Випуск 30

Випуск 30

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Асоціативно-рефлекторна теорія навчання Н.О. Менчинської

Автором статті констатовано, що центральною проблемою досліджень лабораторії H.О. Менчинської є питання про особливості «здатності до навчання», обумовленої як здатність до засвоєння знань і способів учбової діяльності. Показано, що властивість «здатності до навчання», на думку H.О. Менчинської та її співробітників, носить динамічний характер. Показано, що H.О. Менчинська вважала принципово важливими при розробці типології учнів у процесі навчання показники, що характеризують не тільки інтелект, але й інші сторони особистості (насамперед мотивацію), оскільки тим самим переборювався, на її думку, неправомірний поділ психології навчання і виховання. Встановлено, що навчальний експеримент у роботах H.О. Менчинської та її співробітників не має проектуючої і прогностичної функцій. Доведено, що основна дослідницька стратегія полягала в констатації існуючих недоліків шкільного навчання в процесі констатуючого експерименту, виявленні в серії навчальних експериментів найбільш дієвого способу усунення недоліків і побудові на цій основі методичних рекомендацій, що доповнюють чи видозмінюють традиційну методику. Встановлено, що теорія поетапного формування розумових дій і концепція учбової діяльності, що реалізували діяльнісний підхід до навчання та будувалися на основі визначених психологічних моделей, зазнавали критики з боку H.О. Менчинської та її співробітників.

Ключові слова: асоціативно-рефлекторна теорія навчання, здатність до навчання, навчальний експеримент, діяльнісний підхід, навчальні цілі, учні, розумова діяльність, індивідуальні розходження.

 

УДК 331.56:334.72:005.332.4

О.І. Алєксєєва

Психологічні інструменти розвитку конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій

У статті представлено результати дослідження психологічного забезпечення розвитку конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності. Визначено систему психологічного забезпечення конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності. Встановлено, що система психологічного забезпечення розвитку конкурентоздатності персоналу організацій включає теоретичний, діагностичний і практичний інструменти. Послідовно розкрито сутність наведених інструментів. Автором констатовано, що логіко-смислова модель конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності включає: 1) блок базово-педагогічних характеристик; 2) базово-управлінський; 3) спеціально-конкурентоздатний блок, що включає дві підгрупи характеристик; 4) блок «Психологічна культура конкуренції особистості». Встановлено, що для діагностики конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності доцільно застосовувати відповідний діагностичний інструмент «Конкурентоздатність управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності». Підкреслено, що система психологічних методів відбору управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності використовується з метою встановлення готовності до виконання обов’язків на певному робочому місці/посаді і вибору з сукупності претендентів найбільш придатного кандидата на посаду. Зроблено висновок, що блок тренінгових програм «Розвиток конкурентоздатності управлінського персоналу освітніх організацій державної форми власності» сприяє практичному розвитку конкурентоздатності.

Ключові слова: конкурентоздатність, управлінський персонал, освітні організації, державна форма власності, теоретичний, діагностичний практичний інструменти, блок тренінгових програм.

 

УДК 159.942

І.В. Ананова

Методика діагностики неконструктивного пережи- вання почуття вини

У статті запропоновано нову психодіагностичну методику, спрямовану на вимірювання неконструктивного переживання почуття вини та представлено результати психометричної перевірки сконструйованої методики. Проаналізовано розробленість проблеми вимірювання почуття вини в зарубіжній та вітчизняній психології. Показано, що існує дефіцит діагностичного інструментарію, спрямованого на виявлення неконструктивних аспектів почуття вини, та аргументовано необхідність створення нового опитувальника. Окреслено релевантний зміст вимірюваного феномена «неконструктивне переживання почуття вини», який визначається актуалізацією конфліктних смислів, надмірним зосередженням у переживанні вини на площині ставлення до себе, активізацією механізмів психологічного захисту та зосередженням захисного процесу на площинах ставлення до себе та взаємодії з іншими, нездатністю до виправлення ситуації в площині дії та використанням специфічних для почуття вини захисних способів поведінки. Емпірично доведено, що запропонований опитувальник є валідним і надійним інструментом для виявлення неконструктивних аспектів переживання почуття вини та вимірювання схильності до переживання почуття вини у неконструктивний спосіб. За результатами статистичної перевірки визначено задовільні показники надійності, діагностичної дискримінативної здатності методики, а також встановлено тестові норми. Підібрано й обґрунтовано критерії валідизації та доведено змістовну, діагностичну і конвергентну валідність запропонованої методики, що дозволило описати конструкт, емпірично визначити особливості вимірюваної властивості. Встановлено і змістовно визначено шкали сконструйованого опитувальника («очікування покарання», «зацікавленість в інших», «вимогливість до себе», «орієнтація на нормативність» та «жалкування»), які відображають певний спосіб поведінки або ставлення у переживанні почуття вини.

Ключові слова: почуття вини, неконструктивне переживання почуття вини, психодіагностичний інструментарій, психометричні показники, валідність методики, критерії валідизації, психодіагностичні можливості.

 

УДК 004.77 – 042.72 – 053.6

Н.М. Атаманчук

Інтернет-залежність і механізми психологічного захисту підлітків

Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми Інтернет-залежності підлітків і прояву захисних механізмів підлітків. Розкрито психологічні основи понять «залежність», «Інтернет-залежність», «захисні механізми». У ході проведеного емпіричного дослідження серед досліджуваних підлітків нами було виявлено: звичайних Інтернет-користувачів, Інтернет-користувачів, у яких є проблеми та залежних Інтернет-користувачів. Встановлено, що кожній із цих груп притаманні певні захисні механізми (витіснення, заперечення, раціоналізація, проекція). Нами було виявлено, що групі досліджуваних (звичайні Інтернет-користувачі) притаманний такий захисний механізм, як заперечення. Інтернет-користувачам, у яких є проблеми, провідними типами захистів є раціоналізація, заперечення та витіснення. Групі досліджуваних (залежні Інтернет-користувачі) притаманна проекція як один із типів захисних механізмів. Під час проведеного емпіричного дослідження нами було встановлено, що увесь вільний час залежних Інтернет-користувачів займає комп’ютер. Встановлено, що у підлітка, який за власним бажанням прикутий до комп’ютера, починаються проблеми з реальністю та порушується соціальна адаптація, йому важко знаходити спільну мову та спільні теми з оточуючими людьми. Досліджено, що звичайні Інтернет-користувачі не витрачають багато часу на блукання по сторінках різних сайтів, а використовують Інтернет як допоміжне джерело у пошуку інформації та іноді використовують мережу для розвантажування чи відпочинку, тобто перегляду відео або малюнків, онлайн ігор із логічним змістом, де немає головного героя, а потрібно скласти якийсь предмет, або відшукати загублене та інше. Встановлено, що їхнє спілкування є реальним, а не віртуальним, тобто вони не спілкуються за допомогою соціальних мереж. Зазначено, що такі підлітки свій вільний час проводять із товаришами або читають якусь наукову чи художню літературу, відвідують різні секції, для збагачення свого світогляду.

Ключові слова: Інтернет-залежність, звичайні Інтернет-користувачі, проблемні Інтернет-користувачі, залежні Інтернет-користувачі, механізми психологічного захисту, витіснення, заперечення, раціоналізація, проекція.

 

УДК 159.9.072.433: 159.922.8

О.О. Бантишева

Особливості та чинники емоційного інтелекту осіб юнацького віку

У статті наведено результати емпіричного дослідження особливостей і чинників емоційного інтелекту осіб юнацького віку. Констатовано низький рівень емоційного інтелекту серед осіб юнацького віку: низький і середній його рівні мають більш ніж дев’яносто відсотків усіх респондентів. Досліджено гендерно-вікові та соціально-психологічні чинники, які (за результатами теоретичного аналізу літератури) можуть впливати на розвиток емоційного інтелекту та його парціальні рівні, а саме: вік; стать; майбутня спеціальність, яка обрана для навчання (психологи, інженери, юристи, історики); склад сім’ї (повна, неповна; наявність, стать і послідовність народження сиблінгів); місце народження (місто, село, селище міського типу); освіта батьків (середня, вища, науковий ступінь). Виявлено, що в цілому емоційний інтелект вищий у юнаків, ніж у юнок, особливо за рахунок управління юнаками своїми емоціями, при цьому з віком здатність до управління своїми емоціями зростає. Констатовано (на рівні тенденції) нижчий рівень емоційного інтелекту серед осіб юнацького віку, які навчаються за технічними спеціальностями. Примітно, що низький рівень управління своїми емоціями властивий студентам-психологам, порівняно з особами юнацького віку, які обрали для навчання інші спеціальності. Зроблено висновок про те, що ні склад сім’ї, ні освіта батьків у цілому не дають статистично значущих відмінностей у показниках емоційного інтелекту осіб юнацького віку. Виняток становить лише показник самомотивації залежно від статі сиблінгів: найвищий рівень емоційного інтелекту загалом і самомотивації, зокрема, у сіблінгів різної статі. Установлено особливості прояву окремих показників емоційного інтелекту залжено від місця народження юнаків. Зокрема, виявлено, що емоційна обізнаність досліджуваних, які народились у місті та селищі міського типу вища ніж у тих, хто народився в селі. Визнано доцільність проведення подальшого дослідження особливостей емоційного інтелекту осіб юнацького віку, які схильні до виктимної поведінки.

Ключові слова: емоційний інтелект; особи юнацького віку; чинники емоційного інтелекту, емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, самомотивація, емпатія, здатність до розпізнавання емоцій інших людей; віктимна поведінка.

 

УДК 37.015.31:17.022.1]: 37(477)(092)

Д.М. Боднар

Генеза поглядів на питання морального виховання української молоді у педагогічній спадщині О.Р. Мазуркевича

У статті показано генезу поглядів на питання морального виховання української молоді у педагогічній спадщині ровесника ХХ століття, видатного українського вченого, педагога, методиста Олександра Романовича Мазуркевича (1913-1995 рр.). Зазначено, що роки активної праці О.Р Мазуркевича прийшлися на радянський період історії України, коли провідну роль у формуванні української наукової думки відігравали комуністична партія країни та особа її першого керівника. Результати аналізу науково-педагогічних праць вченого цього періоду свідчать про беззаперечний вплив на його погляди щодо виховання підростаючого покоління, зокрема морально-естетичного, політичного фактора. Автор наголошує на необхідності партійності виховання та викладання шкільних предметів, зокрема літератури, на основі рішень партійних з’їздів, програми КПРС, «ленінської лінії художнього розвитку суспільства». Разом з тим, він висловлює низку цінних методичних порад щодо організації морального виховання учнів на уроках літератури. Завдання літератури вчений вбачає у виховуванні людини, закоханої у працю, людини великої внутрішньої краси, високих ідеалів. Виконувати це завдання, на думку О.Р.Мазуркевича, повинні педагоги, насамперед учителі-словесники. Крім того, вчений наголошує на необхідності використання на уроках літератури тих безцінних духовних надбань, скарбів, які віками нагромаджувалися талантом і розумом українського та інших народів світу. Показано трансформацію поглядів вченого на питання навчання та виховання учнів на уроках літератури. У перші роки незалежності України О.Р.Мазуркевич отримав можливість вільно, без політичного тиску зі сторони правлячих кіл висловити свої думки щодо ролі літератури в моральному вихованні молодої людини у справді національній школі. Він підкреслював, що саме школа є осередком становлення і розвитку духовної основи народу, а засобом цього є рідне слово.

Ключові слова: О.М.Мазуркевич, педагогічна спадщина, сучасність, виховання, моральне виховання, література, українська література, учні.

 

УДК. 159.92.378:036.37.09

О.В. Брюховецька

Психологічні особливості власне управлінської толерантності як одного з компонентів професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів

У статті представлено зміст і структуру професійної толерантності керівника загальноосвітнього навчального закладу, яка містить три взаємопов’язані компоненти – власне управлінська толерантність, толерантність до взаємодії в педагогічному колективі, аутотолерантність. Подано визначення власне управлінської толерантності як одного з компонентів професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Охарактеризовано показники власне управлінської толерантності керівника загальноосвітнього навчального закладу – толерантність до невизначеності в управлінській діяльності, толерантність до змін в управлінській діяльності, толерантність до професійних стресів. Наведено результати емпіричного дослідження рівня показників власне управлінської толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів: толерантності до невизначеності в управлінській діяльності, толерантності до змін в управлінській діяльності, толерантності до професійного стресу. За результатами дослідження визначено рівень власне управлінської толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Виявлено недостатній рівень розвитку власне управлінської толерантності як одного з важливих компонентів професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів і її показників. Зроблено висновок про необхідність розвитку власне управлінської толерантності як одного з важливих компонентів професійної толерантності керівників загальноосвітніх навчальних закладів, який, на наш погляд, можна здійснити в системі післядипломної педагогічної освіти в умовах спеціально організованого навчання.

Ключові слова: професійна толерантність керівника загальноосвітнього навчального закладу, власне управлінська толерантність, толерантність до невизначеності в управлінській діяльності, толерантність до змін в управлінській діяльності, толерантність до професійних стресів.

 

УДК 159.925 : 159.954

Я.З. Василькевич

Прояв статевих відмінностей у структурі креативності школярів

У статті подано теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей гендерних відмінностей у структурі креативності особистості. Зазначено, що проблема статевих відмінностей творчого потенціалу особистості не має однозначного вирішення. У дослідженнях творчості за критерієм статі акцент робиться швидше на статевих відмінностях, аніж на статевій подібності. Виділено два підходи в дослідженнях креативності у зв’язку зі статтю: орієнтації на статеві відмінності та на статеву подібність. При прямих порівняннях показників творчості у жінок і чоловіків виявляється переважно статева подібність. Статеві відмінності виявляються за критерієм характеру взаємозв’язків змінних у жінок і чоловіків окремо. Підкреслено, що дані про статеві відмінності слід розглядати радше як свідчення на користь статевої подібності, оскільки відмінності між статями виражені незначною мірою, хоча наводяться дані на користь статистичної значущості таких відмінностей. Емпіричне вивчення особливостей статевих відмінностей у структурі креативності школярів здійснено з використанням тесту Е. Торренса (вербальна та невербальна батареї). Зроблено висновок, що моделі обдарованості хлопчиків і дівчаток співпадають, проте всі показники структурних профілів вербальної та образної креативності у дівчаток вищі: у них краще розвинена вербальна креативність і значно вищі показники «Розробленості», «Назви», «Опору замикання» образної креативності. Дослідження довело, що дівчатка краще здатні розвивати ідеї, доповнювати їх великою кількістю деталей. У дівчат краще розвинута здатність до трансформації образної інформації в словесну форму, вони дають більш абстрактні назви до виконаних малюнків. Дівчата більше здатні не дотримуватися стереотипів і тривалий час «залишатися відкритими» для різноманітної інформації, яка надходить при вирішенні проблем.

Ключові слова: вербальна та невербальна креативність, структурний профіль креативності, стать, гендер, міжстатеві відмінності та подібність.

