Випуск 32

Випуск 32

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Генетична епістемологія Ж. Піаже

Проаналізовано, що до ключових постатей, які визначали становлення генетичної психології, належить швейцарський психолог Жан Піаже, який вказував, що генетична психологія стосується індивідуального розвитку дитини, її онтогенезу. З’ясовано, що значним досягненням Піаже слід вважати створення ним особливого методу дослідження – клінічної бесіди, застосування якого дозволяє вивчати не зовнішні прояви (симптоми) психічних явищ, а відкривати і розгортати внутрішні процеси, які лежать в їх продукті і зумовлюють їхню появу та функціонування. Показано, що Піаже характеризував розвиток як рух від егоцентризму до інтелектуальної децентрації, і його плин уявляв у формі послідовних угрупувань, що витікають одне з одного. Аргументовано, що теорія Піаже залишається однією з найбільш ґрунтовних систем концептуально-методологічних уявлень щодо генези психіки, а особливої значущості їй надає те, що вона побудована на основі численних емпіричних даних, що є, на жаль, швидше, винятком для сучасної психології. Зроблено ви- сновок, що генетична психологія, на відміну від генетичної епістемології Ж. Піаже, повинна мати своїм предметом дослідження виникнення психічних явищ; їхнє походження; становлення нових психічних механізмів у життєвих процесах; функціонування; відродження втрачених дієвих функцій цих явищ. З’ясовано, що багатогранність поняття «генетична психологія» полягає в охопленні ним трьох більш-менш глибоких аспектів змісту, які взаємопроникають один в одного: психічний розвиток людини відбувається впродовж її діяльності; комплекс наукових знань, надбаних людством у процесі виробничої, культурної, суспільної та художньої діяльностей; система наукових знань створюється через впровадження в психологію наукових методів і особливо експерименту, в результаті чого вона набуває статусу науки вироблення нового знання.

Ключові слова: генетична епістемологія, швейцарський психолог Ж. Піаже, генетична психологія, особистість, людина, розвиток, діяльність, індивідуальний розвиток, психіка, психічний розвиток людини.

 

УДК 159.9

Н.Є. Афанасьєва

Підходи до консультування пожежних-рятуваль- ників з міжособистісними проблемами

У статті проаналізовано підходи до психологічного консультування фахівців екстремального профілю діяльності, зокрема, пожежних-рятувальників, що мають утруднення в комунікативній сфері. З метою оптимізації процесу консультування даної категорії фахівців проведено моніторинг їх психологічних проблем. Визначено основні з них та інтегровані у три категорії: інтимно-особистісні (до яких увійшли в тому числі й міжособистісні), екзистенціальні та проблеми професійного розвитку. Розроблено стратегію та психотехнологію консультування пожежних-рятувальників, що мають проблеми міжособистісного характеру. Встановлено, що більшість з цих проблем пов’язані з рівнем розвитку комунікативної сфери особистості, наявністю необхідних знань та умінь. З’ясовано, що ці утруднення, що виникають в особистому та діловому спілкуванні, пов’язані з віком або/і статтю партнера; проблемами керівництва та підпорядкування; вміннями розв’язувати та попереджати конфлікти тощо. З метою оцінки ефективності запропонованої технології консультування до та після консультативних сесій було проведено психодіагностику, яка довела, що у комунікативній сфері клієнтів відбулися суттєві позитивні зміни, які сприяють більш ефективній взаємодії, як з оточуючими, так і з самим собою. Зроблено висновок, що ці зміни обумовлені розвитком соціальної та особистісної комунікативної компетентності, який є безпосереднім результатом цілеспрямованого психологічного впливу психолога-консультанта та його співпраці з клієнтом.

Ключові слова: психологічне консультування, міжособистісні проблеми, комунікативна сфера, пожежні-рятувальники, комунікативна компетентність.

 

УДК 364.2: 159: [9364-787.2]

Н.Б. Бондаренко

Психологічний аналіз компонентної структури моделі соціальної підтримки в практиці соціальної роботи

У статті розглянуто феномен соціальної підтримки осіб з проблемами психічного здоров’я в групах самодопомоги. Наголошується важливість здійснення підтримки таким особам у рамках груп самодопомоги поза межами психіатрії та медикаментозного лікування. Досліджено теоретичні обґрунтування терміна «соціальна підтримка». Визначено соціальну підтримку як спосіб надання психологічних, матеріальних та інших ресурсів особі, яка потребує цього, в рамках взаємодій та відносин, які можуть поліпшити навички справлятися з проблемами, зменшити вплив стресових ситуацій, сприяти покращенню здоров’я та позитивній здоровій поведінці. З’ясовано відсутність єдиної точки зору щодо розуміння дослідниками спектра функцій підтримки, які пов’язані з психологічним благополуччям осіб з проблемами психічного здоров’я та способів їх класифікацій/типологій. Обговорюється теоретична модель соціальної підтримки з точки зору її функціонального виміру з розподілом складових соціальної підтримки згідно концепції Маслоу. Виділено компоненти психологічної підтримки, які мають відповідність до структурних елементів ієрархічної системи потреб Маслоу. Описано інтегруючу функцію психологічного компонента соціальної підтримки. Проаналізовано роль груп самодопомоги як умови для здійснення інтегруючої функції психологічного компонента і моделі для відпрацювання зразків соціальної взаємодії в практику повсякденного життя користувачів психіатричних служб.

Ключові слова: група самодопомоги, взаємодопомога, соціальна підтримка, психологічна підтримка, копінг, особи з проблемами психічного здоров’я.

 

УДК 316.728:159.938.363.5

С.М. Боцвінок

Соціально-психологічна практика та її зміст як важливий чинник у формуванні успішної особистості

У даній статі проаналізовано зміст соціально-психологічних практик та їх роль у системі цінностей культури. Пропонуються розглядати практики як способи, що сприяють пошуку оновлених ідентичностей, забезпечують усвідомлення особистістю власної неповторності, а також дають їй змогу гнучко реагувати на соціальні зміни, рухатися на зустріч новому досвіду та успішно реалізовуватися в соціумі. Висвітлено те, чи можуть практики перетворюватися на імператив, правило, манеру поведінки, що дозволило з’ясувати, чи є вони забезпеченням соціального порядку. Крім того, описано індивідуальні практики, метою яких є перетворення, вдосконалення самого себе, що веде до соціального успіху, як суспільно значимий та визнаний результат соціальних дій особистості. Визначено, що практики артикулюються на основі самопізнання і навколишнього світу. Представлено роль досвіду, що базується на традиціях, освіті, знаннях, отриманих від батьків, учителів та інших джерел. Висвітлено, що практики передбачають інтуїтивне розуміння того, що саме можна осмислено говорити і робити, і вони не є результатом підпорядкування правилам, хоча об’єктивно регулюються, сприймаються як само собою зрозуміле і виконуються колективно. Однак стимули, що їх породжують, діють лише тоді, коли особистість готова їх визнати. Описано про те, що сфера взаємопроникнення соціального та індивідуального є формою життя, традиційним способом поведінки, яка виконує регулятивну функцію, синтезує досвід і сприяє самоідентифікації, конституюванню себе. Тому припускаємо,що «практики успішності» як важливий чинник у формуванні успішної особистості виникають як синтетичний продукт злиття зовнішніх обставин, ситуаційних змінних та особистісних очікувань, диспозицій, схильностей, навичок.

Ключові слова: соціально-психологічні практики, культурне середовище, соціальний успіх, самоформування, система цінностей, фонові очікування, габітус, інтерпретативні схеми.

 

УДК 376-056.26:159.952

Ю.Ю. Бугера

Теоретичні аспекти проблеми розвитку уваги розумово відсталих молодших школярів у процесі навчання

Розглянуто теоритичні аспекти розвитку уваги у навчальному процесі розумово відсталих молодших школярів. Зазначено, що особливе місце та регулююча функція уваги, яка є стрижнем засвоєння дитиною суспільного досвіду у процесі навчання та виховання, оскільки саме увага є необхідною умовою внутрішньої психічної діяльності; та визначає ефективність здійснення будь-якої зовнішньої практичної діяльності. З’ясовано, що використання положень теорій культурно-історичного розвитку психіки Л.С. Виготського, концепції формування вищих психічних функцій – довільних, регульованих свідомістю є продуктивним для розв’язання проблеми психічного розвитку молодших школярів з розумовою відсталістю. Показано, що пріоритетним вважається й використання діяльнісного підходу, а саме теоретичного положення про те, що психічне формується (розвивається, коригується) в діяльності (О.М. Леонтьєв) передусім у провідній. Встановлено, що провідним видом діяльності для молодших школярів є учбова, через яку, особливо за умови її спеціальної організації, здійснюється ефективний розвиток психіки, включаючи й увагу. Встановлено зв’язок сформованості уваги у молодших школярів з ефективністю їх пізнавальної діяльності, учіння та процесу навчання. Визначено певні умови розвитку та активізації уваги на уроці (добір змісту навчання, використання різноманітних методів, урахування рівня сформованості у дитини уваги, її індивідуальних властивостей; індивідуальних властивостей учня та ін.). Зроблено висновок про те, що корекційно-спрямований навчальний процес, метою якого є не лише засвоєння школярами суспільного досвіду у вигляді знань і способів дій (навичок і вмінь), необхідних для життєдіяльності, а й розвиток дитини, містить можливості розвитку уваги у розумово відсталих молодших школярів.

Ключові слова: молодші школярі, розумово відсталі діти, навчальна діяльність, пізнавальна діяльність, провідна діяльність, учіння, увага, властивості уваги, розвиток уваги.

 

УДК 316.6

Ю.В. Вербова

Порівняльне дослідження переважаючих ціннісно-смислових орієнтацій студентів коледжів технічних спеціальностей та студентів гуманітарного ВНЗ

Стаття присвячена аналізу результатів порівняльного дослідження ціннісно-смислових орієнтацій студентів коледжів технічних спеціальностей та студентів гуманітарного ВНЗ. Автором означено актуальні напрямки дослідження ціннісно-смислової сфери молодої особистості у зв’язку з її професіоналізацією. На основі аналізу актуального стану розробленості проблеми визначено актуальність вивчення ціннісно-смислових орієнтацій студентства. У рамках теоретичного дослідження проблеми проаналізовано основні актуальні підходи до вивчення феномена ціннісно-смислової сфери особистості та професійного самовизначення молоді. Описано актуальні дослідження ціннісних орієнтацій студентів коледжів, їх життєвих пріоритетів, що виступають основною для даного порівняльного дослідження. Автором проаналізовано особливості осмисленості життя, порівняні показники його вираженості у студентів коледжів технічних спеціальностей та студентів гуманітарного ВНЗ. Описано особливості ієрархії ціннісних орієнтацій студентів коледжу та університету. При цьому порівняно показники найбільш і найменш виражених цінностей студентів різних досліджуваних підгруп та здійснено інтерпретацію впливу таких цінностей на ставлення до професійної діяльності й обраної професії. Встановлено загальні для юнацького віку ціннісні пріоритети у житті і професійному самовизначенні. Автором здійснено аналіз вираження переважаючих ціннісно-смислових орієнтацій молоді відносно до їх професійного навчання та самореалізації у спеціальній діяльності. На основі узагальнення результатів теоретичного аналізу проблеми та емпіричного вивчення особливостей ціннісно-смислових орієнтацій студентів сформульовано висновки та визначено перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: цінності, ціннісно-смислові орієнтації, ціннісно-смислова сфера, ієрархія цінностей, студенти коледжів технічних спеціальностей, студенти гуманітарного ВНЗ, осмисленість життя, професійне навчання.

