Випуск 33

Випуск 33

УДК 159.923

С.Д.Максименко

Концепція саморозвитку особистості

Досліджено, що рушійними силами розумового розвитку дитини (а також джерелом її саморуху) є внутрішні протиріччя, що виникають в її житті, діяльності, взаєминах з навколишнім середовищем, протиріччя між новими потребами, прагненнями дитини і рівнем розвитку її можливостей, між поставленими перед нею вимогами і ступенем опанування необхідними вміннями та навичками, між новими задачами і сформованими раніше звичками, способами мислення і поведінки, між зростаючими внутрішніми можливостями дитини, що випереджають її спосіб життя, і об’єктивним становищем у сім’ї та колективі. Зазначено, що врахування специфічних законів розумового розвитку зводиться до врахування послідовності стадій розвитку інтелекту. Констатовано, що логіка теоретичного підходу до розвитку психіки людини дозволяє стверджувати, що генетичні психологічні закономірності не бувають абсолютними, вони завжди соціально обумовлені і мають свою специфіку. Зроблено висновок, що завдання формування учбової діяльності передбачає становлення її мотиваційної основи і засвоєння операційної структури. З’ясовано, що структура учбової діяльності в міру її розвитку перетворюється на форму суб’єктивної активності дитини, тобто в учня формується відповідне ставлення до людей і навколишньої дійсності. Показано, що необхідною умовою оволодіння учнями новими словами є формування у них спеціальних способів розв’язання мовних задач. Встановлено, що з віком в учнів зростає роль логічного аспекту мовного компонента комунікативної діяльності педагога.

Ключові слова: розвиток психіки, особистість, саморозвиток, мислення, учбова діяльність, вміння, навички, формування, діяльність.

 

УДК 159.9. 616.092

Б.В. Андрейко

Основні аспекти формування класифікації порушення розвитку дитини

У статті науково проаналізовано терміни: вада, порушення розвитку, психофізичні розлади. З’ясовано, що суб’єктом корекційної освіти, на який спрямоване вивчення, виховання, навчання й корекційна психолого-педагогічна допомога, є дитини з вадами психофізичного розвитку. Науково обґрунтовано вплив народження дитини з вадами розвитку на психоемоційний стан та адапта- цію батьків. З теоретичного аналізу з’ясовано, що сім’я, яка виховує дитину з обмеженими психофізичними можливостями, дитину, якій встановлено інвалідність, або хронічно хвору дитину, проходить стадії розвитку або адаптації залежно від захворювання. З’ясовано важливий факт того, що період встановлення діагнозу може варіювати від півроку до п’яти років. У статті проаналізовано та оцінено основні аспекти формування діагнозу захворювання дитини раннього віку. Виділено основні стадійні чинники і критерії до постановки діагнозу. Проаналізовано основні аспекти формування класифікації порушення розвитку дитини. Теоретично досліджено найбільш поширені у корекційній освіті класифікації дитя чих аномалій за видом порушення. З’ясовано, що саме з урахуванням виду порушення визначаються зміст і методи роботи з дитиною, добирається заклад для неї та форма організації навчання і виховання. Обґрунтовано проблематику в постановці діагнозу, подано розуміння і наукове формулювання нового наступного терміну. Науково обґрунтований термін – несприятливий прогноз розвитку дитини раннього віку, який позначає і включає в себе порушення розвитку дитини, які, в свою чергу, бувають різного ґенезу, ступеня важкості та характеру протікання, але через ранній термін не можуть бути визна- чені однозначно і поставлені як діагноз.

Ключові слова: корекційна освіта, психофізичний розвиток, порушення розвитку, ранній дитячий вік, сім’ї дітей із порушенням розвитку, діагноз, органічні ураження, сенсорні розлади, інвалідність, несприятливий прогноз розвитку.

 

УДК 159.922.7:15 (075.8)

Д.В. Анпілова

Психологічне значення довіри для самоактуалізації особистості в період ранньої дорослості

У статті пропонується розгляд феномену довіри як важливого ресурсу, який впливає на процес самоактуалізації чоловіків і жінок раннього дорослого віку. Наведений узагальнений огляд досліджень провідних типів довіри: довіри до себе як безумовної віри, переконаності людини в своїй визначально позитив- ній внутрішній природі, власній компетентності, значущості, цінності; довіри до романтичного партнера як впевненості в його порядності і доброзичливості, а також необхідної умови і результату гармонійних, суб’єктивно задовольняючих любовних стосунків; довіри до інших людей, груп і соціальних інститутів як впевненість в тому, що існуючі довірчі очікування особистості будуть виправданими і соціальна / інституціональна взаємодія не несе ризику бути обманутим, зрадженим. Представлені результати емпіричного дослідження зв’язку зазначених типів довіри з основними параметрами, за якими визначається рівень самоактуалізації особистості: орієнтація в часі, опора на себе, позитивні цінності, гнучкість поведінки, сензитивність, спонтанність, самоповага, самоприйняття, погляд на природу людини, синергійність, прийняття агресії, контактність, пізнавальні потреби, креативність і загальний рівень самоактуалізації. Виявлено, що довіра до партнера позитивно пов’язана з орієнтацією у часі, опорою на себе, позитивними ціннісними орієнтаціями, гнучкістю поведінки, спонтанністю, самоповагою, самоприйняттям, прийняттям агресії та загальним показником самореалізації; довіра до себе позитивно пов’язана з такими сферами само- актуалізації як самоповага, опора на себе, самоприйняття, прийняття агресії. Доведено, що довіра до партнера має велике позитивне значення для самоактуалізації в період ранньої дорослості. В меншій мірі на самоактуалі-зацію впливає довіра до себе і взагалі зворотне значення для даного процесу має соціальна /інституціональна довіра.

Ключові слова: довіра, типи довіри, довіра до себе, міжособистісна довіра, соціальна довіра, самоактуалізація, гендерні відмінності, рання дорослість.

 

УДК 159.923.31-055.2

К.В. Бондар.

Дослідження саморефлексії тілесного потенціалу молодої жінки

У статті представлено результати дослідження саморефлексії тілесного потенціалу молодої жінки. Тілесність жінки в змістовному аспекті представлена як усвідомлене психічне утворення, об’єктами якого виступають різноманітні тілесні процеси, розпізнані свідомістю жінки. Стверджується, що взаємодія жінки і складної життєвої ситуації, пов’язаної з тілесним досвідом, включає у себе процеси переживання, розуміння, осмислення ситуації в контексті цілісного життєвого шляху, у результаті чого формується нове ставлення у єдності емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів, що виражає внутрішню позицію особистості, або позицію по відношенню до життя. Зазначається, що інтеграція тілесного досвіду у суб’єктивну картину життєвого шляху жінки може носити дезадаптивний характер і призводити до трансформації тимчасових і смислових аспектів структури суб’єктивної картини життєвого шляху. Визначено чинники дезадаптивного реагування молодої жінки на тілесний досвід. Проаналізовано феномен тілесності як феномен самосвідомості та джерела самоактивності молодої жінки, її самопрезентації та умови життєпроектування. Зафіксовано відсутність в образі «Я» конструктів, які б указували на роль і місце в структурі самосвідомості «Я» її тілесної складової. Описано результати дослідження саморефлексії тілесного потенціалу за допомогою методики «Опитувальник саморефлексії тілесного потенціалу» А.Ю. Рождественського. Представлено результати дослідження саморефлексії, за якими найбільша кількість респонденток (46,7%) належать до особистісного типу саморефлексії тілесного потенціалу. Для цього типу характерна орієнтація «на себе». Тілесний потенціал безпо- середньо інтегрується у «Я»-структуру, стає його іманентною характеристикою, яка ні за яких умов не може бути відділена від «Я».

Ключові слова: образ «Я», саморефлексія тілесного потенціалу, ставлення жінки до власної тілесності, тілесна орієнтація, тілесний досвід, тілесність, тіло, феномен тілесності.

 

УДК 159.9 (076)

І.С. Булах.

Життєва криза як імпульс до самоціннісної траєкторії особистісного зростання людини

У статті проаналізовано особистісні змінювання людини, які актуалізуються фоном пережитої нею життєвої кризи. Охарактеризовано переживання людиною ситуації життєвої кризи. Розкрито сутність особистісного розвитку людини в контексті життєвої кризи. Акцентовано увагу на вирішенні особистістю життєвої кризи. Відзначено, що перший важливий момент у відродженні особистості пов’язаний з актуалізацією її особистісної автономії (самості). Стверджується, що саморозвиток збільшує рівень самоповаги людини та розширює її внутрішню свободу. Підкреслено зв’язок другого моменту з тим, що оновлений після пережитої кризи досвід людини стає поштовхом для розвитку творчості, нових відкриттів, поглядів. Третій момент визначає, що пережита криза сприяє глибокому сприйняттю людиною реалій життєвого простору. Вона розпочинає сприймати життєвий світ і себе в ньому більш чітко, правдиво, реально. Наголошено, що цей рівень осягнення себе і життєвого світу засвідчує досягнення людиною особистісної зрілості. Встановлено підвищення чутливості людини до зовнішніх впливів після пережитих нею життєвих криз. Висвітлено основні акценти роботи кризового консультанта. Охарактеризовано психічну переадаптацію клієнта як важливий механізм виходу з кризи. Доведено, якщо особистість виявляє продуктивне ставлення до кризових ситуацій у житті й прагне конструктивно їх вирішувати, то вона оновлює і збагачує власний особистісний простір.

Ключові слова: особистісне зростання, життєва криза, особистісна автономія, суб’єктність особистості, продуктивна стратегія життя, са- морозвиток.

 

УДК 376 (075.8)

О.М. Вержиховська.

Особливості розвитку та виховання розумово відсталої дитини в сім’ї

У статті проаналізовано теоретико-експериментальні основи психофізичного розвитку та виховання розумово відсталих дітей в сім’ї, зокрема звертається увага на характеристику, сутність, аналіз і змістовність питання щодо сімейного виховання цієї категорії дітей. Автором чітко визначено та описано загальні дидактичні принципи і методи виховання дітей з типовим розвитком у сім’ї, які покладаються в основу сімейного виховання дітей з розумовою відсталістю. Зазначено, що психофізичний розвиток розумово відсталих дітей іде за аналогічними законами , які характерні для нормально розвинених дітей, але він є своєрідним, на що вказує клініка, етіологія та патогенез цього порушення, а саме наявність у розумово відсталих дітей дифузних порушень в корі головного мозку призводить до відхилень у їх пізнавальній діяльності та активності, а надалі до порушень у розвитку вищих психічних функцій, емоційно-вольової та особистісної сфер, що необхідно враховувати батькам у процесі їх виховання. Встановлено , що вивчення даної проблеми потребує аналізу: клінічних та психофізіологічних особливостей розвитку розумово відсталих дітей, їх урахування батьками у процесі сімейного виховання; особливостей фізичного, інтелектуального, морального, національного виховання цієї категорії дітей у сім’ї; їх мовленнєвого розвитку; адаптаційних ті соціальних проблем, які виникають у процесі розвитку та виховання ; особливостей роботи сім’ї щодо розвитку та формування провідних видів діяльності у розумово відсталих дітей ; взаємодії школи та сім’ї у вихованні цієї категорії дітей та підготовки корекційних педагогів до роботи з їх батьками; специфіки використання інноваційних технологій корекційного навчання та виховання при роботі з розумово відсталими дітьми.

Ключові слова: розвиток розумово відсталих дітей, етіологія та патогенез розумової відсталості, типовий розвиток, сімейне виховання розумово відсталих дітей, параметри сімейного виховання, умови сімейного виховання.

 

УДК 159.2

Bronisław Wyczawski \ Б. Вичавський

Психосуспільні обумовленості та виховання молоді.

