Випуск 40

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Механізми розвитку особистості

Сучасні дослі­дження, у яких так чи інакше вивчається розвиток особистості в учбо­вій діяльності, можна об’єднати в три основні напрямки, що різняться вихідною методологічною позицією. У межах першого напрямку – осо­бистість як внутрішній момент діяльності – отримано дуже цікаві результати про спільну учбову діяльність старших дошкільників і мо­лодших учнів як засіб розвитку психіки (Ш. А. Амонашвілі, B. C. Му­хіна, В. К. Котирло, В. В. Фляків та ін.), про розвиток самосвідомості в учбовій діяльності (переважно праці М. Т. Дригус та її співробітників), у яких зібрано важливий науково-емпіричний матеріал, що вимагає особливої роботи щодо узагальнення і, безумовно, є частиною дійсної наукової підстави психологічної теорії розвитку особистості дитини. У межах другого напрямку – особистість – людина, яка володіє творчим потенціалом – установлено, що центральною ланкою розвитку інтересів є засвоєння учнями спеціальної системи учбових задач, розв’язок яких забезпечує не стільки розширення наявного пізнавального досвіду суб’єкта, скільки створення умов, що породжують у нього ініціативу в самостійному пошуку нової для нього інформації. Цей напрямок саме і полягає у спробі побудови теорії особистості дитини, яка розвиваєть­ся, на підставі узагальнення масиву даних, отриманих під час реаліза­ції експериментального навчання. У межах третього напрямку – про­цес становлення особистості – представлено концепцію особистісного опосередкування цієї діяльності, виходячи з класичного положення Л. С. Виготського про те, що «особистість стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона пред’являє для інших. Це і є процес становлення особистості» [1, с. 144]. Досліджено, що двосторонній характер розви­тку полягає саме в тому, що не учбова діяльність розвиває щось у дити­ні, а вона сама, за допомогою учбової діяльності, розвиває себе, а це і є саморозвиток.

Ключові слова: розвиток, механізми розвитку особистості, станов­лення особистості, дитина, система учбових задач, діяльність, генетич­на психологія, творчий потенціал, психіка, дошкільники, учні.

 

УДК 364.2:159:[9364-787.2]

Н. Б. Бондаренко

Соціальна підтримка в контексті груп самодопомоги осіб із проблемами психічного здоров’я

У статті представлено результати вивчення психологічних особливостей соціальної підтримки між особами з проблемами психічного здоров’я (далі – ППЗ) у групах самодопомоги. Показано, що існують відмінності показників функціонального, структурного й оцінювального виміру соціальної підтримки в двох групах самодопомоги осіб із ППЗ, одна з яких працює в лікарні, інша – у громаді. Представлені результати вивчення оцінювального виміру соціальної підтримки вказують на суттєві відмінності у функціонуванні групи самодопомоги в умовах лікарні та групи, що працює в громаді, що проявляються через процеси взаємообміну підтримкою як у групі, так і з членами особистої соціальної мережі учасників груп. Виявлено труднощі в опануванні запитів на соціальну підтримку в учасників групи самодопомоги, що працює в лікарні, через їхню спонтанність, непередбачуваність, деприваційний та ізоляційний впливи умов лікарні, що виступає певним стресором для осіб із проблемами психічного здоров’я. З’ясовано, що особливості сприймання міжперсональної підтримки учасниками груп в умовах лікарні вказують на процеси злиття з іншими (споживацького ставлення до друзів, ситуативного визначення значущої людини, актуалізації компенсаторної функції екзистенційних переживань). Установлені особливості сприймання міжперсональної підтримки учасниками груп в умовах громади вказують на процеси посилення ефектів соціалізації та переходу від злиття з іншими до диференційованого функціонування у суспільстві в учасників групи, що працює в громаді. Запропоновано методичні рекомендації щодо супроводу груп самодопомоги осіб із ППЗ соціальним працівником в умовах громади, як джерела соціально-психологічної підтримки, який має три функціональні напрямки супроводу групи самодопомоги фахівцем: організаційний, діагностичний, наснажувальний.

Ключові слова: соціальна підтримка, психологічна підтримка, особи з проблемами психічного здоров’я, групи самодопомоги.

 

УДК 159.938.3:378

І. В. Ващенко, Б. Б. Іваненко

Психологічні ресурси особистості в подоланні складних життєвих ситуацій

Проаналізовано визначення поняття складної життєвої ситуації та психологічного ресурсу в науковій психологічній літературі. Визначено основні характеристики самовідчуття людини, що змінюються в складних життєвих ситуаціях, до яких належать: зміна суб’єктивного самовідчуття, що характеризується самозаглибленістю; організація життєвої активності у напрямку її звуження; регресивні зміни фізичного стану; зміна суб’єктивного відчуття плину часу. Встановлено основні способи психологічного реагування на складну життєву ситуацію: автоматичне реагування – включення егозахисних тенденцій, самодеструктивна поведінка, активізація системи психологічних захистів; свідоме реагування – актуалізація психологічного потенціалу та застосування психологічних ресурсів. Окреслено шляхи розвитку психологічних ресурсів: вивчення власних психофізіологічних можливостей; формування почуття особистісної відповідальності; формування життєстійкості як здатності протистояти труднощам, не деградуючи; відкриття нового сенсу життя; орієнтація на узагальнену прогресивну модель особистісного змінювання і зростання; створення прогресивних життєвих установок. Визначено три кроки застосування особистісного ресурсу в подоланні складної життєвої ситуації: перший – усвідомлення наявності та змісту складної ситуації як реальної проблеми, другий – рішучість до змін, третій – відмова від боротьби з тими аспектами складної ситуації, які змінити неможливо, і переорієнтація уваги на трансформацію негативу ситуації у конструктивні зміни шляхом власних зусиль. Розроблено конкретні рекомендації щодо використання особистісного ресурсу в процесі подолання важких життєвих ситуацій.

Ключові слова: особистість, складна життєва ситуація, психологічний ресурс, психологічна стійкість, психологічний потенціал, прогресивна установка.

 

УДК 159.923.2

Ю. М. Візнюк

Психологічні особливості самоприйняття і соціальної ідентичності депривованих підлітків: теоретико-емпіричний ракурс

Констатовано, що діти, позбавлені сімейної опіки, вступаючи у межі підлітковості, відчувають на собі негативний вплив і посилений тиск як різновидової депривації, так і загальновікових підліткових психофізичних закономірностей, зокрема особливості пубертату як гетерохронного статевого дозрівання, кризові наслідки переходу з початкової школи в основну, конфліктний і проблемний характер міжособистісного спілкування, переживання численних підліткових комплексів тощо. З’ясовано, що внаслідок перебування в силовому полі суті й традицій інтернатного закладу та через відсутність рідних батьків як зразка для підсвідомого і свідомого наслідування у депривованих вихованців утворюються підвищена внутрішня конфліктність, амбівалентність, намагання до уникнення і самотності й інші пасивні та дискомфортні поведінкові тенденції, що дуже негативно впливають на становлення їхнього позитивного самоприйняття і набуття соціальної ідентичності. Установлено, що деприваційний режим життєіснування дітей гальмує повноцінний особистісний розвиток та істотно ускладнює спроможність до самореалізації. Емпірично доведено, що закладове (несімейне) виховання у школах-інтернатах й інших інституціях без батьків зумовлює блокаду базової потреби в афіляції як необхідності в приналежності, стимулює засвоєння неправильних сімейних, статевих, статусних і рольових ідентифікаційних моделей. Наголошено, що депривовані діти нагально потребують психолого-педагогічного ревіталізаційного супроводу для вироблення навичок успішного позитивного самоприйняття і набуття повномірної особистісної та соціальної ідентичності.

