Випуск 41

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Біопсихічна підструктура

У статті констатова­но, що цілісність онтогенезу психіки слід розглядати і в іншій площи­ні – як цілісність життєвого шляху людини від народження до смерті. Зазначено, що при цьому зовсім не слід абстрагуватись від анатомо-мор­фологічних структур (задатків). Адже специфіка онтогенетичного роз­витку людини полягає в тому, що він підпорядковується і дії біологіч­них законів (як розвиток тварин), і дії суспільно-історичних законів. Показано, що співвідношення біологічного і психічного в особистості завжди змінює свою конфігурацію і зміст: одна справа, коли йдеться про це співвідношення на дуже глибинних рівнях, в існуванні корене­вих потягів, організмічних потреб, і зовсім інша – коли береться по­єднання біологічного і психічного, наприклад, у діяльності. У деяких дослідженнях показано, що співвідношення біологічного і психічного змінюється в особистості у процесі онтогенезу. Зазначено, що біологічне і психічне в людині функціонують разом: це два процеси, які співісну­ють і працюють один на одного. Вони відносно незалежні і, конверзую­чись, об’єднуючись, створюють, власне, те, що називається особистіс­тю. З’ясовано, що розглядаючи біопсихічну підструктуру, слід не забу­вати нашу вихідну логіку щодо онтогенезу особистості. Констатовано, що ми розуміємо появу особистості як цілісного носія психіки людини, як результат поєднання довічного, дуже давнього об’єднання біологіч­них процесів і процесів соціальних. Показано, що сама психіка є резуль­туючою силою, результуючим вектором об’єднання цих двох крил, і в такому розумінні, якщо мати на увазі наші уявлення про онтогенез і про нужду як енергетично-інформаційну силу, завдяки якій існує все живе на Землі, поняття біопсихічного взагалі-то повинно бути знято, тому що все біологічне в особистості є олюдненим, воно не є чисто біологічним, воно водночас є і соціальним. Підсумовано, що, з іншого боку, все, що ми знаємо про особистість, безумовно, є соціальним: це взаємовідноси­ни, діяльність людини, її стосунки й ідеї. Усе це є завдяки тому, що іс­нує не мозок, а тіло як ціле. Тому ця структура уявляється як вихідна, коренева, психічна.

Ключові слова: особистість, діяльність людини, стосунки, біопси­хічна підструктура, біологічні процеси, соціальні процеси, потяг, спів­відношення, онтогенез, нужда, біопсихічне, психічні процеси.

 

УДК 159.947.24

Ю. А. Алєксєєва

Когнітивна природа віри

У статті презентовано концептуальні погляди на когнітивні аспекти природи віри. Розглянуто віру як когнітивний феномен із позиції філософських узагальнень. Проаналізовано  взаємозв’язок  віри,  когнітивних  процесів  і  компонентів особистості на основі існуючих психологічних концепцій, що дало змогу підтвердити думку про системну організацію когнітивно-особистісної діяльності, де віра виконує функцію основного системотвірного елемента. Представлено розвиток віри від гіпотез до знань, що формуються в суспільній та індивідуальній свідомості. Цей шлях можна представити у формі стійкого механізму генерування гіпотез та їх подальших перевірок за допомогою методів і способів раціонального мислення. У разі відповідності передбачуваних концептів або конструктів критеріям достовірності, реальності та визначеності вони визнаються справжніми і відповідними дійсності. Якщо факти спростовуються, гіпотезу відкидають, і ті концепти, що лежали в її основі, визнають хибними. Констатовано, що віра і сумнів, як продукт раціонального та критичного мислення, є основними і взаємодоповнюючими інструментами структурування дійсності, різниця між ними все ж дуже значна. Розкрито відмінності між вірою та сумнівами за різними критеріями. Зроблено висновок, що відповідно до принципу континууму, під яким розуміється безперервна сукупність, єдність і зв’язок усього того, що відбувається на різних рівнях і в різних сферах (свідомості та несвідомого, первинних і вторинних процесів, принципів задоволення і реальності, потребнісних станів, що виражаються в бажаннях і уникненні дисонансних переживань, формах адаптивної активності, проекції – рефлексії тощо), віру і критичні форми мислення слід розглядати як єдиний механізм, що дає змогу здійснювати перехід одного стану в інший, де один стан є умовою активності іншого. Віра і сумніви, виключаючи і доповнюючи одне одного, стають основним чинником розвитку самого мислення, системи ціннісних відносин й особистості загалом.

Ключові слова: віра, когнітивна природа віри, мислення, гіпотеза, знання, сумніви, гештальти.

 

УДК 159.964.21

Д. О. Бігунов

Психологічний аналіз конфліктних комунікативних ситуацій

У статті розглянуто поняття успішної та неуспішної комунікації. Виокремлено два підходи до аналізу комунікативних конфліктів: суто психологічний і психолінгвістичний, наведено види бар’єрів спілкування, що заважають успішній комунікації. Описуючи  неуспішну  комунікативну  поведінку,  було  здійснено спробу розмежування понять комунікативного дискомфорту, комунікативної невдачі та комунікативного конфлікту. Крім того, було названо і проаналізовано основні джерела комунікативного  дискомфорту,  комунікативної  невдачі  та  комунікативного конфлікту, а також наведено і розглянуто типологію конфліктних ситуацій. Було зазначено, що комунікативний конфлікт може вміщувати комунікативний дискомфорт, комунікативну невдачу та комунікативний збій, а також обов’язково передбачатиме відчуття стану когнітивного дисонансу партнерами по спілкуванню. Крім того, було вказано, що ситуація комунікативного конфлікту в повсякденному житті є природною, оскільки будь-яка комунікативна ситуація потенційно є конфліктною в силу того, що партнери по спілкуванню  характеризуються  різними  особистісними  якостями  та  властивостями. Тому яким би способом комуніканти не прагнули спілкуватися один з одним, вони все одно матимуть індивідуальні уявлення про світ, які нерідко заважають партнерам по комунікації досягти взаєморозуміння. Також можуть відрізнятися кількість актуальної інформації, статус, сила впливу, який здійснюється на інших, комунікативна роль, яка виконується у процесі спілкування, тощо.