 

УДК 316.62 – 058.836: 316.356.2

Г.С. Венгер

Порівняльний аналіз особливостей якості сімейного життя в традиційних і дистантних сім’ях

Здійснено порівняльний аналіз особливостей якості сімейного життя в традиційних та дистантних сім’ях виявив наступні тенденції. Досліджено два інститути сім’ї: традиційний та дистантний. Показано експериментальні методики, завдяки яким досліджуються особливості якості сімейного життя в традиційних та дистантних сім’ях. Констатовано, що сімейна адаптація як сімейна згуртованість характеризується гендерною неспецифічністю. Зазначено, що дистантна сім’я може вважатися потенційно дезадаптованою, адже її структурно-кількісний склад є змінним у часовій перспективі це і несе певні ризики. Встановлено, що рівень задоволеності шлюбом не залежить від типу сім’ї і свідчить про неблагополуччя досліджених родин. Встановлено, що у дистантних сім’ях більш розповсюдженою є патріархальна модель: чоловік-добувач, жінка – домогосподарка. Ця модель представляє нормативні умови жіночої субординації, характерні для традиційної гендерної культури. Відповідно тривале проживання членів сімей на відстані одне від одного формує у чоловіків тверду установку на те, що їхні подружжя повинні виконувати традиційно приписувану їм роль «домашньої господарки», «матері». Встановлено, що у традиційних сім’ях жінка намагається брати на себе лідерські функції у формуванні ієрархії стосунків, встановленні меж у поведінці та обирає засоби заохочення і покарання. Зроблено висновок, що у випадку сімей, члени якої перебувають із різних причин на відстані один від одного, відбувається порушення передусім міжособистісного компонента функціонування сімейної системи і більшої трансформації зазнають саме ролі, пов’язані з взаємодією. Зазначено, що потреби економічного характеру є більш актуальними для членів тимчасово неповних родин, тому роль заробітника займає в таких сім’ях більш високу ієрархічну позицію, ніж у традиційних сім’ях.

Ключові слова: дистантна сім’я, тимчасово неповна родина, рівень задоволеності шлюбом, традиційна сім’я, гендерна нерівність, сімейна адаптація, рольові стосунки, гендерна культура, сімейні ролі.

 

УДК 159.9.07: 377.1

Н.І. Волошко

Психосоматичні хвороби як результат впливу негативних психологічних факторів

Стаття присвячена аналізові негативних психологічних факторів, що зумовлюють розвиток певних психосоматичних хвороб. Розглянуто специфічні внутрішньоконфліктні переживання, притаманні особам із різними психосоматичними хворобами, зокрема: есенціальна гіпертензія; виразкова хвороба; бронхіальна астма; цукровий діабет; нейродерміти; ревматоїдний артрит; ендокринні порушення (гіпер- і гіпотиреоз). Автором проаналізовано та узагальнено основні теорії розвитку психосоматичних хвороб, а саме: психофізіологічна «теорія специфічності» Ф. Александера, концепція «конверсійної істерії» З. Фрейда, теорія «десоматизації і ресоматизації» М. Шура, «нейрогуморальна теорія» Г. Сельє, теорія «вихідного (базового) порушення» М. Балінта, теорія «кортиковісцерального походження психосоматичних порушень» К.М. Бикова. Окреслено 3 основні чинники, що зумовлюють розвиток психосоматичних розладів: наявність специфічних інтрапсихічних конфліктів, притаманних особам з певними хворобами; вразливість певних органів (вроджена або набута в раньому віці); стресова ситуація-прискорювач, яка впливає на хворого. З’ясовано, що особа зі специфічною вразливістю органу та характерним внутрішньоконфліктним переживанням захворіє відповідною психосоматичною хворобою лише в тому випадку, коли випадковий поворот подій в її житті мобілізує її центральний конфлікт, призводячи до руйнування психічного захисту організму; якщо відповідна стресова ситуація не виникне, не дивлячись на фізіологічну вразливість органу і інтраконфліктні тенденції, людина може ніколи не захворіти тією хворобою, до якої вона схильна психологічно й органічно.

Ключові слова: психосоматичні хвороби, специфічні внутрішньо- конфліктні переживання, фізіологічна вразливість органів, стресова ситуація.

 

УДК: 159.99

Г.О. Гулько

Профілактика невротизації особистості в ситуації досягнення

У статті проаналізовано проблему тривожності особистості та її наслідків для високомотивованих учнів старших класів, що знаходяться у гомогенному колективі за рівнем здібностей. Досліджено основні чинники невротизації особистості в ситуації досягнення: тенденції мотивації досягнення, рівень тривожності, невротичні властивості особистості, ймовірність виникнення неврозу. Запропоновано авторський тренінг профілактики виникнення невротичних властивостей особистості в ситуації досягнення, спрямований на формування та розвиток стресостійкості, індивідуально орієнтованої мотивації досягнення. Наведено результати апробації тренінгу – результати діагностики тривожності, мотивації досягнення, ймовірності неврозу та невротичних властивостей особистості. Зроблено висновки, що даний тренінг допоміг навчити дітей оптимально реагувати на життєві ситуації, стрес, контролювати власні емоції, правильно їх виражати, будувати свою діяльність з метою досягнення успіху в будь-якій справі, ефективно розподіляти час та постійно розвивати себе. Після формуючого впливу збільшилася кількість учнів, яким притаманна тенденція досягнення успіху, середній та низький рівень тривожності, низька імовірність неврозу. Тому можна стверджувати, що цей тренінг є ефективним засобом профілактики та долання появи невротичних проявів і властивостей особистості та може використовуватися психологами загальноосвітніх закладів для формування в учнів індивідуально орієнтованої мотивації досягнення.

Ключові слова: мотивація досягнення, «синдром досягнення», ситуація досягнення, тривожність, невротичні властивості особистості, профілактика, формуючий вплив, діагностика.

 

УДК 159.9.072

Т.В. Данильченко

Емпірична структура суб’єктивного соціального благополуччя

У статті відображено результати емпіричного дослідження структури суб’єктивного соціального благополуччя, яке визначається як індивідуальне переживання позитивного соціального функціонування, що відображає ступінь задоволення соціальних потреб та реалізації очікувань. Під час дослідження (686 респондентів) виявлено, що найбільш оптимальною за результатами конфірматорного факторного аналізу є п’ятифакторна модель. Перший фактор «Соціальна помітність» характеризує роль людини як агента соціальних відносин різного рівня та відображає оцінку соціальної значущості особистості. Респонденти орієнтовані на ближнє коло, широкі соціальні системи не представлені. Другий фактор «Соціальна дистантність» описує переживання особистістю відчуженості у соціальних відносинах різного рівня та відображає наявність негативних емоційних станів, пов’язаних із незадовільними соціальними стосунками особистості. Соціальна зв’язність не була виділена як цілісне позитивне переживання. Третій фактор «Гарні стосунки з близькими» відображає позитивні уявлення про сімейні та дружні стосунки. До даного фактора увійшли параметри соціальної підтримки. Четвертий фактор «Соціальне схвалення» описує сприймання особи реакції інших на власні досягнення. Ключовим параметром виявилася повага як зовнішнє визнання статусу. П’ятий фактор «Позитивні соціальні переконання» фіксує наявність позитивних соціальних уявлень про інших людей (їхню довіру, доброту, чесність). Судження про позитивне майбутнє великих соціальних систем в даний фактор не увійшли. Подальша робота полягатиме в розробці та валідизації тесту, що вимірюватиме рівень суб’єктивного соціального благополуччя.

Ключові слова: суб’єктивне соціальне благополуччя, соціальна помітність, соціальне схвалення, соціальна дистантність, конфірматорний факторний аналіз

 

УДК 371.134:159.9

Н.В. Дметерко

Бар’єри рефлексивного мислення та їх нівелювання засобами глибинної психокорекції

Проаналізовано представленість проблеми рефлексивного мислення у наукових джерелах. Встановлено, що рефлексивне мислення розглядають з точки зору зовнішньої обумовленості змістом і завданнями діяльності. Зроблено висновок, що проблема бар’єрів рефлексивного мислення була у загальному вигляді представлена у низці досліджень, але не були визначені конкретні шляхи її розв’язання. Розкрито феномен рефлексивного мислення з позицій психодинамічного підходу, що розробляється у дослідженнях академіка НАПН України Т.С. Яценко. Показано дію психологічних захистів як бар’єрів рефлексивного мислення та їх глибинні витоки. Поставлена проблема суб’єктивізму (викривлень) психічного відображення. Визначено новий напрям розробки проблеми рефлексивного мислення у зв’язку з нівелюванням когнітивних викривлень, обумовлених дією психологічних захистів. Розкрито ряд теоретичних положень психодинамічної парадигми, які є засадничими для розробки проблеми рефлексивного мислення: закономірності функціонування цілісної психіки в єдності і одночасно асиметрії свідомої та несвідомої сфер, що презентує «Модель внутрішньої динаміки психіки»; системність дії психологічних захистів (базальні та ситуативні). У науковий обіг дослідження вводиться категорія внутрішньої суперечливості психіки, що визначає новий погляд на «проблему» як центральну категорію психології мислення. Розкрито організаційно-методологічні засади глибинної психокорекції за методом АСПП у розрізі їх дії з нівелювання психологічних захистів, зокрема: принципи організації; управління мисленнєвою діяльністю особи відповідно до законів позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції.

Ключові слова: рефлексивне мислення, психодинамічна теорія, глибинна психокорекція, феномен психічного, психологічні захисти, едіпальна залежність, когнітивні викривлення, позитивна дезінтеграція і вторинна інтеграція.

 

УДК 159.973: 159.922.1

М.О. Дубовик

Фактори, що пов’язані з поведінковими проявами сексуальності осіб із розладами аутистичного спектра підліткового та юнацького віку

Стаття присвячена дослідженню сексуальної сфери осіб з розладами аутистичного спектра. Розглянуто фактори, що пов’язані з поведінковими проявами сексуальності осіб з аутизмом підліткового та юнацького віку. Здійснено теоретичний аналіз чинників, що можуть провокувати проблемну сексуальну поведінку осіб із РАС. Автор наголошує на ролі сутнісних характеристик аутизму у формуванні таких проблем як нестача та неадекватність знань і уявлень у сфері сексуальності, а також нездатність відрізнити прийнятну поведінку від неприйнятної. Перевірено гіпотезу про зв’язок рівня інтелекту, ступеня вираженості основних симптомів аутизму, рівня соціального функціонування, а також різних стилів виховання, із поведінковими проявами сексуальності осіб із РАС. Встановлено вагомий вплив фактора діагнозу: особи з РАС значимо відрізняються від своїх однолітків без порушень розвитку за рівнем вираженості проблемної сексуальної поведінки. Дослідження виявило, що з підвищенням рівня соціального функціонування та статевого виховання, підлітки та юнаки з РАС демонструють більш адекватну сексуальну поведінку. Рівень інтелектуального розвитку та ступінь вираженості основних симптомів аутизму не показали значимих зв’язків із проявами сексуальної поведінки осіб з розладами аутистичного спектра. Встановлено також зв’язок особливостей виховання у сім’ях дітей із РАС з проявами проблемної сексуальної поведінки останніх. На основі отриманих результатів дослідження зроблено висновок про важливу роль факторів діагнозу, рівня соціалізації та стратегій виховання для функціонування сексуальної сфери осіб з РАС підліткового та юнацького віку.

Ключові слова: розлади аутистичного спектра, сексуальність, сексуальна поведінка, соціальне функціонування, батьківські стилі виховання, основні симптоми аутизму, статеве виховання, рівень інтелектуального розвитку.

 

УДК159.9.072.433

О.О. Дуднік

Ціннісний аспект професійного самовизначення випускників шкіл-інтернатів

У статті наведено результати емпіричного дослідження ціннісного аспекту професійного самовизначення випускників шкіл-інтернатів. Досліджено кількісні показники ціннісних орієнтацій випускників шкіл-інтернатів та випускників загальноосвітніх шкіл у контексті професійного самовизначення. Наведено результати факторного аналізу ціннісних орієнтацій випускників шкіл-інтернатів. Виявлено суперечливий характер ціннісних орієнтацій досліджуваних у контексті професійного самовизначення: недостатня цінність роботи у поєднанні з високою цінністю матеріально забезпеченого життя та розваг. За результатами дисперсійного аналізу виявлено особливості прояву факторів ціннісних орієнтацій випускників шкіл-інтернатів, порівняно з випускниками загальноосвітніх шкіл. Підтверджено, що недостатньою є цінність роботи, насамперед для дівчат – випускників шкіл-інтернатів, водночас для хлопців цінність роботи є досить високою. Визначено, що незалежно від статі фактори «Пізнання» та «Продуктивність» мають більшу вагу для випускників шкіл-інтернатів, ніж для випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Натомість фактор «Суспільна активність» має більшу вагу для випускників загальноосвітніх навчальних закладів, особливо для дівчат, ніж для випускників шкіл-інтернатів. Визнано доцільність розробки та апробації програми психолого- педагогічного супроводу професійного самовизначення випускників шкіл-інтернатів.

Ключові слова: професійне самовизначення особистості, випускники шкіл-інтернатів, ціннісні орієнтації, суспільна активність, цінність роботи.

 

УДК 159.925 – 057.87

Н.М. Заболотна

Когнітивний стиль «гнучкість-ригідність пізнавального контролю» в структурі стильової організації інтелектуальної діяльності студентів

У статті розглядаються особливості становлення та сучасного періоду проблеми дослідження диференціально-психологічних аспектів пізнавальної сфери. Зосереджується увага, зокрема, на феноменології стильової організації психічної реальності людини; аналізуються теоретико-методологічні підходи вивчення когнітивно-стильової організації інтелектуальної діяльності. З позицій М. О. Холодної розглядається проблема формування поняття «когнітивний стиль», неоднозначність взаємозв’язків когнітивно-стильових утворень з іншими психічними утвореннями, стабільність когнітивно-стильових параметрів. Охарактеризовано стан дослідження проблеми когнітивних стилів в українській психології. Подано детальну описову психологічну характеристику когнітивного стилю «ригідність-гнучкість пізнавального контролю» та методики «Словесно-кольорової інтерференції» Дж. Струпа для його діагностики. Представлено процедурні аспекти організації дослідження та інтерпретації ефекту інтерференції в експерименті Дж. Струпа. Викладено результати емпіричного дослідження взаємозв’язку когнітивного стилю «ригідність-гнучкість пізнавального контролю» та успішності навчальної діяльності студентів. Виявлено, що полюс ригідності співвідноситься з більш низькою успішністю навчальної діяльності; із поглибленням професійної складової навчального процесу кількість «гнучких» студентів зростає (кількість «гнучких» студентів на старших курсах збільшується, порівняно з молодшими). Обґрунтовано перспективність сучасних досліджень в даному напрямку, зокрема це стосується впливу когнітивного стилю на успішність і результативність навчальної діяльності.

Ключові слова: стиль, когнітивний стиль, «ригідність-гнучкість пізнавального контролю», інтелект, інтелектуальна діяльність, ефект інтерференції, «Словесно-кольоровий тест Струпа», успішність навчальної діяльності.

