Випуск 36

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Культурно-історична теорія розвитку Л.С. Виготського

Автором зазначено, що особливість наукового підходу Виготського полягала в тому, що він не обмежувався аналізом психологічних теорій чи конкретних фактів, а здійснив особливу методологічну роботу з визначення філософських основ кожної теорії. Виділено основні ідеї психологічної концепції Л.С. Виготського: постановлення як центральної проблеми формування вищих психічних функцій; вивчення походження вищих психічних функцій, їхній генезис; інструментальність, тобто облік того, як відбувається оволодіння психологічним знаряддям і (при його посередництві) своєю власною психічною функцією; висування інтериорізації як найважливішого механізму перебудови психічної діяльності; розуміння інтериорізації як процесу переходу від спільної діяльності до індивідуальної. З’ясовано, що у творчості Л.С. Виготського відбулося злиття ідей розвитку з ідеєю експериментального формування психічних процесів. Показано, що заслуга Л.С. Виготського полягала в організації предметної «інструментальної» дії піддослідного, а це дало ключ до пояснення акту, розгорнутого по складу та способу діяльності. Показано, що єдиним методологічно правильним способом вивчення психічного розвитку є, згідно з Виготським, експериментально-генетичне вивчення, а головною задачею окремої психологічної дисципліни – психології навчання – виступає задача зближення морфологічного і функціонального, експериментального і генетичного аналізів. Встановлено, що задачі перебування, описи і використання в шкільній практиці цих дій складають психолого-дидактичну частину генетико-моделюючого методу дослідження. Зроблено висновок, що психолого-педагогічне дослідження, що має задачею вивчення формування цілісної діяльності та її психічних еквівалентів – здібностей, можливо тільки при побудові його генетико-моделюючим способом дослідження.

Ключові слова: культурно-історична теорія розвитку Л.С. Виготського, психічна діяльність, генетико-моделюючий метод, дослідження, аналіз, розвиток.

 

УДК 159.9-355/359.07

Ю.Ю. Бойко-Бузиль

Стилі конфліктної поведінки в системі професійно-особистісного становлення керівників органів і підрозділів МВС України

Статтю присвячено психологічному аналізу стилів конфліктної поведінки, де розкрито результати теоретико-емпіричного дослідження. Підкреслено, що традиційно конфлікт асоціюється з протистоянням, агресією, сваркою, загрозою, суперечностями та має негативний вектор. Однак, конфліктологами доведено, що конфлікт виконує не лише негативну (деструктивну), а й позитивну (конструктивну) функцію. Перераховано негативні та позитивні сторони конфлікту в організаціях та знято стереотипне уявлення про його лише руйнівну дію. Наголошено, що нині проблема конфлікту набула неабиякого значення, особливо в питанні стилів поведінки в конфліктній ситуації. Стиль розуміється як зовнішні прояви відображення внутрішнього; як те, що особа несе всередині себе та демонструє оточенню; як свобода бути тим, ким хочеш бути. Подано узагальнене уявлення про основні стилі поведінки людей в конфліктних ситуаціях: стиль конкуренції, стиль ухилення, стиль співпраці, стиль пристосування та стиль компромісу. Емпірично досліджено використання різних стилів конфліктної поведінки в системі професійно-особистісного становлення керівників органів і підрозділів МВС України на прикладі військослужбовців Національної гвардії України. Виявлено, що на всіх етапах професійно-особистісного становлення досліджених керівників, оптимально-дієвим способом виходу з суперечливих обставин є змішаний стиль поведінки в конфлікті, який включає застосування різних стилів залежно від конфліктної ситуації. Доведено, що з часом реалізації управлінських функцій зростає вибір оптимального стилю поведінки в конфліктній ситуації.

Ключові слова: стиль конфліктної поведінки, система професійно-особистісного становлення, керівники органів і підрозділів МВС України.

 

УДК 316.642.3

А.С. Гуляєва

Роль системи переконань у житті особистості

Стаття присвячена аналізові системи переконань особистості та її ролі в житті людини. У даній роботі розкрито теоретичні результати дослідження системи переконань. Описано елементи, з яких складається система переконань. Показано, що найбільш стійкими є переконання, закладені в людині у період формування її особистості. Висвітлено, що переконання виникають через отриманий досвід. Зазначено, що кожна людина має свою систему переконань. Розглянуто, що переконання можуть бути моральними, науковими, релігійними тощо. Зазначено, що система переконань може детермінувати особливості адаптації особистості в кризових умовах. Акцентовано увагу на те, що особистість використовує переконання як механізм, який дає індивідуальний сенс оточуючому світу. Розглянуто елементи в системі переконань, до яких відносяться: цінності, основні переконання, орієнтація, мова, перспективи, інструкції та заборони, ідеологічна стратегія. Зазначено, що завдяки переконанням особистість здатна пояснити причинно-наслідкові зв’язки тих чи інших подій. Акцентовано увагу на тому, що у процесі розвитку особистості переконання можуть змінюватися залежно від нового досвіду. Проаналізовано, що з віком одні й ті ж самі переконання можуть змінювати своє значення для людини. Акцентовано також увагу на ієрархічній піраміді опису досвіду особистості. Висвітлено перспективи дослідження системи переконань. Зазначено, що результати, отримані в цих дослідженнях, можуть бути використані психологами, викладачами, співробітниками психологічних служб з метою виявлення і подальшої корекції переконань, що негативно впливають на саморегуляцію людини.

Ключові слова: система переконань, базові переконання, світогляд, сприйняття, саморегуляція, цінності, досвід, розвиток, перспективи.

 

УДК 159.922

І.А. Гуляс, Я.В. Чаплак, Г.В. Чуйко

Ціннісний аспект життєвого шляху особистості

У статті досліджується актуальна і одна з фундаментальних проблем психології – життєвого шляху особистості та місця і ролі у ньому екзистенційних цінностей. Проаналізовано розуміння феномену життєвого шляху особистості як вітчизняними, так і зарубіжними психологами. Емпірично досліджено особливості життєвого шляху та екзистенційних цінностей студентів – майбутніх психологів. Зроблено висновок, що життєвий шлях особистості – це часова і просторова послідовність усіх подій, їх учасники, всі обставини, які були, є і будуть у житті людини, а не виключно «значимі», з погляду самої особистості чи її оточення, це саме «історія» життя, його детальний сюжет, в якому людина – головний, але не єдиний герой; екзистенційні цінності – це те, що має надважливе значення для життя людини, чим вона дорожить понад усе, до чого прагне, що визначає напрямок життєвого шляху особистості Виявлено, що життєвий шлях студентів в цілому є осмисленим, хоча вони не надто задоволені теперішньою життєвою ситуацією, шукаючи джерело сенсу життя або в минулому, задовольняючись попередньою самореалізацією та її напрямком, або в майбутньому сподіваючись на реалізацію нових життєвих цілей. Більшість досліджуваних адекватно сприймають і осмислюють ціннісний аспект життя та світу, базуючись на власних екзистенційних цінностях і усвідомленні своїх рішень і дій, їх життя наповнене сенсом; відчувають потребу і цінність саморозвитку задля досягнення успіху, формують цілісну систему саморозвитку, в частини досліджуваних така система відсутня; віддають перевагу екзистенційним цінностям духовного задоволення, збереження індивідуальності та матеріального достатку як умови життєвого благополуччя.