Ключові слова: успішна комунікація, неуспішна комунікація, бар’єри спілкування, комунікативний дискомфорт, комунікативна невдача,  комунікативний  конфлікт,  партнери  по  спілкуванню,  взаєморозуміння.

 

УДК 159.9:81-139

І. В. Ващенко, О. П. Зелінська

Реагування на ініціальні конфліктогени під час проведення судового розгляду справи

У статті представлено аналіз проблеми ініціальних конфліктогенів у судовому процесі. Показано, що ініціальні конфліктогени учасників судового процесу заважають  прийняттю  неупередженого,  виваженого  рішення  по  справі. З’ясовано, що для реалізації професійної діяльності в конфліктогенному середовищі, зокрема судді, вкрай потрібна сформованість конфліктологічної  компетентності  (наявність  конфліктологічних  знань;  володіння соціальними технологіями профілактики, управління, мінімізації  деструктивних  форм  конфлікту;  сформованість  професійного  типу мислення,  який  містить  рефлективність,  методологічність,  саногенність, об’ємність, креативність; володіння технологіями психогігієни і стресостійкості у конфліктах тощо). Її розвиток залежить від психолого-акмеологічних умов (потреба суспільства у професіоналах високого класу,  престиж  професіоналізму,  гуманітаризація  системи  управлінської освіти, специфіка еталонів і стандартів професійного середовища) і  чинників  (психологічна  готовність  до  конфліктологічної  діяльності, самонавчання  і  саморозвитку).  Зазначено,  що  коли  інтереси  сторін, які беруть участь у справі, не збігаються з цілями і завданнями суду в установленні дійсних обставин справи, тоді відносини суду з цими особами носять конфліктний характер, що виражається у такій поведінці цих осіб, яка заважає діяльності суду зі встановлення істини. Доведено важливість уміння визначати критерії оптимальності / неоптимальності реагування на ініціальні конфліктогени у судовому процесі з метою зміни  установок  учасників  судового  процесу,  зниження  напруги  між позивачем і відповідачем та їх конфліктної взаємодії, мотивом до якої було прагнення людини задовольнити свою потребу.

Ключові слова: ініціальні конфліктогени, суддя, конфліктна взаємодія, звинувачення, судовий процес.

 

УДК 376(075.8)

О. М. Вержиховська

Особливості емоційного стимулювання дітей із порушеннями інтелектуального розвитку

У статті описано проблему щодо особливостей емоційного стимулювання дітей із порушеннями інтелектуального розвитку. Зокрема, звертається увага на те, що виховна діяльність  дітей  супроводжується  виявленням  позитивних  або  негативних реакцій. Позитивні стани підвищують у дітей із порушеннями інтелектуального  розвитку  рівень  працездатності,  життєдіяльності, а негативні стани знижують активність дитини, її трудову діяльність, поведінку.  Позитивний  емоційний  тон  підтримується  досить  різноманітними стимулами, що сприяють уникненню проявів в учнів із порушеннями інтелектуального розвитку тривожності, психічної напруженості, емоційних стресів тощо. Зовсім знівелювати негативний чинник неможливо, але засоби емоційного стимулювання пом’якшують і нейтралізують його вплив. Приділено увагу висвітленню питань щодо психологічної характеристики негативних емоційних станів у дітей із порушеннями інтелектуального розвитку, їх опису й аналізу. Зазначено, що корекційний педагог повинен бути носієм позитивних емоцій, позитивного настрою та станів, зокрема важливо, щоб корекційний педагог не лише виявляв негативні стани, які можуть проявлятися у дітей із порушеннями інтелектуального розвитку в процесі включення  їх  у  різні  види  діяльності,  але  й  правильно  організовував корекційну роботу, враховуючи методи та засоби емоційного стимулювання. У статті повністю розкрито проблеми щодо особливостей, структури й етапів проведення методики емоційного стимулювання з учнями з порушеннями інтелектуального розвитку. Цей метод є найефективнішим у роботі з дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку, саме тому він застосовується у спеціальній школі, розпочинаючи з молодших класів.

Ключові  слова:  діти  з  порушеннями  інтелектуального  розвитку, емоційне стимулювання, методи емоційного стимулювання, засоби емоційного стимулювання.

 

УДК 159.923

І. А. Гуляс

Життєвий успіх як соціально-психологічний феномен

Обґрунтовано  концепт  «життєвий  успіх»  у  соціально-психологічному аспекті. З’ясовано,  що  проблема  життєвого  успіху  є  дискусійною,  про  що свідчать низка підходів щодо його тлумачень і, мабуть, цікавість також. Розглянуто умови досягнення життєвого успіху та чинники, що на нього впливають. Указано на тісний зв’язок успіху із соціальною природою людини, вдалою структурованістю її психологічного простору та часу. Щоб досягти успіху, особистість має бути включена у соціум і відособлена від нього. Тоді вона зможе злитися з професійною групою, почуватися з нею як єдине ціле та водночас виокремитися, стати помітною, незамінною, визнаною. Крім того, вона має відчувати плин часу свого життя, не відкладаючи на далеке майбутнє те, чого потрібно досягати вже тепер. Зазначено,  що  сучасні  уявлення  про  ефективну,  успішну,  творчу особистість  чітко  співвідносяться  з  положеннями  суб’єктного  підходу до розуміння життєвого шляху особистості. Акцентовано на групі Творців, яким властиво піклуватися не лише про себе, але й про інших людей і власне життя загалом, усвідомлюючи себе не лише як унікальну «одиницю в космічній порожнечі», але і як учасника та продовжувача людської історії. Творцю властиве відчуття того, що його життя «зробили» таким багато людей до нього, і він сам зможе  внести  в  життя  потрібний  вклад  для  майбутнього  і  майбутніх. Творець набуває, має і багатіє, щоб творити. Представлено сутнісні ознаки стратегії життєвого успіху.

