Випуск 37

УДК 159.923

С. Д. Максименко

Теорія експериментального навчання

Підтверджено, що формуючий експеримент – це метод наукового психолого-педагогічного дослідження та сам процес шкільного навчання, це, насамперед, практика шкільного навчання і виховання, і лише потім, у другу чергу, він може розглядатися як науковий метод. Показано, що сама практика шкільного навчально-виховного процесу, стаючи експериментальною, набуває додаткової функції – функції наукового методу психолого-педагогічного дослідження. Встановлено, що перетворення схеми факторного планування в особливий предмет засвоєння учнями структурних характеристик учбової діяльності й організація з ними активних навчальних дій є умовою продуктивної самостійної побудови учнями своєї власної учбової діяльності і відповідає педагогічним цілям формуючого експерименту. З’ясовано, що за допомогою індивідуального формуючого експерименту відкриваються закономірності формування особливостей учбової діяльності в умовах індивідуального навчання. Встановлено, що формуючий експеримент дозволяє вивчати й оцінювати не тільки те, що вже існує, але і те, що повинно існувати, тому що він дозволяє вивчати явища в найбільш сприятливих для їхнього розвитку умовах (можна навіть сказати, що в найбільш природних умовах). Показано, що формуючий експеримент у своєму розвитку пройшов певний шлях, було виявлено, що мнемічна діяльність і її формування проходить два етапи: спочатку відбувається оволодіння розумовими операціями як самостійними діями, потім – як засобами мнемічної діяльності. Підтверджено, що подальший розвиток формуючого експерименту був пов’язаний з реалізацією загальнотеоретичного положення про нерозривний зв’язок психічної і зовнішньої предметної діяльності в конкретно-психологічних дослідженнях.

Ключові слова: теорія експериментального навчання, формуючий експеримент, навчальні дії, розвиток, дослідження, розумові операції, мнемічна діяльність, індивідуальне навчання.

 

УДК 159.942.923

І. В. Ананова

Типологія переживання почуття провини

У статті запропоновано та емпірично обґрунтовано авторську типологію переживання почуття провини особистістю. Проаналізовано розробленість проблеми типологізації переживання почуття провини у вітчизняній психології. Показано, що наявність великої кількості кореляційних зв’язків між показниками переживання почуття провини і широким спектром характерологічних проявів особистості свідчить про існування типових способів переживання почуття провини. Описано емпіричний та статистичний інструментарій дослідження. За результатами факторного аналізу показників переживання почуття провини і самозвинувачення, самоставлення, емоційної неврівноваженості, захисних механізмів і копінг-поведінки виявлено п’ять типів переживання почуття провини: 1) схильний до самозвинувачення як прояву глобального негативного ставлення до себе – орієнтований на знецінення себе; 2) схильний до позитивного ставлення до себе, за якого не допускається переживання почуття провини – орієнтований на не звинувачення себе; 3) схильний переживати почуття провини внаслідок вираженої потреби зберігати позитивний «образ Я» – орієнтований на використання его-захистів; 4) схильний конструктивно вирішувати проблемні ситуації – орієнтований на дію; 5) схильний до самозвинувачення внаслідок вираженої потреби зберігати стосунки з оточуючими – орієнтований на взаємини. На основі емпіричних результатів змістовно охарактеризовано кожний із типів переживання почуття провини. Встановлено, що виділені типи переживання провини диференціюються: за характером ставлення до себе (глобальне негативне, надмірно позитивне, захисне); за площиною переживання, вказуючи на переважання однієї з них (площина «образу Я», площина взаємодії з іншим, площина вчинку); за способом переживання (конструктивним, неконструктивним).

Ключові слова: почуття провини, переживання почуття провини, схильність переживати почуття провини, типи переживання почуття провини, площини переживання почуття провини, емоційна неврівноваженість, ставлення до себе, механізми психологічного захисту, копінг-стратегії.

 

УДК 159.9.07

Л. А. Афанасенко

Проблема професійної самоідентифікації особистості в сучасній психології

Представлено основні механізми професійної самоідентифікації особистості. Досліджено, що ця проблему покладено в основу процесу професійного самовизначення, який передбачає усвідомлений акт вибору професії на основі активізації внутрішнього потенціалу особистості. З’ясовано, що професійне самовизначення зумовлюється формуванням професійних орієнтацій особистості, моделюванням власного майбутнього у вигляді побудови еталонів професійного образу, співвідношенням отриманої інформації про майбутню професію з власними можливостями. Зроблено висновок про те, що раціональність професійного самовизначення залежить від формування образу майбутньої професії, який співвідноситься з образом «Я». Виявлено професійну самоідентифікацію як семантичну умову формування професіоналізму, що відображає рівень оволодіння людиною психологічною структурою професійної діяльності та забезпечення природної якості особистості в самореалізації. Визначено дане поняття показником внутрішньої зрілості особистості як прояву професійної самоідентифікації, що забезпечує стабілізаційну функцію соціалізації та інтеграцію суб’єктно-об’єктних відносин у професійній діяльності. Досліджено, що показниками професійної самоідентифікації є професійний образ «Я» (уявлення про себе як фахівця), образ професії (уявлення про професію, її зміст, задачі, функції, значення) та усвідомлення суб’єктом кореляційної системи функціонування цих понять як основ для подальшої самореалізації особистості в професійній діяльності.

Ключові слова: професійна самоідентифікація, професійне самовизначення, професіоналізм, професійний образ «Я», образ професії, професійна самореалізація.

 

УДК 316.772.4

Л. П. Гомольська

Особливості персоніфікації як соціально-психологічного механізму функціонування бренду

У статті наведено результати емпіричного дослідження персоніфікації як одного із соціально-психологічних механізмів функціонування бренду у сприйнятті українського споживача. Показано, що персоніфікація зумовлює формування індивідуальності бренду як сукупності характерних рис особистості людини, з якими асоціюється цей бренд. Показано можливість аналізу особливостей функціонування бренду у сприйнятті українського споживача за рівнями його лояльності до певного бренду. На вибірці студентської молоді за результатами факторного та кластерного аналізів виокремлено типи споживачів залежно від характеру і вираженості їх лояльності до певних брендів. Констатовано особливості характеру й вираженості лояльності досліджуваних залежно від їх статі та рівня доходів на одного члена сім’ї. Подано дані про рівні персоніфікації бренду споживачами (дуже низький, низький, середній, високий і дуже високий), установлено за коефіцієнтом кореляції між характеристиками бренду та самохарактеристиками споживачів. Визначено особливості персоніфікації бренду залежно від характеру лояльності споживачів різної статі й різного доходу. Констатовано доцільність їх урахування у процесі брендкомунікації, що мотивуватиме споживачів до вибору й формування відповідного стилю життя.

Ключові слова: бренд-комунікація, бренд, образ бренду, сприйняття споживача, соціально-психологічні механізми впливу, персоніфікація, персоналізованість бренду.

 

УДК 159.922.76

А. С. Грикун

Специфіка психологічної діагностики показників гендерної ідентичності особистості з розумовою відсталістю у підлітковому віці

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми гендерної ідентичності підлітків з розумовою відсталістю. Представлено діагностичну модель гендерної ідентичності цих підлітків. Вивчення проблеми дало підстави встановити, що формування гендерної ідентичності підлітків з розумовою відсталістю відбувається за такими ж закономірностями, як у підлітків з нормою, але ця ідентичність значно відрізняється за кількісними та якісними показниками й характером прояву. Визначено, що сформованість гендерної ідентичності особистості є результатом аналізу власного досвіду, який пов’язаний із соціальною ситуацією розвитку особистості та має задовольняти актуальні потреби та враховувати особливості її інтелектуального розвитку. При розумовій відсталості ускладнюється сприймання та опанування інформацією, зростає небезпека формування негативної або дифузної гендерної ідентичності, для якої характерними є вибір негативних зразків для наслідування, неможливість формування Я-образу, небажання дорослішати, зневіра у свої сили, тривожність тощо. Представлено зміст гендерної ідентичності підлітків з розумовою відсталістю шляхом констатації її онтогенетичного, психологічного та соціокультурного вимірів. Визначено компоненти та показники цих вимірів та розроблено діагностичний інструментарій зі встановлення стану сформованості вимірів гендерної ідентичності підлітків з розумовою відсталістю. Здійснено методичний аналіз підібраних діагностичних методик та описано їх призначення у межах проблеми гендерної ідентичності цих підлітків.

Ключові слова: гендерна ідентичність, психологічна діагностика, діти з розумовою відсталістю, підлітковий вік.