Ключові слова: життєвий шлях, екзистенційні цінності, саморозвиток, життєвий стиль, сенс життя, сценарій життя, самоздійснення, екзистенція.

 

УДК 159.9.016

І. В. Данилюк, Д. І. Ларін

Загальна характеристика психологічних напрямків першої третини XX століття у поглядах Л. С. Виготського

У статті подано загальну характеристику психологічних напрямків періоду «відкритої психологічної кризи, таких як психоаналіз та біхевіоризм. Л. С. Виготський описує розвиток психології згідно з декарто-локківським розумінням предмета і метода психології, яка велася видатними представниками зарубіжної та вітчизняної психологічної науки Автори наголошують на значенні висновків вченого стосовно побудови методологічних засад психологічної науки та «фактичного матеріалу», який накопичується з кожним новим напрямом. Відповідно, звернення до аналізу архівних джерел у дослідженні періоду «відкритої психологічної кризи» полягає в аналізі спадкоємності висловлюваних ідей вчених, які безпосередньо передували стадії загострення протиріч між представниками психологічних шкіл у розвитку історико-психологічного дослідження. Погляди Л. С. Виготського відіграють вирішальне значення у становленні сучасної психологічної науки, поєднуючи теоретичні та прикладні аспекти. Врахування культурно-історичного погляду у працях вченого є пріоритетним у нашому історико-психологічному дослідженні. Як висновок, виникнення психологічних шкіл періоду «відкритої психологічної кризи» обумовлюють історичний смисл трансформації методологічних засад у становленні сучасної психологічної науки.

Ключові слова: психологічні напрямки, історико-психологічне дослідження, період «відкритої психологічної кризи», історичний смисл.

 

УДК 159.942 (355)

А.П. Дебренюк

Професійно важливі якості операторів радіолокаційних станцій Повітряних Сил Збройних Сил України як основні детермінанти психологічної сумісності бойових обслуг

У статті наведено результати емпіричного дослідження професійно важливих якостей операторів РЛС, які обумовлюють їх психологічну сумісність у складі бойових обслуг (діад) при виконанні службових завдань в особливих умовах. Окрім того, наведено основні характеристики психологічно сумісних і несумісних бойових обслуг. Визначено типовий профіль психологічно сумісних обслуг військових операторів РЛС. Психологічно сумісні малі групи операторів найчастіше утворюються з військовослужбовців, які мають приблизно однаковий соціальний статус у військовому колективі і характеризуються спрямованістю на справу. Психологічно сумісні обслуги операторів складаються з емоційно стабільних і врівноважених військовослужбовців. Міжособистісна взаємодія є успішнішою в операторів з різним прагненням домінантності та конформності. Домінантні військовослужбовці краще співіснують з тими, хто шукає підтримку і вміє підпорядковуватися. У психологічно сумісних бойових обслугах оператори найчастіше характеризуються відповідальністю і наполегливістю у досягненні цілі, дотриманням норм і правил бойового чергування, діловою спрямованістю. Психологічна сумісність виникає між операторами, які спрямовані на зовнішню реальність, або ж такими, які мають розвинену уяву і високий творчий потенціал. В іншому випадку, краще взаємодіють або ж надміру розслаблені немотивовані військовослужбовці, або ж особи з високою мотивованістю, напруженістю і фрустрованістю. Психологічно сумісні бойові обслуги найчастіше складаються з військовослужбовців різного типу темпераменту, зокрема, холерики з флегматиками, холерики з меланхоліками, сангвініки з флегматиками, сангвініки з меланхоліками.

Ключові слова: професійно важливі якості, оператори радіолокаційних станцій, бойове чергування, психологічна сумісність, факторний аналіз.

 

УДК 159.923

В.В. Журавльова

Фактори розвитку особистості керівника

В статті окреслено напрямки аналізу детермінант розвитку особистості керівника. Виділено особливості управлінської діяльності, що найбільш виразновпливають на професійно-особистісний розвиток (феномен влади, вимоги рольової різноманітності, небезпека професійних стресів, професійні деформації). Показано, що професійний розвиток включає в себе не тільки ріст і вдосконалення особистості, але й окремі елементи регресу, подолання яких можливе лише при наявності у людини необхідних внутрішніх ресурсів. Особливу увагу приділено процесам професійно-управлінського самовизначення, формування Я-концепції, трансформаціям ціннісно-смислової сфери в специфічних умовах управлінської діяльності. Підкреслюється здатність людини виступати суб’єктом не лише управлінської діяльності, але професійного життя в цілому. Акмеологічний підхід розглядає феноменологію управлінського професіоналізму, закономірності й механізми розвитку керівника на рівні «акме». Суб’єктні властивості розглядаються як необхідна умова досягнення і збереження професійної зрілості. Виділена культурна парадигма в дослідженні факторів особистісного розвитку керівників, що концентрується на особливостях специфічного середовища соціалізації дорослої людини; визначаючи різноманітні аспекти впливу цього феномену на становлення особистості, в першу чергу, в ціннісному та світоглядному аспектах. Зазначено, що управлінська діяльність зумовлює єдині шляхи особистісного розвитку і може проявлятися у вигляді типових способів реагування, моделей поведінки, специфічних світоглядних орієнтирів, характерологічних рис, тощо. Незважаючи на велику кількість факторів, які впливають на особистість керівника в цілому, саме ціннісні орієнтації справляють найбільш відчутний та істотний вплив на розвиток. Крім того, розвиток відбувається внаслідок кризи, що переживається людиною як на ментальному, так і на емоційному рівні, і для свого ефективного вирішення потребує відповідного психологічного супроводу.

Ключові слова: особистісний розвиток, професійний ріст, управлінська діяльність.