Ключові слова: життєвий успіх, рівень домагань, компоненти життєвого успіху, стратегія життєвого успіху.

 

УДК 378.064:371.311

Н.  В.  Добіжа,  І.  І.  Оніщук

Особистість  учителя  іноземної  мови  з точки  зору  проблем  психології  особистості

У  статті  розглянуто  роль професійно значущих і загальнолюдських якостей особистості вчителя з точки зору проблем психології особистості, обґрунтовано необхідність виховання  особистісних  рис  учителя  як  ефективної  умови  організації спілкування з учнями. Із цією метою визначено основні чинники, що визначають успішний стиль спілкування та психологічні перешкоди у цьому  процесі,  подолання  яких  забезпечить  ефективність  навчально-виховного процесу. Охарактеризовано умови, що сприяють ефективному формуванню рефлексивних умінь студентів у процесі професійної підготовки: розвиток мотиваційної сфери майбутніх учителів; оволодіння прийомами керування власним емоційним станом у професійній діяльності; розвиток умінь і навичок впливу на інших людей у процесі взаємодії, співпраці з ними; підвищення готовності до інновацій, творчого пошуку; усвідомлення професійних завдань, індивідуальних психічних якостей; формування  позитивної  «Я-концепції»  студента;  забезпечення  майбутньому вчителю можливості для самовираження у спілкуванні. Як висновок, нами запропоновано й охарактеризовано якості, що створюють безпечне психологічне освітнє середовище: сформована особистісно-орієнтована професійна позиція, адекватна самооцінка, позитивна «Я-концепція», адекватність, оперативність, гнучкість тощо.

Ключові слова: індивідуальний стиль педагогічного спілкування, професійно  значущі  якості,  індивідуально-типологічні  особливості, компенсаторна функція.

 

УДК 159.922

М.  Т.  Дригус

Проблема  становлення  особистісної  ефективності школяра у психологічній системі І. О. Сікорського

У статті представлено результати дослідження проблеми становлення особистісної ефективності школяра у психологічній системі І. О. Сікорського. Здійснено аналіз концептуального підходу вченого до проблеми становлення особистісної ефективності школяра в освітньому просторі. Зазначено, що І. О. Сікорський першим в українській психології початку ХХ ст. поставив проблему «особистих чинників» навчання і визначив їх як такі, що впливають не лише на ефективність навчальної діяльності, а й на особистісну  ефективність  школяра.  Акцентовано,  що  у  парадигмі  саморозвитку учений представив проблему становлення школяра як особистісно ефективного / неефективного суб’єкта учіннєвої діяльності у дихотомічній проекції. З’ясовано, що І. О. Сікорський розкрив технологію  становлення  школяра  як  особистісно  успішного  й  ефективного у парадигмі змін його «Я-концепції». Зазначено, що учений окреслив проблему ініціації розширення меж особистісної ефективності школяра у процесі онтогенезу. Констатовано, що у розкритті І. О. Сікорським психологічної сутності розумового розвитку учнів здійснено абрис особистісної архітектоніки самоефективності школяра. Показано, що висунута ученим ідея «оберігання почуттів» школяра є важливим чинником  попередження  деструкції  особистісного  розвитку  та  становлення школяра  як  особистісно  успішного  й  ефективного.  Зазначено,  що  ідеї І. О. Сікорського щодо «рівномірного розвитку здібностей», «симетричного  розвитку  душевних  здібностей»,  «гармонійного  розвитку  душевних  сил»  є  апперцепцією  ученим  розуміння  результивної,  якісної  та змістової характеристики становлення школяра як особистісно успішного у процесі онтогенетичного розвитку й саморозвитку.

Ключові  слова:  психологічна  система,  особистість,  особистісна ефек тивність, самоефективність, розвиток, саморозвиток, технологія.

 

УДК 159.938

С.  М.  Каліщук

Свідомість  як  «граничне  поняття»

Обґрунтовано необхідність  побудови  онтологічних  моделей  свідомості  особистості  з виокремленням і порівнянням основних дискурсів дослідження: філософського,  природничо-наукового,  психологічного.  Окреслено  базові траєкторії дослідження свідомості: панорамність як свідомість «зі світом»; обрання певного ракурсу дослідження; розкриття внутрішнього змісту, функцій та ознак свідомості. Представлено філософський ракурс дослідження свідомості як граничної  реальності.  Побудовано  внутрішній  простір  історико-філософського пізнання феноменології свідомості й окреслено процес отримання і накопичення філософського знання про свідомість. Показано дихотомію безперервного «потоку» і дискретності свідомості, як зовнішнього протиріччя та внутрішньої засади стабільно-динамічної властивості свідомості,  що  задовольняють  умові  бачення  та  розуміння  всіх  трьох її іпостасей, а саме: свідомість «про світ», свідомість «у світі» та свідомість «зі світом». Наведено  підходи,  дослідницькі  завдання  й  ідеї,  що  виступають проявом  процесуально-динамічного  аспекту  філософського  пізнання феномену «свідомість», у якому проявляється не тільки багатоплощинність дослідницьких завдань, але й взаємодія альтернативних варіантів і певна конкуренція наукових програм. Запропоновано головні координати дослідницького поля свідомості, які дають змогу відобразити змістовний аспект філософського пізнання феномену «свідомість», структурну концептуалізацію площинної будови свідомості, змістовні та функціональні її характеристики, типові ознаки. Наведено когнітивно-символічний аналіз еволюції свідомості. Запропоновано трактування свідомості із зовнішньої позиції як забезпечення «досвіду розрізнення», дискретного схоплення та взнавання сутнісних ознак і проявів зовнішнього та з внутрішньої позиції, як прояв людського випромінювання, прояв суттєвої структури переживань.

Ключові слова:   свідомість, історико-філософське пізнання, зміст, структура, функції, ознаки свідомості.

