Випуск 39

УДК 159.923

С. Д. Максименко

Теорія поетапного формування розумових дій П. Я. Гальперіна

Констатовано, що в психології метод формуючого експерименту виник спочатку в формі однієї з конкретних методик формування понять. У цій формі розробку формуючого експерименту здійснював Виготський, який не обмежувався лише методикою формування понять та розробив методичні основи принципу генетичного дослідження психічних утворень і тим самим окреслив вимоги до формуючого експерименту. Показано, що надалі психологи, і серед них П. Я. Гальперін, прагнули обґрунтувати цей метод за допомогою цілого арсеналу психологічних концептуальних і дослідницьких засобів, відштовхуючись від ідеї інтеріоризації, предметного опосередкування діяльностій алгоритмізації. З’ясовано, що П. Я. Гальперіним виділено як основну ланку орієнтований етап, сформулювавши положення про те, що характер засвоєння навчального змісту залежить від типу орієнтування, дослідник став використовувати формуючий експеримент як дослідницьку функцію. Констатовано, що з розвитком досліджень у рамках теорії поетапного формування розумових дій відбувалося усвідомлення того, що найважливішим у цій теорії є не що інше, як основний метод її розгортання – метод формуючого експерименту. Доведено, що дослідником П. Я. Гальперіним ототожнено цей метод із теорією поетапного формування. Але сам метод при цьому одержав подальший розвиток – поряд із дослідницькою функцією він набув конструктивну, моделюючу і діагностичну функції, які сьогодні є найзначнішими і найперспективнішими. Отже, результати, отримані з використанням теорії П. Я. Гальперіна, відображають вплив інтерпретації і кібернетики на різні сфери людської діяльності.

Ключові слова: теорія поетапного формування розумових дій, П. Я. Гальперін, формуючий експеримент, метод, генетичні дослідження, психічні утворення, усвідомлення, процес засвоєння, учень, суб’єкт діяльності.

 

УДК 159.97

Л. М. Абсалямова

Дослідження харчових виборів жінок репродуктивного віку

У статті підкреслено, що харчові вибори відіграють важливу роль у соціальному, економічному та культурному аспектах життя, виражаючи те, чому людина віддає перевагу, ідентичність та культурні значення. Запропонована нами модель процесу харчового вибору має за мету зрозуміти та сполучити суттєві частини процесу, в якому люди вибирають їжу та пов’язані з нею взаємовідносини. Наголошено, що харчові вибори є динамічними та розвиваються з часом. Зроблено висновок, що життєвий шлях людини забезпечує темпоральні індивідуальні та історичні контексти для поточних харчових виборів. Люди вибирають особисті траєкторії харчових виборів, що можуть змінюватися відносно особливих криз на життєвому шляху та періодів у їх житті. Досліджувану вибірку склали 1558 жінок репродуктивного віку, які проживають в Україні. Частину вибірки склали жінки із зайвою та надмірною вагою. Середній вік досліджуваних жінок – 25,08 року, середній показник ІМТ (індексу маси тіла) – 21,96. Першим етапом роботи стало обчислення альфи Кронбаха α для методик, дані для валідності та надійності яких на українській вибірці відсутні. Другим етапом роботи став аналіз середніх значень та середньоквадратичних відхилень за різними методиками по вибірці. Третім етапом роботи став кореляційний аналіз отриманих даних. Кореляція Пірсона r = –0,413, p < 0,01 досліджена між харчовою залежністю та наполегливістю за опитувальником самоорганізації діяльності, а кореляція r = 0,387, p < 0,01 віднайдена між харчовою залежністю та часовою перспективою негативного минулого. Виявлено, що харчова залежність негативно корелює з наполегливістю та позитивно корелює з перспективою негативного минулого.

Ключові слова: харчовий вибір, харчова поведінка, кореляція, модель, репродуктивний вік, криза, часовий параметр.

 

УДК 159.923.32

  1. С. Білошицька

Самодостатня особистість у духовному вимірі

Статтю присвячено питанням особистісної самодостатності у вимірі духовності. Представлено узагальнене дослідження психологічної, культурологічної, філософської, історико-релігієзнавчої проблематики духовності самодостатньої людини. Категорії духовності та самодостатності розглядаються у зв’язку з поняттями екзистенції, мудрості, щастя, благополуччя, добра, споглядання, моралі. Запропоновано теоретичне обґрунтування самодостатності як психологічного підґрунтя для саморозвитку та становлення духовно орієнтованої людини. Здійснено спробу виокремлення позитивних і негативних векторів розробки проблем духовного формування самодостатньої людини на основі концептів релігійного світогляду, творчого самовираження, саморозвитку та самореалізації мудреця. Представлений аналіз літературних джерел висвітлив два основних напрями в описі самодостатності як суто негативної, так і позитивної риси особистості, що сприяє зростанню духовності. Визначено, що духовними сутнісними складовими самодостатності є реалізація свідомої діяльності у напрямку досягнення високих цілей, відкриття благословення, прагнення до благополуччя, відчуття духовного і нематеріального щастя, інтерес до творчості, незважаючи на усі зовнішні перешкоди. Виявлено, що вроджена свобода душі, відсутність упереджень та відкритість до соціальних і культурних змін творять духовно орієнтовану та зрілу самодостатню людину. Самодостатність як індивідуальна психологічна особливість вважається істотною духовною ознакою, що є основою для прояву самосвідомості, прийняття особистого потенціалу та бажань.

Ключові слова: самодостатність, самодостатня особистість, духовність, трансформації, досвід самодостатності, споглядання.

 

УДК 159.922.2:378.091.212](045)

О. І. Боковець

Організаційно-психологічні фактори розвитку інноваційного потенціалу студента вищого технічного навчального закладу

Висвітлено проблему впливу освітнього середовища на розвиток інноваційного потенціалу студента вищого технічного навчального закладу на макро- та мікрорівнях. З’ясовано, що специфіка вищого технічного навчального закладу визначає ступінь впливу організаційно-психологічних факторів на розвиток інноваційного потенціалу студента. Виокремлено такі організаційно-психологічні фактори розвитку інноваційного потенціалу особистості, як: макрорівень – політико-правові, економічні, соціокультурні, стратегічні, організаційно-управлінські та технологічні; мікрорівень – психосоціальні, психолого-педагогічні (дидактичні та методичні), просторово-предметні. Установлено, що системоутворюючим фактором актуалізації та розвитку інноваційного потенціалу студента на мікрорівні є його особистісний сенс. Доведено, що вищеперераховані фактори є нерозривними та взаємопов’язаними у своїй значущості, до того ж вони мають різний ступінь впливу на розвиток інноваційного потенціалу студента впродовж усієї фахової підготовки у вищому технічному навчальному закладі. Аналіз організаційно-психологічних факторів освітнього середовища вищого технічного навчального закладу окреслив актуальність емпіричних розвідок їхнього впливу на розвиток інноваційного потенціалу студента.

Ключові слова: особистість, інноваційний потенціал, середовище, фактори, макрорівень, мікрорівень, студент, вищий технічний навчальний заклад.