 

УДК 616.853-052

Н.В. Завязкіна

Щодо питання експертно-психологічного аналізу при посмертних експертизах

В останні десятиріччя, в умовах різких змін в суспільних та майнових відносинах, правового статусу осіб з пси-хічними розладами відмічається прогресуюче зростання кількості судово-психіатричних експертиз у цивільному процесі, що безпосередньо пов’язано з питаннями захисту прав та свободи волевиявлення громадян України. Особливо це торкнулося посмертних експертиз в цивільному процесі. На думку більшості дослідників, проведення посмертних комплексних психолого-психіатричних експертиз є одним із найбільш складних видів експертної діяльності, котре вимагає особливої кваліфікаційної підготовки від експерта, в тому числі експерта-психолога, і передбачає оцінку психічного стану особи на період часу, що цікавить суд у минулому, коли ця особа була учасником будь-якої юридично значущої дії, за відсутності можливості її безпосереднього дослідження. Через об’єктивну специфіку такого роду експертиз експерт-психолог досліджує тільки матеріали справи та медичної документації. Показано, що певні складнощі пов’язані з об’єктами, які надаються для дослідження на експертизу. Якщо при розгляді цивільних справ виникають сумніви щодо психічного стану померлої особи на період юридично-значущої дії, в якій вона брала участь при житті, така справа може продовжуватися роками через неможливість суду отримати повноцінний і чіткий експертний висновок. Посмертна експертиза вміщує у собі цілу низку маловивчених питань щодо її теорії та практики, дієздатності-недієздатності, обмеженої дієздатності, а також методології й методики дослідження об’єктів експертизи з дорученням психолога, доказовості експертного висновку. Все це обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Ключові слова: патопсихологічний симптомокомплекс, судово-психолого-психіатрична експертиза, посмертна експертиза, дієздатність, недієздатність, обмежена дієздатність, когнітивні процеси, воля, емоції, критика.

 

УДК 925 : 159.923

Е.Е. Івашкевич

Психологічні характеристики наративного рівня графічних романів

Автор даної статті наголошує, що вивчення наративного дискурсу на прикладі англійської літератури, визначення психолінгвістичних аспектів такого дискурсу є вельми актуальною проблемою сучасності, адже такого роду дискурс відіграє неабияку роль у всіх жанрах художньої літератури. У даній статті наративний дискурс буде проаналізовано на прикладі графічних романів, на основі аналізу яких буде визначено психолінгвістичні особливості наративного дискурсу. У статті було підкреслено, що важливим для окреслення особливостей наративного дискурсу є аналіз матеріалів, представлених у вигляді коміксів, адже людина, яка спостерігає, є лише об’єктом візуалізації, а не її суб’єктом. У випадку, якщо персонаж спостерігає за чимось, то читач буде позиціонуватися як саме цей персонаж. При цьому певний тип позиціонування має важливе значення для оповідання текстового матеріалу, презентованого у формі коміксів, адже саме даний тип позиціонування суттєво впливає на значення, які створюються читачем твору. Наголошено також на ролі візуальних образів, які допомагають читачеві зрозуміти текстову інформацію. Показано, що за допомогою повторення візуальні образи стають символами, які означають, що вони починають представляти дещо інше допомогою певного правила або їхнього особистісного прийняття. Ці символи стають наративними і виконують роль частин розповіді за шляхом інтеграції їхніх символічних значень. Символи можуть навіть перетворюватися на метафори, як, наприклад, такі, що повторюють образ Гумориста, який, зокрема, автором «був вкинутий через вікно», що може бути витлумачено як насильство, приховане в кожному з нас. Було показано, що тип перетворення візуальної інформації відомий нам з фільмів, а саме візуальні образи описують особистісно значущі переживання персонажа за умов зовнішньої фокалізації, тим самим демонструючи, що персонаж пережив у минулому. Доведено, що, читаючи роман, легко помітити, як використання візуальних елементів для забезпечення точності сприйняття перехідних моментів в просторі і часі є практичною перевагою, так званого, візуального стилю, який є набагато ефективнішим за слова. Ця візуалізація в часі і просторі в дійсності є важливою якістю роману «Нічні охоронці», що призводить до його глибокої інтерпретації, що є однією із найважливіших характеристик графічного роману. Аналізуючи твір «Нічні охоронці» Алана Мура та Дейва Гіббонса, автором цієї статті було запропоновано такі психолінгвістичні аспекти наративного дискурсу, а саме: візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфу, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

Ключові слова: наративний дискурс, візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

 

УДК 159.923-055.2:2-457:316.647.5

С.І. Канюка

Особливості типів жінок за сформованістю їх толерантності та психологічної готовності до материнства

В статті представлено результати аналізу сучасних наукових досліджень проблеми толерантності та психологічної готовності жінок до материнства. Наведено результати констатувального експерименту, які підтверджують припущення дослідження про те, що толерантність значущо впливає на формування психологічної готовності до материнства, а складові психологічної готовності до материнства є такими, що обумовлюються відповідними структурними складовими толерантності. Обґрунтовано спосіб визначення типів жінок за сформованістю їх толерантності та психологічної готовності до материнства за допомогою використання кластерного аналізу. На основі вивчення рівня сформованості толерантності та психологічної готовності до материнства виокремлено типи жінок: ідеальна матір, конформна матір, проактивна матір, толерантна не-матір, відкрита матір, егоїстична матір, егоцентрична не-матір. Здійснено якісну характеристику кожного типу жінок. Представлено результати констатувального експерименту щодо структури українського жіноцтва за визначеними типами. Зроблено висновок, що переважна більшість українських жінок характеризується низьким та середнім рівнями розвитку одного або відразу обох показників (толерантності та психологічної готовності до материнства), що вимагає цілеспрямованої соціально-психологічної роботи щодо підвищення рівня досліджуваних показників та збільшення у структурі українського суспільства частки жінок типу «ідеальна матір», який характеризується високим рівнем толерантності та психологічної готовності до материнства.

Ключові слова: толерантність, формування толерантності, материнство, психологічна готовність до материнства, батьківські настанови, материнська позиція, типи материнства, прийняття, терпимість, безумовна любов.

 

УДК [159.922.73:159.942]:316.614.5

О. А. Козлюк, Н. М. Руденко

Особливості розвитку тривожності дошкільників у системі дитячо-батьківських взаємин

У статті обґрунтовано актуальність проблеми розвитку тривожності для сучасного суспільства та розглянуто особливості впливу дитячо-батьківських взаємин на розвиток тривожних проявів у дітей дошкільного віку. Проаналізовано дослідження з проблеми тривожності та дитячо-батьківських взаємин. Розкрито суть поняття тривожність, її види. Показано відмінності між тривожністю і страхом. Представлено результати власного експериментального дослідження психологічних особливостей тривожності в системі дитячо-батьківських взаємин дітей дошкільного віку. З метою виявлення рівня тривожності використано методи, спрямовані на вивчення ставлення дітей до своїх батьків, і методи, спрямовані на вивчення стилів ставлення батьків до дітей та їх вплив на рівень тривожності дитини. Доведено, що характер дитячо-батьківських взаємин безпосередньо впливає на рівень тривожності дошкільника. Зроблено висновок, що такі стилі батьківського ставлення як «авторитарна гіперсоціалізація» та «маленький невдаха» у сім’ї мають вплив на рівень тривожності дітей дошкільного віку. Так, позитивне ставлення до дітей з боку батьків, визнання їхньої індивідуальності, формують позитивний погляд на світ і на самих себе в дітей; разом з тим, надмірна регламентація життя дитини, неповага до її особистості здатні призвести до негативних наслідків, формування низької самооцінки у дітей, а також виникнення невпевненості в своїх силах і постійному переживанні з цього приводу. Тобто спостерігається тенденція до збільшення проявів тривожності у дошкільників. Перспективи подальшого вивчення цієї проблеми пов’язуємо з корекцією проявів тривожності шляхом розробки та участі дітей і їхніх батьків у спеціальному соціально-психологічному тренінгу.