Ключові слова: депривація, сімейна депривація, підлітки, самосвідомість, самоприйняття, соціальна ідентичність, школа-інтернат.

 

УДК 615.1:159.9.072:37.06

Н. В. Гончаренко, М. В. Білоус

Психологічні особливості прояву синдрому «емоційного вигорання» у провізорів-інтернів

У статті здійснено огляд робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників із проблеми емоційного вигорання й аналіз наукових джерел із теоретико-методологічних і прикладних аспектів проблематики. Проаналізовано синдром «емоційного вигорання», розглянуто основні симптоми та чинники, що призводять до його виникнення. Визначено причини й симптоматику емоційного вигорання фармацевтичних працівників; сутність і специфіку психологічних аспектів їх професійної діяльності, охарактеризовано їх особистісні та комунікативні якості й психологічні характеристики, що допомагають у роботі, та такі, що перешкоджають їх професійній діяльності. Досліджено рівень емоційного вигорання серед провізорів-інтернів. З’ясовано, що фармацевтичні працівники є особливою категорією професіоналів, що мають високий ризик набуття емоційного вигорання через специфіку своєї професійної діяльності. Показано, що спілкування з хворими людьми, загострення почуття відповідальності, вплив стресових чинників – усе це нерідко призводить до виникнення так званого синдрому «професійного вигорання», який негативно впливає не лише на працездатність, але і на здоров’я людини загалом. У ході дослідження синдрому «емоційного вигорання» виокремлено важливі, на нашу думку, чинники, що можуть впливати на рівень його розвитку: самопочуття, активність, настрій, тривожність, депресивність, невротичність. Дослідження показало, що емоційний компонент психічного здоров’я більшості провізорів-інтернів характеризується відносною стійкістю, хорошим самопочуттям, високою активністю, загальним позитивним тлом настрою, помірною тривожністю, упевненістю в собі, соціальною сміливістю. Установлено, що майже третині провізорів-інтернів загрожує емоційне вигорання.

Ключові слова: емоційне вигорання, тривожність, депресивність, професійна діяльність, стрес, провізори-інтерни, професійне вигорання, профілактика.

 

УДК 159.9.019:001.891.159.98.316.7

Н. М. Гончарук

Проблеми методології дослідження інтелектуального регулювання комунікації

У статті проаналізовано методологічні підходи та напрями дослідження інтелектуального регулювання комунікації. У структурі цього процесу виокремлено три основні компоненти, які є базовими для вивчення ментальної комунікативної поведінки – лінгвістичний, соціальний та емоційний інтелект. На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми з’ясовано методи дослідження цих різновидів інтелекту. Так, установлено, що вивчення лінгвістичного інтелекту відбувається шляхом аналізу словника, словникових дефініцій, дискурсу, діалогічного і монологічного мовлення. Визначено та проаналізовано методи вивчення соціального інтелекту. З’ясовано, що його основою є аналіз низки адаптивних функцій, статусно-рольових і соціальних характеристик. Конкретизовано роль емоційного інтелекту в системі інтелектуального регулювання комунікації. Доведено, що його головними напрямами є аналіз здатності керувати власними емоціями й уміння впливати на емоції інших, що вивчається шляхом застосування низки експериментальних методів. Зауважено, що функція інтелектуального регулювання комунікації є цілісним механізмом, який слід досліджувати в інтегративній єдності. На основі даних методологічного дослідження та проведених узагальнень розроблено схему експериментальної роботи, яка може використовуватись як базове підґрунтя констатувального експерименту, так і основа діагностичного дослідження ментальних комунікативних здібностей окремих клієнтів.

Ключові слова: комунікація, інтелектуальне регулювання, лінгвістичний інтелект, соціальний інтелект, емоційний інтелект.

 

УДК 159.9.078

О. М. Грінченко

Використання коучингової колоди метафоричних асоціативних карт «Супервізія» як одного з можливих інструментів професійного супроводу психологів

У статті розглянуто особливості застосування коучингової колоди метафоричних асоціативних карт (далі –МАК) «Супервізія» як одного з інструментів, що допоможе майбутнім психологам, а також психологам-практикам, які вже працюють, у процесі вирішення актуальних питань у сфері професійної діяльності. Описано, що застосування МАК є новітнім методом визначення актуальної інформації щодо внутрішнього стану, а також виокремлення переживань особистості, які можна вирішити шляхом аналізу асоціативних образів, що виникають під час роботи з асоціативними картами. Показано, що асоціативні карти є універсальним інструментом роботи, який підходить для використання у професійній діяльності фахівців психологічного профілю. Представлено зміст авторської колоди метафоричних асоціативних карт «Супервізія», що відображають склад професійної діяльності психолога, основні вимоги професії до особистості професіонала, провідні сфери його життя, а також містять перелік емоційних станів і психологічних переживань особистості, необхідних для поглибленої роботи із запропонованими асоціативним картами. Запропоновано вправи та можливі способи роботи із зазначеною колодою МАК, які ми рекомендуємо використовувати з метою навчання професійно важливим навичкам і розвитку необхідних професійних якостей психолога в роботі як з практикуючими, так і майбутніми фахівцями психологічного профілю.

Ключові слова: метафоричні асоціативні карти, психологія, студенти, навчання, практичний психолог, супервізія.

 

УДК 316.625:316.628

І. А. Гуляс

Досягнення особистості: філософсько-психологічний аналіз

Проаналізовано проблему досягнень особистості у філософсько-психологічному дискурсі. Зазначено, що питання досягнень особистості досліджується філософами різних напрямів у межах глобальних проблем людства. З’ясовано, що під досягненнями філософи розуміють водночас процес удосконалення особистістю себе і її вчинки, дії, здійснені в цьому процесі. Незважаючи на відмінності у поглядах, філософи визначають прагнення особистості до досягнень як її внутрішню потребу. Досягнення (як учинки, дії) вони характеризують як засіб самовираження і самореалізації особистості, які вона здійснює, опираючись на свої переконання і накопичений досвід. Позначаючи шлях удосконалення через досягнення як необхідний, але складний, філософи стверджують, що прагнення особистості до досягнень реалізується лише за певних умов. Розглянуто різні підходи до визначення сутності досягнень особистості у психології. Розкрито концепти «досягнення особистості в діяльності» та її «особистісні досягнення». Представлено сутнісні характеристики особистісних досягнень; основи прагнення людини до досягнень – природний і соціальний аспекти; умови, що впливають на прагнення особистості до досягнень. Указано, що прагнення особистості до досягнень і процес перетворення досягнень в особистісні обов’язково супроводжуються оціночним процесом. Оцінка досягнень здійснюється як власне особистістю, так і оточуючими її людьми.

Ключові слова: досягнення, внутрішній вибір людини, самовираження, самореалізація, особистісне досягнення, результат.