У статті проаналізовано різноманітні позиції та прояви поведінки дітей і молоді у сім’ях, які наслідують ровесників або суспільні групи, в яких вони виховуються. Багато авторів, які займаються проблематикою виховання чи психосуспільною поведінкою підростаючої молоді, вказують на вплив і домінування ровесників у формуванні їх свідомості та способу поведінки чи прийнятті життєвих рішень. Автор, ґрунтуючись на поглядах багатьох наукових авторитетів, вказує, що суспільний вплив – це певна зміна позицій, поведінки чи почуттів людини в результаті того, що думають, роблять і відчувають інші люди. Така ситуація веде до основних змін в житті: змін рівня виконання завдань індивідом у присутності інших осіб. Автор підкреслює, що виховання не лише базується на вміннях, які традиційно передаються в сім’ї, але вимагає постійного вдосконалення фахової літератури з психології і педагогіки, яка допомагатиме батькам у вихованні дітей. Аналізуючи проблеми сім’ї, варто звернути увагу і підкреслити, що те, які цінності будуть передаватись дитині, залежить від самих батьків. Тому численні дослідження на тему сім’ї, які проводяться у психології, соціології чи педагогіці, показують образ неоднорідності ієрархії цінностей в сім’ї. Варто також підкреслити, що існують такі цінності, які вважаються основними і не залежать від людини, на їх формування впливає хід історії і культура країни. До таких цінностей ми можемо зарахувати: мужність, справедливість, розсудливість, працьовитість, скромність, вдячність, готовність допомагати, співчуття і відповідальність.

Ключові слова: сім’я, виховання, психосуспільна поведінка, групи ровесників, ієрархія цінностей.

 

УДК 159.9:371

А.В. Вознюк.

Психологічні особливості створення та функціо- нування освітніх округів

У статті проаналізовано основні підходи до створення освітніх округів. Визначено освітній округ як добровільне об’єднання організацій (незалежно від їх підпорядкування, типу і форм власності) на певній території, яке виступає дієвим механізмом забезпечення максимально повних освітніх послуг для формування конкурентоспроможної особистості, мобільної на ринку та спроможної навчатися впродовж життя. Обґрунтовано стратегічну мету діяльності освітнього округу, яка має складатися з двох основних напрямів, перший із яких передбачає здійснення організації для надання якісних освітніх послуг, враховуючи всі потенційні ресурси, а другий – створення умов для розширення професійних можливостей та особистісно-професійного зростання педагогічних працівників. Розкрито основні завдання та напрями діяльності освітнього округу. Виокремлено низку психолого- управлінських проблем щодо створення та функціонування освітнього округу, які об’єднано у три блоки: блок проблем, стосується управління освітнім округом в цілому; блок проблем, відображає специфіку управління педагогічними працівниками в освітньому окрузі; блок проблем, пов’язаний із якісною організацією навчально-виховного процесу в освітньому окрузі. Охарактеризовано особливості управлінської діяльності керівника опорної школи щодо створення та функціонування освітнього округу. Визначено, що даний напрям управлінської діяльності керівника опорної школи включає в себе такі складові: стратегічно-моделюючу; організаційно-координаційну; аналітико-коригуваль- ну; інформаційну. Визначено зміст і проаналізовано основні завдання складових управлінської діяльності керівника опорної школи щодо створення та функціонування освітнього округу.

Ключові слова: освітній округ, стратегічна мета діяльності освітнього округу, завдань діяльності освітнього округу, психолого-управлінські проблеми створення й функціонування освітнього округу, управлінська діяльність керівника опорної школи, стратегічно-моделююча складова, організаційно-координаційна складова, аналітико-коригувальна складова, інформаційна складова.

 

УДК 159.942.5 : 616 – 085

П.Д. Гайдучик.

Ідентифікаційна детермінація сепараційних пе- реживань в умовах лікувальної реабілітації

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному обґрунтуванню ідентифікаційної детермінації сепараційних переживань людини в умовах лікувальної реабілітації. Презентований теоретико-методологічний аналіз проблеми феномена сепарації, висвітлення його психологічного змісту і особливостей прояву в умовах лікувальної реабілітації, а також з’ясування концептуальних позицій вивчення ідентифікаційної детермінації поведінки людини, дало змогу констатувати, що сепараційні переживання зумовлені ідентифікаційним досвідом людини. Запропоновано проведення індивідуально-орієнтованого дослідження з метою вивчення ідентифікаційної детермінації сепараційних переживань хворих, які перебувають на лікуванні у стаціонарних відділеннях. Розроблено програму емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження, що дають змогу конкретизувати ідентифікаційні чинники сепараційних переживань людини в умовах лікувальної реабілітації. Зазначено, що хворі із вираженою сепараційною тривожністю характеризуються загостреним переживанням самотності, що на загальному психоемоційному фоні є фактом їх комфортного стану, а серед ідентифікаційних чинників сепараційної тривожності хворих домінуючу позицію займають неконструктивні форми, які блокують їх самостійність і відповідальність; хворим із низькою сепараційною тривожністю властиві більш виражений рівень психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, які є допоміжними засобами ефективного переживання стану самотності, зумовленої умовами лікувального процесу, а ознаки конструктивних форм особистісної ідентичності забезпечують почуття спрямованості та осмисленості життя.

Ключові слова: ідентифікація, сепарація, тривожність, ідентифікаційні чинники, сепараційні переживання, лікувальна реабілітація, хворі.

 

УДК 159.9

Л.О. Гапоненко

Єдність рефлексивного спілкування та внутрішнього діалогу: теорія і практика

Досліджено рефлексне спілкування як механізм породження нових смислів у розвитку рефлексивного спілкування в процесі професійної освіти майбутнього практичного психолога. У роботі представлено внутрішній діалог як стимулюючий матеріал розвитку рефлексивного мислення, яке переходить у рефлексивну свідомість і завершається в рефлексивному спілкуванні. Емпіричне дослідження відбувалося за матеріалом проведених аналізів вербалізації внутрішнього діалогу, які надавали студенти- психологи в процесі інтерпретації психомалюнків (курс «Активне соціально-психологічне навчання»). На основі аналітичних сесій встановлено, що розгортання внутрішнього діалогу протікає успішно за умов рефлексії того, що робить студент, для чого це він робить і яке перспективне значення ця робота має для нього в подальшій професійній діяльності. Виявлено, що рефлексивне перероблення зовнішньої інформації обумовлено наявністю протиріч, які усвідомлює студент – це протиріччя між навчальною задачею і особистісним смисловим значенням. Внутрішній діалог, як механізм породження нових смислів, функціонує в нерозривній єдності з рефлексією завдяки актуалізації усвідомленого й неусвідомленого змісту психіки. Визначено, що витиснені у несвідомість приховані змісти виявлялися в контекстах внутрішнього діалогу завдяки рефлексивному спілкуванню студентів у процесі обговорення психомалюнка. Відстеженні породження нових рефлексивних актів у контексті розгортання внутрішнього діалогу, який за смисловим значенням студента був особистісно проблемним. Розвиток рефлексивного спілкування представлено в поступовому накопиченні нових комунікативних контекстів, які виникають спочатку як внутрішній діалог, а тільки потім як зовнішній діалог. На цьому етапі актуалізуються процеси асоціацій, які поступово осмислюються. Представлено основну різницю внутрішнього діалогу й рефлексивного спілкування: перший протікає як реалізація взаємодії за S-S принципом; другий – як інтрапсихічний процес відображення інформації у спілкуванні.

Ключові слова: рефлексія мислення, рефлексивна свідомість, рефлексивне спілкування, суб’єктно-рефлексивна модель, внутрішній діалог, психологічний аналіз психомалюнка, аналіз тексту, контекст.

 

УДК 159.922.2

Т.В. Грубі

Генезис перфекціонізму

Проаналізовано, що проблема перфекціонізму активно вивчається багатьма закордонними та українськими науковцями. Визначено перфекціонізм як психологічний конструкт, що поєднує прагнення суб’єкта до досконалості, високі особисті стандарти, прагнення доводити результати власної діяльності до найвищих стандартів (моральних, естетичних, інтелектуальних). У статті досліджено генезис перфекціонізму особистості, базуючись на існуючих підходах та розробленій авторській моделі. Виявлено, що на розвиток перфекціонізму впливають чинники, які умовно можна розділити на мікрорівень, мезорівень та макрорівень. Проаналізовано індивідуально-психологічні особливості особистості та внутрішньоособистісні конфлікти, що вливають на мікрорівень. Виділено риси особистості, які притаманні перфекціоністам: обов’язковість, педантизм, акуратність, старанність, завзятість, відповідальність, нейротизм, тривожність, почуття провини, самокритика, схильність до «самокопання», тощо. Проаналізовано, що перфекціоністська орієнтація первісно має соціально-приписаний характер і вирішальну роль відіграє мікросоціум – вплив сім’ї та сімейного виховання. Досліджено, що мезорівень характеризується соціальним оточенням в навчальних закладах, організаціях, робочими колективами, в яких працює і проводить більшу частину часу особистість. Проаналізовано, що на формування перфекціоністських тенденцій активно впливає шкільне оточення, але поява перфекціонізму можлива і в більш дорослому житті. Виявлено, що професійна діяльність формує людину та накладає свій відбиток на її особливості. Проаналізовано соціально-культурні чинники, які впливають на макрорівень. Досліджено перфекціонізм як соціально-детерміноване явище.

Ключові слова: перфекціонізм, генезис, мікрорівень, мезорівень, макрорівень, особистісні риси, сім’я, колеги, соціум, культура.

 

УДК 371.134+159.92

Н.В. Гуртовенко

Роль тренінгових занять у формуванні готовності студентів-майбутніх педагогів до реалізації особистісно-орієнтованого підходу

У статті досліджено проблему готовності в контексті формування професіонала та можливостей самореалізації майбутніх педагогів у процесі вузівської та післявузівської підготовки. Констатовано вплив модернізації суспільства на досліджуваний феномен та його вимоги до педагога, як особистості індивідуальної, діяльність якої спрямована на особистісно-орієнтований підхід та надання можливості обміну досвідом. Визначено фактори, що значною мірою впливають на формування досліджуваного процесу становлення майбутнього педагога щодо реалізації підходу у практичній діяльності. З’ясували відмінні ознаки традиційної системи освіти від сучасної та головні тенденції змін, а також їх вплив на формування та реалізацію визначеного підходу. Представлено рівні та погляди вчених на психологічну готовність і її формування у майбутніх професіоналів. Також оцінено роль тренінгових занять у процесі підготовки студентів, визначено індивідуальні якості особистості педагога, які можна сформувати таким чином. Проаналізовано тренінгові заняття та констатовано той факт, що під час тренінгових занять студенти повинні мати можливість побудувати власний перспективний план поетапних шляхів саморозвитку, розглянути проблемні ситуації під призмою діяльності педагога, оцінити себе та ефективність своєї самореалізації в умовах вищого навчального закладу, де більшість студентів реально мають усвідомлювати свої слабкі і сильні сторони, виховувати стійке бажання розвивати себе в умовах навчального закладу. Крім того, визначено перспективу подальших досліджень з обраного напрямку та її роль у самореалізації особистості.

Ключові слова: готовність, тренінг, особистісно-орієнтований підхід, педагог, діяльність, самореалізація, гуманізм.