 

УДК 159.923.2:314.151.3-054.73

А. С. Гуляєва

Психологічні особливості вимушеного переселення

У статті розглянуто проблему вивчення психологічних особливостей вимушеного переселення. Акцентовано увагу на подіях, які відбуваються на сході країни. Зазначено, що відсутність позитивної мотивації до переїзду і фізична неможливість подальшого перебування на історичній батьківщині є однією з головних причин виникнення труднощів у процесі адаптації на новому місці. У статті також згадуються історичні події, які відбувалися у нашій країні від початку незалежності до сьогодення. Зосереджено увагу на статистичних дослідженнях проблеми процесу адаптації колишніх жителів Донбасу. Зазначено, що більша половина вимушених переселенців мають ознаки психотравматизації, а також характерним є розвиток фобій, депресій, розладів сну, тривожності та суїцидальних думок. Розглянуто особливості переживання особистістю кризи переселення. Висвітлено соціальні проблеми адаптації, з якими стикаються вимушені переселенці, що теж певною мірою загострюють психоемоційний стан особистості. Визначено, що психологічні проблеми вимушених переселенців вказують на те, що вони носять комплексний характер, який охоплює всі основні сфери особистості: емоційну, когнітивну, поведінкову, мотиваційну, комунікативну. Акцентовано увагу на те, що у більшості людей існують вельми стійкі стереотипи по відношенню до певного національного характеру, тобто переконаність, що представники одних націй демонструють досить стійке уявлення про існування у інших націй конкретних комплексів рис. Зроблено висновок, що для підтримки процесів саморегуляції в кризових умовах вимушеного переселення людина повинна володіти навичками психологічної адаптації.

Ключові слова: вимушені переселенці, міграція, адаптація, саморегуляція, кризові умови.

 

УДК 371.132:373.2:159.954

О. С. Донченко

Психологічні особливості прояву професійної креативності майбутнього вихователя ДНЗ

Представлено результати апробації дослідження психологічних особливостей прояву професійної креативності майбутнього вихователя ДНЗ, які виступатимуть основою розробки системи заходів щодо її розвитку. Визначено авторську позицію щодо розуміння сутності феномену креативності. Надано визначення поняття «професійна креативність вихователя ДНЗ», яке ґрунтується на положенні про набуття креативністю специфічних рис відповідно до сфери діяльності, якою займається особистість. Запропоновано структуру професійної креативності вихователя, що складається з таких компонентів: мотиваційного, когнітивного, операційного, регулятивного, на основі яких розроблено власне бачення критеріїв та показників її розвитку. Проведено діагностику психологічних особливостей прояву професійної креативності майбутнього вихователя ДНЗ, на основі якої виявлено, що більшість досліджуваних студентів-майбутніх вихователів мають середній рівень розвитку професійної креативності, що, на нашу думку, спричинятиме певні труднощі у запровадженні творчої професійної діяльності. Здійснено порівняльний аналіз рівня сформованості структурних компонентів, їх ранжовано наступним чином: найвищі показники виявлено за когнітивним компонентом, на другій позиції – показники мотиваційного компоненту, на третій – регулятивного, порівняно низькі показники розвитку досліджувані проявили відносно операційного компоненту. Визначено перспективу подальших досліджень цієї проблеми: пошук ефективних засобів розвитку професійної креативності майбутнього вихователя як багатокомпонентного та складного за структурою феномену.

Ключові слова: професійна креативність вихователя ДНЗ, творча професійна діяльність, професійна підготовка вихователя, продукт педагогічної творчості, багатофакторний підхід, мотиваційний компонент, когнітивний компонент, операційний компонент, регулятивний компонент.

 

УДК 159.944:37

Ю. В. Дроздова

Психологічні аспекти підготовки професійних менеджерів

З’ясовано роль мотиваційної сфери в процесі навчальної підготовки майбутніх менеджерів з метою ефективної організації процесу навчання у вищих навчальних закладах. Описано пізнавальні та соціальні мотиви та їх роль у формуванні мотиваційної сфери студентів. Розглянуто періодизацію домінуючих мотивів студентів на певному етапі навчання та їх вплив на формування професійного самовизначення майбутніх фахівців. Проаналізовано мотивацію учбово-пізнавальної діяльності та рівень розвитку мотивації учбово-трудової діяльності в різні періоди навчання у вищій школі. Мотивація, професійна спрямованість, а також особистісна, емоційно-вольова сфери розглядаються як провідні компоненти професійного самовизначення і розвитку особистості в процесі навчальної діяльності. Запропоновано та описано низку валідних, інформативних та репрезентативних, компактних за часом та технікою виконання методик для оцінки рівня домагань особистості за допомогою діагностики компонентів мотиваційної структури; методику, що характеризує рівень важливості мотиваційних спонукань щодо вибору професії. Детально описано методику Д. Леонтьєва.

Ключові слова: мотивація, мотиваційна сфера, менеджер, професійне навчання, професійне самовизначення.

 

УДК 925 : 159.923

Е. Е. Івашкевич

Психологічні характеристики планетарного наративу

Автор статті наголошує, що вивчення наративного дискурсу на прикладі англійської літератури, визначення психолінгвістичних аспектів такого дискурсу є вельми актуальною проблемою сучасності, адже такого роду дискурс відіграє неабияку роль у всіх жанрах художньої літератури. У статті наративний дискурс проаналізовано на прикладі графічних романів, на основі аналізу яких визначено психолінгвістичні особливості наративного дискурсу. У статті підкреслено, що важливим для визначення особливостей наративного дискурсу є аналіз матеріалів, представлених у вигляді коміксів, адже людина, яка спостерігає, є лише об’єктом візуалізації, а не її суб’єктом. У випадку, якщо персонаж спостерігає за чимось, то читач буде позиціонуватися як саме цей персонаж. При цьому певний тип позиціонування має важливе значення для оповідання текстового матеріалу, презентованого у формі коміксів, адже саме цей тип позиціонування великою мірою впливає на значення, які створюються читачем твору. У статті наголошено на ролі візуальних образів, які допомагають читачеві зрозуміти текстову інформацію. Показано, що за допомогою повторення візуальні образи стають символами, які означають, що вони починають представляти дещо інше за допомогою певного правила або їхнього особистісного прийняття. Ці символи стають наративними і виконують роль частин розповіді за шляхом інтеграції їхніх символічних значень. Символи можуть навіть перетворюватися на метафори, як, наприклад, такі, що повторюють образ Гумориста, який, зокрема, автором «був вкинутий через вікно», що може бути витлумачено як насильство, приховане в кожному з нас. Аналізуючи твір «Нічні охоронці» Алана Мура та Дейва Гіббонса, автором цієї статті запропоновано такі психо-лінгвістичні аспекти наративного дискурсу: візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

Ключові слова: наративний дискурс, візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

 

УДК 159.9:364-4:316.628.2:061.23

Р. І. Карковська, М. Б. Кліманська

Мотиви волонтерської діяльності консультантів телефону довіри

Статтю присвячено вивченню мотивів волонтерської діяльності осіб, які працюють консультантами «гарячих ліній» (телефонів довіри). Зазначено, що волонтерська робота консультантів телефону довіри полягає у наданні непрофесійної психологічної допомоги абонентам – ситуативної психологічної підтримки. На основі існуючих підходів до вивчення мотивів волонтерської діяльності та досвіду практичної роботи в службі телефону довіри проаналізовано просоціальні та егоцентричні мотиви волонтерської діяльності. Описано ендоцентричні мотиви як необхідний компонент мотивації постійних волонтерів. За результатами емпіричного дослідження визначено полімотиваційність діяльності волонтерів. Найбільш вираженими усвідомлюваними мотивами волонтерської діяльності консультантів «гарячих ліній» виявились інтерес, бажання проявити доброчинність, бажання почуватися потрібним, реалізувати себе, а також набути нових навичок з метою отримання цікавої роботи. Уявлення осіб, які не є волонтерами, про мотиви волонтерської діяльності, в основному, відповідають задекларованим консультантами мотивам. Відмінності виявлено лише за двома позиціями: люди, які не займаються волонтерством, вважають більш вагомими для волонтерів бажання зустріти нових друзів і мотив покращити суспільство, ніж самі волонтери. Визначено вікові відмінності в мотивації волонтерів. Виявлено, що у волонтерів-школярів найяскравіше виражений мотив інтересу (волонтерство з цікавості), у студентів – бажання набути нових навичок, а у дорослих респондентів домінуючими мотивами волонтерської діяльності виявились прагнення самореалізації та бажання набути нових навичок. Дорослі волонтери більш відкриті та психічно стійкіші, ніж їхні незадіяні у волонтерській діяльності ровесники.

Ключові слова: волонтер, мотив, телефон довіри, «гаряча лінія», просоціальні мотиви, ендоцентрична мотивація, екзоцентрична мотивація.

