Випуск 38

УДК 159.923

С. Д. Максименко

Теорія вищої нервової діяльності І. П. Павлова

Автором зроблено огляд теорії вищої нервової діяльності І. П. Павлова. Акцентовано, що головний принцип роботи великих півкуль, як довів І. П. Павлов, – утворення тимчасових нервових зв’язків або умовних рефлексів. Зазначено, що процеси, які відбуваються у великих півкулях головного мозку, постійно прагнуть до об’єднання, до стереотипної об’єднувальної діяльності, а безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються і завершуються утворенням динамічного стереотипу. Показано, що людина, автоматизуючи свої дії, виробляє навички та звички, які полегшують здійснення свідомо спрямованої діяльності, де головну роль відіграють динамічні стереотипи. З’ясовано, що вироблення і перероблення динамічного стереотипу потребують великої роботи нервової системи, яка може відбуватися впродовж тривалого часу і залежить від складності самої діяльності, а також від індивідуальності та стану тварини або людини. Зазначено, що вироблення та підтримання динамічного стереотипу завжди пов’язуються з певними переживаннями. Встановлено, що нервові процеси, що відображаються в півкулях головного мозку при становленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів, вони зумовлюють їхній характер та інтенсивність. Указано, що почуття труднощів, бадьорості й стомленості, задоволення і засмученості, радості й відчаю тощо мають своїм фізіологічним підґрунтям зміни, порушення старого динамічного стереотипу або складність встановлення нового. З’ясовано, що динамічний стереотип краще утворюється тоді, коли подразники діють у певній системі, певній послідовності та у певному порядку. Підтримується динамічний стереотип шляхом дотримання певного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності.

Ключові слова: теорія вищої нервової діяльності І. П. Павлова, нервові зв’язки, умовні рефлекси, безумовні рефлекси, динамічний стереотип, нервова система, рефлекторна діяльність, психіка, індивід, людина, великі півкулі головного мозку, поведінка.

 

УДК 159.97

Л. М. Абсалямова

Pоль «тілесного я» у формуванні патернів харчової поведінки

У статті обґрунтовано виділення у структурі Я – тілесного, психічного і соціального Я. Доведено, що когнітивному компоненту Я-концепції відповідає фізичний образ Я. Описано, що постійними елементами, які розглядаються в різних теоретичних концепціях, є схема тіла, образ тіла, концепція тіла, уявлення про зовнішній вигляд загалом тощо. Проаналізовано, що одні дослідники розводять ці поняття, інші ототожнюють, треті ж намагаються збудувати систему (ієрархію). Зроблено припущення, що фізичному образу Я відповідає таке поняття, як культурне тіло, яке включає образ тіла, схему тіла і соціальні компоненти зовнішності (одяг, зачіска, косметика тощо). Це пояснюється тим, що у сучасному світі на тілесне Я чинять вплив не лише об’єктивно фізіологічні чинники, але і соціальні, які можуть виражатися в судженнях, думках, представленнях, стереотипах, еталонах, переважаючих у культурі суспільства. Доведено, що тіло людини, яке, здавалося б, є однією і тією ж природною даністю, перебуваючи в соціокультурному просторі, набуває абсолютно різні сенси, ціннісні акценти й орієнтації, перетворюючись, таким чином, із біологічного феномену в соціокультурний феномен. Обґрунтовано, що виявлення фізичного недоліку або невідповідності особистим ідеалам чи соціокультурним еталонам краси фруструє, породжуючи тривогу, і призводить до дезадаптації. Унаслідок таких фрустрацій може виникати синдром дисморфофобії, або марення фізичного недоліку. Зазначено, що у випадках, коли власний фізичний недолік ясно усвідомлюється і фруструє особистість, можуть розгортатися психічні процеси компенсації і надкомпенсації, які є за своєю мотивацією адаптивними процесами. Зроблено висновок, що підтримка гармонійності Я-концепції прямо пов’язана з адаптивно-компенсаторними стратегіями.

Ключові слова: Я-концепція, Я-тілесне, харчова поведінка, фрустрація, тілесно-орієнтовані теорії, тіло, самосвідомість.

 

УДК 159.9.001.8

Н. Є. Афанасьєва

Особливості трансформації когнітивних та самоактуалізаційних процесів фахівців екстремального профілю діяльності після психологічного консультування

У статті розглянуто проблему впливу консультативного процесу на когнітивні процеси та самоактуалізаційні тенденції фахівців екстремального профілю діяльності. Зазначено, що існує специфіка надання психологічної допомоги цій категорії фахівців, яка вимагає розробки спеціального підходу та використання особливої стратегії: створення зони довіри, встановлення безпечного контакту; створення ресурсного стану; створення умов та можливостей для відреагування психотравмуючого матеріалу; усвідомлення психотравмуючого досвіду; інтеграція травмованої частини особистості з цілісною особистістю; переформування системи переконань і цінностей; реальне бачення минулої ситуації, знаходження позитивних сторін події; формування нової моделі поведінки, соціальна адаптація, побудова нової картини майбутнього.

Проведене дослідження показало, що після консультування змінився локус контролю щодо невдач, неприємностей, емоційних розладів, власної біографії та саморозвитку із зовнішнього на внутрішній; знизився рівень перфекціонізму; підвищилося відчуття повноти і гармонійності життя; знизилася кількість внутрішніх протиріч і конфліктів; відбулося повніше усвідомлення власного потенціалу та ресурсів, що сприяють самоактуалізації; поліпшився емоційний тонус; підвищилася задоволеність стосунками в сім’ї, з колегами, іншими людьми; підвищилася загальна конструктивність особистості; з’явилися цінності, притаманні особистості, яка самоактуалізується.

Ключові слова: психологічне консультування, фахівці екстремального профілю, психологічні проблеми, психотехнологія консультування, когнітивні процеси, ірраціональні переконання, самоактуалізація.

 

УДК 159.9

О. А. Блінов

Психологічний захист від бойового стресу в збройних силах провідних країн світу

У статті представлено результати вивчення бойового стресу. Проаналізовано підходи фахівців Ізраїлю, США і Франції до організації психологічного захисту від впливу бойового стресу. Показано, що в Збройних силах Ізраїлю існує армійська система охорони психічного здоров’я – «Система психологічного захисту військовослужбовців Ізраїлю». До її складу входять: система діагностики, профілізації та профорієнтації; система психологічної підтримки військовослужбовців; тактика контролю психологічного стану військовослужбовця; спеціалізовані центри психічного здоров’я; реабілітація і робота з демобілізованими; підтримка цивільного населення в кризових ситуаціях.

З’ясовано, що у Збройних силах США загальний напрямок роботи з бойовим стресом має назву «контроль бойового стресу». До його елементів належать: побудова психофізіологічного резиліансу до дезадаптивних явищ бойового стресу; моніторинг, раннє виявлення та надання першої допомоги при дезадаптивних явищах бойового стресу; надання кваліфікованої допомоги при виражених дезадаптивних явищах бойового стресу в бойовій зоні без госпіталізації для повернення до строю за 24–72 години; надання спеціалізованої медичної допомоги при розвитку психічних захворювань. У Збройних силах Франції впроваджена Концепція психологічної підтримки військовослужбовців (французька доктрина «медики на передовій»). Організація фахівцями корекції стресу здійснюється з урахуванням особливостей двох векторів впливу. Перший пов’язаний із впливом на групу. В ньому провідну роль психологічної підтримки військовослужбовця здійснюють офіцери-«психологи» (військові психологи), радники з «гуманітарних питань», референти взводу. Другий вектор впливу спрямований безпосередньо на людину. В цьому випадку провідна роль належить лікарям, психіатрам, клінічним психологам, медперсоналу середньої кваліфікації у галузі психіатрії медичної служби Збройних сил Франції.

Ключові слова: бойовий стрес, військовослужбовці, психологічний захист і підтримка, система охорони психічного здоров’я.

 

УДК 37.013

Д. О. Богданова

Духовно-інтелектуальний зміст педагогічної дії

У статті висвітлено проблеми сучасної освіти в Україні, що пов’язані з духовною кризою суспільства. Увага автора зосереджена на духовно-моральному вихованні особистості, феномені духовної культури особистості педагога та її духовному потенціалі. Проаналізовано основні наукові підходи до трактування вищезазначених понять. Духовно-інтелектуальний зміст педагогічної дії розкрито крізь призму поняття «духовний інтелект» особистості та педагогічних можливостей цього феномену в підвищенні рівня духовності у діаді «вчитель – учень».

Визначено, що сучасні реалії розвитку суспільства формують нові соціальні запити щодо підготовки майбутніх педагогів – головних організаторів освітнього процесу. Ці запити орієнтовані на необхідність розвитку духовного інтелекту вчителя, оскільки саме він надає духовно-ціннісної спрямованості виховній взаємодії в умовах загострення деструктивних, антидуховних впливів інформаційного середовища. У такий спосіб стає можливим досягнення гармонії між моральними й інтелектуальними цінностями учасників освітнього процесу – педагогів та їх вихованців. Особлива увага автора зосереджена на зарубіжному досвіді вивчення духовного інтелекту особистості як провідного типу інтелекту. На думку науковців (Роберт Еммонс (Robert Emmons), Джон Майєр (John D. Mayer), Говард Гарднер (Howard Gardner) та Катлін Нобл (Kathleen Noble)) він притаманний лише людині й дає змогу використовувати духовну інформацію у процесі вирішення певних життєвих проблем та організації власної життєдіяльності на засадах духовно-моральних цінностей. Автором досліджено сутність поняття «духовний інтелект» у єдності категорій «духовність» та «інтелект».