 

УДК 614.2:616.314]–055.1/.2:316.48

О. М. Демидович

Ґендерні особливості готовності лікарів-стоматологів до продуктивної взаємодії в конфліктних ситуаціях

Представлено особливості взаємодії лікарів-стоматологів із пацієнтами в конфлікт них ситуаціях. Проведено дослідження ґендерних особливостей готовності лікарів-стоматологів до продуктивної взаємодії в конфліктах. Визначено конфліктні ситуації між лікарем-стоматологом та пацієнтом як вид їх взаємодії. Доведено, що за умови продуктивного вирішення конфлікту стимулює особистісний розвиток кожної зі сторін. Визначено, що відповідальність за продуктивний розвиток конфлікту несе лікар-стоматолог, а ця відповідальність корелює з його готовністю до продуктивної взаємодії. Установлено, що готовність лікаря-стоматолога до продуктивної взаємодії в конфліктних ситуаціях обумовлена багатьма психологічними характеристиками лікаря, які разом утворюють структуру готовності до продуктивної взаємодії: мотиваційного, організаційного, когнітивного, емоційного та комунікативного компонентів. Проведені емпіричні дослідження у 2016–2017 роках серед лікарів-стоматологів Стоматологічного центру НМУ ім. О. О. Богомольця доводять такі компоненти готовності лікарів-стоматологів до продуктивної взаємодії: когнітивний та організаційний. Ґендерний аналіз отриманих даних виявляє тенденції, що жінки-стоматологи більш схильні до продуктивно- го розвитку конфліктів, ніж чоловіки, за рахунок кращих показників когнітивного й організаційного компонентів. Висловлено припущення, що такі показники можуть бути обумовлені історично незалежною роллю чоловіків та необхідністю жінок адаптуватися до вимог суспільства, а також тим, що корекційні заходи, проведені серед чоловіків-стоматологів, забезпечують кращу якість їх взаємодії з пацієнтами. Запропоновано продовжити дослідження усіх компонентів готовності до продуктивної взаємодії: мотиваційного, організаційного, комунікативного, когнітивного й емоційного.

Ключові слова: лікарі-стоматологи, продуктивна взаємодія, готовність, конфлікт, ґендерні особливості, когнітивні й організаційні компоненти.

 

УДК 159.9

Т. Є. Зімовіна, А. С. Фільчакова

Взаємозв’язок між захворюваністю дитини та стосунками у сім’ї

У статті розглянуто проблему зв’язку частоти і видів захворюваності дітей до 6 років з емоційним станом членів сім’ї та стилем виховання дітей. Представлено результати дослідження захворюваності дитини за трьома основними системами: дихальної, шлунково-кишкової та шкірних покривів. Показано зв’язок стилів виховання із захворюваннями дитини. З’ясовано, що дихальна система пов’язана, насамперед, з емоційними стосунками у родині: нерозвиненістю батьківських почуттів, проблемами в емоційному тлі виховання, нестійкістю в стилях виховання тощо. З’ясовано, що захворюваність шлунково-кишкової системи пов’язана з вимогливістю у стосунках та вихованні, поганим ставленням до себе та батьків, протиріччями у виховному процесі тощо. Констатовано, що проблеми зі шкірою мають зв’язок із приписуванням жіночих якостей дитині, як хлопчику, так і дівчинці – коли від дівчаток вимагають бути «принцесами», а від хлопчиків бути стриманішими та ніжнішими. Доведено, що причинами захворюваності дітей виступають, насамперед, психологічні умови виховання, проблеми у стосунках, труднощі в емоційному, психологічному стані дорослих. Установлено психосоматичні причини захворювань, проте щодо дитини причинами виступають не власні труднощі, а психологічні проблеми батьків.

Ключові слова: психосоматика, вікова психологія, проблеми виховання дитини, захворюваність дитини, сімейні стосунки, стилі виховання, конфлікти у сімейних стосунках, психологічне благополуччя родини.

 

УДК 925:159.923

Е. Е. Івашкевич

Особливості перекладу художніх творів з урахуванням категорії експресивності

У статті проаналізовано експресивність як лінгвістичну категорію. Окреслено особливості перекладу художніх творів з урахуванням категорії експресивності (на прикладі перекладу П. Соколовським роману Курта Воннеґута «Бойня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей»). Зазначено, що у сучасних дослідженнях експресія трактується як яскравий прояв почуттів, настроїв, думок. У широкому сенсі експресія має на увазі підвищену виразність твору мистецтва, що досягається всією сукупністю художніх засобів і залежить від манери виконання і характеру роботи художника; у вузькому – це прояв темпераменту художника, експлікація його творчого почерку, відображення стилю автора у фактурі мазка, в малюнку, в колірному і композиційному рішеннях твору живопису, скульптури тощо. Під «експресивним» маються на увазі як природні події, об’єкти і стосунки, що виникають між ними, так і певний вид творчості, сутність якого зводиться до свідомого конструювання певної системи явищ або понять, а також системи слів із метою викликати ефект експресивного. У статті зазначено, що переклад має викликати у читача подібні емоції, що й мова оригіналу. Завдання перекладача – пошук відповідності, який би не відрізнявся від вихідної лексичної одиниці стилістично, мав би однакове або, щонайменше, – подібне емоційне і соціальне забарвлення. Під час перекладу просторічної лексики в художніх творах перекладач дуже часто стикається з тим, що не завжди існують адекватні еквіваленти в мові оригіналу і мові перекладу. В цьому випадку перекладачеві доводиться використовувати інші способи і прийоми перекладу: включення в текст додаткових елементів; опущення елементів, надлишкових із точки зору іншомовного читача; перетворення смислової структури слів і виразів; компромісні перекладацькі рішення; використання адекватних замін (інтерпретація, антонімічний переклад, компенсація тощо).

Ключові слова: переклад, експресивність, способи і прийоми перекладу, інтерпретація, антонімічний переклад, компенсація.

 

УДК [159.955+159.956]

І. Т. Кишакевич

Ускладнені умови розв’язування медичних задач як тренінг творчого медичного мислення

У статті представлено результати активізації мисленнєвих дій лікарів при розв’язуванні ними нестандартних клінічних задач. За результатами аналізу досліджень медичного мислення констатовано його творчий характер, який проявляється в усіх складових професійної діяльності лікаря: діагностуванні захворювання, лікуванні захворювання, профілактиці захворювання, реабілітації хворого та його психологічній підтримці, а також означено підхід до його вивчення шляхом аналізу мисленнєвих дій при розв’язуванні нестандартних клінічних задач в ускладнених умовах. Підкреслено зацікавленість науковців проблемою активізації творчого потенціалу фахівців різних профілів, яка здійснюється психологами шляхом формування різних передумов творчості, через зовнішні та внутрішні чинники. Наголошено на тому, що у пошуковому мисленнєвому процесі функціонують алгоритмічні й евристичні прийоми, а продуктивність творчого мислення залежить від їх поєднання. При цьому, вміння їх поєднувати є запорукою результативності пошуку розв’язку творчих задач у медицині, де вже існує численна кількість алгоритмічних прийомів вирішення медичних проблем. Констатовано, що активізацію творчого мислення лікаря як діяльності, спрямованої на вирішення медичної проблеми, можна проводити шляхом формування різних передумов творчості. Апробовано тренінг розв’язування творчих лікарських задач в ускладнених умовах, що полягають у внесенні у пошуковий процес різних раптових заборон або раптових вимог, і доведено його активізуючий вплив на пошукові дії лікарів, який проявляється у результативності пошукового процесу, зменшенні затраченого часу на досягнення розв’язку, позитивних змінах у складових компонентах творчого медичного мислення.

Ключові слова: творче медичне мислення, когнітивна, операційна та особистісна складові мислення, причинно-наслідкові запитання, мисленнєвий тренінг.