 

УДК 159.91

О. Ю. Василега, І. В. Сидоренко

Психологічні умови розвитку комунікативної компетентності вчителя

Обґрунтовано необхідність розвитку особистісної і професійної компетентностей педагога в системі вищої та післядипломної освіти в умовах освітньої реформи. Визначено поняття «професійна компетентність педагога». Проаналізовано основні підходи до визначення змісту і структури комунікативної компетентності вчителя як інтегральної якості його особистості та важливої складової особистісно-професійної компетентності. Дано визначення поняття «комунікативна компетентність вчителя». Охарактеризовано структуру комунікативної компетентності вчителя, визначено основні її складові. Витлумачено поняття «темперамент» як категорію наукового дослідження загальної психології та психофізіології. Представлено результати досліджень І. П. Павлова щодо проблеми типу нервової системи як фізіологічної основи темпераменту; визначено основні властивості темпераменту як стійкої сукупності індивідуальних психофізіологічних особливостей особистості. Подано розгорнуту класифікацію чотирьох типів темпераменту (холеричного, сангвінічного, флегматичного, меланхолійного) з урахуванням їх основних властивостей у контексті дослідження проблеми комунікативної компетентності вчителя. Проаналізовано особливості взаємозв’язку темпераменту з явищем комунікативної компетентності вчителя як важливої складової його особистісно-професійної компетентності. Викладено перспективи подальших досліджень проблеми взаємозв’язку та взаємозалежності індивідуальних психофізіологічних властивостей особистості з явищем комунікативної компетентності вчителя.

Ключові слова: освіта, педагог, компетентнісний підхід, компетентність, професійна компетентність, комунікативна компетентність, спілкування, психофізіологія, темперамент.

 

УДК 159.9.019.4:616.895.4

І. М. Візнюк

Поведінкові симптоми іпохондрії як механізм психосоматичної дисфункції.

У статті обґрунтовано поведінковий механізм розвитку іпохондричних розладів у осіб у ситуації психосоматичного захворювання. Експериментально показано інтерпретацію асоціативного мислення у висловлюваннях хворого. Обґрунтовано аналіз визначення етіології і розвитку іпохондричних нозологій у групі хворих із найбільш вираженою патофізіологічною симптоматикою. Доведено, що інтероцептивні подразники, які досить довго надходили в функціонально ослаблену кору головного мозку, зазвичай призводять до утворення у ній застійних, інертних джерел збудження, що лежать в основі іпохондричного марення. Указано перелік симптоматичних особливостей розладу в умовах диференційних схожостей і відмінностей індивідуальних і загальних показників психодіагностичних методів. Підкреслено, що саме тому сильні інтероцептивні подразники, які впливали на нервову систему хворого, отримували відповідні реакції за механізмом ультрапарадоксальної фази та клінічно проявлялись у вигляді іпохондричного марення із супутньою невідповідною поведінкою. Зазначено, що екстероцептивний подразник посилює інтероцептивну реакцію, у разі якщо новий зовнішній агент діє в тому ж напрямку. Саме це положення досить переконливо підтверджено у нашому дослідженні. Установлено, що в хворого у ситуації психосоматичного захворювання, після тривалих травмуючих переживань, порушується стан нервової системи, що призводить до патологічної інертності клітин кори мозку й утворення у ній стійкого, ізольованого патодинамічного вогнища – генезису поведінкової дисфункції.

Ключові слова: психодіагностика, іпохондричні розлади, психосоматичні порушення, психодіагностичні методи, інтероцептивні подразники, поведінковий механізм.

 

УДК 613.8:159.923

Л. Л. Гільова, Н. А. Кулик

Емоційний інтелект: аналіз сучасних західних досліджень

У статті простежено історію формування феномену «емоційний інтелект» як вияв взаємозв’язку здібностей людини з життєвою успішністю, що включає особисту та професійну успішність. Розкрито наукові передумови опису емоційного інтелекту, його особливості та значення як однієї з множинних форм інтелекту. Проаналізовано різні моделі емоційного інтелекту, що склали описову характеристику запропонованого до розгляду феномену. Розглянуто складові компоненти та виявлено рівні емоційної компетентності. Емоційний інтелект досліджено як компетентність, спрямовану на тлумачення власних емоцій та емоцій оточуючих. Емоційну компетентність розглянуто як інтеграцію знань та специфічних навичок в емоційній сфері, а також особистісних властивостей, що дають змогу людині успішно справлятися з різними життєвими ситуаціями, самовдосконалюючись і самоактуалізуючись. Уведено поняття та проаналізовано рівні емоційної грамотності як програми формування специфічних емоційних навичок для побудови гармонійних міжособистісних стосунків.

Ключові слова: емоційний інтелект, структура емоційного інтелекту, емоційна компетентність, емоційна грамотність, емоційна сила особистості.

 

УДК 159.9.019

Н. М. Гончарук

Дослідження психологічних аспектів комунікації у прикладних лінгвістичних теоріях

За результатами дослідження визначено і проаналізовано прикладні лінгвістичні теорії, що розглядають психологічні аспекти комунікації. З’ясовано роль соціолінгвістики в узгодженні питань формування соціальної мовної політики та норм комунікативної поведінки кожного конкретного учасника комунікативної ситуації. Розкрито значення мовної грамотності та мовної компетентності в оволодінні психологічними аспектами комунікації. Описано комунікацію у межах досліджень когнітивної лінгвістики. Визначено структуру взаємообумовлених когнітивних схем взаємодії, представлених у мовному відображенні. Детально проаналізовано когнітивний та мовленнєвий компоненти комунікації. Досліджено комунікацію з позицій комунікативної лінгвістики. Розглянуто базові категорії комунікативної лінгвістики, які формують, спрямовують та упорядковують психологічні аспекти спілкування у комунікативній структурі. З’ясовано взаємозв’язок між лінгвістичними та психологічними категоріями у межах теорії комунікації.

Ключові слова: комунікація, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика, комунікативна лінгвістика.

 

УДК 925:159.923

Е. Е. Івашкевич

Психолінгвістичні аспекти процесу сприйняття звуку і кольору: до проблеми наративного дискурсу

У статті наголошено, що вивчення наративного дискурсу на прикладі англійської літератури, визначення психолінгвістичних аспектів такого дискурсу є вельми актуальною проблемою сучасності, адже такого роду дискурс відіграє неабияку роль у всіх жанрах художньої літератури. Наративний дискурс проаналізовано на прикладі графічних романів, на основі аналізу яких визначено психолінгвістичні особливості наративного дискурсу, в тому числі, коли йдеться про сприйняття звуку та кольору. Зазначено, що важливим для окреслення особливостей наративного дискурсу є аналіз матеріалів, представлених у вигляді коміксів, адже людина, яка спостерігає, є лише об’єктом візуалізації, а не її суб’єктом. Наголошено на ролі візуальних образів, які допомагають читачеві зрозуміти текстову інформацію. Показано, що за допомогою повторення візуальні образи стають символами, які означають, що вони починають представляти дещо інше за допомогою певного правила або їхнього особистісного сприйняття. Показано, що тип перетворення візуальної інформації, відомий нам із фільмів, а саме візуальні образи, описують особистісно значущі переживання персонажа за умов зовнішньої фокалізації, тим самим демонструючи, що персонаж пережив у минулому. Доведено, що, читаючи роман, легко помітити, як використання візуальних елементів для забезпечення точності сприйняття перехідних моментів у просторі й часі є практичною перевагою так званого візуального стилю, який набагато ефективніший за слова. Ця візуалізація у часі й просторі в дійсності є невід’ємною складовою роману «Нічні охоронці», яка призводить до його глибокої інтерпретації, що є однією з найважливіших характеристик графічного роману. Аналізуючи твір «Нічні охоронці» Алана Мура та Дейва Гіббонса, автором статті запропоновано такі психолінгвістичні аспекти наративного дискурсу: візуальна акцентуація, актуалізація інформації, актуалізація епіграфа, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

Ключові слова: наративний дискурс, візуальна акцентуація, актуалізація інформації, сприйняття звуку та кольору, метанаративна презентація тексту, контрастні візуальні словосполучення, актуалізація наративного потенціалу.