 

УДК 159.922.6

Л. В. Клочек

Ціннісна саморегуляція як механізм розвитку соціальної справедливості у педагогічній взаємодії

У статті презентовано результати  теоретичного  й  емпіричного  дослідження  ціннісної  саморегуляції  вчителя  як  психологічного  механізму  розвитку  соціальної справедливості  у  педагогічній  взаємодії.  Психологічні  механізми  визначаються  як  способи  якісних  перетворень  особистості  вчителя,  що торкаються структури його ціннісної сфери, активізують процес появи та розвитку особистісного утворення соціальної справедливості. Ціннісна саморегуляція виступає психологічним механізмом, який в умовах педагогічної діяльності запускає процес регулювання особистістю вчителя своїх дій стосовно кожного учня відповідно до загальновизнаних в освітньому середовищі моральних норм. Аргументовано доведено, що регуляція вчителем своїх дій відбувається не тільки з урахуванням зовнішніх атрибутів педагогічної діяльності. Відповідно до них педагог корегує внутрішні прояви власної особистості, критично оцінює свої якості та дії, співвідносить їх із соціально визнаними цінностями й нормами, здійснює якісні перетворення у своїй ціннісній сфері. Емпіричне дослідження механізму ціннісної саморегуляції у педагогів показало, що найбільшою  мірою  він  розвинений у досвідчених учителів, які мають педагогічній стаж понад 21 рік. Це виявляється в усвідомленні власних домінантних  цінностей,  серед  яких  провідне  місце  займає  соціальна справедливість,  і  утверджує  педагога  в  переконанні  завжди  вчиняти справедливо у взаємодії з учнями. На противагу, в молодих учителів, професійний стаж яких не перевищує 5 років, механізм соціальної справедливості  розвинений  найслабше,  що  пояснюється  наявністю  незначного професійного досвіду та виявляється у недостатньо сформованих навичках регулювання своєї поведінки у взаємодії з учнями відповідно до соціальних і професійних цінностей.

Ключові слова: соціальна справедливість, особистісна цінність, педагогічна взаємодія, справедливі дії.

 

УДК 159.98-057.87:339

О. В. Коновалова

Обґрунтування психодіагностичного інструментарію  дослідження  мотиваційної  готовності  студентів  до  діяльності  у сфері торгівлі

У статті представлено сучасні наукові підходи до визначення психодіагностичного інструментарію дослідження компонентів, що впливають на формування та розвиток мотиваційної готовності до майбутньої професійної діяльності. Проаналізовано  погляди  дослідників  на  прогностичну  функцію формування  та  розвитку  таких  особистісних  компонентів,  як  мотиваційна  готовність  до  діяльності  та  формування  професійно  важливих якостей  працівника  торговельної  сфери.  Розглянуто  фундаментальні принципи  психологічної  науки,  а  саме:  принцип  системного  підходу розуміння особистості, принцип детермінізму та розвитку, єдності свідомості та діяльності особистості, методологічні принципи організації дослідження. Представлено  критерії,  які  було  використано  для  відбору  психодіагностичного  інструментарію:  валідність,  інформативність,  дискримінативність  (диференціація  обстежуваних  за  визначеними  групами), зручність за технікою виконання та надійність. Обґрунтовано порядок проведення й організації психодіагностичного обстеження: поєднання раціонального і чуттєвого, науковий підхід у  відборі  методів,  чітке  розуміння  проблематики  дослідження,  аналіз змінних, що впливатимуть на якість отриманих результатів, стандартизацію й контрольованість умов проведення вимірів, а також розкрито зміст вимог, яких необхідно дотримуватися при здійсненні психодіагностичного  дослідження.  Визначено  основні  критерії  формування  мотиваційної готовності майбутніх фахівців сфери торгівлі та специфіки їхньої майбутньої діяльності, що обумовлює вибір конкретних методик. Запропоновано  психодіагностичний  комплекс  методик  дослідження формування мотиваційної готовності до діяльності у сфері торгівлі.

Ключові слова: дослідження, студент, професійна мотивація, психодіагностична методика, свідомий вибір професії, професіогенез, професійна діяльність.

 

УДК 159.34

С.  С.  Макаренко

Маніпуляція  суспільною  свідомістю  у  процесі спілкування

Представлено результати вивчення принципів технології керування поведінкою людей у її сучасному розумінні з метою забезпечення такої поведінки, яка дуже потрібна власникам засобів маніпуляції. Показано, що в основі усіх видів маніпуляції є прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об’єктом маніпуляції. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить, що те, що відбувається, є природне і неминуче. Якщо спроба маніпуляції викривається і про викриття стає загальновідомо, акція, зазвичай, згортається, оскільки  розкритий  факт  такої  спроби  прирікає  маніпулятора  на  невдачу. Ще старанніше приховується головна мета, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до з’ясування справжніх намірів. Представлено  дослідження  вітчизняних  і  зарубіжних  науковців, які розглядали маніпуляцію як складову технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера. Оскільки маніпуляція суспільною  свідомістю  стала  технологією,  з’явилися  професіонали,  що  володіють  цією  технологією  (або  її  певними  характеристиками).  Виникла система підготовки  кадрів,  наукові дослідження, наукова та науково-популярна література. Запропоновано ознайомитись із найпоширенішими основними типами маніпуляторів. Приділено увагу формам інформаційного насильства, а саме: фізичному (гучна музика, випромінювання); фізіологічному (негативний вплив від поєднання кольорів, 25-й кадр); психологічному (страх, розлади, негативна інформація) та новітнім технологіям, що посилюють небезпеку інформаційного насильства, через які відбувається експоненціальний розвиток ризику й вразливості нашої цивілізації. Зроблено висновок про те, що техніки маніпулювання, що використовуються, здебільшого базуються на загальних методах психологічного впливу. Превентивні методи профілактики маніпулювання суспільно-масовою свідомістю є складовою професійної діяльності практичного психолога у процесі здійснення психокорекційного впливу загалом. Усе актуальнішим стає захист від інформації, а не захист самої інформації.

Ключові слова: маніпуляція, маніпулятор, метафора маніпуляції, комп’ютерний тероризм, інформаційне насильство.