 

УДК 159.98

Н. Б. Карпушина

Психологічні детермінанти інформаційної діяльності слідчого

Представлено результати теоретико-експериментального дослідження інформаційної компетентності слідчого як підґрунтя ефективної інформаційної діяльності, спрямованої на виявлення фактів та обставин правопорушення. Показано, що розслідування правопорушень виступає цілісним процесом пізнання, що детермінується конкретною слідчою ситуацією і до якого залучається цілісна особистість слідчого. Ефективність пізнання забезпечується системною психологічною якістю – інформаційною компетентністю, основними компонентами якої є когнітивна, емоційно-ціннісна та діяльнісно-рефлексивна. Установлено, що суттєвими детермінантами інформаційної компетентності слідчих є характеристики мислення, які дозволяють виокремлювати сутність досліджуваних явищ і відтворювати її у формі процесуального документу. Інтегратором цих характеристик виступає креативність, що забезпечує ефективність осмислення як знакової, так і образної інформації. До парціальних корелятів когнітивної складової інформаційної компетентності відносяться особистісні фактори «практичність» та «проникливість». Креативність мислення досвідчених слідчих детермінована особистісними факторами «інтелект» та «радикалізм». Запропоновано підхід, згідно якого функціональний та психологічний аналіз слідчої діяльності повинен здійснюватись не за принципом виокремлення її фрагментарних структурних компонент – пізнавальної, комунікативної, конструктивної та ін. діяльностей, а на основі системних компетентностей.

Ключові слова: інформаційна діяльність, слідча ситуація, інформаційна компетентність, креативність, психологічні детермінанти розслідування.

 

УДК 159.9

І. В. Клименко

Формування антикорупційної культури особистості майбутнього правоохоронця в системі вищих навчальних закладів МВС України

У статті обґрунтовано необхідність цілеспрямованого формування антикорупційної культури особистості курсантів у системі вищої поліцейської освіти. Вказано, що антикорупційна освіта і виховання виступають сьогодні одним із найважливіших чинників протидії корупції в Україні. Наголошено, що актуальність проблеми ефективного формування антикорупційної культури особистості обумовлена виникненням різного виду деформацій правосвідомості. На основі аналізу поняття «Антикорупційна культура» в статті підкреслюється, що антикорупційна культура має у своїй основі правову культуру, яка виступає як сукупність правових знань у вигляді норм, переконань і установок, що регламентують, у свою чергу, правила взаємодії особистості і суспільства, за допомогою культурного і правового виховання. Представлено основні напрями формування антикорупційної культури, які припускають, що формування у курсантів уявлень про те, що корупція має багатозначний характер, не лише пов’язане з протизаконними діями, але й представляють специфічний елемент культури та свідомості суспільства, так і подолання правового нігілізму. Автор підкреслює, що формування антикорупційної культури особистості як завдання професіонального виховання є найважливішою частиною підготовки сучасного поліцейського, оскільки актуалізує у курсантів потребу обліку не лише особистісних, але і громадських, дер- жавних інтересів і забезпечує високий загальнокультурний рівень роз- витку особистості. Запропоновано, як найважливіший напрям професійного навчання і виховання, розробити комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня антикорупційної культури майбутніх працівників правоохоронних органів, а також зміцнення їх морально-етичних принципів, виховання неприйняття корупції як явища.

Ключові слова: антикорупційна культура, антикорупційна освіта, курсанти, освіта, поліцейські, професійне навчання і виховання.

 

УДК 159.964:616.89-008.442.6

М. Р. Клименко

Особливості саморегуляції «здорового» нарцисизму

Теоретично проаналізовано проблему функціонування нарцисичної саморегуляції особистості. Узагальнено, що саморегуляція – це психологічний конструкт, що відображає індивідуальний спосіб координації психічних процесів, станів, властивостей, компенсації дефіцитарних та оптимізації потенційних якостей і можливостей. Виділяють усвідомлювану (управління різними видами і формами довільної активності для безпосередньої реалізації та досягнення прийнятих людиною цілей) та неусвідомлювану саморегуляцію (механізм подолання конфліктної афективної напруги, що виникає в процесі регуляції, для контролю взаємодії суб’єкта з навколишнім світом з метою збереження та підтримки позитивного самоставлення). До неусвідомлюваної і власне належить нарцисична, що функціонує для підтримання афективної рівноваги щодо почуттів внутрішньої стабільності, власної цінності, упевненості в собі і гарного самопочуття, тобто почуття власного конгруентного Я. Виявлено, що нарцисична саморегуляція – механізм, який здатен ефективно підтримувати цілісність та зв’язок усіх елементів Я-системи, зберігати позитивне уявлення людини про себе, забезпечувати адекватну та здорову любов до себе та самооцінку, почуття своєї значущості, позитивного самоставлення. Зроблено висновок, що нарцисична саморегуляція – це механізм підтримування упевненості в собі і гарного самопочуття (тобто почуття цінності власного Я), наповненості життя сенсом та є джерелом інтегрування всього життєвого досвіду людини. Вона є основою «самоздійснення» та прояву «здорових» рис: амбійцій, натхнення, ідеалів.

Ключові слова: свідома і несвідома саморегуляція, нарцисична саморегуляція, система Я, структура Я, об’єктні стосунки, нормальний нарцисизм, нарцисичні риси, Я-грандіозне, самоповага.

 

УДК 159.923.2:159.98

І. О. Котик

Застосування теорії особистісної надійності у психотерапевтичній практиці при деменції

У статті обґрунтовано концепцію особистісної надійності як системи характеристик особистості, що є основою успішної саморегуляції у різних сферах життєдіяльності. Показано, що особистісна надійність людини з деменцією виражається у тому, що вона здатна підпорядковувати свою життєдіяльність і те, чого від неї очікують, відповідно до своїх можливостей та потреб. Розкрито теоретичне положення про сутність і зміст особистісної надійності як інтегрального психологічного утворення у єдності мотиваційних, довільних, когнітивних компонентів, превалюванні нормативності і чутливості, що мають прояв у поведінці особистості й ґрунтуються на симптомокомплексі психофізичного благополуччя. Показано систему психологічного забезпечення особистісної надійності як цілісну сукупність певним чином організованої оціночно-регулятивної оптимізації поведінки людини відповідно до встановлених вимог і конвенційних норм, із власною структурою, алгоритмом функціонування, закономірностями, механізмами, принципами, що утворюють у своїй сукупності цілісну концепцію. Розроблено стратегію практичного застосування теоретичної моделі особистісної надійності при деменції у контексті «раціогуманістичної орієнтації інформаційного поля», яке віддзеркалює індивідуальні особливості перетворення інформації в суб’єктивну реальність і реагування на ситуацію у діяльності. Запропоновано такі психотерапевтичні засоби відновлення при деменції як усвідомлення та розширення особистісного простору людини: обсягу, форми, кількості та змістовного наповнення вимірів (власне тіло, територія, особисті артефакти, часовий режим, соціальні зв’язки, цінності, смаки тощо), збережуваність суверенності меж.

Ключові слова: деменція, особистісна надійність, особистісний простір, межі, суверенність, автентичність, автономність.

 

УДК 316.77

О. О. Кришовська

Особливості взаєморозуміння в онлайн-спілкуванні очима користувачів інтернету

У статті розглядаються визначення поняття взаєморозуміння, особливості умов онлайн-спілкування і виникнення взаєморозуміння в онлайн-спілкуванні. Крім того, окреслюється проблема нестачі комунікативної компетентності та етичного інтернет-спілкування у дітей, які проводять багато часу, спілкуючись онлайн. У статті розглядаються способи досягнення і поліпшення взаєморозуміння в діалогічній інтернет-опосередкованій комунікації, запропонованій інтернет-користувачами. Представлено емпіричні дані, отримані в результаті вивчення уявлень користувачів інтернету на різні аспекти взаєморозуміння в письмовому діалогічному онлайн-спілкуванні. Емпіричні дані було отримано за допомогою авторської анкети, яку подано в статті. Наводиться визначення взаєморозуміння, побудоване на основі результатів контент-аналізу відповідей користувачів інтернету на питання анкети. Проаналізовано та систематизовано відомості про відмінні ознаки спілкування в інтернеті, перешкоди у взаєморозумінні онлайн та розглянуто запропоновані користувачами інтернету способи досягнення і вдосконалення взаєморозуміння у письмовому діалогічному інтернет-опосередкованому спілкуванні. Узгодження інтенцій в онлайн-діалогах розглядається як важливий фактор взаємного розуміння співрозмовників. Об’єктивні та суб’єктивні чинники неправильного розуміння намірів співрозмовників можуть радикально вплинути на ефективність спілкування в інтернеті. Згідно з результатами дослідження, користувачі інтернету вважають, що у текстових онлайн-діалогах досягти взаєморозуміння складніше, аніж у спілкуванні face-to-face через відсутність особистого контакту та емоцій в спілкуванні опосередкованому. Найбільш поширені засоби підвищення взаєморозуміння в інтернеті, згідно дослідження – уточнюючі запитання до співрозмовника, спроби перефразувати власні повідомлення, висловлення власних емоцій, використання однозначних висловлювань, ретельні роз’яснення і ясність та чіткість формулювань. Результати дослідження було використано для побудови концептуальної моделі взаємного розуміння умов діалогічного спілкування в інтернеті.