 

УДК 159.955+159.956

І. Т. Кишакевич

Мисленнєві стратегії як механізм розв’язування нестандартних клінічних задач

Представлено результати вивчення психологічної сутності мисленнєвих прийомів розв’язування нестандартних клінічних задач лікарями. За результатами аналізу досліджень медичного мислення констатовано його творчий характер та означено підхід до його вивчення шляхом аналізу мисленнєвих дій під час розв’язування нестандартних клінічних задач. Автором виділено три складові процеси творчого медичного мислення: процес розуміння, процес прогнозування, апробаційний процес та проаналізовано пошукові дії впродовж таких складових. Означено підхід до вивчення творчого мислення лікаря шляхом аналізу переважаючих мисленнєвих дій під час розв’язування нестандартних лікарських задач. Установлено, що дії за аналогією, всупереч аналогії та комбінаторні дії зустрічаються в кожному складовому процесі творчого медичного мислення, та проведено аналіз їх змісту в процесі розуміння медичної проблеми, у процесі прогнозування проекту вирішення проблеми та апробації знайденого розв’язку подолання медичної проблеми. Констатовано, що у деяких випадках мисленнєві дії за аналогією, чи комбінаторні дії, чи реконструюючі дії набувають стану переважаючих мисленнєвих тенденцій і призводять до результативності одного або декількох складових пошукового процесу. Доведено, що у випадку, коли тенденція до аналогізування, комбінування чи реконструювання переважає впродовж усіх складових процесів (процес розуміння, процес прогнозування, апробаційний процес) і суб’єкт отримує суб’єктивну впевненість у правильності своїх дій, така тенденція перетворюються у мисленнєву стратегію аналогізування, комбінування чи реконструювання.

Ключові слова: творче медичне мислення, мисленнєва тенденція, мисленнєва стратегія аналогізування, мисленнєва стратегія комбінування, мисленнєва стратегія реконструювання.

 

УДК 159.923.2

А. А. Ковальчук

Особливості використання копінг-стратегій іноземними студентами

У статті представлено результати емпіричного дослідження особливостей використання копінг-стратегій іноземними студентами. Установлено, що іноземні студенти з різним ступенем адаптованості відрізняються за використанням поведінкових копінг-стратегій та схильні надавати перевагу різним способам копінг-поведінки. Визначено, що «адаптовані» іноземні студенти віддають перевагу ситуаційно-орієнтованим (сфокусованим на проблемі) копінгам – дієвим стратегіям, спрямованим на активне подолання проблемних ситуацій (планування вирішення проблем, конфронтація), на позитивне переосмислення проблеми та сприймання її як стимулу для розвитку (позитивна переоцінка), на залучення соціальних ресурсів, пошук емоційної та дієвої підтримки (пошук соціальної підтримки). «Дезадаптовані» іноземні студенти послуговуються переважно емоційно-орієнтованими (сфокусованими на емоціях) копінгами – спрямованими на регуляцію емоційного стану шляхом визнання своєї відповідальності й самозвинувачення (прийняття відповідальності), ухиляння, заперечення проблеми, фантазування, невиправданих очікувань, відволікання (втеча-уникання), суб’єктивного зниження значущості проблеми та ступеня емоційного залучення у неї (дистанціювання). При співвіднесенні характеру копінг-поведінки іноземних студентів із рівнем їх адаптованості встановлено, що надання переваги ситуаційно-орієнтованим дієвим копінгам (плануванню вирішення проблем, пошуку соціальної підтримки, позитивній переоцінці, конфронтації) сприяє адаптації до нових умов життєдіяльності, а використання емоційно-орієнтованих копінгів (прийняття відповідальності, втечі-уникання, дистанціювання) пов’язано з підвищеним ризиком порушень психосоціальної адаптації. Емпірично визначено когнітивні «життєстійкі» стратегії – включеність, контроль, прийняття ризику, які сприяють високому рівню адаптивності особистості іноземного студента до умов іншого соціокультурного середовища. Визначено адаптивність як комплексну властивість особистості іноземного студента, що забезпечується використанням у якості адаптивних стратегій таких життєвих переконань: включеність у життя, контроль над подіями, прийняття ризику.

Ключові слова: адаптація, адаптивність, копінг-стратегії, адаптивні стратегії, адаптований іноземний студент, дезадаптований іноземний студент, життєстійкість, критерії адаптивності іноземного студента.

 

УДК 159.94

К. С. Максименко

Причинно-следственные отношения социально-психологических факторов и психических и соматических расстройств.

Автором констатируется, что личностная компетентность в совладании со стрессом, интернальный локус контроля, всевозможные профессиональные и социальные способности и особенности социальной поддержки – все это, будучи протективными факторами, безусловно, смягчает патогенные влияния. Показано, что многосложные взаимодействия патогенных и протективных внутренних и внешних условий – все это выступает многоступенчатой системой детерминант, составляющих сущность проблематики каузации самых разнообразных болезненных состояний организма и личности. Доказано, что психологические исследования должны быть направлены на понимание специфики мультикаузальности, а именно, какие психологические факторы действуют в одной и той же плоскости, а какие находятся в разных плоскостях. Пониманию особенностей психических расстройств способствует научное исследование факторов, находящихся в соматической, психической, социальной или экологической плоскостях, при этом особенно важным является изучение вопроса, как отдельные плоскости взаимно влияют друг на друга, как взаимодействуют факторы. Сделан вывод, что одной из актуальных проблем выступает определение особенностей действия социально-психологических факторов в совокупности с другими факторами влияния. Следует учитывать тот важный факт, что социально-психологические факторы воздействуют на психические и соматические расстройства или заболевания в самых различных плоскостях. При этом всегда необходимо критически подходить к вопросу о причинно-следственных отношениях. Сделан вывод, что при прогнозировании соматических и психических расстройств необходимо учитывать и собственно индивидуально-психологические, личностные факторы. Внутренние и внешние ресурсы играют стимулирующую или тормозящую роль в совладании с трудностями. Сущность проблематики каузации разнообразных болезненных состояний организма заключается в изучении особенностей сложных взаимодействий патогенных и протективных внутренних и внешних факторов.

Ключевые слова: причинно-следственные отношения, социально-психологические факторы, каузация, психологические детерминанты психических нарушений, болезненное состояние организма, прогнозирование соматических и психических расстройств.