 

УДК 159.94

К. С. Максименко

Пресуппозиции по соотношениям: личность пациента – личность психотерапевта, диагноз – форма психотерапии

Автором констатировано, что проблема теоретического обоснования современных психотерапевтических методов является одной из главных. Отмечено, что цели психотерапевтических интервенций должны отражать ориентацию на достижение определенных изменений. Показано, что в зависимости от мотивации и тяжести проблемы, психотерапевтическое сотрудничество может сводиться не только к краткосрочной проработке отдельной проблемы, но и неограниченной по времени интенсивной психотерапии.  Одним  из  примеров  долгосрочной  психотерапии  является классический психоанализ. Отмечено, что пограничный уровень организации личности предполагает наличие проблем с базовым доверием, автономностью и чувством идентичности; такая личность склонна обращаться только к примитивным психологическим защитам, злоупотребляя  ими.  Констатировано  необходимость  диагностики  психического состояния пациента. Показано, что экзистенциально-гуманистические подходы  пребывают  под  чрезвычайно  мощным  влиянием  агрессивной антипсихиатрической идеологии, которая отрицает необходимость какой-либо диагностики и руководствуется идеями целостности личности и невозможности ее рассмотрения исключительно через призму диагноза. Отмечено, что вычленение именно тех аспектов, которые явно или косвенно  мешают  здоровому  функционированию  личности,  являются исключительно важной, порой жизненно необходимой стороной работы медицинского психолога, поскольку обеспечивают целенаправленность психотерапевтической помощи и помогают исключить возможность органических нарушений и психических заболеваний.

Ключевые  слова:  психотерапевтическая  помощь,  диагностика, психические заболевания, личность, пациент, психотерапевт, диагноз, медицинский психолог.

 

УДК 159.9(092):94(477.43)

А. О. Михайлик, О. А. Чеканська

Питання сприятливого соціального середовища у працях Й. Й. Ролле

Статтю присвячено вивченню проблеми сприятливого соціального середовища у працях одного з фундаторів психіатрії і психології на Поділлі Юзефа (Йозефа) Ролле. Проаналізовано вплив соціального середовища на психічне здоров’я людей, значення соціальних чинників і культури. На думку Й. Й. Ролле, постійні геополітичні зміни та суспільно-політичні реформи тримали суспільний настрій і психічний стан людей у постійному стомленому очікуванні, у постійно хворобливому потрясінні та слугували джерелом загальної напруженості, що сприяло виникненню нервових і душевних захворювань. Наукові інтереси вченого не обмежувалися медициною; прискіпливий погляд фахівця-історика дозволяв йому помічати й аналізувати навіть такі факти чи закономірності, які б могли залишитися поза увагою наукового пошуку талановитого медика, проте позбавленого доступу до масиву історичної інформації. У статті також визначено основні напрямки наукового пошуку Йозефа Ролле, зокрема щодо проблем популяризації санітарно-гігієнічних знань серед мешканців краю, налагодження належної безпеки й охорони здоров’я на виробництві, взаємозв’язку здоров’я і хвороб на різних соціальних рівнях. Прослідковано тенденції розвитку ідей подільського вченого Й. Й. Ролле, розкрито авторські підходи до дослідження психіки людини з урахуванням біологічних і соціальних чинників її життя.

Ключові слова: сприятливе соціальне середовище, історія психології, Поділля, соціокультурні чинники, психіка людини, природничо-науковий підхід, соціальні чинники, особистість, психогігієна, психічні захворювання.

 

УДК 159.97-057.87:159.9.07

У.  Б. Михайлишин

Теоретико-методологічне дослідження детермінант виникнення адиктивної поведінки у студентів

У статті розглянуто основні підходи зарубіжних і вітчизняних науковців до вивчення проблеми адиктивної поведінки особистості. Указано основні етапи формування адиктивного процесу. Проаналізовано основні ознаки, властиві людині із залежною поведінкою. Висвітлено основні види адиктивної поведінки та розглянуто узагальнену класифікацію хімічних і нехімічних форм залежної поведінки, які можуть проявлятись у людини. Визначено чинники, що можуть спричинити формування адиктивної поведінки у період студентства. Проаналізовано соціальні чинники. З’ясовано, що технічний прогрес у різних галузях індустрії, вплив групи однолітків, сім’ї тощо можуть спричинити формування залежної поведінки. Висвітлено чинники, пов’язані з індивідуальними особливостями особистості. З’ясовано, що психофізіологічні особливості людини (типологічні особливості нервової системи, характер), різні характеристики особистості можуть спричиняти виникнення адикцій. Показано, що  психофізіологічні  особливості  людини  визначають  індивідуальну своєрідність  адиктивної  поведінки.  Вони  можуть  істотно  впливати  на вибір об’єкта залежності, на темпи її формування, ступінь вираженості. Проаналізовано біологічні чинники, пов’язані зі спадковою схильністю до певних форм адиктивної поведінки, ступенем початкової толерантності  до  певних  речовин.  Визначено,  що  дослідження  цього  питання проводяться  переважно  трьома  методами:  генеологічними,  близнюковими та дослідженнями прийомних дітей. З’ясовано, що схильність до формування адиктивної поведінки загалом є універсальною особливістю людини, у тому числі в період студентства.  Зроблено  висновок,  що  адиктивна  поведінка  може  бути  наслідком впливу не якогось одного, а одночасно декількох чинників, при цьому поєднання таких чинників індивідуальне для різних людей.

Ключові слова: адиктивна поведінка, залежність, шкідлива звичка, адикції, темперамент, індивідуально-типологічні особливості, негативний вплив, юнацький вік, період студентства.