 

УДК 159.922

М.Т. Дригус

Проблема особистісної ефективності у контексті наукової спадщини Г.С. Костюка

У статті представлено результати дослідження творчої спадщини фундатора сучасної вітчизняної психології Г.С. Костюка, зокрема: здійснено уперше аналіз концептуального підходу вченого до проблеми особистісної ефективності. Констатовано, що Г.С. Костюк ініціював проблему особистісної ефективності школяра в освітньому просторі, означивши її у сенсовому полі як створення умов для особистості «зростати власними силами». Зазначено, що висунута ідея «прогресивного психічного саморуху» як вектор змін «внутрішнього, особистого» – це унікальна антиципація Г.С. Костюком сенсу особистісної ефективності. Акцентовано, що проблему становлення особистісної ефективності Г.С. Костюк розкрив у контексті концепції психічного розвитку дитини зі стрижневою ідеєю саморозвитку та саморуху особистості. Виокремлено окреслені ученим теоретико-методологічні положення, які є підґрунтям становлення особистісної ефективності дитини – школяра: пріоритетний статус внутрішніх, а не зовнішніх умов психічного розвитку, роль власної активності дитини в засвоєнні досвіду; формування власних сил підростаючої особистості в процесі засвоєння досвіду в культурно-ціннісному контексті; здійснення такого виховного керування психічним розвитком, за якого виховні впливи перетворюються у внутрішні стимули до розвитку зростаючої особистості; становлення дитини як суб’єкта власного розвитку. Показано, що ознаки особистісної ефективності школяра Г.С. Костюк окреслив у мотиваційній парадигмі. Встановлено, що концепт «ефективність» учений розкрив у таких спектрах: концепції психічного розвитку дитини; психологічному аналізі навчальної діяльності та учіння; освітньому середовищі. Зроблено висновок, що учений вперше самобутньо ініціював у педагогічній та віковій психології (як у вітчизняній, так і зарубіжній) проблему ефективності у системному вимірі.

Ключові слова: особистість, розвиток, саморозвиток, ефективність, особистісна ефективність, самоефективність, саморух, психічний розвиток, внутрішні умови, мотиваційна парадигма.

 

УДК 159.923:351.746.1

Д.Ю. Єрьоменко

Особливості відновлення психологічної стійкості прикордонників після бойових зіткнень на державному кордоні

У статті визначено особливості відновлення психологічної стійкості прикордонників після бойових зіткнень на державному кордоні. Проаналізовано характер впливу негативних чинників на психологічну стійкість прикордонника в екстремальних умовах професійної діяльності. Крім того, виділено структурні компоненти психологічної стійкості прикордонника, а саме: емоційно-вольовий, пізнавальний та індивідуально-професійний. За результатами опитування та анкетування військовослужбовців, які безпосередньо брали участь у проведенні антитерористичної операції визначено, що вказані негативні чинники можна поділити на ті, що мають безпосередній та опосередкований вплив на психічний стан прикордонника. Також визначено, що переважна більшість негативних наслідків для психічного і фізичного здоров’я прикордонника (як результат перебування в екстремальній ситуації в умовах найсильнішого психоемоційного стресу, пов’язаного з постійним ризиком для життя та здоров’я) проявляється вже після повернення із зони бойових дій, через декілька днів або навіть місяців після повернення до нормальних умов життя. Отже, в ході дослідження було з’ясовано, що негативні психічні зміни у прикордонників, які перебували у зоні проведення антитерористичної операції, розвиваються після повернення їх до звичайних умов життєдіяльності. Зазвичай саме після повернення відбувається додаткова психотравматизація, коли умови життєдіяльності для багатьох учасників бойових дій стають джерелом додаткового стресу і негативних психічних змін, які сприяють виникненню різних посттравматичних проявів. За результатами дослідження визначено особливості відновлення психологічної стійкості прикордонників, які будуть покладені в основу комплексної методики відновлення психологічної стійкості прикордонників після бойових зіткнень на державному кордоні.

Ключові слова: психологічна стійкість прикордонників; учасники бойових дій; психічний стан, екстремальні чинники, стрес.

 

УДК: 159.9:005;355.237:351.746.1

В.В. Журавльов

Зміст і структура тренінгу «Організаційно-психологічна підготовка до професійно-управлінської діяльності керівників органів охорони державного кордону»

У статті акцентується увага на результативносты впровадження тренінгів у системі професійної підготовки керівного складу органів охорони державного кордону, для формування психологічної готовності на основі психологічної грамотності, компетентності та організаційної культури. Проаналізовано сутність технологічного підходу щодо підготовки до професійно-управлінської діяльності керівників органів охорони державного кордону. Визначено сутність тренінгової програми, завдання, критерії, розподіл обсягу часу. Запропоновано структуру тренінгу «Організаційно-психологічна підготовка до професійно-управлінської діяльності керівників органів охорони державного кордону». Представлено методику варіантів проведення тренінгових модулей із урахуванням особливостей тренінгових груп. Реалізація тренінгової підготовки сприятиме комплексній психологічній підготовці, використанню психологічного потенціалу керівника в подоланні негативних проявів управлінського впливу. Аргументовано необхідність використання інтерактивних технік, які сприяють формуванню потреби та вмінь учасників тренінгових занять використовувати отримані знання на практиці з метою оптимізації/результативності професійно-управлінської діяльності. Крім того, здійснено аналіз результатів апробації тренінгової підготовки. Емпірично зафіксовано позитивну динаміку змін підготовки керівних кадрів на організаційно-психологічних засадах.

Ключові слова: професійно-управлінська діяльність, тренінг, психологічна готовність, керівники органів охорони державного кордону.

 

 

 

 

УДК 159.97-056.3:340.63

Н.В. Завязкіна

Сучасні міждисциплінарні підходи до діагностики психічних розладів у кримінальному та цивільному процесах

Досліджено проблему психічних девіацій особистості як міждисциплінарну задачу. В роботі представлено аналіз розуміння психічного здоров’я в психології як тісно пов’язаного із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку. Підкреслено, що психічна хвороба сама по собі не є безпосередньою причиною скоєння злочинів: це умова, на тлі якої дійсність, що негативно впливає на хворого, переломлюючись через деформовану психічним розладом свідомість, знаходить відображення в його суспільно небезпечному реагуванні на даний вплив. Зазначено, що ризик здійснення психічно хворим суспільно небезпечних дій – зазвичай тимчасовий стан, при якому психопатологічні зміни особистості зумовлюють неадекватну ситуації поведінку. З’ясовано, що це обумовлює глибшу диференціальну діагностику психопатологічних станів зі схожою клінічною симптоматикою та виявляє стержневі структури особистості, що грають ключову роль у її психічній дезадаптації. Доведено, що предметом дослідження експерта-психолога є особливості і порушення структури та динаміки психічної діяльності, що мають юридичне значення і певні правові наслідки. У більшості видів судово-психологічної експертизи об’єктом уваги стають такі властивості психіки, які порушують здатність підекспертного до здійснення діяльності, передбаченої кримінальним або цивільним законодавством, і сформульованої в певних юридичних критеріях.

Ключові слова: психологічна діагностика, експертиза, психічний розлад, обмежена осудність, обмежена дієздатність, хворий.

 

УДК 316.6. 159.923.2: 004.7

І.І. Іванків

Моделі розвитку ідентичності підлітка в умовах кіберсоціалізації

У статті представлено результати емпіричного дослідження ідентичності підлітка в умовах кіберсоціалізації. Досліджено особливості формування ідентичності підлітка в кіберпросторі, що дало можливість отримати моделі розвитку ідентичності підлітка в соціальних мережах. Виявлено дві моделі розвитку ідентичності сучасного підлітка в соціальних мережах, а саме досягнутої та дифузної ідентичності підлітка. Визначено основні показники або критерії моделей розвитку ідентичності підлітка в умовах кіберсоціалізації, зокрема в соціальних мережах. Розглянуто концепцію формування ідентичності підлітка в соціальних мережах. Проаналізовано моделі розвитку ідентичності підлітка в соціальних мережах, за такими показниками: в житті; процес і результати життя; локус контролю «Я» та життя загалом; загальний показник усвідомленості життя; рівень рефлексії; ситуативна та особистісна тривожність; мотиваційні індуктори; часовий код; вміння до оцінки та диференціації; уявлення про власне «Я» в кіберпросторі. Проведено порівняння моделей розвитку ідентичності підлітка в соціальних мережах із типом поведінки в соціальних мережах, тобто їх рольова поведінка. Описано також якісні змінні між досліджуваними моделями та вказано основні відмінності. Здійснено кластерний аналіз отриманих результатів, а також проведено статистичний аналіз за t-критерієм Стюдента. Отримані дані зображено у вигляді діаграми. Показано емпіричну важливість отриманих даних, які вказують на практичну цінність отриманих результатів при дослідженні та вивченні впливу кіберпростору, а саме соціальних мереж на ідентичність підлітка, що, в свою чергу, розкривають особливості формування ідентичності підлітка в умовах кіберсоціалізації. Зроблено висновок про переважання в підлітків моделі розвитку дифузної ідентичності, що пояснюється перш за все надмірним використанням кіберпростору.

Ключові слова: ідентичність, досягнута ідентичність, дифузна ідентичність, соціальна мережа, кіберсоціалізація, рефлексія.

 

УДК 925 : 159.923

Е.З. Івашкевич

Емпіричні дослідження соціального інтелекту особистості

В статті описано результати проведених вченими емпіричних досліджень соціального інтелекту особистості, зроблено висновки щодо його структури та особливостей становлення. Зазначено, що результати емпіричних досліджень вчених показали, що для розвитку соціального інтелекту, формування здатностей до самопізнання і саморегуляції важливу роль відіграє механізм мотивації. Описано структуру соціального інтелекту суб’єкта, в якому виокремлюються три його базові компоненти, а саме «соціальне пізнання», «соціальна перцепція» та «соціальне сприйняття». Запропоновано та описано авторську концепцію соціального інтелекту педагога. Зазначено, що соціальний інтелект педагога вміщує три підструктури: когнітивну, мнемічну та емпатійну тощо. Встановлено, що когнітивна підструктура соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин і т.д. на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Показано, що мнемічна складова соціального інтелекту педагога характеризує наявність в індивіда здатності до інтерпретації явищ, подій життя, поведінки інших людей і свого власного як суб’єкта цих подій. Зроблено висновок, що емпатійна складова соціального інтелекту більшою мірою залежить від того, яку форму поведінки педагог обирає в якості пріоритетної, що очікує від оточуючих його суб’єктів, який ціннісний інтерпретаційний комплекс у ставленні до навколишнього світу сформувався у людини, які можливості є у даного індивіда в плані використання механізмів антиципації у розв’язанні різних проблем професійного та соціального життя тощо.

Ключові слова: інтелект, соціальний інтелект, інтелектуальні здатності, соціальне пізнання, соціальна перцепція, соціальне сприйняття, когнітивна, мнемічна та емпатійна підструктури соціального інтелекту.

 

УДК 159.920.7:[965-12]

І.В. Івашкевич

Модель професійної компетентності спеціаліста юридичної сфери діяльності

У статті проаналізовано проблему структури професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності. Зазначено, що в роботах, присвячених дослідженню професійної компетентності юриста, розрізняють такі її види: спеціальна; соціальна; аутокомпетентність; екстремальна професійна. Запропоноване авторське визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності. Зазначено, що професійна компетентність є особистісним новоутворенням особистості студента, що структурно складається з компонентів, які, у свою чергу, вміщують складові, що у своїй сукупності визначають певну психологічну категорію, яка так чи інакше детермінує становлення професійної компетентності фахівця. Наголошено, що професійна компетентність юриста складається із таких компонентів: 1) мотиваційно-цільового; 2) когнітивного; 3) соціального; 4) аксіологічного; 5) аутопсихологічного. У статті охарактеризовано структуру мотиваційно-цільового компонента професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, який включає: мотивацію виконання юридичної діяльності; мотивацію досягнення успіху; здатність ставити цілі власної діяльності та їх досягати; професійне самовизначення; професійну готовність як стан студента, який характеризується науково-теоретичною, психологіною, юридичною, фізичною готовністю тощо. Визначено, що когнітивний компонент професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності передбачає сформованість у людини знань, умінь і навичок, професійно значущого досвіду тощо, а також висвітлює розвиток здатності спеціаліста до використання цих знань, умінь та навичок, фреймів професійно значущого досвіду на практиці. Зазначено, що до структури соціального компоненту професійної компетентності юриста належать комунікативна компетентність, емоційно-експресивні особливості особистості та моторно-вольові якості фахівця. Визначено, що базовими підструктурними елементами аутоп-сихологічного компонента є професійне самовизначення та самоактуа- лізація юриста.