 

УДК 159.955:615.851

І. Ф. Манілов

Про психотерапевтичний персонально ідеальний стиль життя

Дано визначення поняттю «психотерапевтичний персонально ідеальний стиль життя». Відзначено семантичну умовність, динамічний характер та поліформність проявів цього феномену. Емпірично доведено необхідність використання ідеї психотерапевтичного персонально ідеального стилю життя при комплексній сугестивній психотерапії невротичних, пов’язаних зі стресом і соматоформних розладів. Виокремлено деякі особливості психотерапевтичного персонально ідеального стилю життя. Ці особливості можуть слугувати маркерами успішності психотерапевтичного процесу. Показано, що важливою ознакою виходу на психотерапевтичний персонально ідеальний стиль життя є підвищення рівня адаптивності мислення. З’ясовано, що цю властивість можна розвинути шляхом навіювання клієнту базових світоглядних ідей-принципів безперервної мінливості, взаємозв’язку, відносності, необоротності, самоорганізації, динамічної рівноваги, які складають основу методу психотерапевтичної конфронтаційної сугестії. Навіювання базових ідей-принципів дає змогу вдосконалити та прискорити процес верифікації особистісно значущих умовиводів. Установлено, що до особливостей психотерапевтичного персонально ідеального стилю життя необхідно віднести адекватність та збалансованість емоційних реакцій. Показано, що на поведінковому рівні психотерапевтичний персонально ідеальний стиль життя проявляється індивідуально комфортним рівнем соціальної активності клієнта при збереженні повноцінного контакту з реальністю. Констатовано, що ідея необхідності пошуку психотерапевтичного персонально ідеального стилю життя є основоположною в системі мультимодальної сугестивної психотерапії.

Ключові слова: психотерапія, сугестія, адаптація, психотерапевтичний персонально ідеальний стиль життя, мультимодальна сугестивна психотерапія, психотерапевтична конфронтаційна сугестія, невротичні та соматоформні розлади.

 

УДК 159.922.73

С. А. Михальська

Особливості розвитку етичних уявлень у дітей старшого дошкільного віку

У статті представлено аналіз стану розробки проблеми розвитку етичних уявлень у дітей старшого дошкільного віку. Визначено, що дошкільне дитинство виступає періодом зародження і формування етичних інстанцій. Зазначено, що унаслідок формування «внутрішніх етичних інстанцій» поведінка дитини позбувається безпосередніх ситуативних впливів, імпульсивності й афективності, розвиваються моральні та естетичні почуття. Встановлено, що у віці 5–7 років дошкільнята переходять від стихійної моральності до свідомої. Узагальнено, що етичний розвиток дошкільника відбувається не тільки за рахунок ускладнення когнітивної сфери, а й за рахунок інтеріоризації, зовнішнього контролю. Акцентовано, що дитина старшого дошкільного віку має бути обізнана з різними соціальними ролями людей; з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; усвідомлювати добро і зло; вміти пояснити свої вчинки, схвалити або засудити їх; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе. Отримані результати показують, що у більшості досліджуваних виявлено вище середнього та середній рівні сформованості світоглядних уявлень (відповіді на запитання у дітей чіткі, розгорнуті, перераховують правила поведінки, яких треба дотримуватись, перебуваючи в громадських місцях). З’ясовано, що значна кількість дітей недостатньо обізнана з соціальними нормами міжособистісних відносин та володіє правилами поведінки в конфліктних ситуаціях і приблизно така ж кількість дітей поінформована про культуру морально-етичної поведінки, володіння правилами поведінки у конфліктних ситуаціях та вміння аналізувати й оцінювати поведінку однолітків. Зазначено, що за розвитком етичних інстанцій у дітей старшого дошкільного віку слід створювати позитивний психологічний клімат у взаємодії дитини з однолітками, бесіди з дорослими на етичну тематику, проводити роботу з дитячою книжкою на моральну тематику за схемою: аналіз поведінки героїв – оцінювання їх вчинків – оцінка особистості героя (позитивна чи негативна), тощо.

Ключові слова: дитина, особистість, етичні уявлення, моральна свідомість, етичні інстанції, старший дошкільний вік, розвиток, ровесники.

 

УДК 925:159.923

Н. О. Михальчук

Психологічний контекст ідеї розуміння (аналіз розуміння з акцентуванням уваги читача на авторських абстрактних іменниках у «Пригодах Олівера Твіста» Чарльза Діккенса)

У статті показано, що принципова різниця в засобах аналізу висловлювань зумовлює особливості тлумачення мислення людини, зокрема того, як саме відбувається процес розуміння. Для філософії розуміння це важливо, оскільки останнє є певним способом пізнання людиною дійсності, тоді як для логіки розуміння є лише формою судження, шляхом переходу різних можливостей від однієї ідеї до інших. Доведено, що з метою розуміння текстів, написаних англійською мовою (маються на увазі романи чи інші літературні твори), слід проаналізувати процес розуміння з акцентуванням уваги читача на авторських абстрактних іменниках у «Пригодах Олівера Твіста» Чарльза Діккенса. Показано, що абстракція є важливою частиною квазіспілкування. Ці іменники називають речі, які не можна побачити, почути, посмакувати, яких не можна торкнутися, але вони дають змогу нам висловлювати стосовно останніх певну інформацію, що актуалізуватиме названі речі. Однак важливим для письменників є те, що існує небезпека неадекватного розуміння за умови використання автором письмових абстрактних форм. Зокрема, романи Чарльза Діккенса насичені абстрактними іменниками, які роблять його творіння більш яскравими та живими. У статті проаналізовано два види абстрактних іменників: а) словесні іменники, що виражають стани або дії; б) атрибутивні іменники, що експлікують характеристики або якості. Зазначено, що якщо читач реконструює висловлювання, то його неможливо не зрозуміти (зокрема, у статті наголошено, що навіть якщо автор тексту використовує деякі лінгвістичні структурні моделі, зовсім не обов’язковим є їхнє використання у конкретних ситуаціях взаємодії та спілкування: глибоке розуміння часто означає глибоке розуміння саме цієї структурної моделі, проте зовсім не обов’язково використовувати її в ситуаціях, коли ми спілкуємося з носіями мови). З іншого боку, логіка вивчає будь-яке розуміння таким чином, що розуміння постає органічно пов’язаним з особистісними чинниками, а також із суб’єктивними можливостями людини. У цьому випадку процесу розуміння передує процес формулювання гіпотез у межах заданої структурної моделі, і це не є цілковито необхідним для використання останніх у ситуаціях, що стосуються безпосереднього процесу спілкування з носіями мови.

Ключові слова: розуміння, пізнання, квазіспілкування, вербальні іменники, атрибутивні іменники, абстрактні іменники, формулювання гіпотез.

 

УДК 159.923:614.253.5-057.177

І. Д. Нагайцева

Особистісні особливості управлінця середньої ланки в медичній установі

У статті представлено результати емпіричного дослідження особистісних особливостей управлінця середньої ланки в медичній установі. Визначено та проаналізовано організацію лікувальної діяльності, багатоплановість лікувально-управлінської діяльності управлінця середньої ланки у галузі охорони здоров’я. Емпірично визначено особистісно-психологічні якості, притаманні успішним управлінцям середньої ланки в медичній установі: комунікативно-організаторські (здатність об’єктивно оцінювати дії інших людей, уміння швидко встановлювати контакт із незнайомими людьми, викликати у них довіру, вміння вести переговори, ділову бесіду, здатність донести до співрозмовника свої наміри); мотиваційні (цілеспрямованість, самовіддача, потреба в саморозвитку, вимогливість до себе і підлеглих, захопленість своєю роботою, готовність до ризику, прагнення вирішувати складні завдання та ставлення до своєї діяльності як до покликання); емоційно-вольові (вміння адаптуватись у нових умовах та складних ситуаціях, здатність до активної діяльності в ситуаціях невизначеності та збереження продуктивності роботи, вміння відстояти свою точку зору й об’єктивно оцінити можливості та досягнення, вміння контролювати свої емоції, здатність співпереживати і співчувати, залишатись урівноваженим). Показано, що працездатність залежить від типу нервової системи лікаря-управлінця. Конкретизовано роль психологічного супроводу при невідповідності та зниженні ризику формування несприятливих (дезадаптаційних) станів в управлінців середньої ланки у медичній галузі.