Інтелект передбачає використання наявних розумових ресурсів, умінь та навичок, необхідних для більш продуктивного, ефективного, щасливого і, як результат, осмисленого життя. Духовність розглядається як здатність людини до вільного вибору власного способу думок і дій на принципах гуманності, добротворчості та естетики буття як гармонійного співвідношення людини зі Всесвітом.

Отже, духовно-інтелектуальний зміст педагогічної дії передбачає використання вчителем наявних розумово-поведінкових ресурсів для організації особистісно-професійної діяльності на засадах Краси, Добра та Істини, а тому й актуалізацію вільного вибору власного світобуття.

Ключові слова: духовна криза суспільства, освіта в Україні, духовно-моральне виховання особистості, духовна культура особистості, духовний потенціал особистості, духовний інтелект особистості.

 

УДК 159.32

С. Ю. Больман

Дослідження індивідуально-типологічних особливостей почуття сорому

У статті визначено почуття сорому відповідно до трактувань вітчизняних та зарубіжних дослідників, зазначено основну різницю бачень поняття «почуття сорому». На основі теоретичного аналізу визначено основні індивідуально-типологічні особливості сорому, його фактори та можливі чинники, основні психологічні структури особистості, які можуть бути пов’язані з цим почуттям і можуть варіюватися залежно від рівня прояву сорому: самооцінка, самоставлення, особистісні риси, емоційні прояви, ставлення інших та емоції, спрямовані на самого себе.

Представлено сконструйовану модель дослідження, яка включає складові почуття сорому та його можливі чинники. На основі цієї моделі обрано інструментарій дослідження, описано його структуру й особливості аналізу даних. Проведено диференціацію вибірки на три групи відповідно до сили почуття сорому.

На основі емпіричного дослідження встановлено основні психологічні особливості, які вирізняють осіб із високим рівнем сорому, визначено, які складові самоставлення, провідні емоції й особистісні риси відіграють у цьому найбільшу роль. Установлено статистично значущу різницю між групами, залежно від рівня прояву сорому (низький, середній, високий), та іншими психологічними характеристиками особистості. Наведено опис особистості та її основних особливостей, які можуть спричинювати схильність людини до інтенсивного почуття сорому навіть у більш нейтральних ситуаціях.

Ключові слова: почуття сорому, самоставлення, самооцінка, індивідуально-типологічні особливості, емоції, особистісні риси, сором’язли вість.

 

УДК 316.37

Ks. Stanisław Bukalski

Integracja i pomoc społeczna wobec migrantуw — zarys problemu na przykłdzie miasta Wrocławia

У статті представлено проблему соціальної інтеграції мігрантів та біженців на прикладі мультикультурного міста Вроцлава. Проаналізовано соціальну інтеграцію як феномен, сповнений протиріч, оскільки вона вимагає акцептування обох сторін і може означати необхідність зречення своєї ідентичності однією чи обома сторонами, повністю або частково. У цьому випадку ідентичність розуміється як соціальна роль, цінності, норми, звичаї, традиції, права, світогляд, навіть мова. Соціальна інтеграція як термін використовується в соціології й інших соціальних науках для позначення процесу включення до значної частини населення різноманітних груп меншин, наприклад, національних меншин, біженців, мігрантів і репатріантів, і, як наслідок, отримання можливостей, прав і послуг, доступних лише для більшості. Показано основні форми соціальної допомоги й основні напрямки роботи соціальних працівників із метою надання допомоги та використання можливих заходів для інтеграції мігрантів із місцевим населенням та боротьби зі стереотипами, ненавистю і страхом. Соціальна допомога є однією з інституцій соціальної політики держави, головне завдання якої – надання допомоги окремим індивідам і сім’ям, у тому числі мігрантам, які не можуть впоратися з важкими життєвими ситуаціями, використовуючи свої здібності, повноваження і засоби.

Ключові слова: мігранти, біженці, соціальна робота, інтеграція, благодійність.

 

УДК 159.923-055.26:159.922.76

М. Б. Гасюк, М. Я. Дзюбинська

Домінуючий психоемоційний стан матері дитини, хворої на епілепсію

У статті представлено результати дослідження домінуючого психоемоційного стану матері дитини, хворої на епілепсію. Обґрунтовано ідею про те, що успішність лікувально-реабілітаційного процесу залежить від психоемоційного стану матері, та вивчено роль матері у ситуації хвороби дитини. На підставі аналізу емпіричного дослідження встановлено залежність домінуючого стану матері від тривалості захворювання дитини. Підтверджено, що епілепсія дитини може розглядатися як стресогенний фактор, який негативно впливає на психоемоційний стан матері та детермінує виникнення у неї депресії. З’ясовано, що матері дітей підліткового віку (11–14 років) із тривалістю захворювання понад 5 років, порівняно з матерями дітей молодшого віку (7–10 років) із тривалістю захворювання менше 5 років, мають кращі показники рівня генералізованої тривоги й емоційної стійкості; вищу самооцінку та оптимістичніше ставляться до життєвої ситуації. Показано, що на перших етапах захворювання дитини матір ідентифікує себе з нею, і це призводить до погіршення психічної активності, підвищення рівня тривожності та виникнення депресії. З дорослішанням дитини матір більше втомлюється, у неї погіршується працездатність та знижується тонус. Виявлено, що, з одного боку, епілепсія є постійним стресом, який виснажує людину і змінює її психоемоційний стан, а з іншого – з часом матір адаптується до хвороби дитини, приймає її такою, як вона є. Завдяки самостійності дитини та досвіду переживання хвороби, матері підлітків, хворих на епілепсію, стають спокійнішими, менше переживають із приводу епілептичних нападів, починають вірити у свої можливості та готові долати життєві труднощі. Отримані результати можна використовувати для покращення надання психологічної допомоги сім’ям, які виховують дітей з епілепсією.

Ключові слова: епілепсія, домінуючий психоемоційний стан, ситуація хвороби, вікові особливості, депресія, стрес, самооцінка, адаптація.

 

УДК 159.922

Н. В. Гончаренко

Психічне здоров’я в структурі професійно важливих утворень майбутніх провізорів

Представлено результати аналізу наукових джерел із теоретико-методологічних і прикладних аспектів проблематики. Зазначено, що психічне здоров’я є однією з умов ефективної професійної діяльності майбутнього провізора (фармацевта) та складає головну, відносно неспецифічну динамічну основу продуктивності всіх аспектів його професійної діяльності й досягнення вершин професіоналізму. Психічне здоров’я – це стан рівноваги між особистістю і середовищем, адекватної регуляції поведінки людини, здатності протистояти труднощам без негативних наслідків для здоров’я.

Визначено сутність і специфіку психологічних аспектів професійної діяльності провізорів, охарактеризовано їх особистісні та комунікативні якості й психологічні характеристики, що формують комунікативну компетентність майбутнього фармацевтичного працівника, та такі, що перешкоджають його професійній діяльності. Визначено комунікативну компетентність майбутніх провізорів як чинник збереження їх психічного здоров’я. Зазначено, що до професійних комунікативних здібностей майбутніх провізорів можна віднести міжособистісні, перцептивні, психотех-нічні, предметно-пізнавальні й інтерактивні здібності. Кожна комунікативна здібність передбачає наявність у фахівців професійних комунікативних якостей та індивідуально-психологічних характеристик. Професійні комунікативні якості майбутніх провізорів характеризують психологічну й індивідуальну спрямованість, становлять психологічний портрет майбутніх провізорів, що включає комплекс професійно спрямованих, індивідуально-психологічних та моральних якостей. Досліджено психологічні чинники емоційного вигорання майбутніх провізорів. З’ясовано, що провізори (фармацевти) – це особлива категорія фахівців із високим ризиком емоційного вигорання, через специфіку своєї професійної діяльності. Визначено причини та симптоматику емоційного вигорання фармацевтичних працівників.

Ключові слова: психічне здоров’я, майбутні провізори, професійна комунікативна компетентність, професійна комунікативна компетентність майбутніх провізорів, емоційне вигорання, емоційне вигорання майбутніх фармацевтичних працівників.

 

УДК 159.9:37.015.233

Н. Є. Гоцуляк, Н. С. Славіна

Теоретико-методологічний аналіз суб’єкт-суб’єктної взаємодії у вищому навчальному закладі

Проведений аналіз обраної проблеми свідчить, що вивчення взаємодії в психології здійснюється за такими основними напрямками: уточнення категорій статусу самого поняття «взаємодія»; виокремлення компонентів її структури та змісту; визначення його місця в розвитку психічних процесів індивіда, а також у системних процесах більш високого порядку. Зазначено, що поняття «взаємодія» є предметом вивчення різних наук, таких як філософія, психологія, педагогіка, соціологія, соціальна психологія, антропологія, культурологія тощо. У межах нашого дослідження взаємодія розглядається як процес впливу суб’єктів один на одного, що характеризується виникненням зв’язків, взаємозумовленістю та опосередкованістю їхньої спільної діяльності або спілкування.