Ключові слова: взаємини, діти дошкільного віку, сім’я, дитячо-батьківські взаємини, стилі виховання, тривога, тривожність, страх.

 

УДК 159.91

І.М. Кучманич, Р.А. Мороз

Психологічний механізм виникнення та перебігу психологічної травми в особистості

У статті розкрито поняття психологічної травми. Визначено специфіку трактування психологічної травми в медичному та психологічному аспектах. Схарактеризовано особливості перебігу психотравми відповідно до психологічного механізму її виникнення. З’ясовано, що психологічна травма виникає внаслідок порушення цілісності функціонування психіки. Встановлено, що складовими цієї цілісності є чотири виміри буття особистості. Зокрема, тілесний, емоційний, когнітивний і духовний виміри. Визначені виміри особистості поступово розвиваються впродовж онтогенезу, є визначальними, взаємопов’язаними і такими, що утворюють цілісну систему – особистість. Визначено, що руйнація цілісності цих вимірів буття особистості і спричинює виникнення психічної травми. Порушення цілісності зумовлює появу певних симптомів у всіх виокремлених вимірах буття особистості. Розкрито специфіку виникнення травми в когнітивному вимірі. Встановлено, що під час та після травмуючої події відбуваються значущі трансформації (видозмінення, руйнація) базових переконань (ілюзій), які зумовлювали й організовували поведінку особистості. Відповідно це спричинює істотні зрушення в уявленнях про оточуючий світ, себе в цьому світі та взаємовідносинах у системі «Я-світ». Розкрито систему факторів, що впливають на виникнення та перебіг психологічної травми. Схарактеризовано напрями психологічної допомоги відповідно до психологічного механізму виникнення психотравми.

Ключові слова: психологічна травма, особистість, психологічний механізм, безперервність, тіло, тілесність, емоційний вимір, когнітивний вимір, духовний вимір, симптом, психологічна допомога.

 

УДК 159.923

І.С. Литвиненко

Волонтерська діяльність як засіб індивідуалізації професійної підготовки студентів-психологів

У статті обґрунтовано важливість волонтерської діяльності як додаткового ресурсу індивідуалізації особистості майбутніх психологів та можливості якісного визначення майбутньої сфери професійної діяльності, розуміння соціального сенсу професії. Показано задачі волонтерської діяльності як засобу індивідуалізації професійної підготовки студентів-психологів: надати можливість кожному студенту уточнити найбільш перспективне місце професійної спеціалізації; випробувати свої сили, ствердитися у правильності свого вибору; відчути значущість професії, створити її образ; накреслити свій подальший професійний розвиток; зрозуміти, наскільки професія відповідає власній індивідуальності; набути власний досвід у конкретній практичній діяльності, життєвій ситуації, у роботі з конкретною людиною; розширити «горизонти» професії; усвідомити, які професійно важливі якості необхідні для роботи з певною категорією людей і дітей; накреслити майбутній образ «Я – успішний професіонал». Встановлено, що волонтерська діяльність сприяє: якісному включенню студента у навчальний процес; якісному визначенню студентом свого майбутнього місця роботи; формуванню відповідальної позиції за власну освіту, якість навчання; глибокому знанню професії, вмінню теоретичні знання застосовувати у практичній діяльності; зацікавленості у самоудосконаленні, розумінні смисложиттєвих орієнтацій в особистому та професійному житті; ціннісному ставленню до кожної людини, незалежно від віку, соціального статусу; ціннісному ставленню до професії психолога.

Ключові слова: волонтерська діяльність, індивідуалізація, діалог, життєва ситуація, сенс професії, комунікативна компетентність, якісне професійне визначення.

 

УДК 159.9

Н.О. Макарчук

Психологія особистісної саморегуляції при ментальних порушеннях розвитку

Представлено концепцію психології особистісної саморегуляції з ментальними порушеннями розвитку (на прикладі незворотних порушень розумового та/або психічного розвитку). Встановлено, що особистісна саморегуляція формується під впливом визначених загальних закономірностей психічного розвитку та під впливом патопсихологічних параметрів психічного дизонтогенезу: функціональна локалізація порушення, часові межі, взаємодія між первинним і вторинним дефектом, порушення міжфункціональних взаємодій у процесі аномального системогенезу. Визначено теоретико- методологічні засади особистісної саморегуляції у підлітковому віці: співвідношення закономірностей психічного розвитку та параметрів психічного дизонтогенезу; варіативність становлення особистості з порушенням розумового розвитку, операціональність, комплементарність діяльності психіки та свідомості. Доведено, що механізми особистісної саморегуляції підкорюються низці системних закономірностей розвитку людини у філогенетичному, онтогенетичному та антропогенетичному вимірах, що обумовлюють зміст і характер психічної діяльності, свідомості та самосвідомості, організації функціонування соціальних систем. Методологічними принципами психологічних механізмів особистісної саморегуляції є: принцип об’єктивності, принцип відображення, принцип взаємозв’язку та системності, принцип діяльності.

Ключові слова: психологія особистісної саморегуляції, соціальна інтеграція, ментальні порушення розвитку, підлітковий вік.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Загальна характеристика психологічної специфіки непсихотиних особистісних розладів (по МКБ-10)

Автором констатується, що в клінічній картині психогенів простежується чіткий зв’язок між особливостями характеру і способом реагування при дії психотравми: інтенсивність і гострота емоційного і особистісного реагування залежить від вродженно-конституціональних і характерологічних особливостей індивіда. З’ясовано, що дія психотравмуючих подій провокує виникнення декомпенсації, що закріплюють невротичну поведінку і загострюють патологічні риси. Показано, що реакція на психотравмуючу подію може виражатися в домінуванні вегетативних і соматичних симптомів, при відході на другий план власне психопатологічних, а соматогенії в цій проблематиці досі не знайшли достатнього відображення. Встановлено, що при непсихотичних розладах спостерігаються надмірно інтенсивне, неадекватне, невідповідне силі стимуляції емоційне реагування, внаслідок чого виникають поведінкові порушення, які виражаються в невротичних і психопатичних симптомах. Доведено, що відмінною рисою більшості непсихотичних розладів є порушення системи відносин особистості: до себе, до інших людей і світу в цілому. Простежується чіткий зв’язок між вмістом внутрішньоособистісних конфліктів, особливостями характеру і способом реагування при дії психотравми. Зроблено висновок, що когнітивні порушення при непсихотичних розладах не досягають рівня патології, проте істотно впливають на поведінку, адаптивні можливості особистості і характер взаємодії і взаємин з оточуючими.

Ключові слова: психологічна специфіка, непсихотичні особистісні розлади, адаптивні можливості особистості, внутрішньоособистісний конфлікт, психотравма, поведінка, рівень патології.