 

УДК 376 (075.8)

О.М. Вержиховська, І.Л. Рудзевич

Особливості використання методики формування свідомості та переконання у виховному процесі спеціальної школи

У статті подано основні положення методики формування свідомості та переконання розумово відсталих учнів. Перш за все зроблено структурний і змістовий аналіз поняття «переконання» як гіпотези, доказу, аргументу. Акцентовано на методах формування свідомості та переконання. Розкрито можливості використання методики формування свідомості та переконання при роботі з розумово відсталими молодшими школярами, яким характерно: некритичність сприйняття того, що навіюється, тому в них виникає повне наслідування діяльності та поведінки інших, що особливо негативно тоді, якщо приклад виявляється не позитивним; низький рівень розуміння етичних узагальнень та усвідомлення своїх обов’язків; неспроможність самостійної перевірки знань на практиці і не здатність навчитися передавати свої знання товаришам. Встановлено, що за допомогою методів формування свідомості та переконання у розумово відсталих молодших школярів потрібно розвивати: критичність мислення, а це можливо лише при систематичному збалансованому впливі педагогів під час різних видів діяльності; особистісні якості, а саме, пояснити дітям сутність цих категорій, формувати у них відповідне ставлення до них, а також розвивати на базі усвідомлення відповідних категорій, особистісно-вольові та особистісно-моральні якості; етичні знання за допомогою мотивованих пояснень, коротких цікавих оповідань, вказівок стосовно наслідків неправильного вчинку. Саме тому роль методики формування свідомості та переконання полягає у тому, щоб навчити розумово відсталих молодших школярів самостійно використовувати свої знання у будь-яких ситуаціях та перетворювати наявні знання у переконання.

Ключові слова: розумово відсталі молодші школярі, переконання, свідомість, інформаційний метод, пошуковий метод, дискусійний метод, метод взаємної освіти.

 

УДК 159.923.2 : 128 : 159.955.4

І.М. Галян

Рівень рефлексивної активності майбутніх педагогів як показник повноти їх смислового самоаналізу

У статті висвітлюються питання суб’єктної активності особистості, вираженої у здатності до рефлексії. Відзначається ключова роль рефлексивності як особистісної властивості у смислотвірних процесах майбутніх педагогів. Виокремлюються такі форми рефлексії як системна рефлексія, інтроспекція та квазірефлексія. Констатується, що системна рефлексія дозволяє бачити саму ситуацію взаємодії в усіх її аспектах, включаючи і полюс суб’єкта, і полюс об’єкта, а також альтернативні можливості. Тоді як інтроспекція, що утворена домінуванням спрямованості свідомості на себе та ігноруванням зовнішньої ситуації, є одностороннім процесом, а отже, не сприяє повноцінному сприйняттю себе в ситуації взаємодії. А квазірефлексія є швидше формою психологічного захисту через відхід від неприємної ситуації, реальне вирішення якої може і не відбутися. Досліджено, що найбільше у майбутніх педагогів виражені інтроспекція та квазірефлексія, що свідчить про відсутність у них «предметного» рефлексування. Зазначається, що несформованість системної рефлексії відображається на характері стратегій рефлексивного виходу, виражених у вузькому діапазоні вирішення ціннісних та моральних дилем. У процесі дослідження не виявлено суттєвих відмінностей прояву того чи іншого виду рефлексії у респондентів з різними типами смислотвірних систем. Вказується на амбівалентність ефективності впливу рефлексивності на ситуацію вибору. Припускається, що підвищити рівень рефлективності можна завдяки цілеспрямованому впливові, що ґрунтується на розумінні психологічного механізму рефлексії.

Ключові слова: суб’єктна активність, рефлексія, рефлективність, системна рефлексія, інтроспекція, квазірефлексія, саморозвиток, самоактуалізація.

 

УДК 159.923.2

О.Д. Главінська

Аналіз психологічної суверенності як феномена особистісного стилю

Проаналізовано актуальність проблеми суверенізації особистості. Представлено філософський і психологічний зміст проблематики як значущої складової буття, яка визначає стратегію життя людини. Визначено теоретичну платформу і доведено, що категорія «особистісна суверенність» потребує психологічного, фізіологічного та соціокультурного уточнення. Порівняно різноманіття уявлень про зміст, природу та функції особистісної суверенності, яка визначається спочатку у психології поняттями «автентичність», «автономність», а згодом «суверенність». Вказані поняття представлено швидше як синоніми, а не поняття, що мають свій обсяг і феноменологію. Розглянуто досягнення психологічної суверенності (особистісної автономії) через перспективу дослідження психологічного простору особистості, що включає комплекс фізичних, соціальних і психологічних явищ, з якими людина себе ототожнює (територія, особисті предмети, соціальні прихильності, установки). Описано динаміку прояву суверенності у переживанні автентичності власного буття, доречності у просторово-часових і ціннісних обставинах життя, що сприяють прийняттю і впевненості людини, яка діє згідно з власними бажаннями та переконаннями. Охарактеризовано категорію «психологічна суверенність» як стійкий соціально-психологічний конструкт, який являє собою умову і результат продуктивної діяльності в різних галузях і тому може корелювати з об’єктивними і суб’єктивними показниками життєвої успішності, адекватними віковій стадії і конкретній життєвій ситуації людини, визначає спосіб і стиль життя особистості. Психологічну суверенність проінтерпретовано як якісну характеристику особистісного стилю людини, яка проявляється у здатності захищати, розвивати і розширювати свій психологічний простір.

Ключові слова: особистісна суверенність, психологічний простір особистості, автономність особистості, кристалізація «Я», суверенізація особистісного стилю.

 

УДК 159.94.343.9-057.163

С.О. Дєніжна, М.О. Сова

Психологічна підготовка працівників правоохоронних органів професійної діяльності в екстремальних ситуаціях

Розкрито зміст і специфіку психологічної підготовки працівників правоохоронних органів,обумовлену екстремальними умовами професійної діяльності. Виявлено детермінанти деструктивних психічних станів, що негативно впливають на виконання службових обов’язків в ситуаціях, небезпечних для життя і здоров’я. Проаналізовано психологічні характеристики, які виступають віктимогенними чинниками прояву емоційної нестійкості, стресу, страху, агресії в умовах ризику. Визначено сутність понять «психологічна компетентність працівника правоохоронних органів», «психічна саморегуляція», «емоційно-вольова саморегуляція», «психологічна надійність». Розроблено програму психологічної підготовки працівників правоохоронних органів до дій в екстремальних ситуаціях, що включає: теоретичну підготовку з оптимізації психічних станів і освоєння методів саморегуляції; практичну підготовку з оволодіння прийомами релаксації, нейтралізації негативних і посттравматичних емоційних станів; психотехнічну підготовку з оволодіння техніками самоконтролю та саморегуляції, антистресової поведінки, подолання страху і паніки, прийомами зниження агресії, фрустрації, афекту. Обґрунтовано оптимальні умови організації психологічного тренінгу. Визначено комплекс методів(моделювання екстремальних ситуацій, використання прийомів логіки, використання образу, самопереконання, самонаказ, уявлення ситуацій, відволікання, управління м’язовим тонусом, дихальної саморегуляції), використання яких сприяє формуванню психологічної компетентності правоохоронців. Вироблено критерії ефективності програми і рекомендовано заходи щодо контролю й аналізу результатів психологічної підготовки працівників правоохоронних органів.

Ключові слова: психологічна підготовка, екстремальні ситуації, психологічна компетентність, емоційно-вольова стійкість, саморегуляція.

 

УДК 159.98:616-051

Ю.В. Дзвінчук

Поведінкова активність як фактор формування професійної мобільності медичних сестер

У статті проаналізовано діагностичне дослідження типів поведінкової активності медичних сестер, яке розроблялося для побудови високого рівня розвитку професійної мобільності та здійснювалося шляхом порівняльного аналізу із результатами досліджуваних контрольної групи за допомогою методів математичної статистики. Виявлено найпоширеніший тип поведінкової активності досліджуваних медичних сестер – тип АБ. Порівняно типи поведінкової активності медичних сестер і показано у процентному співвідношенні. Представлено авторську методику «Професійна мобільність медичної сестри», за допомогою якої виявлено і представлено рівні професійної мобільності медичних сестер, що дозволило діагностувати рівень готовності особистості досить швидко і успішно оволодівати новою технікою і технологією, набувати знання та вміння, які забезпечують ефективність професійно орієнтованої діяльності. Показано, що наявність високого рівня професійної мобільності у напружених умовах праці (відділення інтенсивної терапії, кардіології, неврології, ургентної хірургії) дозволяє особистості швидко адаптуватися до різноманітних змін у професійній сфері, нестандартно мисли- ти й діяти, ефективно вирішувати професійні завдання різного рівня, бути здатним до професійного саморозвитку та самовдосконалення. Порівняно рівні професійної мобільності медичних сестер та показано у процентному співвідношенні. Доведено, що з підвищенням рівня поведінкової активності за типом А1 зростатиме тенденція до високого рівня професійної мобільності медичних сестер, тобто до професійного та особистісного розвитку під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, що дозволяє особистості швидко пристосовуватися до нових технологій, розвиватиметься і надалі формуватиметься уміння пристосовуватися до різних завдань діяльності у професійній діяльності медичної сестри для поліпшення догляду за пацієнтами та збагачення медсестринської практики.

Ключові слова: медичні сестри, особистість, поведінкова активність, професійна мобільність, професійна діяльність.

 

УДК 159.923:338.242.2:338.48

В.Ю. Жовнер

Особливості детермінант конкурентоспроможності в кризові періоди професійного становлення особистості

У статті здійснено аналіз детермінант, які зумовлюють суттєві зміни суб’єкта діяльності та впливають на структурні компоненти особистості фахівця і, в цілому, на інтегральний простір конкурентоспроможності особистості. Зазначено, що нормативні кризи у професіогенезі мають свої особливості, що зумовлено своєрідністю вікових періодів, стадіями професійного розвитку. Водночас ненормативні кризи зумовлені важкими обставинами життєдіяльності, які супроводжуються відповідними особливостями проявів інтегрального простору конкурентоспроможності в структурних компонентах особистості. Встановлено, що суттєвий вплив на виникнення криз особистості на перших стадіях професійного розвитку мають об’єктивні чинники, а починаючи, зі стадії адаптаційного входження в професію, і в подальшому на стадіях первинної й вторинної професіоналізації і, особливо, стадії майстерності все більшу роль відіграють суб’єктивні чинники. Зроблено висновок, що психологічні особливості детермінант і проявів інтегрального простору конкурентоспроможності в кризові періоди професійного розвитку зумовлені, в першу чергу, соціально-професійною спрямованістю і особистісною активністю фахівця, соціально-економічними умовами життєдіяльності, віковими психофізіологічними змінами, якісним позитивним та професійним розвитком, що викликає перебудову мотиваційної, когнітивної, професійної, поведінкової сфер в структурі особистості і у сукупності позитивно впливає на конкурентоспроможність фахівця і сприяє конструктивному виходу з криз професійного становлення особистості

Ключові слова: особливості, детермінанти, конкурентоспроможність, кризові періоди, професійне становлення, особистість.

 

УДК 159.923.2

О.І. Зімовін

Рефлексія та креативність як чинники саморозвитку особистості

У статті представлено загальну модель впливу рефлексії та креативності на саморозвиток особистості. Здійснено теоретичний аналіз позитивних і негативних ефектів рефлексії та креативності. Представлено систему змінних, отриманих за допомогою факторного аналізу, які дозволяють характеризувати структурно-функціональну організацію саморозвитку особистості (прогресивна та інтегресивна підсистеми, компоненти: самовираження, саморегуляція, взаєморозвиток, ідеальне Я), структуру зв’язків між рефлексією та креативністю (особистісна рефлексія, особистісна креативність, інтелектуальні рефлексія та креативність, негативна рефлексія). Доведено диференційованість впливу окремих показників рефлексії та креативності на окремі підсистеми саморозвитку особистості. Показано різноспрямованість особистісних рефлексії та креативності у саморозвитку особистості: перша пов’язана з соціальним (етичним) спрямуванням саморозвитку, друга – з його орієнтацією на індивідуальний успіх. Особистісна креативність здійснює більший вплив на прогресивну підсистему саморозвитку, забезпечуючи особистість можливістю поводитися оригінально та нестандартно, рухаючись до індивідуального успіху; особистісна рефлексія – на інтегресивну підсистему, надаючи акту розвитку етичного виміру, реалізуючи усвідомлення самого себе у відносинах з іншим. Інтелектуальні рефлексія та креативність пов’язані з прогресивною підсистемою, інтегресивна підсистема зазнає негативного впливу цього чинника. Негативна рефлексія завдає негативного впливу на прогресивну підсистему саморозвитку.

Ключові слова: саморозвиток особистості, підсистеми саморозвитку, компоненти саморозвитку, рефлексія, креативність, модель, спрямування саморозвитку, негативна рефлексія.