Ключові слова: взаєморозуміння, опосередковане спілкування, онлайн-спілкування, діалог, контент-аналіз, інтернет, соціальні мережі, віртуальний простір.

 

УДК 159.942

О. О. Лазуренко, Н. А. Тертична

Модель формування емоційної компетентності у системі професійної підготовки фахівця медичного профілю

У статті досліджено психолого-педагогічні складові формування емоційної компетентності майбутнього лікаря на різних етапах професійної підготовки. Розглянуто питання професійної підготовки майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах освіти. Зроблено спробу розкриття специфіки формування емоційно-психологічної компетентності майбутніх фахівців. Представлено концепцію формування емоційної компетентності фахівця. Запропоновано модель формування емоційної компетентності в системі медичної професійної освіти. Представлено основні напрями дослідження емоційної компетентності у сучасній психології. Систематизовано концепції вітчизняних та зарубіжних досліджень. Узагальнено методологічні засади дослідження феномену емоційної компетентності. Продемонстровано, що серед дослідників емоційної компетентності немає єдиної думки щодо визначення цього поняття, його змісту, структури, не виявлено також факторів, що визначають його розвиток. Розроблено програму формування емоційної компетентності майбутнього лікаря. У статті представлено загальну стратегію, структуру, розкрито основні принципи, методологічні підходи та зміст спеціальної програми, спрямованої на формування емоційної компетентності студентів – майбутніх лікарів у процесі професійної підготовки. Представлено результати та зроблено висновки щодо ефективності впровадження моделі формування емоційної компетентності студентів медичного профілю у навчальному процесі.

Ключові слова: емоційна сфера, емоційна компетентність, професійна підготовка лікаря, формування емоційної компетентності.

 

УДК 159.923.072.42:612.821:614.8.026.1:614.876

К. М. Логановський, М. В. Гресько

Соціально-психологічні особливості добровольців-учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та Антитерористичної операції

У статті представлено результати емпіричного дослідження особистісних особливостей рандомізованих вибірок учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (УЛНА на ЧАЕС) та УЛНА на ЧАЕС, евакуйованих з Чорнобильської зони відчуження та учасників антитерористичної операції (АТО), в залежності від свободи вибору ризику. Виявлено, що найбільший відсоток добровольців спостерігається в групі УЛНА евакуйованих. Проведено ретроспективний аналіз індивідуально-типологічних особливостей особистості, оцінка загального здоров’я та соціально-екологічних факторів середовища добровольців та «недобровольців» у кожній групі. Виявлено, що більше симптомів психологічного неблагополуччя та більший відсоток акцентуацій особистості мають «недобровольці». Добровольці, як УЛНА, так і УЛНА-евакуйовані, в першу чергу фрустровані екологічними факторами середовища, «недобровольці» – як екологічними, так і соціальними факторами. Серед добровольців групи учасників АТО домінують соціальні фактори, а серед недобровольців поряд з соціальними знаходяться радіаційні фактори. Радіаційні фактори позитивно корелюють з важкою депресією в групі добровольців УЛНА, з шкалами соціальної дисфункції та важкої депресії в групі добровольців учасників АТО і з усіма шкалами опитувальника загального здоров’я «недобровольців» УЛНА, що відображає неадекватне сприйняття радіаційної загрози. Виокремлено характеристики добровольця, до яких відносяться: комунікабельність, активність, схильність до ризику, експресія, недостатність рефлексії та відповідальності, емоційна нестійкість, імпульсивність, честолюбність, принципіальність, схильність довго переживати травмуючи події, сміливість, рішучість, жага визнання, агресивність, підвищена реактивність та низький вольовий контроль.

Ключові слова: учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, Антитерористична операція, акцентуації характеру, екстраверсія, нейротизм, свобода вибору ризику, сприйняття радіаційної загрози, фрустрація.

 

УДК 159.922:378

Н. М. Макаренко, А. Г. Павленко

Селфі як засіб самопізнання

У статті подано результати теоретичних досліджень селфі з різноманітних точок зору: як нового виду субкультури (частини культури суспільства, що відрізняється від більшості), як виду адикції (нав’язливої потреби у певній діяльності), як форми самопрезентації (процесу представлення власного образу у соціальному світі). Зроблено екскурс у історію появи означеного явища. Подано аналіз різних науково-психологічних поглядів щодо сучасної психічної хвороби – селфізму, визначено детермінанти цієї проблеми серед підлітків та юнаків: формування хибного Я, інструмент привертання уваги, підвищення самооцінки. Проаналізовано конструктивні (як спосіб покращення комунікації, як відчуття психологічного та емоційного суперкомфорту) та деструктивні (форма нарцисизму, наявність психопатологічних наслідків) аспекти селфізму. Подано види селфізму (пограничні, гострі, хронічні). Представлено результат емпіричного дослідження щодо впливу селфі на самооцінку, мотивацію та діяльність людини. Визначено, що між кількістю зроблених автопортретів та самооцінкою існує прямий кореляційний зв’язок. З’ясовано, що селфі роблять ті люди, яким характерні нарцисизм (риса характеру, яка полягає у виключній самозакоханості), прагнення до індивідуалізації та асертивна поведінка (стратегія поведінки, яка передбачає здатність людини відстоювати свої інтереси і досягати своїх цілей). Окреслено основи пілотажного експерименту щодо використання прихильності до селфі як засобу самопізнання.

Ключові слова: селфі, селфізм, самопізнання, підлітковий, юнацький вік, самооцінка, граничні, гострі, хронічні форми селфізму.

 

УДК 159.94

К. С. Максименко

Реконструкції особистісного «Я» в клініці захворювань різного спектру

Зазначено, що система відносин до хвороби включає в себе когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. Констатовано, що викликані захворюванням реакції людини не можуть не впливати на його особистісне «Я», зачіпаючи не тільки сферу ставлення до хвороби, а й самоставлення, самооцінку, прийняття себе – все те, що складає внутрішній психологічний світ людини. Встановлено, що при вивченні стану психічної сфери навіть у соматичних хворих велику цінність мають експериментально-психологічні методики. Підкреслюється необхідність детального дослідження клінічних особливостей особистості хворого, і її трансформації, динаміки компенсаторних, протективних і деструктивних механізмів у процесі розвитку хвороби, що необхідно як для вирішення завдань патогенетичної і диференціальної діагностики, так і лікувально-відновлювальної практики, психотерапевтичної та психокорекційної роботи. Зроблено висновок, що методологія і психотехніка реконструкції особистісного «Я» в клініці захворювань різного спектру повинна спиратися на розуміння особливостей когнітивного, емоційного, поведінкового компонентів системи відносин до хвороби; на знання психології здоров’я і особливостей особистісних ресурсів людини, що страждає захворюванням; на розуміння співвідношення клінічних, психофізіологічних, психологічних механізмів особистісних розладів при виборі відповідних технік особистісно орієнтованої і симптоматичної психотерапії.

Ключові слова: особистісне «Я», психотерапія, психологія здоров’я, внутрішній психологічний світ людини, хвороба, особливості особистісних ресурсів людини; клінічні, психофізіологічні, психологічних механізми особистісних розладів.

 

УДК 159.9.072

Л. О. Матохнюк

Теоретичний аналіз проблеми інформатизації суспільства

У статті проаналізовано останні дослідження і публікації щодо становлення та розвитку інформаційного суспільства. Здійснено теоретичний аналіз ідеології «інформаційного суспільства», аналіз складових інформаційної економіки, етапів розвитку інформаційного суспільства, вибудувано структуру інформаційного суспільства, а також описано складові її розвитку. З’ясовано, що в основі розвитку інформаційного суспільства є: інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти – від дитячого садка до вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; підвищення ролі компетентності, професіоналізму і здібностей до творчості, креативності як одних з важливих особистісних характеристик; формування і розвиток інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп’ютеризації, орієнтованої на масового споживача. Досліджено процес інформатизації суспільства. Виокремлено етапи його видозмінення: аграрне, індустріальне, інформаційне суспільство. Досліджено етапи становлення та критерії розвитку. Показано, що процес інтеграції технологій і послуг прискорить розвиток як суспільства, так і особистості. Зміни, які відбуваються в суспільстві під впливом інформаційного середовища, призводять до змін як в характері праці, у структурі виробничих відносин, так і в сфері комунікацій. Зроблено висновок, що вплив інформаційно-комунікаційних технології мають позитивні та негативні наслідки як на суспільство, так і на особистість.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційна економіка, інформаціоналізм, інформаційна епоха, інтернет, розвиток суспільства, розвиток особистості.