 

УДК 159.955:615.851

І.Ф. Манілов

Про концептуальні положення мультимодальної сугестивної психотерапії

Досліджено деякі теоретичні аспекти мультимодальної сугестивної психотерапії. Показано, що психологічна і соціальна адаптація людини залежить від особливостей її мислення. Вивчено можливість розробки концепції адаптаційної сугестивної модифікації мислення. Встановлено, що при побудові когнітивних психотерапевтичних моделей мислення доцільно розглядати як відкриту нелінійну систему-процес, до якої можна застосовувати методологічні принципи загальної теорії систем. Запропоновано розвивати адаптаційний потенціал мислення за допомогою комплексної мультимодальної гетерогенної сугестії. Показано, що сугестивний психотерапевтичний вплив необхідно спрямовувати, в першу чергу, на думки та переконання. Основним методом психотерапевтичного впливу є конфронтаційна сугестія. Констатовано, що відповідно до основних положень психотерапевтичної конфронтаційної сугестії, існують базові загальнонаукові ідеї-принципи, які є антагоністами неадаптивних думок. Ці ідеї-принципи можна навіювати людині за допомогою прямої та непрямої психотерапевтичної гетерогенної сугестії. З’ясовано, що добрий психотерапевтичний ефект дає навіювання ідей-принципів безперервної мінливості, взаємозв’язку, відносності, необоротності, самоорганізації, динамічної рівноваги. Зроблено висновки, що в процесі адаптаційної сугестивної модифікації мислення необхідно проводити: навіювання базових адаптаційних ідей-принципів; провокацію стану когнітивного дисонансу методом психотерапевтичної конфронтаційної сугестії; запуск процесу спонтанної адаптаційної модифікації когнітивних структур. Результатом адаптаційної сугестивної модифікації мислення є покращення показників його реалістичності та креативності.

Ключові слова: навіювання, психотерапія, адаптація, сугестивний вплив, адаптивне мислення, концепція адаптаційної сугестивної модифікації мислення, мультимодальна сугестивна психотерапія, психотерапевтична конфронтаційна сугестія.

 

УДК 159.95

О.І. Медведська

До проблеми основи психологічної типології представників інформаційних культур

У статті обговорюється проблема пошуку підстави для побудови психологічної типології представників інформаційних культур. Подібна типологія видається кроком у вирішенні психологією завдання гуманізації життя в сучасних соціокультурних умовах плюралістичності інформаційних культур. Проводиться критичний аналіз підстав існуючих типологій інформаційних культур і їх користувачів. Як методологічна основа авторської типології обґрунтовується культурно-історична концепція Л.С. Виготського, а саме вільний вибір суб’єктом культурного знаряддя. Показано, що типи інформаційних культур виділяються на підставі провідної знакової системи кодування інформації, зокрема, традиційна культура друкованого слова і формуюча медіакультура або екранна культура, культура кадру. Відзначено, що вільний вибір суб’єктом культурного знаряддя відповідно до культурно-історичної концепції Л.С. Виготського може розглядатися як відображення ненормованої соціумом активності з «вростання» в культуру і з «оволодіння» власною психікою. Крім цього, вибір знаряддя (слово або образ) одночасно задає і діяльність з ним (читання або перегляд). І теоретично закономірно, що різні види діяльностей формують і суб’єктів з різними типами психічної організації, з різними культурними функціями.

Ключові слова: інформаційна культура, знакова система, інформаційні потреби, слово, образ, культурне знаряддя, активність.

 

УДК 159.923

М.М. Наконечна

Особистісна активність людини в контексті історичної психології

У статті окреслюється проблемне поле історичної психології як галузі наукових знань, при цьому особлива увага приділяється проблемі особистісної активності людини. Аналізуються погляди Й. Гейзінги, В.О. Шкуратова, Л. Демоза, К. Ясперса, В.А. Роменця, О.Г. Асмолова та інших учених на ключові питання історичної психології. Описується антитеза героїчного та буденного в психологічному дискурсі. Вивчаються концепти просоціальної активності, вчинку, філогенезу особистості. Підкреслюється, що розгляд проблеми особистісної активності людини саме в контексті історичної психології може дати нову точку відліку для якісного аналізу цього багатоаспектного питання. Наголошується, що історична психологія та історія психології – це взаємопов’язані, але ні в якому разі не співпадаючі в своєму змісті та методах психологічні дисципліни. Доводиться, що розгляд особистісної активності саме у філогенетичному та історико-психологічному аспектах дозволяє сподіватися на відкриття дійсних механізмів і закономірностей, що лежать в основі цієї активності. Проаргументована думка про те, що досліджувати особистісну активність людини можна як динамічну, мінливу властивість, що ускладнюється, зростає, змінюється. Можна говорити про мікрозміни, які можна прослідкувати на індивідуальному життєвому шляху людини, та макрозміни, які можна виокремити при зміні поколінь, епох у філогенезі. Робиться висновок про те, що особистісна активність людини – складне соціопсихологічне явище, яке можна і потрібно вивчати засобами історичної психології як науки.

Ключові слова: історична психологія, особистісна активність, вчинок, героїчне, буденне, філогенез, розвиток, становлення.

 

УДК 159.923

Л.А. Онуфрієва

Теоретико-методологічний аналіз проблеми самосвідомості майбутнього фахівця

В результаті дослідження з’ясовано, що самосвідомість – це динамічне історичне утворення, яке виступає на різних рівнях і в різних формах. Констатовано, що центральний психічний процес юнацького віку – розвиток самосвідомості. З’ясовано, що негативна «Я-концепція» особистості юнака характеризується замкнутістю, невпевненістю, низьким самоконтролем, підвищеною тривожністю, емоційною чуттєвістю, заниженою самооцінкою. У результаті дослідження виявлено, що основними детермінантами формування «Я-концепції» особистості є спілкування з друзями, коханою людиною та батьками. Показано, що однією із суттєвих ознак психічного розвитку особистості студентського віку є подальше становлення самосвідомості, що виявляється у диференціації його внутрішньої структури, ускладненні змістового наповнення. Встановлено, що розвиток самосвідомості загалом відбувається за такими основними напрямками: змістовна диференціація образу «Я»; суттєво змінюється характер самооцінки; змінюється функціональна роль ціннісних орієнтацій у системі регуляції поведінки і діяльності та їх змістовне наповнення. З’ясовано, що ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значення смислоутворюючого підґрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності. Показано, що порушення у нормативному процесі розвитку самосвідомості, які є важливим фактором виникнення дезадаптації, виступають в якості особистісних факторів, які стають перешкодами на шляху ефективної адаптації і розвитку особистості, надають життю людини конфліктного особистісного смислу та стають підґрунтям виникнення різних форм девіантної поведінки у студентському віці. Виділено такі складові самосвідомості майбутнього фахівця – пізнавальний, емоційно-оціночний, поведінково-діяльнісний, зміст яких визначають функціональні складові самосвідомості майбутнього психолога.