 

УДК 159.9:340.63

Н.В. Завязкіна

Формування поняття «обмежена осудність» в історичному контексті

У статті розкрито неоднозначність поняття «обмежена осудність» в історичному контексті. Проаналізовано, що відсутність чітко визначеної позиції стосовно даної проблеми у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях, можливі правові наслідки – все це разом визначає актуальність вказаної проблеми та підкреслює необхідність більш глибокого дослідження теоретичних і практичних аспектів зазначеної категорії. Розглянуто питання необхідності визнання психологічного критерію обмеженої осудності як одного з домінуючих чинників у причинно-наслідковому ланцюгу здійснюваного протиправного діяння. Доказано, що кримінально-правові категорії осудності, неосудності та обмеженої осудності тісно переплітаються з категоріями психології, судової психіатрії, філософії. Вирішення проблем осудності, неосудності та обмеженої осудності є комплексним та можливе лише на стику наук, із широким застосуванням знань, розроблених представниками цих наук. Оскільки при обґрунтуванні будь-якого нового науково-практичного поняття, особливо такого, що знаходиться на перетині галузей, необхідним стає аналіз існуючої проблематики за весь період існування, стає зрозумілим вчасність психологічного аналізу даної проблеми в історичному контексті. Зроблено висновок, що введення до нового кримінального законодавства України норми обмеженої осудності, зумовило проведення численних досліджень у різних галузях та стало одним із основних досягнень сучасної законотворчості, яке спонукає судові галузі наук (психології, психіатрії, юриспруденції) до ґрунтовної розробки цієї проблеми з метою удосконалення нормативно-правової регламентації судово-експертної діяльності.

Ключові слова: обмежена осудність, історичний погляд, психологія, експертиза, законодавство, інтелект, воля.

 

УДК 159.922.7

В.І. Зоріна

Розвиваюча програма особистісного розвитку підлітка, обумовлена впливом ідеального образу дорослого

У статті визначено сутність поняття «ідеальний образ дорослого як чинник особистісного розвитку» – персоналізована системна структура, що відбиває уявлення підлітка про себе ідеального у часовій перспективі. Виділено зміст і складові ідеального образу дорослого як чинника особистісного розвитку підлітка: Я-реальний (реальна), Я-ідеальний (ідеальна), Реальний дорослий, Ідеальний дорослий. Обґрунтовано застосування різних способів методу самоопису (провідного в нашому дослідженні): семантичного диференціалу, методики діагностики міжособистісних відносин, творів. Представлено емпіричну чотирифакторну модель образу ідеального дорослого. Зазначено, що ідеологія розвиваючої програми базувалася на результатах констатуючого експерименту: на емпірично виявленій структурі уявлення про себе і про ідеальний образ, доповненій відомостями про ідентифікацію зі значимими соціальними фігурами (SSST) і зміст Я-концепції (ДМВ). Виділено в розвиваючій програмі вольовий, комунікативний та емоційний аспекти. Описано розвиваючу програму особистісного розвитку підлітка, обумовлену впливом ідеального дорослого. Надано оцінку ефективності розвиваючої програми. Визначено, що найбільш ефективною вона буде під час кризи особистісного зростання, ознаки якої були встановлені у дев’ятикласників. Зазначено, що статистично достовірно збільшилася кількість школярів, які були здатні сформулювати свою життєву позицію; уявлення про майбутнє стало більш реалістичним та інтегрованим майже для половини учасників розвиваючої програми. Констатовано, що програму, яка була розроблена та апробована в нашому дослідженні, можна рекомендувати для учнів загальноосвітніх шкіл та інших закладів освіти.

Ключові слова: ідеальний образ дорослого як чинник особистісного розвитку підлітка, емпірична чотирифакторна модель ідеального образу дорослого, ідеальний та реальний дорослий, метод самоопису, розвиваюча програма особистісного розвитку підлітка.

 

УДК 159.923.5

А.О. Іванченко

Переваги життєтворчої креативності в психосоматичному та біоенергетичному аспектах

У статті виявлено позитивний вплив креативності на сомофізіологію та психоенергетику людини. Креативність розглянута як життєтворча динамічна спрямованість. Доведено, що рівень духовного розвитку та зняття лінгво-блока каталізують креативне розкриття, що в сукупності приводить до життєвого оптимізму та психо-сомонормалізації. Були зафіксовані: позитивна самооцінка, здатність адекватно ідентифікуватися в соціумі, успішна життєва самоорганізація та енергозбалансованість організму (як показник стану здоров’я). Розкрито дуалістичний характер креативності: на початковому етапі вона фігурує як умова у процесі розвитку духовності, формування життєвої проекції, стабілізації здоров’я та побудови позитивного алгоритму екзистенції; на наступному етапі вона виступає результатом – людина приймає її як основну подальшу перспективу в житті, причому, проекція на посилення духовності стимулює розвиток креативності і, навпаки, прояв креативності розширює діапазон духовності, а древнєсхідні мистецтва самовідновлення організму зміцнюють психосоматичний стан. Обґрунтовано положення, що біополе всіх біологічних істот є як захисною капсулою від зовнішнього ушкодження, так і механізмом енергообміну з навколишнім середовищем. Показано, що древнєсхідні мистецтва відновлення психофізіологічного здоров’я, включаючи систему Рейкі, є допоміжними способами, що позитивно впливають на організм та екзистенцію людини. Уперше було дано наукове обґрунтування вченню та системі Рейкі, техніці його застосування та визначено психолого- філософську базу системи Рейкі (з точки зору позитивного впливу цієї системи на відновлювальні процеси в організмі).

Ключові слова: психосомофізіологія, креативність, взаємна енер- гоциркуляція, життєва самоорганізація, система (само)відновлення організму – Рейкі.

 

УДК 378.147=20:614.252-057.875

І.П. Камінська

Якісні показники динаміки рівня сформованості деонтологічної культури в умовах англомовного навчання

У статті проаналізовано та оцінено ефективність впровадження програми, яка розроблялася для формування деонтологічної культури майбутніх медиків засобами іноземної мови та здійснювалася шляхом порівняльного аналізу з результатами досліджуваних контрольної групи за допомогою методів первинної і вторинної математичної статистики. Визначено якісні показники динаміки рівня сформованості деонтологічної культури в умовах англомовного навчання. Досліджено зміни на рівні когнітивного компонента деонтологічної культури, яке проводилося шляхом бесід і за допомогою опитувальника. Порівняно дані інтелектуальних знань майбутніх медиків до і після експерименту та показано у процентному співвідношенні. Представлено зміни рівня емпатійних здібностей студентів після проведеного комплексу розвивальних вправ на заняттях англійської мови. Описано також зміни у показниках середнього рівня емпатійності студентів. Виявлено і представлено показники рівня емоційного інтелекту та типу поведінки у професійній діяльності майбутнього медика, які дозволили з’ясувати емоційно-ціннісні компоненти деонтологічної культури у респондентів. Порівняно показники рівня емоційного інтелекту до і після проведеного розвивального навчання. Проаналізовано динаміку змін термінальних цінностей у формуванні деонтологічної культури засобами англомовного навчання. Крім того, здійснено аналіз результатів апробації експериментального розвивального навчання на заняттях англійської. Отримані дані узагальнені та результати представлено у вигляді діаграми. Показано порівняльну картину формування ко- мунікативних та організаторських умінь як складових деонтологічної культури після проведеного розвивального навчання англійської мови. Емпірично зафіксовано динаміку змін у психології особистості майбутніх медиків, зокрема інтелектуальній, вольовій, емоційній і діяльнісній.

Ключові слова: деонтологічна культура, студент-медик, емоційно- ціннісний компонент, когнітивний компонент, конативний компонент, методи психологічної діагностики, англомовне навчання.

 

УДК 316.61

І.В. Кахно

Особистісне становлення майбутнього лікаря в умовах вищого навчального медичного закладу

Автор акцентує увагу на особистісному становленні майбутнього лікаря в умовах медичного ВНЗ. Зазначається, що основними засобами реалізації вищезазначеної проблеми є особистісно-зорієнтовані психолого-педагогічні технології, в центрі яких знаходиться унікальна цілісна особистість, яка прагне максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна до усвідомленого і відповідального вибору в різноманітних життєвих ситуаціях. Зауважується, що майбутній лікар повинен мати навички саморегуляції, позитивне емоційне налаштування на здійснення лікувальної діяльності, готовність до професійного й особистісного росту, активність й мобільність при рішенні клінічних задач, значний запас спеціальних психолого-педагогічних знань, а також уміти їх поповнювати, розвивати і творчо застосовувати у професійній діяльності, що досягається в результаті успішної професійної підготовки. Розкриваються змістовно-сутнісні чинники становлення ціннісно- смислової сфери й морально-етичних якостей студентів медичних вишів. Особистісні чинники розглядаються як складові характеристики професіогенезу майбутніх лікарів. Наголошується на необхідності в системній модернізації вищої освіти, оновленні її змісту та технологій, перегляді критеріїв оцінки її якості і результативності. Відтак автор акцентує увагу на необхідності забезпечення і реалізації такої моделі спеціаліста, в якій би інтегрувалися професійні, творчі, духовно-моральні та ділові якості особистості. Стверджується, що вивчення майбутніми лікарями психологічних дисциплін сприятиме становленню їх професійної компетентності й особистісному зростанню.

Ключові слова: особистість, особистісне становлення, особистісні чинники, майбутній лікар, професійна підготовка, професіогенез, ціннісно-смислова сфера, морально-етичні якості, викладання психологічних дисциплін.

 

УДК 159.923.2

Л.М. Кобильнік, Т.А. Каткова

Психологічний супровід процесу самоактуалізації особистості майбутніх фахівців

У статті розглянуто феномен самоактуалізації, який вважається досягненням найвищого ступеня духовного розвитку майбутніх фахівців (на прикладі студентів-психологів та студентів-педагогів). Запропоновано методику психологічного супроводу процесу самоактуалізації особистості майбутніх фахівців під час навчання у ВНЗ шляхом вивчення зв’язку даного процесу з ціннісними орієнтаціями та захисними механізмами. Ознайомлення з теоретичними основами процесу самоактуалізації забезпечило усвідомлення студентами своїх індивідуальних особливостей, поглибило їх уявлення про себе і свій актуальний стан. Встановлено, що студентам-психологам більш властиві якості самоактуалізуючої особистості, ніж студентам-педагогам. Виявлено розбіжності у мотиваційно-потребнісній сфері студентів, що свідчить про ступінь незадоволеності поточною життєвою ситуацією, внутрішньою конфліктністю. Обґрунтовано необхідність виявлення захисних механізмів, що стримують розвиток особистості студентів, уповільнюють процес їх самореалізації. Проаналізовано відповіді студентів на творчі завдання. Встановлено, що вони спроможні виділити конкретні якості, які у них є, які вимагають подальшої роботи, усвідомлюють наявність перешкод і труднощів у самоактуалізації своєї особистості та намічають шляхи самовдосконалення. Використано кореляційний аналіз за критерієм Крамера-Уелча. В статті окреслено шляхи подальшого вивчення проблеми дослідження.

Ключові слова: захисні механізми, мотиваційно-потребнісна сфера особистості, розвиток, самоактуалізація, ціннісні орієнтації.

 

УДК 159. 923. 2

Ю.В. Ковальчук

Психолого-організаційна технологія розвитку професійної Я-концепції офіцерів оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби України

У статті зазначено, що від рівня розвитку професійної Я-концепції офіцера оперативно-розшукового підрозділу залежать динаміка його професійного становлення, вдосконалення професійних навичок, успішність входження до професійної спільноти. Викладено результати аналізу останніх досліджень і публікацій з розвитку професійної Я-концепції. Встановлено, що умовою розвитку професійної Я-концепції є комплексний психологічний супровід професійної діяльності, який відповідає умовам, в яких відбувається процес розвитку; ураховує індивідуальні особливості особистості, її внутрішній потенціал, сприяє реалізації програми саморозвитку професіонала. Зроблено висновок, що одним із найбільш ефективних засобів розвитку професійної Я-концепції є психолого-організаційна технологія. Описано психолого-організаційну технологію, метою якої є забезпечення самозмінювання і корекції поведінки офіцерів ОРП, а основними завданнями: сприяти виробленню учасниками адекватного, реалістичного уявлення про самого себе як професіонала (когнітивний компонент); розвивати в учасників навички самоспостереження і самопрограмування, дати можливість перевірити свої думки і почуття, розвивати самоповагу і готовність сприймати себе реального у професійному житті (емоційний компонент); розвивати уявлення про себе як про суб’єкта міжособистісної, у тому числі конфліктної, професійної взаємодії, скорегувати особистісні проблеми офіцерів ОРП пов’язані з професійним спілкуванням, розвивати лідерські якості, впевненість у собі, здатність до емпатії, як важливі характеристики професіонала (поведінковий компонент); розвивати навички учасників тренінгу із саморегуляції психічних станів (регулятивний компонент). Обґрунтовано ефективність запропонованої психолого-організаційної технології.

Ключові слова: психолого-організаційна технологія, професійна Я-концепція, розвиток особистості, умови, завдання.

 

УДК 378.147+614.253.4

І.Л. Козова

Мотивація до навчального процесу студентів-стоматологів у різних системах сучасної освіти

Стаття присвячена з’ясуванню стану мотиваційної сфери навчальної діяльності студентів стоматологічного факультету медичного вищого навчального закладу. Констатовано, що, в основному, науковцями досліджуються зміна мотивації студентів до навчання у виші, порівняно з мотивацією до навчання школяра та особливості розвитку навчально-пізнавальної діяльності студентів упродовж різних періодів професійного навчання. Проведено порівняльний аналіз змісту мотивів у студентів, що навчалися за традиційною системою навчання, яка панувала до введення кредитно-модульного оцінювання знань у медичних вишах та після її введення. Аналіз охоплював комунікативні мотиви, мотиви уникнення, мотиви престижу, професійні мотиви, мотиви творчої самореалізації, навчально-пізнавальні мотиви, соціальні мотиви. Встановлено, що і у студентів, які навчалися за традиційною системою, і у тих, які навчалися в умовах Болонської кредитно-модульної системи навчання переважає середній рівень мотивації за вказаними складовими. Виявлено незначне збільшення рівня навчальної мотивації та мотивів творчої самореалізації у студентів-стоматологів в умовах Болонської кредитно-модульної системи навчання, при цьому незмінним залишилися професійні мотиви. Доведено, що мотивація студентів до навчання стоматологічної справи не настає автоматично із введенням Болонської кредитно-модульної системи навчання. Підкреслено існування психолого-педагогічного завдання формувати у студентів мотивацію до здобуття професійних знань.

Ключові слова: навчальна мотивація, комунікативні мотиви, мотиви уникнення, мотиви престижу, професійні мотиви, мотиви творчої самореалізації, навчально-пізнавальні мотиви, соціальні мотиви, кредитно-модульна система навчання.

