не делает образование инновационным, но и выступает препятствием для реализации новой культуротворческой парадигмы образования. В качестве одного из направлений решения проблемы предлагается ревизия сущности и форм подготовки домашних заданий.

Ключевые слова: образование, развитие учащегося, компьютерные технологии, списывание, рефератизация.

 

УДК 159.923.2:316.346.2

А.В. Мирошнеченко

Самоставлення підлітків з різними типами ґендерно-рольової поведінки

Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми гендерних особливостей самоставлення сучасних підлітків як важливого компонента їхньої гендерної самосвідомості, адже саме в підлітковому віці відбувається остаточне формування гендерної ідентичності, підліток приймає себе як представника певної статі і на основі цього формує ставлення до себе, будує свою поведінку. Розкрито психологічні основи понять «самоставлення», «гендер» і «гендерна роль». Окреслено проблему системного підходу щодо визначення психологічного змісту самоставлення, що дозволяє розглядати дане поняття на трьох рівнях психологічного буття людини: діяльності, особистості як суб’єкта діяльності та самосвідомості як смислового ядра особистості. В результаті емпіричного дослідження з’ясовано співвідношення основних типів гендерно-рольової поведінки підлітків (маскулінний, фемінінний, андрогінний, недиференційований). Виділено основні значущі відмінності самоставлення підлітків з різними гендерними ролями за такими критеріями: «Інтегральне почуття «за» чи «проти» свого Я», «Самоповага», «Ауто-симпатія», «Очікуване ставлення інших», «Самоінтерес», «Самовпевненість», «Ставлення інших», «Самоприйняття», «Самокерівництво», «Самозвинувачення», «Саморозуміння». Зроблено висновок, що гендерна ідентичність підлітка, яка проявляється в певних видах гендерної ролі, може розглядатися як чинник впливу на деякі прояви самоставлення підлітків. Це означає, що формування самосвідомості, ставлення до себе і самооцінки підлітків пов’язане зі становленням їх гендерної ідентичності та оцінкою себе як представника певної статі, що формується під впливом гендерних стереотипів і гендерно-типізованого виховання в сім’ї.

Ключові слова: самоставлення, гендер, гендерна роль, гендерна ідентичність, фемінінність, маскулінність, андрогінність, недиференційованість.

 

УДК 159.955+159.956

Л.А. Мойсеєнко, І.М. Гураль

Процесуально-динамічний зміст проектування розв’язку творчих математичних задач

У статті розглядаються питання стосовно психологічної сутності процесу проектування розв’язку творчої математичної задачі. За результатами аналізу досліджень математичного мислення авторами констатовано його творчий характер та означено підхід до його вивчення через аналіз мисленнєвих дій при розв’язанні творчих математичних задач. Процес проектування розв’язку задачі вважається одним із складових творчого математичного мислення і за своєю сутністю є процесом висування й перевірки гіпотез. Авторами здійснено процесуально-динамічний аналіз проектування розв’язку творчої математичної задачі. Виділено та описано мікро етапи процесу проектування: визначення орієнтирів, виникнення провідної ідеї розв’язку, виділення конкретної ланки для початку розв’язку, побудова логічних зв’язків між елементами, настання суб’єктивної впевненості у правильності розв’язку. Описано виникнення і функціонування мисленнєвих орієнтирів при розв’язанні творчих математичних задач, їх роль у структуруванні інформації та зародженні різноманітних гіпотез аж до головної гіпотези – провідної ідеї. Обґрунтовано організуючу роль провідної ідеї у пошуковому процесі, яка визначає напрям мисленнєвих дій, зміст гіпотез, що виникають у подальшому. Зміна напрямку пошуку розв’язку можлива лише після зміни провідної ідеї. Зроблено акцент на значущості суб’єктивної впевненості у якості отриманого результату, у можливості продовження мисленнєвих дій у випадку, коли така впевненість не настає.

Ключові слова: творче математичне мислення, процес проектування розв’язку, мікроетапи процесу проектування розв’язку.

 

УДК 159.9

Л.А. Носко

Методологія поняття рефлексії як психолого-педагогічної категорії

У статті розглянуто методологію поняття рефлексії як психолого-педагогічної категорії. Висвітлено уявлення вчених про рефлексію. Підкреслено процесуальність рефлексії, її динамічність і можливість виходу за межі безпосереднього сприйняття до загального споглядання. Наголошено, що рефлексія виступає необхідною умовою теоретичного пізнання світу і є переходом від безпосереднього до всезагального, джерелом нового знання. Рефлексія як психолого-педагогічна категорія має певну структуру, яка дозволяє оцінити емоційний стан особистості, відновити логіку подій під час певного процесу, зробити аналіз тих труднощів, які виникли у певній ситуації, а також зафіксувати отримані результати як індивідуально, так і в групі. Стверджується, що рефлексивність є однією з найсуттєвіших особливостей людської свідомості, яка виникає на основі відображальної природи людської психіки. Рефлексія – це мислення про мислення, мислення, яке розглядає саме себе у якості об’єкта. Важливою особливістю рефлексії є те, що вона не лише повертає свідомість до самої себе, але й змушує її перебудовуватися. Людина, яка рефлексує, звернена до культури, здатна на перетворюючу діяльність, на саморозвиток. У статті підкреслено, що функція рефлексії полягає в тому, щоб побудувати нову діяльність, виділити у ній певні нові утворення, що могли б слугувати засобами побудови нових процесів діяльності. Представлено структуру рефлексії, види та форми.

Ключові слова: види рефлексії, предмет рефлексії, рефлексивні процеси, рефлексія, свідомість, структура рефлексії, форми рефлексії.

 

УДК 159.92

Г.Ю. Одинцова

Використання навчально-розвивального тренінгу формування креативного потенціалу в підготовці юриста

Проаналізовано та обґрунтовано важливість формування креативного потенціалу в підготовці юриста. Визначено зміст поняття «тренінг» у психології. Обґрунтовано використання формату тренінгу для формування креативного потенціалу. Автором представлено компоненти, що застосовувалися під час тренінгу, до яких належать: методи стимуляції креативності, психологічні засоби зниження обмежень контролюючої сфери свідомості, вправи-криголами, метод «мозкового штурму», ділова гра, групова дискусія. Визначено мету й основні завдання розробленої програми навчально-розвивального комплексу «Тренінг формування креативного потенціалу юриста». Описано методи та особливості організації тренінгової роботи. Представлено програму навчально-розвивального тренінгу, яка складається з чотирьох тематичних блоків. Подано компоненти кожного тематичного блоку та їх послідовність. Описано процедуру проведення навчально-розвивального тренінгового комплексу в процесі професійно-психологічної підготовки майбутніх юристів. Охарактеризовано вміння, необхідні для творчої роботи та якими повинні бути озброєні майбутні юристи для успішного здійснення своєї професійної діяльності. У статті визначено спеціальні умови для якісного широкого впровадження навчально-розвивального тренінгового комплексу «Тренінг формування креативного потенціалу юриста» у навчальний процес підготовки юристів різних навчальних закладів України. Зроблено висновок, що особистісний розвиток креативного потенціалу юриста досягається шляхом цілеспрямованого розвитку його професійнозначущих здібностей, якостей та умінь.

Ключові слова: навчально-розвивальний тренінг, компоненти тренінгу, креативність, креативний потенціал, професійно-психологічна підготовка юриста.