Результати аналізу наукових джерел дають змогу виокремити декілька аспектів вивчення проблеми педагогічного спілкування, а саме як: 1) один із найважливіших складників професійної діяльності викладачів; 2) складову частину професійної діяльності педагога; 3) проблему взаєморозуміння між педагогом та студентом; певну культурну спільноту, що потребує вивчення тих норм, котрі реалізуються у педагогічному спілкуванні. Установлено, що з поняттям «взаємодія» пов’язана також потреба людини в спілкуванні, навчанні, освіті, особистісному розвитку. В процесі свого розвитку людина постійно перебуває з іншими людьми. При цьому інші люди – це не просто об’єкти, про які людина щось дізнається, але й активні суб’єкти, з якими вона співпрацює, а також джерела уявлень, що відображають різні точки зору.

Ключові слова: суб’єкт-суб’єктна взаємодія, виш, педагогічна взаємодія, педагогічне спілкування, студент.

 

УДК 159.923.5

О. В. Гудима

Психологічні особливості формування моральних якостей у молодших школярів

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу, в якій вивчається проблема особливостей формування моральних якостей у молодших школярів. З’ясовано, що на сучасному етапі становлення психолого-педагогічної теорії виховання не існує можливостей цілеспрямованого формування морально розвиненої особистості, для якої прийняті суспільством морально-етичні пріоритети набували б сенсу життя та виступали регуляторами моральної поведінки. Зазначено, що основною умовою розвитку моральних якостей є залучення молодших школярів до моральної діяльності та пов’язане з нею міжособистісне спілкування. Визначено, що формування моральних якостей полягає у системі морально-етичних занять, які включають в себе: етичні бесіди, сюжетно-рольові ігри, програвання ситуацій морального змісту; закінчення розповідей із моральним змістом; систему тренінгових занять. Показано, що успіх використання цих методів значною мірою залежить від загальних та спеціальних принципів морального становлення особистості, послідовності й системності аналізу респондентами сенсу понять, моральних ситуацій, власних і чужих вчинків, розширення досвіду моральної поведінки. З’ясовано, що необхідною умовою їх використання є дотримання вимог щодо змісту й організації проведення психокорекційної роботи.

Отримані результати загальної оцінки усвідомлення та розуміння змісту моральних категорій учнями контрольної та експериментальної груп показують, що під час психокорекційних занять найбільш позитивні зрушення були отримані респондентами експериментальної групи відносно моральної категорії «доброта», а найменш позиитивні – відносно моральної категорії «чуйність». При цьому в контрольній групі спостерігаються незначні зміни.

Ключові слова: моральний вчинок, моральний розвиток, моральна якість, моральна категорія, усвідомлення, розуміння, доброта, чесність, чуйність, молодші школярі.

 

УДК 378.4

Т. В. Гура, О. С. Пономарьов

Системний підхід до організації підготовки майбутніх лідерів

Проаналізовано важливість потреби в лідерах і підвищення вимог до їхнього професіоналізму й особистісних якостей, перш за все до здібностей впливати на людей і характеру цього впливу. Підкреслено роль ситуації в Україні, яка ставить перед системою освіти завдання з розробки та застосування ефективних методів виявлення потенційних лідерів та організації подальшої їх цільової підготовки. Відзначено основні причини проблеми організації підготовки майбутніх лідерів у вищій школі, що спонукають до відвертого прагнення молодих потенційних лідерів виїжджати за кордон для отримання освіти, а згодом і престижної добре оплачуваної роботи за здобутим фахом. Акцентовано увагу на визначальній характеристиці лідера – харизмі, питання про значення та формування якої у майбутніх лідерів обговорювались на І Міжнародній науково-практичній конференції «Лідери ХХІ століття. Формування особистості харизматичного лідера на основі гуманітарних технологій», яка відбулася в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» у вересні 2017 року. У статті висвітлено проблему значущості системної організації підготовки лідерів, яка полягає у розв’язанні таких завдань: виявлення потенційних лідерів; формування й забезпечення належного рівня їх професійної і соціальної компетентності; розвиток як професійно і соціально значущих, так і специфічно лідерських особистісних рис і якостей. Розглянуто організацію цільової підготовки лідерів, що полягає у виявленні індивідуальних психологічних рис кожного студента; розуміння педагогом індивідуальних особливостей студента; наявність та цілеспрямований розвиток виразних лідерських якостей; причини відсутності безпосереднього контакту й опосередкований характер міжособистісного спілкування між викладачем і студентом. У статті обговорено питання про змістовний аспект системності підготовки лідерів, що означає таку організацію навчально-виховного процесу, яка б передбачала не просто чітко визначений зміст цієї підготовки, а й зацікавленість студентів у його оволодінні, активізацію мотивації їхньої навчально-пізнавальної діяльності й цілеспрямований розвиток лідерських якостей. Тому зміст їх підготовки має включати практичні заняття з формування у потенційних лідерів сталих навичок аналізу проблемних ситуацій, підготовки і прийняття рішень для їх успішного розв’язання, оволодіння технологіями впливу на персонал та управління ним, а також делегування повноважень, підготовки й проведення ділових нарад і ведення переговорів. У статті відзначено функції системного підходу, що сприяють формуванню лідерського потенціалу в студентів, а саме: світоглядна, методологічна, аналітична, критична та загальнокультурна. Доведено, що для системи підготовки майбутніх лідерів необхідно поєднання традиційних та інноваційних педагогічних технологій, спеціалізованих тренінгів й інших методів педагогічного впливу.

Ключові слова: лідер, лідерство, лідерський потенціал, особистість, харизма, система підготовки, системний підхід, педагогічні технології, тренінги, педагогічний вплив.

 

УДК 159.923

Ю. П. Данчук, О. А. Чеканська

Теоретичний та експериментальний підходи до вивчення психічної регуляції і саморегуляції

У статті представлено результати теоретичного аналізу проблеми психічної регуляції та саморегуляції. Розкрито значення понять «регуляція», «психічна регуляція», «саморегуляція». Теоретично встановлено, що дослідженням усвідомленої саморегуляції діяльності як системи передувало різнобічне вивчення ізольованих процесів регуляції: орієнтування суб’єкта в умовах діяльності та закономірностей його аналізу і контролю як умов саморегуляції в руслі концепції поетапного формування розумових дій; психологічних особливостей внутрішнього плану дій як чинника розвитку регулятивних процесів; ролі узагальнень і рефлексивно-теоретичного осмислення виконуваних завдань у розвитку мислення як саморегулюючої системи; ролі самооцінки як механізму саморегуляції у становленні діяльності учнів у розвитку особистості; ролі мотивації в удосконаленні навчальної діяльності; впливу самосвідомості у визначенні спрямованості діяльності та в її розвитку. Зазначено, що об’єднання всіх цих процесів у систему саморегуляції, розгляд і вивчення її як цілісної структури зі встановленням основних компонентів та їх складових становить важливе методологічне завдання, що стоїть перед психологами. Доведено, що менш вивченим є змістовний аспект психічної регуляції, оскільки його вивчення пов’язане з реалізацією найменш узгоджених поглядів і позицій порівняно з вивченням динамічного аспекту. Виявлено особливості становлення психічної регуляції в онтогенезі, особливості її функціонування. Доведено, що знання особливостей становлення психічної регуляції дозволяє ефективніше будувати процес навчання і виховання, розвивати вміння керувати собою і своєю поведінкою, ефективно долати труднощі, змінювати себе відповідно до своїх ідеалів тощо.

Ключові слова: психічна регуляція, вольова регуляція, саморегуляція, діяльність, поведінка, самооцінка, вольове зусилля, вольові якості.

 

УДК 159.943 (043.3)

Н. В. Жиляк

Психологічні особливості регуляції моторних дій за допомогою смислових завдань

Представлено результати вивчення проблеми прояву смислових завдань, що реалізуються суб’єктом психомоторної активності, на моториці дій. Проаналізовано й обрано за основу для дослідження особливостей регуляції моторних дій шляхом застосування смислових завдань діяльнісний підхід, який детально розроблено у психології. Констатовано, що для розуміння особливостей реалізації смислових задач у функціональних органах доцільно застосовувати теорію рівнів побудови рухів, розроблену М. Бернштейном. Підкреслено, що немає визначеного загального показника психомоторної обдарованості людини, а для координаційного налаштування суб’єкта на виконання широкого спектру моторних дій можна використовувати систему вправ, у якій представлено як ведучі всі рівні побудови рухів. Виявлено вплив типу темпераменту та індивідуально-типологічних властивостей нервової системи людини на смислові завдання з прояву координації рухів і точності відтворення різних характеристик психомоторної дії. Підкреслено, що смислова задача з максимальним проявом тих чи інших складових психомоторних якостей визначає і зміст функціонального органу, який забезпечує і відповідне досягнення. З’ясовано, що існує взаємозв’язок між змістом смислових завдань та проявом психомоторних якостей суб’єкта. Визначено, що можливість реалізації одного зі смислових завдань може заважати реалізації іншого, а можливості виявлення різних складових однієї якості слабко пов’язані між собою. Здійснено аналіз особливостей впливу системи смислових завдань, що діють у структурі рівнів побудови рухів, на психомоторні можливості людини.