 

УДК 159.923.35:316.612

Н.В. Корчакова

Когнітивні основи розвитку просоціальної поведінки

Стаття висвітлює проблеми розвитку когнітивних основ просоціальної поведінки. Зазначається, що поведінка на користь іншої людини багатогранна, її розвиток є динамічним процесом, який охоплює всі аспекти феномена. Аналізуються дослідження центрального аспекту просоціальної стратегії – її когнітивні основи. У статті виокремлюються дві наукові лінії аналізу когнітивних структур просоціальності: вивчення вікового генезу системи ментальних утворень понятійного плану та становлення механізмів соціального пізнання. Обговорюються вітчизняні та зарубіжні дослідження, присвячені вивченню змісту уявлень про поведінку допомоги та альтруїстичні вчинки. Висвітлюються онтогенетичні аспекти засвоєння просоціальних понять, аналізуються питання вивчення змістового компоненту дитячих уявлень, моральних знань, оціночних суджень, переконань. Особлива увага зосереджується на дослідженнях, що простежують зв’язок просоціальної поведінки з загальним рівнем розвитку когнітивної сфери, здатністю розуміти внутрішній світ партнерів по спілкуванню, виокремлювати наміри, стани, бажання іншої людини, враховувати їх при виборі стратегій власної поведінки. У роботі здійснено аналіз досліджень, спрямованих на вивчення процесуальної складової прийняття альтруїстичних рішень, виокремлення соціально-пізнавальних процесів, які лежать в основі поведінкового вибору. Стверджується, що дитяча система уявлень про сутність просоціальної поведінки пов’язана із загальним когнітивним розвитком, тому її основи закладаються в період дошкільного віку і оформлюються у цілісну систему уявлень до кінця епохи дитинства. Обґрунтовується ідея наявності індивідуальних відмінностей у соціальній обробці інформації просоціального змісту, особливостей когнітивних операцій декодування соціальної ситуації.

Ключові слова: просоціальна поведінка, когнітивні процеси, просоціальні поняття, альтруїстичні уявлення, модель соціального пізнання, вікові періоди.

 

УДК 159.923.2:159.9-057.875

О.Д. Кресан

Психологічні аспекти дослідження усвідомлення студентами життєвих подій за допомогою психосемантичних методів

У статті здійснено дослідження усвідомлення студентами життєвих подій за допомогою психосемантичних методів. Проаналізовано основні підходи до проблеми свідомості та усвідомлення у психології, визначено, що усвідомлення пов’язано з мовою та мовленням особистості: щоб усвідомити життєву подію та її значення і сенс у своєму житті необхідно мовленнєве оформлення даної події у словах, описах, життєвих історіях тощо. Проведено емпіричне дослідження усвідомлення студентами життєвих подій за допомогою психосемантичного методу – семантичного диференціалу. Описано хід і результати дослідження, проведено факторний аналіз результатів. Виділено чотири фактори, в яких найвищі показники відсотка загальної дисперсії, значення шкал наведено у матриці повернутих компонент по всіх чотирьох факторах. Показано шкали, які мають найвищі і найнижчі значення. Виділено наступні фактори усвідомлення студентами життєвих подій. Фактор «Емоційна насиченість події» відображає усвідомлення життєвої події як емоційного явища, що має позитивний і негативний полюс. Фактор «Оволодіння та переживання події» відображає внутрішню роботу особистості над подією, внутрішньоособистісний аспект події для людини, що включає також переживання даної події. Фактор «Усвідомленість, осмисленість події», в якому виділяється раціональний, свідомий компонент події, що розуміється досліджуваними як така, що осмислюється та усвідомлюється. Четвертий фактор «Спонтанність події» – характеристика події як несподіваної, миттєвої, неочікуваної. Виявлені особливості усвідомлення студентами життєвих подій дають уявлення не лише про явище життєвих подій у свідомості, а й допомагають зрозуміти природу свідомості людини та процес саморозвитку особистості.

Ключові слова: життєві події, усвідомлення, психосемантичний метод, семантичний диференціал, факторний аналіз, переживання, емоційна насиченість події, оволодіння подією, осмисленість події, спонтанність події.

 

УДК 316. 614

Н.І. Кривоконь

Волонтерська діяльність як чинник розвитку життєстійкості українців

У статті аналізуються суттєві особливості вітчизняної волонтерської діяльності, що актуалізувалася як відповідь суспільства на трагічні події в Україні та неспроможність відповідних державних інституцій належним чином виконувати свої функції. Пропонується розглядати волонтерську діяльність в контексті розвитку життєстійкості громадян та як важливу умову для подолання скрутних і кризових життєвих ситуацій у різних сферах буття. Визначається, що розвиток життєстійкості робить людину не лише більш витривалою у кризових обставинах, але і передбачає «увімкнення» певних вольових механізмів, підвищення рівня активності, дієвості, посилює орієнтацію на життєві смисли та гуманістичні цінності, створює підґрунтя для наснаження. Життєстійкі характеристики та установки можуть формуватися упродовж життя, зокрема, і внаслідок підтримки з боку соціального оточення, підкріплюватися та фіксуватися життєвим досвідом, а також виступати складовими особистісного ресурсу людини. Підкреслюється, що для підвищення рівня життєстійкості людей – потрібно виявляти активність, небайдужість до ситуації, розвивати відповідальність, бути креативним, добре орієнтуватися у ресурсах та способах їх мобілізації. Власне, волонтерська діяльність повною мірою уможливлює забезпечення такого розвитку. Причому, це стосується як тих, кому надається підтримка, так і самих волонтерів. Робиться висновок про необхідність подальшого дослідження волонтерської діяльності в інтерактивному аспекті та про важливість розробки системи заходів, що спонукатимуть людей до наснаги та розвитку життєстійкості.

Ключові слова: волонтерська діяльність, просоціальна активність, життєстійкість, ресурси особистості в умовах кризи.

 

УДК 159.947.5

Л.І. Кузьо

Теоретико-методичні засади дослідження параметрів часової перспективи та рівнів мотивації вивчення студентами англійської мови

Визначено часову перспективу як один із важливих факторів мотивації поведінки суб’єкта. Наголошено, що специфічність та особливість подій, що знаходяться в основі часової перспективи студента, визначають її зміст, впливають на активність та ініціативність суб’єкта учбового процесу, формують у нього почуття задоволеності навчанням та усвідомлення ним особистісної значущості від результатів здобуття нових знань. Проаналізовано близькі за змістом терміни: життєві цілі, життєві плани, уявлення про майбутнє, прогностична здатність, часова орієнтація, часова перспектива, часова транспектива. Виділено мотиваційні об’єкти, які відображають окремі аспекти особистості самого суб’єкта; дії і прагнення суб’єкта, спрямовані на саморозвиток, самореалізацію в учбовій діяльності та професії; прагнення до активності в цілому, в учбовій і професійній діяльності, зокрема. Зроблено висновок, що наявність часової перспективи та визначеність у професійних планах суттєвим чином змінюють ставлення суб’єкта до навчальних завдань, поглиблюючи рівень його мотивації. Досліджено параметри часової перспективи: змістові особливості, віддаленість, тривалість, насиченість розподілу об’єктів у різні періоди, рівень реалістичності, оптимістичності, чіткості, яскравості, визначеності уявлень цих об’єктів суб’єктом. Виокремлено рівні мотивації вивчення англійської мови, що відображені в кількісних показниках мотивів учбової діяльності, у здійсненні вибору професії, яка передбачає різний рівень вивчення англійської мови та в обсязі засвоєння студентами вказаної дисципліни. Встановлено, що в досліджуваних студентів представленість різних категорій мотиваційних об’єктів їх часової перспективи є нерівномірною. Найбільшою є кількість тих із них, які співвідносяться із прагненнями суб’єкта до самореалізації. Переважають ті категорії мотиваційних об’єктів часової перспективи, що відносяться до прагнень самореалізації та саморозвитку.

Ключові слова: часова перспектива, параметри, мотиваційні об’єкти, рівень мотивації, змістові особливості, насиченість, віддаленість, тривалість, мотив, учбова діяльність.

 

УДК 159.946.3

О.В. Лахтадир

Психологічна структура комунікативної компетентності студента-майбутнього фахівця з фізичного виховання

У статті проаналізовано поняття та структура комунікативної компетентності. Створено психологічну модель комунікативної компетентності фахівця з фізичної культури і спорту. Досліджено особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього фахівця з фізичної культури і спорту. У своєму дослідженні ми виділяємо чотири основних компоненти комунікативної компетентності: комунікативно-когнітивний (пізнавальний), комунікативно-мовленнєвий, комунікативно-перцептивний і комунікативно-інтерактивний. До комунікативно-когнітивного компонента комунікативної компетентності належать такі характеристики суб’єкта: комунікативні знання, досвід спілкування, позитивні особистісно-комунікативні настановлення. Комунікативно-мовленнєвий компонент комунікативної компетентності включає в себе: вміння говорити, вміння слухати, невербальні засоби спілкування. Комунікативно-перцептивний компонент комунікативної компетентності містить: здатність до емпатії; здатність до регулювання емоційного стану у взаємодії; здатність до адекватного міжособистісного сприймання; здатність до діалогічного стилю взаємодії в професійно- комунікативних ситуаціях. Комунікативно-інтерактивний компонент комунікативної компетентності включає в себе: володіння гнучкою стратегією спілкування; володіння тактикою організації взаємодії; здатність до конструктивної поведінки в конфліктній ситуації; володіння технікою переконання у взаємодії. Зроблено висновок, що комунікативна компетентність є складним особистісним утворенням; це сукупність комунікативних знань, умінь і навичок, потрібних фахівцю для ефективного виконання своєї професійно-комунікативної діяльності. Запропонована нами структура комунікативної компетентності містить чотири основних компоненти: комунікативно-когнітивний, комунікативно-мовленнєвий, комунікативно-перцептивний і комунікативно-інтерактивний, які слугують інструментом реалізації комунікативно-професійної діяльності майбутнього фахівця з фізичної культури і спорту.

Ключові слова: комунікативна компетентність, психологічна структура комунікативної компетентності, основні компоненти комунікативної компетентності.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Загальна характеристика психологічної специфіки непсихотичних особистісних розладів (за МКХ-10)

Констатується, що в клінічній картині психогеній простежується чіткий зв’язок між особливостями характеру і способом реагування при дії психотравми: інтенсивність і гострота емоційного й особистісного реагування залежить від вродженно-конституціональних і характерологічних особливостей індивіда. Встановлено, що дія психотравмуючих подій провокує виникнення декомпенсацій, що закріплюють невротичну поведінку і загострюють патологічні риси. Встановлено, що соматогенії в цій проблематиці досі не знайшли достатнього відображення. Досліджено, що психологічна специфіка непсихотичних розладів виражається в: 1) надмірно інтенсивному, неадекватному, невідповідному силі стимуляції емоційному реагуванні, провокує виникнення поведінкових порушень, супроводжуваних невротичними і психопатичними симптомами; 2) таких, що не досягають рівня патології когнітивних порушеннях, проте роблять істотний вплив на поведінку, адаптивні можливості особистості і характер взаємодії з оточуючими; 3) у порушенні системи відносин особистості: до себе, до інших людей і світу в цілому. Встановлено, що метою психотерапевтичного впливу в клініці непсихотичних розладів є досягнення саногенного ефекту шляхом активації основних механізмів особистісної трансформації пацієнта, яка відбувається завдяки специфічним психотерапевтичним впливам і інтервенціям. Зроблено висновок, що завданнями психотерапії пацієнтів із соматичними захворюваннями є корекція неефективних механізмів психологічного захисту, корекція внутрішньої картини хвороби та адаптація до хвороби, корекція наслідків впливу хвороби на психіку, а також формування адаптивних способів поведінки, а головна ж мета психотерапевтичної допомоги при соматогенних полягає у відновленні особистісного «Я» пацієнта.

Ключові слова: психологічна специфіка непсихотичних особистісних розладів, клінічна картина, психотравма, психотерапевтичний вплив, психотерапевтична допомога, відновлення, особистісне «Я», пацієнт, психотерапія.

 

УДК 159.923

М.В. Мальцева

Економічна реальність дітей молодшого шкільного віку

Проаналізовано емоційний компонент ставлення дітей молодшого шкільного до багатства та бідності через вивчення оцінних ставлень, неусвідомлених або мало усвідомлюваних психічних феноменів особистості як результат складної пізнавальної діяльності, в якій поєднані когнітивні компоненти й афективно-особистісні фактори. Досліджено індивідуальний стиль поведінки, переживання й реагування в значимих і конфліктних ситуаціях, прихованих від спостереження аспектів особистості молодших школярів. Зроблено висновок, що до багатства діти молодшого шкільного віку ставляться, здебільшого, позитивно, до бідності, навпаки, негативно. Крім того, визначено, що ставлення до цих суспільних явищ має деякі відмінності залежно від статі. Виявлено динаміку емоційного фону ставлення до багатства, що свідчить про стабільність емоційної оцінки дівчат і вираженої тенденції спаду у хлопців позитивного фону та набуття ними нейтрального. Проаналізовано, що позитивний емоційний фон у ставленні до бідності був присутній лише в дівчаток у віці 8-10 років, нейтральний фон мали і хлопчики, і дівчатка, що з дорослішанням простежується тенденція до збільшення цього відсотка учнів. Зауважено, що економічні цінності визначаються через структурні компоненти, які у свідомості індивіда передбачають структуризацію, оформлення стимулів і надання їм певного значення. Виявлено основні цінності дітей молодшого шкільного віку, що обумовлюють статус багатства: гроші, дім, автомобіль, басейн, фонтан та домашні тварини. Зазначено фактори, що обумовлюють статус бідності: дім, дощ і домашні тварини. Констатовано, що найвагомішим фактором в ієрархії цінностей молодших школярів є дім. Зафіксовано динаміку емоційної оцінки, яка показує, що з дорослішанням хлопці й дівчата все більше вступають в економічні відносини, набувають деяких економічних знань, спостерігають економічну реальність, вчаться аналізувати, порівнюють себе з однолітками за матеріальною ознакою, і ставлення до багатства та бідності набуває більш свідомого змісту. Охарактеризовано, як ставлення до багатства та бідності дає нам змогу більш об’єктивно й комплексно виявити формування оцінки економічної реальності молодших школярів.

Ключові слова: багатство, бідність, економічна реальність, економічні цінності, емоційний компонент, гроші, дім, методика «Малюнок сім’ї», молодший шкільний вік.