 

УДК 925 : 159.923

Е.З. Івашкевич

Соціальний інтелект як система інтелектуальних здатностей особистості

В статті проаналізовано соціальний інтелект як певну, досить стійку систему інтелектуальних здатностей, які виражаються в соціальній поведінці індивіда. Описано психологічні концепції, в яких інтелектуальний потенціал людини розглядається в парадигмі класу психічних якостей і механізмів, що визначають як наявний рівень інтелектуальних можливостей індивіда, так і можливості самовдосконалення його інтелекту. Автором публікації виокремлено та охарактеризовано теорії, в яких соціальний інтелект є системою когнітивних властивостей особистості, що складається з трьох базових складових: соціально-перцептивних здатностей, соціальної уяви та соціальної техніки спілкування, від сформованості яких великою мірою залежить ефективність суб’єкт- суб’єктного спілкування. Запропоновано та описано авторську концепцію соціального інтелекту педагога. Зазначено, що соціальний інтелект педагога вміщує три підструктури: когнітивну, мнемічну та емпатійну тощо. Встановлено, що когнітивна підструктура соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин і т.д. на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Показано, що мнемічна складова соціального інтелекту педагога характеризує наявність в індивіда здатності до інтерпретації явищ, подій життя, поведінки інших людей і своєї власного як суб’єкта цих подій. Зроблено висновок, що емпатійна складова соціального інтелекту більшою мірою залежить від того, яку форму поведінки педагог обирає в якості пріоритетної, що очікує від оточуючих його суб’єктів, який ціннісний інтерпретаційний комплекс у ставленні до навколишнього світу сформувався у людини, які можливості є у даного індивіда в плані використання механізмів антиципації в розв’язанні різних проблем професійного та соціального життя тощо.

Ключові слова: інтелект, соціальний інтелект, інтелектуальні здатності, соціально-перцептивні здатності, соціальна уява, соціальна техніка спілкування, когнітивна, мнемічна та емпатійна підструктури соціального інтелекту.

 

УДК 159.920.7:[965-12]

І.В. Івашкевич

Функціональний підхід до визначення змісту та структури професійної компетентності майбутніх юристів

У статті виокремлено структурні компоненти професійної компетентності фахівців різних сфер діяльності в парадигмі функціонального психологічного підходу. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру тощо. Зазначено, що професійна компетентність юриста складається із таких компонентів: 1) мотиваційно-цільовий компонент; 2) когнітивний компонент; 3) соціальний компонент; 4) аксіологічний компонент; 5) ауто-психологічний компонент. У статті охарактеризовано структуру мотиваційно-цільового компонента професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, який включає: мотивацію виконання юридичної діяльності; мотивацію досягнення успіху; здатність ставити цілі власної діяльності та їх досягати; професійне самовизначення, що є критерієм здійснення успішної професійної діяльності; професійну спрямованість як психологічну орієнтацію студента на професійну діяльність, що включає змістову та мотиваційну сторони; професійну готовність як стан студента, який характеризується науково-теоретичною, психологічною, юридичною, фізичною готовністю тощо. Визначено, що когнітивний компонент професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності передбачає сформованість у людини знань, умінь і навичок, професійно значущого досвіду тощо, а також висвітлює розвиток здатності спеціаліста до використання цих знань, умінь і навичок, фреймів професійно значущого досвіду на практиці. Зазначено, що до структури соціального компонента професійної компетентності юриста належать комунікативна компетентність, емоційно-експресивні особливості особистості та моторно-вольові якості фахівця. Визначено, що базовими підструктурними елементами аутопсихологічного компонента є професійне самовизначення та самоактуалізація юриста, які в загальному вигляді можуть бути описані як тривалий процес розвитку ставлення людини до своєї професії і до самого себе як (потенційного або реального) суб’єкта професійної діяльності або професіонала.

Ключові слова: професійна компетентність, мотиваційно-цільовий компонент, когнітивний компонент, соціальний компонент, аксіологічний компонент, аутопсихологічний компонент.

 

УДК 316.64:316.43:303.022

Л.Д. Климанська, М.Б. Кліманська

Психологічні особливості образу Радянського Союзу як об’єкта комунікативної пам’яті

В статті проаналізовано сучасні тенденції дослідження образу Радянського Союзу в гуманітарних науках, визначено його основні характеристики як об’єкта комунікативної пам’яті. У результаті теоретичного аналізу виявлено, що образ радянського минулого характеризується різнополярним емоційним ставленням, підтримується комеморативними практиками, часто є об’єктом ностальгічних тенденцій. У результаті проведення емпіричного дослідження методом напівструктурованого глибинного інтерв’ю було визначено структуру фрейму з умовною назвою «Радянське минуле та його роль для сучасної України», яка являє собою трикутник значень. Основу трикутника складає категорія «Образ СРСР» і категорія «Людина в системі», верхівку – категорія «Сучасна Україна». Сторони трикутника-фрейму складають категорії «Роль радянського минулого у сьогоденні сучасного українського суспільства» і «Радянська спадщина» сучасної української людини». Окремо розглянута категорія «Майбутнє України», де з’являються міркування інформантів щодо того, яке майбутнє, на їхню думку, чекає Україну. Відповідно до загальної структури відповідей та емоційних полюсів (позитивних чи негативних) значень, які надаються радянському минулому та майбутньому України, було виокремлено 4 типових фрейми (негативно-песимістичний фрейм «Радянське минуле як гальмо у розвитку сучасної України», позитивно-оптимістичний фрейм «Радянське минуле як каталізатор майбутнього України», негативно-оптимістичний фрейм «Радянське минуле як баласт на шляху до майбутнього України», позитивно-песимістичний фрейм «Радянське минуле як фантазійно-ностальгічний конструкт») та розглянуто їхні особливості.

Ключові слова: комунікативна пам’ять, Радянський Союз, образ радянського минулого, фрейм, комеморативні практики.

 

УДК 159.9: 355.5

О.П. Ковальчук

Особливості прояву спонукальної складової професійної діяльності військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції

У статті проаналізовано фактори, які визначають процес розвитку професійних мотивів особистості військового фахівця, залученого до проведення антитерористичної операції. Встановлено, що у військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції, про- відне місце посідають внутрішні фактори у вигляді поєднання змістових (інтерес до професії, потреба в самореалізації тощо) й адаптивних (престиж професії, грошове забезпечення тощо) мотивів діяльності, спрямованих на усвідомлення військовослужбовцем соціальної значущості своєї професії і свого місця в ній. Інтеграція цих професійних мотивів на основі певного рівня розвитку психічних, особистісних, професійних компонентів особистості військовослужбовця дає змогу сформувати суб’єктивні уявлення щодо військового професіонала, які є регуляторами розвитку його особистості. При цьому розвиток суб’єкта праці – це насамперед розвиток його здатності осмислювати свою діяльність, самостійно знаходити смисли цієї діяльності та шукати способи вдосконалення себе в цій діяльності. Зроблено висновок, що активізація смислів професійної діяльності ґрунтується на мотиваційних механізмах професійної реалізації особистості військовослужбовців – учасників антитерористичної операції. Виходячи з цього показано, що як рівень військово-професійної мотивації слід розуміти ступінь відповідності провідного мотиву професії (особистісного сенсу) об’єктивному змісту професії. У разі високого рівня мотивації близьким і потрібним військовослужбовцю є найсуттєвіше в діяльності, те, у чому полягає її об’єктивне призначення. У разі низького рівня мотивації провідний мотив виражає потребу не стільки в діяльності, скільки в різних, пов’язаних із нею обставинах. Визначено, що основними показниками рівня мотивації є змістовність і глибина професійного інтересу до військової служби з урахуванням його положення в системі мотивів, що утворюють професійну мотивацію військовослужбовця, яка містить уявлення про професійні мотиви та цілі професійної діяльності, що виявляються у способах та умовах їх досягнення і пов’язані з особистісними властивостями військовослужбовця.

Ключові слова: антитерористична операція, професійна мотивація, провідний мотив, особистісно-професійний розвиток, особистісні властивості військовослужбовця, професійна діяльність, зміст професії, військова служба.

 

УДК 159.9.:37.015.3

І.В. Коваль

Шляхи підвищення ефективності навчання іноземної мови студентів вищого технічного навчального закладу: психологічний аспект

У статті проаналізовано сучасний стан проблеми навчання іноземної мови студентів вищих навчальних закладів. Зазначено, що проблема навчання іноземної мови залишається невирішеною і актуальною. Встановлено, що одним із важливих залишається питання про детермінанти навчального процесу та «практичне» їх використання для керування підвищенням якості навчання. Констатовано, що головними факторами внутрішньої детермінації є навчальні здібності, научуваність, рівень і можливості розвитку як окремих пізнавальних процесів, так і розумових здібностей в цілому, рівень розвитку пізнавальних інтересів, навчальної мотивації, комунікативних, емоційних і моральних якостей, здатність сформувати адекватний стиль навчальної діяльності та стиль саморегуляції. Зазначено, що специфіка предмета викладання надає певної своєрідності процесу навчання. Встановлено, що іноземна мова безмежна, вона дає знання про символи оточуючого світу і правила користування ними, а момент специфічності вивчення іноземної мови полягає у складності переходу з однієї мови на іншу. Зроблено висновок, що процес оволодіння іноземною мовою складається з двох великих блоків: процес розуміння (усного і письмового тексту) та процес породження висловлювання (усного та письмового тексту). Сам процес інтерпретується як особливий мисленнєвий процес, що здійснюється на основі двомовності. Зроблено висновок щодо класифікації рівнів розуміння тексту. Перший рівень – поверхневий рівень розуміння, другий – це встановлення основних смислових відношень тексту, третій рівень – це проникнення в саму суть висловлювання. І четвертий рівень характеризується розумінням того, про що говорилося. Процес розуміння – це складна мисленнєва діяльність, яка виконує не тільки пізнавальну, але й комунікативну функцію. Встановлено, що текст створюється як певне повідомлення про предмети та явища дійсності. І це, в свою чергу, відображає ставлення до них того, хто говорить, і впливає на того, хто отримує це повідомлення.

Ключові слова: детермінанти, здібності, навчальна мотивація, навчальна діяльність, мислення, розуміння, розвиток, особистість

 

УДК 159.942; 378.14.015.62

Я.В. Козуб

Специфіка ставлення до навчання у встигаючих та невстигаючих студентів з домінуванням різних видів мотивації досягнення

Вивчалася специфіка взаємозв’язку між емоційним ставленням до навчання та видами академічної саморегуляції в студентів з високою та низькою успішністю. Зазначено, що під емоційним ставленням до навчання розуміється система емоційних установок, які склалися в студента в різних ситуаціях учбової діяльності. Вид академічної саморегуляції (зовнішня, інтроектована, ідентифікована, самоспонукуюча) розуміються у відповідності з видами екстринсивної мотивації за Е. Десі та Р. Райаном. У кореляційному дослідженні вдалося встановити, що емоційне ставлення студентів до навчання пов’язане з різними видами його мотиваційної (академічної) регуляції. Виявлена специфіка взаємозв’язку двох інтегральних показників («Позитивного Афекту» та «Негатив- ного Афекту»), а також показників окремих компонентів емоційного ставлення до навчання, з видами мотивації навчання в успішних та неуспішних студентів. Сфера академічної саморегуляції у неуспішних студентів проявляється в емоційному ставленні до навчання більш помітно, ніж в успішних студентів. Встановлено, що в успішних студентів академічна саморегуляція є в основному джерелом для формування позитивного емоційного ставлення до навчання. У студентів, які відстають у навчанні, академічна саморегуляція важлива ще і як засіб для стримування негативного ставлення до навчання. В успішних студентів велике значення мають зрілі форми академічної саморегуляції (ідентифікована регуляція й самоспонукання). У студентів, які відстають в навчанні, у формуванні емоційного ставлення до навчання суттєву роль відіграють незрілі (зовнішня та інтроєктована) форми академічної саморегуляції.

Ключові слова: емоційне ставлення до навчання, компоненти емоційного ставлення до навчання, локус каузальності, навчальна діяльність студента, академічна саморегуляція, види екстринсивної мотивації, рівень успішності студента.