 

УДК 159.955.4-051

Л. В. Клочек

Дослідження ціннісної рефлексії у педагогів

У статті презентовано результати теоретичного й емпіричного дослідження ціннісної рефлексії як одного з психологічних механізмів розвитку соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. Зазначено, що механізм ціннісної рефлексії запускає процеси, що відбуваються у ціннісній самосвідомості педагога. З’ясовано, що ціннісна рефлексія відбувається на особистісному, професійному і соціальному рівнях. Доведено, що особистісна рефлексія призводить до нового розуміння вчителем себе як носія певних цінностей, які є складовими його самосвідомості; професійна рефлексія здійснюється у напрямку аналізу вчителем своїх професійних якостей, здібностей і потенціалу, вчитель переосмислює змістовні параметри професійної самосвідомості; соціальна рефлексія педагога дає змогу проаналізувати і переосмислити якість його ставлення до учнів, дотримання у цьому процесі моральних норм. Емпіричне дослідження механізму ціннісної рефлексії встановило, що більшою мірою він розвинений у досвідчених учителів, педагогічний стаж яких перевищує 21 рік, і забезпечує взаємодію з учнями на засадах соціальної справедливості. Наголошено, що педагоги цієї категорії та вчителі зі стажем від 6 до 20 років, порівняно з молодшими колегами, більш усвідомлено ставляться до своїх стосунків з учнями, аналізують, наскільки вони слідують гуманним принципам і моральним нормам у педагогічній взаємодії та виявляють ціннісне ставлення до учнів і ціннісне самоставлення. Виявлено, що у молодих учителів, які працюють у школі не більше 5 років, механізм ціннісної рефлексії не запускає повною мірою регуляцію процесу самопізнання, а тому не створює бази для домінування позитивного тла для здійснення соціально справедливих дій щодо учнів.

Ключові слова: соціальна справедливість, психологічний механізм, ціннісна рефлексія, самосвідомість.

 

УДК 159.9:37.015.3

І. В. Коваль

Когнітивні стилі як індивідуально-психологічні передумови оволодіння іноземною мовою у вищому навчальному закладі

У статті проаналізовано когнітивні стилі як індивідуально-психологічні передумови оволодіння іноземною мовою у вищому навчальному закладі. Зазначено, що навчання у виші повинно спиратися на вже усталені індивідуальні особливості студентів і тому більшою мірою враховувати їх, а викладач вишу повинен намагатися визначати базові, основні, системоутворюючі індивідуальні особливості, на які варто звертати увагу більше всього. З огляду на це заслуговує на увагу прояв у навчальній діяльності студентів таких індивідуальних особливостей, як стилі. Констатовано, що когнітивні стилі розуміються як теоретичні конструкти, що стосуються опису стійких форм мислення, установок, розуміння, набуття знань, що проявляє індивід у сприйнятті оточення та розуміння своїх відносин із цим оточенням. Виокремлено кілька стильових параметрів (власне когнітивних стилів), і кожну людину тестують за кожним параметром окремо: будь-яка людина володіє кількома стилями. Показано, що найґрунтовніше досліджено стилі «залежність-незалежність від поля», «аналітичність-синтетичність», «рефлексивність-імпульсивність», «ригідність-гнучкість», «когнітивна простота-складність». Зроблено висновок, що когнітивний стиль являє собою «когнітивний» аспект особистості, тобто стилі належать до процесів керування пізнавальними процесами, визначаючи їхню напруженість, послідовність, міру використання тощо. З’ясовано, що когнітивні стилі характеризують індивідуальні уподобання щодо способів сприйняття, категоризації, селекції й аналізу стимулів середовища; вони визначають різне «бачення» однієї і тієї ж ситуації різними людьми. Показано, що пізнавальні процеси – сприйняття, пам’ять, уявлення, мислення – забезпечують правильність та швидкість переробки інформації, а когнітивні стилі координують діяльність зазначених процесів, визначають «зручність» способів інформаційного процесингу, які за структурою знання людина може отримати. Установлено, що когнітивний стиль робить значний внесок у навчальну діяльність студентів, оскільки його основною функ- цією є регулювання пізнавальних процесів. Щодо вивчення іноземної мови, то тут різні стильові уподобання мають впливати не стільки на загальну успішність, скільки визначати специфіку структури успішності навчання.

Ключові слова: оволодіння іноземною мовою, когнітивний стиль особистості, полезалежність, поленезалежність, аналітичність, синтетичність, особисте зростання, самодетермінація, мотивація.

 

УДК 159.923.2.053.6

В. А. Лавріненко

Особливості системи цінностей підлітків-неформалів, яким властиві різні тенденції у міжособистісній взаємодії

Статтю присвячено аналізу результатів особливостей системи цінностей підлітків-неформалів, яким властиві різні тенденції у міжособистісній взаємодії. Автором означено актуальність вивчення проблеми співвідношення цінностей та міжособистісної взаємодії молоді із субкультур. У рамках теоретичного дослідження проблеми проаналізовано основні аспекти розуміння ціннісно-смислової свідомості особистості, ролі міжособистісних контактів у її формуванні. Описано актуальні дослідження ціннісних орієнтацій підлітків-представників субкультури та визначено невирішені аспекти впливу спілкування на становлення системи цінностей молоді. Проаналізовано особливості системи цінностей підлітків-неформалів на рівні ціннісних ідеалів і реально діючих цінностей. Описано особливості властивих молоді тенденцій у міжособистісній взаємодії – орієнтації на спілкування та його уникнення, прийняття чи уникнення боротьби у стосунках, залежність і незалежність. Проаналізовано особливості системи цінностей підлітків-неформалів із переважанням різних тенденцій у міжособистісній взаємодії та визначено відповідні кореляційні зв’язки. За результатами проведеного факторного аналізу визначено два чинники: «Взаємодія у неформальному об’єднанні як активна соціальна самореалізація» та «Взаємодія у неформальних групах як неможливість активно протистояти у формальній групі», що пояснюють роль міжособистісної взаємодії в субкультурах у формуванні системи цінностей молоді. На основі узагальнення результатів емпіричного дослідження сформульовано висновки та визначено перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: цінності, ціннісно-смислова свідомість, підлітки, підлітки-неформали, молодіжні субкультури, тенденції взаємодії, чинники формування цінностей молоді, представники субкультур.

 

УДК 159.942

Д. П. Лисенко

Довіра в предметному полі психологічних досліджень

У статті проведено теоретичний аналіз психологічних досліджень феномену довіри, показано його варіабельність, предметну сферу застосування. Розглянуто співвідношення поняття довіри із синонімічними та суміжними термінами. Наголошено, що єдиного наукового підходу до розуміння терміну «довіра» через його складність, багатогранність і комплексний характер наразі не сформовано, а найбільш розробленою проблема довіри представлена в соціальній психології. Зроблено висновок, що психологічний зміст довіри полягає в особливому ставленні суб’єктів до об’єктів довіри, яке виникає в результаті безпосередньої чи опосередкованої взає модії та відображає внутрішню позицію суб’єктів, зумовлену оцінкою сприятливих результатів цієї взаємодії. Водночас довіра є певним станом суб’єкта довіри, який визначений перебігом актуальних психічних процесів, породжених ситуацією довіри. Запропоновано розглядати довіру та недовіру як самостійні феномени. Незважаючи на загальне позитивне емоційне тло довіри та негативне тло недовіри, наголошено на їх неоднозначному впливі в міжособистісних відносинах: помірна недовіра може сприяти ефективнішому контакту, занадто висока довіра – мати негативні наслідки. Зазначено, що стосовно близьких за змістом понять довіра характеризується певними особливостями. На нашу думку, довіра є вужчим поняттям, ніж віра та впевненість. Напрямками та перспективами подальших досліджень визначено з’ясування основних елементів і структури довіри в міжособистісних відносинах, дослідження механізмів її функціонування.