Запропоновано програму розвитку умінь регуляції моторних дій студентів за допомогою порівнево структурованих смислових завдань. Доведено, що смислові завдання щодо збереження тих чи інших поз та оптимізації напруження м’язів шиї, тулуба і кінцівок покращують функціональні можливості рубро-спинального рівня; смислові завдання щодо забезпечення внутрішньої узгодженості роботи десятків і сотень м’язів покращують функціональні можливості таламо-палідарного рівня; смислові завдання щодо точності переміщення частин тіла та предметів у просторі покращують функціональні можливості пірамідно-стріарного рівня; смислові завдання щодо виконання дій із предметами культури покращують функціональні можливості тім’яно-премоторного рівня; смислові завдання щодо точності письма покращують можливості найвищого кортикального рівня. Подано результати емпіричної перевірки розробленої інноваційної програми.

Ключові слова: смислові завдання, моторні дії, суб’єкт діяльності, координація рухів, психомоторні якості, рівні побудови рухів, регуляція моторики.

 

УДК 925:159.923

Е. Е. Івашкевич

Особистісна надійність оповідача як фундаментальне питання традиційного наративного дискурсу з точки зору психолінгвістики

У статті було показано, що особистісна надійність автора твору та достовірність оповідання може піддаватися сумніву кількома способами, адже навіть ненадійна розмова часто пов’язана з психічними захворюваннями та нестабільністю, «розбитим розумом» тощо. Так звані «божевільні» персонажі в літературі традиційно представляються за допомогою «мовчазних поглядів», вони нерідко висміюються головними героями твору в результаті виконання досить жорстоких і необґрунтованих дій. Проте ця характеристика «божевільного» літературного оповідача зосереджує нашу увагу на питанні, як саме і за допомогою яких наративних структур створюються такі літературні тексти із зображенням психічної нестабільності їх персонажів. Було доведено, що розквіт когнітивної наратології також значною мірою сприяв вивченню мислення та свідомості людини, що відображається в літературних роботах, надаючи читачеві глибину розуміння завдяки взаємодії з літературним текстом.

У статті як приклад використовується роман «Нічні охоронці» Алана Мура та Дейва Гіббонса. Було показано, що питання стосовно надійного та ненадійного оповідача в традиційній наратології розглядається в «іронічній формі», як конфлікт між історією та наративним дискурсом, в якому оповідання з боку автора створюється саме завдяки останньому. «Іронія» за своєю суттю є імпліцитним терміном, оскільки вона і за формою презентації, і за значенням не відповідає своєму визначенню. Було показано, що іронічна форма авторської оповіді має за мету так зване фасилітативне спілкування між автором та читачем. Розуміння іронії вимагає такої стратегії інтерпретації, яка включає в себе імпліцитне читання, розуміння підтекстової інформації тощо.

Аналізуючи твір «Нічні охоронці» Алана Мура та Дейва Гіббонса, автором цієї статті було запропоновано такі психолінгвістичні аспекти наративного дискурсу: візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

Ключові слова: наративний дискурс, візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

 

УДК 81’233:378.011.3–051

Т. В. Кириченко

Особливості психологічних і психолінгвістичних характеристик комунікативно-мовленнєвої діяльності майбутніх учителів

У статті представлено результати аналізу наукових підходів щодо вивчення і визначення головних психологічних і психолінгвістичних характеристик комунікативно-мовленнєвої діяльності як діяльності мовленнєвого спілкування, що безпосередньо пов’язане з комунікативною діяльністю, зі смисловою взаємодією її суб’єктів.

Показано, що вивчення особливостей психології мовлення ґрунтується на розумінні поняття мовленнєвої діяльності як особливої форми активності, що може використовуватися в інших видах діяльності, а також виступати самостійною діяльністю зі специфічною мотивацією, залишаючись при цьому самоцінною та самодостатньою. Розглянуто комунікативно-мовленнєву діяльність як багатовимірне явище, як спосіб організації цілеспрямованого говоріння й аудіювання та взаємообумовлених із ними інших психічних процесів. З’ясовано, що комунікативно-мовленнєва діяльність є найвищою формою комунікації з усвідомленим мовленнєвим мотивом-метою вираження й розуміння особистісних смислів і значень.

Обґрунтовано, що в якості основного предмета аналізу комунікативно-мовленнєвої діяльності вчителя є аудіювання його публічного висловлювання як сукупності комунікативно-мовленнєвих дій, спрямованих на смислове сприймання і розуміння його змісту учнями, спроможного забезпечити мовленнєвий вплив і зворотний зв’язок. Зроблено висновок, що комунікативно-мовленнєва діяльність виступає як важливий елемент фахової підготовки майбутніх учителів та сприяє розвитку їх особистості.

Ключові слова: майбутній учитель, професійне становлення, мова, мовлення, комунікація, мовленнєва діяльність, комунікативно-мовленнєва діяльність, мовленнєвий вплив, мовленнєве спілкування.

 

УДК 159.923.3

О. О. Киричук

Фасилятивна детермінація психологічного благополуччя особистості: методологічне обґрунтування та теоретичне моделювання

Статтю присвячено методологічному обґрунтуванню фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості. Презентовано теоретико-методологічний аналіз проблеми феномену психологічного благополуччя та висвітлення його психологічного змісту, а також з’ясування концептуальних позицій визначення його фасилятивної детермінації, що склало основу для побудови теоретичної моделі фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості, у якій відображено її основні структурні характеристики. Виокремлено ключові структурні компоненти психологічного благополуччя особистості (позитивні взаємини з іншими, автономія, керування оточенням, особистісне зростання, ціль у житті, самоприйняття), кожен із яких визначає міру забезпечення особистісної безпеки і комфорту, а отже, вміщує два вектори щодо забезпечення психологічного благополуччя стосовно себе та стосовно інших людей і навколишньої дійсності. Фасилятивну детермінацію визначають соціально-психологічна адаптованість, недирективна інтерактивність та задіяння фасилятивного потенціалу середовища, які в узагальненому вигляді окреслюють міру психологічного благополуччя особистості. Зазначено, що запропонована теоретична модель демонструє нерозривний зв’язок фасилітації та переживання психологічного благополуччя, що породжує активність, спрямовану на пошук самовизначення і самореалізації особистості.

Ключові слова: психологічне благополуччя, фасилітація, фасилятивні чинники, соціально-психологічна адаптованість, недирективна інтерактивність, задіяння фасилятивного потенціалу середовища, особистість.

 

УДК 316.64:316.43:303.022

Л. Д. Климанська, М. Б. Кліманська

Психологічні особливості образу радянського минулого України в уявленнях сучасної студентської молоді

У статті проаналізовано сучасні тенденції дослідження пам’яті про радянське минуле в гуманітарних науках. Запропоновано аналіз результатів опитування студентської молоді м. Львова, що було реалізовано за допомогою методу напівструктурованого глибинного інтерв’ю. Метою опитування було визначити психологічні особливості образу радянського минулого України в уявленнях першого пострадянського покоління як призми у ставленні до сучасної ситуації в Україні та її потенційного європейського майбутнього в умовах, коли додатковим чинником актуалізації дискусій стосовно радянського минулого стало прийняття та реалізація законів про декомунізацію. На основі аналізу транскриптів інтерв’ю було визначено два основних критерії, які характеризують ставлення до радянського минулого людей, що не мають досвіду проживання в ньому: родинний контекст, який присутній у «спогадах» про радянське минуле, що передбачає наявність елементів спогадів про радянське минуле в колі сім’ї інформанта, та однозначність або неоднозначність в оцінках радянського минулого.

На основі цих критеріїв було визначено п’ять основних типів ставлення української молоді до радянського минулого України: позиція однозначної позитивної або негативної оцінки, позиція неоднозначної оцінки, позиція абстрактної однозначної зацікавленості та позиція декларативної зацікавленості. Кожен із типів охарактеризовано через опис когнітивних (уявлення інформантів щодо радянської реальності); емоційних (позитивний чи негативний емоційний контекст, у якому перебувають ці уявлення) та поведінкових його особливостей (ставлення до законів про декомунізацію і планів інформанта щодо свого майбутнього всередині або поза межами Української держави).

Ключові слова: комунікативна пам’ять, культурна пам’ять, Радянський Союз, образ радянського минулого, декомунізація.