 

УДК 316.612

Н.В. Корчакова

Захист іншого як особливий різновид просоціальної поведінки

У статті обговорюються вікові аспекти заступництва – унікальної соціальної стратегії захисту інших людей у ситуаціях булінгу та віктимізації. Наголошується, щорізні форми знущання, є небезпечним явищем, яке загрожує емоційному благополуччю особистості, руйнує її душевний спокій і комфорт, негативно впливає на психологічний клімат спільноти в цілому та процеси групової динаміки. Підкреслюється особлива небезпека знущань у дитячих колективах. Зазначається, що явище булінгу є досить розповсюдженим. Обговорюються питання присутності заступництва у проблемному полі соціальної взаємодії, його загальне значення та роль для різних учасників процесу, розуміння та ставлення до заступництва, детермінація просоціальної стратегії, аналіз диспозиційних основ, що зумовлюють цей різновид соціальної поведінки. Виокремлюються лінії дослідження заступництва. Позначено основні площини аналізу явища: у ракурсі обговорення рольових позицій учасників булінгових процесів і вивчення особливостей розвитку моральної свідомості особистості, засвоєння норм справедливості та гуманізму. Виокремлюються особливості заступництва у різні вікові періоди, акцентується увага на відсутності досліджень лінії вікової ґенези явища. Обговорюються питання різновидів заступництва. Позначаються загрози і переваги, які виникають для захисника і реципієнта допомоги. Зазначається, що варіативність просоціальної поведінки залежить від комплексу індивідуальних і соціальних характеристик особистості, серед яких центральна роль належить процесам соціального пізнання, морального розвитку, емпатійності, самоефективності та самоконтролю.

Ключові слова: просоціальна поведінка, заступництво, знущання, булінг, віктимізація, жертва, рольові статуси, захисник.

 

УДК 159.923.2:316.6

І.О. Котик, С.В. Саричев

Надійність групи та особистісна надійність у групі

Стаття присвячена дослідженню соціально-психологічної проблеми надійності особистості й групи. Висвітлено онтологічний, феноменологічний та діяльнісний виміри розглянутої проблеми крізь призму суб’єктно-рефлексивного підходу. Обґрунтовано концепцію особистісної надійності як системи характеристик особистості, що є основою успішної саморегуляції у різних сферах життєдіяльності. Аналізуються методологічні, методичні й теоретичні аспекти надійності малої соціальної групи в напружених і екстремальних соціальних умовах. На основі запропонованого авторами динамічного підходу до вивчення групової поведінки й спільної діяльності у різних соціальних ситуаціях надійність групи представлена як гіпотетичний соціально-психологічний конструкт й операціоналізована в змінних, показниках та емпіричних референтах, що вимірюються безпосередньо за допомогою відповідних психологічних методик. У роботі обґрунтовано, що поєднання суб’єктності, організованості та надійності забезпечує групі статус суб’єкта спільної діяльності, спілкування і стосунків, а також ефективність життєдіяльності в різних проявах. Доведено, що за соціально-психологічним змістом надійність є системою групових мотивів і соціальних установок на удосконалення організації спільної діяльності групи у напружених умовах. Виявлено психологічні механізми надійності групи в напружених і екстремальних умовах спільної діяльності: розвинена орієнтувальна частина спільної діяльності, якісне збагачення й перетворення лідерства, активне звернення до групового досвіду спільної діяльності, збереження організаційного порядку, гнучкі й доцільні трансформації взаємодії членів групи, вдосконалення функціональної структури організації. Показано, що надійність групового суб’єкта спільної діяльності, спілкування й відношень втілюється в особі лідера. Розкрито соціально-психологічні кореляти надійності групи та особистісної надійності лідера у групі.

Ключові слова: надійність групи, особистісна надійність, мала група, спільна діяльність, організованість, суб’єктність, стійкість, оптимальні, напружені та екстремальні соціальні умови, лідер.

 

УДК 159.922:378

Н.М. Макаренко

Запобігання «психологічного утриманства» за допомогою динамічного руху до практичної діяльності студентів

Визначено: тоталітарна освітня система не розвиває у людині ініціативність, креативність, здатність до самостійного мислення, що безпосередньо впливає на формування та існування мінімальної практичної спрямованості освіти. Зазначено, що основні чинники, які гальмують рішення цієї проблеми – перенасиченість навчального процесу теоретичними курсами, які спрямовані на розвиток загальної ерудиції студентів, але не сприяють підвищенню соціальної значущості майбутнього робітника системи освіти. Представлено одну з основних проблем вищої школи на етапі реформування – мінімальну практичну спрямованість освіти. Представлено авторський варіант рішення проблеми на неспеціалізованих факультетах – упровадження системи контекстного навчання як процесу динамічного руху діяльності від учбової, академічної, через квазіпрофесійну, учбово-професійну до практичної за допомогою трьох взаємопов’язаних навчаючих моделей: семіотичної, імітаційної, соціальної. Особливу увагу приділено опису такого фактора як підвищення зацікавленості студентів неспеціалізованих факультетів у проведенні науково-психологічних досліджень. Встановлено, що реалізація семіотичної моделі передбачає на даному етапі пошук інформації про наявні дані, проведених дослідженнях, формування вмінь представляти ці матеріали у стислому, максимально інформаційному вигляді. Показано, як імітаційна модель дозволяє скласти покрокову інструкцію проведення цих досліджень, моделювати ситуацію, а соціальна модель дозволяє провести дослідження, представити його результати у вигляді статті, курсової, тез, виступів на різноманітних форумах, набути навички самостійної роботи.

Ключові слова: нефахові факультети, «утриманство», контекстне навчання, семіотична модель, імітаційна модель, соціальна модель, рівні діяльності, практична складова освіти, рефлексія.

 

УДК159.964.21

Е.Г. Максименко

Методология исследования психологии самодепривации личностного развития субъекта

Методология исследования психологии самодепривации личностного развития субъекта представлена в аспекте глубинно-психологического понимания природы и механизмов функционирования явления самодепривации. Проблема проанализирована с учетом принципов детерминизма, активности, системности и дополнительности. Рассмотрена центральная методологическая позиция глубинного познания – преобразование содержания бессознательного в сознательное поле психики посредством «посредника» между этими сферами. Предложены варианты реконструкции внешней реальности субъекта на основе образов, символов бессознательного, их множественных взаимосвязей. Акцентировано внимание на образности репрезентаций бессознательного, что определяет психологический инструментарий исследования, в методические возможности которого входит стимулирование апперцепции субъекта и логическое упорядочение ассоциативного ряда, благодаря вербализации материала. Психология самодепривации личностного развития субъекта рассмотрена, как результат влияния депривирующего социально-родительского отношения. Доказано, что развитие самодепривации является многомерным глубинно-психологическим неосознаваемым процессом, структурно связанным с системой психологической защиты, для понимания которого необходимы психоаналитические, гуманистические, феноменологические, диагностические методы, структурно-функциональное моделирование. Предложенный метод активного социально-психологического познания Т. С. Яценко, интегрирующий вышеназванные направления, согласно автору, позволяет не только диагностировать проявление самодепривации психики, но и корректи- ровать деструктивные последствия самодепривации для развития личности.

Ключевые слова: самодепривация личностного развития, интернализация родительской депривации, целесообразность психических актов, образы, смыслы, самопрезентация психики субъекта, самоактуализация.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Психологические истоки теории «Я» и личностно-ориентированная психотерапия

Рассмотрены основные понятия и терминология, имеющие отношение к концепции личностного «Я», а также рассмотрены основные концепции «Я», которые преподносятся авторами в рамках различных направлений психологической мысли. Отмечено, что проблематика личностной психотерапии в современной медицинской психологии ставит актуальный с научной точки зрения вопрос о специфике модели полноценного многоаспектного здорового «Я», как фундамента психотерапевтической работы с пациентами / клиентами. Показано, что многоаспектное личностное «Я», познающее и познаваемое в научном подходе исследования психики У. Джемса выступает одной из важнейших парадигм личностной психотерапии в современной медицинской психологии. Доказано, что психотерапия как основная составляющая в общей структуре клинической психологии, в условиях сосуществования двух моделей, с разными методологиями, – медицинской и психологической, в реализации изучения и создания психологических методов воздействия на психику человека с лечебной и практической целью должна опираться на психологические исследования личностного «Я». Сделан вывод, что развитие психоанализа способствовало возникновению разнообразных теоретических ответвлений и форм психотерапевтической практики. Подытожено, что методология и психотехника реконструкции личностного «Я» в клинике заболеваний различного спектра должны опираться на понимание особенностей когнитивного, эмоционального, поведенческого компонентов системы отношений к болезни; на знание психологии здоровья и особенностей личностных ресурсов человека, страдающего заболеванием; на понимание соотношения клинических, психофизиологических, психологических механизмов личностных расстройств при выборе соответствующих техник личностно-ориентированной и симптоматической психотерапии.

Ключевые слова: психотерапевтические исследования, развитие, личность, психоанализ, психологическая концепция личностного «Я», медицинская психология, психотерапия, болезнь, личностная психотерапия.

 

УДК 159.922.7-053.4

С.А. Михальська

Особливості комунікативно-особистісного розвитку дитини дошкільного віку

У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану розробки проблеми комунікативно-особистісного розвитку дитини дошкільного віку. Визначено, що розвиток особистості дитини, уявлення про своє «Я», ступінь її впевненості (невпевненості) в собі, емоційне благополуччя у цілому визначаються в значній мірі складною системою взаємодії окремих підсистем її особистісного мікросередовища. Зазначено, що комунікативно-мовленнєвий розвиток є передумовою розвитку особистості дитини. Проаналізовано, що комунікативні навички є індивідуально-психологічними властивостями особистості дитини, що забезпечують їй умови для особистісного розвитку, соціальної адаптації, самостійної інформаційної, перцептивної, інтерактивної діяльності на основі суб’єкт-суб’єктних відносин. Доведено, що можливості самореалізації особистості у спілкуванні, особливості її поведінки у різних ситуаціях спілкування зі значимими іншими визначаються комунікативними якостями особистості. Зроблено висновок, що регулювання формування комунікативної діяльності дітей безпосередньо пов’язане зі здійсненням процесу засвоєння – сприймання, мислення, пам’яті та ін., забезпечення якого можливе лише за спеціально організованих освітніх умов у вигляді розвиваючого комунікативного навчання. Зазначено, що цілеспрямоване організоване засвоєння форм і способів комунікативної взаємодії дитини з дорослими й однолітками у ході їх спільної діяльності і міжособистісних контактів закономірно має привести до формування соціально заданих комунікативних новоутворень у структурі особистості дитини та її повноцінного особистісного розвитку у цілому. Отже, цілеспрямоване формування комунікативної діяльності забезпечує як попередження потенційних, так і усунення наявних негативних проявів у комунікативному й особистісному розвитку дитини.

Ключові слова: дитина, особистість, дошкільний вік, батьки, спілкування, комунікативна діяльність, образ «Я», розвиток.

 

УДК 159.9

Е.І. Михлюк

Психопрофілактики професійно зумовлених ак- центуацій рятувальників

Представлено результати вивчення стійких індивідуально-типологічних характеристик особистості, процесів розвитку професійно обумовлених акцентуацій, які мають прогностичне значення щодо професійної діяльності і являє собою ті дані, з урахуванням яких можливо пророкувати подальший розвиток особистості та шляхи його корекції. Показано, що в основі всіх видів психічної дезадаптації рятувальників України в екстремальних умовах службової діяльності лежить один або кілька типів акцентуацій особистості працівника. Тому індивідуалізація підходу до процесу адаптації фахівців ризиконебезпечних професій з урахуванням домінуючих акцентуацій особистості є одним з ключових з точки зору оптимізації їх професійної діяльності. Розроблено цільову програму з професійно-психологічного супроводження фахівців у процесі професійної підготовки, що передбачає три функціональних напрямки: діагностичний, психопрофілактичний та корекційний. Запропоновано систему пролонгованої діагностики успішності професійної діяльності в процесі професійного психологічного відбору і супроводження професійної діяльності бійців пожежно-рятувальних підрозділів з урахуванням сформованих у них професійно зумовлених акцентуацій, яка забезпечує послідовність і накопичення достовірної інформації про професійну придатність фахівця та успішність його діяльності в період проходження служби.