 

УДК 159.922.7:616-036.81

М.О. Марценюк

Особливості переживання криз і методи надання психологічної допомоги дітям у кризових ситуаціях

У статті розглянуто актуальне сьогодні питання – це збереження психологічного здоров’я дітей і підлітків в контексті здійснення психологічного супроводу при проходженні та переживанні ними різного роду криз. Здійснено аналіз сутності категорії «криза», висвітлено основні різновиди криз та кризових ситуацій, що переживаються особистістю в процесі становлення і розвитку. Аналізується природа виникнення та умови перебігу життєвих криз. Висвітлюються різні думки вчених щодо природи їх виникнення, серед яких найцікавішим є бачення життєвої кризи через виникнення емоційної реакції на загрозливу ситуацію, в якій стає неможливим досягнення життєво важливих цілей; або виникнення кризи стає можливим та може провокуватися цілком мирними життєвими ситуаціями. Проте, їх небезпека полягає в тому, що вони виступають сильними стресовими подіями в житті людини. Досліджено і описується психологічний механізм формування кризи через виникнення спочатку психотравмуючої ситуації, пізніше – травми, а вже потім – кризи. Особливого значення в даному контексті набуває період підліткового віку з підлітковою кризою, що пов’язується з виникненням нового рівня самосвідомості, здатності пізнати себе як особистість з властивими лише їй якостями. Висвітлено найбільш стресогенні сфери в житті і діяльності підлітків та найбільш типові кризові ситуації даного вікового етапу. Окреслено необхідність надання психологічної допомоги дітям і підліткам під час переживання криз відповідними й адекватними засобами, головним чином через залучення до різних форм творчої діяльності. Серед можливих форм корекційної та реабілітаційної роботи з використанням творчої діяльності описується ігротерапія, арт-терапія, музикотерапія, логотерапія, бібліотерапія, психодрама, гештальт-терапія. Зроблено висновок про основне завдання психологічної допомоги особистості, що полягає в актуалізації адаптивних і компенсаторних ресурсів особистості та мобілізація її психологічного потенціалу.

Ключові слова: криза, кризові періоди, життєві кризи, кризи розвитку, емоційне перевантаження, психічні стани, посттравматичний стресовий синдром, психологічна допомога дітям і підліткам, корекція, реабілітація, творчість.

 

УДК 159. 923

О.Ю. Михайленко

Особливості компетентнісного підходу до підготовки практичних психологів

У статті розглянуто сучасні погляди вчених щодо особливостей компетентнісного підходу до підготовки практичних психологів. Проаналізовано концептуальні положення щодо професійної підготовки і розвитку особистості (І. Зимня, Н. Кузьміна, Л. Петровська, О. Хуторський). Обґрунтовано поняття «компетентність» (В. Бондар, І. Зимня, О. Хуторський, І. Шапошнікова, В. Шепель), «підхід» (І. Зимня, О. Кучай), «компетентнісний підхід» (Н. Кузьміна, А. Маркова, Л. Петровська), «рольова структура особистості практичного психолога» (З. Мірошник), «рольова компетентність» (П. Горностай). Зазначено, що рольова структура особистості практичного психолога – це система, взаємозв’язок і послідовність виконання спеціалістом професійних ролей, об’єднаних у рольовий комплекс. Рольова структура особистості психолога – це таке психологічно-особистісне новоутворення фахівця, у якому професійні ролі об’єднані у конструктивні моделі поведінки (З. Мірошник). Зроблено висновок, що практичний психолог – фахівець з вищою освітою, який володіє відповідними знаннями, уміннями, навичками; діє в межах певного суспільства і виконує низку професійних соціальних функцій, приміряючи на себе ті чи інші соціальні ролі; наділений моральними якостями та ідеалами; постійно вдосконалюється і розвивається як професійно, так і особистісно. Обґрунтовано поняття рольової компетентності як необхідної складової особистісної характеристики практичного психолога, що забезпечує успішне виконання професійної діяльності. Зазначено, що з позиції компетентнісного підходу формування професійної компетентності майбутніх спеціалістів виступає метою вищої професійної освіти.

Ключові слова: компетентність, підхід, компетентнісний підхід, практичний психолог, рольова структура особистості практичного психолога, фахівець з вищою освітою, життєва компетентність, рольова компетентність.

 

УДК 159.923.2

У.Б. Михайлишин

Соціально-психологічні особливості динамічних основ функціонування цінностей у групі

Встановлено, що основною умовою прийняття членами групи цінностей, які висуває більшість групи, виступає довіра. З’ясовано, що довіряти більшості члени групи можуть за таких умов: коли групові норми, які пропонує більшість, сприяють груповій продуктивності, груповій згуртованості, дисциплінують членів групи, допомагають групі створити та підтримувати загальну систему координат і зв’язки у соціумі, визначають правила поведінки і специфіку відносин із соціальним оточенням, з іншими групами та її членами. Досліджено, що на ступінь довіри до більшості групи можуть вплинути і такі показники, як симпатія та антипатія. Встановлено, що члени групи не піддадуться впливу більшості, якщо вважають себе правими, а також у ситуації втрати довіри до думки більшості. Визначено, що експектації членів груп містять уявлення відносно норм групи, які би передусім не принижували особистість, сприяли тому, щоб група була єдиним цілим, підвищували рівень продуктивності діяльності членів групи. З’ясовано, що члени групи підпадають під вплив більшості тільки тому, що норми, які декларує більшість сприяють адаптації; дисципліні членів групи; груповій продуктивності; згуртованості; визначенню правил поведінки й відносин із оточенням, з іншими групами та її членами; розв’язанню конфліктів. Визначено, що члени групи готові піддаватися впливу більшості тому, що хочуть бути її членами; бути прийняті й схвалені членами групи; норми і правила допомагають їм досягти певних цілей. Зроблено висновок, що у випадку незадоволення означених умов більшістю, її пропозиції будуть проіґноровані й відкинуті членами групи, на що вказують виявлені кореляційні залежності.

Ключові слова: цінності, норми, група, групові цінності, динамічні основи формування цінностей, студентська молодь, кореляція.

 

УДК 159.922

Ю.А. Михальська, С.О. Ренке

Особливості механізмів психологічного захисту особистості

Представлено науково-теоретичний аналіз механізмів захисту особистості. Вперше термін «психологічний захист» був застосований З. Фрейдом. Проаналізовано системне розуміння психологічного захисту, яке передбачає врахування таких характеристик: адекватність захисту, гнучкість захисту, зрілість захисту. Захисні механізми розглядаються як адаптивний механізм. Визначено, що у сучасній зарубіжній науковій літературі широке поширення отримали ідеї про суміжність механізмів захисту та про різний ступінь їх примітивності. Найчастіше різновидами психологічного захисту вважають: заперечення, придушення, раціоналізацію, витіснення, проекцію, деперсоналізацію, відчуження, ідентифікацію, компенсацію, сублімацію, катарсис і регресію. Встановлено, що найбільш поширені і важливі механізми психологічного захисту можуть бути представлені у вигляді декількох груп: першу групу складають захисні механізми, які об’єднує відсутність переробки змісту того, що піддається витісненню, придушенню, блокуванню або запереченню; друга група механізмів психологічного захисту пов’язана з перетворенням змісту думок, почуттів, поведінки хворого; третю групу способів психологічного захисту складають механізми розрядки негативного емоційного напруження; до четвертої групи можуть бути віднесені механізми психологічного захисту маніпулятивного типу. Якщо механізми психологічного захисту з якої-небудь причини не спрацьовують, то це може сприяти виникненню психічних порушень. Кінцева ціль захисного процесу представляє собою досягнення узгодженості між реальним змістом свідомості та Я-концепції тощо. Зроблено висновок, що психологічний захист – це особлива форма неусвідомлюваної психічної активності, яка дає змогу полегшити, хоча б на певний час, конфлікт та зняти напругу, а в конкретних ситуаціях так змінити смисл подій і переживань, щоб не нанести травми уявленням про себе.

Ключові слова: механізми психологічного захисту, заперечення, раціоналізація, витіснення, проекція, деперсоналізація, відчуження, компенсація.

 

УДК 159.9.018.4:[17.022.1:159.9-051]

Л.О.Новік

Психологічний аналіз змістових компонентів позитивного іміджу психолога

У статті на основі теоретичного аналізу розкрито основні підходи до визначення типів, структури та функцій іміджу як результату соціального пізнання та самовизначення особистості. Підкреслено, що відсутність єдиного тлумачення іміджу породжує багато різних підходів до визначення його типології, структури, а також виконуваних ним функцій. Професійний імідж розглянуто як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних якостей, життєвої компетентності, фахових знань і професіоналізму через зовнішні прояви – зовнішній вигляд, поведінку, особливості спілкування, організацію простору. Зазначено, що позитивний професійний імідж виступає показником якісної реалізації фахівця. Підкреслено, що він залежить, насамперед, від готовності особистості до створення такого образу. Наголошено на доцільності формвання такої готовності ще на етапі вузівського навчання. Вказано, що імідж фахівця у галузі психології відрізняється від іміджу фахівців інших професій необхідністю організації ефективного навчання, яке полягає не лише в інтеграції та реалізації професійної діяльності, але і в активному перетворенні внутрішнього світу майбутнього психолога. На основі аналізу результатів проведеного дослідження уточнено найбільш суттєві ознаки позитивного іміджу психолога. Виходячи з особливостей професійної діяльності психолога, зазначені ознаки об’єднано в групи особистісного, професійного та соціально визначеного спрямування. Отримані дані будуть використані для побудови психологічної моделі іміджу фахівця в галузі психології та розробки системи роботи щодо формування у майбутніх психологів готовності до розвитку позитивного професійного іміджу в умовах вузівського навчання.

Ключові слова: імідж, професійний імідж, позитивний професійний імідж психолога, змістові компоненти, особистісні якості, професійні якості, соціально визначені якості.

 

УДК 376.091.12:159.-051

З.В. Огороднійчук, О.М. Дубовик

Вивчення професійно-особистісних якостей майбутніх спеціальних психологів.

У статті висвітлюються наукові підходи до вивчення індивідуально-особистісних якостей майбутніх спеціальних психологів. Автори аналізують роботи відомих учених про професійно-особистісні якості спеціаліста, які є одним із важливих факторів професійної придатності. Представлено структурні компоненти професійної діяльності майбутнього психолога, такі як: гностичний компонент, пов’язаний із постійним узагальненням і систематизацією наукових знань, їх розширенням, перетворенням у професійні; проективний компонент передбачає розвиток системи професійної діяльності з урахуванням потреб усебічного й індивідуального підходу до клієнта; конструктивний, пов’язаний з інформаційним забезпеченням процесу професійної діяльності; комунікативний регламентує і регулює стосунки психолога-практика та клієнта; організаційний, пов’язаний зі створенням загального ритму та режиму професійної діяльності; рефлексивний, завданням якого є взаємодія з клієнтом, вміння виділяти ключову проблему та визначати оптимальну стратегію психологічного аналізу внутрішньої картини проблеми клієнта і соціально-перцептивний, який включає відповідну рольову позицію та співпрацю з клієнтом. Представлено змістовний перелік професійно важливих якостей особистості спеціального психолога, на вивчення яких буде спрямоване наше подальше дослідження. Це, в свою чергу, пояснюється необхідністю вдосконалення системи підготовки фахівців у галузі спеціальної психології з метою зміни рівня їх професійної спрямованості.

Ключові слова: професійні якості, спеціальний психолог, компоненти: гностичний, проективний, конструктивний, комунікативний, організаторський, рефлексивний і соціально-перцептивний.

 

УДК 159.923

Л.А. Онуфрієва

Психологічний потенціал особистісної успішності фахівців соціономічних професій крізь призму сімейного виховання

З позиції теоретичного аналізу констатовано, що особистість, успішна в тому чи іншому виді діяльності, є професійно зрілою особистістю, яка знаходиться в безперервному процесі становлення, самоактуалізації, самореалізації. Встановлено, що психологічний потенціал особистості є рушійною силою розвитку суспільства та запорукою довголіття і може виявлятися в двох поведінкових тенденціях: у формуванні в суспільстві конструктивної ідеї і психологічної настанови на життєву необхідність спільного формування творчої активності здорового способу життя, зацікавленого ставлення до власного буття та у формуванні настанов пасивно-вичікувального типу. З’ясовано, що психологічний потенціал виникає на базі агрегації психічних і психофізіологічних властивостей особистості. Зазначено, що сімейне виховання, емоційна родинна підтримка й сімейні традиції відіграють ключову роль у психологічному потенціалі особистісної успішності та професійному становленні особистості фахівців соціономічних професій, становленні та розвиткові успішності особистості у професійній діяльності, що сприяє формуванню власного «Я» особистості як регулюючої функції в нестандартних ситуаціях взаємодії. Зазначено, що в сім’ї відбувається розвиток, продовження і заглиблення професійного самовизначення особистості: розширюється та корегується образ професіонала, Я-концепція успішного професіонала, відбувається прийняття і самоусвідомлення себе як про- фесіонала, переглядається відношення до професії і себе в ній. Сімейний та автобіографічний масштаб професійного становлення особистості фахівців соціономічних професій визначає межі їх особистісної успішності засобами вчинків акме-змісту, які за своєю важливістю й значущістю для фахівця відображають психологічний потенціал особистісної успішності, професійну та особистісну компетентність.

Ключові слова: сім’я, сімейне виховання, особистість фахівця, про- фесіонал, професійне становлення, професійний розвиток, самореалізація, самоусвідомлення, психологічний потенціал особистісної успішності, професійна й особистісна компетентність.

 

УДК 159.946.3

М.О. Орап

Параметри індивідуального стилю мовленнєвого досвіду особистості

У статті здійснено теоретичне обґрунтування «стильового» підходу до вивчення змістових характеристик мовленнєвого досвіду особистості. Одиницею аналізу змісту визначено синтагму, як найменшу цілісну одиницю мовленнєвих повідомлень, у якій втілюється єдність смислу і фонетичного вираження. Це дало можливість передбачити, що показники, індикатори, параметри індивідуального стилю мовленнєвого досвіду можуть бути виокремлені через аналіз синтагм і синтагматичних відношень. У статті розкрито параметри синтагми, які є істотними для аналізу мовленнєвого досвіду у психолінгвістичному аспекті, та представлено результати емпіричного дослідження переважання певних типів міжсинтагматичних відношень у різній мовленнєвій продукції респондентів. У 75,2% респондентів було зафіксовано наявність однакових рангових показників типів міжсинтагматичних зв’язків. Переважаючий тип рангового зв’язку (у 43,8% респондентів) виявлено у міжсинтагматичних зв’язках каузації. Крім того, тісний взаємозв’язок виявлено у міжсинтагматичних відношеннях адресації (у 26,8%) та акціональності (у 16,9 % респондентів). Аналіз результатів дає підстави стверджувати, що в мовленнєвому досвіді особистості існують і можуть бути виокремлені типові для неї способи концептуалізації інформації у мовленнєвому вигляді, які зберігаються при різних умовах актуалізації змісту мовленнєвого досвіду. Це дає можливість передбачити, що концептуалізація віддієслівних синтагм у конкретного носія мови, що характеризується наявністю сформованого мовленнєвого досвіду, відбувається однаково в різних ситуаціях актуалізації і репрезентації змісту мовленнєвого досвіду. Відтак, переважання типу міжсинтагматичних зв’язків віддієслівних синтагм є індикатором при виявленні індивідуального стилю мовленнєвого досвіду особистості.

Ключові слова: мовлення, мовленнєвий досвід, індивідуальний стиль, синтагма, синтагматичні відношення, каузація, адресація, акціональність.