Ключові слова: довіра, недовіра, віра, надія, впевненість, довірливість, феномен, об’єкт, суб’єкт.

 

УДК 159.9.072

Е. Лодиговська, В. Шебанова

Тривога як медіатор локусу контролю у дітей із дислексією розвитку

Узагальнено, що почуття контролю є важливим чинником поведінки людини. Дослідження доводять, що досвід дітей шкільного віку, особливо досвід невдач у навчанні, може збільшити зовнішній локус контролю. Тривожність також може визначити сенс контролю, але результати світових досліджень щодо означеної проблеми на сьогодні не є однозначними. Мета статті – визначити, чи може будь-яка форма терапевтичної допомоги впливати на місце контролю у дітей із дислексією і чи є тривога медіатором між терапевтичним досвідом та локус-контролем. Методи: 165 дітей із дислексією у віці 12,06–15 років оцінювали за допомогою опитувальника «Я та моя школа» Скжипек-Сівінської, «Шкали тривожності» (STAIC) Спілбергера, Сосновського & Іваніщук, Опитувальника локус-контролю Красовіч & Кушип-Войнарської. Автори урахували попередній дитячий терапевтичний досвід, і на його підставі досліджувані діти були розділені на три групи: 1) діти в систематичній терапії; 2) діти з несистематичним терапевтичним досвідом; 3) діти без терапевтичної допомоги. Результати: дослідження виявило, що вид терапевтичного досвіду не диференціює досліджувані групи в аспекті локусу контролю. Тривога не впливає на локацію контролю у дислексичних дітей, які отримують систематичну допомогу. В групі дітей із несистематичним терапевтичним досвідом шкільне занепокоєння сприяє зовнішньому контролю як у ситуації успіху, так і в ситуації невдачі. У групі дітей без терапії зовнішній локус контролю, як у ситуації успіху, так і ситуації невдачі визначається загальним рівнем тривожності, що активується у конкретних ситуаціях.

Ключові слова: дислексія, локус контролю, ситуації успіху, ситуації невдач, діти з дислексією, шкільний страх, тривога, дитячий терапевтичний досвід.

 

УДК 159.9

Н. М. Макаренко

Психолого-педагогічні умови розвитку компетенцій

Констатовано, що креативне мислення – ключова психолого-педагогічна умова розвитку компетенцій у майбутньому. Обґрунтовано необхідність розвитку креативного мислення майбутніх працівників сфери освіти як передумови розвитку таких компетенцій: ефективне цілепокладання, активізація самогенеруючої мотивації, набуття навичок педагогічного спілкування, вміння протистояти маніпуляціям, розвиток здібностей до медіаторства у вирішенні педагогічних конфліктів, формування власного іміджу, запобігання професійному вигоранню, розвиток критичного мислення, ефективна робота з інтернет-джерелами, результативна діяльність щодо самовдосконалення. Представлено результати діагностичного етапу дослідження: швидкості, гнучкості, оригінальності, розробленості креативного мислення майбутніх педагогів. Визначено рівень розвитку майбутньої професійної діяльності (рецептурний, алгоритмічний, копіювальний). Обґрунтовано необхідність упровадження інноваційних форм навчання для розвитку креативного мислення – трирівневої моделі розвитку Д. Треффінгер: І – розвиток швидкості, гнучкості, оригінальності мислення, пам’яті, допитливості, упевненості в собі тощо; ІІ – розвиток складного мислення й афективних процесів (аналізу, синтезу, метафори, аналогій, фантазії, уяви тощо); ІІІ – залучення майбутніх учителів до постановки та вирішення реальних професійних проблем. З’ясовано, що вирішення проблем, тісно пов’я заних із галуззю інтересів у навчанні, професії, бізнесі, забезпечує більш природну, легку мотивацію.

Ключові слова: креативне мислення, компетенції, самовдосконалення, креативність, рівні розвитку, інноваційні методи навчання, моделі розвитку.

 

УДК 159.94

К. С. Максименко

Психотерапевтическое воздействие и лечебный эффект: симптоматическая и патогенетическая психотерапия

Констатировано, что в клинической картине психогений прослеживается четкая связь между особенностями характера и способом реагирования при действии психотравмы. Отмечено, что механизмы лечебных воздействий психотерапии выступают теми внутренними условиями психотерапевтической ситуации, которые обеспечивают факторизацию всех саногенных воздействий в процессе психотерапии и служат пояснительными моделями эффективности психотерапевтических воздействий. Отмечено, что этими базовыми механизмами охвачены все три плоскости личностной трансформации пациента – когнитивная, эмоциональная и поведенческая. Очерчены возможности личностно-ориентированной психотерапии и других отечественных направлений реконструктивной психотерапии применительно к лечению соматических заболеваний (соматогений). Подытожено, что задачами психотерапии пациентов с соматическими заболеваниями являются коррекция неэффективных механизмов психологической защиты, коррекция внутренней картины болезни и адаптация к болезни, коррекция последствий влияния болезни на психику, а также формирование адаптивных способов поведения. Главная же цель психотерапевтической помощи при соматогениях состоит в восстановлении личностного «Я» пациента. Показано, что перспектива развития психотерапии состоит в поиске общих механизмов лечебных воздействий для всех психотерапевтических школ и направлений независимо от их теоретической направленности в восприятии базовых принципов психотерапевтического процесса.

Ключевые слова: пациент, личностно-ориентированная психотерапия, лечение, поведение, психотерапевтическая помощь, коррекция, характер, психотравма, психотерапевтические механизмы, инсайт, катарсис, активация ресурсов, самораскрытие.

 

УДК [159.955+159.956]

Л. А. Мойсеєнко, О. М. Витвицька, Г. М. Кулініч

Стратегія комбінування як мисленнєвий механізм розв’язування творчої математичної задачі

У статті розглянуто питання стосовно психологічної сутності дії мисленнєвої стратегії комбінування як механізму розв’язування творчої математичної задачі. За результатами аналізу досліджень математичного мислення констатовано його творчий характер та означено підхід до його вивчення шляхом аналізу переважаючих мисленнєвих дій у процесі розв’язування творчих математичних задач. Авторами виокремлено три складові процеси: процес розуміння, процес прогнозування й апробаційний процес. Установлено, що комбінаторні дії зустрічаються упродовж усіх складових процесів творчого математичного мислення та проведено аналіз комбінування у цих процесах. З’ясовано, що у деяких випадках мисленнєві дії комбінування набувають стану мисленнєвих тенденцій і можуть мати місце або упродовж будь-якого складового процесу, або кількох процесів, перетворюючись у переважаючі мисленнєві тенденції і ведучи до результативності пошукового процесу. Зроблено акцент на значущості суб’єктивної впевненості у якості отриманого результату, в можливості продовження мисленнєвих дій із застосуванням комбінування. Доведено, що у випадку, коли тенденція до комбінування переважає упродовж усіх складових процесів і суб’єкт отримує суб’єктивну впевненість у правильності своїх дій, така тенденція перетворюються в мисленнєву стратегію комбінування, що забезпечує позитивний результат пошукового мисленнєвого процесу, спрямованого на розв’язування творчої математичної задачі.