Ключові слова: професійна компетентність, мотиваційно-цільовий компонент, когнітивний компонент, соціальний компонент, аксіологічний компонент, аутопсихологічний компонент.

 

УДК 159.922.63

О.Н. Карпинская

Механизмы формирования акмеологических ресурсов представителей пожилого возраста

В статье проанализирована и оценена роль акмеологических личностных ресурсов для раскрытия и увеличения личностного потенциала представителей пожилого возраста. Рассмотрены точки зрения разных ученых относительно проблемы старения и реализации личностного опыта отношения с миром. Определены показатели, описывающие данную дефиницию, согласно нашей прагматической концепции. Сам акмеологический личностный ресурс рассматривается как система показателей психологических тестов (ориентация на будущее, на позитивное прошлое, личностная зрелость, я-концепция, потребность в достижении, диспозиционный оптимизм, интернальный локус контроля), с целью изучения механизмов геронтогенеза. Применены методы построения математических моделей, визуализирующих дефиницию акмеологический личностный ресурс в нескольких исследуемых группах. Сравнены данные представителей пожилого, зрелого и юношеского возраста по всем обозначенным показателям. Отслежены различия показателей с помощью вычисления коэффициентов соотношения и их погрешностей. Определены отношения, формирующиеся между показателями с помощью множественной линейной регрессии и корреляции. Полученные данные обобщены и результаты представлены в виде графов, а также таблицы. Проанализированы построенные математические модели, которые дают возможность предположить, что в связи с возрастом размерность психики увеличивается, что и обеспечивает увеличение личностного потенциала. С помощью полицикличных мультиграфов показано именно возрастание количества регрессионных связей отношений между показателями.

Ключевые слова: акмеологический личностный ресурс, личностный потенциал, личностная зрелость, личностное развитие, пожилой возраст, математическое моделирование, система.

 

УДК 159.9

П.А. Казар’ян

Участь студентів-психологів у волонтерському русі як форма їх особистісного зростання

У статті волонтерська діяльність студентів-психологів розглядається як форма їх особистісного зростання. Представлено проект «Профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі». Найбільш дієвими способами подолання стигми по відношенню до актуальних соціальних проблем визначено: творчість, власний приклад, «Рівний-рівному», волонтерська діяльність. Зазначається, що волонтерський рух – це добровільна форма об’єднання для мобілізації соціальної ініціативи, досягнення суспільно значущих цілей, спільного вирішення спільних проблем, що сприяє особистісному зростанню його учасників і розвитку соціальної активності молоді. Визначено, що волонтерська діяльність характеризується добровільністю включення волонтерів у різні види соціально-цінної діяльності, правом вибору засобів досягнення мети при спільному вирішенні проблем. Представлено, що волонтерська діяльність характеризується також визнанням рівності особистих і суспільних потреб, усвідомленням власної соціальної захищеності волонтерів при готовності захищати інтереси інших; поєднанням самоврядування з послідовним розвитком демократичних засад в управлінні. Описано також такі принципи волонтерської діяльності: неформальність, нестандартність змісту діяльності, цілеспрямоване використання навчання і виховання як засобу досягнення соціально значущих цілей й особистісного росту волонтерів. Проаналізовано п’ять взаємопов’язаних етапів особистісного зростання волонтера: вибору і самопізнання, самовдосконалення, самовизначення, самореалізації, творчого росту.

Ключові слова: адикції, власний приклад, волонтерська діяльність, волонтерський рух, самопрофілактика, соціальна активність, соціальна ініціатива, творчість.

 

УДК 159.942; 378.14.015.62

Я.В. Козуб

Мотивація досягнення успіху як фактор емоційного ставлення студентів до навчально-професійної діяльності

У статті відображено результати дослідження емоційного ставлення студентів до навчально-професійної діяльності у виші. Емоційне ставлення розглянуто як систему інтегральних та парціальних емоційних установок на навчання. Перевірено припущення про взаємозв’язок цих установок з різними видами мотивації успіху. У студентів діагностовано різні форми об’єктивного (екстеріоризованого) та суб’єктивного (інтеріоризованого) успіху, які проявляються в їхній навчальній діяльності в якості мотивів досягнення. Виділено три основні мотиваційні профілі. Встановлено, що група «Високомотивованих» студентів суттєво перевершує «Інтеріоризовано мотивовану» і особливо «Низькомотивовану» групи за якістю структури та рівнем сформованості позитивного ставлення до навчання. «Низькомотивовані» студенти проявляють найбільш виражене негативне емоційне ставлення до навчання у ВНЗ. Доведено, що акцентуація будь-якого мотиву успіху супроводжується посиленням того або іншого компонента позитивного ставлення студентів до навчання й ослабленням якого-небудь компонента негативного ставлення. Виявлено види мотивів успіху, надмірна активація яких приводить до зниження позитивного й посилення негативного ставлення студентів до навчання (успіх як зовнішнє визнання, успіх як влада, матеріальний успіх). У студентів із низькою успішністю роль різних видів мотивів успіху у виникненні позитивного ставлення до навчання суттєво скорочена. У таких студентів деякі мотиви успіху, навпаки, сприяють фіксації й закріпленню негативних емоційних установок на навчання. У групі успішних студентів функціонування мотивів успіху характеризуються винятковою чіткістю, а в слабоуспішної – «змішанням ролей» у виникненні й підтримці різних емоційних установок до навчання.

Ключові слова: ставлення, навчально-професійна діяльність студента, емоційне ставлення до навчання у вузі, емоційна установка, мотивація досягнення, види мотивів успіху, екстеріоризований успіх, інтеріоризований успіх.

 

УДК 378.013.77.:338.48-051

М.С. Корольчук, Ю.В.Старова

Ефективність впливу програми психологічного супроводу на компоненти професійної підготовки майбутніх менеджерів туристичного бізнесу

У статті доведено, що ефективність професійного розвитку майбутніх менеджерів туристичного бізнесу залежить від упровадження технології психологічного супроводу у вищому навчальному закладі, що передбачає систематичне психо-діагностичне визначення рівня психологічного статусу студента, інтенсивне й адекватне використання психологічних методів у навчальному процесі. З’ясовано психологічний зміст компонентів професійної підготовки менеджерів туристичної сфери, обґрунтовано інформативний комплекс психодіагностичних методик та розроблено програму психологічного супроводу на різних етапах професійної підготовки. Встановлено, що порівняльний аналіз результатів впливу програми психологічного супроводу на основні компоненти професійної підготовки майбутніх менеджерів туристичного бізнесу експериментальної групи свідчить про ефективність проведених психокорекційних заходів. Доведено, що існують статистично достовірні відмінності між показниками експериментальної групи до і після застосування програми психологічного супроводу, а також з даними контрольної групи обстежуваних зокрема: за мотиваційним, когнітивним, особистісним та професійним компонентами. Зроблено висновок на підставі отриманих результатів про те, що представлена програма має достатньо високу ефективність і може бути рекомендована в організацію навчально-виховного процесу вищого навчального закладу та його структуру, що сприяє світоглядному, когнітивному, особистісному, професійному становленню майбутнього менеджера туристичного бізнесу.

Ключові слова: ефективність, програма, психологічний супровід, компоненти, професійна підготовка, менеджери, туристичний бізнес.

 

УДК 159.923.2:159.9.072

І.О. Котик, С.В. Саричев

Експериментальне дослідження надійності особистості й групи в напружених і екстремальних умовах життєдіяльності

У статті обґрунтовано концепцію особистісної надійності як системи характеристик особистості, що є основою успішної саморегуляції у різних сферах життєдіяльності. Аналізуються методологічні й методичні проблеми використання експериментального методу дослідження надійності малої соціальної групи й особистості в напружених і екстремальних умовах життєдіяльності. На основі запропонованого авторами динамічного підходу до вивчення групової поведінки й спільної діяльності у різних соціальних ситуаціях надійність групи представлена як гіпотетичний соціально-психологічний конструкт й операціоналізована в змінних, показниках та емпіричних референтах, що вимірюються безпосередньо за допомогою відповідних психологічних методик. Верифікація гіпотези дослідження спирається на використання соціально-психологічного експерименту в трьох його різновидах – лабораторному, природному та формувальному. Результати застосування експериментального методу до різних видів малих соціальних груп дозволили виявити компоненти, соціально-психологічні механізми й способи підвищення надійності. Дані, одержані авторами, дозволяють уточнити параметричну теорію груп і концепцію організованості груп стосовно недостатньо досліджених умов і ситуацій спільної життєдіяльності. У роботі виявлені причинно-наслідкові зв’язки між організованістю, надійністю та суб’єктністю малої соціальної групи. Орієнтування особистості в організаційних характ ристиках групи відбувається у процесі зіставлення нею власних індивіду- ально-психологічних можливостей і названих вище властивостях групи.

Ключові слова: лабораторний, природний та формувальний експе- рименти, надійність групи, особистісна надійність, мала група, спільна діяльність, організованість, суб’єктність, оптимальні, напружені та екстремальні умови життєдіяльності.

 

УДК 159.923:316.47

І.А. Кочергіна

Критерії та форми психологічного насильства

У статті висвітлено результати теоретичних досліджень проблеми психологічного насильства, його форм та критеріїв. Проаналізовано різні точки зору вчених на природу психологічного насильства, їх трактування поняття. Стверджується, що існує два теоретичних підходи до вивчення психологічного насильства: перший базується на вивченні образливої, жорстокої поведінки агресора, а другий досліджує наслідки цієї поведінки щодо особи, яка їй піддавалась. Підкреслено стійкий, тривалий характер психологічного насильства, труднощі діагностики саме цього насильства, на відміну від інших видів жорстокого поводження. Наголошено на контролі, домінуванні, деспотизмі як основі психологічного насильства. Встановлено, що психологічне насильство є навмисним впливом на іншу особу, який має негативні, деструктивні наслідки. Обґрунтовано важливість як з теоретичної, так і з практичної точок зору, виділення чітких критеріїв психологічного насильства, що допоможе краще описати поняття психологічного насильства. Проаналізовано виділені критерії психологічного насильства у науковій літературі. Зроблена спроба поділу критеріїв психологічного насильства на об’єктивні та суб’єктивні, а також описано сфери особистості, через які здійснюється психологічне насильство. Показано, що психологічне насильство має вплив на такі сфери особистості: емоційну, когнітивну, поведінкову, комунікативну. Визначено форми психологічного насильства, що описуються в науковій літературі. Проаналізовано особливості кожної форми такого виду насильства, описано точки зору різних авторів, які формами психологічного насильства називають певні типи, моделі поведінки, що є агресивно образливими щодо інших людей та мають негативно забарвлені наслідки.

Ключові слова: психологічне насильство, образлива поведінка, жорстоке поводження, критерії психологічного насильства, форми психологічного насильства.