Ключові слова: лікар, медична установа, лікувально-управлінська діяльність, галузь охорони здоров’я, управлінець середньої ланки у медичній установі, психологічний супровід.

 

УДК 159.922.8

М. М. Наконечна, С. Р. Міняйло

Інтерсуб’єктність та мотиваційна сфера в юнацькому віці

У статті розглянуто особливості інтер суб’єктності та мотиваційної сфери в ранній юності. Здійснено аналіз поняття інтерсуб’єктності через призму культурно-історичного (Л. С. Виготський), суб’єктного (С. Л. Рубінштейн, Л. І. Анциферова, А. В. Брушлінський) та вчинкового (В. А. Роменець) підходів. Інтерсуб’єктність розуміється як така особлива форма людської взаємодії, що має у своєму процесі та результаті потенціал для особистісного розвитку. Аргументовано позицію, що у механізмі інтеріоризації лежить значний пояснюючий потенціал для розуміння психологічної природи розвитку психічного, а поняття інтерсуб’єктності окреслює конкретні межі й умови розвитку, викликаного взаємодією між людьми. Доведено, що природа інтерсуб’єктності пов’язана з розвитком людського потенціалу завдяки джерелам активності, які людина відкриває у взаємодії з іншими людьми. Наголошено, що принциповим для інтерсуб’єктності є те, що це такий вид взаємодії, який призводить до зростання рівня суб’єктності учасників інтеракції. Зауважено, що дуже важливо досліджувати взаємозв’язок інтерсуб’єктності з мотиваційною сферою особистості. Проведене емпіричне дослідження охопило 131 учня ліцею (період ранньої юності). Указано, що дослідження включало в себе методику дослідження інтерсуб’єктності (М. М. Наконечна), яка зараз знаходиться на етапі стандартизації, але попередні дослідження з використанням методики показали її задовільний рівень придатності (альфа Кронбаха α = 0,777). Зазначено, що кореляційний аналіз даних засвідчив зв’язок інтерсуб’єктності з мотивацією досягнення успіху та комунікативними мотивами. Виявлено, що негативна кореляція існує між інтерсуб’єктністю та шкалою «Мотиваційний полюс невизначений».

Ключові слова: психологія, інтерсуб’єктність, мотиви, юнацький вік, особистість, кореляція, прагнення до успіху, страх невдачі.

 

УДК 159.923:811.112.2:378.147

Л. А. Онуфрієва

Теоретико-методологічний аналіз образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості майбутніх професіоналів

На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми образу «Я-професіонал» як складової «Я-концепції» особистості визначено її як сукупність уявлень суб’єкта про свою життєву позицію, перспективи і цінності у контексті здійснення обраної професійної діяльності. Акцентовано, що образ «Я-професіонал» є складовою частиною загальної «Я-концепції» особистості. Виділено структуру професійної «Я-концепції» особистості. Показано, що образ «Я-професіонал» формується у процесі дорослішання та професійного самовизначення. Зазначено, що у структуру образу «Я-професіонал» входить ідеальний образ «Я-професіонал», реальний образ «Я-професіонал», дзеркальний образ «Я-професіонал» та професійна самооцінка. З’ясовано, що професійна самооцінка – центральний компонент професійної самосвідомості особистості, пов’язаний із ціннісним ставленням до власного «Я», до професійних якостей та результатів професійної діяльності. Зазначено, що професійна самооцінка формується під впливом змісту професійної діяльності, результатів, досягнутих у цій діяльності, індивідуальних властивостей особистості. Основними параметрами професійної самооцінки виступають ступінь адекватності, критичність і міра стійкості особистості. Зазначено, що важливою складовою професійної «Я-концепції» є професійна самосвідомість, що обумовлює саморегуляцію особистістю своїх дій у професійній сфері на основі пізнання професійних вимог, своїх професійних можливостей і емоційно-ціннісного ставлення до себе як до суб’єкта конкретної професійної діяльності.

Ключові слова: професійна самооцінка, суб’єкт, професійна «Я-концепція», професійні якості, професійна самосвідомість, професіонал, образ «Я-професіонал», індивідуальні властивості особистості, саморегуляція, професійна діяльність.

 

УДК 378.2.019:93-033.43

К. О. Островська, І. П. Островський, Х. Я. Сайко

Особливості профорієнтації підлітків з аутизмом

Представлено результати вивчення психологічних властивостей та профорієнтації підлітків з аутизмом. Проаналізовано систему знань, норм і цінностей, які дають змогу в майбутньому реалізувати соціально-професійну діяльність, сформувати ціннісні орієнтації у професійному самовизначенні. Визначено, що підлітки з легким рівнем аутизму мають звичку до постійного повторення одноманітних рухів та здатні ретельно виконувати професійні обов’язки, якщо ці рухи є виконанням простої трудової дії. У більшості підлітків із легким рівнем аутизму переважає високий рівень втрати навичок конструктивної гри з використанням уяви, середній рівень самостійності, функціонального спілкування, втрати навичок соціальної включеності та реагування, прояву стереотипних висловлювань, спонтанної імітації дій, соціальної ініціативи, прогресивної пам’яті, реверсивної пам’яті, розподілу уваги та низький рівень використання тіла іншої людини для спілкування, оскільки з підлітками з аутизмом проводиться систематична корекційна робота. З’ясовано, що на вибір професії впливають різні чинники: уявлення про себе, наявність здібностей і особистісних рис, а також практичні міркування та прагнення. Процес професійної орієнтації підлітків з аутизмом передбачає змістовний (ідеї, знання, переконання) та організаційний (планування, організація заходів, контроль тощо) складники. Зроблено висновок про те, що основними групами профорієнтаційних методів є: інформаційно-довідкові, діагностичні, методи морально-емоційної підтримки та методи прийняття рішень і побудови перспектив професійного розвитку. Виявлено кореляційні взаємозв’язки між показниками «порядкова послідовність», «спонтанна імітація», «соціальна ініціатива», «стереотипні висловлювання», «якісні порушення реципрокної соціальної взаємодії», «стійкість уваги». Високий рівень порядкової послідовності перебуває у взаємозв’язку зі здатністю до спонтанної імітації та соціальною ініціативністю. Високий рівень прояву стереотипних висловлювань призводить до якісних порушень реципрокної соціальної взаємодії та зниження стійкості уваги. Запропоновано систему діагностики особливостей професійної орієнтації та супроводу підлітків з аутизмом з урахуванням сформованих у них професійно зумовлених якостей, яка забезпечує послідовність накопичення достовірної інформації про їх професійну придатність.

Ключові слова: професійна орієнтація, психопрофілактика, підлітки з аутизмом, соціалізація, самостійність, професійні навички, спілкування.

 

УДК 316.6:159

Марек Палюх

Формування бажаної поведінки дітей із сімей з алкогольною залежністю як мета підтримки установ соціального захисту

У статті наголошено, що алкоголізм – це хвороба. У сучасній соціальній реальності все більше і більше людей уживають алкоголь, що призводить до серйозних, часто драматичних наслідків. Алкоголізм є причиною маргіналізації та соціальної ізоляції. Страждання, спричинені вживанням алкоголю одним із членів сім’ї, призводять до соціальної дисфункції цієї сім’ї. Соціальний працівник відіграє важливу роль у запобіжних діях та соціальному втручанні. Особливо шляхом навчання молодого покоління слід проводити профілактичні заходи, які в майбутньому запобігатимуть соціальним проблемам, пов’язаним з алкоголізмом. Тільки компетентні процедури можуть мінімізувати його наслідки. З цією метою все суспільство повинно бути залучене до боротьби з алкоголізмом та бути відповідальним за трагедії, що відбуваються у повсякденному житті польських громадян. Соціальна робота відіграє тут дуже важливуроль, мета якої – допомогти не лише людям з алкогольною залежністю, але й повернутись їхнім сім’ям до нормального соціального функціонування.