 

УДК 159.9

І. В. Клименко

Проактивна копінг-поведінка у курсантів – майбутніх правоохоронців у контексті програми психологічного супроводу професійної підготовки

У статті представлено результати дослідження проактивної копінг-поведінки у курсантів – майбутніх правоохоронців у контексті програми психологічного супроводу професійної підготовки. Показано, що проактивна долаюча поведінка є багатовимірним конструктом, який включає сукупність типів копінг-поведінки. До них належать, насамперед, цілепокладання і проактивна саморегуляція з досягнення поставлених цілей, а також формування і накопичення ресурсів. Перевагою проактивного копінгу є виявлення стресорів на ранній стадії, що обумовлює менше витрачання ресурсів на боротьбу з ними, а отже, ресурси залишаються доступними для інших видів діяльності. Виявлено, що психологічний супровід професійної підготовки курсантів сприяє засвоєнню проактивної копінг-поведінки, що дозволяє, у свою чергу, позитивніше оцінювати те, що відбувається, акумулювати особистісні ресурси і перешкоджати їх розтраті. Саме проактивна долаюча поведінка включає заходи зі створення загальних ресурсів, які сприяють досягненню поставлених цілей, а також спрямовані на особистісно-професійне зростання майбутніх правоохоронців. Зроблено висновок, що курсантам – майбутнім правоохоронцям у процесі програми психологічного супроводу професійної підготовки властиво використовувати широкий спектр проактивних копінг-стратегій, які вимагають наявності високорозвинених соціальних умінь.

У статті поставлено питання про необхідність розробки комплексу спеціальних психокорекційних програм, спрямованих на ефективне використання курсантами проактивних копінгів, які допомагають долати складні життєві ситуації, орієнтовані на майбутню професійну діяльність і сприяють розвитку особистісних ресурсів. Саме проактивне подолання відкриває нові перспективи саморозвитку особистості, у тому числі й у плані особистісно-професійного самовдосконалення майбутнього правоохоронця.

Ключові слова: копінг-поведінка, курсанти, особистісні ресурси, правоохоронці, проактивна копінг-поведінка, психологічний супровід.

 

УДК 159.922.63:128

І. Г. Коваленко-Кобилянська

Вплив ментальних моделей на розвиток інтелекту в період геронтогенезу

У статті розглянуто актуальну проблему впливу ментальних моделей суб’єкта на його інтелектуальний розвиток у період геронтогенезу. Актуальність проблеми зумовлена потребою переосмислення та впорядкування знань щодо інтелектуального розвитку людини упродовж усього онтогенезу. Показано, що, будучи процесом і продуктом самосвідомості, ментальні моделі формуються внаслідок генерації когнітивних, метакогнітивних та інтенціональних структур, що дає можливість людині в конкретно заданих умовах реалізовувати адаптивну поведінку в зв’язку з інтерпретацією проблеми, що виникла. Генеруючи уявлення суб’єкта про його специфічні особливості та можливості, ментальна модель не дає змоги людині подивитися на вирішення проблеми з іншої точки зору, виконуючи функцію жорсткого фільтра. Зазначено, що в період геронтогенезу може активізуватися підміна понять, коли причина розглядається як результат.

Ті досліджувані, у яких інформація мотиваційної частини проекту викликала таке інтелектуальне почуття, як здивування, показали найвищі результати активізації своєї інтелектуальної діяльності в процесі участі в дослідженні. Саме у цієї частини досліджуваних було діагностовано ментальні моделі, які сприяють уявленню людини про можливість розширення своїх інтелектуальних здібностей.

Експериментально доведено, що ступінь скептицизму учасників дослідження щодо можливості інтелектуального розвитку в старості підвищувався не зі збільшенням віку досліджуваного, а залежно від специфіки його ментальних моделей. Для розширення ментальних моделей досліджуваних ми використовували метод сценаріїв, у яких було передбачено три варіанти вирішення: позитивне, негативне і нейтральне стосовно досліджуваного. У результаті емпіричного дослідження констатовано, що ментальні моделі, будучи векторами інтелектуального розвитку, підлягають корекції в період геронтогенезу.

Ключові слова: старіння, геронтогенез, ментальна модель, інтелект, децентрація, тренінг.

 

УДК 159.953.5:378.14

М. М. Кузнєцова

Каузальні орієнтації оптимістичних і песимістичних студентів із різними рівнями навчальної успішності

У статті оптимізм студентів розглянуто як ресурс саморегуляції навчальної діяльності. Виділено два рівні оптимізму – стратегічний (рівень світогляду, диспозицій особистості) та операційно-тактичний (оптимістичний атрибутивний стиль суб’єкта при обробці поточної інформації). Зроблено припущення про те, що оптимізм і успішність студентів у навчанні пов’язані не безпосередньо, а опосередковано – через типи переконань суб’єкта про природу причинності (каузальні орієнтації). В емпіричному дослідженні за участю 290 студентів виявлено взаємозв’язки між показниками оптимізму і трьома видами каузальних орієнтацій (автономною, зовнішньою і безособовою).

Зовнішня каузальна орієнтація з оптимізмом (як стратегічним, так і операційно-тактичним) не пов’язана. При вираженій автономній каузальній орієнтації у студентів оптимізм (як стратегічний, так і операційно-тактичний) перетворюється на важливий психологічний ресурс саморегуляції навчальної діяльності. При високих показниках безособової каузальної орієнтації студенти не можуть ефективно використати свій оптимізм для саморегуляції навчальної діяльності. Успішні студенти перевершують неуспішних у можливостях використання оптимізму для подолання негативних проявів безособової і зовнішньої каузальних орієнтацій у навчальній діяльності (зниження самодетермінації в навчанні, орієнтація лише на зовнішні зразки і критерії, відсутність мотивації, прояв вивченої безпорадності).

Неуспішним студентам для формування автономної каузальної орієнтації потрібен оптимізм як світоглядного рівня (тобто рівня особистісних диспозицій), так і оптимістичний атрибутивний стиль. На відміну від них, для повноцінного функціонування автономної каузальної орієнтації в регуляції навчальної діяльності в успішних студентів досить прояву оптимістичного атрибутивного стилю в обробці поточної інформації. Доведено, що оптимізм (як диспозиційного рівня, так і рівня атрибуцій) в успішних студентів функціонує в структурі самодетермінації і саморегуляції навчальної діяльності значно ефективніше і системно порівняно зі студентами, що відстають у навчанні.

Ключові слова: оптимізм, стратегічний (світоглядний) оптимізм, операційно-тактичний оптимізм, навчальна діяльність студента, саморегуляція навчальної діяльності, каузальні орієнтації, автономна, зовнішня і безособова каузальні орієнтації, рівень успішності.

 

УДК 159.9:331.101.3

О. В. Лещенко

Програма формування психологічної готовності до професійної діяльності машиніста локомотива

У статті описано програму формування психологічної готовності до професійної діяльності машиніста локомотива на етапі первинної та вторинної професіоналізації. Зазначено переваги професійно-психологічного тренінгу, як ефективного методу формування психологічної готовності до професійної діяльності машиніста локомотива. Указано ефективність застосування професійно-психологічного тренінгу з метою формування емоційно-вольового, мотиваційного й особистісно-ціннісного компонентів. Підтверджено ефективність використання тренажерного комплексу для підвищення розвитку психофізіологічного компонента психологічної готовності до професійної діяльності. Підтверджено ефективність застосування елементів творчого тренінгу системи КАРУС для формування когнітивно-операційного компонента, який поділявся на діагностичний та формуючий етапи. Представлено результати перевірки ефективності програми професійно-психологічного тренінгу, яка проводилася за допомогою використання методів математичної статистики t-критерію Стьюдента для незалежних та залежних вибірок.

Зазначено результати реалізації програми щодо формування психологічної готовності до професійної діяльності на етапі первинної та вторинної професіоналізації. Встановлено, що рівень психологічної готовності до професійної діяльності на етапі первинної та вторинної професіоналізації підвищився. З’ясовано, що існують значущі відмінності між показниками експериментальної групи до та після експерименту працівників первинного та вторинного етапу професіоналізації.

Ключові слова: готовність до професійної діяльності, структура психологічної готовності до професійної діяльності, психофізіологічний компонент, емоційно-вольовий компонент, когнітивно-операційний компонент, мотиваційний компонент, особистісно-ціннісний компонент, помічник машиніста, машиніст локомотива, професійно-психологічний тренінг.

 

УДК 159.94

К. С. Максименко

Воздействие социально-психологических факторов на психические и соматические расстройства

Автор доказывает, что социально-психологические факторы воздействуют на психические и соматические расстройства или заболевания в самых различных плоскостях, выделяя прямое воздействие социально-психологического фактора; непрямое воздействие и воздействие через «переменные организма», под которые подпадают установки, ценности и целевые представления. В качестве дополнительных условий воздействия выделены также интеракции в семье, недостаток социальной компетентности, что может осложнять, в частности, протекание депрессий. Отмечены органические и психологические дефекты и дефицитарности, приводящие к манифестации и аггравации психических и соматических расстройств. Показано, что нельзя недооценивать значимость и сложность связей и переменных, лежащих в основе потенциальных и актуальных механизмов, запускающих этиологию того или иного заболевания. Доказано, что каузация психических расстройств имеет комплексный характер, необходимым моментом выступает решение проблемы о дифференцированном понимании конкретных причин. Сделан вывод, что психологические исследования должны быть направлены на понимание специфики мультикаузальности, а именно, какие психологические факторы действуют в одной и той же плоскости, а какие находятся в разных плоскостях. Доказано, что сущность проблематики каузации самых разнообразных болезненных состояний организма заключается в изучении особенностей сложных взаимодействий патогенных и протективных внутренних и внешних факторов.