 

УДК 376 – 056.36:159.222 – 053.4

І.М. Омельченко

Спілкування як комунікація, взаємодія і діалог із Іншим: суб’єктний підхід

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню вивчення спілкування як комунікації, взаємодії і діалогу із Іншими у дітей середнього дошкільного віку та на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку із типовим і затриманим розвитком у руслі суб’єктного підходу. Автором визначено зміст категорій «комунікативна діяльність», «спілкування, «комунікація», «взаємодія» і «діалог». У процесі теоретичного аналізу виокремлено три основні елементи спілкування як діяльності – суб’єкт, активність, об’єкт і визначено розуміння їх структурного зв’язку. Розглянуто спілкування через призму видів комунікативної діяльності, які є містким поняттям, що охоплює процеси комунікації й взаємодії суб’єктів, у ролі яких можуть виступати окремі особистості та групи, реальні та уявні партнери. Визначено, що в суб’єкт-суб’єктному типі відносин Інший розглядається не як об’єкт, а як подібна до себе особистість, наділена суб’єктивністю. При цьому ставлення до іншої особистості персоналізоване, а Інший за таких обставин виступає в якості кінцевої мети, а не засобу для реалізації певних особистих завдань. Висвітлено, що найпоширенішою формою комунікації і взаємодії є діалог. Розкрито, що комунікація і взаємодія ініціюється при необхідності вирішення будь- якої проблеми, що виникла, а в діалозі проблема переноситься в нове смислове поле, з’являється можливість побачити її з інших позицій. Окреслено специфіку реалізації зовнішнього та внутрішнього діалогів у спілкуванні суб’єктів. З’ясовано, що зовнішній діалог визначається як форма суб’єкт-суб’єктної комунікації і взаємодії, при якій різні смислові позиції в спілкуванні розвиваються і здійснюються різними мовцями, а внутрішній діалог – один із способів перетворення суб’єктом емоційно насичених, особистісно та інтелектуально значущих смислів свідомості.

Ключові слова: спілкування, комунікативна діяльність, комунікація, взаємодія, діалог, суб’єкт, затримка психічного розвитку.

 

УДК 159.923

Л.А. Онуфрієва

Професійна діяльність як основа розвитку особистості майбутнього фахівця-психолога

Констатується, що в умовах сучасної системи освіти суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку студентства та вихідних умов його особистісно-професійного розвитку. Зазначено, що освіта розглядається як процес професійної підготовки, який здійснюється в інтересах становлення і розвитку особистості, суспільства, держави. Акцентовано, що важливі завдання професійної підготовки майбутніх фахівців покладаються на викладача, який спроможний організувати цей процес та керувати ним на основі оптимізації та гуманізації. Встановлено, що суттєво зростає значення творчої активності мислення фахівця соціономічної сфери, розвитку його здібностей до самостійного вирішення проблем. Зазначено, що, виконуючи завдання професійної підготовки, він особисто повинен бути передусім висококваліфікованим професіоналом. Виокремлено напрямки впливу навчання на процес особистісно-професійного зростання майбутніх фахівців-психологів. Показано, що навчання у ВНЗ сприяє успішній адаптації студента до усвідомлення власного місця в організації та професійного статусу і професійних ролей; розумінню особливостей спілкування з керівниками, колегами та іншими співробітниками організації; виробленню навичок професійної поведінки та розумінню можливостей професійного розвитку. У результаті теоретичного аналізу зазначено, що професійна діяльність психолога може розглядатися у морфологічному, аксіологічному, праксиологічному і онтологічному аспектах. Виокремлено два підходи до дослідження генези професійної діяльності. Наголошено на найважливішому значенні особистісно-діяльнісної орієнтації в навчально-виховному процесі майбутнього психолога. Визначено чинники, за допомогою яких навчання у ВНЗ впливає на особистісно-професійне зростання майбутнього фахівця-психолога.

Ключові слова: майбутній фахівець-психолог, генеза, особистість, професійна діяльність психолога, особистісно-професійне зростання, професійна поведінка, професійний розвиток.

 

УДК 159.923:796.853.26-053.67

К.С. Осика

Психологічні особливості особистості юнаків-каратистів рівня юданша (майстерності)

У статті розглянуто особливості тренувального процесу, які вплинули на підвищення рівнів спортивної кваліфікації юнаків-каратистів. Наведено характеристику чорного поясу майстерності згідно з традиційною японською філософією. Сучасні майстри кіокушинкай карате досліджують життєдіяльність і життєтворчість спортсменів-каратистів: С.Арнейл, С.В.Близнюк, Дж.Блюмінг, М.Ведель, С.А.Іванов-Катанський, В.Б.Кушнірик, А.Мацуі, Т.Міягі, М.Накаяма, М.Ояма, Х.Рояма, О.І.Танюшкін, М.Томпсон, Е.Хуг, В.П.Фомін, Г.Фунакоши, Г.Ямагучі. Доведено, що тактико-технічна майстерність і розвинутість бійця сприяє підвищенню мотивації досягнення успіху в спортивній діяльності. Ви окремлено психологічні особливості юнаків-каратистів, представників сфери юданша (майстерності), які вирізняються суттєвим зміцненням вольових якостей каратиста, де провідними є: цілеспрямованість, рішучість, самовладання і сумлінність. Більшість з володарів чорного поясу стають взірцями для одноклубників та оточуючих, першими помічниками тренера в тренувальному процесі. Випадків порушень дисципліни та етикету майже не спостерігається. Домінує творчий тип здібностей, що породжує майстерність у виконанні різноманітних технік та індивідуальний стиль в двобоях на татамі. В структурі особистості спортсмена виокремлюються самоспрямованість (визначення мети життя, досягнення більшого ступеня впевненості в собі, покращення відношення до себе як до особистості, осягнення своїх індивідуальних особливостей, усвідомлення себе як особистості), самовдосконалення (досягнення контролю розуму над тілом, більш виражений контроль над рухами тіла й оволодіння новими вміннями та навичками), незалежність, індивідуальність і високий статус серед однолітків і оточуючих.

Ключові слова: кіокушинкай карате, тренувальний процес, чорний пояс, сфера юданша (майстерності), категорії самоактуалізації, психологічні особливості, особистість, юнак-каратист.

 

УДК 159.98

О.В. Осика

Клієнт-центрована терапія К.Роджерса у психокорекційній роботі зі студентами

У статті розглянуто основні поняття клієнт-центрованої терапії К.Роджерса. Поле досвіду – те, що потенційно доступне свідомості, частина внутрішнього світу, що сприймається. «Самість» – це цілісність, що містить тілесний (на рівні організму) і символічний, духовний (на рівні свідомості) досвід. «Я»-реальне – система уявлень про самого себе, що формується на основі досвіду спілкування людини з іншими і їхньої поведінки стосовно неї і змінюється відповідно до ситуацій, що виникають перед нею, і її власних дій щодо них. «Я»-ідеальне – уявлення про себе як про ідеал, такий, яким би хотілося стати внаслідок реалізації своїх можливостей. Самоактуалізація розуміється як рух до більш реалістичного функціонування. Представлена характеристика досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів щодо клієнт-центрованої терапії та людиноцентрованого підходу К.Роджерса. Представниками цього підходу є: М.Боуен, Є.О.Загряжська, Р.Лі, А.Менегетті, Н.Роджерс, А.Сегрера, С.Спектор. Сутність процесу корекції: емпатія, турбота, конгруентність, психологічний клімат. Головний професійний обов’язок психолога – створити відповідний психологічний клімат, у якому клієнт сам би відмовився від захисних механізмів. При цьому найважче – бути справжньою людиною в спілкуванні з клієнтом, виявляти повагу, турботу, прийняття і розуміння клієнта. Визначено, що акцент корекції робиться на емоціях та почуттях студента, корекційна робота здійснюється за принципом «тут і тепер». Надана позиція психолога як помічника й ініціативна позиція студента щодо саморозвитку в корекційному процесі. Розкрито етапи корекційного процесу та компоненти роджерської психотехніки: конгруентність, вербалізація, відображення емоцій.