Ключові слова: алкоголізм, сім’я, профілактика, соціальне втручання, підтримка.

 

УДК 159.9:316.61

Л. В. Пастух

Розвиток психологічної компетентності керівників навчальних закладів освіти з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів у післядипломній освіті

У статті актуалізовано нагальність дослідження розвитку психологічної компетентності керівників освітніх організацій із попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів. Проведено аналіз досліджень та публікацій із проблеми професійного вигорання та психологічної компетентності керівників навчальних закладів. Констатовано виокремлення науковцями двох груп чинників професійного вигорання педагогів закладів освіти: індивідуально-психологічних (особистісних) і організаційних. Узагальнено основні організаційні чинники, що сприяють професійному вигоранню педагогів. Розглянуто підходи до сутності психологічної компетентності керівників навчальних закладів. Відзначено різне трактування науковцями сутності понять «компетентність», «психологічна компетентність». Виділено у структурі психологічної компетентності керівника освітньої організації такі взаємопов’язані та взаємозумовлені компоненти: мотиваційний когнітивний; операційний; мотиваційний; особистісний. Виокремлено проблеми її розвитку в умовах післядипломної педагогічної освіти. Визначено пріоритетні завдання, напрями, форми й методи її розвитку. За результатами узагальнення теоретичних досліджень і практичного досвіду виокремлено важливі аспекти та чинники забезпечення системності й результативності роботи з питань розвитку психологічної компетентності керівників навчальних закладів щодо попередження професійного вигорання педагогів. Визначено перспективу подальших досліджень окресленої проблематики – розробити й апробувати програму розвитку психологічної компетентності керівника освітньої організації з попередження синдрому «професійного вигорання» педагогів з урахуванням виділених груп проблем її формування та розвитку.

Ключові слова: керівники навчальних закладів освіти, психологічна компетентність, професійне вигорання педагогів.

 

УДК 159.923.2

І. Р. Петровська

Громадянська ідентичність як різновид організаційної ідентичності

Доведено, що природа громадянської ідентичності характеризується її організаційним походженням, відтак запропоновано розглядати громадянську ідентичність особистості як різновид організаційної ідентичності. Об’єктами громадянської ідентифікації (аналогічно до об’єктів організаційної ідентифікації) є спільнота громадян (аналог колективу організації; спільнота зі спільними і типовими проблемами організації їхнього життя, що об’єднана територією, на якій чинні закони певної держави) і держава (організація загалом; держава як організація суспільства). Засновуючись на принципах теорії соціальної ідентичності та соціальної самокатегоризації, концепції складності соціальної ідентичності та системному підході представлено авторське визначення громадянської ідентичності особистості як складного багаторівневого системного утворення, що є результатом самокатегоризації, осмислення (надання сенсу-цінності) своєї приналежності до спільноти громадян і держави (як громадянина) та суб’єктивного ставлення (емотивного та конативного) особи до свого членства. Визначено, що основними функціями громадянської ідентичності особистості є інтеграційна / консолідаційна (зближення і зв’язок з іншими громадянами; об’єднання і збереження єдності громадян), регулятивна (зумовлює громадянську нормативно-правову поведінку), захисна (почуття соціального захисту та персональної безпеки), забезпечення самоповаги і соціальної самореалізації.

Ключові слова: громадянська ідентичність, організаційна ідентичність, об’єкти ідентифікації, функції ідентичності, спільнота громадян, держава.

 

УДК 159.9

С. О. Ренке

Професійний образ «Я» як предмет психології та становлення особистісної ідентичності майбутнього фахівця

Проведений аналіз дав змогу прийти до розуміння професійного образу «Я» і становлення особистісної ідентичності майбутнього фахівця в обраній галузі як до єдності трьох процесів: усвідомлення студентом себе як майбутнього фахівця в обраній галузі, що включає ухвалення професійних цілей і цінностей, свідоме опанування професійних ролей, настанов, ідеалів, формування основ професійного мислення і поведінки; порівняння студентом себе з професійним ідеалом, нормою, зразком фахівця в обраній галузі й постановка завдань саморозвитку; позиціонування студентом себе в зовнішньому оточенні як такого, що належить до певної професійної групи фахівців. Констатовано, що, попри наявність певного досвіду, проблема розвитку професійного образу «Я» і нині має чимало невирішених проблем. Усе це робить теоретично і практично важливими завдання систематизації та інтеграції наявних поглядів у межах певної психологічної теорії, побудови теоретичної моделі розгортання процесу становлення професійного «Я»-образу, розроблення адекватних цій моделі методів вивчення, а також засобів, спрямованих на сприяння особистості у виборі власного вектора професійного розвитку, зокрема як суб’єкта самоактуалізації та самореалізації. Зазначено, що від рівня сформованості професійного образу «Я» залежить процес формування професіонала, темп, успішність опанування професійною діяльністю, входження в професійну спільноту. Висока професійна підготовка та володіння професійною майстерністю неможливі без формування професійної самосвідомості й, зокрема, професійного «Я».

Ключові слова: професійний образ «Я», предмет психології, становлення, особистісна ідентичність, майбутній фахівець, професійний розвиток, суб’єкт, саморозвиток, самоактуалізація, самореалізація, входження в професійну спільноту, процес формування професіонала.

 

УДК 159.9.07

О. В. Сазонова

Сімейні цінності та рольові установки подружніх пар

Теоретичний аналіз проблеми показав, що ієрархічна структура сімейних цінностей за ступенем їх важливості, актуальності й необхідності не є сталою системою. З’ясовано, що розбіжності в індивідуальних системах цінностей подружжя та розподіл сімейних ролей між подружжям можуть призвести до численних конфліктів різної руйнівної сили для шлюбного союзу. У статті емпірично досліджено особливості узгодженості сімейних цінностей та рольових установок 40 подружніх пар. Використано комплекс методик для визначення розподілу ролей у сім’ї, установок у подружній парі, рольових очікувань та домагань у шлюбі, а також рівня задоволеності шлюбом. У результаті кластерного аналізу було виділено дві групи досліджуваних – партнери подружніх пар із вищим рівнем і нижчим рівнем узгодженості сімейних цінностей. Результати порівняльного аналізу показали, що партнери подружніх пар із вищим рівнем узгодженості сімейних цінностей характеризуються вищим рівнем узгодженості рольових установок у господарськопобутовій сфері сімейного життя та у сфері соціальної активності. Вони більшою мірою орієнтовані на отримання задоволення від свого шлюбу, менше оцінюють значущість дітей у своєму житті, більш відкрито ставляться до теми сексу, мають вищу оцінку важливості сексуальної сфери і сексуальної гармонії для благополуччя стосунків між чоловіком та дружиною і мають «легке» ставлення до грошей. У подружніх парах із вищим рівнем узгодженості сімейних цінностей відповідальність за виконання функцій виховання дітей та організації побуту розподілена між чоловіком та дружиною рівномірно. Показано, що для партнерів подружніх пар із нижчим рівнем узгодженості сімейних цінностей притаманна тенденція до неузгодженості рольових установок чоловіка та дружини у господарсько-побутовій сфері сімейного життя та у сфері соціальної активності. Вони більше орієнтовані на відчуття обов’язку, ніж на отримання задоволення у своєму шлюбі, мають упередження щодо теми сексу та нижче оцінюють значущість інтимної близькості для благополуччя подружніх стосунків, більше цінують значущість дітей у своєму житті, більше орієнтовані на те, щоб будувати своє життя навколо виховання дітей, та є ощадливішими у ставленні до грошей, ніж партнери подружніх пар із вищим рівнем узгодженості сімейних цінностей. Виявлено, що у подружніх парах із нижчим рівнем узгодженості сімейних цінностей відповідальність за виховання дітей та організацію побуту в сім’ї більшою мірою несе дружина. Виявлено, що партнери подружніх пар із вищим рівнем узгодженості сімейних цінностей характеризуються вищою внутрішньою суб’єктивною оцінкою якості свого шлюбу, ніж партнери подружніх пар із нижчим рівнем узгодженості сімейних цінностей. Результати порівняльного аналізу показали, що для подружніх пар із нижчим рівнем узгодженості сімейних цінностей характерним є неузгодженість між рольовими домаганнями дружини в господарсько-по-бутовій сфері сімейного життя й у сфері соціальної активності та між рольовими очікуваннями чоловіка щодо дружини у цих сферах.