 

УДК 159.9.316.454

В.О. Крамченкова

Ціннісні орієнтації подружжя як чинник психологічного здоров’я сім’ї

У статті проаналізовано взаємозв’язок ціннісних орієнтацій подружжя та психологічного здоров’я сім’ї. За допомогою опитувальника В.В. Століна досліджено рівень задоволеності шлюбом та відібрано подружжя із достатнім рівнем цього показника. Визначено якісні показники психологічного здоров’я сім’ї, які характеризують міру її благополуччя, зокрема, схожість сімейних цінностей, функціонально-рольову узгодженість, соціально-рольову адекватність в сім’ї, адаптивність у мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття за допомогою низки методик діагностики психологічного здоров’я В.С. Торохтія. Проведено порівняльний аналіз особливостей сімейної взаємодії чоловіків та жінок. Встановлено, що у подружніх пар із достатнім рівнем задоволеності шлюбом середній рівень функціонально-рольової узгодженості, спрямованості на сімейне довголіття, рольової адекватності та адаптивності в мікросоціальних стосунках, але низький рівень подібності сімейних цінностей. Шляхом кореляційного аналізу визначено характер взаємозв’язку між компонентами психологічного здоров’я та задоволеністю шлюбом подружніх пар. Показано, що задоволеність шлюбом визначається такими компонентами психологічного здоров’я сім’ї, як спрямованість на сімейне довголіття, функціонально-рольова узгодженість та адаптивність у мікросоціальних стосунках. Досліджено особливості індивідуальних ціннісних орієнтацій чоловіків та жінок, які задоволені шлюбом, за допомогою тесту ціннісних орієнтацій Ш. Шварца. Показано, що чоловікам властиві такі ціннісні орієнтації, як «стимуляція», «досягнення», «влада», які забезпечують їх домінантне становище в сімейних стосунках. Для жінок характерна перевага таких цінностей, як «універсалізм», «конформізм» і «доброта», що вважаються типово фемінними. Встановлено кореляційні зв’язки показників психологічного здоров’я сім’ї та ціннісних орієнтацій у подружніх пар, що задоволені шлюбом. Показано, що спрямованість на сімейне довголіття корелює із цінностями «традції» та «безпека», функціонально-рольова узгодженість – із цінностями «стимуляція» та «універсалізм». Отримані дані узагальнено та представлено у вигляді таблиць і кореляційних плеяд. В якості перспективного напрямку подальших досліджень може бути вивчення системних характеристик функціонування сімей із порушеннями психологічного здоров’я.

Ключові слова: подружжя, психологічне здоров’я сім’ї, схожість сімейних цінностей, функціонально-рольова узгодженість, соціально-рольова адекватність, адаптивність в мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття, задоволеність шлюбом, ціннісні орієнтації.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Проблема каузации в понимании психологических детерминант психических нарушений, связанных с болезненными состояниями организма

Установлено, что как в развитии личности, так и в формировании психопатологиче ской симптоматики имеют значение особенности процессов социальной коммуникации, индивидуальной реактивности организма и личностных реакций, т.е. психическое заболевание всегда оказывается результатом биосоциальных явлений с преобладанием организменных, индивидуально-психологических и социально-психологических процессов. Отмечено, что большое значение в развитии психических заболеваний имеют психические и физические травмы, а также наследственная отягощенность, но в каждом случае важно установить не только причину заболевания, но и условия, способствующие его возникновению. Доказано, что нельзя недооценивать значимость и сложность связей и переменных, лежащих в основе потенциальных и актуальных механизмов, запускающих этиологию того или иного заболевания. Установлено, что личностная компетентность в совладании со стрессом, интернальный локус контроля, всевозможные профессиональные и социальные способности и особенности социальной поддержки – всё это, будучи протективными факторами, безусловно смягчает патогенные влияния. Сделан вывод, что многосложные взаимодействия патогенных и протективных внутренних и внешних условий выступают многоступенчатой системой детерминант, составляющих сущность проблематики каузации самых разнообразных болезненных состояний организма и личности.

Ключевые слова: проблема каузации, психопатологиче ская симптоматика, заболевания, причинность, психические нарушения, болезненное состояние организма.

 

УДК 159.955:615.851

І.Ф. Манілов

Теоретичні основи психотерапевтичної конфронтаційної сугестії: раціональна психотерапія

У статті досліджено деякі теоретичні аспекти психотерапевтичної конфронтаційної сугестії. Визначено спорідненість психотерапевтичної конфронтаційної сугестії та раціональної психотерапії згідно цілої низки базових положень. З’ясовано, що психотерапевтичну конфронтаційну сугестію і раціональну психотерапію поєднує пріоритетний напрямок роботи з дисфункціональними думками. Показано, що дисфункціональні думки виникають внаслідок помилкової, викривленої оцінки різноманітних подій і ситуацій. Психологічна корекція процесу мислення призводить до змін у сприйнятті людиною оточуючого світу і, як наслідок, до змін її поведінки. З’ясовано, що психотерапевтичний вплив необхідно спрямовувати не тільки на окремі дисфункціональні думки, а і особистість клієнта в цілому. Для зміни дисфункціональних думок необхідно використовувати переконання-навіювання, коли клієнт знаходиться у стані неспання. Представлено нові дані щодо принципових відмінностей між психотерапевтичною конфронтаційною сугестією та традиційною вітчизняною раціональною психотерапією. Показано, що у відповідності з основними положеннями психотерапевтичної конфронтаційної сугестії існують базові загальнонаукові принципи та світоглядні ідеї, які є антагоністами дисфункціональних думок. Ці ідеї та принципи можна прищепити людині за допомогою навіювання. Визначено, що психотерапевтичний ефект дає навіювання ідей-принципів безперервної мінливості, взаємозв’язку, відносності, необоротності, самоорганізації, динамічної рівноваги. Зроблено висновок, що теоретичні положення раціональної психотерапії можна використовувати у розробці теоретич- них основ психотерапевтичної конфронтаційної сугестії.

Ключові слова: сугестія, навіювання, психотерапія, психотерапевтична конфронтаційна сугестія, раціональна психотерапія, адаптивне мислення, дисфункціональні думки, принципи конфронтаційної сугестії

 

УДК 159.923.2.

Ю.С. Мельник

Поняття особистісного саморозвитку в концепту- альному полі сучасної психології

У статті досліджено актуальну проблему особистісного саморозвитку в концептуальному полі сучасної психології. Проаналізовано наукові підходи вчених, що розглядали явище саморозвитку та пов’язані з ним процеси (М.Й. Боришевський, І. Кант, Л.М. Куликова, В.М. Розін, Ю.В. Шаронін та ін.). Описано результати теоретичного дослідження, базою для якого слугували праці згаданих вище науковців, що, зокрема, стосуються структури досліджуваного процесу. Зіставлено зміст понять «саморозвиток», «самопрогнозування», «самореалізація», «самоактуалізація», «самовиховання». Обґрунтовано авторське визначення особистісного саморозвитку. Виокремлено суттєві характеристики саморозвитку як складної суб’єктивної діяльності. Стверджено, що саморозвиток є індивідуальним процесом, який розгортається у внутрішньому плані особистості. Опираючись на праці окремих відомих науковців (І.Д. Беха, М.Й. Боришевського, Г.С. Костюка, С.Д. Максименка, Д.І. Фельдштейна та ін.), констатовано, що всі новоутворення у психіці та особистості загалом, які виникають під впливом навчання й виховання, характеризують більш високий рівень її організації та функціонування; при цьому їх величина та значущість може варіюватися: від невеликих якісних змін особистості до значних, інколи навіть кризових її трансформацій – тобто власне саморозвитку. Результати теоретичного аналізу процесу саморозвитку особистості дали змогу визначити ключові відповідні поняття та виокремити суттєві його характеристики: особистісну активність як джерело саморозвитку; розвиненість самосвідомості особистості; самовдосконалення, самопрогнозування, самоактуалізацію та самореалізацію. Зазначені істотні явища та характеристики пояснюють, зумовлюють, спрямовують саморозвиток як актуалізований, усвідомлений та самокерований процес прогресивних особистісних змін, у тому числі сфери духовності людини.

Ключові слова: особистість, особистісний потенціал, самосвідомість, саморозвиток, самопрогнозування, самоактуалізація, самореалізація, самовиховання.

 

УДК 159.922:005.32

О.М. Мушегов

До проблеми психологічної детермінації самоефективності працівників освітніх організацій у теоретико-методологічній парадигмі

У статті здійснено аналіз концептуального поля теоретико-методологічних засад дослідження проблеми психологічних детермінант самоефективності освітніх працівників. Висвітлено концепцію онтогенезу людської психіки, розроблену фундатором сучасної вітчизняної психології Г.С. Костюком, як ключової для розуміння сутності детермінації самоефективності. Розкрито розуміння Г.С. Костюком проблеми детермінації та рушійних сил розвитку особистості з ідеєю її «саморуху». Констатовано, що для становлення самоефективності важливою є ідея саморозвитку у генезі здійснення особистості у контексті генетико-моделюючого методу С.Д. Максименка. Зазначено, що основоположним для теоретико-експериментальних розвідок в організацій- ній психології є концептуальний підхід до детермінації освітнього про- стору Л.М. Карамушки, за яким виокремлення детермінант розвитку організаційної культури освітніх організацій відбувається не лише у рівневій парадигмі – детермінанти мезо- та мікрорівня, а й у парадигмі «зовнішні-внутрішні». Здійснено аналіз концептуального підходу до проблеми самоефективності керівників освітніх організацій О.І. Бондарчук, за яким розкрито тенденції актуалгенези самоефективності як «внутрішньої» психологічної детермінанти розвитку організаційної культури освітніх організацій. За результатами аналізу концептуального поля теоретико-експериментального дослідження детермінації самоефективності, ґрунтуючись на ідеї особистості як «системи систем» (Г.С. Костюк), запропоновано розгляд самоефективності як системної особистісної якості, продуктивність якої обумовлюється констеляцією детермінант як у рівневій парадигмі – мезо- і мікрорівня, так і у парадигмі «зовнішні-внутрішні».

Ключові слова: детермінація, психологічна детермінанта, особистість, розвиток, ефективність, самоефективність, зовнішні умови, внутрішні умови, модель, освітні організації, працівники освітніх організацій.

 

UDC 159.92

Л.А. Онуфрієва

Роль професійної самосвідомості у формуванні особистості майбутніх фахівців соціономічних професій

У результаті дослідження підтверджено, що самосвідомість – це динамічне історичне утворення, яке виступає на різних рівнях і в різних формах. Відповідно до висновків вітчизняних і зарубіжних психологів стверджується, що становлення самосвідомості включено у процес становлення особистості, і тому воно не підлаштовується під нього, а є одним із компонентів особистості. Констатовано, що центральний психічний процес студентського віку – розвиток самосвідомості. З’ясовано, що негативна «Я-концепція» особистості майбутніх фахівців соціономічних професій характеризується замкнутістю, невпевненістю, низьким самоконтролем, підвищеною тривожністю, емоційною чуттєвістю, заниженою самооцінкою. З’ясовано, що основними детермінантами формування «Я-концепції» особистості майбутніх фахівців соціономічних професій є спілкування з рідними і близькими людьми, друзями і коханою людиною. Встановлено, що однією з істотних ознак психічного розвитку особистості студентів-майбутніх фахівців соціономічних професій є подальше становлення самосвідомості, що виявляється в диференціації її внутрішньої структури, ускладненні змістовного наповнення. Наголошено, що порушення в нормативному процесі розвитку самосвідомості є важливим фактором виникнення дезадаптації, які виступають в якості особистісних факторів і стають перешкодами на шляху ефективної адаптації і розвитку особистості, надають життю майбутніх фахівців конфліктного особистісного сенсу і стають основою виникнення різних форм девіантної поведінки в студентському віці . При узагальненні теоретичного матеріалу виділено такі складові самосвідомості майбутніх фахівців соціономічних професій: пізнавальну, емоційно-оцінну, поведінково-діяльнісну, зміст яких визначають функціональні складові самосвідомості майбутніх фахівців соціономічних професій. Зроблено висновок, що формування професійної самосвідомості включає в себе самопізнання майбутніми фахівцями соціономічних професій професійних, особистісних якостей і аналіз сучасних вимог, що пред’являє професія до фахівця, формування уявлень про зміст професії і про себе як її представника; усвідомлення прикладного значення професійно-психологічних знань для майбутньої професійної діяльності.