 

УДК 37.015.3

О. О. Міненко

Психологічний аналіз сучасної мультиплікаційної продукції та її вплив на психічний розвиток дитини

У статті представлено теоретичний аналіз проблеми впливу сучасної мультиплікаційної продукції на психічний розвиток і формування особистості дітей. Проаналізовано психологічні механізми впливу сучасного телебачення на психіку людини. Представлено та проаналізовано ті особливості психіки дитини, які лежать в основі формування більшої залежності дітей від впливу телевізійної продукції. Представлено  програму  практичного  дослідження  впливу  мультфільмів на різні аспекти психічного розвитку дітей і формування їхньої особистості. В основі цієї програми лежить виокремлення психологічних  критеріїв  аналізу  мультиплікаційної  продукції,  а  саме:  зовнішнє оформлення мультфільму; психологічний аналіз головних героїв; аналіз провідних цінностей, які транслює мультфільм; загальний емоційний стан, який викликає мультфільм; вплив мультфільму на розвиток інтелектуальної сфери дитини; загальний психологічний висновок про мультфільм; загальний педагогічний висновок про мультфільм; загальна психолого-педагогічна оцінка мультфільму. Представлена  програма  дає  можливість  структурованого  аналізу мультиплікаційної продукції з метою визначення її впливу на різні аспекти психічного розвитку дітей і може бути використана психологами, педагогами, батьками для практичного відбору мультфільмів, найсприятливіших для психічного розвитку дітей.

Ключові слова: вплив телебачення на психіку; психологічні особливості  дитячого  віку,  які  підсилюють  вплив  телепродукції;  критерії психологічного аналізу мультфільмів.

 

УДК 159.922

Н. І. Мусіяка

Розвиток творчого мислення як особистісної детермінанти  навчальних  досягнень  молодших  школярів

У  статті  представлено  результати  лонгітюдного  експериментального  дослідження особливостей творчого мислення як особистісної детермінанти навчальних досягнень молодших школярів. З’ясовано особливості становлення мікроґенези архітектоніки розвитку оригінальності творчого мислення у молодших школярів. Зафіксовано становлення мікрогенетичних тенденцій  у  розвитку  оригінальності  як  показника  творчого  мислення  у молодших школярів не лише у якісній і дихотомічній характеристиці рівнів, а й у ранговій репрезентації їх у тій чи іншій за результативністю групі. Здійснено характеристику макрогенетичних тенденцій у розвитку творчого мислення молодших школярів. Аналіз макроґенези свідчить про конструктивність розвитку оригінальності творчого мислення у школярів із високою результативністю навчальної діяльності. Установлено  деструктивні  зміни  у  макрогенетичній  динаміці  становлення оригінальності  творчого  мислення  у  молодших  школярів  зі  слабкою результативністю навчальної діяльності, які взаємопересічно блокують рівень не лише навчальних досягнень, а й творчої активності школярів. Розкриті  особливості  оригінальності  творчого  мислення  у  молодших школярів  із  різним  рівнем  навчальних  досягнень  свідчать  про  зміни як в архітектоніці його розвитку, так і у ранговій репрезентації рівневих характеристик у тій чи іншій за результативністю групі школярів. Констатовано  необхідність  розробки  диференційованих  програм  стратегій розвитку творчого потенціалу особистості молодшого школяра у взаємозв’язку з результативністю його навчальної діяльності як провідної для цього етапу онтогенезу.

Ключові  слова:  ґенеза,  лонгітюдний  експеримент,  макроґенеза, мікроґенеза, навчальні досягнення, оригінальність, особистісна детермінанта, особистість, творче мислення.

 

УДК 87.717+241.631

А. В. Олійник

Гуманістичний потенціал релігійної віри у протидії аутодеструктивності

У статті обґрунтовано ефективність використання життєдайності  релігійної  доброчинності  у  психопрофілактиці  аутодеструктивності, важливості релігійної віри у духовному житті сучасної української молоді. Орієнтація на трансцендентні гуманістичні смисли існування,  автентичну  доброчинність  сприяє  гармонізації  міжособистісних взаємин індивідів, протидіє формуванню невротично-депресивних деструкцій у психіці, сприятливих щодо суїцидальних тенденцій. Проблема  психопрофілактики  суїцидальних  тенденцій  повинна розв’язуватись  на  рівні  усього  суспільства:  шляхом  прийняття  та  дотримання  громадянами  гуманістично-релігійних  духовно-моральних цінностей, «пробудження» гуманістичної суспільної свідомості. Показано необхідність комплексного розв’язання проблеми психопрофілактики  аутодеструктивності  шляхом  залучення  до  розв’язання проблеми широкої громадськості, духовенства, створення міцних гуманістичних засад навчання та виховання підростаючого покоління. Розроблено  програму  інформативно-просвітницького  спецкурсу «Гуманістично-релігійні  духовно-моральні  цінності  буття  як  чинник протидії  формуванню  аутодеструктивності»,  зорієнтовану  на  утвердження цінності людського життя та сакральні антисуїцидальні гуманістичні смисли існування. Запропоновано необхідність упровадження у молодіжне середовище освітніх програм, які передбачають їх релігійне навчання та виховання, орієнтацію на аутентичну доброчинність, високі гуманістично-релігійні  духовно-моральні  життєдайні  смисли  існування,  релігійний спосіб життя, що сприятиме формуванню антисуїцидального імунітету української молоді.

Ключові  слова:  аутодеструктивність,  гуманістичний  потенціал, доброчинність, психопрофілактика, релігія, релігійна віра, релігійний спосіб життя, суїцид.

 

УДК 159.923+159.9.019.4

Л. А. Онуфрієва, І. В. Ващенко

Концептуальні межі поняття копінг-стратегій особистості у психології

Авторами представлено огляд і аналіз проблеми копінг-стратегій особистості. Обґрунтовано розуміння копінгу та копінг-стратегій у працях психологів сучасності. Показано, що  існуючі  підходи  дослідження  долаючої  поведінки  (психодинамічний,  когнітивно-мотиваційний,  диспозиційний,  ресурсний,  проактивний  тощо)  керуються  переважно  або  ситуаційним,  або  суб’єктивним критерієм ідентифікації цього психологічного феномену. Підтверджено, що розвиток особистості відбувається впродовж усього життя, а активне становлення особистості починається з дитинства і продовжується до зрілого віку. Доведено, що на різних вікових етапах на формування копінг-стратегій впливатимуть різні особистісні чинники. Зроблено висновок, що починаючи з юнацького віку, коли сформовані теоретичне мислення, ціннісно-смислова сфера й ідентичність особистості, структури  долаючої  поведінки  набувають  більш  сталого  характеру  і  підпадають під вплив певних, уже сформованих особистісних властивостей людини. Установлено, що особистість завжди потенційно є активною і вирішує, які характеристики й об’єктивні умови ситуації зробити власними ресурсами. Доведено, що застосування цілісного підходу до розуміння психологічної природи копінг-стратегій передбачає урахування передумов їх формування: вплив особистості та специфіки ситуації, яку особистість суб’єктивно сприймає, у якій відбувається її емоційно напружена діяльність і в процесі якої відбуваються зміни особистості.