 

УДК 159.9.072:159.923.2:159.922.8

Н.К. Орішко

Емпіричне дослідження структурних компонентів самовдосконалення особистості в юнацькому віці

У статті представлено результати емпіричного дослідження виокремлених автором структурних компонентів самовдосконалення в осіб юнацького віку (як провідного у дослідженні) і додатково в осіб підліткового та дорослого віку. На основі співставлення, порівняння, детального аналізу й узагальнення даних, одержаних у кожній з трьох вікових груп, було встановлено, що саме юнацький вік виступає найоптимальнішим періодом для формування, становлення, розвитку, прояву й функціонування усіх без винятку основних структурних складових самовдосконалення особистості – когнітивної, емоційно-оцінкової, вольової, потребово-мотиваційної й діяльнісного, завдяки чому стає можливим ефективне й результативне здійснення даного самотворчого процесу. Доведено виключно позитивне значення практичної реалізації самовдосконалення в юнацькому віці для вирішення актуальних для даного вікового періоду проблем особистісного й професійного самовизначення, суспільного функціонування, становлення життєвої перспективи майбутнього, самоактуалізації та життєвої самореалізації особистості. Виявлено, що рівень усвідомлення й врахування юнаками та дівчатами виняткової значущості формування, становлення й прояву усіх структурних компонентів самовдосконалення в їхньому віці та належним чином організований, цілеспрямований, безперервний, самостійний, систематичний розвиток і оптимізація кожного з цих компонентів позитивним чином впливають на швидкість, успішність і ефективність практичного здійснення ними даного процесу, на рівень задоволеності досягненим кінцевим результатом та на його відповідність попереднім очікуванням і поставленій меті.

Ключові слова: самовдосконалення, самовиховання, самоактуалізація, самореалізація, самотворення, самопізнання, саморозвиток, самосвідомість.

 

УДК 159.925+316.624+316.723

В.Р. Павелків

Специфіка прояву агресії та деструктивної поведінки в підлітковому віці

У статті подано науково-теоретичний огляд вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемі формування агресії та девіацій поведінки у молодіжному середовищі. Розглядаються психологічні особливості деструктивної поведінки та її характеристик з позиції психології, соціології та кримінально-правових наук. Розкрито механізми формування протиправних дій, а також проаналізовано вплив девіацій на формування особистості. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом соціальних інститутів, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Проаналізовано поняття «агресія», подано коротку характеристику її основних видів та розглянуто негативний вплив на цінності та моральні норми молоді. Представлено трактовку проблеми формування девіантної поведінки та її впливу на процес деструктурування особистості. Виокремлено та узагальнено причини, що спонукають молодь до вчинення протиправних, асоціальних дій, узагальнено підходи щодо вивчення кризи підліткового віку в умовах становлення сучасного суспільства. Отримано нові дані стосовно специфічних рис агресивної поведінки у підлітковому віці. Виявлено зумовленість агресивної поведінки підлітків їхніми стосунками з однолітками, вчителями та батьками. Показано вплив самоставлення, мотивів і соціально-моральних цінностей на агресивну поведінку підлітків. Виявленно індивідуально-психологічні та соціально-психологічні чинники агресивної поведінки підлітків. На підставі аналізу науково-теоретичної бази сучасних вітчизняних та зарубіжних вчень виокремлено основні завдання емпіричних психологічних досліджень деструктивної поведінки.

Ключові слова: агресія, деструктивна поведінка, підлітковий вік, агресивність, негативізм, деструктивність, психологічний дискомфорт, соціальна ситуація розвитку, захисний механізм, ворожість.

 

УДК 159.922.23:165.194

Л.В. Пастух

Модель і програма розвитку сензитивності практичних психологів системи освіти

У статті актуалізовано необхідність спеціальної розробки програми розвитку сензитивності у процесі фахового становлення практичних психологів системи освіти та апробації. Проаналізовано особливості проблем розвитку сензитивності в цілому та її складових у досліджуваних фахівців. Визначено основні принципи побудови програми розвитку сензитивності особистості практичних психологів системи освіти та конкретизовано психологічні умови, необхідні для її реалізації. Відповідно до означених принципів й психологічних умов розвитку сензитивності розроблено модель і програму; визначено методи для корекції розвитку цієї професійно важливої якості: міні-лекції, мозкові штурми, групові дискусії, рольові ігри, експрес-діагностування, психогімнастичні прийоми, тренінги, домашні завдання, методи для індивідуальної самостійної роботи. Подано зміст методів, технік і вправ, що використовуються для опрацювання теоретико-практичних аспектів усіх трьох модулів програми розвитку сензитивності особистості практичних психологів системи освіти. Визначено завдання для індивідуальної самостійної роботи учасників програми. Конкретизовано очікувані результати роботи за кожним модулем. Зроблено висновок про те, що динаміка роботи учасників програми зумовлена тим, що ведучий виступав здебільшого в ролі фасилітатора. Визначено у перспективах подальшого дослідження проведення оцінювання й аналізу ефективності та результативності апробації програми з розвитку сензитивності особистості практичних психологів системи освіти та розробку методичних рекомендацій щодо її впровадження.

Ключові слова: практичні психологи, сензитивність, модель, програма розвитку сенситивності.

 

УДК 159.9.007.2

Н.В. Підбуцька

Розробка опитувальника «Базовий професіоналізм особистості майбутнього інженера»

У статті розкрито результати розробки й апробації опитувальника з вивчення особливостей розвитку базового професіоналізму особистості студентів інженерно-технічних спеціальностей. Теоретична розробка опитувальника пов’язана із розумінням професіоналізму особистості майбутнього інженера як інтегрованої характеристики суб’єкта діяльності, яка вміщує не лише професійну компетентність, а й відображає високий рівень професійно значимих якостей, професійну ідентичність, акмеологічні складові, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, які забезпечують прогресивний розвиток фахівця. Розробка проводилася у два етапи. Результати першого етапу не дали змогу використовувати опитувальник через недостатній рівень надійності та валідності. На другому етапі результати перевірки засвідчили коректність опитувальника та можливість його проводити із майбутніми інженерами. Всього у дослідженні взяли участь 363 респонденти. Валідність та надійність Опитувальника перевірялася за допомогою таких програм: статистичний пакет для соціальних наук SPSS (версія 20.0) та ITEMAN. Опитувальник складається з 31 твердження, відповідь за яким дається за допомогою шкали Лайкерта. Надійність опитувальника (показник Альфа-Кронбаха) складає 0,77, більшість шкал опитувальника узгоджені між собою та мають достатньо високий показник надійності. За результатами кореляційного аналізу виявлено багато позитивних кореляційних зв’язків, що підтверджує взаємопов’язаність шкал і тверджень опитувальника. Регресійний та кластерний аналіз підтвердив валідність опитувальника. Дискримінативність його завдань мають адекватні показники в діапазоні від 0,390 до 0,516, що дозволяє говорити про його достатню надійність. Шкали опитувальника наступні: атенціональні здібності, стресостійкість, креативність, цілеспрямованість, посидючість, комуникативність, професійна мотивація, професійне мислення.

Ключові слова: професіоналізм особистості, майбутній інженер, опитувальник, валідність, надійність, кореляційний, дискримінативний, регресійний та кластерний аналіз.

 

УДК 159.9:316.62

Л.С. Пілецька

Модельне уявлення про професійну мобільність особистості

Стаття присвячена висвітленню проблеми професійної мобільності, яка є складним міждисциплінарним феноменом. Наукова категорія «професійна мобільність» розглядається як своєрідний особистісний ресурс, що лежить в основі дієвого перетворення суспільного довкілля і самого себе в ньому; як складне, багатогранне як за структурою, так і за функціональним призначенням, видовим розмаїттям явище, ключовими ознаками якого є: рухливість, дієвість, швидкість, гнучкість, активність; внутрішній (мотиваційно-інтелектуально-вольовий) потенціал особистості, що лежить в основі гнучкої орієнтації і діяльнісного реагування в динамічних соціальних і професійних умовах у відповідності з власними життєвими позиціями; забезпечує готовність до змін і реалізацію цієї готовності у своїй життєдіяльності (готовність особистості до сучасного життя з його багатоаспектними чинниками вибору); детермінує професійну активність, суб’єктність, творче ставлення до професійної діяльності, особистісного розвитку, що сприяє ефективному розв’язанню фахових проблем. Обґрунтовано необхідність побудови структурно-функціональної моделі професійної мобільності особистості. Виокремлено наступні її структурні складові: когнітивну, операційно-дієву, ціннісно-мотиваційну, які інтегруються в соціально-професійну компетентність і проявляються в соціально-психологічному просторі особистості. Визначено рівні реалізації структурно-функціональної моделі професійної мобільності особистості: суб’єктний, соціальний, вчинковий. Показано, що у процесі фахової підготовки професійна мобільність виступає предметом формування, а отже, й складовою концепції підготовки фахівців у закладах освіти.

Ключові слова: професійна мобільність, структурно-функціональна модель, рівні реалізації.

 

УДК 159.9

К.О. Поворозник

Психологічні особливості розвитку часової перспективи у студентської молоді

У статті розглянуто результати емпіричного дослідження психологічних особливостей розвитку часової перспективи у студентської молоді за критерієм збалансованості. Розкрито психологічний зміст поняття «часова перспектива особистості». Визначено, що вона являє собою її інтегральну динамічну характеристику, яка є механізмом смислової саморегуляції поведінки та діяльності, пов’язаної з вирішенням особистістю життєвих завдань та формуванням життєвого шляху. Встановлено фактори її порушень та оптимального розвитку у студентської молоді, визначено структуру «збалансованої часової перспективи» та її структурно-динамічні компоненти (когнітивний, ціннісно-смисловий, екзистенційно-діяльнісний). Обґрунтовано інтегральний критерій збалансованої часової перспективи та критерії її балансу на рівні кожного компонента. Теоретично визначено, що збалансована (оптимально розвинена) часова перспектива є психологічним конструктом, що характеризується флективністю часового центру особистості (переключенням на минуле, теперішнє чи майбутнє в процесі актуальної ситуації, у якій знаходиться суб’єкт) та балансом часових установок та орієнтацій. Проаналізовано емпірично досліджені особливості розвитку часової перспективи у студентської молоді на рівні когнітивного, ціннісно-смислового й екзистенційно-діяльнісного компонентів та на інтегральному рівні за критерієм балансу. Визначено психологічну природу порушень часової перспективи у студентів та взаємозв’язки оптимального розвитку збалансованої часової перспективи з екзистенційними характеристиками молодої людини. Обгрунтовано концептуальну модель розвитку збалансованої часової перспективи із урахуванням екзистенційних механізмів.

Ключові слова: часова перспектива особистості, збалансована часова перспектива, суб’єктне відношення до часу, флективний часовий центр, інтеграція досвіду минулого, конструювання реалістичного майбутнього, ціннісно-смисловий масштаб часу, аутентичне переживання часу.

 

УДК 159.9

Л.О. Подкоритова

Самопізнання особистості за допомогою дихальних технік: теоретичний аналіз досліджень

У статті представлено короткий теоретичний аналіз психологічних досліджень, присвячених можливостям використання дихання для самопізнання фахівців соціономічної сфери. Виявлено, що дихання є одним із найяскравіших проявів зв’язку між психологічним і соматичним у людині. Зокрема з’ясовано, що, відповідно до найдавніших уявлень, із диханням ототожнювались душа і дух людини. Це висвітлено в творах епічної культури, мові, практично відображено та закріплено у світовій спадщині різних духовних практик самопізнання і самовдосконалення. Показано, що у сучасному світі техніки, засновані на свідомому цілеспрямованому використанні дихання, активно використовуються у різних сферах (валеологія, медицина, педагогіка, спорт, риторика тощо) і, зокрема, в психології. При цьому переважають дослідження щодо впливу дихання на психічні і психофізіологічні стани людини. Праць про можливості використання дихальних технік для самопізнан- ня дещо менше. Виявлено, що дихання є двостороннім процесом: з одного боку, психічні стани відображаються в диханні, що уможливлює діагностику і самопізнання (психогнотична сторона), а з іншого, через дихання цими станами можна керувати (психотехнічна сторона). Припускається, що навички діагностики і самопізнання за допомогою дихання є важливими для фахівців соціономічної сфери. Зокрема самопізнання за допомогою дихальних технік можливе через самоспостереження за власним диханням, а також через вивчення впливу різних дихальних прийомів і технік на власні фізичні і психічні стани. Самодослідження за допомогою дихальних технік може позитивно впливати на професійний розвиток фахівців соціономічної сфери.

Ключові слова: дихання, дихальні техніки, самопізнання, психотехніка, психогностика.

 

УДК 159.922

O.А. Посвістак

Становлення психології сім’ї як науки

У статті на основі аналізу наукових джерел та літератури встановлено, що психологія сім’ї як наука почала зароджуватися з середини 50-х рр. XIX ст. Доведено, що становлення психології сім’ї як науки відбувалося поступово, окремі аспекти психології сімейних відносин вивчалися в межах таких напрямів: еволюціоністського, функціонального, етологічного, емпіричного та наукового. У статті розкрито шість концептуальних підходів стосовно аналізу сім’ї та її ролі в суспільстві: психоаналітичний, соціологічно-футурологічний, фамілістичний, культурологічний, гендерний, соціально-філософський та охарактеризовані підходи до вивчення сім’ї, виділені Р. Хіллом: інституційно-історичний (еволюціонізм); структурно-функціональний; інтеракціоністсько-рольовий, символічний інтеракціонізм; ситуаційно-психологічний; дивелопментаністський (оснований на розвитку життєвого циклу сім’ї). Встановлено, що систематичне вивчення сімейної психології було започатковане наприкінці 20-х – початку 30-х років XX століття. Бурхливе зростання кількості досліджень в цій сфері призвело до того, що у 60 – 70-х роках ХХ століття велися активні дискусії про можливість ви- окремлення проблем сім’ї в окрему науку. Показано, що на сучасному етапі психологія шлюбно-сімейних стосунків розвивається в контексті вирішення завдань профілактики нервових і психічних захворювань, а також – проблемного сімейного виховання. Встановлено, що новим напрямком у розвитку психології сімейних стосунків є розробка її методологічних засад, опора на які дозволяє уникнути фрагментарності, випадковості, інтуїтивності.

Ключові слова: психологія сім’ї, сім’я, сімейні відносини, концептуальний підхід, методологічні засади.

 

УДК 159.923.2

І.В. Сингаївська

Психологічні особливості узгодження особистісних та суспільних вимог до професійної успішності викладача

У статті обґрунтовано актуальність дослідження психологічних особливостей узгодження особистісних і суспільних вимог до професійної успішності викладача. Проаналізовано низку теоретико-методологічних підходів, що дозволяють з’ясувати специфіку взаємодії «особистість – професійна діяльність – соціум», а саме: розуміння меж соціального та особистісного в процесі досягнення професійної успішності; нормативної сутності суспільно-особистісних взаємодій; соціально-психологічного змісту професійної успішності; процесу трансформацій суспільних цінностей в особистісні; існування протиріч між суспільством та особистістю щодо цілей та результативності професійної успішності; архетипового характеру спрямованості особистості на успіх; необхідності «особистісно-професійного розвитку» як цілісної системи; досягнення статусно-рольового балансу викладача вищого навчального закладу; необхідності дослідження «локусу контролю» як фактора психологічної спрямованості особистості викладача на професійну успішність; розгляду організаційної культури як умови професійного вдосконалення тощо. Зроблено висновок про те, що шлях до професійної успішності – це процес постійного узгодження особистісних та соціальних сенсів у професійній діяльності. Уточнено, що стратегія досягнення професійної успішності має базуватися на особистісній ієрархії значущих цілей, соціально прийнятних способах досягнення цих цілей, отриманні соціально значущих результатів та особистісного задоволення від професійних досягнень. Окреслено перспективи подальших досліджень особливостей особистісної самоактуалізації як творчого самовдосконалення та самореалізації, що є важливим підгрунтям і необхідною передумовою професійного розвитку та професійної успішності викладача вищого навчального закладу.