Ключові слова: клієнт-центрована терапія, студент, самоактуалізація, емпатія, турбота, конгруентність, психологічний клімат, аутентичність.

 

УДК 378.091.12:376-056.262-051:159.9

О.М. Паламар

Методологічні орієнтири дослідження психологічної компетентності тифлопедагога

У статті розкрито методологічні засади вивчення психологічної компетентності тифлопедагога. Представлено аналіз основних методологічних підходів, які реалізуються на загальнонауковому і конкретно-методичному рівнях. Зокрема виділено основні ідеї, принципи та характеристики системного, синергетичного, системно-синергетичного, особистісного, діяльнісного і компетентнісного підходів. Автор дотримується принципу поліпарадигмальності і вважає, що дослідження питання формування психологічної компетентності тифлопедагога має здійснюватися на засадах системно-діяльнісного та компетентнісного підходів. З’ясовано, що названі підходи співіснують за принципами доповнення та субординації (компетентнісний підхід органічно включений до системно-діяльнісного підходу). Сутність системно-діяльнісного підходу полягає в інтеграції особистісного, пізнавального, комунікативного та соціального розвитку суб’єкта навчання. Навчальна діяльність в цьому випадку є основним фактором розвитку особистості, її самоактуалізації, самовизначення. Компетентнісний підхід характеризується практичною спрямованістю, оскільки цілі освіти більш тісно прив’язуються до ситуацій застосування в сфері професійної діяльності. Важлива увага приділяється формулюванню вихідних положень дослідження питання формування психологічної компетентності тифлопедагога. Автор приходить до висновку, що психологічну компетентність необхідно розглядати як підсистему (елемент) цілісної системи особистісних властивостей тифлопедагога, яка формується і реалізовується у фаховій навчально-професійній діяльності.

Ключові слова: психологічна компетентність, системно-діяльнісний методологічний підхід, компетентнісний підхід, поліпарадигмальність, методологічний принцип.

 

УДК 159.955+159.956

О.В. Панчак

Психологічні аспекти активізації творчого медичного мислення студентів-стоматологів

Здійснено аналіз наукових підходів стосовно проблеми активізації та оптимізації творчого мисленнєвого процесу. Виокремлено умови, що впливають на творчий процес, а саме: комфорт умов розумової праці, можливість раціонального вибору інформації. За результатами вивчення сутності творчого мислення та діяльності в галузі медицини (зокрема, стоматології) виділено істотні складові процеси медичного мислення: процесу розуміння, процесу прогнозування, процесу апробації та специфічних складових процесів стоматологічної діяльності – дотримання стандартів, економічної доцільності, естетичного компонента та технічної допустимості реалізації завдання. Акцентовано увагу на необхідності активізації всіх мисленнєвих складових розв’язання творчих медичних задач. Розглядаються психологічні засади впровадження творчого тренінгу для активізації процесу медичного мислення майбутніх лікарів-стоматологів. Обґрунтовано можливість позитивного впливу на якість творчого медичного мислення за допомогою прийомів тренінгової системи «КАРУС» та апробації задач серією спеціальних запитань. Описано сутність розробленого та апробованого автором тренінгу мисленнєвої діяльності, спрямованої на вирішення стоматологічних проблем. Наголошено на можливості його впровадження при вивченні будь-яких спеціальних дисциплін паралельно з навчальним процесом. Доведено позитивний вплив застосованого тренінгу, що проявляється в активізації складових мисленнєвих процесів, що мають місце в діяльності лікарів-стоматологів протягом усіх етапів розв’язування ними нестандартних стоматологічних задач.

Ключові слова: творче медичне мислення, процес розуміння, процес прогнозування, процес апробації, мисленнєвий тренінг, «КАРУС», причинно-наслідкові запитання.

 

УДК 159.922.23:165.194

Л.В. Пастух

Особливості когнітивної складової сензитивності практичних психологів системи освіти

У статті показано значущість когнітивної складової сензитивності особистості практичних психологів системи освіти. За узагальненням результатів теоретичних досліджень з проблеми сензитивності як професійно важливої якості практичних психологів та її складових обґрунтовано добір методик для визначення рівня розвитку когнітивної складової сензитивності. Наведено результати дослідження особливостей когнітивної складової сензитивності практичних психологів системи освіти. Проаналізовано рівень обізнаності практичних психологів щодо змісту, проявів, факторів розвитку сензитивності як професійно важливої якості; рівень самоусвідомлення, а також адекватність (неадекватність) їх самооцінки. За узагальненням показників трьох вищезазначених емпіричних референтів когнітивної складової сензитивності визначено рівні когнітивної складової сензитивності. Зроблено висновок, про те, що менше п’ятої частини досліджуваних мають високий рівень когнітивної складової сензитивності. У більш ніж половини досліджуваних переважає середній рівень когнітивної складової сензитивності, а близько третини респондентів мають низький рівень когнітивної складової. Визначено гендерно-вікові особливості когнітивної складової сензитивності практичних психологів системи освіти. Встановлено, що у старших за віком практичних психологів, рівень когнітивної складової сензитивності вищий. Виявлено вищий рівень когнітивної складової сензитивності у практичних психологів жіночої статі, ніж чоловічої. Встановлено статистично значущі відмінності у рівнях когнітивної складової сензитивності залежно від місця проживання практичних психологів: у психологів, які проживають у сільській місцевості, рівень зазначеної складової вищий, ніж у тих, хто проживає в місті. Окреслено доцільність емпіричного дослідження інших складових сензитивності особистості практичних психологів системи освіти (психофізіологічної, поведінкової, емоційної) і визначення на цій основі інтегративного показника та соціально-демографічних (вік, стать, місце проживання) й організаційно-професійних (тип навчального закладу, кваліфікаційна категорія) чинників сензитивності.

Ключові слова: практичні психологи, сензитивність, складові сензитивності, когнітивна складова сензитивності, рівень розвитку когнітивної складової сензитивності.

 

УДК 159.92

Л.С. Пилипчук

Професіогенез та професійні кризи особистості медпрацівника

Констатується, що навчальна мотивація складається з оцінки студентами різноманітних аспектів навчального процесу, його змісту, форм організації з точки зору їх індивідуальних потреб і цілей, які можуть співпадати чи не співпадати з цілями навчання. Зроблено висновок, що професійне становлення навчальної діяльності студентів знаходиться на початковому рівні свого наукового вдосконалення. Встановлено, що успішність навчання залежить від багатьох аспектів психологічної активності. Зазначено, що одним із таких факторів успішності є мотиваційна складова діяльності. Сильні і слабкі студенти відрізняються один від одного не рівнем інтелекту, а мотивацією до навчальної діяльності. Досліджено, що процес професійного самовизначення включає розвиток самосвідомості, формування системи ціннісних орієнтацій, моделювання свого майбутнього, побудову еталонів у вигляді ідеального зразка професіонала. Встановлено, що соціальна орієнтація багато в чому визначає професійне самоусвідомлення людини, її професійне самовизначення та професійний вибір і здійснення себе в професії включає формування зразка професії, особливо на етапі вибору сфери професійної діяльності. Підтверджено, що образ майбутньої професії – достатньо складне утворення, яке включає емоційні і когнітивні компоненти. Для обґрунтування професійного вибору необхідно також, щоб вимоги з боку професії співпадали з можливостями людини, в протилежному випадку в самосвідомості людини накопичується негативний життєвий досвід, формуються своєрідні способи рішення виникаючих перед ними завдань – уникання проблем, їх ігнорування. Встановлено, що підвищення самооцінки є суттєвим фактором готовності до виконання професійних обов’язків.