Ключові слова: професійно зумовлені акцентуації, психопрофілактика, екстремальні умови діяльності.

 

УДК [159.955+159.956]

Л.А. Мойсеєнко

Неусвідомлені мисленнєві дії у процесі формуван- ня гіпотези розв’язку творчої математичної задачі

У статті розглядаються питання стосовно психологічної сутності, місця і ролі інтуїції у процесі формування гіпотези розв’язку творчої математичної задачі. Наголошується на активізації дослідження психологічної сутності творчого мислення у різноманітних видах діяльності людини. Констатується два рівні такої діяльності: усвідомлений і неусвідомлений та відзначається, що взаємодія свідомого й неусвідомленого, як взаємодія логіки й інтуїції у пізнанні є класичною проблемою у психології мислення. Поряд з цим, зауважено збільшення ролі математики у різних видах діяльності сьогодення, автором констатовано творчий характер математичного мислення, а, відтак, присутність у ньому неусвідомлених мисленнєвих актів. Проводиться дослідження творчого математичного мислення через аналіз мисленнєвих дій при розв’язанні творчих математичних задач. При цьому аналізу піддаються неусвідомлені мисленнєві дії, що мали місце у процесі формування гіпотези розв’язку задачі. Цей аналіз здійснено у межах процесуально-динамічної схеми проектування розв’язку творчої математичної задачі, у якій виділено та описано мікроетапи: визначення орієнтирів, виникнення провідної ідеї розв’язку, побудова логічних зв’язків між структурними елементами задачі, настання суб’єктивної впевненості у правильності розв’язку. Досліджено зміст мисленнєвих орієнтирів, що виникають неусвідомлено при розв’язанні творчих математичних задач, їх роль у структуруванні інформації та зародженні різноманітних гіпотез. Описано специфіку виникнення та функціонування неусвідомленої провідної ідеї у пошуковому процесі, яка визначає напрям усвідомлених мисленнєвих дій, спрямованих на побудову логічного ланцюга міркувань від умови до розв’язку. Зроблено акцент на значущості суб’єктивної впевненості у якості отриманого результату, що виникає неусвідомлено.

Ключові слова: творче математичне мислення, процес проектування розв’язку, неусвідомлені мисленнєві дії, орієнтири змісту задачі, провідна ідея.

 

УДК 159.928:658.012.32

А.А. Московченко

Особливості креативності як професійно вагомої якості студентів-менеджерів

Стаття присвячена вивченню особливостей креативності студентів-менеджерів. Автором визначено основні аспекти вивчення проблеми креативності сучасних управлінців, що не достатньо вивчені науковцями та потребують посиленої дослідницької уваги. Також обґрунтовано роль креативності у фаховій діяльності сучасного менеджера, виконанні ним своїх професійних функцій. При цьому, визначено, що креативність є тією професійно важливою якістю менеджера, що дає йому можливість приймати виробничо виважені та обґрунтовані рішення, успішно організовувати діяльність колективу. Описано результати емпіричного дослідження креативності майбутніх управлінців. З’ясовано, що сучасним студентам-менеджерам властива орієнтованість на прояви креативності у навчальній та професійній діяльності. У статті проаналізовано особливості вираженості різних компонентів дивергентного мислення студентів-менеджерів – оригінальність, продуктивність, розробленість і гнучкість. Також, автором описано специфіку прояву вербальної креативності майбутніх менеджерів, таких її характеристик як оригінальність, продуктивність та унікальність. Проаналізовано співвідношення рівнів інтелектуальної активності досліджуваних при вирішенні творчих завдань – стимульно-продуктивного, евристичного та власне креативного. Автором визначено, що сучасним менеджерам властиві виражені характеристики оригінальності, продуктивності і розробленості образів дивергентного мислення, переважання стимульно-продуктивного і евристичного рівнів інтелектуальної активності при вирішенні творчих задач при відносно низьких показниках вербальної креативності. На основі викладених результатів дослідження автором сформульовані висновки та окреслені перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: креативність, професійні якості, студенти-менеджери, дивергентне мислення, вербальна креативність, інтелектуальна активність, продуктивність творчої діяльності менеджерів.

 

УДК 159.9

Я. Мьонсо

Глобальний світ – глобальна міжкультурна освіта – перспектива медіальної педагогіки

У статті показано і проаналізовано явища глобалізації і медіатизації, які сьогодні є одними з найбільших викликів для світу і кожного народу. Виявлено, що ми все більше відчуваємо амбівалентність медіатизації – величезні переваги і можливості – Україна прямує до свободи, люди головним чином завдяки масмедіа, а також зростаючому почуттю національної гідності і самостійності борються за свою національну ідентичність та автономію. Водночас війни і конфлікти не припиняються, бо жахаюча економіка, наприклад, торгівля зброєю, зміцнює міграційні тренди, люди шукають кращого світу і знову ж таки завдяки глобальній мобільній телефонії швидко інформують один одного, куди прямувати. Досліджено явище «культурного міксу», яке йде слідом за міграційним трендом і безсумнівно породжує найбільшу потребу міжкультурної освіти. Показано різноманітність ідей і пропозицій у цьому питанні, які, однак, не допомагають уникнути труднощів. Зроблено висновки, що варто популяризувати таку міжкультурну освіту, яка зміцнює власну тотожність і одночасно відкрита для інших, що не є простим завдання. У персоналістичній концепції Ч. Бартніка (2000) людина є уособленням добра, що виграє у боротьбі зі злом і вміє безперервно трансформувати себе та інших на вищий, кращий рівень життя часто через страждання і біль, однак ця натуральна доброта людини є нашою потужною надією на краще суспільство і кращий світ.

Ключові слова: глобалізація, мас-медіа, медіальна педагогіка, міжкультурна освіта, інформаційне суспільство, транскультурна комунікація.

 

UDC 159.923

Л.А. Онуфрієва

Теоретико-методологічний аналіз проблеми професійного самовизначення особистості

У статті розглянуто професійне самовизначення як багатовимірний і багатоступеневий процес співвіднесення людиною власних життєвих цілей, нахилів, здібностей з об’єктивними можливостями їх реалізації, а також з умовами, які створюють для цієї реалізації конкретні види діяльності. З’ясовано, що у сучасній психологічній літературі професійне самовизначення особистості розглядається як одна із сторін її життєвого самовизначення. Зазначено, що професійне самовизначення не зводиться до одномоментного акту вибору професії і не закінчується завершенням професійної підготовки за обраною спеціальністю, а триває впродовж усього професійного життя. Зроблено висновок, що успіх професійного самовизначення залежить від власної активності суб’єкта, від його життєвої позиції, що дозволяє молодій людині цілеспрямовано, усвідомлено, активно, прикладаючи вольові зусилля, здійснювати вибір професійної діяльності та підготовку до неї. З’ясовано, що професійне самовизначення відображається в ієрархічній структурі мотиваційної сфери особистості, а також виявляється у її цілеспрямованих вчинках і поведінці, переживається на емоційному рівні у формі інтересу, бажання, захоплення, покликання, відчуття перспективи тощо. Зроблено висновок, що самовизначення, як професійне, так і особистісне, є центральним новоутворенням ранньої юності та новою внутрішньою позицією, що включає усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому. Показано, що для учнів старших класів актуальним є навчально-професійне самовизначення – усвідомлений вибір шляхів професійної освіти та професійної підготовки.

Ключові слова: професійне самовизначення особистості, професійна освіта, розвиток, професійна підготовка, мотиваційна сфера особистості, активність суб’єкта, вчинки, поведінка, професійна діяльність.

 

УДК 159.947:796.071.2

К.С. Осика

Життя як подвиг: мотивація досягнення в процесі діяльності героїв-спортсменів

У статті розглянуто мотивацію досягнення в процесі діяльності героїв-спортсменів. Визначено дефініції «мотивація», «мотивація досягнення», окреслено провідні напрями дослідження мотивації досягнення в сучасній зарубіжній і вітчизняній психології. Докладно розглядаються життєвий і спортивний шлях відомого майстра панкратіону та рукопашного бою Максима Бендерова, що загинув смертю героя в зоні АТО. Представлено провідні риси характеру спортсмена, що відіграли важливу роль у тренувальному та змагальному процесах, мотивації вищих спортивних досягнень. Виокремлено психологічні механізми розвитку мотивації досягнення: позитивне підкріплення, самопідкріплення, опосередковане підкріплення, імітаційна поведінка, інтерперсональний вплив, ідентифікація. Змагальні ситуації нерідко породжували тривогу в душі бійця. Відчуття тривоги давало можливість реагувати на загрозу адаптивним засобом завдяки виникненню захисного механізму заміщення, в процесі якого відбувалася переадресація з одного об’єкта на інший. У змагальному процесі у М.Бендерова прослідковується даний психологічний механізм захисту. У вирішальних двобоях у борця спрацьовує психологічний механізм захисту витиснення, що забезпечує первісний захист Его, який сприяє найбільш ефективному шляху уникнення тривоги, котрий можна визначити як «мотивоване забуття». Даний процес дає можливість уникнути усвідомлення почуттів, що породжують страждання та призводить до забуття травмуючих ситуацій. Завдяки дії цього психологічного механізму М.Бендеров був надзвичайно спокійним, врівноваженим, налаштованим на перемогу. Звернено увагу на емпатійну, альтруїстичну та гуманістичну спрямованість особистості борця в мирний час і на фронті, яка обґрунтовується і поясняюється теорією діалога й філософією вчинкового світу М.М.Бахтіна та логотерапією В.Франкла.

Ключові слова: М.Бендеров, панкратіон, рукопашний бій, кіокушинкай карате, мотивація досягнення, психологічні механізми розвитку мотивації досягнення, сенс життя, захисний механізм, діяльність.

 

УДК 159.9:101.9

О.В. Осика

Життєвий і творчий шлях М.М. Бахтіна як моральний вчинок: психологічний аспект

У статті розглянуто життєвий та творчий шлях М.М.Бахтіна, основоположні моральні принципи його життєдіяльності. Акцент зроблено на гострих життєвих ситуаціях і доленосних миттєвостях на межі фізичного існування й високого духовного злету вченого з метою осягнення морально-психологічного стану світоглядних позицій, суспільно-політичних поглядів і психологічних особливостей вчинкового світу мислителя, його рідних, близьких, друзів, знайомих, наукового співтовариства, ідеологічних супротивників, ворогів. Виокремлено систему психологічних механізмів: катарсис, ідентифікація, імітація, стереотипізація, навіювання надії, альтруїзм, інтер-персональний вплив. Використано ключові дефініції логотерапії «сенс життя» та гештальтерапії «незакінчена справа», «запобігання» з метою усвідомлення психологічних особливостей складних життєвих ситуацій. Підкреслюється, що морально-психологічне, ідеологічне, наукове, методологічне протистояння проходило не тільки у формах запеклої боротьби, де вчений та його найближче оточення показали себе з кращого боку, постійно здійснюючи моральні й відповідальні вчинки, але й потаємно, у дивовижних життєвих хитросплетіннях, які б могли стати сюжетом авантюрного роману. Світло високого вчинкового світу М.М.Бахтіна перемагає пітьму епохи, і це приємно відчувати як перемогу добра над злом. Проста пересічна людина, з її життєвими проблемами та повсякденним побутом, завжди була в центрі його наукових пошуків та сприяла гуманістичному напрямку його творчості. Повернення із небуття творчого доробку М.М.Бахтіна, здійснене «шестидесятниками», представлено як моральний і відповідальний вчинок, вчинок людяності, краси і добра, високий громадянський та патріотичний акт.

Ключові слова: М.М.Бахтін, життєвий і творчий шлях, вчинок, моральний вчинок, вчинкове коло, діалогічне поле, психологічний механізм захисту, ідентифікація, катарсис, альтруїзм.