Ключові слова: самосвідомість, розвиток, майбутній фахівець, студентський вік, ціннісні орієнтації, складові самосвідомості, «Я-концепція», особистість, психічний процес.

 

УДК 378.015.31:796.853.26-057.87

К.С. Осика

Психолого-педагогічний потенціал використання ювілейних культурних і спортивних заходів у тренувальному процесі студентів-каратистів

У статті розглянуто психолого-педагогічний по- тенціал використання ювілейних культурних і спортивних заходів із застосуванням інтерактивних технік у процесі підготовки студентів- каратистів, їх вплив на морально-етичне, психологічне та патріотичне виховання спортсменів. Наведено систему культурних заходів: вечір пам’яті Масутацу Оями, доповіді студентів про його життєвий і творчий шлях, музично-літературна композиція, виконання Гімну і Клятви каратистів, виставка книг М. Оями та видань про його життєтворчість, представлено колекцію холодної зброї та бойового спорядження японських воїнів епохи Середньовіччя. Виконано улюблені вправи М. Оями: цикл формальних вправ карате (ката), тамешиварі (розбивання руками та ногами дощок) та «Лабіринт сміливості» (складні вправи для досвідчених спортсменів, які мають потужний позитивний вплив у процесі розвитку вольових якостей та становленні особистості студента-каратиста). Продемонстровано художній фільм «Воїн вітру», в якому висвітлено основні етапи біографії майстра східної боротьби М. Оями. Влаштовано стенд про еволюцію бойових мистецтв із давніх часів на території Дикого поля. Представлено заходи, присвячені пам’яті відомих майстрів спорту, що загинули смертю героїв у зоні АТО «Пам’яті героїв». У ході заходів проводилося: вечір-реквієм, доповіді студентів про життєвий, спортивний та бойовий шлях спортсменів-героїв, демонстрація документальних відеофільмів про боротьбу українського народу 2013 – 2014 років, спортивні показові двобої, виставка книг, вистава «Захисник Батьків- щини». З метою підвищення патріотичного виховання молоді акцент зроблено на культурно-історичних, літературно-краєзнавчих і мистецтвознавчих паралелях проведення національно-визвольної боротьби на Донбасі.

Ключові слова: психолого-педагогічний потенціал, інтерактивні техніки, ювілейні культурні і спортивні заходи, Масутацу Ояма, кіокушинкай карате, ката, тамешиварі, студенти-каратисти, спортсмени-герої, зона АТО.

 

УДК 159.942:615.851

О.В. Осика

Гуманістичний підхід у клієнт-центрованій та раціонально-емоційній поведінковій терапіях

У статті розглянуто особливості застосування гуманістичного підходу в клієнт-центрованій терапії К. Роджерса та раціонально-емоційній поведінковій терапії А. Елліса. Представлено дослідження зарубіжних і вітчизняних психологів за проблемами клієнт-центрованої терапії та раціонально-емоційної поведінкової терапії. Два напрямки створюються у другій половині ХХ століття у США. Як напрямок гуманістичної психотерапії клієнт-центрований підхід і раціонально-емоційна поведінкова терапія розділяють наступні основоположні принципи: 1) безумовне прийняття особистості й відмова від оцінювання. Особистість унікальна, складна, історична, тому вимірювання її за одним чи декількома критеріями відносне й некоректне; 2) довіра до клієнта базується на його щирості, здібності самостійно розвиватися й змінюватися; 3) відмова при взаємодії з клієнтом від інтерпретацій, керівництва його діями, від авторитарної моделі. Терапевтичні відношення базуються на основі співпраці, індивідуальній відповідальності; 4) події, переживання минулого не зумовлюють розвиток особистості. Події минулого стають предметом обговорення, коли у клієнта виникають хворобливі почуття в теперішньому. Реалізуються гуманістичні принципи в клієнт-центрованій терапії та в раціонально-емоційній поведінковій терапії по-різному. Це обумовлено концептуальними основами методів К. Роджерса й А. Елліса. Акцент зроблено на відмінностях у даних психотерапевтичних підходах: основні поняття, мета корекції, позиції психолога та клієнта, структура та етапи протікання корекційного процесу, психотехніки. Корекційний процес за К. Роджерсом спрямовано на емоційні аспекти та почуття клієнта; за А. Еллісом – на когніції, почуття та поведінку клієнта.

Ключові слова: К. Роджерс, А. Елліс, клієнт-центрована терапія, раціонально-емоційна поведінкова терапія, гуманістичний підхід, емпатія, конгруентність, когніції, почуття, поведінка.

 

УДК 159.942;947

І.В. Полілуєва

Розвиток навичок емоційно-вольової регуляції в художньо-спортивній діяльності підлітків

У статті подано аналіз корекційно-розвивальної програми, спрямованої на оволодіння підлітків навичками саморегуляції емоційно-вольових станів у різних ситуаціях художньо-спортивної діяльності. Показано, що програма передбачає підготовчий, основний і завершальний етапи, які було представлено мотиваційним, емоційним, вольовим, особистісним та рефлексивним блоками. Визначено, що заняття мотиваційного блоку спрямовані на розвиток внутрішньої мотивації художньо-спортивної діяльності та мотивів досягнення успіху, адекватного високого рівня домагань, оптимізацію психічних станів через розвиток прийомів цілепокладання. Емоційний блок спрямований на розвиток здатності до самопізнання та рефлексії емоційних станів, оволодіння навичками ідентифікації емоційно-вольових станів, прийомами саморегуляції емоційних станів у різних видах спортивної діяльності. Вольовий етап спрямований на розвиток вольових якостей підлітків (ініціативності, самостійності, рішучості, наполегливості, відповідальності, витривалості), а також розвиток здатності до активізації вольових станів, що сприяють високим досягненням у художньо-спортивній діяльності (активності, терпіння, станів готовності до дій, рішучості, впевненості, сміливості тощо). Особистісний блок програми спрямований на розвиток комунікативних навичок і вмінь як засобу регуляції психічних станів, асертивності і впевненості в собі як основи конструктивних психічних станів, стимуляції внутрішніх психологічних ресурсів особистості, що сприяють нівелюванню дії деструктивних чинників, що провокують деструктивні емоційно-вольові стани, фобічні прояви, страхи. Корекційний блок програми спрямований на подолання страхів виконання художньо-спортивної діяльності і формування резистентності до дії активаторів цих страхів. Рефлексивний блок спрямований на аналіз та усвідомлення результатів програми як власних досягнень її учасників (через деталізацію та фіксацію позитивної динаміки емоційно-вольових станів у художньо- спортивній діяльності; забезпечення активного застосування набутих здатностей (через їх систематизацію і співвіднесення з вимогами художньо-спортивної діяльності).

Ключові слова: підлітковий вік, спортивно-художня діяльність, програма психологічного супроводу, емоційно-вольові стани, тренінг.