Ключові слова: самооцінка, професійні обов’язки, професійне самовизначення, професіогенез, професійні кризи, особистість, медпрацівник, професійна діяльність.

 

УДК 374.7.091

В.Ю. Помилуйко

Використання тренінгу в системі корпоративного навчання дорослих

У статті визначено сутнісні ознаки, особливості та види тренінгу. Доведено, що тренінг активно використовується у корпоративному навчанні дорослих, бо враховує його функції, особливості і вимоги до андрагогічної моделі навчання. Корпоративний тренінг визначено як технологію навчання співробітників компанії або груп компаній у відповідності зі стратегією їх розвитку та особливостями бізнесу, що дозволяє відпрацьовувати вміння та навички виконання різних видів професійної діяльності, розвивати компетентності, необхідні для ефективної роботи на виробництві. З’ясовано, що корпоративні тренінги особистості дорослого сприяють прискоренню формування навичок практичної діяльності, усуненню недоліків у професійній підготовці; навчанню новим технологіям і методам праці; швидкій адаптації на робочому місці; підготовці для роботи на новій посаді. Узагальнено досвід навчання дорослих в корпоративному університеті «Get Win», що забезпечує розробку та реалізацію довготривалих програм розвитку, моніторинг й оцінювання їх ефективності. Навчання в корпоративному університеті охарактеризоване як практико-орієнтоване, що розраховано на залучення групи фахівців для виконання програм поза робочим місцем із використанням таких методів роботи: рольові та ділові ігри, кейси, робота в міні-групах, розбір практичних ситуацій, різні інтерактивні вправи і техніки, показ і аналіз фрагментів фільмів, проблемні завдання для самонавчання тощо. Зроблено висновок, що реалізація запропонованих методів дозволить фірмам і підприємствам сформувати команду компетентних фахівців, які вміють долати труднощі, попереджають проблеми та виникнення серйозних помилок, володіють новими знаннями в професійній галузі.

Ключові слова: андрагогічна модель навчання, атитюди, види тренінгу, інтерактивні вправи і техніки, корпоративне навчання, корпоративний університет, розвиток компетентностей, тренінг, технологія проведення корпоративного тренінгу.

 

УДК 159.923

І.С. Попович

Роль соціальних очікувань у саморегуляції поведінки особистості

У статті висвітлено результати дослідження соціальних очікувань як важливої складової саморегуляції поведінки особистості. Зазначено вихідні положення дослідження соціальних очікувань особистості. Розглянуто деякі основні функції соціальних очікувань: регулятивну, посередницьку, коригувальну та орієнтувальну. Висвітлено психологічний зміст соціальних очікувань, їх роль і місце в контексті саморегуляції поведінки особистості. Розглянуто соціально-психологічний зміст механізму неочікуваної дії та очікуваної дії соціальних очікувань особистості. Акцентовано увагу на зв’язку регулятивної функції з самооцінкою, рівнем домагань, самоочікуваннями, інформацією, думками, бажаннями, діями учасників взаємодії. Показано, що посередницька функція врівноважує і підтримує стан збалансованості між самосвідомістю особистості та її соціальним оточенням. Зазначено, що коригувальна функція реалізується через перманентне врахування можливих реакцій оточуючих на домагання особистості, на окремі дії, вчинки, на поведінку в цілому. А вже на підставі цього реалізуються відповідні поведінкові реакції. Доведено, що орієнтувальна функція відображає об’єктивну необхідність узгоджених дій кожного учасника взаємодії, що відповідають його місцю в системі спільної діяльності та дозволяють орієнтуватися в цій діяльності. Досліджено регулятивну, посередницьку, коригувальну й орієнтувальну функції та висвітлено психологічний зміст соціальних очікувань у контексті саморегуляції поведінки особистості. Зазначено, що саморегуляція поведінки сприяє розвитку особистості як суб’єкта самоактивності.

Ключові слова: саморегуляція, регулятивна функція, посередницька функція, коригувальна функція, орієнтувальна функція, психологічний механізм, механізм очікуваної дії, механізм неочікуваної дії.

 

УДК 159.923.2:378

К.П. Радзівіл

Роль самооцінки особистості майбутніх психологів у формуванні професійних очікувань у навчальному процесі

У статті здійснено теоретичний аналіз науково-теоретичних підходів щодо ролі самооцінки особистості майбутнього психолога у формуванні адекватних професійних очікувань на етапі професійної підготовки. Аналіз теоретичних джерел дослідження феномена очікувань допоміг встановити взаємозв’язок між самооцінкою та її впливу на подальшу професіоналізацію й професійні очікування майбутнього психолога. Визначено важливість адекватної самооцінки у формуванні особистості майбутніх фахівців як передумови формування професійних очікувань. Аналіз наукових робіт вказує на вплив самооцінки на суб’єктивні очікування в професійній сфері. Самооцінка, сформована ще в дитинстві, відображає тенденційність очікувань, яка реалізується у професійному становленні. «Образ Я», який є когнітивним утворенням психіки, під тиском невдач або успіхів підлягає оцінюванню індивідом ефективності «Я-концепції». Професійна складова займає важливе місце у «Я-концепції» майбутнього психолога, ставлення до якої формується в дитинстві під час ігрової та трудової діяльності з батьками. Саме ігрова діяльність є прототипом майбутньої професійної діяльності з усіма деструктивними та конструктивними наслідками. Теоретичний аналіз призвів до висновку, що при оптимальних відносинах у сім’ї з дитиною рівень очікувань останньої високий, а рівень домагань помірний. Низький рівень очікувань пов’язаний з проявом гіперопіки батьків, а гіперконтроль – до завищення обох рівнів. Фрустрація потреб дитини сприяє формуванню низького рівня очікувань і високого рівня домагань. Зроблено висновок, що неадекватна самооцінка насамперед проявляється у високому рівні домагань та при низьких професійних очікуваннях. Підсумовано, що, ставлячи перед собою надскладні завдання, майбутній фахівець має величезну ймовірність на невдачу та підтвердження своїх невисоких очікувань, що в подальшому не сприятиме навчально-професійній мотивації. Наголошено, що важливість високого рівня професійних очікувань пов’язана з адекватною самооцінкою та впевненістю в успіхові у професійній діяльності. Зроблено висновок, що дослідження ролі самооцінки у формуванні професійних очікувань дозволяє вийти на розуміння суб’єктивного плану свідомості студента, яка підлягає психокорекційній роботі. За допомогою корекції самооцінки майбутнього психолога можливе не тільки покращення його особистісної сфери шляхом усунення протиріч, а й ефективний вплив на очікування фахівця щодо своєї професійної ефективності у сьогоденні та майбутньому.

Ключові слова: професійні очікування, самооцінка, «образ Я», професійна самосвідомість, професійні домагання.