 

УДК 159.9

М. Палюх, К. Пьонтковска

Профилактико-воспитательная деятельность в отношении детей и молодёжи в среде их проживания (метод стритворкинг)

В статье проанализирован метод стритворкинг, который используется по отношению к детям и молодёжи с целью профилактики разнообразных угроз и опасностей. Исследовано явление «дитя улицы» – одна из наиболее важных социально-общественных проблем в Польше. Представлена современная модель профилактики и воспитательной работы «на улице». Показано, что целостная профилактика в локальной среде требует эффективной совместной работы людей, вовлечённых в эту деятельность. Включение в исследование различных сфер жизни локального сообщества, в том числе школьной, семейной или внешкольной определяет гармоничное сотрудничество между профессионалами, а также людьми, которые своими поведением и отношением компенсируют возникающие, например, в образовании недостатки. Сделаны выводы, что правильная диагностика локальной среды ввиду потребностей и проблем детей и подростков является чрезвычайно важной. Это ведет к поиску более эффективных мероприятий, направленных на улучшение качества жизни, физического и психического здоровья, а также интеграцию эмоциональной сферы. В то же время показана сложность этого задания, с которым на протяжении уже многих лет сталкиваются педагоги в процессе поиска новых, более действенных и эффективных решений воспитательных вопросов

Ключевые слова: стритворкинг, профилактика, воспитательная работа, социальная патология, «дети улицы», «педагоги улицы», локальная среда.

 

УДК 37.011.3-051

Н.П. Панчук

Роль ціннісних орієнтацій у професійному становленні особистості майбутнього фахівця

Проведене дослідження дало можливість проаналізувати цінності як одну з основних детермінант професійної реалізації особистості. Саме вони впливають на загальне ставлення особистості до професійних цілей, завдань і вимог, можливість професійної самореалізації. Ціннісні орієнтації є компонентом структури особистості, який відображає життєвий досвід, накопичений особистістю в індивідуальному розвитку, та являє собою серцевину свідомості, з точки зору якої вирішується багато важливих життєвих питань. Досліджено, що у ціннісних орієнтаціях проявляється стійке, соціально-зумовлене, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних суспільних благ та ідеалів. Проаналізовано, що важливою психологічною умовою становлення ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя є сформованість високого рівня професійно-педагогічної спрямованості особистості майбутнього педагога. Адже, якщо мотиви обумовлюють включення студента в певну діяльність, то ціннісні орієнтації визначають спрямованість діяльності, її цілі й основні засоби їх досягнення. Встановлено, що становлення майбутнього фахівця в процесі професійної підготовки відбувається в умовах постійного вибору особистістю значущих професійних цінностей, співвіднесення їх з ідеальним образом професіонала у своїй галузі. Визначено, що протягом навчання у вузі відбувається їх певна переоцін ка, переосмислення та становлення, які зумовлені як особистісним, так і професійним зростанням. Виявлено, що на зміст ціннісних орієнтацій впливає рівень професійно-педагогічної спрямованості кожного студента, а, отже, важливою психологічною умовою становлення належних ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя є сформованість високого рівня професійно- педагогічної спрямованості особистості майбутнього педагога. Зроблено висновок, що оволодіння цінностями професії вчителя у навчально-виховному процесі є можливим за виявлення і створення таких психолого-педагогічних умов, за яких такі цінності набувають значущого системного характеру і здійснюють регуляційний вплив на самостійність особистості.

Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації, професійні цінності, професійне становлення, професійно-педагогічна спрямованість, структура особистості, активність, самоактивність.

 

УДК 615.851

Р.П. Попелюшко

Аналіз сучасних підходів надання психологічної допомоги комбатантам з віддаленими наслідками стресогенних впливів

У статті проаналізовано аспекти надання психологічної допомоги комбатантам з віддаленими наслідками стресогенних впливів, як актуальної проблеми сучасної України. Визначено, що психологічна та фізична травматизація комбатантів триває. Це відбувається внаслідок бойових дій на Сході нашої держави, а процеси їх адаптації та реабілітації відтерміновані в часі, що призводить до ще більшої та глибшої психологічної травматизації. Наголошено, що останнім часом велика увага теоретиків і практиків приділяється вдосконаленню шляхів фізичної та психологічної реабілітації комбатантів. Виявлено, що немає достатньої кількості досліджень, що висвітлюють повну картину психотерапевтичних підходів щодо надання психологічної допомоги комбатантам. Визначено те, що дуже важливо привернути погляд науковців і практиків, до аналізу сучасних психотерапевтичних підходів та знаходження ефективного поєднання їх при наданні психологічної допомоги та проведенню реабілітаційних заходів з комбатантами, які зазнали віддалених наслідків стресогенних впливів. Описано види психологічної допомоги комбатантам, з віддаленими наслідками стресогенних впливів, які існують у сучасній психотерапевтичній практиці, а саме: психодинамічна психотерапія, когнітивна терапія, клієнт-центрована терапія К. Роджерса, поведінкова терапія, логотерапія, позитивна психотерапія, гештальт-терапія, групова психотерапія, сімейна посттравматична терапія, тілесно-орієнтована терапія, аутогенне тренування, нейролінгвістичне програмування, арт-терапія, еріксонівський гіпноз, метод десенсибілізації та переробки руху очей. Звернено увагу на те, що застосування як самостійних видів психологічної допомоги, так і комплексного їх поєднання, буде сприяти повній переробці і нейтралізації травматичного матеріалу й усуненню віддалених наслідків стресогенних впливів у комбатантів.

Ключові слова: комбатант, психологічна допомога, психотерапія, реабілітація, стрес, травматичний досвід, бойова травма.

 

УДК 159.9

В.М. Попов

Стиль управління як детермінанта формування набутої безпорадності у працівників ДСНС України

Стаття присвячена вивченню проблеми впливу стилю управління на формування безпорадності у працівників ДСНС України. Проаналізовано поняття стилю управління та його основні види. Проведено теоретико-емпіричний аналіз даної проблематики. Досліджено вплив стилю управління на формування безпорадності. На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що на формування особистісної безпорадності в більшій мірі впливає авторитарний стиль управління колективом, що проявляється у супротиві інноваціям, професійна діяльність не розглядається працівником як область особистих досягнень. Визначено, що одноосібне прийняття керівником всіх рішень призводить до зниження ініціативи працівників і повного її придушення, загроза покарання збільшує ймовірність помилкових рішень, підвищує мотивацію уникнення невдач, яка, в свою чергу, обмежує ступінь свободи, не дозволяє негайно реагувати на умови, обставини, що змінилися і самостійно приймати адекватні рішення, що створює умови для уникнення відповідальності за виконувану роботу. Встановлено, що придушення творчості не дозволяє особистості розкрити свої можливості в діяльності, намітити перспективи свого професійного життя, що призводить до зниження мотивації досягнення. Дослідженням встановлено, що демократичний стиль є найбільш ефективним і сприятливим для професійного розвитку особистості і знижує ризик виникнення набутої безпорадності, оскільки забезпечує ініціативу, активність працівників, задоволеність їх своєю роботою. Окреслено подальші перспективи вивчення детермінант формування безпорадності.

Ключові слова: професійна деструкція, набута безпорадність, стиль управління, керівник, колектив, працівники ДСНС України.

 

УДК 159.923.2:159.92

О.В. Портяна

Критерії і показники сформованості пізнавальної активності майбутнього психолога

У статті наведено результати теоретичного вивчення підходів до розуміння понять «показники пізнавальної активності», «критерії пізнавальної активності», «рівні пізнавальної активності». Зазначено, що актуальність проблеми обумовлено вивченням особливостей прояву пізнавальної активності у студентів і створенням умов з метою підвищення рівня пізнавальної активності, що сприятиме формуванню висококваліфікованої і затребуваної особистості фахівця у відповідній професійній сфері. Проаналізовано критерії оцінки пізнавальної активності, сформульовано вченими-психологами, представлено основні характеристики показників пізнавальної активності. Зазначено, що розробка системи критеріїв зазвичай обґрунтовується сутністю, цілями, змістом і умовами організації дослідження. З’ясовано, що кожний критерій має свою систему показників, яка характеризує якісні зміни критерію. Встановлено, що ці показники можуть характеризувати як кількісні, так і якісні зміни кожного критерію. Визначено наступні критерії пізнавальної активності майбутнього психолога: наявність навчально-пізнавальних інтересів, сформованість пізнавальної потреби, схильність до надситуативної пізнавальної активності, сформованість внутрішньої мотивації учіння; сформованість усіх розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація), пізнавальні процеси, пов’язані з розумовим перетворенням у пізнанні, різноманітність форм предметної діяльності, глибина і широта мислення; установка на самоформування готовності до навчальної діяльності, інтенсивність емоцій, наявність зусиль для зменшення ймовірності невдачі в процесі придбання знань, чутливість до розбіжності між задуманим і очікуваним, планованим і результатом реальної дії, уміння проявляти волю, емоційна чутливість у комунікативній сфері; наявність комунікативних здібностей, активність у взаємодії, обізнаність у соціально значущих якостях особистості, схильність до різноманітності комунікативних програм і готових форм соціального контакту, прийняття інших, креативність у спілкуванні. Визначено та охарактеризовано рівні сформованості пізнавальної активності майбутнього психолога.

Ключові слова: пізнавальна активність, структура, компоненти, критерії, показники, рівні, майбутній психолог.

 

УДК 159.9.072.43

C.А. Прахова

Роль індивідуально-типологічних та соціально-психологічних чинників у детермінації фрустраційних станів учнів різних вікових груп

У статті проаналізовано проблему дослідження змістовних характеристик фрустраційних станів. Обґрунтовано вибір основного методу дослідження, яким став метод факторного аналізу, що дав можливість сконцентрувати вихідну інформацію і обґрунтовано зменшити кількість змінних психологічних параметрів фрустрації і особистісно-адаптаційних характеристик. Висвітлено результати факторного аналізу, який у відповідності до поставлених завдань дослідження проводився окремо у кожній вибірці учнів (молодші школярі, молодші підлітки, старші підлітки). Показано, що кожний фактор має певний відсоток співпадінь за різними шкалами, що говорить про відносну стабільність певних психологічних характеристик учнів на різних етапах життя. Вказано на те, що всі фактори у кожній віковій групі учнів обов’язково включають у себе одну або одразу декілька шкал за методикою «малюнкової фрустрації» С. Розенцвейга, що свідчить про загальну значимість і важливість зазначеного параметру (при цьому напрямки і типи реакцій на фрустраційні ситуації є різними для всіх вікових категорій учнів). Проаналізовано факторні навантаження у представлених учнівських групах, що дало можливість отримати загальне уявлення про детермінацію фрустраційних станів, що створило передумови для проведення більш детального регресійного аналізу для визначення основних предикторів, які впливають на виникнення і подолання фрустрації. Показано, що принципово важливе значення в процесі виникнення фрустраційних станів відіграють мотиваційні, поведінкові, когнітивні та емоційно-вольові компоненти психіки людини. Акцентовано увагу на тому, що в загальному розумінні феноменом фрустрації можна вважати складне структурно-системне утворення, що має циклічний характер, який полягає у багаторівневому і складному процесі переходу від фрустрованості до фрустрації.

Ключові слова: фрустрація, фрустраційні реакції, фрустраційні ситуації, детермінанти, факторний аналіз, молодші школярі, підлітки, юнаки.

 

УДК: 159.923

Н.М. Савелюк

Типи релігійної особистості у психологічних дослідженнях

У статті досліджено актуальну проблему індивідуального ставлення людини до конкретних релігійних цінностей в аспекті методології особистісного підходу. Аналізуються традиційні типології особистостей загалом і релігійних особистостей, зокрема: Е. Шпрангера, О. Лазурського, Г. Оллпорта, Ю. Макселона, а також новітні дослідження – в контексті моделі «великої п’ятірки» (В. Сароглоу) та ін. Описуються й узагальнюються результати емпіричного дослідження, проведеного на вибірці західноукраїнської студентської молоді за допомогою питальника «Шкала релігійної орієнтації» Г. Оллпорта і Д. Росс. Найбільший відсоток – приблизно половину продіагностованої вибірки – склала підгрупа молоді, котра так чи інакше тяжіє до внутрішньої релігійності, другою за величиною стала підгрупа зі «змішаним» типом релігійності, а третьою і найменшою – особистості із зовнішньою релігійністю. Отримані істотні розбіжності з класичною пропорцією релігійних особистостей за Г. Оллпортом пояснюються, насамперед, такими ймовірними чинниками: етнічно-культурною специфікою дослідженої молоді, котра представляє західний регіон України, відомий своїми сильними релігійними традиціями; віковими особливостями респондентів, схильними до юнацького «максималізму» та «ідеалізму», пошуку інтимності у спілкуванні, що нерідко знаходить своє вираження саме у релігійній сфері. За результатами поглибленого якісного аналізу відповідей загалом констатовано, що більшість досліджуваної молоді репрезентує не стільки власне «внутрішню релігійність», скільки більшою мірою «афективну» і «модерну» релігійну особистість, котра приймає і переживає позитивний факт впливу Бога та релігії на своє життя, але водночас не бачить у цьому реальних засобів для свого соціального зростання, і тому значною мірою відособлюється від колективних форм релігійності.