Ключевые слова: социально-психологические факторы, воздействие, каузация, психологические детерминанты, психические нарушения, болезненные состояния организма, мультикаузальность, особенности, индивидуально-психологические факторы.

 

УДК 159.955:615.851

І. Ф. Манілов

Про методи мультимодальної сугестивної психотерапії

Розглянуто деякі методологічні аспекти мультимодальної сугестивної психотерапії. Визначено, що мультимодальна сугестивна психотерапія є оригінальною психотерапевтичною системою, зі своїм власним теоретичним обґрунтуванням та методологічними принципами. Показано, що одним з основних завдань психотерапії є корекція неадаптивних умовиводів. Візначено, що неадаптивні умовиводи порушують реалістичність сприйняття індивідом себе і світу, зменшують рівень адаптивності мислення та провокують усілякі емоційні й поведінкові девіації. Вказано на необхідність задавати певну спрямованість діям клієнта за допомогою психотерапевтичного навіювання. Доведено, що мультимодальна сугестивна психотерапія дозволяє послідовно здійснювати адаптаційну модифікацію мислення людей, що страждають на невротичні розлади. Основними завданнями мультимодальної сугестивної психотерапії є пошук персонально ідеального стилю життя клієнта, а також розвиток таких базових здібностей, як: самодостатність, адаптивність, креативність. Виділено десять основних методів мультимодального сугестивного психотерапевтичного впливу: комплексна верифікація умовиводів, психотерапевтичні гіпотези, настановлювальна сугестія, сугестивне моделювання майбутнього, провокація фізіологічного та психологічного стресу, занурення в реальність, сугестивний режимний пресинг, психотерапевтична конфронтаційна сугестія, актуалізація креативності, психотерапевтичне подорожування наодинці. Установлено, що ці методи дозволяють надавати ефективну психотерапевтичну допомогу людям із різноманітними невротичними розладами.

Ключові слова: навіювання, психотерапія, сугестивний вплив, мультимодальна сугестивна психотерапія, невротичні розлади, неадаптивні умовиводи, персонально ідеальний стиль життя, адаптаційна сугестивна модифікація мислення.

 

УДК 159.923.2:37.013.42

С. А. Михальська

Соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку

У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану розробки проблеми соціального розвитку дитини дошкільного віку. Визначено, що соціальний розвиток особистості – це взаємопов’язаний процес соціалізації-індивідуалізації дитини дошкільного віку. Доводиться, що дошкільний вік характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, коли значно розширюються сфера взаємодії та коло спілкування дитини; спілкування з дорослим значно ускладнюється, набуває нових форм і змісту. Зазначено, що взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту – дитина в іграх копіює діяльність значимого дорослого та ставить йому велику кількість запитань. Доведено, що гра – соціальна за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, пов’язаним із розвитком суспільства, його культури; вона являє собою діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігровому середовищі їхнє життя, працю та відносини між ними; через гру дошкільники задовольняють свої потреби в спілкуванні з дорослими, у суспільному житті з ними. Констатовано, що особливої привабливості та значущості набувають взаємини дошкільника з ровесниками, а стійкий інтерес до взаємодії з іншими дітьми виникає в зв’язку з ускладненням гри та розширенням сфери соціалізації дошкільника; спілкуючись із ровесниками, дитина будує взає мини не на основі підкорення, як із дорослими, а з позицій рівності. Зазначено, що спілкування дошкільника з ровесниками призводить до низки психологічних наслідків: формування навичок соціальної взаємодії, вдосконалення здатності підтримувати розмову та ділитись інформацією, вироблення комунікативної гнучкості шляхом підкорення та домінування в ході гри, становлення самооцінки шляхом порівняння себе з іншими дітьми, розвиток емпатії, здатності до турботи. Отже, соціальна ситуація розвитку дошкільника ускладнюється і диференціюється, суттєво змінюються стосунки з дорослими та ровесниками, які й надалі залишаються центром її життя.

Ключові слова: дитина, соціальний розвиток, особистість, спілкування, батьки, дошкільний вік, сім’я, гра, ровесники.

 

УДК 159.923:811.112.2:378.147

Л. А. Онуфрієва

Психологічні засади формування іншомовної комунікативної компетенції майбутніх фахівців соціономічних професій

Аналіз підходів до проблеми визначення критеріїв сформованості іншомовної комунікативної компетенції майбутніх фахівців соціономічних професій показав, що всі вони тією чи іншою мірою відображають компонентний склад іншомовної комунікативної культури і характеризується кількома показниками, які виділені в процесі формування іншомовної комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічних професій. Показано, що іншомовна комунікативна компетенція є важливим компонентом у процесі підготовки майбутніх фахівців соціономічних професій та є складним інтегрованим поняттям, у структуру якого входять когнітивний, емоційно-ціннісний і діяльнісний компоненти. Зазначено, що іншомовна комунікативна компетенція майбутніх фахівців соціономічних професій може виступати об’єктом цілеспрямованого впливу освітнього процесу з метою підвищення якості підготов-ки майбутнього професіонала, а шляхи її формування будуть багато в чому визначатися обраною спеціальністю. З’ясовано, що за відповідної організації занять з іноземної мови не лише забезпечується вищий рівень оволодіння майбутніми фахівцями соціономічних професій іншомовною комунікативною компетенцією на початковому етапі навчання у виші вміннями і навичками іншомовної комунікації, але також створюються умови для самостійного оволодіння. Узагальнено, що процес навчання іншомовному спілкуванню стає значно ефективнішим за умови введення до програми навчання змісту, який відповідає фаховому спрямуванню і сприяє більш високому рівню оволодіння студентами засобами іншомовного спілкування, забезпечує можливість творчої свободи та самовираження, дає змогу реалізувати діалог рідної культури й культури країни, мова якої вивчається, тобто надає можливість вступати у міжкультурне спілкування з метою підготовки майбутніх висококваліфікованих та компетентних фахівців соціономічних професій.

Ключові слова: оволодіння, спілкування, мовленнєва діяльність, іншомовна культура, комунікативна культура, іншомовна компетенція, мовленнєва взаємодія, комунікативний метод навчання, майбутні фахівці соціономічних професій.

 

УДК 378.016:316.614

Н. П. Панчук

Ціннісні орієнтації як показник соціалізації студента в процесі професійної підготовки

Проведене дослідження дало змогу проаналізувати психологічні особливості соціалізації особистості першокурсника, зокрема становлення ціннісних орієнтацій особистості юнацького віку в процесі оволодіння майбутньою діяльністю. Саме ціннісні орієнтації впливають на загальне ставлення особистості до професійних цілей, завдань та вимог, можливість професійної самореалізації. Досліджено, що основним чинником, який формує найпоширеніші ціннісні орієнтації, є суспільство. Кожен етап у розвитку суспільства характеризується своєю системою цінностей, визначається найбільш поширеною їх ієрархією, яка виступає щодо індивіда як нормативна, з якою він має співвіднести свої особистісні цінності. Проаналізовано, що компонентом ціннісної самосвідомості є життєві орієнтації. Вони виконують функцію включення особистості в ті чи інші форми соціальної діяльності й виступають як відносно самостійні, функціонально єдині підсистеми ціннісних уявлень про певні сфери діяльності та пов’язані з ними соціальні цінності. Установлено, що процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості юнака. Ціннісні орієнтації виступають як результат саморозвитку особистості, структурування відносно зовнішньої діяльності процесу реалізації і процесу розгортання особистісних цінностей і смислів. Визначено, що ціннісні орієнтації розглядаються в контексті поняття «життєві орієнтації особистості». Виявлено, що зростає суб’єктивна цінність соціалізації, тобто оволодіння нормами взаємодії з іншими людьми, підготовка до вступу в певне соціальне оточення. Рівень «відкриття» студентами цього аспекту свого подальшого життя навіть перевищує актуальність професіоналізації. Зроблено висновок, що в ході професійного становлення особистості вчителя у навчально-виховному процесі вишу процес формування цінностей та ціннісних орієнтацій є соціальним за своєю природою, пов’язаний із характером діяльності, опосередкований оцінюванням та спілкуванням і відображає смисложиттєву активність індивіда.

Ключові слова: соціалізація, інтерналізація, адаптація, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні цінності, життєві орієнтації, самосвідомість, саморозвиток, активність, самоактивність.

 

УДК 159.9.075

Г. В. Попова, О. М. Грінченко

Когнітивний компонент профідентичності у студентів-психологів

У статті представлено результати дослідження динаміки формування професійної ідентичності майбутніх психологів під час навчання у виші за допомогою опитувальника професійної ідентичності студентів – майбутніх психологів (авторська розробка У. С. Родигіної). Проаналізовано зміст когнітивного компонента професійної ідентичності студентів-психологів в уявленнях щодо обраної професії з першого по п’ятий курси навчання за допомогою контент-аналізу рефлексивних творів на тему «Я і моя майбутня професія».