Ключові слова: професійна самосвідомість, «Я-концепція», особистість, майбутні фахівці соціономічних професій, розвиток, самооцінка, самоконтроль, психічні процеси, самовизначення.

 

УДК 159.925+316.624+316.723

В.Р. Павелків

Вплив соціальних взаємодій як мотив деструктив- них форм компенсації особистісних деструкцій

У статті розкрито сутність і взаємозв’язок механізмів формування деструктивних форм реагування особистості та їх проявами у соціальній взаємодії. Здійснено науково-теоретичний огляд вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемі особистісних деструкцій у системі соціальних взаємовідносин як детермінанти формування деформованої соціалізації у суспільстві. Розкрито сутність і взаємозв’язок між мотивами деструктивних форм реагування особистості, їх проявами у соціумі. Здійснюється спроба визначення мотивів та механізмів формування деструктурування системи ціннісних орієнтацій в умовах соціально-економічної кризи суспільства, що забезпечить проведення ефективної діагностики та своєчасних цілеспрямованих профілактичних заходів щодо подолан- ня соціальних відхилень. Розглянуто психологічні особливості особистісних деструкцій як однієї з рушійних сил десоціалізації особистості. Розкрито механізми формування деформованої соціалізації, а також проаналізовано місце соціальних взаємодій у суспільстві як рушійного чинника формування деструктивних форм реагування. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом соціально-психологічних змін,а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Здійснено аналіз феномена особистісної деструкції як соціального фактора, що формується під впливом змін суспільства. Представлено аналіз, який забезпечує системне уявлення про мотиви та форми деструктивної поведінки особистості у взаємодії з іншими суб’єктами соціального оточення та забезпечує розкриття причинно-наслідкового аналізу впливу соціальних змін на становлення та розвиток особистість.

Ключові слова: соціалізація особистості, соціальна взаємодія, особистісна деструкція, деформована соціалізація, деструктивна поведінка.

 

УДК 615.851

Р.П. Попелюшко

Особливості соціально-психологічної дезадаптації комбатантів із віддаленими наслідками стресогенних впливів

У статті проаналізовано аспекти соціально-психологічної дезадаптації комбатантів із віддаленими наслідками стресогенних впливів, як актуальної проблеми сучасної України. Наголошено, що достатньо велика увага теоретиків і практиків сучасності приділяється удосконаленню методів та шляхів соціально-психологічної адаптації та реабілітації комбатантів. Виявлено, що немає достатньої кількості досліджень, які б висвітлювали повний спектр проблем соціально-психологічної дезадаптації комбатантів з віддаленими наслідками стресогенних впливів. Визначено те, що дуже важливо привернути погляд науковців і практиків до аналізу сучасних підходів та знаходження ефективного поєднання їх при наданні допомоги та проведенні реабілітаційних заходів з подолання соціально-психологічної дезадаптації у комбатантів з віддаленими наслідками стресогенних впливів. Представлено клінічну картину ПТСР, яка включає в себе: соціальне уникнення, дистанціювання і відчуження від інших, порушення сну, зловживання алкоголем або наркотиками, високий рівень тривожної напруженості або психологічної нестійкості, зміни поведінки, антисоціальна поведінка або протиправні дії, депресія, суїцидальні думки або спроби самогубства, неспецифічні соматичні скарги. Також описано типи психічної дезадаптації комбатантів з ПТСР, які виділяються в залежності від їх цілісної поведінкової стратегії, а саме: активно-оборонний тип, пасивно-оборонний тип, деструктивний тип. Звернено увагу на те, що завчасна профілактика та ефективна діагностика, з застосуванням видів психологічної допомоги, будуть сприяти повній переробці і нейтралізації соціально-психологічної дезадаптації та усуненню віддалених наслідків стресогенних впливів у комбатантів.

Ключові слова: комбатант, соціально-психологічна дезадаптація, посттравматичний стресовий розлад, травматичний досвід, бойова травма.

 

УДК 159.9: 316.48

Є.М. Потапчук, О.Г. Резнік

Практичні рекомендації керівникам підрозділів як суб’єктам самокорекції негативних рис, що сприяють виявам босінгу

У статті визначено негативні риси керівника, які обумовлюють виникнення босінгу у військовому колективі: гордощі, егоїзм і марнославство, заздрість, жорстокість, злість і гнів, мстивість, хамство, хвастощі, панібратство, похмурість, норовистість, стервозність, пихатість, розбещеність та ін. Авторами статті обґрунтовано певні правила, які можуть допомогти керівникам у роботі із самокорекції особистісних негативних рис, які сприяють прояву босінгу. З’ясовано, що важливе значення має профілактика босінгпроцесів у військових підрозділах, яка полягає у реалізації індивідуальних та організаційних профілактичних заходів. Встановлено, що до індивідуальних профілактичних заходів належать: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін, розвиток мотивації на корекцію особистісних рис; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або самокорекції. В якості організаційних заходів профілактики босінгу в колективах визначено наступні: створення сприятливої соціально-психологічної атмосфери; об’єктивний розгляд питань, пов’язаних із заохоченням і покаранням співробітників; сприяння швидкої та безперешкодної соціалізації нових працівників в колективі; існування зворотного зв’язку між керівником і підлеглим; розвиток професійно-кваліфікаційних і особисто-моральних якостей співробітників колективу; формування прозорого механізму прийняття управлінських рішень; чітке формулювання «бачення» керівництва і послідовне його використання в практиці професійної діяльності; запобігання інтимних та родинних зв’язків у відносинах керівник-підлеглий. Уточнено поняття «самокорекція негативних рис» і «методи самокорекції» в контексті проблеми дослідження. Запропоновано низку рекомендацій керівнику для самокорекції негативних рис.

Ключові слова: босінг, керівник, самокорекція, негативні риси, рекомендації.

 

УДК 159.923.3:640.43

О.О. Приймук

Особливості формування професійно важливих якостей майбутніх фахівців ресторанного бізнесу

У статті проаналізовано особливості формування професійно важливих якостей в процесі професійної підготовки і діяльності фахівців ресторанного бізнесу. З’ясовано, що в нинішніх умовах стрімкого розвитку ресторанного бізнесу в Україні виникає протиріччя між вимогами професії, запитами суспільства і рівнем сформованості професійно важливих якостей майбутніх фахівців, що потребує наукового і практичного його розв’язання. Встановлено, що розкриття сутності, структури й особливостей розвитку професійно важливих якостей у майбутніх фахівців сфери ресторанного господарства має суттєві взаємозв’язки із психологічними умовами їх формування в динаміці навчально-професійної підготовки. З’ясовано, що прибутковість ресторанного господарства значною мірою залежить від професіоналізму фахівця, рівня розвитку професійно важливих якостей, освіченості, професійної культури, а також від уміння працювати в умовах ринкової економіки, підвищених ризиків і конкуренції. Проаналізовано специфіку успішного ведення ресторанного бізнесу і зроблено висновок, що в системі професійної підготовки у вищому навчальному закладі є необхідність урахування важливого компонента професіоналізму майбутнього фахівця ресторанного бізнесу – психологічних особливостей формування і розвитку професійно важливих знань, навичок, умінь. Такий підхід значно поглиблює процес позитивної динаміки формування професійно важливих якостей, сприяє підвищенню мотиваційного інтересу майбутніх фахівців і вдосконаленню соціально-психологічних та організаційних структур навчально-професійного середовища.

Ключові слова: професіогенез, компетентність, фахівець, ресторанний бізнес, професійно важливі якості.

 

УДК 159.9.072.59

А.С. Проскурня

Диференціально-типологічна структура перфекціонізму як детермінанта виникнення депресивних і тривожних розладів

У статті проаналізовано такий особистісний феномен як перфекціонізм та його мультифакторну структуру. Визначено три базові типи, що розташовані на континуумі «Функціональний – Дизфункціональний перфекціонізм». Встановлено, що функціональний тип буде властивий здоровій особистості, яка критично оцінює свої можливості, ставить реалістичні цілі, бачить шляхи їх досягнення та отримує задоволення від результату. Зазначено, що дизфункціональний або, як його ще часто називають, клінічний перфекціонізм об’єднує в собі нарцисичний та обсесивно-компульсивний тип. Було встановлено, що при нарцисичному типі переважає мотивація досягнення довершеності, отримання схвалення і захоплення з боку інших, нехтування всіма іншими мотивами, перетворення досягнень і визнання головним сенсом життя. При обсесивно-компульсивному типі ідеалізований образ не витісняє всі інші мотиви й інтереси особистості. Така людина зацікавлена не тільки в результаті, але і в самій діяльності, акцент на досягнення буде пов’язаний з цінністю такої діяльності, а не тільки з однією нав’язливою потребою викликати захоплення в оточуючих. Визначено, що обсесивно-компульсивний тип перфекціонізму буде властивий людям, які в першу чергу, прагнуть досягнути ідеала задля виправдання власних очікувань. Невротик може отримувати задоволення від зробленого «недостатньо добре», хоча і переживає почуття провини. У статті проаналізовано саме клінічний перфекціонізм, який є рисою невротичної особистості і часто призводить до психопатології. В ході дослідження здійснено порівняльний аналіз для трьох груп досліджуваних, який вказує на те, що для клінічних груп буде властивий дизфункціональний перфекціонізм. Переважаючий обсесивно-компульсивний тип було виявлено в хворих рекурентним афективним розладом, упацієнтів з генералізованим три- вожним розладом було діагностовано нарцисичний тип перфекціонізму. У студентів, що не страждають афективними розладами, діагностовано нарцисичний тип, що являється клінічною формою перфекціонізму. Встановлено, що постійне прагнення виправдати чужі очікування може призводити до появи невротичних розладів, наростання внутрішньої напруги та інтенсивного розвитку ендогенних конфліктів.

Ключові слова: перфекціонізм, диференціально-типологічна структура перфекціонізму, нарцисичний тип, обсесивно-компульсивний тип, функціональний тип, генералізований тривожний розлад, рекурентна депресія, студенти.

 

УДК 159.9.072.43+316.72

О.С. Рибак

Методи дослідження когнітивних здібностей та їх використання в крос-культурній психології

У статті розглянуто особливості методів дослідження когнітивних здібностей та специфіку їх використання в крос-культурній психології. Для аналізу використано моніторинг крос-культурних досліджень в психології. Досліджено як знання чи незнання культури впливають на результати тестів інтелекту. Основою наукової методології є використання науково-коректних інструментів дослідження (тестів) і забезпечення комунікації з досліджуваними. Доведено, що без розуміння інструкцій дослідника і правильного трактування реакцій дослідження може виявитися помилковим, навіть непотрібним. На основі проведеного аналізу основних напрямків дослідження когнітивних здібностей з’ясовано, що в галузі психології проведені фундаментальні дослідження, спрямовані на вивчення здібностей, виявлення їх змісту, структури, закономірностей формування, розробку концептуальної системи знань про здібності. Докладно висвітлено історію появи перших крос-культурних досліджень та, відповідно, описано, яким методам надавалась перевага при проведенні перших досліджень. Особливо детально проаналізовано історію виникнення вимірювання інтелекту, причому, приділена особлива увага тестам інтелекту, їх використанню у якості вільних від культури методик. Проаналізовано дискусію стосовного того, яка частина інтелектуальних здібностей успадковується, а яка частина виховується в результаті нашої взаємодії із культурою. Подано опис, як культурні групи відрізняються за своїми вподобаннями до певних параметрів класифікації, за легкістю та важкістю зміни параметрів категоризації, за точністю сортування і за вербалізацією параметрів, які використовують при сортуванні. Підкреслено важливість методів дослідження креативності як одного із найбільш цінних когнітивних процесів.