Ключові слова: особистість, релігійність, релігійна особистість, релігійні цінності, мотивація, зовнішня і внутрішня релігійність.

 

УДК 37.015.3:159.922.8

І.В. Сундукова

Вивчення особистісно-поведінкового аспекту ціннісного ставлення старшокласників до психічного здоров’я

У статті визначається особистісно-поведінковий аспект як один із показників психічного здоров’я старшокласників. Автором охарактеризовано особистісні риси старшокласників, які виявляються в їхніх емоційних переживаннях. Проаналізовано такі поняття: психічне здоров’я, емоційна стійкість, емоційна нестійкість, їх трактування вітчизняними та закордонними психологами. Описано результати емпіричного дослідження, які показали, що в учнів 10-х класів спостерігаються більша схильність до неконтрольованої агресії, агресивне ставлення до соціального оточення та виражене прагнення до домінування. Встановлено, що агресивна поведінка в десятикласників може бути викликана заниженою самооцінкою, неадекватними проявами поведінкових реакцій і неконтрольованими емоціями. Акцентується увага на тому, що саме у вказаної категорії учнів спостерігається більш висока невротичність, яка проявляється в емоційній нестабільності та супроводжується підвищеним рівнем тривожності та дратівливості. Наголошується, що нестійкість емоційного стану в учнів 10-х класів проявляється у частих коливаннях настрою, підвищеній збудливості, недостатній саморегуляції емоційних станів та неадекватних формах поведінки. Все це негативно впливає на ставлення до себе, до оточуючих та до самоврядування власної поведінки, а отже, і до ціннісного ставлення до свого психічного здоров’я. Встановлено, що проблема ціннісного ставлення до психічного здоров’я старшокласників буде вирішуватися за умови формування адекватної поведінки та позитивного ставлення до психічного здоров’я.

Ключові слова: ранній юнацький вік, емоційна нестійкість, поведінка, емоційна стійкість, настрій, емоції, психічне здоров’я.

 

УДК 159.95/612.8

Б.М. Ткач

Нейропсихологічні механізми суїцидальної поведінки

У статті представлено сучасне розуміння нейропсихологічних механізмів формування суїцидальної поведінки. Описано види суїцидальної поведінки та дано їй інтерпретацію з позицій аксіології. Представлено епідеміологію суїцидальної поведінки з урахуванням вікових, гендерних, професійних та соціальних характеристик. Згруповано найважливіші екстраперсональні та інтраперсональні чинники суїцидального ризику. Порівняно механізми виникнення суїцидальної поведінки у психічно хворих (шизофренія, маячні розлади) та психічно здорових осіб. Висвітлено зв’язок між депресією та виникненням суїциду. Представлено причини доведення до самогубства, у тому числі розглянуто медпрепарати з депресогенним ефектом. Розкрито нейропсихологічний аспект психодинаміки суїцидальної поведінки. Показано нейрофізіологічну основу суїцидального мозку, яка проявляється дисфункцією вентральної, гіперфункцією дорзолатеральної і гіпофункцією орбітофронтальної частин перфронтальної кори; гіперактивністю неокортексу правої півкулі мозку та зменшенні правого парагіпокампа; зміною активності блукаючого нерва. Висвітлено нейрохімічні зміни в суїцидальному мозку, що пов’язані зі зниженням серотонінергічної активності загалом та більш високою активністю серотонінових рецепторів у лівій орбітальній корі. Описано психологічні особливості суїцидального мозку, які проявляються відчуженим ставленням до свого тіла, підвищенням больового порогу, ослабленням когнітивних функцій (візуальної і вербальної пам’яті, порушенням зорово-просторової орієнтації, ослабленням оцінювальної функції, порушенням уваги, ослабленням оперативної пам’яті, нездатністю розпізнавати небезпечні ситуації і користатися своїм життєвим досвідом), збереженням інтелекту та цілеспрямованістю у поведінці, депресією, нездатністю подолати стрес.

Ключові слова: суїцидальна поведінка, особистість, префронтальна кора, серотонін, депресія.

УДК 159.923.2

І.М. Хоржевська

Психологічні особливості професійної культури фахівця

У статті здійснено теоретичний аналіз підходів до розкриття психологічного змісту поняття професійної культури фахівця. Представлено трактування місця професійної культури у структурі загальної культури особистості. Встановлено, що досить вузько розглядати професійну культуру лише як сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних умінь, пов’язаних з конкретним видом праці. Показано, що попередній теоретичний аналіз з досліджуваної теми дозволив всі наукові дослідження щодо проявів і формування професійної культури спеціаліста звести до основних напрямків: акмеологічного, особистісного, діяльнісного, культурологічного (аксіологічного) підходів. Структуровано основні положення провідних вчених відносно психологічних основ професійної культури у різних напрямках. Обґрунтовано доцільність введення в структуру професійної культури не лише певного комплексу знань, умінь і навичок. Встановлено, що найважливішою складовою професійної культури є моральність особистості, її світоглядні цінності, прийняття і адаптація до сучасних суспільних змін. Розкрито структуру професійної культури фахівця. З’ясовано, що на формування професійної культури фахівця впливають як особливості самої професії, так і інші фактори, серед яких виділяються об’єктивні та суб’єктивні, більш і менш значущі, особистісні і соціальні. Встановлено, що об’єктивний вплив мають загальносвітові тенденції в суспільстві, соціально-філософські проблеми культури, стан системи освіти та якість освітніх послуг, престижність професії в суспільстві.

Ключові слова: культура, психологічні основи професійної культури, особистість фахівця, акмеологічний, особистісний, діяльнісний, культурологічний підходи .

 

УДК 159.9: 331.108.2:355

C.В. Цимбaл

Фoрмувaння iншoмoвнoгo мoвлeння у cпiлкувaннi зacoбaми coцiaльнo-пcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу

У cтaттi oбґрунтoвано мoжливocтi фoрмувaння iншoмoвнoгo мoвлeння у cпiлкувaннi зacoбaми coцiaльнo-пcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу. Показано, шо рiзнoвидoм тaкoгo є aвтoрcький iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг – трeнiнг iнтeгрaцiйний, уci пcиxoтeрaпeвтичнi cклaдoвi якoгo утвoрюють єдиний i фaктичнo нeдiлимий cплaв цiлeй i зacoбiв, cпрямoвaний нa тe, щoб дoпoмoгти людинi aктивнo i зa кoрoткi тeрмiни oпaнувaти iншoмoвним мoвлeнням. Зроблено акцент нa зoвнiшньoму acпeктi рoзвитку мoвлeння i тиx coцiaльниx прoцecax, якi пoтрiбнi для йoгo фoрмувaння. З’ясовано, що нaйгoлoвнiшим зaвдaнням тaкoгo трeнiнгу є пeрeтвoрeння iнoзeмнoї мoвнoї cиcтeми нa живe мoвлeння – в ocoбливий живий oргaнiзм, який необхідно бeзбoлicнo i мaйжe нeпoмiтнo прищeпити людинi. Встановлено, що трeнiнг cпiлкувaння є ядрoм iнтeгрaтивнoгo лiнгвoпcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу. Зазначено, що нaйвaжливiшим в acпeктi фoрмувaння aтмocфeри дoвiри є пeршe трeнiнгoвe зaняття, зaвдaння якoгo пoлягaє, пeрeдуciм, в oб’єднaннi рoзрiзнeниx i тривoжниx iндивiдiв в єдину згуртoвaну i вiльну вiд пcиxoлoгiчниx бaр’єрiв групу. Твoрчo пeрeocмиcлeно тa уceбiчнo мoдифiкoвaно рoльoвий трeнiнг з мeтoю приcтocувaння йoгo для нaвчaння дoрocлиx людeй iншoмoвнoму мoвлeнню. У тaкoму мoдифiкoвaнoму виглядi його, рaзoм з iншими пcиxoтexнiкaми (прийoмaми пeрцeптивнoгo трeнiнгу, трeнiнгу aceртивнocтi, груп зуcтрiчeй, гeштaльт-тeрaпiї тa iншиx) булo включeнo cклaдoвoю чacтинoю в iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг. Досліджено, щo уci пcиxoтexнiки iнтeгрaтивнoгo лiнгвoпcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу мaють як пcиxoлoгiчну, тaк i лiнгвicтичну cпрямoвaнocтi, в aвтoрcькoму трeнiнгу icнують впрaви, пoкликaнi, у пeршу чeргу, фoрмувaти cтруктуру i cиcтeму iнoзeмнoї мoви. Викoнуютьcя тaкoгo рoду впрaви iнтeрaктивнo, у cпiлкувaннi. Визначено, що пcиxoлoгiчнi i пcиxoлiнгвicтичнi впрaви iнтeгруютьcя i cпiльнo «прaцюють» нa нaвчaння дoрocлoї людини iншoмoвнoму мoвлeнню.

Ключoвi cлoвa: iншoмoвнe мoвлeння, coцiaльнo-пcиxoлoгiчний трeнiнг, iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг, трeнiнг cпiлкувaння, рoльoвий трeнiнг.

 

УДК 159.923.2

О.А. Чиханцова

Особливості життєстійкості людей з обмеженими можливостями

У статті розкрито вплив життєстійкості людей з обмеженими можливостями на професійну реабілітацію та вплив мотивів на вибір професії, а також проаналізовано зміни в житті людей після професійної реабілітації. Представлено результати дослідження, що розкривають мотиви участі інвалідів у професійній реабілітації. Зазначено, що професійна реабілітація людей з обмеженими можливостями є багатопрофільною і полягає у наступному: професійній реабілітації, професійній підготовці та перепідготовці, системі організації праці інвалідів, адаптації до нового життя, умінні володіти собою. Визначено життєві цілі людей з інвалідністю після професійної реабілітації. Зроблено висновок, що люди з інвалідністю, які пройшли комплексне профорієнтаційне обстеження і отримали об’єктивні профзаключення-рекомендації з професійного навчання, набагато успішніше освоюють професію, легше адаптуються до процесу навчання і життєвих стресових ситуацій, а також виростають у кваліфікованих фахівців, здатних конкурувати на сучасному ринку праці. Проаналізовано, що життєдіяльність багатоаспектна і включає необмежено широке коло функцій. Тому, як було відзначено, більше уваги слід було б приділяти розвитку таких навичок: самоволодіння, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, пересування, здатності до навчання і трудової діяльності, що впливає на життєстійкість особистості. Досліджено, що життєстійкість виявляється ключовою особистісною перемінною, яка опосередковує вплив стресогенних факторів на соматичне і душевне здоров’я, а також на успішність діяльності.

Ключові слова: життєстійкість, професійна реабілітація, адаптація, професійне навчання, реабілітація людей з обмеженими можливостями.

 

УДК 159.98

М.М. Чичуга

Тренінг як засіб профілактики деструктивних психічних станів начальників відділень соціально-психологічної служби установ виконання покарань

У статті проаналізовано ефективність результату впровадження авторської тренінгової програми, спрямованої на профілактику деструктивних психічних станів молодих начальників відділень соціально-психологічної служби установ виконання покарань. Висвітлено основні положення авторського тренінгу, програму якого апробовано в 2014-2015 роках на базі заочного факультету Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ. Вивчено статистичні відмінності між контрольною та експериментальною групами за допомогою параметричного t-критерію Ст’юдента для незалежних вибірок. Визначено, що в експериментальній групі, на відміну від контрольної, зменшились замкнутість, напруга, боязкість, підозрілість, жорсткість, рівень особистісної тривожності, рівень професійного вигорання та професійної деформації; збільшився рівень комунікабельності, рівень психічної та емоційної стійкості, сміливості, дипломатичності, самоконтролю та релаксації. Виявлено основна специфіку змін деструктивних психічних станів в експериментальній групі за допомогою непараметричного критерію Вілкоксона для залежних вибірок. Здійснено аналіз змін деструктивних психічних станів та якостей контрольної групи до і після тренінгу за допомогою критерію Вілкоксона. Зроблено висновок, що з метою профілактики деструктивних психічних станів начальників відділень соціально-психологічної служби ефективною в роботі з ними є представлена авторська тренінгова програма, направлена на профілактику та корекцію деструктивних психічних станів та якостей начальників відділень соціально-психологічної служби, що було доведено за допомогою критерію Вілкоксона та t-критерію Ст’юдента.