 

УДК 159.9:316.485.6

І.Л. Рудзевич

Психологічні особливості виникнення конфліктів у навчально-виховному процесі

У статті розглянуто психологічні особливості педагогічних конфліктів. Визначено суть і значення педагогічних конфліктів у навчально-виховному процесі, їх вплив на розвиток особистості в ранньому юнацькому віці. Встановлено, що вагомою причиною виникнення педагогічних конфліктів є невизначеність психологічної дистанції у спілкуванні вчителя й учня, оскільки педагогічне спілкування є не лише професійним, а як і кожне спілкування ще й особистісним, природним є суб’єктивність ставлення вчителя до окремих учнів. Доведено, що сутнісним підґрунтям педагогічних конфліктів у площині «вчитель-учень» слід вважати об’єктивно «подвоєну» соціальну педагогічну ситуацію, яка є, водночас, і соціальною ситуацією розвитку. Наголошено, що не слід забувати, що індивідуальність дитини – це завжди і перш за все індивідуальний варіант вікового розвитку. Вказано, що внутрішню і зовнішню позицію дитини в педагогічній ситуації (педагогічному конфлікті) репрезентують, крім суто внутрішньо-особистісних і зовнішніх, ще й фактори вікові. Підтверджено, що традиційно джерелом великої кількості педагогічних конфліктів є оцінювальна діяльність учителя, адже суб’єктивність цієї процедури вже сама по собі є фактором порушення певної педагогічної рівноваги. З’ясовано способи подолання педагогічних конфліктів – відкритість, довіра, поінформованість та відсутність серйозного конфлікту з нормативністю. Встановлено, що відсутність рефлексивності і орієнтація виключно на житейські канони спілкування спричиняють педагогічні конфлікти. Зроблено висновок, що попри активне вивчення проблеми конфліктів у соціальній психології, питання залишається далеким від повного розуміння, принаймні, в педагогічній галузі.

Ключові слова: психологічні особливості, спілкування, учень, учитель, педагогічний конфлікт, психологічні засоби, деструктивні конфлікти.

 

УДК 159.922.62.923.2

Н.А. Саїдов

Оптимізм як складова особливість зрілого віку

У статті розглянуто підходи різних вітчизняних і зарубіжних авторів щодо визначення поняття зрілості та її основних компонентів. Охарактеризовано основні прояви зрілості людини в професійній та соціальній сферах з точки зору різних психологічних теорій. Описано стадії розвитку дорослої людини як задачі, що визначають проблемну завантаженість людей зрілого і похилого віку. Розкрито зміст основних задач ранньої, середньої та пізньої дорослості, а також хронологічні рамки періоду зрілості з точки зору різних авторів. На основі різних класифікацій автором статті проаналізовано етапи зрілості відповідно до тих задач, які постають перед людиною в її житті. Розглянуто найважливіші атрибути індивідуально-психологічної зрілості особистості та виділено такі характеристики зрілої особистості як відповідальність за свої почуття, думки і вчинки; розумна незалежність; здатність відрізняти реальне від вигаданого; обґрунтоване відчуття цілісності власної особистості і наявність моральних норм; гнучкість і здатність до адаптації; толерантність. Автором обґрунтовано актуальність проблеми оптимізму як складової особливості зрілого віку, що впливає на атрибуцію, оптимальний вибір стратегій подолання кризових станів особистості, на продуктивність та якість життя людини. Виділено основні передумови і фактори розвитку оптимізму: біологічні, психологічні, соціально-психологічні, соціальні та культурні чинники. Описано основні теоретичні підходи до дослідження проблеми оптимізму та песимізму в психології та філософії. Обґрунтовано значення оптимізму для продуктивного розвитку і самореалізації зрілої особистості та майбутніх поколінь.

Ключові слова: особистість, зрілість, рання зрілість, середня зрілість, пізня зрілість, оптимізм, песимізм, показники оптимізму.

 

УДК 373.2.018.1

Н.С. Славіна

Вплив сімейного виховання на формування навичок спілкування в дітей

У статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми впливу сімейного виховання на формування навичок спілкування у дітей. Теоретично встановлено, що спілкування є одним із важливіших факторів психічного розвитку дитини з перших днів життя. Зазначено, що в дошкільному віці послідовно змінюють одна одну чотири форми спілкування дитини з дорослими: ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне; а також три форми спілкування з однолітками: емоційно – практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове. Доведено, що зміст та мотиви спілкування, комунікативні навички і вміння поступово змінюються. Констатовано, що дитина вибірково відноситься до дорослих, поступово починаючи розуміти свої стосунки з ними: як вони ставляться до неї, чого чекають від неї, як вона відноситься до них і чого чекає від них. Показано, що інтерес до однолітка з’являється дещо пізніше. Спілкування дитини з однолітками складається в різних об’єднаннях. Встановлено, що на розвиток міжособистісних відносин впливає характер діяльності і наявність у дитини умінь її виконувати. Зазначено, що показниками благополуччя для розвитку особистості дитини є: задоволення від спілкування з близькими людьми; впевненість у своїх силах, задоволення собою; вміння бачити свої недоліки і здатність просити допомоги в оточуючих; відчуття свободи, автономність у спілкуванні з батьками; розвинуті комунікативні навички. Виявлено, що група дошкільного закладу – це перше соціальне об’єднання дітей, у якому вони мають різний соціальний статус. В дошкільному віці виявляються дружні і конфліктні взаємовідносини, виділяються діти, що відчувають труднощі у спілкуванні. Зроблено висновок, що для того, щоб допомогти дитині у рішенні комунікативних проблем, необхідно зрозуміти їхні причини. До них відносяться: неблагополуччя у сімейних стосунках, що виявляється у непослідовності та суперечностях у вихованні. Встановлено, що неправильна побудова взаємостосунків з дітьми в сім’ї, неврахування їхніх психологічних індивідуальних особливостей у спілкуванні зумовлюють формування таких якостей: сором’язливість, тривожність, гіперактивність, які, в свою чергу, ускладнюють контакти не лише з дорослими, а й з однолітками.

Ключові слова: сімейне виховання, спілкування, діти дошкільного віку, батьки, вихователі, поведінка.

 

УДК 159.922.73

Х.Р. Стельмащук

Психологічні аспекти формування довірливих стосунків у дітей-сиріт як одна з умов стресостійкості

У статті зроблено спробу проаналізувати та дослідити чинники і фактори формування довіри у дітей, що виховуються в умовах дитячого будинку. Вивчено проблеми виховання дітей в дитячому будинку, вказано на відсутність адекватних психологічних умов, які забезпечували б їх повноцінний розвиток. З’ясовано причини труднощів у побудові довірливих стосунків у системі «дитина-дорослий», «дитина-дитина». Розглянуто довіру на основі концепції Т.П.Скрипкіної , де акцентовано різноманіття феноменологічних проявів довіри,умов її виникнення,характеристики функціонування та закономірності існування, що залишаються універсальними у всіх сферах життєдіяльності людини, і саме тому вона виступає базовою умовою цілісної взаємодії людини зі світом. Встановлено, що саме довіра забезпечує можливість міжособистісної взаємодії в цілому та сприяє саморозкриттю людини, робить можливим формування психологічно комфортних умов життя і, відповідно, є важливим фактором стресостійкості. Констатовано, що довіра як самостійне соціально-психологічне явище виконує фундаментальні функції в житті людини та виступає умовою цілісної взаємодії людини зі світом; сприяє злиттю в сприйнятті людини минулого, сьогодення і майбутнього в цілісний акт. Показано, що довіра створює ефект цілісності буття людини, сприяє виникненню ефекту цілісності особистості, за допомогою довіри співставляється міра відповідності своєї поведінки, прийнятого рішення, мети, поставлених завдань як світові, так і самому собі. Встановлено, що за умови довіри дітей дорослим, їх словам, намірам, діям, вчинкам, цінностям, дорослі здатні допомогти дітям повірити в себе, знайти взаєморозуміння з навколишньою дійсністю та навчити правильно розуміти світоглядну позицію «іншого». Обґрунтоувано значимість довіри і любові, які здатні в умовах зіткнення дитини зі стресовою ситуацією допомогти їй швидко впоратися з тривожними переживаннями і виступити вагомим фактором стресостійкості.