Показано, що під час навчання у студентів-психологів відбуваються зміни як у поглядах на професію психолога, так і у власному розумінні себе в цій професії. З’ясовано, що уявлення майбутніх психологів щодо професійної діяльності відрізняються на кожному етапі навчання. Образ професії у студентів-першокурсників характеризується переважанням ідеалізованих уявлень про зміст діяльності психологів, однак студенти старших курсів глибше розуміють сенс роботи психолога і демонструють знання конкретних видів психологічної діяльності. Початковий етап навчання характеризується визначенням власних професійних намірів, відбувається ознайомлення з професійно важливими якостями психолога-професіонала. Завершальний етап професійного навчання характеризується розвитком уявлень про себе як суб’єкта професійної діяльності, визначенням шляхів та способів самореалізації бажаного професійного майбутнього. Зроблено висновок, що у процесі професійного навчання уявлення про своє професійне майбутнє в студентів стають більш глибокими і диференційованими, такими, що відображають об’єктивні й суб’єктивні уявлення щодо праці психолога.

Ключові слова: професійне самовизначення, професійна ідентичність, студенти, майбутні психологи, когнітивний компонент, особистісні уявлення, вища освіта, навчання у виші.

 

УДК 159.9

С. О. Ренке

Психологічний аспект становлення професійного образу «Я» в майбутніх психологів

Акцентовано увагу на головних складових процесу формування професійного образу «Я» особистості, зокрема самовизначенні майбутнього професійного шляху. Констатовано, що професійний образ «Я» – це результат процесів професійного самовизначення, персоналізації і самоорганізації, що виявляється в усвідомленні себе представником певної професії та професійного співтовариства, що відображається в когнітивний-емоційно-поведінкових самоописах «Я». З’ясовано, що одним із джерел формування є професійна освіта. Встановлено, що головними умовами становлення професійного образу «Я» виступають освітньо-професійна спільність долі та професійна обізнаність. Показано, що у становленні професійного образу «Я» певну роль відіграють суб’єктивні очікування і соціальні перспективи та можливості, а також визнання професійності оточуючими, що сприяє утвердженню професійного образу «Я», істотне значення має професійна самопрезентація. Стверджується, що від рівня сформованості професійного образу «Я» залежить процес формування професіонала, темп, успішність опанування професійною діяльністю, входження в професійну спільноту. Встановлено, що висока професійна підготовка й володіння професійною майстерністю неможливі без формування професійної самосвідомості й, зокрема, професійного «Я».

Ключові слова: професійний образ «Я», особистість, професійна освіта, професійна самопрезентація, формування професіонала, володіння професійною майстерністю.

 

УДК 159.98:378.147

О. В. Савицька

Психологічний тренінг як засіб розвитку та психокорекції професійної свідомості студентів

У статті охарактеризовано сутність активних та інтерактивних методів навчання у виші, в ході теоретико-методичного аналізу сучасних психологічних досліджень з’ясовано їх розвивальний та корекційний вплив на особистісно-професійний розвиток майбутнього фахівця. Найбільше уваги приділено опису комплексу психодіагностичних методик, які можуть використовуватися для вивчення окремих складових професійної свідомості та їх зміни під час корекційно-розвивального впливу психологічного тренінгу розвитку й корекції професійної свідомості студентів. Зазначено основні положення та ідеї психологічного дослідження, які лягли в основу емпіричного дослідження ефективності навчального психологічного тренінгу як засобу розвитку та психологічної корекції професійної свідомості майбутніх фахівців. Автором описано програму навчального психологічного тренінгу та його розвивально-корекційні можливості.

Представлено результати аналізу запровадження в практику професійної підготовки навчального професійного тренінгу розвитку та корекції професійної свідомості. Встановлено, що внаслідок проходження навчального психологічного тренінгу, по-перше, відбувалися зміни у професійній мотивації студентів (з’явився домінуючий тип професійної мотивації та мотивації професійної психологічної допомоги з орієнтацією на саморозвиток); по-друге, відбулися зміни спрямованості особистості (з’явився домінуючий тип спрямованості, яскраво вираженим став гуманістичний тип спрямованості, спостерігається зміщення в типі спрямованості екзистенційних особистостей до гуманістичних); по-тре-тє, відбулися зміни в самооцінці майбутніх психологів (у більшості студентів вона стала адекватною); по-четверте, у 91,5% студентів поліпшилося загальне позитивне самоставлення.

Ключові слова: професійна свідомість, психологічна корекція професійної свідомості, психологічний тренінг, професійна мотивація, професійна спрямованість особистості, самооцінка, самоставлення особистості.

 

УДК 159.9.018.2:17.021.1.2

Т. М. Соломка

Особистісне самоконструювання в контексті соціогуманітарних і філософських систем життєтворчості людини

У статті подано авторське розуміння необхідності перегляду ключових принципів нового індивідуалізму, орієнтованого на конструювання себе, на власний життєвий проект, сумісний із вірою у власні сили і сильну громадянську позицію. Зазначено, що погляд на сучасну проблему особистісного самоконструювання як на унікальну систему життєтворчості в контексті філософських і соціогуманітарних систем може виявитися продуктивним, оскільки при такому розгляді воно постає як щось непідвладне активним трансформаціям і змінам. Ключем до коректної інтер-претації особистісного самоконструювання в контексті філософських і соціогуманітарних систем життєтворчості людини є дефініції філософії життя Ф. Ніцше, А. Бергсона, Г. Зіммеля, В. Дільтея, О. Шпенглера, Х. Ортега-і-Гассета. Обґрунтовано авторську інтерпретацію досліджуваного феномену як понятійну епігенезу особистісного самоконструювання: «самоволодарювання», «невпинно самоздійснювана сила», «могутній потік творчого формування», «розширення світу і розширення життєвих відносин». Установлено, що життєтворчі ефекти можуть досягатися не лише за допомогою роботи зі смисловими зв’язками, але і як узагальнено структуровані принципи: шлях «приходження» до себе, мотив, власне самоконструювання, ідеологія – смислоутворення, епістемологія, часова трансспектива, особистісне самоконструювання як експеримент життєтворчості. Матеріали статті можуть бути інтегровані в різні форми і види подальших досліджень із психології особистості сучасної людини: проблема особистісного самоконструювання в просторі постнекласичної парадигми; синергетичний підхід і проблема особистісного самоконструювання; психолого-педагогічні практики особистісного самоконструювання тощо.

Ключові слова: особистісне самоконструювання, життєтворчість, філософські та соціогуманітарні системи життєтворчості.

 

УДК 159.99

Я. В. Сухенко

Індивідуальна освітня траєкторія: аналіз феномену у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях

Представлено результати міждисциплінарного аналізу змісту та визначень поняття «індивідуальна освітня траєкторія» (далі – ІОТ), а також семантично близьких до нього понять, що активно використовуються у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях. Показано, що найбільш вживаними в україномовній та російськомовній літературі є такі поняття, як «індивідуальна навчальна / освітня траєкторія», «індивідуальний навчальний / освітній маршрут», «індивідуальна навчальна / освітня програма». В англомовних і франкомовних публікаціях для позначення індивідуального руху та прогресу в освіті дослідники використовують такі дефініції: «академічній трек», «шкільна / навчальна кар’єра», «освітня / навчальна траєкторія», «освітній / навчальний шлях», «студентський перехід», і акцентують увагу на таких їх характеристиках, як: особливості соціального походження; наявний освітній досвід суб’єкта навчання; структурованість, послідовність, лінійність, гнучкість процесу набуття освіти упродовж життя; локальні умови навчання в якості чинників формування ідентичності та схильності до навчання; співвіднесеність студентських (навчальних) переходів і перехідних періодів у житті особистості; ситуативно-хронологічні чинники розгортання ІОТ. Визначено, що психолого-педагогічний зміст поняття «індивідуальна освітня траєкторія» розкривається та конкретизується через низку різнопланових категорій: освітньо-дидактична (технології освіти, освітні програми, зміст освіти); ресурсна (організаційні, людські та інші ресурси забезпечення і реалізації індивідуальної освітньої траєкторії); індивідуально- та соціально-психологічна (біопсихічні, особистісні, соціальні характеристики суб’єктів породження та реалізації ІОТ); картографічно-хронологічна (як категорія, що поєднує суб’єктивні й об’єктивні освітні графи у тривимірному хронологічному просторі).

Установлено, що ІОТ характеризується змістовою та динамічною неоднорідністю, що виявляється у єдності її стабільних і перехідних етапів.

Ключові слова: індивідуальна навчальна / освітня траєкторія, індивідуальний освітній маршрут, індивідуальна освітня програма, шкільна й навчальна кар’єра, студентські переходи.