Ключові слова: сімейні цінності, рольові установки, узгодженість сімейних цінностей, рольова адекватність, сімейні ролі, задоволеність шлюбом.

 

УДК 159.923

О. І. Санніков

Психологічні особливості професіоналів соціотехнічного профілю

У повідомленні розглянуто результати дослідження психологічних особливостей сучасних інженерів, що відрізняються змістом виконуваної професійної діяльності. Показано роль інженерної практики у розвитку науково-технічного прогресу. Виділено основні функції, які реалізує інженер в умовах сучасного виробництва, в тому числі прийняття та реалізації рішень. Показано специфіку і варіації виконуваного спектра функцій інженерів у різних умовах професійної діяльності. Визначено роль прийняття рішень інженерами в проектуванні й модернізації обладнання та приладів для машинобудівного комплексу, в організації та контролі його виробництва. Обґрунтовано доцільність використання особистісно-детермінованого підходу, який розкриває роль особистісних властивостей у регуляції поведінки і діяльності інженера, описано основні риси особистісного підходу до прийняття рішень. Представлено основні сформовані напрямки в підготовці та вивченні діяльності сучасного інженера. Сконструйовано й описано комплекс психодіагностичних методик дослідження психологічних особливостей і відмінностей інженерів-конструкторів, інженерів-організаторів виробництва. Виконано порівняльний аналіз психологічних і типологічних особливостей інженерів різної функціональної спрямованості (конструкторів, організаторів виробництва). Виявлено типологічні особливості особистості, властиві інженерам різного профілю (конструкторам, технологам, механікам тощо). Аналіз проведених досліджень інженерної діяльності показав, що основні навантаження в особистості сучасного інженера припадають на властивості креативності (комунікативної креативності) й технічного мислення. Отримані дані підтверджують високий рівень технічного мислення порівнюваних груп інженерів. Виконаний типологічний аналіз підтвердив припущення про взаємну відповідність вимог професійної інженерної діяльності певного складу властивостей і якостей особистості, що діагностується засобами індикатора типу особистості І. Майєрс і К. Бріггс, а також можливість використання МБТІ у складі діагностичного комплексу. Виокремлено відмінності досліджуваних груп інженерів за рівнем суб’єктивної локалізації контролю і комунікативної креативності. Отримані оцінки за показниками локусу контролю свідчать про ту роль, яку в активності інженерів відіграють зовнішні обставини, а також роль статусу інженера в діяльності компанії загалом. Статистично значущих відмінностей в показниках комунікативної креативності інженерів різ-них груп не виявлено.

Ключові слова: соціотехнічна діяльність, типологічні особливості інженерів, прийняття рішень, індивідуально-психологічні особливості особистості.

 

УДК 159.9

Н. М. Семенів

Міжетнічна комунікація як динамічна складова міжетнічної взаємодії

У статті розглянуто роль і значення міжетнічної комунікації у формуванні та розвитку міжетнічних взаємин, досліджено міжетнічну комунікацію у практиці вивчення міжетнічних відносин. Установлено, що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних учених є міжетнічні комунікації, їх вплив на формування, становлення та розвиток міжетнічних взаємин, їх психологічний зміст і основні функції. Автором зроблено висновок, що сучасне суспільство потребує додаткових соціально-психологічних досліджень, щоб здійснити комплексне вивчення чинників існування етнічних комунікацій, їх значення в системі міжетнічних взаємин, тобто питання, які залишаються недослідженими в цій галузі психології, залишаючи великі мож-ливості для вчених-психологів. Розглянуто особливості динамічної структури міжетнічної комунікації. Автором указано, що структура формування етнічних меншин відображає психологічні аспекти міжетнічної комунікації, які пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Увагу приділено характеристиці міжетнічної комунікації та практичним її дослідженням у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено висновок, що існує необхідність розробки системи раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення та поширення етнічних конфліктів. Ця система допоможе ефективно запобігати кризовим станам із небезпечними наслідками у галузі міжетнічних відносин.

Ключові слова: міжетнічні комунікації, міжетнічна взаємодія, етнічні взаємини, етнічна ідентифікація.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р. Т. Сімко

Особливості прояву психомоторних якостей суб’єктів екстремальної діяльності

У статті подано загальну характеристику діяльнісного підходу як методологічної основи дослідження психомоторики суб’єкта, його професійно значущих психомоторних якостей і особливостей їх прояву в екстремальних умовах. Розкрито зв’язки між індивідуально-типологічними властивостями нервової системи працівників екстремальних професій (за психомоторними виявами) та ефективністю їх діяльності. Досліджено силу нервової системи через її витривалість за допомогою «теппінг-тесту». Встановлено вплив балансу нервових процесів людини на ефективність виконання професійних обо в’язків у екстремальних умовах. Досліджено вплив інертності-рухливості процесів збудження і гальмування на ефективність діяльності суб’єкта в екстремальних умовах за допомогою кінематометричної ме-тодики Є. Ільїна. Емпірично досліджено особливості взаємозв’язків психомоторної підготовленості працівників екстремального профілю та їх особистісних рис на ефективність діяльності в екстремальних умовах. Установлено вплив різних рівнів психомоторної підготовленості на показники ситуативної й особистісної тривожності. Доведено, що рівень психомоторної підготовленості пов’язаний зі стилем конфліктної поведінки суб’єкта екстремальної діяльності. Констатовано, що рівень психомоторної підготовленості, відображаючись у самосвідомості суб’єкта, впливає на його поведінку і разом з іншими чинниками формує особистісні риси, зокрема й важливі для ефективної діяльності в екстремальних умовах. Зазначено, що емоційна стійкість в умовах змагань, здатність до опрацювання інформації в умовах дефіциту часу, точність рухів тісно взаємопов’язані з ефективністю діяльності суб’єкта в екстремальних умовах.

Ключові слова: психомоторні якості, психомоторна підготовленість, особистісні риси, конфліктна поведінка, екстремальні умови, патрульна поліція.