Ключові слова: особистість, копінг, поведінка особистості, копінг-стратегії, сприймання, формування, особистісні властивості.

 

УДК 614-049+613-04+156.852

К. О. Островська, І. П. Островський, Х. Я. Сайко

Особливості поведінки дітей з аутизмом у грі з ровесниками

У статті визначено психолого-педагогічну роль ігрової діяльності, що передбачає у дітей формування соціального досвіду, моральних ставлень, моральної свідомості. Через гру дитина переймається ідеями, якими живе суспільство. Визначено психологічні особливості дітей з аутизмом. Діти з аутизмом є неконтактними, у них виявляється порушення всіх форм довербального (експресивно-мімічного,  предметно-дійового)  та  вербального  спілкування. Порушення процесу спілкування при аутизмі виявляється переважно у таких двох різновидах, як комунікативний дефіцит (гіпокомунікативність із заниженою цікавістю до довкілля, уповільненням установлення вербальних і невербальних контактів, відсутністю прагнення висловити свої бажання вокалізацією, поглядом, мімікою чи жестами), чи, навпаки, комунікативна екзальтація (надлишкова гіперемоційність у контактах, конфліктність, розгальмованість). Звернено увагу на те, що ефективна діагностика, застосування видів психокорекційної допомоги сприятимуть успішній взаємодії дітей молодшого шкільного віку в грі з однолітками.

Ключові слова: ігрова діяльність, діти з аутизмом, спонтанна імітація, стереотипні висловлювання, соціальна включеність, емоційність.

 

УДК 378.016:316.614

Н. П. Панчук

Особистісно-орієнтований підхід у становленні ціннісної сфери майбутнього компетентнісного фахівця

Проведене дослідження  дало  змогу  проаналізувати  психологічні  особливості  проблеми  становлення  й  особливостей  формування  особистості  майбутнього компетентнісного фахівця – сучасного вчителя, зокрема, як суспільні цінності перетворюються в особистісні у процесі становлення ціннісних орієнтацій особистості юнацького віку. Досліджено, що притаманна кожній людині ієрархія цінностей не залишається незмінною упродовж життя і на неї впливає низка чинників:  життєві  обставини,  вік,  успішність  чи  неуспішність  у  досягненні життєвих цілей, рівень усвідомлення їх значущості. Установлено,  що  процес  розвитку  особистості  та  її  ціннісно-професійне  самовизначення  залежать  від  рівня  та  ступеня  соціальної  активності, самоактивності й продуктивності самої особистості. Ціннісні орієнтації виступають як результат саморозвитку особистості, структурування відносно зовнішньої діяльності процесу реалізації та процесу розгортання особистісних цінностей і смислів. Проаналізовано теоретико-методичні положення проблеми особистісно  орієнтованого  виховання,  на  основі  яких  ґрунтувалися  аналіз  і розробка системи способів оволодіння педагогічними цінностями. Виявлено,  що  в  особистісно-орієнтованому  підході  використовуються  технологічні  механізми  виховання,  розраховані  на  залучення всіх  компонентів  структури  особистості  у  соціальній  міжособистісній взаємодії.  Лише  за  дії  особистісно-орієнтованої  технології  студент  у змозі відчути, що він не просто перебуває, а повноцінно живе в атмосфері людяності, гуманності. Визначено, що ціннісна система, укорінюючись у структурі самосвідомості,  виступає  як  її  необхідна  установка  –  морально  значуща  і відповідально  активна.  За  умов,  коли  педагогічний  процес  загалом  й оволодіння  новими  знаннями,  цінностями  зокрема,  формуються  як співтворчість, процеси смислотворення і життєтворення зливаються в одне ціле і стають процесом цілісного осмислення і перетворення, перебудови людиною життя. Зроблено висновок, що процес оволодіння цінностями вчительської професії  у  навчально-виховному  процесі  є  можливим  за  виявлення  і створення  таких  психолого-педагогічних  умов,  за  яких  такі  цінності набувають  цілісного,  значущого,  системного  характеру  і  справляють регуляторний вплив на самостійність особистості.

Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації, особистісно-орієнтований підхід, особистісні цінності, професійне самовизначення, смисл життя, активність, самоактивність.

 