Ключові слова: творче математичне мислення, розуміння, прогнозування, апробація, комбінування, мисленнєва тенденція, мисленнєва стратегія.

 

УДК 159.95

І. О. Москальов

Моделювання особливостей перебігу практичного мислення офіцера-організатора морально-психологічного забезпечення у проблемних ситуаціях

У статті здійснено аналіз специфіки діяльності офіцера-організатора морально-психологічного забезпечення (далі – МПЗ). Дано визначення таких понять, як «проблема» та «проблемна ситуація». Проведено ґрунтовний аналіз попередніх досліджень у галузі психології з дослідження практичного мислення. Здійснено класифікацію проблемних ситуацій, виходячи з досліджень провідних науковців. Основною метою, що ставилася автором, є: формування й обґрунтування теоретичної моделі практичного мислення офіцера-організатора морально-психологічного забезпечення у військовій частині. Визначено особливості виконання завдань морально-психологічного забезпечення через функції, виконання яких покладено на офіцера МПЗ. Доведено із застосуванням конкретного прикладу, що у практичній діяльності офіцер застосовує всі покладені функції виважено та гармонійно, тобто його діяльність має поліфункціональний характер. Також обґрунтовано, що в діяльності офіцера-організатора моральнопсихологічного забезпечення у практичній діяльності має місце значна частка задач, які вимагають формулювання проблеми, тобто надскладних задач. Вирішення цих задач особливо вимагає наявності розвиненого практичного мислення. Здійснено аналіз співвідношення понять: проблема – стратегія – рішення. У наведеній теоретичній моделі наочно продемонстровано зменшення «зони невизначеності» у процесі роботи практичного мислення від формулювання проблеми, вибору стратегії до вироблення конкретного рішення.

Ключові слова: морально-психологічне забезпечення, практичне мислення, проблемна ситуація, проблема, невизначеність, прийняття рішення, офіцер-організатор.

 

УДК 159.923

Л. А. Онуфрієва, І. Л. Рудзевич

Професійна реалізація особистості через призму ціннісних життєвих регуляторів

Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми ціннісних орієнтацій у життєвому та професійному просторі реалізації особистості, який містив розгляд ціннісних регуляторів особистісної реалізації, розгляд мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації, аспекти психічної напруженості та працездатності у професійній діяльності вчителя. Підтверджено полярність ціннісного опосередкування професійної адаптації вчителів залежно від їх належності до форм професійної ідентифікації. Зазначено, що стагнація особистості в професійній діяльності педагога спрямована на вирішення протиріччя між вимогами професійної діяльності, професійної спільноти та можливостями і здібностями особистості. З’ясовано, що позитивні форми професійної ідентифікації особистості за будь-яких об’єктивних вимог професійної діяльності пов’язані з мотиваційно-смисловою регуляцією поведінки з орієнтацією на професійну реалізацію, а негативні форми професійної ідентифікації – з орієнтацією на індивідуальні цінності. Показано, що у разі перспективної невідповідності особистості та професійних вимог (негативні форми професійної ідентифікації) процеси корекційної регуляції спрямовані на організацію такої професійної активності, яка забезпечила б особистісну стратегію поведінки, перегляд життєво-важливих орієнтирів і пошук принципово нового знання. До того ж з’ясовано, що така активність повинна бути пов’язана не лише зі зміною конкретно професійних, але й соціальних, морально-етичних норм поведінки та діяльності, вироблених і прийнятих особистістю. Виокремлено загальні тенденційні особливості розвитку професійної самосвідомості фахівця, розкрито перспективи подальших наукових досліджень мотиваційно-смислової сфери особистості педагога.

Ключові слова: професійна реалізація особистості, ціннісні життєві регулятори, особливості розвитку професійної самосвідомості фахівця, професійна діяльність, професійна активність, професійна адаптація.

 

УДК 159.923.32:17.02(09)

О. В. Осика, К. С. Осика

Моральний вчинок як сенс життя: трагічними шляхами історії

У статті розглянуто систему моральних учинків, які здійснювали достойники світу в роки Голокосту героїчно і самовіддано, рятуючи людські життя. Докладно, на конкретних прикладах, доведено гуманістичну й альтруїстичну природу поведінки та вчинкового світу людей, які, ризикуючи власним життям і життям своїх близьких, допомагали іншим. Показано, що вчинок добра сприяв моральному становленню як окремої особистості, так і цілих етносів, переможно створюючи підвалини надії, віри, любові. Зазначено, що моральний учинок як сенс життя народжується і постає в нелюдських умовах, з усіх боків оточений прикметами тогочасного побуту, але в площині буття високого людського духу: сильного, величного, незламного, нескореного, безсмертного. Достойники народів світу використовували усі свої можливості, потенціал, оригінальність життєвих кроків та ситуацій задля досягнення високої мети: збереження неповторного людського життя. Польський лікар Є. Лазовський, майстерно використовуючи реальну загрозу зараження тифом, урятував багато людей від загибелі у концентраційних таборах. Усе своє свідоме життя І. Сендлер допомагала бідним єврейським дітям, хворим і знедоленим, своєрідні й ефективні засоби порятунку вона та її друзі використовували, визволяючи єврейських дітей із гетто. До цієї благородної справи долучаються і тварини, працюючи творчо, наполегливо, відповідально і натхненно. Ризикуючи власним життям, вони стають справжніми героями і достойниками тваринного світу. Разом із людьми протистоять жорстокій винищувальній системі переслідування і катування, наруги і божевілля. І сміливо перемагають її, бо інакше жити не можуть, не дозволяє добре собаче серце і співчуття до ближнього. А Саїда Арифова рятувала єврейських дітей-сиріт, навчивши їх молитися кримськотатарською мовою.

Ключові слова: вчинок, моральний вчинок, вчинки світу, сенс життя, Голокост, достойники світу.

 

УДК 617-061+618-06+158.973

К. О. Островська

Особливості прояву посттравматичного стресового розладу в соціальному просторі

У статті визначено, що особливості прояву посттравматичного стресового розладу (далі – ПТСР), як наслідок прояву стресогенного впливу, характеризуються такими симптомами: причепливого повторного переживання травматичної по- дії, уникнення і фізіологічної гіперактивації, невмотивованої пильності та постійної готовності до загрози (небезпеки). Представлено клінічну картину ПТСР, яка включає в себе: соціальне уникнення, дистанціювання і відчуження від інших, порушення сну, зловживання алкоголем або наркотиками, високий рівень тривожної напруженості чи психологічної нестійкості, зміни поведінки, антисоціальну поведінку або протиправні дії, депресивні, суїцидальні думки. Представлено депресивні розлади за DSM-5. Звернено увагу на те, що завчасна профілактика й ефективна діагностика, із застосуванням видів психологічної допомоги, сприятимуть повній переробці та нейтралізації соціально-психологічної дезадаптації й усуненню віддалених наслідків стресогенних впливів.

Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад, психологічна травма, соціальна адаптація, гіперактивація, гіперпильність.