 

УДК 159.922.6: 316.61

Л. П. Мельник, О. М. Чайковська

Формування просоціальної поведінки в умовах позашкільного освітнього середовища

У статті проаналізовано особливості формування просоціальної поведінки в умовах позашкільного освітнього середовища. Розроблено експериментально-психологічну програму, що передбачає проведення корекційної роботи в єдності таких напрямів, як когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінковий. Представлено результати експериментального дослідження складових просоціальної поведінки за результатами формувального експерименту в учнів підліткового та юнацького вікового періоду. Проведено порівняльний аналіз критеріїв та показників діагностування особливостей просоціальної поведінки в експериментальній і контрольних групах до та після формувального експерименту. Визначено особливості динаміки розвитку просоціальної поведінки в учнів підліткового та юнацького віку експериментальної та контрольної груп до та після апробації системи психокорекційних заходів. Зроблено висновок, що програма формування просоціальної поведінки сприяє актуалізації в учасників прагнення конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, розвитку здатності приймати і поважати точку зору партнера, враховувати його потреби й інтереси, орієнтована на розширення репертуару моделей конструктивної соціальної взаємодії.

Ключові слова: просоціальна поведінка, просоціальна спрямованість, соціально-психологічний тренінг, емпатія, емпатійні тенденції, егоїзм, альтруїзм, підлітки, ранній юнацький вік.

 

УДК 87.717 + 241.631

А. В. Олійник

Психолого-педагогічні засоби релігійної протидії суїцидальним тенденціям у середовищі студентської молоді

У результаті поглибленого науково-психологічного вивчення проблеми доведено, що руйнування, втрата ідеалів, ціннісних орієнтацій, які висвітлюють особистості життєву перспективу, є визначальною світоглядною основою суїцидонебезпечної соціально-психологічної дезадаптації в умовах мікросоціального конфлікту і дослідження психологічних аспектів релігійної віри як визначального світоглядного чинника протидії суїцидальним тенденціям у середовищі студентської молоді та сприятиме розробці дієвих психолого-педагогічних, психопрофілактичних і психокорекційних антисуїцидальних методик. Обґрунтовано, що на противагу раціональному підходу до життя щира віра в Бога убезпечує від екзистенційної тривоги, страху та відчаю (які є психологічними чинниками суїцидальності), допомагає індивідам психологічно укорінитись у найвищий авторитет, який обіцяє їм порятунок від загрози зла та смерті, вселяє життєву наснагу, радість буття, оптимістичне сподівання на майбутнє. Доведено необхідність впровадження у середовище сучасної студентської молоді навчально-виховних програм, спрямованих на декларовані релігією антисуїцидальні гуманістичні смисли існування, і відтак – профілактики і корекції жорстокості, відчуженості, прояву особливої уваги до діяльності деструктивних культів, тоталітарних сект, об’єднань і груп, які пропагують аутодеструктивну ідеологію (яка сприяє суїцидальності), протидії цим тенденціям. Зроблено висновок, що проблема психопрофілактики суїцидальних тенденцій повинна розв’язуватись на рівні усього суспільства: шляхом прийняття та дотримання громадянами гуманістично-релігійних духовно-моральних цінностей, «пробудження» гуманістичної суспільної свідомості.

Ключові поняття: суїцид, суїцидальні тенденції, деструктивність, аутодеструктивність, психолого-педагогічні засоби, студентська молодь, психопрофілактика, антисуїцидальні гуманістичні смисли існування.

 

УДК 159.923

Л. А. Онуфрієва

Детермінанти професійної зрілості особистості як готовність до професійного становлення

На підставі теоретико-методологічного аналізу проблеми становлення образу «Я-професіонала» як складової особистості «Я-концепції» обґрунтовано поняття професійної зрілості як механізма професійного становлення особистості фахівців соціономічних професій. Виходячи з досліджень сучасних учених, зазначається, що особиста зрілість розглядається як динамічне явище, яке є результатом безперервного та природного прагнення особистості досягти самореалізації та особистої зрілості. Структура значущих характеристик професійної зрілості майбутніх фахівців соціономічних професій включає в себе характеристики внутрішньоособистісних конструктивних дій, що виражають прояви вдосконалення структури та функцій особистості (саморегуляція, самостійність, творчість, інтелект); вдосконалення методів міжособистісного спілкування та конструктивних особистих проявів (спілкування, співпереживання, моральність, відповідальність); вдосконалення структури самоідентифікації (его-ідентичність, самоактуалізація). Зроблено теоретичне узагальнення та вирішення завдання про психологічно важливі детермінанти професійної зрілості майбутніх фахівців соціономічних професій. Визначено, що професійна зрілість є характерною рисою розвитку особистості, яка відображається у високому рівні професійної конструктивної діяльності та професійної функціональної продуктивності особистості. Вважається, що питання про професійну самореалізацію є важливим у багатьох сучасних концепціях розвитку людини. Нагальна потреба у саморозвитку, самовдосконаленні є важливою та є визначальним фактором особистої зрілості і в той же час є умовою її досягнення. Зроблено висновок, що постійне прагнення до саморозвитку приносить і закріплює успіх у професійній діяльності та сприяє професійному довголіттю особистості. Наголошено, що професіоналізм і професійна компетентність є важливими чинниками соціального розвитку особистості та виступають невід’ємними складовими її психологічної зрілості.

Ключові слова: професійна зрілість, особистість, розвиток, майбутні фахівці соціономічних професій, детермінанти, професіоналізм, психологічна зрілість, професійна компетентність, професійне становлення.

 

УДК 159.923.2:796.853-051

К. С. Осика

Психологічні особливості особистісного становлення японських майстрів бойових мистецтв

У статті розглянуто психологічні особливості становлення японських майстрів бойових мистецтв. Проаналізовано дослідження психологічної структури спортивної діяльності Н.Б. Стабмулової; виокремлено мотиви, засоби і результати діяльності. Розглянуто психологічні особливості спортивної боротьби та риси характеру спортсменів. Визначено основоположників японських бойових мистецтв кендзюцу та сай. Докладно представлено характеристику японського мистецтва володіння мечем кендзюцу. Мистецтво володіння зброєю сай (колюча клинкова холодна зброя за типом стилету, ззовні схожа на тризубець, з коротким древком і подовженим середнім зубцем) вважається традиційним для мешканців Окінави (Японія). Розглядається життєвий і бойовий шлях майстрів бою на мечах Міямото Мусасі й Сейдзиро та бою на тризубцях сай Чатан Яри і Сіроми. Детально описується підготовка майстрів до двобою, вивчення особливостей особистості супротивника, характеру, мотивів поведінки, емоційного стану супротивника, тактики бою, місця бою, мистецтво ведення бою. Особливу увагу зосереджено на психологічному механізмі ідентифікації; психологічних маніпуляціях – уявна неуважність, роздратування, спрямований вплив на супротивника, помилковий сором, «випускання пари», «розпалення атмосфери» агресором; психофізіологічному ефекті, ефекті соціальної інгібіції, аспекті впливу (когнітивний), фактор переваги; стратегії психологічного захисту – уникнення, агресія, миролюбство. Виділено якості особистості майстра сай Чатан Яри, які чітко проявляються в ситуації двобою: розумність, розсудливість, винахідливість, підприємливість, передбачливість, далекоглядність, наполегливість, упевненість у своїх діях та здатність контролювати їх. Йому притаманний гарний характер: м’який, врівноважений, комунікабельний, відчайдушний, рішучий, порядний.

Ключові слова: кендзюцу, кендо, бокен, сай, Міямото Мусасі, Сейдзиро, Чатан Яра, Сірома, психологічна маніпуляція, психологічний захист.