 

УДК [159.937:165.212]:613

Т.О. Работа

Феномен психологічного здоров’я у контексті психосемантичного підходу

Розглянуто феномен психологічного здоров’я у контексті психосемантичного підходу. Акцентовано увагу на впливі культури, виховання та ЗМІ на сприйняття та відношення до індивідуального психологічного здоров’я і здоров’я загалом. Висвітлено фактори, що формують здоров’я людини. Зазначено, що збереження здоров’я та повноцінного життя громадян є однією із найважливіших цілей світової спільноти, відображених у засадах європейської політики «Здоров’я-2020: основи Європейської політики в підтримку дій держави і суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя». Висвітлено три рівні опису цінності «здоров’я». Акцентовано увагу на тому, що зі зростанням добробуту населення, задоволення його природних первинних потреб, відносна цінність здоров’я усе більше буде зростати. Зазначено, що психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. У статті також розглянуто важливість розуміння індивідуального сприйняття поняття «психологічне здоров’я». Акцентовано увагу на використанні психосемантичного підходу для глибшого вивчення категорії «здоров’я». Висвітлено результати наукових досліджень з проблеми загального уявлення стосовно психологічного здоров’я. Визначено, що психологічне здоров’я є варіативним та індивідуально обумовленим. Визначено подальшу перспективу дослідження, яка полягає у визначенні актуальної індивідуальної категоризації поняття «психологічне здоров’я».

Ключові слова: психологічне здоров’я, психосемантика, уявлення, особистість, суспільство, культура, виховання, розвиток.

 

УДК 159.9

С.О. Ренке

Гендерний аспект становлення професійного образу «Я» особистості

Встановлено, що гендерна самосвідомість особистості формується на ранніх етапах соціалізації індивіда та визначає особливості формування інших образів «Я», який також є найважливішим упродовж більшої частини активного соціального життя особистості. Встановлено чинники, що впливають на зміну гендерного і професійного образів «Я» (вік, фаза життя, сам етап і зміст професійного становлення та ін.). Показано, що у процесі становлення професійного образу «Я» відбуваються істотні зміни самосвідомості особистості, які змушують людину переживати різні негативні стани, що впливають на суб’єктивне благополуччя особистості та знижують рівень самоактуалізації. Констатовано, що гендерні дослідження в психології підтверджують, що соціально-психологічна стать особистості є найважливішим чинником розвитку професійного образу «Я». З’ясовано, що у сфері зайнятості існує асиметричне розміщення чоловіків і жінок у професійній структурі. Показано, що соціальні чинники впливають на вибір жінками і чоловіками певної професійної діяльності. Встановлено, що професійне самовизначення у юнаків відбувається у межах загальної життєвої перспективи та органічно входить у неї. З’ясовано, що у дівчат життєве та професійне самовизначення менше пов’язані між собою, для них характерна висока емоційність і ситуативність самовизначення. Зроблено висновок, що гендерна ідентичність, як одна з базових структур самосвідомості, відіграє важливу роль у процесах побудови життєвого плану, самовизначення, формування образу майбутнього. Встановлено, що гендерна ідентичність, співвідносна з біологічною і психологічною статтю особистості, сприяє успішному самовизначенню, зокрема професійному, а також подальшому становленню професійного образу «Я». З’ясовано, що нечітка гендерна ідентичність, низька диференційованість статевих еталонів знижує вплив гендерної ідентифікації як механізму, що впливає на вибір цінностей, професійне становлення професійного образу «Я».

Ключові слова: гендерний аспект, становлення, професійний образ «Я», особистість, гендерна ідентичність, самосвідомість, самовизначення, статеві еталони.

 

УДК 159.922.27

Т.І. Сватенкова

Актуальність роботи психолога з тимчасовою дитячою групою в умовах оздоровчого табору

Проаналізовано специфіку впливу тимчасового дитячого колективу на розвиток особистості дитини залежно від віку і соціальної ситуації розвитку, яка обумовлюється процесом входження дитини у нову соціальну групу, адаптацією до нових умов проживання, спілкування і взаємодії зі специфічним середовищем оздоровчого та дозвіллєвого спрямування. Саме тому важливим напрямком роботи з дитиною та групою дітей є цілеспрямована систематизована робота практичного психолога, що має враховувати усі особливості розвитку і формування особистості дитини, реалізовуватися на засадах етики, відповідальності, доступності, професіоналізму, чітко виваженого індивідуального підходу до кожної дитини. Розроблено й апробовано цільову тренінгову програму роботи з тимчасовою дитячою групою відповідно до вікових особливостей розвитку дитини та основних напрямів діяльності дитячих оздоровчих таборів, враховуючи типові психологічні проблеми, що виникають у процесі адаптації дитини до нового соціально-психологічного середовища. Обґрунтовано застосування систематичної програми роботи відповідно до віку і основних запитів дітей та їх батьків, що була впроваджена впродовж 2015-2016 років і успішно використовується психологом Програми активного відпочинку для дітей «Zефір» (Україна). Запропоновано систему методик для індивідуальної та групової діагностики психологічних особливостей розвитку та виявлення потреб дитини у ситуації перебування у тимчасовій дитячій групі. Саме виважене поєднання індивідуального підходу та групової роботи, своєчасна діагностика і виявлення проблем дитини, професійна робота психолога у поєднанні з продуктивною взаємодією з іншими членами колективу (як дитячого, так і дорослого) дає бажані результати: пришвидшує та полегшує процес адаптації дітей, згуртовує, зменшує емоційну напругу і дає можливість успішно взаємодіяти, самореалізуватися кожній дитині.

Ключові слова: тимчасова дитяча група, індивідуальна та групова робота, цільова систематична тренінгова програма, адаптація, самореалізація.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р.Т. Сімко

Особливості формування особистісних рис суб’єктів ризиконебезпечної діяльності у процесі занять психологічною підготовкою

У статті розкрито особливості організації психологічної підготовки працівників патрульної поліції та її вплив на формування їх особистісних рис. Констатовано, що виконання своїх службових обов’язків у ризиконебезпечних умовах вимагає від працівників патрульної поліції наявності певних рис психіки та сама впливає на формування відповідних рис. Проведені експериментальні дослідження доводять, що прийоми та методи, які застосовуються суб’єктами правоохоронної діяльності, формуються не тільки під впливом їх діяльності, а також чинять зворотний вплив, формуючи при цьому саму особистість. Виявлено, що риси психіки працівників патрульної поліції значною мірою впливають на ефективність виконання професійної діяльності та змінюються у процесі її реалізації. За час формувального експерименту знизився рівень особистісної, ситуативної тривожності та агресивності. Дослідження цих рис психіки є важливим завданням, що забезпечує належний психологічний супровід діяльності співробітників патрульної поліції. Встановлено, що за 14 тижнів формувального експерименту в досліджуваних контрольної групи змінюється прояв таких особистісних рис як Оцінка – вона збільшується, Сила та Активність – зростають. Доведено, що при формуванні мотиваційної сфери працівників ризико-небезпечних професій важливо визначити провідний та протирічний мотиви, а також можливості їх поєднання.