 

УДК 159.947.5:37.013.44

Л. В. Пастух

Управління мотивацією професійної діяльності педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів

У статті актуалізовано нагальність дослідження проблематики управління мотивацією професійної діяльності педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів, яка визначена стратегічними державними освітянськими документами. Узагальнено зарубіжні теорії мотивації професійної діяльності. Констатовано, що хоч вони розроблені на основі західного досвіду, але їх ідеї важливо практично використовувати в мотиваційному менеджменті керівників закладів освіти сучасної України, що проілюстровано прикладами конкретних рекомендацій для управлінців. Виокремлено проблеми та недоліки управління мотивацією професійної діяльності педагогічних працівників. Засвідчено, що складність проблеми управління мотивацією діяльності обумовлена відсутністю єдиного підходу до визначення змісту поняття мотивації у вітчизняних наукових колах, наявністю різних класифікацій мотивів професійної діяльності педагогічних працівників. Констатовано, що термін «мотивація» розглядається в науці у трьох аспектах: як психологічне, педагогічне та управлінське поняття. Зазначено, що управління мотивацією професійної діяльності педагога – це процес мотивування працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей освітньої установи. Наголошено на тому, що керівники для забезпечення ефективного управління мотивацією діяльності педагогів мають працювати над тим, щоб система мотивації в загальноосвітньому навчальному закладі базу- валася на принципах системності, комплексності, адресності, гнучкості, прозорості та динамічності. Визначено перспективу подальших досліджень – обґрунтування форм і методів системи управління мотивацією діяльності педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Ключові слова: педагогічний працівник, мотивація професійної діяльності, управління мотивацією.

 

УДК 159.99

Л. О. Подкоритова, А. О. Брезденюк

Значення самоаналізу для професійного розвитку майбутніх фахівців соціономічної сфери

У статті розглянуто значення самоаналізу для професійного розвитку майбутніх фахівців соціономічної сфери на прикладі студентів-психологів. На основі теоретичного аналізу наукових праць виявлено, що до фахівців соціономічної сфери, зокрема психологів, висувається низка вимог, у тому числі до самої особистості фахівця. Виявлено, що важливою професійною вимогою до фахівців соціономічної сфери, зокрема психологів, є розвинена здатність до самоаналізу. У статті самоаналіз розглянуто як здатність особи аналізувати свої психічні властивості, дії, вчинки, давати їм оцінку. Досліджено зв’язок самоаналізу з рефлексією та самопізнанням. При цьому показано, що самопізнання включає і рефлексію, і самоаналіз. Визначено, що самоаналіз є одним із центральних рефлексивних механізмів і важливою психічною діяльністю у період студентського віку. Він лежить в основі самопізнання і самовиховання майбутнього фахівця. Показано, що самоаналіз відіграє важливу роль у формуванні професійної компетентності фахівців соціономічної сфери: впливає на успішне професійне самовизначення та самореалізацію, лежить в основі професійного самостановлення, сприяє спроможності ефективно вирішувати внутрішні проблеми, є одним із критеріїв професійної готовності, сприяє розвитку адекватного самоставлення, впливає на формування «Я-концепції», професійно-рольової ідентифікації, сприяє формуванню професійної свідомості, професійної компетентності особистості тощо. Припускається, що здатність до самоаналізу необхідно розвивати цілеспрямовано у процесі професійного навчання.

Ключові слова: самоаналіз, самопізнання, рефлексія, професійний розвиток, майбутні фахівці соціономічної сфери, студенти-психологи.

 

УДК 159.9

С. О. Ренке

Мотиваційна регуляція процесу становлення професійного образу «Я» у майбутніх психологів

Автором констатовано, що мотивація разом із соціальними детермінантами поведінки виступає стимулом трудової діяльності. Показано, що мотивація є складним соціально-психологічним механізмом, за допомогою якого співвідносяться зовнішні та внутрішні чинники регуляції поведінки в умовах становлення професійного образу «Я». З’ясовано, що мотивація забезпечує розвиток творчої активності особистості. Доведено, що мотиваційні характеристики ніколи не виступають ізольовано, тому що творча активність студентів формується і виявляється в діяльності як складна інтегральна освіта, як синтез різнопланових властивостей, де мотиваційні й особистісні інтелектуальні характеристики спрацьовують у реальній поведінці як єдиний психологічний механізм. Резюмовано, що мотивація у процесі становлення професійного образу «Я» студентів виступає як той своєрідний механізм поведінки, що зумовлює міру цілеспрямованості професійної поведінки. Зроблено висновок, що успішність становлення професійного образу «Я» пов’язана з такими якостями студентів, як адекватна самооцінка, розвинений самоконтроль і внутрішній локус контролю, сформована мотивація учіння, ефективність психологічного захисту, тобто якостями, що характеризують особистісну зрілість, ви-значають у процесі навчання професії формування цілісної структури професійного образу «Я» особистості студента.

Ключові слова: мотивація, особистість, студент, розвиток, особистісна зрілість, навчання, становлення професійного образу «Я», самоконтроль, творча активність, механізм поведінки.

 

УДК 159.9

Н. М. Семенів

Особливості формування етнічної атракції в контексті міжетнічної взаємодії

У статті розглянуто роль і значення етнічної атракції між представниками різних етнічних груп на формування та розвиток міжетнічних взаємин, дослідження таких стосунків у практиці вивчення міжетнічних відносин. Установлено, що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних учених є етнічна атракція, її вплив на формування, становлення та розвиток міжетнічних взаємин, їх психологічний зміст та основні функції. Автором зроблено висновок, що сучасне суспільство потребує додаткових соціально-психологічних досліджень, щоб здійс нити комплексне вивчення чинників формування етнічної атракції, її значення в системі міжетнічних взаємин, тобто питання, які досі не досліджені в цій сфері психології, залишаючи великі можливості для вчених-психологів. Розглянуто особливості формування етнічної атракції між пред-ставниками різних етнічних груп. Автором показано, що структура формування етнічної атракції відображає психологічні аспекти міжетнічної комунікації, пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Акцентовано увагу на характеристиці етнічної атракції та практичним її дослідженням у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено висновок, що існує необхідність розробки системи раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення й поширення етнічних конфліктів, яка сприятиме ефективному запобіганню кризових станів у галузі міжетнічних відносин із небезпечними наслідками.

Ключові слова: міжетнічні комунікації, етнічна атракція, етнічні взаємини, етнічна ідентифікація.

 

УДК 159.943.8:159.944.4

Р. Т. Сімко

Психологічні особливості психомоторної підготовленості військовослужбовців в екстремальних умовах діяльності

У статті подано загальну характеристику розвитку психомоторної підготовленості військовослужбовців Збройних сил України в екстремальних умовах діяльності. Констатовано, що на розвиток психомоторики військовослужбовців впливають їх особистісні якості. Установлено, що існує певний взаємозв’язок між рівнем психомоторної підготовленості й особистісними рисами суб’єктів екстремальної діяльності. Досліджено психомоторну (фізичну) підготовленість військовослужбовців за допомогою встановлення рівня розвитку таких якостей, як швидкість – біг на 100 м, сила – підтягування на високій перекладині, витривалість – біг на 1000 м, спритність – володіння прийомами рукопашного бою. Доведено, що психомоторна підготовленість військовослужбовців є процесом розвитку їх фізичних (психомоторних) якостей. Елементом психологічної структури психомоторної підготовки військовослужбовців є поняття про власні психомоторні якості, що впливають на їх особистісні риси. Виявлено, що військовослужбовці з високою особистісною тривожністю в екстремальних ситуаціях не можуть повністю проявити свої психомоторні можливості. Значне зниження рівня особистісної тривожності зі зростанням рівня психомоторної підготовленості надає переваги в багатьох екстремальних ситуаціях і дає змогу почувати себе комфортно.Установлено, що рівень психомоторної підготовленості суб’єкта екстремальної діяльності впливає на такі три класичні чинники, як оцінка, сила, активність.