Ключові слова: довіра, базисна недовіра до світу,базальна тривога, фрустрація, невротичний тип, діти-сироти,сирітство, емоційна сфера, стрес, стресостійкість,стресогенні фактори.

 

УДК 159.947.2

Є.В. Степура

Проблеми прийняття рішень в науковій діяльності

У статті висвітлено проблему місця процесів прийняття рішень в реалізації наукової діяльності на рівнях її здійснення. Робиться акцент на важливості даної проблеми для представників усіх наукових дисциплін як в процесі роботи над окремим дослідженням, так і в процесі реалізації масштабної наукової політики, яка стосується всієї науки. Зазначено про вплив на вчених факторів психічної сфери, що заважають прийняттю раціональних рішень відносно оцінки значень наукових досліджень. Вказано на важливість урахування правил і закономірностей статистики в проведенні наукового дослідження, зокрема психологічного. Розглядаються сфери та етапи наукової діяльності, де є необхідним урахування особливостей процесів прийняття рішень для забезпечення ефективності останньої. Особливу увагу приділено психологічним аспектам рішень щодо впровадження продуктів наукової діяльності. Виділено проблему можливої шкоди для населення даних продуктів. Приділено увагу негативному відношенню окремих груп населення до впровадження та розповсюдження певних технологій. Як засіб допомоги у вирішенні проблем прийняття рішень щодо впровадження та використання продуктів наукової діяльності, розглядається гуманітарна експертиза, при цьому зазначається її обмеження в даному відношенні. Розглянуто співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень щодо вирішення глобальних цивілізаційних проблем, виділено помилковий напрямок у веденні загальної наукової політики. Акцентовано на важливості досліджень морального аспекту рішень в науковій сфері та ролі особистої відповідальності вченого у використанні його здобутків для негуманних цілей. Також виокремлено деякі нові аспекти дослідження прийняття рішень в окремому дослідницькому проекті.

Ключові слова: прийняття рішень, когнітивні викривлення, наукова політика, технології, гуманітарна експертиза, етапи наукового дослідження, фундаментальні та прикладні дослідження, відповідальність ученого.

 

УДК 159.964.21

О.Б. Столяренко

Психологічні особливості взаємодії директора малокомплектної сільської школи з учителями в умовах конфлікту

У статті висвітлено результати теоретичних та експериментальних досліджень проблеми взаємин керівників педагогічних колективів із учителями в ситуації конфлікту. Проаналізовано різні точки зору вчених на природу педагогічних конфліктів та причини їх виникнення. Розглянуто специфічні особливості педагогічних конфліктів у малокомплектній сільській школі. Доведено залежність частоти конфліктів у педагогічному колективі від особистісних якостей керівника школи. Встановлено, що психологічна готовність директора школи до взаємодії з учителями в умовах конфлікту забезпечує здійснення ефективної управлінської діяльності в умовах «потенційного» та «реального» конфлікту. Подано теоретичну модель психологічної готовності директора школи до взаємодії з колективом в умовах конфлікту. Визначено основні чинники, які мають вплив на формування психологічної готовності керівників шкіл до взаємодії з учителями в умовах конфлікту: соціально-демографічні (вік керівників) та організаційно-професійні (стаж управлінської діяльності). Розглянуто відповідні показники та методичні прийоми діагностики їх сформованості. Отримані емпіричні дані показали, що у переважної більшості директорів малокомплектних шкіл недостатній рівень сформованості основних компонентів психологічної готовності до взаємодії з учителями в умовах конфлікту. У керівників малокомплектних сільських шкіл виявлено високий рівень тривожності, фрустрації та агресивності. Доведено, що набутий досвід дій у конфліктних ситуаціях дає можливість керівнику передбачити потенційний конфлікт, вчасно його розв’язати й оптимізувати стосунки у педагогічному колективі. Зроблено висновок про необхідність спеціальної підготовки керівників малокомплектних сільських шкіл до взаємодії з педагогічним колективом у ситуації конфлікту.

Ключові слова: педагогічний конфлікт, конфліктологічна компетентність, конфліктологічна готовність, конфліктологічна культура, міжособистісні взаємини, педагогічний колектив.

 

УДК 159.9.316.6

І.І. Стрілецька

Аналіз провідних теоретико-методологічних підходів вивчення поняття «соціальний інтелект»

Проаналізовано основні теоретико-методологічні підходи до вивчення феномена «соціальний інтелект» та виявлено, що більшість дослідників вкладають у поняття соціальний інтелект схожий зміст. На їхню думку, соціальний інтелект є системою інтелектуальних здібностей, пов’язаних з обробкою соціальної інформації, яка визначає рівень адекватності й успішності соціальної взаємодії; включає в себе здатність розуміти себе і оточуючих; уміння аналізувати соціальні ситуації і прогнозувати їх розвиток, забезпечує успішність вирішення задач соціального характеру. Досліджено, що одним із важливих елементів соціального інтелекту являється комунікативна компетентність, яка представляє собою систему внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій, які включають орієнтаційну та виконуючу складові, і забезпечує ефективність соціальної взаємодії. За результатами теоретичного аналізу психологічної літератури показано наявність протилежних поглядів авторів щодо того, чи являється соціальний інтелект взагалі інтелектом. Автором на основі теоретичного матеріалу здійснено спробу з’ясувати, чи є соціальний інтелект самостійним феноменом, чи, можливо, соціальний інтелект є лише проявом загального інтелекту в соціальних ситуаціях. А також обґрунтовано й уточнено поняття «соціальний інтелект» за допомогою аналізу провідних теоретико-методологічних підходів у психологічній науці.

Ключові слова: соціальний інтелект, загальний інтелект, взаємодія, соціальна ситуація, розвиток, інтегральна здатність, взаємовідносини, поведінка, конструкт.

 

УДК: 373.5:613.86

І.В. Сундукова

Мотиваційний аспект ставлення старшокласників до психічного здоров’я

В статті визначається мотиваційний аспект як один із показників психічного здоров’я старшокласників. Автором проаналізовано поняття мотивації та самоактуалізації, їх трактування вітчизняними та закордонними психологами. Визначено рівень самоактуалізації учнів, який мотивує старшокласників до досягнення психічного здоров’я і позитивного ставлення до нього. Встановлено, що проблема самоактуалізації особистості в юнацькому віці в умовах сучасних соціальних трансформацій набуває особливої актуальності в зв’язку з тим, що даний віковий період є початком прийняття відповідальності за своє майбутнє життя при відсутності власного досвіду. Виявлено, що необхідна умова самоактуалізації – знаходження людиною самої себе. Отже, прагнення до самоактуалізації мотивує особистість до розвитку і вияву своїх можливостей, робить її вільною у виборі власного життєвого шляху. Описано результати емпіричного дослідження, який показав, що прагнення до самоактуалізації в більшій мірі проявляється в учнів 11-х класів, а саме прагнення до самоактуалізації особистості є важливою ознакою психічного здоров’я та ціннісного до нього ставлення. Встановлено, що ці учні мають більш виражений ступінь орієнтації в часі, вони поділяють цінності самоактуалізуючої особистості. Також в даної категорії учнів спостерігається більш високий ступінь автономності та аутосимпатії, які є природною основою та одним із визначальних критеріїв психічного здоров’я особистості. Крім того, теоретичний аналіз довів, що необхідно формувати бажання, інтерес, потребу на досягнення психічного здоров’я та ціннісного ставлення до нього. Проблема ціннісного ставлення до психічного здоров’я школярів буде вирішуватися за умови формування відповідної мотивації на позитивне ставлення до психічного здоров’я.

Ключові слова: самоактуалізація, мотивація, психічне здоров’я, особистість, потреби, цінності, мотив.