Ключові слова: особистісні риси, психологічна підготовка, ризико- небезпечна діяльність, патрульна поліція.

 

УДК 159.922.8:613.8-053.67

Н.С. Славіна

Психопрофілактика алкогольної залежності в юнацькому віці

Акцентовано увагу на головних аспектах психопрофілактичної роботи по зниженню алкогольної залежності юнаків. Констатовано, що алкоголізм – це вид девіантної поведінки, який відносять до адитивного типу девіацій, зокрема класифікують як хімічну залежність. З’ясовано, що дослідження алкоголізму як виду девіантної поведінки здійснювалось в різних наукових концепціях вітчизняними та зарубіжними методами (психоаналіз, когнітивний та гуманістичний підходи), які по-різному описують поняття «девіація», «адикція», «алкогольна залежність», і вбачають її сутність в різних механізмах, формах і реакціях. Показано, що у підлітків та юнаків з проявами адиктивної поведінки переважає редукція збудження, що не дозволяє їм досягти оптимуму активації. Алкоголь бере на себе роль додаткового « допінгу », який дозволяє підвищити рівень активації. Встановлено, що у системі активації юнаків з адиктивною поведінкою присутня дискордатність, яка пов’язана з тим, що стан активації суб’єктивно розцінюється як неприйнятний, як «поганий». Стверджується, що опис механізму дискордантності в системі активації є новим, уточнюючим дані про схильність адиктів до пошуку нових вражень. В контексті теорії соціалізації – до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів такої поведінки (насилля, аморальність).

Ключові слова: психопрофілактика, алкогольна залежність, девіантна поведінка, девіація, адитивна поведінка.

 

УДК 159.98: 316.752-24.2

С.Є. Сосніхіна

Психологічні засади формування та розвитку ціннісно-смислової сфери студентів

У статті досліджено механізми формування ціннісно-смислової сфери у студентському віці, що відбуваються шляхом особистісного усвідомлення життєвих пріоритетів та під впливом факторів соціального характеру. Одним із вагомих напрямків цього процесу є учбово-професійна діяльність як провідний стимул особистісного становлення в умовах Вищої школи. Обґрунтовано особливості впровадження психологічного супроводу студентів у межах навчально-виховного процесу ВНЗ, адже юнацький вік є сенситивним періодом розвитку та стабілізації ряду особистісних складових: професійні, громадянські та світоглядні якості; професійні навички та вміння; творчий потенціал; інтелектуальні можливості; індивідуальна система ціннісно-смислової сфери. Сучасна система вищої освіти повинна сприяти свідомому становленню та гармонійному взаємозв’язку гуманістичних, професійних ціннісних настанов та особистісних смислів. Основним засобом, що дозволяє формувати та корегувати представлені психологічні механізми, є психотренінгові заняття, які можуть бути включені у план Психологічної служби університету. Автором розроблена програма психокорекції та розвитку ціннісно-смислової сфери студентської молоді з елементами рольових вправ і технік психодрами, що включає три основні блоки: «Інформаційний», «Самовизначення професіонала» та «Основи професійної самореалізації». Запропонована програма полягає у здійсненні систематичного та цілеспрямованого впливу на формування та розвиток структури ціннісно-смислової сфери шляхом створення та реалізації спеціальних психологічних умов у ході позааудиторної роботи та діяльності Психологічної служби ВНЗ. Психологічний тренінг спрямований на актуалізацію у свідомості студентів універсальних цінностей, знятті психологічних бар’єрів, формування цілісного образу власної системи цінностей та особистісних смислів.

Ключові слова: цінності, особистісні смисли, ціннісно-смислова сфера, формування цінностей, програма розвитку, психокорекція, психологічний супровід, вища школа, студенти.

 

УДК 37.011.3-057:17.022.1

О.В. Хуртенко

Структурні компоненти та етапи формування іміджу молодого педагога у процесі професійної діяльності

Розглянуто важливість формування правильного іміджу молодих педагогів як одного із провідних компонентів професійної складової компетенцій спеціаліста високої кваліфікації. Розкрито семантику поняття «імідж», його складові та етапи формування іміджу молодого педагога. А також виділено групи професійно-комунікативних умінь педагога. Доведено, що проблема іміджу педагога стає актуальною тому, що розвиток об’єкт-суб’єктних відносин в рамках особистісно-орієнтованого виховання сприяє підвищенню ролі тих сторін особистості, які не були раніше цілеспрямовано сформовані. Виявлено, що створення позитивного іміджу – складна категорія, яка вимагає пошуку оптимальних шляхів його досягнення. Зроблено висновок, що формувати свій імідж молодому педагогу необхідно значно прискіпливіше, ніж спеціалістам інших професій.

Ключові слова: молодий педагог, імідж молодого педагога, професійні якості, професійні компетенції.

 

УДК 159.9:37.015.3

І.Є. Чугуєва, С.В. Кузнецова

Психологічні особливості професійної діяльності в системі підготовки майбутніх фахівців

Розглянуто актуальні соціально-психологічні аспекти стану в галузі сучасних професій, особливості професійної діяльності, пов’язані з задачами, умовами і специфікою та їх вплив на працівника, його здібності, індивідуальні якості, особистісні риси. Показано, що для успішної самореалізації людини в світі сучасних професій як ніколи раніше стає необхідним в процесі підготовки спеціаліста вирішувати наступні задачі: більш чітко визначати сферу діяльності, відповідної до професійної спрямованості особи, особистим інтересам, здібностям і задаткам; виявляти наявність і рівень розвитку професійно значущих характеристик фахівця; знаходити найбільш оптимальні шляхи і методи для розвитку професійно важливих якостей; знаходити реальні засоби компенсації якостей, яких бракує для успішної професійної діяльності. Визначено, що системна єдність діяльнісного і особистісного підходів до вивчення професійних якостей розглядає діяльність як найбільш адекватний спосіб прояву, розвитку і реалізації здібностей і психічних властивостей, особистісних і характерологічних рис, а професійну діяльність як найбільш впливову на комплекс особистісних якостей. Встановлено, що професійна підготовка має бути зорієнтована на визначення вимог, які пред’являються до професіонала, перелік його базових функцій, які складають зміст професійної діяльності,систему якостей, що входять в модель фахівця, а також набір професійних ситуацій, з якими може стикатися у своїй діяльності фахівець. Проте це не означає, що ці вимоги є остаточно визначеними, жорстко зафіксованими. Функціональний склад діяльності розглядається як гнучка система обставин, з урахуванням особливостей учасників професійної діяльності.

Ключові слова: професійна діяльність, професійно значущі якості, професійні функції, професійне самовизначення, професійні ситуації, стиль діяльності, професійна успішність, суб’єкт діяльності.