Ключові слова: професійна успішність, особистісні та суспільні вимоги, суспільно-особистісна взаємодія, статусно-рольовий баланс, професійний архетип, локус контролю, організаційна культура.

 

УДК 159.964

Л.О.Сіпко

Особливості використання методів психокорекції у роботі з психічною травмою

У статті здійснено аналіз проблеми використання психокорекційних методів у контексті роботи із проблемою психічної травми. Проаналізовано психоаналітичний підхід, екзистенційну, біхевіоральну, розмовну терапію і трансактний аналіз у контексті методологічного апарату. Представлено поняття «психічна травма» та надано його короткий аналіз. Доведено, що мистецтво є відображенням внутрішнього стану автора – це сприяє пізнанню змісту несвідомого. Проективні методики показують виключну здатність сприяти у вирішенні проблеми травмівних переживань шляхом зняття напруження та об’єктивування несвідомих тенденцій психіки. Здійснено аналіз стандартизованих методів дослідження психіки особистості та встановлено, що вони здатні констатувати наявність проблемної ситуації. Сприяння вирішення такої ситуації можуть надати нестандартизовані методи, які не спрямовані на розуміння внутрішнього сенсу, а проективні, що виявляють несвідомі аспекти у психіці суб’єкта. Розкрито аспекти малюнкової проекції та представлені її особливості у психотерапевтичній роботі. Наголошено на необхідності вміння інтерпретувати отримані результати, що передбачає врахування таких особливостей: аналіз отриманого матеріалу, синтез, співставлення з уже існуючим матеріалом та подання його суб’єктові. У статті увага акцентується на ефективності психоаналітичного використання проективних методів, які дозволяють об’єктивувати системні характеристики психіки, що необхідно при роботі із психічною травмою. Аналіз несвідомих змістів, що лежать в основі травмуючої ситуації може бути усвідомленим суб’єктом завдяки застосуванню таких методів і технік, які мають глибинне спрямування. Встановлено, що формалізований шлях пізнання може породжувати артефакти через викривлення отриманої інформації, адже не враховується індивідуальність самого суб’єкта.

Ключові слова: психічна травма, психокорекційні методи, проективні методи, глибинно-психологічне пізнання, системні характеристики психіки, тестові методики, психоаналіз, несвідоме, інтерпретація.

 

УДК 159.9

У. Солиньська

Способи проведення вільного часу, преферовані гімназистами, та їх родинне середовище

Описано різні способи проведення дозвілля молодими людьми з перспективи педагогіки вільного часу, сім’ї та ресоціалізаційної педагогіки. Автор статті порушує цю проблему з метою пошуку зв’язку між вільночасовою активністю молодих осіб та їх родинним середовищем. Вказано форми проведення вільного часу, преферовані підлітками, за результатами державних та міжнародних досліджень. Описано окремі чинники, що вирішують про вибір даної активності з урахуванням родинних обумовленостей, ширше проаналізовано зв’язок між способами проведення вільного часу молоддю та її родинною ситуацією. Враховано такі чинники: власні прагнення батьків, місце проживання, освіта, матеріальне положення та стиль виховання, з посиланнями на дослідження, проведені на території Польщі. Показано також форми вільночасової активності, які негативно впливають на індивіда та оточення, в якому він функціонує. Зазначено, що в результаті дефектної соціалізації та помилок у вихованні батьків та освітніх закладів молодь може вдаватися до такої активності під час дозвілля, як: приналежність до субкультур, злочинна діяльність, насилля по відношенню до інших чи проституція. Тому в наступній частині статті авторка зосередилася на обговоренні форм допомоги, направлених по відношенню до дітей та молоді, що завдяки своїй діяльності урізноманітнює дозвілля та показує конструктивні способи щодо впорядкування вільного часу. Наприкінці наведено аргументи, що свідчать про вплив сім’ї на спосіб проведення вільного часу.

Ключові слова: вільний час, молодь, сім’я, «діти вулиці», мас-медіа.

 

УДК 159.923.2

Л.М. Співак

Вікова динаміка національної афіліації особистості в юності

Статтю присвячено дослідженню вікової динаміки афіліативних прагнень особистості в юнацькому віці. Подано розуміння процесу розвитку національної самосвідомості особистості в період юності, презентовано його структурні компоненти. Охарактеризовано особливості ідентифікаційних процесів у юності, що зумовлюють появу певних афіліативних прагнень в особистості цього віку. Визначено сутність національної афіліації, націоафіліативних та антинаціоафіліативних прагнень. Презентовано модифіковану методику вивчення національної афіліації. Емпірично констатовано особливості вікової динаміки рівнів національної афіліації особистості 17-22 рр. та її чинники. Зафіксовано домінування національних афіліативних прагнень у значної частини юнаків і юнок, що виявляються на середньому рівні в більшості з них. Одержані результати засвідчили, що у мотиваційній сфері юнацтва співіснує спрямованість на націю і спрямованість на особистість, яка зумовлює відповідний вплив на їх прийняття рішень у різних життєвих ситуаціях. Виявлено важливу психологічну закономірність національної афіліації в юнацькому віці. Зокрема встановлено, що в цей період національна афіліація і прагнення врівноважити спрямованість на націю та особистість вирізняються чітко вираженим коливальним характером. Установлений чітко виражений коливальний характер вікової динаміки національної афіліації дозволив стверджувати, що юність є періодом її найвищих досягнень.

Ключові слова: національна афіліація, націоафіліативні прагнення, антинаціоафіліативні прагнення, спрямованість на особистість, юність.

 

УДК 37.015.3: 159.922.8.

Н.М. Токарева

Розвиток перцептивно-інтерактивної компетентності підлітків: психологічний дискурс

Стаття присвячена аналізу проблеми психолого-педагогічного супроводу особистісного розвитку підлітків у контексті суб’єктогенезу. Здійснено теоретичне узагальнення тенденцій особистісного становлення людини у період дорослішання. Детермінантою психічного розвитку в даних умовах названо ситуацію невизначеності. Концепт суб’єктогенезу розглядається як важливий фактор розгортання особистісних сценаріїв у площині екзистенційного вибору вектора життєтворчості. Проаналізовано важливі аспекти соціалізації підлітків у вимірах нестабільного сучасного суспільства префігуративного типу, що ускладнюють розвиток его-ідентичності школярів, зорієнтованої на самодетермінацію і самовдосконалення особистості. Визначено специфіку варіативного самоздійснення особистості протягом суперечливого підліткового періоду розвитку. Окреслено особливості розвитку комунікативної (і зокрема, перцептивно-інтерактивної) компетентності підлітка як виміру інтегративної особистісної змінної соціального інтелекту. Представлено узагальнені середньостатистичні результати вимірювання особливостей перцептивно-інтерактивної компетентності школярів підліткового віку. Визначено тенденції психолого-педагогічного супроводу конструктивного розвитку особистісних конструктів підлітків засобами комунікативного моделювання. Атракторами процесу комунікативного моделювання особистісних конструктів підлітків визнано механізми смислотворення комунікативного контуру висловлювань у ситуації діалогу.

Ключові слова: підлітковий вік, суб’єктогенез, самодетермінація, его-ідентичність, комунікативна компетентність, особистісний конструкт, гуманізація освіти, моделювання, діалог.

 

УДК 159.9-615.815-316.44

С.Г. Уварова

До питання про механізми появи психічних наслідків суспільних криз

У статті представлено огляд проблеми появи психічних наслідків суспільних криз. Підкреслено, що реалії нашого сьогодення у світовому суспільстві відрізняються високою щільністю кризових станів і процесів. За цих умов людина переживає травматичний досвід різних кризових ситуацій, що пов’язані безпосередньо з нею, або яких зазнали її рідні та близькі. Кризові події, звичайно, відрізняються за силою травматичного впливу, але призводять до сильних переживань людини, оскільки виходять за межі її нормального повсякденного досвіду. Представлено психоаналітичний погляд на травму. Спираючись на аналіз форм, проявів, динаміки та специфіки суспільних кризових явищ, а також розгляд особливостей психічного реагування на кризові явища, представлено аналіз психічних умов, за яких суспільні кризові чинники набувають патогенної сили та спричинюють негативні психічні процеси і стани в людини. Розкрито психоаналітичні уявлення про механізми появи травматичних переживань в умовах суспільних криз. Підкреслено, що орієнтація на психоаналітичні погляди дозволяє розширити розуміння наукових проблем, пов’язаних із появою негативних психічних наслідків суспільних криз. Детальне вивчення багаторічного клінічного досвіду психоаналітиків і теоретичний аналіз психоаналітичних робіт свідчать про те, що травматизація суб’єкта не зумовлена принципом лінійного детермінізму (коли минуле впливає на теперішнє), а, навпаки, досвід минулого може актуалізуватись як травматичний у світлі подій теперішнього. Подія минулого може набути травматичної значущості крізь сенс події теперішнього.

Ключові слова: суспільна криза, соціальні трансформації, екстремальна подія, травма, травматичний досвід, психоаналіз, метапсихологія, механізм післядії.

 

УДК 373.2.027.22:159.943

О.О. Халік, Т.О. Дерипаска

Можливості використання психомоторних ігор та ігрових дій для розвитку дрібної моторики дошкільників

У статті аналізуються можливості використання психомоторних ігор з метою розвитку дрібної моторики старших дошкільників. Визначено види психомоторних ігор та ігрових дій: пальчикові ігри, ігри-шнурівки, ігри з лічильними паличками, піском, водою, тістом, папером, народні ігри, рухливі ігри, ігровий самомасаж. Продіагностовано рівень розвитку рухових навичок пальців і кисті за методикою Т.Г. Візель у двох старших групах дошкільного навчального закладу. Виявлено домінування середнього рівня розвитку дрібної моторики; близько третини дітей мають низький рівень сформованості рухових навичок кисті та пальців. Враховуючи отримані результати було розроблено систему психомоторних ігор та ігрових дій, яка спрямована на вдосконалення рухових навичок пальців і кисті дошкільників. Визначена система впроваджувалася в навчально-виховний процес дошкільного закладу в експериментальній групі у три етапи: підготовчий, практичний, активно-ігровий. Підготовчий етап передбачав розробку системи психомоторних ігор та ігрових дій для старших дошкільників з метою розвитку дрібної моторики. Практичний етап мав на меті поступове введення системи даних ігор у навчально-виховний процес експериментальної групи дитячого садка. Активно-ігровий етап полягав у створенні умов для активної, самостійної ігрової діяльності дітей з метою закріплення та вдосконалення рухових навичок. Експериментальним шляхом доведено, що використання психомоторних ігор та ігрових дій сприяє розвитку дрібної моторики старших дошкільників. Після застосування вказаної системи психомоторних ігор та ігрових дій статистично достовірно підвищився рівень розвитку рухових навичок кисті та пальців.

Ключові слова: психомоторні ігри, ігрові дії, дрібна моторика, рухові навички, дошкільний вік, старші дошкільники, пальчикові ігри, ігри з папером, ігри з піском і водою.

 

УДК 159.942:2-426.5-055.51

О.В. Царькова

Феномен почуття провини як глибинний аспект особистості батьків, які мають дітей з обмеженими можливостями

У даній роботі розглянуто проблему внутрішнього емоційного стану батьків дітей з обмеженими можливостями, а саме почуття провини. Увага акцентувалась на проблемі впливу цього почуття на міжособистісні відносини у сім’ї. Проаналізовано психоаналітичний підхід до розгляду феномена почуття провини. Проведено теоретичний аналіз робіт зарубіжних і вітчизняних вчених, на основі якого зроблено висновок, що поряд з емпатією, почуття провини є моральною емоцією «вищого порядку». Також увага акцентувалась на особливостях сприйняття феномена почуття провини в різних психологічних школах. Проаналізовано, що почуття провини впливає на поведінку людини як негативно, так і позитивно. Розглянуто, що тривалий вплив почуття провини на психіку людини, глибоко впливає на її поведінку. Зроблено висновок, що почуття провини пов’язане з едипальною залежністю особистості від одного з батьків протилежної статі, а тому є причиною внутрішніх конфліктів. Акцентовано увагу на відмінностях сприйняття матір’ю та батьком інформації про хворобу дитини. Зроблено висновок, що значний вплив на адаптацію батьків до процесу виховання дитини з обмеженими можливостями має соціум. Також у цій роботі проаналізовано зв’язок внутрішнього емоційного стану батьків з особливостями психологічного стану дитини, яка має обмежені можливості. Розглянуто, що у системі реабілітації дітей головним чинником є робота з родиною, мобілізація її потенціалу в спільній роботі з лікарями. Зроблено висновок, що гармонізація як особистості батьків, так і оточуючого простору, необхідна для оптимізації процесу лікування, реабілітації та розвитку дитини загалом.

Ключові слова: почуття провини, особистість, родина, дитина, емоції, психіка, адаптація, інтеграція, соціум.

 

УДК 159.944.4:091.322

Т. В. Циганчук

Стрес у професійній діяльності

У статті визначено основне поняття дослідження, проаналізовано наявні теоретичні підходи до його вивчення. Розкрито роль емоційних станів у механізмах перебігу стресової реакції та їх типи. При цьому стрес визначається як індивідуально зумовлена реакція особистості на ситуацію, що супроводжується появою сильних емоційних переживань та відповідними зрушеннями у перебігу основних психічних пізнавальних процесів, змінами в психосоматичній, мотиваційній і поведінковій сферах. Розглянуто об’єктивні чинники виникнення стресу. Досліджено соціальні стреси та причини їх виникнення. Визначено суб’єктивні причини стресів: неадекватні установки, помилки мислення, стійкі емоційні переживання, можлива зміна соціального статусу, рівень мотивації. Показано, що значення мотиву по-різному відображається на динаміці стресового стану: процесуальний мотив лежить в основі самого процесу діяльності, мобілізуючи впливає на неї; мотив самоствердження виявляється в емоційній напруженості. Описано форми прояву стресу, такі як поведінкові, інтелектуальні, емоційні та психосоматичні. Описано динаміку переживання стресу в процесі діяльності. Проаналізовано різні підходи до його перебігу. Розглянуто стадії розвитку стресу у співвідношенні з об’єктивними та суб’єктивними показниками психічного стану особистості. При цьому, об’єктивні показники охоплюють сферу динаміки психічних пізнавальних процесів, психосоматичну сферу. Суб’єктивні показники відбивають, в першу чергу, самооцінки особистістю власного стану, які визначаються самим досліджуваним. Окреслено наступні стадії стресу: тривожність як мобілізація резервів організму, домінування позитивних переживань; резистентність як спроба реалізації максимуму резервів організму; виснаження як стійке зниження працездатності та рівня загального самопочуття.