 

УДК 159.9

Т.А. Тамакова

Формирование образа профессии у будущих медицинских психологов: социально-психологический тренинг

Рассмотрены предпосылки формирования образа профессии как составляющей профессиональной идентичности будущих медицинских психологов в процессе профессиональной подготовки. Разработаны теоретико-концептуальные положения проведения социально-психологического тренинга «Посвящение в профессию врача-психолога» как инструмента формирования образа профессии у студентов медико-психологического факультета. В контексте тренинга реализуются основные психологические аспекты формирования образа профессии будущего специалиста: когнитивный, поведенческий и эмоциональный. Сформулированы основные парадигмы проведения тренинга-семинара как формы активного обучения и как метода создания условий для самораскрытия участников, поиска новых путей решения поставленных задач. Описаны основные задания и примерная программа тренинга-семинара. Сформулированы главные цели тренинга: создание условий для адаптации студентов в процессе обучения в высшем учебном заведении, ознакомление с содержанием и требованиями будущей профессиональной деятельности, формирование образа профессии и условий для его развития. Упражнение и задания, которые студенты выполняли на протяжении тренинга, давали возможность и создавали условия для самораскрытия и самопрезентации, определения своего места и роли в группе, способствовали осознанию мотивов выбора профессии. Сделаны выводы относительно актуальности формирования образа профессии и профессиональной идентичности на протяжении всего процесса обучения будущих медицинских психологов, сопровождение этого процесса с помощью проведения внеаудиторных мероприятий. Перспективами дальнейших исследований может являться оценка эффективности предложенных мероприятий и разработка практических рекомендаций для преподавателей, сопровождающих процесс обучения.

Ключевые слова: образ профессии, профессиональная идентичность, адаптация, профессиональная подготовка, социально-психологический тренинг, самопрезентация, мотивы выбора профессии, медицинские психологи.

 

УДК 159.9

О.Є. Фальова, М.В. Маркова

Психокорекція особистісних проблем жінок у ситуації сімейної кризи методом кататимно-імагінативної психотерапії

У статті проаналізовано особливості психокорекції особистісних проблем жінок в ситуації сімейної кризи методом кататимно-імагінативної психотерапії. Встановлено, що найбільш помітними трансформації суб’єктивної картини життєвого шляху стають на етапі переживання особистістю стресогенних життєвих подій, критичних ситуацій. Проаналізовано стан жінок у проблемних сім’ях та розлучених жінок. Аналіз демонструє деструктивне реагування жінок, наявність страхів, високого рівня соматизації, міжособистісної сензитивності, тривожності, депресії, агресивності, ворожості, фобічної тривожності, психосоціального стресу, паранояльної симптоматики, низького рівня саморегуляції, стресостійкості, локус контролю, асертивності тощо. Визначено, що в символ-драмі поєднуються переваги багатого спектра психотерапевтичних технік, які займають полярні положення: класичного і юнгіанського аналізу, поведінкової психотерапії, гуманістичної психології, Еріксонівського гіпнозу і аутотренінгу. Психотерапевтичний спектр даного методу базується на розкритті несвідомих конфліктів, розповсюджується на області творчого розвитку і задоволення архаїчних потреб. Описуються три складові символ-драми або три основних механізми психотерапевтичного впливу: конфліктна, ресурсна (безконфліктна) та креативна складова. Проаналізовано ефективність деяких мотивів у випадку певних захворювань і патологічних симптомів. Зроблено висновок про те, що метод кататимного переживання образів – це метод, у якому безпосередньо підходять до розуміння символу як відображення несвідомого конфлікту. За допомогою кататимного переживання образів можна компенсувати субхронічну картину хвороби, (недоступну для інших форм терапії), пацієнтки в значному ступені можуть самі керувати собою, своїми емоціями, своїм життям, перебудовувати свою поведінку відносно життєвих ситуацій і партнера.

Ключові слова: кататимно-імагінативна психотерапія, символ-драма, кризисні стани жінок, сімейна криза, неврози, психосоматичні захворювання, механізми психотерапевтичного впливу, безконфліктне ресурсне підживлення, творче вирішення проблем, психологія self.

 

УДК 159.922.76 -056.49

О.М. Чайковська

Складові системи чинників девіантної поведінки підлітків

У статті проаналізовано основні чинники девіацій з метою виявлення причин, які впливають на формування і виникнення девіантної поведінки підлітків, адже науковий інтерес до проблеми девіантних проявів серед неповнолітніх та їх профілактики зростає дедалі більше. Розглянуто історичні і сучасні наукові погляди на природу відхиленої поведінки: її детермінацію (причини, мотиви, чинники), закономірності формування, механізми функціонування. Проаналізовано концепції, які приділяють основну увагу біологічним детермінантам (причинам), які роблять акцент на психологічних факторах, і соціальні концепції, які пояснюють девіантну поведінку виключно соціальними причинами. Визначено наступні групи факторів, які спричиняють відхилену поведінку особистості: зовнішні умови фізичного середовища, зовнішні соціальні умови, внутрішні спадково-біологічні і конституційні передумови, внутрішньоособистісні причини і механізми девіантної поведінки. Зроблено висновок, що існують різноманітні взаємопов’язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки, а саме: індивідуальний чинник, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки, які ускладнюють соціальну та психологічну адаптацію індивіда; педагогічний чинник, який проявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання; психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда зі своїм найближчим оточенням в сім’ї, на вулиці, в колективі, і який передусім виявляється в активно-виборчому cтавленні індивіда до середовища спілкування, до норм і цінностей свого оточення; соціальний чинник, який визначається соціальними, економічними, політичними умовами існування суспільства.

Ключові слова: підлітки, особистість, девіантна поведінка, чинники, теорії, концепції, соціологічний підхід, психологічний підхід.

 

УДК 159.922.75

О.М. Чорна

Особливості розвитку фантазії молодших школярів у процесі образотворчої діяльності

У статті наголошується на необхідності розвитку фантазії молодших школярів як важливого чинника становлення їх творчої особистості. Підкреслюється, що молодший шкільний вік є сензитивним періодом для розвитку фантазії, а тому завданням сучасної початкової школи є використання сприятливого для розвитку цієї психічної функції періоду. На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічних досліджень виявлено закономірності розвитку образотворчої діяльності дітей. На основі власних емпіричних досліджень визначено типові тенденції в розвитку образотворчої діяль- ності хлопчиків і дівчаток. Виявлено, що на зміст малюнків, а також характер їх зображення впливає гендерна соціалізація дітей. Розкрито психолого-педагогічні особливості розвитку фантазії молодших школярів у процесі образотворчої діяльності. З’ясовано основні причини гальмування розвитку фантазії учнів. Обґрунтовано методичні рекомендації для вчителів щодо розвитку фантазії молодших школярів у процесі образотворчої діяльності. Запропоновано завдання, які вчителі можуть використовувати з метою розвитку фантазії учнів на уроках з образотворчого мистецтва. Показано, що для розвитку особистості учнів та їх фантазії учитель повинен забезпечити на уроці сприятливу психологічну атмосферу. Зроблено висновок, що лише творчий вчитель може сприяти формуванню творчої особистості учнів, позитивно впливати на розвиток їхньої фантазії. Доведено, що образотворче мистецтво як навчальний предмет має великі можливості для залучення дітей до художньо-творчої діяльності, розвитку їхньої фантазії. Окреслено перспективи подальших досліджень щодо проблеми розвитку фантазії молодших школярів.

Ключові слова: фантазія, розвиток фантазії, молодший школяр, творча особистість, образотворча діяльність, образотворча самодіяльність, прийоми фантазування, урок образотворчого мистецтва.