Ключові слова: деструктивні психічні стани, профілактика, тренінг, тренінгова програма, t-критерій Ст’юдента, критерій Вілкоксона, експериментальна група, контрольна група.

 

УДК 159.947

К.М. Шамлян

Дослідження структури вольової організації особистості методом самооцінки

Предметом дослідження є вольова організація особистості як система сталих характеристик вольової активності. Метою дослідження є аналіз структури вольової організації особистості як системи сталих характеристик вольової активності, визначення її ключових параметрів. Наведено результати емпіричного дослідження, в якому застосовувався метод прямого оцінювання досліджуваними властивостей свого ідеального та реального «Я». Оцінюванню було піддано властивості, які характеризують вольову сферу особистості, її діяльність, енергетичний рівень, та інші. Проаналізовано абсолютні та відносні показники самооцінки. Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою порівняльного, кореляційного, факторного та кластерного аналізу. Порівняльний аналіз виявив певні відмінності в результатах оцінювання за статтю: дівчата дещо вище оцінюють рівень розвитку у себе системних, або «вторинних» вольових якостей і тих, що уособлюють гальмівну функцію волі. У структурі вольової організації особистості виділено три фактори – вольова активність, вольовий контроль, самоорганізація. Кластерний аналіз виділив чотири групи досліджуваних осіб, які відрізняються за структурою вольової організації особистості. Перша група – «організовані» – характеризується поєднанням високої організованості та середнім рівнем вольового контролю та ще нижчою вольовою активністю. Друга група – «терплячі та стримані». Третя група – «нетерплячі, неорганізовані, але достатньо активні». Четверта група характеризується найвищими показниками за першим фактором: «вольові, не досить організовані».

Ключові слова: вольова організація особистості, самооцінка, вольові якості, Я-реальне, Я-ідеальне, вольовий контроль, вольова активність, організованість.

 

УДК 378.126:378.047:316.64

Н.Ф. Шевченко, Т.Л. Кожушкіна

Навчально-професійна настанова в структурі професійної свідомості майбутніх фахівців

У статті висвітлено результати емпіричного дослідження навчально-професійної настанови як компонента структури професійної свідомості майбутніх фахівців. Розглянуто різні підходи до дослідження професійної настанови. Визначено специфіку та структурну організацію навчально-професійної настанови студентів. Обґрунтовано місце навчально-професійної настанови в структурі професійної свідомості: навчально-професійна настанова проявляється в особистісному змісті. Будучи видом смислової настанови, вона актуалізується мотивом професійної діяльності і є формою вираження особистісного смислу у вигляді налаштованості, готовності до професійної діяльності в цілому. Розглянуто будову навчально-професійної настанови, яку утворюють такі складові, як когнітивно-професійна, емоційна, суб’єктна, когнітивно-особистісна. Подано визначення навчально-професійної настанови як різнорівневого мотиваційно-смислового утворення, що виявляється як готовність особистості сприймати умови діяльності й діяти в них відповідним чином; це утворення пронизує всі аспекти професійної діяльності від професійної свідомості та самосвідомості до дії або вчинку. Наведено результати емпіричного вивчення навчально-професійної студентів коледжів. Виявлено, що психологічні особливості змісту навчально-професійної настанови частково визначаються профілем навчання (гуманітарним, технічним), а частково є загальними. В когнітивно-професійній складовій було зафіксовано відмінності в структурі професійного цілепокладання; в емоційній складовій – в уявленні про професію; в когнітивно-особистісній – у самооцінці студентами власних негативних якостей; в суб’єктивній складовій встановлені відмінності стосуються об’єктно- суб’єктивного фактора (брак часу, нецікавий навчальний процес, нерозуміння навчального матеріалу).

Ключові слова: професійна настанова, навчально-професійна настанова, професійна свідомість, смислоутворювальний мотив, особистісний смисл.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Психологічна ресурсність як критерій індивідуального здоров’я

Психологічну ресурсність теоретично позиціоновано як предиктор індивідуального рівня психічного здоров’я у координатах суб’єктивного благополуччя та Темної тріади особистості. Висунуто припущення щодо наявності прямих зв’язків психологічної ресурсності та суб’єктивного благополуччя, а також щодо наявності оберненої залежності між рівнем психологічної ресурсності та компонентами Темної тріади особистості. За результатами емпіричного дослідження, в якому взяли участь 77 осіб віком 20-53 роки, встановлено наявність прямих зв’язків між загальним рівнем психологічної ресурсності та усіма компонентами суб’єктивного благополуччя, а також з нарцисизмом як компонентою Темної тріади. З нарцисизмом пов’язані і такі компоненти суб’єктивного благополуччя, як позитивні взаємини з іншими, особистісне зростання, цілі у житті, самоприйняття. За результатами дискри- мінантного аналізу визначено, що за критерієм психологічної ресурсності не варто характеризувати осіб із низьким рівнем суб’єктивного благополуччя. Водночас за критерієм психологічної ресурсності доречно виокремлювати три типи осіб з різним співвідношенням компонент Темної тріади, а саме: 1) особи з рівнем компонент Темної тріади у межах норми, 2) особи з рівнем нарцисизму нижче норми, 3) особи з рівнем нарцисизму вище норми. З’ясовано, що за критерієм загального рівня рис Темної тріади некоректно характеризувати осіб з високим рівнем суб’єктивного благополуччя та високим рівнем психологічної ресурсності. Уточнено, що особи з нормальним, здоровим рівнем нарцисизму характеризуються вищим рівнем ресурсу віри у добро. На основі результатів емпіричного дослідження зроблено висновок, що психологічна ресурсність є критерієм індивідуального здоров’я.

Ключові слова: психологічна ресурсність, індивідуальне здоров’я, психологічний ресурс «віра у добро», типи психологічної ресурсності, Темна тріада, макіавеллізм, нарцисизм, психопатія.

 

УДК 159.922.7:314.622.4

Т.Д. Щербан, А.В. Терновай

Психологічні особливості формування життєстійкості у підлітків з неповних сімей

У статті розглянуто проблему формування життєстійкості підлітків. Узагальнено та систематизовано результати досліджень, які вивчали вплив батьків на формування життєстійкості у підлітків. Проаналізовано та виокремлено поняття: «життєстійкість», «життєздатність», розкрито їх взаємозв’язок. Зазначено, що сім’я є важливим чинником формування життєстійкості у підлітків. Показано, що підлітки, які виховуються в неповних сім’ях є менш пристосованими до життя, вони виявляються менш зрілі та цілеспрямовані, менш ініціативні та врівноважені, у них важче розвивається здатність співчувати, керувати своєю поведінкою, а в майбутньому їм набагато важче виконувати батьківські обов’язки. Встановлено, що показник «Життєстійкість» та «Контроль» у підлітків з повних сімей вищий, ніж у підлітків з неповних; «Емоційна обізнаність» більш виражена у підлітків з неповних сімей, ніж у підлітків з повних. Виявлено, що підліткам як з повних, так і з неповних сімей притаманно, середній рівень вияву показників за шкалою «Тривожності» з тенденцією до високого та домінування шкали «Інтернальність». Щодо механізмів захисту, то для підлітків з неповних сімей найбільш вираженими є шкали: «Проекція»; «Інтелектуалізація»; «Заперечення», а для підлітків з повних сімей – «Заперечення»; «Проекція». При проведенні дослідження не було виявлено суттєвих відмінностей життєстійкості підлітків з повних чи неповних сімей, що може бути спричинено тим, що діти з неповних сімей спілкуються та підтримують стосунки з обома батьками, а також, і тим, що підлітки найбільш активно змушені пристосовуватися до мінливих соціальних умов, незважаючи на те, в яких сім’ях вони виховуються.

Ключові слова: життєстійкість, життєздатність, компоненти жит- тєстійкості, залученість, контроль, прийняття ризику, підлітковий вік, неповна сім’я.

 

УДК 159.9.:316.77

Г.В. Щербан, Т.Д. Щербан

Проблеми рефлексивного управління навчальною діяльністю учнів

У дослідженні розглянуто психологічні особливості організації суб’єкт-предмет-суб’єктних взаємин у навчанні, як неперервного процесу розв’язання вчителем нескінченного ряду навчальних задач, спрямованих на досягнення загальної мети – формування особистості учня. Акцентовано, що саме вчитель має організовувати та регулювати її відповідно до завдань навчання та виховання, підпорядкованих, у свою чергу, більш загальній меті розвитку морально-духовного світу останніх, формування ціннісно-смислової сфери їх особистості. Показано, що сутність управління – продуктивного, рефлексивного – полягає у зміні позиції учня, в перетворенні його з об’єкта зовнішніх впливів в активного суб’єкта власної діяльності, здійснюваної у загальній системі соціального життя, в розвитку спроможності до самоуправління (саморегулювання, самоорганізації та самоконтролю) власною діяльністю. У дослідженні доведено, що суб’єкт – предмет – суб’єктні взаємини у навчанні формуються під час навчального спілкування, яке слід розуміти як процес спільної роботи учителя і учня, у якому ця форма взаємодії будується на активному зворотному зв’язку, який організовує, регулює і збагачує кожного з учасників цього процесу. Підкреслено, що стати компетентним вчителем – означає набути нової якості особистості, яка не лише володіє всебічними знаннями і думка якої є вагомою, авторитетною, але придбала комплекс здібностей не тільки спілкування з учнями, але і керування їх діяльністю. Встановлено, що продуктивні навчальні взаємовідносини будуються у процесі реалізації навчального спілкування, яке слід розуміти, як процес спільної роботи учителя й учня.

Ключові слова: навчальне спілкування, навчальна задача, педагогічна компетенція, суб’єкт-предмет-суб’єктні взаємини у навчанні, продуктивні навчальні взаємовідносини, управління навчальною діяльністю.

 

УДК 159. 923

В.Л. Щербина

Процес соціалізації особистості в умовах багато- укладного суспільства: соціально-психологічна модель

У статті запропоновано теоретичну модель соціалізації і розвитку цілісної особистості в умовах сучасного багатоукладного суспільства України. Обґрунтовано тезу, що процес соціалізації і становлення цілісної особистості в умовах сучасного суспільства необхідно розглядати виходячи з того, що кожен індивід має домінантну орієнтацію на один із культурних укладів. Традиційний, модерний (індустріальний) та постмодерний (комунікативний) культурні уклади передбачають різні способи розуміння соціальних норм і цінностей, тому однакові цінності в процесі їх засвоєння набувають відмінного розуміння та сенсу. Відповідно до моделі процес соціалізації особистості розглядається як такий, що має дві сторони. Зовнішня сторона, або сукупність зовнішніх чинників цілісності особистості, постає як обумовлений культурним укладом, на який орієнтований конкретний індивід, спосіб інтерпретації і розуміння цінностей, норм, форм практичної поведінки в кожній зі сфер суспільства. Внутрішня сторона постає як процес концептуалізація життєвої перспективи та досягнення психологічного благополуччя. Введено в науковий обіг результати емпіричного дослідження, які було отримано на основі використання вказаної моделі у травні-червні 2015 р. факультетом психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Шляхом кластерного аналізу встановлено наявність шести типів цілісності, які характерні для сучасних українських студентів. Запропоновано започаткувати регулярний моніторинг процесів формування цілісної особистості студентства, виходячи з виявлених на основі емпіричного узагальнення типів, для того, щоб коригувати інструментарій соціальної допомоги, психологічного консультування та педагогіки вищої школи України.

Ключові слова: соціалізація, особистість, багатоукладне суспільство, теоретична модель, типи цілісності особистості.