 

УДК 159.92(091)

Н. І. Тавровецька

Внутрішня та зовнішня орієнтація як вираження життєвої позиції людини (ретроспективний аналіз західних теорій)

Статтю присвячено аналізу поняття «життєва позиція» в історичному аспекті. Простежено структурні характеристики позиції особистості, як однієї з фундаментальних категорій психології особистості у західних дослідженнях. Результати аналізу поняття «життєва позиція» як структурного утворення особистості показали, що хоча й традиційно виявом особистісної позиції вважають сукупність основних ставлень до світу, до людей, до себе, вони зумовлені різними структурними компонентами та інтегральними характеристиками особистості. Ретроспективний аналіз поняття дозволив установити особливості трактування та вживання термінів «позиція особистості», «життєва позиція» у різних закордонних теоріях та концепціях. У працях А. Адлера вперше розкрито поняття «позиція», автор також вводить такі дефініції, як «стиль життя», «життєвий план». Визначено, що одна з найбільш ранніх фундаментальних психологічних теорій К. Г. Юнга, яка за своєю сутністю безпосередньо стосується життєвої позиції – розташування особистості на континуумі інтроверсія-екстраверсія. У наступних психологічних теоріях позиція людини розглядалась стосовно зовнішнього або внутрішнього світу. Автори описують її за допомогою різноманітних термінів та визначень: концепція локусу контролю Джуліана Роттера (інтернальний та екстернальний локус контролю), авторська концепція Карла Роджерса (особистісна відповідальність за активну та пасивну позицію), екзистенціальний підхід та психологія сенсу Віктора Франкла й Альфрида Ленгле (екзистенціальна позиція), сучасна теорія самодетермінації Едварда Десі і Річарда Райана (три типи каузальних орієнтацій особистості у життєвій позиції).

Зазначено, що головним джерелом формування життєвої позиції є світогляд людини, система життєвих цінностей, життєвий досвід, набуті знання, а особистісна позиція є основою для здійснення людиною своїх внутрішніх потенцій в особистісному, соціальному планах. Доведено, що одне з основоположних питань життєвої позиції полягає у тому, чи може людина активно та незалежно здійснювати вільний вибір або ж її поведінка детермінована зовнішніми щодо неї факторами.

Ключові слова: позиція, життєва позиція, індивідуальний стиль життя, екстравертний / інтровертний типи особистості, внутрішня та зовнішня позиції, відповідальність, самодетермінація, каузальні орієнтації.

 

УДК 159.923.2

Н. М. Токарева

Варіативність самопрезентації підлітків у сучасному інформаційному суспільстві

Статтю присвячено аналізу проблеми самопрезентації підлітків у контексті радикальних трансформацій у постіндустріальному суспільстві. Здійснено теоретичне узагальнення тенденцій розбудови сучасного соціального простору. Системоутворюючим чинником організації життєвого контенту особистості в епоху постіндустріалізації визнано інформаційну сферу. Концепт самопрезентації розглядається як невід’ємна складова соціального профілю людини, важливий фактор розгортання особистісних сценаріїв у площині екзистенційного вибору вектора життєтворчості в умовах несталого суспільства. Феномен самопрезентації визначається як процес представлення Я-інформації у міжособистісній взаємодії, зорієнтований на управління враженням про себе при утворенні й контролі зовнішнього іміджу. Визнано, що специфіка комунікативних ситуацій детермінує варіативність самопрезентаційної поведінки особистості. Означено базові причини змінення самопрезентаційних моделей. Констатовано, що унікальні можливості для модифікації схем самопрезентації особистості надає Internet як інший (альтернативний) вимір соціальної реальності.

На підставі аналізу емпіричного матеріалу окреслено змістовий контент самопрезентації підлітків 11–15 років, виокремлено найбільш значущі шкали саморефлексії респондентів. Визначено тенденції психолого-педагогічного супроводу конструктивного розвитку підлітків у когнітивно-поведінковому контексті. Зроблено висновок про можливість модифікації ментальних схем самопрезентації підлітків у площині усунення когнітивного дисонансу в ситуаціях міжособистісної комунікації. Атракторами оптимізації самопрезентаційних сценаріїв визнано механізми смислотворення комунікативного контуру висловлювань у ситуації діалогу.

Ключові слова: інформаційне суспільство, підлітковий період, самопрезентація, его-ідентичність, когнітивно-поведінковий аналіз, віртуальна комунікація, саморефлексія, механізми смислотворення, діалог.

 

УДК 159.923.2–053.6

Л. І. Хабірова

Психологічні особливості формування творчої ініціативи підлітків у процесі навчання

Статтю присвячено темі формування творчої ініціативи особистості учня підліткового віку, що є одним із найактуальніших завдань сучасних закладів освіти. Представлено теоретико-методологічний аналіз існуючих наукових підходів до визначення понять творчості, активності й ініціативи. У роботі проаналізовано інтегративне поняття «творча ініціатива» на основі теоретичного аналізу існуючих підходів до розуміння його складових: творчості й ініціативи. Досліджено взаємозв’язок суб’єктивної оцінки респондентом власних можливостей (особистісних вольових якостей, активності та самооцінки) і рівнем розвитку творчих здібностей. Представлено аналіз особливотей суб’єктивної оцінки особистісних властивостей респондентів залежно від рівня розвитку оригінальності мислення. Проаналізовано, що ініціатива є формою прояву активності, яка випереджає запит ззовні, результатом чого є реалізація, об’єктивація «внутрішнього» у зовнішньому соціальному просторі. Зроблено висновок, що виявленню ініціативи передує деяке внутрішнє стремління, яке слідує після співвідношення зовнішніх обставин і особистісних можливостей. Показано, що особливістю творчої ініціативи особистості є певна пошукова активність, яка виходить за кордони ззовні заданих умов. Представлено схематичне розуміння суттєвої відмінності ініціативи та творчої ініціативи. На основі проведеного теоретико-методологічного аналізу й емпіричного діслідження, на основі практичного досвіду в роботі подано авторське розуміння поняття «творча ініціатива».

Ключові слова: творчість, активність, ініціатива, особистість, суб’єкт, суб’єктивна оцінка, креативність, творча ініціатива.

 

УДК 159.001.378

С. О. Хілько

Психологічні кореляти формування толерантності до невизначеності у майбутніх психологів

Статтю присвячено емпіричному дослідженню психологічних особливостей формування толерантності до невизначеності у майбутніх психологів. Проаналізовано деякі психологічні характеристики, які мають значення при формуванні толерантності до невизначеності, зокрема визначено психологічні кореляти когнітивного, афективного та конативного компонентів.

З’ясовано, що на формування когнітивного компонента толерантності до невизначеності у майбутніх психологів позитивно впливають рефлексивність і поінформованість про поняття «толерантність до невизначеності», «інтолерантність до невизначеності» та умови її формування. Встановлено, що на формування афективного компонента толерантності до невизначеності у майбутніх психологів впливають позитивне ставлення до формування толерантності до невизначеності, позитивні емоції в ситуаціях невизначеності, суперечливості, неоднозначності. Констатовано, що психологічні кореляти конативного компонента толерантності до невизначеності у майбутніх психологів характеризуються певними ознаками, зокрема в ситуаціях невизначеності, неоднозначності їм притаманні як продуктивні, так і непродуктивні способи вирішення ситуацій невизначеності. Встановлено позитивний кореляційний зв’язок між готовністю обмірковувати свої рішення і діяти при можливо повному орієнтуванні в ситуаціях невизначеності й толерантністю до невизначеності, а також між сміливістю, адаптивністю і толерантністю до двозначності. Показано позитивний кореляційний зв’язок між особистісною готовністю майбутніх психологів до змін, продуктивним копінгом та готовністю йти на ризик і діяти в ситуаціях невизначеності. Отже, встановлені психологічні кореляти мають значення при формуванні толерантності до невизначеності у майбутніх психологів.

Ключові слова: формування толерантності до невизначеності, інтолерантність до невизначеності, міжособистісна інтолерантність до невизначеності, копінг-стратегії, майбутні психологи.

 

УДК 159.92

А. І. Черкашин

Професійна зрілість поліцейських: теоретичний аспект

У статті з’ясовано основні пріоритети розвитку Міністерства внутрішніх справ: розвиток кадрового потенціалу та соціальний захист населення. Основними викликами щодо удосконалення підготовки працівни-ків поліції визначено: вимивання професійного ядра і некомплект персоналу органів системи МВС; відсутність ефективної та сучасної системи підготовки, відбору й управління персоналом, прозорих механізмів кар’єрного зростання; відсутність належної системи соціального захисту, професійного зростання та мотивації працівників системи МВС; низька ініціативність персоналу і його вразливість до корупційних ризиків; відмінність категорій працівників, що зумовлює необхідність вироблення спеціальних підходів в управлінні персоналом; відсутність налагодженої системи внутрішніх комунікації. Указано складність і багатозначність визначення й трактування наукової дефініції «зрілість», що свідчить про недостатність розробки та суперечливість точок зору різних авторів.

Зазначено, що більшість науковців розуміють професійну зрілість як психологічне утворення особистості, яке характеризує рівень сформованості професіоналізму особистості та спонукає її до самореалізації й самодетермінації.

Доведено, що професійна діяльність працівників поліції відбувається в умовах постійної взаємодії з громадянами, швидкоплинних емоційних навантажень, загрози з боку криміногенних елементів, що потребує від них сформованості відповідної професійної зрілості.

Запропоновано під професійною зрілістю особистості працівників поліції розуміти особисте, інтегроване утворення, яке включає особистісну, соціальну, емоційну й інтелектуальну зрілості, відповідний рівень професійної ідентичності, що спонукають її до постійного саморозвитку і самодетермінації шляхом опанування провідними спеціальними компетенціями.

Ключові слова: особистісна зрілість, соціальна зрілість, когнітивна зрілість, емоційна зрілість, професійна ідентичність, особистість, працівники поліції, Міністерство внутрішніх справ, оперативно-службова діяльність, професійна детермінація.