 

УДК 159.923: 358.43

О. В. Осика

Політ крізь бурю: морально-психологічні джерела життєдіяльності вождя індіанського племені

У статті розглянуто морально-психологічні джерела життєдіяльності відомого українського льотчика І.І. Даценка, його бойовий шлях як подвиг в ім’я Батьківщини, доля якого, яскрава та дивовижна, занесла його у далекі світи й дозволила очолити колоритну етнічну спільноту, носіїв первісної культури, стати вождем індіанського племені. Показано становлення особистості героя, системи формування центральних рис характеру, їх загартування і зміцнення в нелегких умовах війни, іноді на межі життя і смерті. Наведено дефініції «мотив», «мотивація», «мотивація досягнення». Окреслено провідні напрямки дослідження мотивації досягнення в сучасній зарубіжній та вітчизняній психології. Виокремлено психологічні механізми розвитку мотивації досягнення: позитивне підкріплення, самопідкріплення, опосередковане підкріплення, імітаційна поведінка, інтерперсональний вплив, ідентифікація. Складні життєві ситуації нерідко породжували тривогу в душі бійця. Відчуття тривоги давало можливість реагувати на загрозу адаптивним засобом завдяки виникненню захисного механізму заміщення, в процесі якого відбувалася переадресація з одного об’єкту на інший. У процесі бойових операцій у І.І. Даценка прослідковується цей психологічний механізм захисту. У вирішальних випадках у бійця спрацьовує психологічний механізм захисту витіснення, що забезпечує первісний захист Его, який сприяє найбільш ефективному шляху уникнення тривоги, котрий можна визначити як «мотивоване забуття». Такий процес дає можливість уникнути усвідомлення почуттів, що породжують страждання та призводить до забуття травмуючих ситуацій. Завдяки дії цього психологічного механізму І.І. Даценко був надзвичайно спокійним, врівноваженим, налаштованим на перемогу. Зроблено спробу осягнути потужну стихію вогню, яка відіграє надзвичайно важливу роль у життєдіяльності, міфологічній свідомості та менталітеті українського та індіанського етносів, долі нашого співвітчизника. Наведено характерологічні риси і якості особистості бійця. Потужна мотиваційно-потребова сфера, процеси саморегуляції, самодетермінації та ідентифікації сприяють становленню особистості героя. Доля українця у далеких світах, його сміливий і рішучий вчинок звитяги, самоствердження і свободи закарбувалися у серцях і пам’яті багатьох людей і стали яскравим взірцем і морально-психологічним підґрунтям для наступних поколінь співвітчизників.

Ключові слова: І.І. Даценко, льотчик, вождь індіанського племені, морально-психологічні джерела життєдіяльності, вчинок, моральний вчинок, психологічний механізм захисту, психологічні механізми розвитку мотивації досягнення.

 

УДК 316.6

М. Палюх, Р. Маліковський

Сучасна соціальна реальність сім’ї – опіка, соціальна допомога, субсидіарність

У першій частині статті представлено проблематику сучасної сім’ї, її функції, особливості, роль в суспільстві, а також загрози, пов’язані з сучасними цивілізаційними соціально-культурними змінами. Підкреслюється, що сім’ї з дисфункціями можна допомогти шляхом такого впливу, як: допомога психолога, соціальна опіка, педагогічна та юридична допомога. Друга частина містить інформацію про допомогу сім’ї – деякі напрямки діяльності у сфері соціальної опіки і соціальної роботи по відношенню до сім’ї. Проаналізовано різні форми соціальної роботи та соціальної допомоги, як, наприклад, діагностика потреб, консультування, виплата пільг та субсидій, соціальний контракт або кризова інтервенція, що регулюються відповідними законами. Визначено, що одним із факторів розвитку людини є виховання, тому важливою є інтервенція освітнього характеру, спрямована на оточуючих. Підкреслюється важливість ролі соціального працівника, основне завдання якого є взаємодія і співпраця з різними інституціями, починаючи від освітніх закладів і закінчуючи превентивними установами, що допоможе реалізації допоміжних стратегій і встановленню програм допомоги. Зроблено висновки, що форми соціальної опіки і допомоги протидіють соціальній ізоляції і позитивно впливають на соціальне середовище в цілому.

Ключові слова: сім’я, соціальна допомога, опіка, соціальна робота.

 

УДК 159.9:378

Н. П. Панчук

Психологічні механізми становлення ціннісних орієнтацій майбутнього фахівця

Проведене дослідження дало можливість проаналізувати психологічні механізми становлення ціннісних орієнтацій особистості юнацького віку в процесі оволодіння майбутньою діяльністю. Саме ціннісні орієнтації впливають на загальне ставлення особистості до професійних цілей, завдань та вимог, можливість професійної самореалізації. Досліджено, що ціннісні орієнтації в структурі особистості виступають як своєрідний центр координації, що визначає поведінку й ставлення до соціального середовища. Проаналізовано, що ціннісні орієнтації майбутнього вчителя виступають як система певних норм, прийнятих груповою свідомістю. Ціннісні орієнтації визначають спрямованість діяльності, її цілі і основні засоби їх досягнення. Встановлено, що ціннісні орієнтації розглядаються в контексті більш складних утворень особистості, зокрема, в структурі самосвідомості, життєвих відношень особистості, її життєвого світу в цілому, особистісного розвитку. Ціннісні орієнтації виступають як результат саморозвитку особистості, структурування відносно зовнішньої діяльності процесу реалізації і процесу розгортання особистісних цінностей і смислів. Визначено, що ціннісні орієнтації розглядаються в контексті поняття «життєві стратегії особистості». Складовими стратегій особистості виступають перцептивні, смисложиттєві, ціннісні, нормативні і цільові орієнтації, які формуються в процесі розвитку особистості і обумовлені специфікою суспільства, в якому особистість розвивається. Виявлено, що ціннісні орієнтації є центральним регулятивним елементом життєвої перспективи та виражають свідоме ставлення до дійсності, що дає можливість особистості визначати порядок вибору тих чи інших сфер життєдіяльності, напрямків життєвого шляху, забезпечують її стійкість в невизначених або кризових умовах. Зроблено висновок, що в процесі становлення ціннісної сфери особистості вчителя у навчально-виховному процесі потрібно створювати такі психолого-педагогічні умови, за яких цінності зможуть набути значущого системного характеру і будуть справляти регуляційний вплив на самостійність особистості.

Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації, професійні цінності, життєві стратегії, самосвідомість, саморозвиток, професійно-педагогічна спрямованість, активність, самоактивність.

 

УДК 378.015.31:17.022.1

В. М. Педоренко

Психологічний аналіз типів суверенних моральних цінностей психолога

У статті визначено зміст поняття суверенних моральних цінностей як стійких, особистісно значущих, смисложиттєвих моральних утворень (взірці, поняття, установки), що дають можливість людині самооцінювати власне життя та життя інших людей. Автором статті на основі аналізу наукових досліджень виокремлено типи суверенних моральних цінностей психолога: суверенні моральні цінності, які відображають спрямованість психолога на клієнта; на професійну діяльність, її результативність; на реалізацію себе як особистості; на реалізацію себе як професіонала та екзистенційну спрямованість психолога на пошук сенсу життя. Автором статті деталізовано зміст кожного типу суверенних моральних цінностей психолога, обґрунтовано значну перевагу суверенних моральних цінностей психолога, які відображають його екзистенційну спрямованість на пошук сенсу життя. Автором статті досліджено найбільш важливі суверенні моральні цінності успішних практикуючих психологів та студентів-психологів, зроблено їх порівняльний аналіз. Встановлено, що існують відмінності суверенних моральних цінностей практикуючих успішних психологів та студентів-психологів, зокрема серед суверенних моральних цінностей, які відображають екзистенційну потребу психолога у пошуку сенсу життя, спрямованість психолога на клієнта та спрямованість психолога на реалізацію себе як професіонала. Статистично підтверджено взаємозв’язки типів суверенних моральних цінностей з іншими особистісними характеристиками: здатністю створення особистістю внутрішнього вільного простору, вмінням особистості відчувати цінності, переосмислювати їх значущість і доцільність та ін. У змісті статті автором доведено значущість суверенних моральних цінностей психолога під час здійснення ним професійної діяльності.

Ключові слова: суверенні моральні цінності, особистість, практичний психолог, спрямованість психолога на клієнта, на реалізацію себе як особистості, професійна діяльність, типи цінностей особистості, екзистенційна потреба психолога у пошуку сенсу життя.

 

УДК 159.99

Л. О. Подкоритова

Визначення видів рефлексії у наукових джерелах

У статті розглянуто низку видів рефлексії, які представлені у наукових джерелах, а також виявлено зв’язки між цими різновидами рефлексії. На основі теоретичного аналізу наукових праць виявлено значну кількість видів рефлексії, що представлені як окремо (саногенна рефлексія, духовна рефлексія, екзистенційна рефлексія, методична рефлексія, педагогічна рефлексія тощо), так і у формі класифікацій і структур (наприклад, А. Карпов, Л. Найдьонова, І. Семенов і С. Степанов). Розглянуто такі види рефлексії, як: комунікативна, позитивна і негативна (за І. Семеновим, С. Степановим); ситуативна (актуальна), ретроспективна та перспективна (за А. Карповим); групова (за Л. Найдьоновою); патріотична (за Н. Михальченко); екзистенційна (за А. Бодальовим); інтелектуальна; особистісна; соціальна; міжперсональна; педагогічна; саногенна; методична; методологічна рефлексії. Запропоновано такі критерії для класифікації видів рефлексії: характеристики емоційних переживань, які супроводжують цілеспрямовані роздуми людини (за І. Семеновим, С. Степановим); часовий принцип (за А. Карповим); об’єкт рефлексії; зміст рефлексії; професійна діяльність, у контексті якої відбувається рефлексія. Розглянуто окремі родовидові відношення та відношення змістової близькості між різними видами рефлексії. На їх основі запропоновано трирівневу схему видів рефлексії, яка об’єднує види рефлексії на інтегративному, змістовому й об’єктному рівнях. Припущено, що професійна рефлексія може включати інші види рефлексії, залежно від діяльності, у якій вона здійснюється, зокрема, професійна рефлексія фахівців соціономічної сфери включає і соціальну, й особистісну, й інтелектуальну рефлексії та їх різновиди.