Ключові слова: стрес, переживання, динаміка, емоція, тривожність, резистентність, мобілізація, опір.

 

УДК 378.047;371.134:159.123.2:316.612

О.І. Чепішко

Ефективність впровадження програми розвитку професійної свідомості майбутніх учителів

У статті представлено ефективність впровадження програми розвитку професійної свідомості майбутніх вчителів. Наведено основні прояви професійної свідомості студентів випускних курсів. Показано, що при нинішній системі педагогічної освіти розвиток професійної свідомості студентів можливий завдяки реалізації спеціальної розвивальної програми на четвертому році навчання, – з метою забезпечення продуктивності подальшої професійної та навчально-професійної діяльності. Ефективним засобом розвитку професійної свідомості майбутніх вчителів визнано психолого-педагогічний супровід – системно організовану педагогом діяльність студентів, у процесі якої створюються оптимальні психологічні умови з метою сприяння розвитку професійної свідомості в період професійної підготовки. Визначено індикатори динаміки розвитку професійної свідомості майбутніх учителів – кількісні зміни показників за компонентами професійної свідомості (значеннями, смислами, чуттєвою тканиною). Поступові зміни, які відбуваються у свідомості майбутніх фахівців у період професійної підготовки, зумовлюють розвиток їх професійної свідомості. Охарактеризовано дослідницьку вибірку, психодіагностичний інструментарій та організаційні аспекти супроводу. Показано можливість актуалізації спеціальних психологічних умов для цілеспрямованого розвитку структурно-функціональних компонентів професійної свідомості, що сприяє розвитку цілісної професійної свідомості майбутніх учителів. Наведено та проаналізовано показники груп респондентів за досліджуваними параметрами. Доведено ефективність впровадженої програми супроводу, яка допомагає майбутнім вчителям увійти в систему професійних цінностей, підвищити рівень усвідомлення сенсу праці, сформувати впевненість у собі як суб’єкті професійної діяльності.

Ключові слова: професійна свідомість майбутнього вчителя, професійні значення та смисли, професійна мотивація, готовність до професійного саморозвитку, педагогічна спрямованість та цінності, психолого-педагогічний супровід.

 

УДК 159.942.53:616.85

Н.Ф. Шевченко

Тривожність як чинник дитячого неврозу: теоретичне обґрунтування

У статті обґрунтовано роль і місце особистісної тривожності у виникненні дитячого неврозу. Наголошено, що сучасне високотехнологічне суспільство змінює характеристики тривожності та неврозу. Проаналізовано змістовне значення тривожності. Розкрито значення тривоги, представлене вченими психоаналітичного напряму та сучасними дослідниками цієї проблеми. Охарактеризовано поняття тривоги і тривожності. Надано узагальнений фактичний матеріал, отриманий під час психологічного аналізу окремого випадку дитячого неврозу. Автор подає власний погляд на феномен тривожності, ґрунтуючись на особистих спостереженнях. Висунуто припущення, що невроз є періодичним явищем і проявляє себе як реакція на подразник. Розкрито вплив тривоги на поведінку дитини. Показано, як стан тривожності активує захисні психологічні механізми. Описано відмінності дитячої тривожності від підліткової. Дитячі фантазії розглядаються як механізм захисту в процесі соціалізації. Специфіка дитячої фантазії полягає у тому, що вона є ідеалізованою реальністю. Ця особливість дитячої фантазії, що виконує функцію психологічного захисту, пояснює виникнення немотивованої агресії та асоціальної поведінки у дітей. Пояснено, що втеча у фантазії не приносить дитині повного захисту і задоволення. Виведено припущення, що невротична поведінка має метою не дозволити дитині страждати, допомогти не відчувати душевний біль. Виявлено специфічні риси невротичної та тривожної поведінки дитини. Наведено літературний приклад, який ілюструє те, як суб’єктивне бачення дитиною навколишнього світу викликає в неї тривожні почуття, які спричиняють її асоціальну поведінку. Вирішення дилеми дитячого неврозу автор вбачає в усуненні або зменшенні зовнішніх чинників і коригуванні уявного світу дитини.

Ключові слова: асоціальна поведінка, дитячий невроз, дитяча фантазія, механізми захисту, невротична поведінка, тривога, тривожність.

 

УДК 159.922.72

С.В. Шевченко

Емоційний компонент розумової працездатності першокурсників як предмет психологічного дослідження

Стаття присвячена розгляду емоційного компонента розумової працездатності першокурсників як базового конструкта особистості, суб’єктивної основи їх відношення до інтелектуальної діяльності. Автором здійснено теоретичний аналіз наукових напрацювань з проблеми, зазначено, що емоційні процеси безпосередньо регулюють розумову діяльність особистості, підтримують певний рівень психічної активності. Наголошено на тому, що не дивлячись на суттєві напрацювання у сфері зазначеної проблеми, дослідження особливостей емоційного компонента розумової працездатності першокурсників залишається недостатньо вивченим питанням. У статті експериментально досліджено емоційні стани студентів-першокурсників (стомлення, монотонія, пресичення, стрес). На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що емоційний компонент розумової працездатності першокурсників характеризується емоційними станами особистості студента, які активізуються під впливом розумового навантаження, інтенсивної або тривалої інтелектуальної діяльності. У більшості студентів-першокурсників діагностовано незначне зниження витривалості, наявність помилок при виконанні інтелектуальної діяльності. У ситуаціях одноманітної роботи з частим повторенням стереотипних дій вони схильні до відчуття нудьги, сонливості з домінуючою мотивацією до зміни діяльності. Більшість студентів схильні іноді до неприйняття занадто і суб’єктивно нецікавою діяльності, що проявляється у вираженій відмові від розумових операцій.

Ключові слова: емоційний компонент, розумова працездатність, стомлення, монотонія, пресичення, стрес, першокурсники.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Характеристика особистісного досвіду психологічно ресурсних осіб

Емпіричними дескрипторами особистісного досвіду допущено мотиваційні цінності, базові переконання, операційні характеристики життєвих завдань, особливості ставлення до Іншого, екзистенційна здійсненність, життєстійкість, смисложиттєві орієнтації. За допомогою багатофакторного аналізу встановлено, що особистісний досвід осіб з високим рівнем психологічної ресурсності на емпіричному рівні характеризується дев’ятифакторною моделлю, що в сукупності описує близько 97% дисперсії. Головними характеристиками особистого досвіду осіб з високим рівнем психологічної ресурсності є такі: екзистенційна здійсненність, автентичність; переконаність у самоцінності; усвідомлення ресурсними людьми власних егоїзму, гордині та амбівалентності у ставленні до інших; головними актуалізованими ресурсами є «робота над собою» та «доброта до людей», а вичерпаним ресурсом є «самореалізація у професії» і «допомога іншим»; сумніви у переконаннях щодо доброти людей та, що у світі добра більше, ніж зла, а також щодо необхідності відповідати очікуванням інших. Обґрунтовано, що особистісний досвід психологічно ресурсних людей відрізняється від досвіду нересурсних осіб за змінами Я-концепції за напрямами «дружелюбність», «альтруїзм», «підозріливість». За допомогою кореляційного аналізу доведено, що зміни Я-концепції психологічно ресурсних осіб за напрямом «альтруїзм» пов’язані з актуалізацією ресурсу «впевненість у собі», a за напрямом «дружелюбність» – з відмовою від приниження як форми ставлення до Іншого. На основі результатів аналізу причин та ефектів обґрунтовано, що психологічна ресурсність є ефектом зміни Я-концепції за ознакою «альтруїзм».

Ключові слова: психологічна ресурсність, особистісний досвід, ставлення до Іншого, Я-концепція, самоцінність, базові переконання, екзистенційна здійсненність, життєстійкість, смисложиттєві орієнтації.

 

УДК 159.922.73: 37.015.3: 688.7

Т.І. Щербак

Психологія народної іграшки

Проаналізовано дослідження, що концентровані навколо проблеми національної культури українського народу, його історичного минулого. Визначено психологічні особливості української народної іграшки, її стилістичні відмінності від іграшок інших народів і культур та її вплив на розвиток особистості. Наведено класифікації народних традиційних іграшок за різними ознаками. Зазначаються характеристики однієї з найбільш популярних народних іграшок у всьому світі – ляльки як матеріального об’єкта та образу-символу людини. Висвітлено значення образних іграшок у розвитку самосвідомості дитини та діалогічності спілкування. Підкреслено важливість вивчення редукованого спілкування та емоційного ставлення до уявного компаньйону в ігрових та побутових ситуаціях. Визначено основні позиції та переважаючі форми взаємодії з ляльками. Окрема увага приділена автором впливу на психіку дитини зовнішнього вигляду ляльки, текстури матеріалу, з якого вона зроблена, її пропорцій та характерологічної заданості. Висвітлено особливості підбору народних іграшок загалом і ляльки, зокрема, відповідно до вікових особливостей дитини. В статті наголошується на надзвичайно широкому функціональному призначенні народної іграшки, як одного із дієвих засобів естетичного, фізичного і розумового розвитку дітей, духовного чинника пізнання довкілля. Вказується на можливість стимулювання й оптимізації психічного розвитку дитини через народну іграшку та завдяки реалізації її культурологічної, розвиваючої, виховної, психотерапевтичної функції, функцій соціалізації, самопізнання та оберегу.

Ключові слова: народна іграшка, лялька, образ-символ, культура, редуковане спілкування, уявний компаньйон, гра, ігрова роль.

 

УДК 159. 923

В.Л. Щербина

Соціалізаційні орієнтації сучасної студентської молоді: культурно-типологічний підхід

У статті досліджується актуальна проблема, що полягає у суперечності між сучасним станом знання про процеси соціалізації (сформованого за доби моноукладного індустріального суспільства), з одного боку, та, з іншого – потребою вирішення психологічних, педагогічних дослідницьких і практичних завдань, обумовлених переходом до багатоукладного суспільства. Автором запропоновано підхід до аналізу процесів соціалізації та становлення цілісної особистості в умовах сучасності, що спирається на концепцію культурної багатоукладності сучасного суспільства. Представлено результати емпіричного соціально-психологічного дослідження процесів соціалізації студентської молоді, проведеного на засадах такого підходу в 2014- 2015 рр. науковцями факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виявлено два виміри детермінант цілісності соціалізаційних процесів – культурно-типологічний та психо-соціальний. З’ясовано, що у першому вимірі цілісність особистості детермінується наявністю в індивіда типової ціннісної орієнтації відповідно до одного з культурних укладів (традиційний, модерністський і постмодерністський), а у другому –специфікою типів соціально-психологічного усвідомлення цілісності власної особистості (тотальний, партитивний та гармонійний). Описано багатомірний простір соціалізації як такий, в якому присутні три ядра соціалізації, орієнтованої на різні культурні уклади. Зроблено висновок, що студентство більшою мірою орієнтоване на цінності традиційного або модерного типу. Виявлено, що ступінь відмінності у тлумаченні смислового наповнення цінностей між представни- ками різних культурно типових орієнтацій змінюється в залежності від сфери соціалізації. Ця ступінь найбільш консенсусна щодо публічних інституцій (демократія) та зростає у наближенні до сфери приватних (сім’я, особисте життя та самореалізація) аспектів соціалізації.

Ключові слова: цілісність особистості, соціалізація, культурний уклад, багатоукладне суспільство, ціннісні орієнтації особистості.

 

УДК3.7.015.31–057.87

C.П. Яланська, В.В. Оніпко

Стимулювання творчої активності студентів педагогічних ВНЗ

Стимулювання творчої активності особистості належить до найактуальніших проблем суспільного життя і потребує глибокого наукового обґрунтування психологічної сутності чинників цього процесу. Питання розвитку творчої особистості є провідним у галузі розвитку національної вищої освіти, а саме: Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України, Концепції національно-патріотичного виховання молоді та ін. У наукових джерелах творчість визначається як діяльність, кінцевим результатом якої є створення якісно іншого продукту, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчу активність ми розглядаємо як ефект розвитку творчої компетентності майбутнього вчителя, оскільки вважаємо, що поняття творчості можна розглядати як педагогічну взаємодію, що забезпечує створення нових оригінальних продуктів навчально-пізнавальної діяльності, вміння діяти в нових педагогічних ситуаціях. Вважаємо, що результат розвитку педагогічної творчості майбутніх учителів обов’язково передбачає зовнішній (навчальний продукт) та внутрішній (життєтворчість, саморозвиток) аспекти. Особиста творча діяльність учителя є незамінною в збудженні творчої активності учнів. Отримані результати теоретичної та експериментальної роботи підтвердили можливість сприяння розвитку творчої активності майбутніх учителів в умовах навчально-виховного процесу вищого навчального закладу шляхом упровадження авторської програми розвитку творчої компетентності. Авторський навчальний посібник «Психологія творчості» може бути путівником зі стимулювання творчої активності студентів педагогічних вишів.

Ключові слова: стимулювання, творча активність, студент, майбутній учитель, педагогічна творчість, творча компетентність, психологічні умови.

 

УДК 159.923.2:159.924.7:316.6

О.Ф. Яцина

Самореферентність дискурсивної ідентичності

У статті порушуються питання, пов’язані з проблематизацією ідентичності в умовах постмодерної реальності. Проблема ідентичності як дискурсивного утворення постмодерної реальності досліджується, виходячи із твердження про існування поліфонії ідентичностей на фоні соціальних змін. Проаналізовано положення теоретиків постмодерну про фрагментованість суб’єкта і дискурсивну природу ідентичності. Розглянуто положення про дискурс як спосіб буття соціальних інститутів. Результати теоретичного аналізу засвідчують, що феномен дискурсивної ідентичності спрямований на розуміння соціального як дискурсивної конструкції. Певний дискурс конструює певну дискурсивну ідентичність, що відповідає змісту дискурсу. Входження фрагментарності в життя сучасного суспільства виявляється в тому, що індивід вивільняється від штучності будь-яких стереотипів, феноменологічної редукції в цілому і прагне жити тим життям, що конструює. Індивід більше переймається цінностями приватного життя, індивідуальними правами на автономність, приватність. Досліджено, що здійснюючи певні індивідуальні і соціальні дії, індивід у такий спосіб здійснює пошук своєї ідентичності, він намагається дивитися на світ очима Іншого, і істина з цієї точки зору втрачає свою однозначність і набуває мозаїчності й поліфонічності. Розглядається ідея про ідентичність як самореферентне дискурсивне утворення як таке, що саме до себе визначає відношення значимості і здатність до самовизначення, самопізнання, самотворення, самовідтворення і самоздійснення. Зроблено висновок, що завдяки своїм характеристикам самореферентна ідентичність здатна не тільки конструювати себе в контекстах різних дискурсів, а й впливати на соціальні інститути, легітимізуючи у вигляді різних соціально-психологічних практик, різні способи життя, що розкривають інші способи соціального існування. У подальшому передбачається виявлення механізмів забезпечення самореферентності ідентичності на прикладі різних практик шлюбно-сімейного партнерства і батьківства.

Ключові слова: трансформаційні суспільні процеси, фрагментарність, дискурс, ідентичність, практика, рефлексія, індивідуальний смисл, проблематизація, самореферентність.