 

УДК 159.923

О.М. Шемчук

Психологічний підхід до гендерних особливостей мислення

У статті розглянуто гендерні особливості мислення з психологічної точки зору. Констатовано, що мисленеві процеси жінок та чоловіків мають певні відмінності, що вказує на необхідність розробки та дослідження гендерної моделі формування і розвитку професійного мислення. Проведена нами робота базується на результатах останніх нейробіологічних досліджень, які підтверджують та наочно демонструють різницю мисленевих процесів із урахуванням гендерних особливостей. Уточнено теоретичну базу для розробки методик формування та розвитку практичного мислення окремо для чоловіків і жінок. Встановлено, що особливо актуальним застосуванням зазначеної теоретичної бази можуть бути військові організації, наприклад, Державна прикордонна служба України, в яких останні десятиріччя для проходження служби задіяна велика кількість жінок, а формування та розвиток їх професійного мислення як військовослужбовців відбувається так, як і раніше, коли армія здебільшого була «моногамною», – без урахування гендерного аспекту. У результаті дослідження встановлено, що мислення жінок і чоло- віків різниться та суттєво впливає на формування кожної особистості. Зазначено, що різниця мислення чоловіків і жінок спостерігається на психологічному, нейробіологічному, соціальному та інших рівнях, але, незважаючи на доведені гендерні відмінності мислення, мозок людини має адаптивну здатність, що дає можливість кожному індивіду навчитися різним моделям мислення. Зроблено висновок, що поєднання «жіночого» та «чоловічого» в мисленні утворює універсальну тенденцією його прогресу, що в подальшому сприятиме розвитку нового мисленнєвого потенціалу «прикордонника-профессіонала».

Ключові слова: психологія мислення, гендерні особливості, мислення жінки, психічний процес, види мислення.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Аналіз та інтерпретація емпіричної багатофакторної моделі психологічної ресурсності особистості

Наведено результати аналізу багатофакторної емпіричної моделі психологічної ресурсності особистості. Емпіричну модель побудовано на основі даних опитування 572 осіб віком 17-83 років за опитувальником психологічної ресурсності. Функціями моделі психологічної ресурсності на емпіричному рівні є реконструкція якісної специфіки психологічного феномена ресурсності особистості, на практичному рівні – пізнавально-ілюструвальна, що дозволяє схарактеризувати внутрішню статичну конструкцію психологічної ресурсності, на теоретичному рівні – інтерпретація структури психологічної ресурсності, зокрема обґрунтування підстав для виокремлення типів «ресурсної особистості» та джерел психологічної ресурсності. За результатами дослідження встановлено, що емпірична модель психологічної ресурсності є трифакторною, що свідчить про високий рівень стійкості моделі. З’ясовано, що сумарна інформативність трифакторної моделі становить близько 64 % дисперсії. Фактор 1, що пояснює 42% дисперсії, містить шкали оперування ресурсами – знання, уміння оновлювати та використовувати власні ресурси. Фактор 2, що пояснює близько 14% дисперсії, містить такі особистісно-екзистенційні ресурси: доброта до людей, допомога іншим, віра у добро, відповідальність. Фактор 3, що пояснює близько 8% дисперсії, містить такі особистісно-екзистенційні ресурси: успіх, творчість, самореалізація у професії. Результати багатофакторного ієрархічного аналізу вказують на те, що головними чинниками загального рівня психологічної ресурсності є по-перше, знання ресурсів та уміння їх оновлювати; по- друге, особистісно-екзистенційні ресурси «доброта до людей» та «віра в добро».

Ключові слова: психологічна ресурсність, багатофакторна модель, структурна модель, особистісно-екзистенційні ресурси, базові ресурси, ресурси компетентності, вміння оперувати ресурсами, ресурсна особистість.

 

УДК 378.22.015.311.011.3 – 051

C.П. Яланська

Творча компетентність як механізм успішної психолого-педагогічної діяльності

Визначено, що важливим сьогодні є компетентнісний підхід до розвитку педагогічної творчості в контексті розгляду творчої компетентності як найвищого рівня професійної компетентності. Педагогічна творчість розглядається як ефект розвитку творчої компетентності майбутнього вчителя. Виявлено, що основні психологічні умови розвитку творчої компетентності майбутніх учителів у навчально-виховному процесі включають: особливості структури педагогічної діяльності; саморегуляцію; педагогічну активність; готовність до професійної творчості. Розкрито зміст авторської концепції розвитку творчої компетентності майбутнього вчителя, базисом якої є генетико- психологічна теорія народження, зростання та існування особистості за С.Д. Максименком. Окреслено зміст, структуру, засоби авторської програми розвитку творчої компетентності майбутнього вчителя. У результаті формувального експерименту з’ясовано зростання основних структурних компонентів професійної компетентності у майбутніх учителів природничих та фізико-математичних дисциплін експериментальної групи: особистісно-розвивального (ціннісно-педагогічна, мотиваційна компетенції); діяльнісно-розвивального (психолого-педагогічна, організаційна, методична компетенції); комунікативного (вербально-комунікативна, вербально-когнітивна компетенції); фахового (дидактична, інформаційна компетенції, понятійне мислення); опанування досвіду (творче мислення, компетенція самовдосконалення). Отже, отримані результати експериментальної роботи підтвердили можливість сприяння розвитку творчої компетентності майбутніх учителів в умовах навчально-виховного процесу ВНЗ, довели ефективність упровадження моделі розвитку творчої компетентності.

Ключові слова: творчість, творча компетентність, розвиток, майбутній учитель, психолого-педагогічна діяльність, психологічні умови, психологічні засоби.

 

УДК: 159.928.22

Т.В. Яценко

Сучасний стан досліджень проблеми обдарованості дошкільників в Україні

У статті розкрито проблему формування психологічної думки на Україні щодо явища обдарованості. З’ясовано, що провідними осередками вивчення обдарованості дітей в Україні є лабораторії психології творчості та психології обдарованості Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України та Інститут обдарованої дитини при НАПН України. Автором статті описано вклад сучасних українських науковців і практиків у розкриття проблем обдарованості: В.О. Моляко, О.Л. Музики, О.І. Кульчицької, Р.О. Семенової, Д.К. Корольова, І.І. Карабаєвої, Н.А. Карпенко, В.У. Кузьменко та ін. З’ясовано, що концептуальна ідея творчої обдарованості як цілісного особистісного утворення реалізується саме в результатах біографічних досліджень: особливостей художньої (В.О. Моляко), літературної, наукової (О.І. Кульчицька), технічної обдарованості (О.Л. Музика). У статті досліджено стан проблеми обдарованості в дошкільній освіті та проналізовано програми, які розкривають особливості роботи з обдарованими дітьми: Державну цільову програму роботи з обдарованою молоддю, комплексну державну програму «Творча обдарованість», програму «Обдаровані діти», «Три кроки» (автор О.Л. Музика), Програму розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» та Програму виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина». Наголошено на необхідності розробки теоретико-методичної бази в цьому секторі досліджень. Обґрунтовано необхідність конкретики в освітніх програмах щодо розвивальної роботи з обдарованими дошкільниками. Зроблено висновок, що найбільше уваги в науково-методичній літературі приділяється проблемам обдарованих дітей шкільного віку, дошкільники ж частіше залишаються поза увагою науковців і практиків. Лише невелику частину поданих у літературі систем роботи можна використати в роботі з обдарованими дітьми дошкільного віку.

Ключові слова: обдарованість, обдарована дитина, творчість, творча активність, здібності, освіта, програма розвитку, індивідуалізована освітня програма.