Ключові слова: рефлексія, інтелектуальна рефлексія, особистісна рефлексія, соціальна рефлексія, комунікативна рефлексія, позитивна рефлексія, негативна рефлексія, ситуативна рефлексія, ретроспективна рефлексія, перспективна рефлексія, групова рефлексія, патріотична рефлексія, екзистенційна рефлексія, педагогічна рефлексія, саногенна рефлексія, методична рефлексія, методологічна рефлексія, професійна рефлексія.

 

УДК 159.9:316.61

В. І. Полякова

Організаційно-професійні чинники гендерної толерантності педагогічних працівників

Статтю присвячено висвітленню результатів емпіричного дослідження гендерної толерантності педагогічних працівників та її організаційно-професійних чинників. Наведено результати емпіричного дослідження, за якими виявлено недостатній рівень гендерної толерантності у понад двох третин досліджуваних вчителів. Констатовано, що лише третина педагогів здатна повною мірою прийняти власну та іншу гендерну ідентичність; характеризується відсутністю гендерної упередженості щодо переваг однієї статі по відношенню до іншої; вмінням установити партнерські стосунки з особами іншої гендерної ідентичності на основі активної моральної позиції. Досліджено організаційно-професійні чинники гендерної толерантності педагогічних працівників: предмет викладання, стаж професійної діяльності та тип навчального закладу. Виявлено, що вищий рівень гендерної толерантності властивий вчителям, які викладають предмети суспільно-гуманітарного циклу, ніж тих, хто викладає предмети природничо-математичного циклу. Установлено, що зі стажем педагогічної діяльності рівень гендерної толерантності зростає. Показано, що вищим рівнем гендерної толерантності характеризуються педагогічні працівники, які працюють у традиційних загальноосвітніх закладах, ніж у ліцеях і гімназіях. Відзначено доцільність розроблення диференційованих програм розвитку гендерної толерантності вчителів із урахуванням виявлених тенденцій.

Ключові слова: гендер, толерантність, інтолерантність, гендерна толерантність, педагогічні працівники, гендерна рівність, гендерний підхід.

 

УДК 159.97:618.2

І. В. Пузь

Психологічні особливості вагітних жінок, які висловлюють намір відмовитися від власної новонародженої дитини

Стаття присвячена проблемі відмови матері від власної новонародженої дитини. Зазначено, що цей феномен виступає однією із форм порушення материнської поведінки жінки. На підставі аналізу літературних джерел було виявлено наступні чинники, які обумовлюють процес прийняття жінкою рішення про відмову від власної дитини одразу після її народження: небажана та непланована вагітність, несприятливий дитячий комунікативний досвід, наявність у структурі особистості таких жінок специфічних індивідуально-психологічних рис, соціально-економічний чинник, ситуація народження дитини з різними вадами розвитку. На підставі результатів власного експериментального дослідження, метою якого було виявлення психологічних особливостей вагітних жінок, які висловлюють намір відмовитися від власної дитини одразу після її народження, встановлено, що характерними особливостями психоемоційного стану більшості з таких жінок є високий рівень нервово-психічного напруження на тлі поганого самопочуття, зниження загальної активності та настрою. Окрім цього у таких жінок відмічається емоційна нестабільність, дратівливість, відсутність вольового контролю над власними бажаннями, потребами, діями та поведінкою в цілому, відсутність навичок ефективного спілкування. Відзначено, що характерним для більшості з таких жінок є наявність деструктивних мотивів, які відображають наявність високого рівня суб’єктивної тривожності відносно виникнення можливих фінансових труднощів, пов’язаних із народженням дитини, пріоритету інших цінностей над сімейними цінностями, егоїстичними тенденціями, низьким рівнем психологічної готовності.

Ключові слова: порушення материнської поведінки, небажана та непланована вагітність, новонароджена дитини, відмова від дитини, вагітні жінки, індивідуально-психологічні особливості особистості, соціально-економічні чинники.

 

УДК 159.923

С. О. Ренке

Психологічні особливості мотиваційної регуляції процесу становлення професійного образу «Я» у майбутніх психологів

Акцентовано, що мотивація у процесі становлення професійного образу «Я» студентів виступає як своєрідний механізм поведінки, який зумовлює міру цілеспрямованості професійної поведінки. Зазначено, що професійно-особистісний образ «Я» майбутнього фахівця в обраній галузі включає формування у нього ціннісного ставлення до професійної діяльності і власної індивідуальності, прагнення до професійної й особистісної самореалізації, самовдосконалення, виконання професійної діяльності на високому рівні майстерності, до високих результатів професійної діяльності й успішності в різних царинах життя. Визначено, що соціально-освітній компонент професійно-особистісного образу «Я» майбутнього фахівця в обраній галузі розкривається через його інтеграційний характер, суб’єктну природу, багаторівневість, практичну спрямованість, ціннісний характер, її структуру, критерії сформованості, особливості реалізації цього процесу у ВНЗ. Показано, що становлення ґендерної ідентичності в процесі формування професійного образу «Я» відображає складний процес інтеграції ґендерних ідентифікацій, професійних настановлень, адаптивних характеристик, особистісних особливостей і вимог соціального середовища. З’ясовано, що успішність становлення професійного образу «Я» пов’язана з такими якостями студентів, як адекватна самооцінка, розвинений самоконтроль і внутрішній локус контролю, сформована мотивація учіння, ефективність психологічного захисту, тобто якостями, що характеризують особистісну зрілість, визначають у процесі навчання професії, формують цілісної структури професійного образу «Я» особистості студента.

Ключові слова: мотивація, процес становлення, студенти, професійний образ «Я», особистісна зрілість, навчання, професія, особистість, професійне самовизначення, юнацький вік, психологічний захист.

 

УДК 159.9

К. М. Родіна

Роль образної пам’яті у розвитку саморегуляції тілесного «Я» в юнацькому віці

У статті представлено аналіз ролі образної пам’яті у розвитку саморегуляції тілесного «Я» в юнацькому віці. Охарактеризовано категорії понять образної пам’яті, структурного рівня інтеграції психіки, саморегуляції тілесного «Я», психосоматичної компетенції та їхніх ознак, ставлення до процесів взаємодії тілесного та психічного в психологічній літературі. Обґрунтовано необхідність створення спеціальної корекційної програми для розвитку психосоматичної компетентності у юнацькому віці. Проаналізовано особливості саморегуляції тілесного «Я» особистості. Визначено характерні особливості впливу образної пам’яті на саморегуляцію тілесного «Я» людини. Представлено результати дослідження ролі образної пам’яті у розвитку саморегуляції тілесного «Я» у юнацькому віці. Показано програму, яка заснована на актуалізації імагінативних образів з метою розвитку психосоматичної компетентності та саморегуляції тілесного «Я». Впроваджена програма показала високу ефективність, яка відзначилась на позитивній динаміці психосоматичної компетентності упродовж і після її реалізації.

Ключові слова: образна пам’ять, структурний рівень інтеграції психіки, саморегуляція тілесного «Я», психосоматична компетентність, юнацький вік.

 

УДК 159.9

Н. М. Семенів

Етнічна меншина як елемент структури міжетнічної взаємодії

У статті розглянуто роль та значення етнічної меншини для формування та розвитку міжетнічних взаємин, дослідження етнічної меншини у практиці, вивчення міжетнічних відносин. Встановлено, що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених є етнічна меншина, її вплив на формування, становлення та розвиток міжетнічних взаємин, їх психологічний зміст та основні функції. Автором зроблено висновок, що сучасне суспільство потребує додаткових соціально-психологічних досліджень, щоб здійснити комплексне вивчення чинників існування етнічних меншин, їх значення в системі міжетнічних взаємин, тобто питання, які залишаються недослідженими в цій області психології, залишаючи великі можливості для вчених-психологів. У статті розглянуто особливості формування етнічної меншини. Автором вказано, що структура формування етнічних меншин відображає психологічні аспекти міжетнічної взаємодії особистості, які пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Увагу приділено характеристиці етнічної меншини та практичним її дослідженням у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено висновок, що існує необхідність розробки системи раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення і поширення етнічних конфліктів. Ця система допоможе ефективно запобігати кризові стани в галузі міжетнічних відносин з небезпечними наслідками.