Ключові слова: когнітивні здібності, інтелект, культурні відмінності, методи дослідження когнітивних здібностей, тести когнітивних здібностей, тести інтелекту, «вільні від культури тести», сортування об’єктів, просторове пізнання.

 

УДК 159.9:005.334-057.19

О.В. Рудюк

Емпірична верифікація смислодіяльнісної детер- мінації переживання кризи у безробітних

Статтю присвячено емпіричній розробці концепту переживання з позиції верифікації його смислодіяльнісного характеру. Зокрема, вивчено особливості смислодіяльнісної детермінації переживання кризи у безробітних. Емпіричними корелятами особливостей смислодіяльнісної детермінації переживання кризи у безробітних визначено характеристики їх смисложиттєвих орієнтацій, особистісної самоактуалізації та особистісних атрибуцій. Також виявлено зв’язок між рівнем інтенсивності переживання кризи у безробітних та характеристиками їх смисложиттєвих орієнтацій, особистісної самоактуалізації та особистісних атрибуцій. Узагальнення емпіричних даних дало підстави стверджувати, що смисложиттєва феноменологія, як і самоактуалізаційна, визначає змістовний характер переживання кризи у безробітних, а це може свідчити про те, що перетворення кризової ситуації професійного виключення передбачає актуалізацію процесів самодетермінації особистісно-смислової сфери безробітних. Аналіз результатів дослідження особистісних атрибуцій безробітних дозволив виявити, що у перетворенні (переживанні) кризових ситуацій, пов’язаних з втратою професійної і трудової зайнятості, важливу роль відіграє така особистісна диспозиція як інтернальний локус контролю. Зроблено висновок, що переживання кризи у безробітних має смис- лодіяльнісний характер і детермінується специфічною конфігурацією смисложиттєвих, самоактуалізаційних і атрибутивних особистісних характеристик.

Ключові слова: особистість, безробіття, криза, переживання кризи, смислодіяльнісний характер переживання, смисложиттєві орієнтації, особистісна самоактуалізація, особистісні атрибуції.

 

УДК 159. 9: 34 (075.8)

А.В. Сорока

Психологічні особливості взаємозв’язків ціннісно-нормативної сфери та системи вольової саморегуляції девіантної особистості

Дана стаття продовжує розкривати процес виконання експериментального дослідження запропонованої нами програми дослідження розвитку ефективності соціальної адаптації безхатька після звільнення від відбування терміну покарання (перші 6 місяців після відбування терміну покарання) [7]. У результаті використання кореляційного аналізу за методом обчислення коефіцієнта τ Кендела визначено психологічні особливості взаємозв’язків ціннісно-нормативної сфери та динамічної сторін вольової саморегуляції особистості після звільнення від відбування терміну покарання. Аналізуючи виявлені нами взаємозв’язки, можна виділити два їх типи: конструктивні зв’язки, такі, де високі показники компонентів ціннісно-нормативної сфери та вольової саморегуляції особистості утворюють зв’язки, що сприяють кращій ресоціалізації девіантної особистості у сучасному суспільстві. Констатовано, що такі зв’язки сприяють як покращенню ціннісно-нормативної сфери, правосвідомості особистості, так і проявам самоконтролю, вмінню регулювати свої стани, почуття та дії і загалом вольову саморегуляцію девіантної особистості. Та деструктивні зв’язки, такі, де окремі високі показники компонентів системи вольової саморегуляції особистості виступають підтримкою негативних аспектів ціннісно-нормативної сфери девіантної особистості. Так, наприклад, встановлено високий рівень сформованості такої вольової якості як «наполегливість», з одного боку, може сприяти блокуванню негативної властивості особистості як «схильність до агресії», а з іншого боку – має зворотню властивість з такими субшкалами як «прагнення підігнати партнера під себе» та «невміння пристосовуватися до інших». Зроблено висновок, що підтримка та формування конструктивних взаємозв’язків між перемінними може сприяти позитивним змінам нашого системокомплексу з метою результативної ресоціалізації девіантної особистості у сучасному суспільстві.

Ключові слова: системний підхід, системокомплекс, ціннісно-нормативна сфера особистості, вольова саморегуляція особистості, кореляційні взаємозв’язки, психокорекційна програма.

 

УДК 37.013.42 – 051:364 – 784

В.И. Спивак

Особенности профессиональной деятельности прак- тического психолога в качестве телефонного консультанта

В статье осуществляется психологический анализ и экспериментальное исследование профессиональных и личностных качеств практических психологов, осуществляющих телефонное консультирование. Проанализировано, что осознанное последовательное применение психологом целостной теоретико-практической концепции является одной из гарантий профессионализма психологической помощи, которая предоставляется. Констатировано, что на этом основании возникает необходимость рассмотреть некоторые теоретические принципы современных психологических направлений, а также личностные качества эффективного специалиста, оказывающего психологическую помощь в процессе осуществления своей профессиональной деятельности. Отмечено, что сенсорная деятельность в разных видах деятельности отличается, в первую очередь, по нагрузке на тот или иной анализатор, или комплекс анализаторов. Показано, что у работника Телефона доверия ведущим является слуховой анализатор, поскольку в процес- се работы консультант «слушает», т.е. обращает внимание не только на вещание абонента (его темп, громкость, тембр голоса, особенности лексики, характерные высказывания и обороты), но и на невербальные сигналы (дыхание, паузы, дрожь в голосе, кашель, смех, плач, изменения интонации), а также тот фон, на котором звучит голос абонента (шум улицы, голоса других людей, бытовые звуки, эфирные помехи и др.). Сделан вывод, что всю информацию об абоненте консультант получает только на слух, поэтому восприятие у него ограничено, поскольку в работе не участвуют никакие другие анализаторы. И это ограниченное поле восприятия он удерживает в сознании длительное время.

Ключевые слова: психологический анализ, профессиональные и личностные качества, практический психолог, телефонное консультирование, теоретико-практическая концепция, психологическая помощь, эффективный специалист, Телефон Доверия.

 

УДК 159.954:316.6-057.874

О.В. Сторож

Теоретико-методологічний аналіз психологічних особливостей творчої соціалізації старшокласників

Статтю присвячено дослідженню психологічних особливостей творчої соціалізації старшокласників. Здійснено аналіз наукової літератури, що розкриває зміст поняття «творча соціалізація». Теоретично обґрунтовано, що зміст і структура творчої соціалізації старшокласників базуються на їх вікових особливостях і взаємозв’язку процесів соціалізації і творчого мислення та проявляються у: соціальній творчості, соціальній креативності як вищих формах соціальної активності особистості або суспільства; творчій адаптації як процесі змін, перебудові соціальних ситуацій на основі незахисних адаптивних механізмів; творчій соціалізації як найвищому щаблі соціалізації людини в середовищі. Запропоновано теоретичну модель як інструмент дослідження психологічних особливостей творчої соціалізації старшокласників через взаємозв’язок складових їх соціалізації і творчого мислення, при високому рівні розвитку яких старшокласник адекватно, швидко реагує на різноманітні зміни соціального середовища, гнучко проявляє себе, пропонуючи саме той творчий продукт, який необхідний і цінний для суспільства, до якого він належить, і таким чином взаємодіє з ним через призму власної творчої самореалізації. Зазначено, що психологічними особливостями творчої соціалізації старшокласників є соціальне визнання, соціальний статус, набуті творчі характеристики, соціальна адаптація, фрустрація, вербальне творче мислення, образне творче мислення, оригінальність тематична. Розроблено модель-схему типології творчої соціалізації старшокласників. Виділено п’ять типів творчої соціалізації старшокласників: «соціально-нетворчо пасивний» «соціально-нетворчо адаптивний» «; «соціально-творчо неадаптивний»; «соціально-творчо проміжний»; «соціально-творчо успішний».

Ключові слова: соціалізація, творче мислення, соціальна творчість, соціальна обдарованість, творча адаптація, психологічні особливості, творча соціалізація, старшокласники, типологія.

 

УДК: 159.922.2

Ю.В. Тимош

Психосемантичні особливості моральної свідомості особистості: теоретичні аспекти

У статті висвітлено актуальні питання проблеми формування моральної свідомості особистості. Проаналізовано дослідження деяких відомих науковців-психологів щодо особливостей морального становлення особистості на різних вікових етапах розвитку. Здійснено аналіз структури моральної свідомості та її категоріального апарату. Зокрема, до категорій моральної свідомості віднесено категорії добра, зла, обов’язку, відповідальності, справедливості, гуманності, щастя та інші. Зроблено висновок, що моральна свідомість – це особливий конструкт людської психіки, складне психологічне утворення, яка має свої рівні, форми та певну структуру. Визначено, що практична значущість вивчення образу моральної людини полягає в тому, що за допомогою методів психосемантики стає можливим виявлення прихованої, імпліцитної картини внутрішнього світу суб’єкта, його індивідуального світосприймання, що включає як свідомі, так і несвідомі аспекти. У результаті зроблено висновок про те, що механізми формування психологічного сприйняття моральності обумовлені тим, що моральність означає для самої людини, її власного «Я», який сенс вона вкладає в дане поняття і як використовує його у взаємодії з навколишніми людьми. Оцінити уявлення про «моральну людину» можна за допомогою системного аналізу людської свідомості, яка складається з життєвих уявлень про навколишній світ, інших людей, самої себе, і вимагає вивчення значення як одиниці свідомості. Зазначено, що дана проблема потребує подальшого експериментального дослідження, визначення провідних ціннісних орієнтацій людей різних вікових категорій у контексті двох відмінних ідентифікацій («Я-ідеального» та «Я-реального»), як необхідного підґрунтя для суб’єктно орієнтованого аналізу результатів психосемантичного експерименту.

Ключові слова: особистість, моральна свідомість, моральні норми, принципи, мотиви, ціннісні орієнтації, психосемантика.