Ключові слова: психомоторні якості, військовослужбовці, екстремальні умови діяльності, особистісні риси, психомоторна підготовленість.

 

УДК 159.923.2:37

Н. С. Славіна

Адаптація дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу

У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану розробки проблеми адаптації дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу. Визначено, що проблема адаптації до умов дошкільного закладу стосується дитини 2–6 років. Доведено, що процес поступового входження у світ поширених соціальних зв’язків та його освоєння отримав назву «соціалізація». Зазначено, що соціалізація забезпечує індивідуалізацію, оскільки лише у соціальних зв’язках, спілкуванні, взаємодії відбувається самовизначення у соціокультурному просторі та розвивається самосвідомість. Доведено, що становлення особистості у дошкільні роки – поступальний розвиток «Я» на кожному новому етапі дитинства. Констатовано, що перші враження й перші уроки спілкування дитина отримує в сім’ї: тут вона відчуває ставлення до себе, спостерігає взаємини між дорослими, переймає їхні форми поведінки, тут складаються моральні риси її характеру. Зазначено, що найважливішим новоутворенням у період кризи третього року вважається виникнення нового відчуття «Я». Розвиток нового ставлення до себе виникає внаслідок формування самооцінювання дитини під впливом оцінювання дорослим її досягнень. Установлено, що особистісний розвиток дитини неможливий без допомоги дорослого.

Ключові слова: дитина, адаптація, розвиток, ранній вік, сім’я, дошкільний навчальний заклад.

 

УДК 159.923.2

Н. М. Токарева

Психологічні виміри діалогізації сучасного освітнього простору

Статтю присвячено аналізу проблеми діалогізації суб’єкт-суб’єктних стосунків як необхідної передумови гуманізації сучасного освітнього простору. Представлено наукову аргументацію полімодальності вивчення феноменологічного поля діалогу, що виявляється в інтегруванні мовного (психолінгвістичного) контексту, індивідуально-типологічних властивостей суб’єктів комунікації, обумовлених специфікою педагогічної взаємодії морально-етичних норм і правил мовленнєвої поведінки. Наведено результати емпіричного вимірювання спрямованості спілкування підлітків, котрі навчаються у закладах освіти різного типу (в загальноосвітніх школах та гімназіях). Констатовано, що орієнтування школярів періоду дорослішання у координатах «Я – Інший» має переважно монологічний вектор. Статистично підтверджено, що відмінності у виявленні спрямованості особистості у спілкуванні між підлітками, які навчаються у закладах середньої освіти різного типу, є статистично незначущими, ці ознаки у порівнюваних групах різняться лише кількісно. Наголошено, що результати емпіричного дослідження свідчать про відсутність у закладах освіти цілеспрямованого впливу щодо розвитку діалогічної культури школярів та діалогічної моделі фахової взаємодії у системі «Вчитель – Учень» без порушення професійно-комунікативної рівноваги. Доведено, що діалогізація освітнього простору створює умови для переосмислення цілісного «Я» суб’єктів навчально-виховного процесу як інтердискурсивної діяльності. Зазначено, що впровадження діалогової системи в освіті є суттєвим чинником розвитку особистісного потенціалу кожного учасника навчально-виховного процесу.

Ключові слова: діалог, педагогічне спілкування, діалогічні стосунки, особистісний потенціал, особистісна автономія, підліток, освітній простір, комунікативна компетентність, комунікативна культура, толерантність до невизначеності, професійно-комунікативна рівновага.

 

УДК 159.947.5

О. О. Цимбаленко

Авторитет батьків та педагогів як запорука ефективності психолого-педагогічного втручання для дітей із порушеннями спілкування

У статті проведено аналіз і порівняння найвідоміших успішних моделей психолого-педагогічного втручання, що застосовували до дітей із порушеннями розвитку, зокрема з порушеннями спілкування, видатні педагоги та психологи. Визначено, що незважаючи на різні психологічні та педагогічні методи, спільною рисою усіх цих втручань була зміна сімейної моделі й усталення авторитету батьків та / або дорослих, що є найближчим колом дитини, і які змогли набути авторитету в дитини з порушенням спілкування й утвердитись як її референтні особи. З’ясовано, що поняття батьківського авторитету чи авторитету педагога є дещо більшим і глибшим за поняття керівного контролю та є наразі недостатньо дослідженим. Ми досі не можемо чітко визначити механізм формування авторитету, проте наявні дані свідчать про те, що авторитет батьків чи педагогів формується у процесі емоційно значущої діяльності. До емоційно значущої діяльності ми можемо віднести будь-яку суспільно-корисну діяльність, унаслідок якої дитина набуває нових соціально значущих навичок, відчуває себе самостійною й корисною. У випадку, коли дорослий супроводжує та підтримує процес емоційно значущої діяльності, допомагає дитині зробити зусилля над собою і надає фізичну й емоційну підтримку, ми можемо говорити про наявність емоційно значущої взаємодії, що призводить до набуття цим дорослим авторитету у дитини та становлення його як референтної особи. Це є невід’ємною частиною і запорукою успішної психолого-педагогічної корекції та формування комунікативної взаємодії у дітей із порушеннями спілкування. Саме дорослий, який приймає та любить дитину з усіма її вадами, при цьому вірить у неї та допомагає стати кращою, здатний набути авторитет і стати необхідною ланкою між загальнолюдськими цінностями й історичним суспільним надбанням і дитиною з порушеннями спілкування.

Ключові слова: порушення спілкування, авторитет, референтна особа, батьки, сім’я.

 

УДК 159.922.6

Р. С. Чіп

Дослідження когнітивної складової ґендерної ідентичності старших підлітків

У статті здійснено психологічний аналіз феномену ґендерної ідентичності як інтегративного особистісного утворення. Визначено роль ґендерних уявлень у становленні ґендерної ідентичності старших підлітків. Розкрито психологічні характеристики особистісного розвитку підлітка, що детермінують самовизначення у просторі традиційно-егалітарних цінностей і визначають специфіку статево-рольової поведінки зростаючої особистості. Проаналізовано результати емпіричного дослідження когнітивної складової ґендерної ідентичності старших підлітків. Ґендерну ідентичність представлено фемінно-маскулінно-андрогінним конструктом, вибір якого зумовлений традиційними чи егалітарними ґендерними орієнтаціями. Висвітлено результати емпіричного дослідження когнітивної складової ґендерної ідентичності. Визначено ґендерні уявлення, що структурують образ «Я» старшого підлітка. Досліджено динаміку вікового розвитку та ґендерні відмінності у станов-ленні зазначеного феномену. Доведено, що ґендерні уявлення виступають мотиваційною основою становлення ґендерної ідентичності зроста- ючої особистості. Підтверджено, що ґендерні уявлення обумовлені когнітивною складністю розвитку самосвідомості у період дорослішання, почуттям дорослості, зміною соціальної ситуації розвитку. З’ясовано, що ґендерні уявлення старших підлітків про сучасного хлопця / сучасну дівчину визначаються індивідуальним досвідом, суспільними стереотипами, статево-рольовими установками, очікуваннями найближчого соціального оточення (батьків, однолітків, учителів), впливом інформаційного простору. Підтверджено, що урахування вікових закономірностей та індивідуально-психологічних особливостей особистості старшого підлітка дає змогу розглядати його як суб’єкта власних виборів у руслі традиційної чи егалітарної ціннісної системи в умовах сучасного суспільства.

Ключові слова: особистість, самосвідомість, ґендерна ідентичність, ґендерні уявлення, підлітковий вік, старший підліток.