Ключові слова: етнічна меншина, міжетнічна взаємодія, етнічні взаємини, етнічна ідентифікація.

 

УДК 159.9.072

Н. В. Сміла

Особистісні фактори становлення психологічної готовності майбутніх медиків до професійної діяльності

У статті представлено результати дослідження особистісних факторів, що впливають на розвиток готовності майбутніх лікарів до професійної діяльності. Показано, що готовність до професійної діяльності являє собою складне інтегративне утворення, що відображає рівень розвитку професійно важливих якостей та здібностей фахівця. Активний етап формування психологічної готовності включає в себе стадії вибору професії, вступу у навчання, адаптації до навчання, адаптації до професійної діяльності. Визначено, що на кожному з етапів професійного розвитку на становлення готовності до професійної діяльності впливають особистісні фактори. На першій стадії, що була названа «вступ в навчання» (перший курс), студенти демонструють понижений рівень волі, уваги, інтелекту, комунікативних та організаційних здібностей. Ведучими факторами розвитку в цей період є: вступ в навчання, засвоєння професійних норм, спрямованість на спілкування, затвердження власної індивідуальності, чутливість. На другій стадії, що отримала назву «адаптація до навчання» (третій курс), студенти-медики демонструють високу впевненість у власних силах, адекватність самооцінки, розвинену уяву, емоційну експресивність і розслабленість. Фактори розвитку на цьому етапі: розвиток емпатії, впевненість у собі, готовність до співпраці, врівноваженість та контроль емоційної експресії. На третій стадії – «адаптація до професійної діяльності» (магістранти, інтерни) – майбутні лікарі характеризуються зібраністю та зосередженістю на вступі в самостійну професійну діяльність. Ведучі фактори розвитку: вступ у професійну діяльність, нормативність поведінки, зосередженість та впевненість у собі, конструктивне спілкування, емоційна чутливість.

Ключові слова: фактори розвитку, готовність до діяльності, професіоналізація, медики, становлення.

 

УДК 37.014.53:159.9.018.2

Т. М. Соломка

Особистісне самоконструювання в умовах розвитку системи LLL («Навчання впродовж життя»): теоретико-методологічні засади

Обгрунтовано концептуальний зв’язок ідеології проекту «Lifelong Learning» не лише з державно-політичними і соціально-економічними трансформаціями світової соціокультурної та економічної політики, а й внутрішніми змінами в системі національної освіти. Подано узагальнене визначення феномену Lifelong Learning («навчання впродовж життя») як освіта та навчання, розширені таким чином, щоб охопити, по-перше, усе життя людини, по-друге, усі вміння та галузі знань так, щоб застосовувати всі ймовірні засоби з метою забезпечення всіх людей можливостями розвитку себе як особистості. Встановлено, що конструктивізм у «стосунках» людини і світу, в якій ініціатива взаємодії належить людині як суб’єкту життєбудови і життєдіяльності, є сутністю побудови (розбудови) суб’єктом себе. Виявлено продуктивність постнекласичного підходу (за Т. Титаренко), де складовими процесу особистісного конструювання є ідентифікування, автономізація, діалогування та практикування. З’ясовано продуктивність проектувально-технологічного підходу (за М. Смульсон), за яким акцент зміщено на індивідуальну траєкторію розвитку, авторство власного життя, а також на розвиток упродовж усього життя. Важливою особливістю є опора на внутрішню мотивацію. При цьому основним джерелом інтелектуального розвитку як важливою умовою становлення і самореалізації зрілої успішної особистості є інтелектуально-насичене віртуальне освітнє середовище, створене за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Узагальнено базові проблеми психології особистості у контексті інформальної освіти як складової концепту «Lifelong Learning» (мотиваційно-ціннісні аспекти вияву активності у поведінковій та рефлексивній сфері особистості; особливості критичності мислення суб’єктів освітньої діяльності у формі ексклюзивних відношень когніції та емоцій; психолого-лінгвістична проблематика білінгвізму в мовній освіті як аспект формування комунікативної компетенції).

Ключові слова: проект «Навчання впродовж життя», конструювання, особистісне самоконструювння.

 

УДК 159.943

Ю. І. Фельдман

Валеоустановка як фактор психологічного благополуччя у період молодості

Представлено результати вивчення зв’язку типів валеоустановки, життєстійкості, соціально-психологічної адаптації та оптимізму особистості. У дослідженні показано позитивні зв’язки ресурсного типу валеоустановки з показниками соціально-психологічної адаптації, оптимізму та життєстійкості. Маніпулятивний, дефіцитарний та підтримуючий типи валеоустановок негативно пов’язані з показниками соціально-психологічної адаптації, оптимізму та життєстійкості. За результатами факторизації показників валеоустановок, оптимізму-песимізму, життєстійкості та соціально-психологічної адаптації було отримано чотирифакторну структуру, в якій показано ключову роль ресурсного типу валеоустановок у психологічному благополуччі особистості у період молодості. За результатами кластеризації було визначено три типологічні профілі валеоустановок: збалансований, деструктивний, саногенний. Саногенний профіль валеоустановок, утворений ресурсним типом валеоустановок, характеризується найвищими показниками оптимізму, життєстійкості та соціально-психологічної адаптації. Деструктивний тип валеоустановок характеризується найнижчими показниками життєстійкості, соціально-психологічної адаптації та оптимізму.

Ключові слова: валеоустановки, соціально-психологічна адаптація, оптимізм, песимізм, життєстійкість, типологічні профілі валеоустановок.

 

УДК 159.923.2

І. В. Шевчук

Наративна психологія та основи вступу у наративну практику

Показано, що наративний підхід дозволяє людям виявити вплив обмежуючих культурних історій на їх життя і розширити та збагатити їхні власні життєві наративи. Акцентовано, що психолог прагне знайти шляхи поширення звісток про індивідуальні тріумфи, запустити в обіг історії про особисті успіхи для того, щоб вони підтримували задовільну атмосферу зростання і руху нашої культури. Зроблено акцент на роботі з життєвими історіями клієнтів, проаналізувано проблемні історії і створення альтернативних оповідань, які відкривають нові перспективи для людей. Тому, важливо зазначити, що цей підхід було апробовано. Показано, що, ґрунтуючись на постмодерністському світогляді, цей підхід відкидає складену ієрархію у відношенні «терапевт-клієнт», надаючи людям простір для вибору кращих напрямків розвитку. У статті представлено та проаналізовано погляди вчених, які розкривають особливості наративного підходу, розкрито основні принципи наративної терапії. Досить широко показано позицію психолога, основні переваги цього підходу, чим саме він вирізняється серед інших. Проаналізовано основну терапевтичну техніку – екстерналізації, основні її принципи та особливості проведення. З’ясовано центральний принцип, на якому засновано підхід до наративної терапії.

Ключові слова: наратив, наративна терапія, екстерналізація, принципи наративного підходу, типізація, легітимація, інституціоналізація, конкретизація.

 

УДК 364.632–053.6

С. П. Яланська, Н. М. Атаманчук

Психолого-педагогічні аспекти проявів насилля в дитячому середовищі

Встановлено, що вивчення проблеми насилля в дитячому середовищі є досить актуальним. Діти є найнезахищенішою, найуразливішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства. Насильство завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки для подальшого фізичного та психічного здоров’я. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства, переносять цей негативний досвід до власного життя. Визначено ставлення старшокласників до різних проявів насилля. Результати емпіричного дослідження показали, що переважна більшість учнів під насиллям розуміють фізичні та психологічні дії, спрямовані проти особистості; «зазнають насилля на вулиці»; найчастіше батьки застосовують моральні засоби покарання; інколи терпіли приниження, знущання або побиття однолітків; особисто не здійснювали насилля над своїми однокласниками, знайомими; коли на них кричать, принижують, обзивають та б’ють виникають почуття образи, гніву. Запропоновано рекомендації для вчителів (класних керівників) та батьків. Дорослі мають коригувати не лише поведінку дітей, а й слідкувати за своєю поведінкою, адже вони найчастіше, є прикладом для наслідування дітей. Варто обговорювати проблеми насильства, це призведе до формування аналогічних понять і уявлень відносно порушеної теми як у дорослих, так і у дітей. Потрібно контролювати випадки насильства серед дітей, виявляти дітей-агресорів, організувати системну роботу з ними фахівців.

Ключові слова: насилля в сім’ї, насилля в школі, насилля на вулиці, батьки, вчителі, діти, однолітки.