 

УДК 159.98: 81

C.В. Цимбaл

Пcиxoтexнoлoгiя фoрмувaння iншoмoвнoгo мoвлeння чeрeз iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг

У cтaттi пoдaнo пcиxoтexнoлoгiю фoрмувaння iншoмoвнoгo мoвлeння чeрeз iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг. Зaзнaчено, щo для кoжнoгo зaняття, якe прoвoдитьcя у фoрмi пcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу, рoзрoбляєтьcя ocoбливий cцeнaрiй, який oб’єднує уci впрaви/iгри i пcиxoтexнiки, щo мaють пoдвiйну (пcиxoлoгiчну у лiнгвicтичну) cпрямoвaнicть i глибинний зв’язoк, i пoв’язaнi зaгaльнoю cюжeтнoю лiнiєю. Визначено, що інтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг мaє cвoю cтруктуру i лiнiю рoзвитку, згiднo з якoю cклaднicть вирiшувaниx пcиxoлoгiчниx i пcиxoлiнгвicтичниx зaвдaнь пocтiйнo зрocтaє. Показано, що фoрмувaння мoвлeння як дiючoї ceмioтичнoї cиcтeми у вiдривi вiд мoви є нeмoжливим. Вплив iнтeгрaтивнoгo лiнгвoпcиxoлoгiчнoгo трeнiнгу як зacoбу пcиxoтeрaпiї тa пcиxoкoрeкцiї нa пcиxiку людини, її пcиxoфiзioлoгiю тa aктивнicть з мeтoю рoзвитку i фoрмувaння iншoмoвнoгo мoвлeння пiдтвeрдилo гiпoтeзу прo тe, щo мoвa являє coбoю нe лишe cиcтeму знaкiв, щo викoриcтoвуєтьcя для cпiлкувaння, aлe i йoгo вищу пcиxiчну функцiю, пcиxiчний тa пcиxoфiзioлoгiчний прoцec, aктивнicть i дiяльнicть в oргaнiчнiй єднocтi уcix циx acпeктiв. Визначено, що фoрмувaння мoвлeння вiдбувaєтьcя iнтeгрaтивнo чeрeз кoмплeкcний рoзвитoк уcix зaзнaчeниx мoвлeннєвиx cтoрiн. Причoму, як дiяльнicть мoвлeння пoв’язaнe зi cвiдoмicтю, aлe як aктивнicть, пcиxiчнa, нeйрoфiзіoлoгiчнa i пcиxoфiзioлoгiчнa функцiя – вoнa прaцює у зoнi пiдcвiдoмocтi, якa вiдпoвiдaє зa aвтoмaтизм мoвлeннєвиx дiй. Пiдтвeрдилacя i гiпoтeзa прo тe, щo фoрмувaння мoвлeння зaлeжить вiд рoзвитку уcix iншиx пcиxiчниx прoцeciв, як пiзнaвaльниx, тaк i eмoцiйниx, причoму, цi прoцecи нe лишe є тaкими, щo взaємoпрoникaють oдин в oднoгo, aлe i є нeoдмiнними мoвлeннєвими cклaдoвими. Досліджено, що інтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг виявивcя oптимaльнo дiєвим зacoбoм фoрмувaння мoвлeння тoму, щo, cпiввiднocячиcь кoжнoю cвoєю мeтoдичнoї грaнню з вiдпoвiдними cтoрoнaми мoвлeннєвoгo прoцecу, цiлecпрямoвaнo впливaв нa їxнi внутрiшнi мoвлeннєвi мexaнiзми. При цьoму вплив нa фoрмувaння мoвлeння був oднoчacнo i нюaнcoвaним, i кoмплeкcним, в єднocтi уcix мoвлeннєвиx acпeктiв.

Ключoвi cлoвa: iншoмoвнe мoвлeння, ceмioтичнa cиcтeмa, iнтeгрaтивний лiнгвoпcиxoлoгiчний трeнiнг, cпiлкувaння, мoвлeннєвий прoцec, мoвлeннєвий мexaнiзм.

 

УДК 159.947

К.М. Шамлян

Дослідження взаємозв’язків між показниками вольових та формально-динамічних властивостей особистості

Аналіз досліджень показує, що прояв вольових якостей залежить від багатьох чинників – нейродинамічні та енергетичні особливості людини, її мотивація та смислова сфера, актуальна ситуація. Метою дослідження є аналіз структури взаємозв’язків між емпіричними показниками темпераментних особливостей людини та її основних вольових якостей. Використано комплекс методик опитування, спрямованих на діагностику вольових якостей (цілеспрямованості, наполегливості, терплячості, витримки, самовладання, сміливості, самостійності та ініціативності), сили нервової системи, формально-динамічних властивостей (ергічності, пластичності, швидкості, емоційності), загального та диференційного типів темпераменту у різних сферах активності (психомоторній, комунікативній, інтелектуальній). Дослідження засвідчило, що сила нервової системи по збудженню є нейродинамічною основою розвитку багатьох і базальних, і системних якостей волі. Показники базальних якостей, які уособлюють гальмівну функцію волі (терплячості, витримку та самовладання), також мають найвищі кореляції з силою нервової системи по гальмуванню. Сприятливим формально-динамічним підґрунтям розвитку у людини багатьох якостей волі є гармонійне поєднання загальної активності з низькою емоційною реактивністю. Виявлено статистично значущі позитивні кореляційні зв’язки шкали вольової сфери з показниками формально-динамічних властивостей (ергічності, активності, швидкості) у психомоторній та інтелектуальній сферах активності. Разом з цим обмаль кореляцій з показниками активності у комунікативній сфері. Виявлено високі від’ємні кореляції зі всіма показниками емоційності таких ключових якостей волі як витримка та самовладання, рішучість і сміливість.

Ключові слова: вольова сфера, базальні вольові якості, системні вольові якості, сила нервової системи, формально-динамічні властивості, диференційний тип темпераменту, сміливість, терплячість.

 

УДК 159.922:943.946

В.А. Шинкарюк

Вивчення впливу індивідуально-типологічних властивостей нервової системи на формування моторно-силових навичок юнаків

У статті досліджується проблема формування моторних навичок, у виконанні яких провідною є фізична якість «сила». Емпірично досліджено та розкрито вплив сили нервової системи учнів старших класів на динаміку формування моторно-силових навичок. Визначено показники сили нервової системи, балансу збудження і гальмування, інертності, рухливості цих процесів. Виявлено та представлено успішність формування моторно-силової навички «тяга» штанги у юнаків з індивідуально-типологічними властивостями нервової системи протягом одного тренування. Порівняно дані технічної успішності виконання моторно-силової вправи та досягнення спортивних результатів юнаків із різними за силою та балансом нервової системи через чотири мікроцикли. Представлено зміни успішності виконання моторно-силової вправи після восьми тренувальних занять. Отримано дані узагальнено та представлено у вигляді таблиць і діаграм. Показано порівняльну картину емпіричного дослідження формування моторно-силової навички техніки виконання вправи «тяга» штанги учнями старших класів з різною силою нервової системи до і після формувального експерименту. Виявлено, що на етапі формування уявлення про моторну дію вищі показники техніки виконання вправи виявили юнаки із середньою та середньо-слабкою силою нервової системи. На етапі закріплення вправи юнаки із різною силою нервової системи виявили близькі за значенням показники.

Ключові слова: сила нервової системи, процеси збудження і гальмування, моторно-силові навички, старшокласники, динаміка формування навичок.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Магістральні механізми актуалізації психологічних ресурсів

Сформульовано проблему невизначеності психологічних механізмів актуалізації ресурсів, що може зумовлювати хибні висновки щодо детермінант ресурсів, а також ускладнювати їх феноменологічний розгляд. Теоретично метарівнем актуалізації ресурсів визначено самоздійснення особи, умовою вияву механізмів актуалізації доведено екзистенційний вибір, а психологічним новоутворенням, що зумовлене механізмами актуалізації – життєстійкість. За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що мотив оцінки власного потенціалу, мотив вольового зусилля, самоцінність, лабільність, когнітивність, толерантність до невирішуваності, відкритість досвіду є емпіричною основою механізмів актуалізації психологічних ресурсів. Здійснено класифікацію механізмів актуалізації психологічних ресурсів, за якою зазначені механізми охарактеризовано як мотиваційно-рефлексивні механізми, що мають значну кількість ступенів вільності та локалізуються у процесах самоздійснення особи, зумовлюючи перетворення особистісних можливостей у дійсність. Визначено, що механізми актуалізації психологічних ресурсів зумовлюють як зміни рівня умінь оперувати ресурсами, так і зміни рівня головних компонентів психологічної ресурсності. На основі результатів дослідження схарактеризовано такі магістральні механізми актуалізації ресурсів самоздійснення особи: механізм переоцінки принципів, механізм прийняття рішення щодо співпричетності, механізм долання дилеми, механізм уможливлення авторської позиції. Актуалізація психологічних ресурсів характеризує таку збалансованість процесів персоніфікації та персоналізації, за якої самоздійснення як система, що здатна до самоорганізації, характеризуватиметься як продуктивна. Продуктивність виявлятиметься у тому, що особа більшою мірою стає собою.

Ключові слова: психологічні ресурси, психологічні механізми, актуалізація ресурсів, особистісне самоздійснення, лабільність, мотив оцінки власного потенціалу, відкритість досвіду, толерантність до невирішуваності, самоцінність.

 

УДК 159.922

І.В. Яворська-Вєтрова

Динаміка образу успішного учня (ідеальне Я) у школярів молодшого шкільного та підліткового віку в контексті їх особистісної ефективності

У статті подано теоретичне обґрунтування дослідження психологічних механізмів становлення особистісної ефективності, одним із яких виступає рефлексія, на різних етапах онтогенезу. Показано, що з рівнем розвитку рефлексії безпосередньо пов’язана адекватність, реалістичність Я–концепції особистості. Проаналізовано результати дослідження динаміки образу ідеального «Я» у школярів 3– 6-х класів залежно від рівня їх особистісної ефективності. Виокремлено п’ять груп категорій, якими учні характеризують образ «успішного учня»: узагальнені характеристики; характеристики діяльності та поведінки; риси особистості (цю категорію було поділено на дві підгрупи: 1) риси особистості як суб’єкта учіння, важливі для здійснення учіннєвої діяльності; 2) особистісні риси, що характеризують суб’єкта як людину); взаємини з іншими людьми, інші характеристики. На підставі результатів аналізу образу «успішного учня», що кореспондує з ідеальним Я, констатовано: для школярів актуальним є образ учня, який має високі досягнення в навчанні, володіє широким репертуаром учнівських навичок і поведінкових характеристик, йому притаманний певний спектр рис, значущих як у сфері «Я – суб’єкт учіння», так і у сфері «Я – людина». Зауважено, що кількість і якість узагальнених характеристик успішного учня змінюється як із збільшенням віку дітей, так і з підвищенням їх особистісної ефективності. Таку саму тенденцію констатовано й щодо поведінкових і діяльнісних характеристик ідеального «Я». Встановлено, що найсуттєвіші насамперед якісні зміни відбуваються в описах особистісних рис успішного учня: «типові», «стадартні» висловлювання третьокласників змінюються у шестикласників на менш категоричні, але більш розгорнуті, психологічно обґрунтовані, рефлексивні судження.

Ключові слова: особистісна ефективність, образ «ідеальне Я», рефлексія, узагальнені характеристики, характеристики діяльності та поведінки, риси особистості, взаємини з іншими людьми, суб’єкт учіннєвої діяльності.

 

УДК 376-056.264-056.3-053.4/5

Г.В. Якимчук

Співвідношення мовленнєвого та інтелектуального розвитку у дітей із загальним недорозвитком мовлення

У статті здійснено науково-теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з питання співвідношення мислення та мовлення. Проаналізовано специфіку відношень мовлення та інтелекту у структурі дефекту при загальному недорозвитку мовлення. Розглянуто проблему порушень розвитку з позиції структурної організації дизонтогенезу та концепції про загальні та специфічні закономірності у психічному розвитку. Описано питання визначення провідного дефекту у структурі порушення та вторинних проявів. Порівняно результати останніх досліджень науковців з даного питання та зроблено узагальнення. Встановлено наявність складного поєднання порушень мовлення та пізнавальної діяльності у дітей із загальним недорозвитком мовлення. Визначено необхідність розмежування провідного дефекту та вторинних проявів у випадках порушення розумового, мовленнєвого розвитку, порушень емоційно-вольової сфери. Зафіксовано взаємовплив порушень мовленнєвого розвитку та розвитку інтелектуального. Представлено необхідність диференційної діагностики наявних патологій розвитку у дитини для визначення з-поміж них провідного порушення, що потребує першочергових віновлювальних заходів, для досягнення належного корекційного ефекту при ушкодженому розвитку. Крім того, встановлено також необхідність диференційованого вирішення питання відхилень пізнавальної сфери дітей із загальним недорозвитком мовлення з метою планування змісту корекційно-розвиткової роботи, добору доцільних педагогічних засобів і прийомів, зорієнтованих на особливості індивідуального розвитку дитини. Отримані дані узагальнені та представлені у вигляді описового порівняння та висновків. Визначено зміст і напрямки подальшого дослідження означеної проблеми.

Ключові слова: загальний недорозвиток мовлення, диференційна діагностика, співвідношення мовленнєвого та інтелектуального розвитку, первинні та вторинні дефекти, структура дефекту.