 

УДК 373.3.018.32:159.942.3

В. І. Співак

Оcобливості прояву та корекції агресивності у молодших школярів

У статті висвітлено результати корекції агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку, які навчаються в школі-інтернаті. Зазначено, що на зростання прояву агресії, а також прояву насильства серед людей впливають економічна нестабільність і соціальна напруженість у країні. Показано, що повсякденністю стали численні конфлікти, деякі з них перетворюються у фізичне насильство, злочини проти особистості, неповага до іншої людини. Діяльність ЗМІ, реклама, кінопродукція, заповнені сценами насильства, обману, жорстокості, «навчають» діяти агресивно. З’ясовано, що важливу роль у формуванні агресивної поведінки відіграють також й особистісні характеристики. До них ми відносимо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищенні збудливості, подразливості, а також репресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості у собі. Показано, що агресивна поведінка проявляється вже у ранньому віці, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках з однолітками. З’ясовано, що найгостріше постає проблема агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку, коли здійснюється перехід до нового етапу розвитку особистості; серед дітей посилюється негативізм, частішають випадки проявів жорстокості й неадекватної поведінки. Слід зазначити, що агресія молодшого школяра безпосередньо не пов’язана з порушенням установлених правил і норм, а відокремлюється від асоціальної поведінки.

Ключові слова: корекція, агресивність, молодший школяр, школа-інтернат, навчання.

 

УДК 159.938

О. М. Шамич

Суб’єктивна значущість зовнішніх та внутрішніх стимулів занять спортом паралімпійцями

У статті розкрито психологічні особливості паралімпійського спорту та його соціально-особистісної значущості для самореалізації людей з інвалідністю в сучасному суспільстві. Установлено, що найвагомішим суб’єктивним стимулом для занять спортом паралімпійцями є моральне задоволення від перемог на змаганнях. Також до найбільш вагомих можна віднести ще шість стимулів: можливість особистісної самореалізації; можливість представляти на змаганнях свою країну, клуб, місто; спілкування з друзями, знайомими; можливість бути повноцінним членом суспільства; задоволення від тренувань, фізичних навантажень та можливість чи перспектива закордонних поїздок. Дещо менш вагомими виявилися матеріальні стимули – зарплатня, форма, премії тощо, а також набуття досвіду і знайомств, що можуть допомогти у подальшому житті. Виявившись за своїм кількісним значенням вищим за середній, на останньому місті опинився такий стимул, як можливість виправити чи компенсувати недоліки здоров’я, що досить адекватно відображає розуміння паралімпійцями значних, але – не безмежних, можливостей занять спортом щодо виправлення чи компенсації недоліків здоров’я. Загалом, виявлено певне переважання внутрішніх чинників у якості стимулів для занять спортом паралімпійцями над зовнішніми. Установлено, що для жінок-паралімпійців є істотно більш значущими, ніж для чоловіків, можливість представляти на змаганнях свою країну, клуб, місто; можливість чи перспектива закордонних поїздок; матеріальні стимули – зарплатня, форма, премії тощо; можливість бути повноцінним членом суспільства. Зафіксовано тенденцію до суттєвого збільшення з віком для паралімпійців значущості таких двох стимулів занять спортом, як можливість представляти на змаганнях свою країну, клуб, місто та матеріальних стимулів; а також зменшення з віком значущості набуття досвіду і знайомств, що можуть допомогти у подальшо-му житті. Відмінності за видами спорту полягають у істотно меншій значущості для паралімпійців-футболістів, порівняно з іншими спортсменами, можливості особистісної самореалізації та більшій вагомості можливості представляти на змаганнях свою країну, клуб, місто.

Ключові слова: самореалізація, паралімпійці, паралімпійський спорт, сприяння самореалізації, чинники самореалізації, мотиви самореалізації, стимули занять спортом, суб’єктивна значущість спорту.

 

УДК 159.9.072

В. І. Шебанова, Г. О. Діденко

Копінг-поведінка у сучасних психологічних дослідженнях

Проведено теоретичний аналіз сучасних українських та зарубіжних досліджень, присвячених копінг-поведінці. Здійснено теоретичний аналіз щодо проблеми адаптації та подолання індивідом складних життєвих обставин. Презентовано різні наукові дослідження щодо копінг-стратегій, описано особливості долаючої поведінки в різних аспектах життя особистості. Аналіз сучасних досліджень копінг-поведінки дав змогу визначити, що загалом копінги – це мінливі процеси. З’ясовано, що стійкі патерни копінгів формують копінг-стратегії, або особистісні стилі. Визначено, що наукові концепції щодо «копінг-стратегій» та «захисних механізмів» розвивалися у різних психологічних школах. Узагальнено, що критерієм відмінності зазначених понять є розуміння копінгу як довільного й усвідомлюваного, водночас як механізму психологічного захисту приписується неусвідомлюваний характер. Установлено, що негативні наслідки переживання складних життєвих обставин можуть бути дещо пом’якшені та нівельовані адаптивними стратегіями подолання стресу. Визначено, що сучасні дослідження копінг-поведінки, переважно, присвячені з’ясуванню її проявів, видів та взаємозв’язків із різними чинниками: віковими, соціальними, професійними, сімейними тощо. Узагальнено, що чим ширший діапазон копінг-стратегій, які використовує особистість, тим вищий показник її благополуччя, більш варіативні вектори її життєконструювання. Перспективою подальших досліджень є проведення глибшого теоретичного аналізу копінг-поведінки й особливостей її прояву в осіб із різним травматичним досвідом.

Ключові слова: адаптація, долаюча поведінка, захисні механізми, концепції, копінг-поведінка, копінг-стратегії, подолання, стрес, труднощі.

 

УДК 159.923.2

О. С. Штепа

Опитувальник психологічної ресурсності особистості: результати розробки й апробації авторської методики

На основі аналітичного огляду теоретичних і прикладних проблем наукової метафоризації концептів ресурсу та ресурсності обґрунтовано необхідність операціоналізації психологічної ресурсності особистості за допомогою психодіагностичної методики. Завданнями дослідження встановлено такі, як визначення психологічних ресурсів особистості індуктивним методом і математико-статистичне обґрунтування надійності та валідності опитувальника психологічної ресурсності. Проаналізовано психодіагностичні можливості опитувальників із локусом на психологічні ресурси особистості, а саме: опитувальник втрат та набуття персональних ресурсів, опитувальник «Чесноти і сили характеру», методику диспозиційної характеристики саморозвитку особистості, тест-опитувальник екзис-тенційних ресурсів. Сформульовано висновки щодо причин труднощів діагностування психологічної ресурсності. Представлено авторське визначення психологічних ресурсів і психологічної ресурсності в некласичній парадигмі. Наведено результати здійсненого математико-статистичного аналізу, що обґрунтовують надійність і життєву, експертну, змістовну валідність авторського опитувальника психологічної ресурсності особистості. Проаналізовано кореляційні зв’язки шкал опитувальника і показників таких методик, як опитувальник мотиваційних цінностей, методика вивчення особистісної ідентичності, тест життєстійкості, опитувальник психологічного благополуччя, опитувальник смисложиттєвих орієнтацій. Уміщено текст опитувальника психологічної ресурсності особистості, інтерпретацію його шкал і ключ до обчислення результатів. Підкреслено, що за результатами опитувальника психологічної ресурсності стає можливим прогнозування змін особистості.

Ключові слова: особистість, психологічна ресурсність, персональна ресурсність, психологічні ресурси, ресурси саморозвитку, «сили характеру», надійність і валідність опитувальника, особистісний опитувальник.