УДК 159.923

М.  В.  Папуча,  М.  М.  Наконечна

Ідеальна  форма  в  розвитку  особистості людини

У статті проаналізовано нове для психології поняття «ідеальна форма». Ретельно досліджено погляди Л. С. Виготського на ідеальні  форми  в  контексті  загальних  ідей  культурно-історичної  психології.  Обґрунтовано  існування  особливої  ідеальної  форми,  що  проявляється  в  інтерсуб’єктній  взаємодії.  Інтерсуб’єктність  розглянуто як ідеальну форму, необхідну для психічного розвитку людини. Цією ідеальною формою необхідно оволодіти (перевести її у план можливостей саморегуляції). Доведено, що сама інтерсуб’єктність також припускає взаємозв’язок з іншими ідеальними формами, створюючи водночас умови та можливості для психічного розвитку. Вивчено думку про те, що інтерсуб’єктні взаємини розкривають потенціал розвитку людини, водночас формуючи та розширюючи зону її найближчого розвитку. Наголошено,  що  інтерсуб’єктні  взаємини  створюють  ідеальну  форму  та можливості  розвитку  суб’єктних  якостей  учасників.  Описано  процес конкретизації та втілення ідеальних форм у певних особистісних змінах через інтерсуб’єктні взаємини. Вивчено специфіку інтерсуб’єктної взаємодії  як  особливої  форми  спільно-розподіленої  діяльності,  у  якій дуже значущими є особистісні змінні. Підкреслено, що мотив «бути в інтерсуб’єктній взаємодії» може визначати характер міжособистісного спілкування.  Досліджено  суттєву  особливість  інтерсуб’єктної  взаємодії: у цих взаєминах кожен з учасників припускає суб’єктність іншого у відповідь на свою суб’єктність. Зроблено висновок, що поняття «ідеальна форми» не тільки по-новому пояснює деякі відомі в психології закономірності, але й відкриває широкі горизонти майбутніх досліджень психології розвитку людини.

Ключові слова: ідеальна форма, інтерсуб’єктність, взаємодія, розвиток, особистість, онтогенез, оволодіння, суб’єктність.

 

УДК 159.9:37.013

Л. В. Пастух

Формування позитивного психологічного клімату в педагогічних колективах закладів загальної середньої освіти

У  статті  актуалізовано  нагальність  дослідження  проблематики формування позитивного психологічного клімату в педагогічних колективах закладів загальної середньої освіти. Проведено аналіз досліджень означеного феномену. Констатовано наявність суттєвих розбіжностей у розумінні змісту і структури психологічного клімату. Зазначено, що залишаються дискусійними питання критеріїв і показників психологічного клімату в колективі, чинників, форм і методів його формування. Указано на недостатність досліджень впливу управлінської діяльності керівників навчальних закладів щодо формування позитивного психологічного клімату в колективі. Акцентовано увагу на тому, що психологічний клімат як інтегральний стан колективу включає в себе цілий комплекс різних характеристик. Тому його неможливо виміряти за якимось одним із показників. Представлено характеристику позитивного психологічного клімату в педагогічному колективі на основі виокремлення суб’єктивних та об’єктивних ознак. Констатовано, що дослідники вбачають передумовами формування психологічного клімату в колективі чинники макро- і мікросередовища. Узагальнено  проблеми  формування  позитивного  психологічного клімату в педагогічних колективах. Відзначено недостатню обізнаність керівників про сутність і критерії психологічного клімату в педагогічних колективах; несформованість у частини керівників мотивації до вирішення означеної проблематики тощо. Визначено перспективу подальших досліджень – розробити у системі  післядипломної  педагогічної  освіти  програми  розвитку  психологічної готовності керівників навчальних закладів щодо формування позитивного психологічного клімату в педагогічних колективах закладів загальної  середньої  освіти;  обґрунтувати  форми  і  методи  оптимізації психологічного клімату.

Ключові слова: педагогічний колектив, психологічний клімат, керівник закладу загальної середньої освіти.

 

УДК 159.9

Беата Анна Пєхота, Ізабела Зайдель

Дружба и ее значение в жизни человека

В социально-общественной жизни, наряду с семейными, приятельскими и профессиональными отношениями и связями, очень важной  является  дружба,  которая  в  простонародье  считается  более крепкой и сильной, нежели приятельские отношения, часто дружбу сопровождают чувства тепла, сострадания, преданности, эмпатии, доброты и терпимости. Довольно часто дружба между людьми, кроме всего прочего, укрепляет их общий мир ценностей, защищает интересы и потребности. В  процессе  воспитания  важным  элементом  формирования  личности человека является готовность к принятию, развитию и поддержанию приятельских отношений, дружбы и любви, которые способствуют не только развитию эмоциональных потребностей, но и являются реакцией / ответом на нужды / потребности других людей. Кроме того, умение дружить расширяет наши связи с внешним окружением, учит уважать  потребности  другого  человека,  ответственности  за  надлежащую реализацию этих нужд. К этому важному этапу и аспекту жизни человека необходимо соответствующим образом готовить ребенка. Этому может способствовать правильная подготовка в сфере человеческой коммуникации (надлежащий словарный запас, ресурс понятий, вербализация чувств, межличностное общение, считающееся правилом хорошего воспитания, умение поддержать разговор, вести переговоры, выступать посредником), воспитание в духе толерантности, нравственности, этики, соблюдения законов и правил социально-общественного сосуществования. Это, несомненно, те принципы и устои, которые влияют на дружбу между людьми.

Ключевые слова: дружба, воспитание, ребенок, образование, педагогика.

 

УДК 159.922.7

С. А. Прахова

Тривожність у предикторній структурі фрустраційних станів школярів різних вікових груп

Статтю присвячено аналізу предикторної структури появи фрустраційних станів у школярів і значущості у цій структурі феномену тривожності, яка у роботі розглядається як потенційна детермінанта фрустраційних станів. Зазначено, що на сьогоднішній день ця проблема має виражений соціальний контекст, що  яскраво  проявляється  в  межах  окремих  соціальних  груп,  зокрема учнів  шкіл,  які  є  найвразливішими  до  негативного  впливу  постійних змін, що відбуваються в різних суспільних установах та інстанціях. Представлено  результати  експериментального  дослідження  рівня тривожності та її взаємозв’язку з фрустраційними реакціями учнів різних вікових груп (молодші школярі, підлітки, юнаки). На основі кількісно-якісного аналізу змісту шкал тесту шкільної тривожності констатовано  якісне  різноманіття  переживання  тривожних  станів  і  страхів учнями різних вікових груп. Проаналізовано відмінності у ступенях вираження тривожності в учнів із різними профілями фрустраційного реагування. Установлено, що показники рівня тривожності у групі учнів із переважанням неконструктивних реакцій на фрустраційні ситуації є в рази вищими, ніж в учнів із переважанням конструктивних форм фрустраційного реагування. Представлено аналіз кореляційних зв’язків між шкалами фрустрації  та  тривожності,  який  показав  наявність  додатних  кореляцій  між найбільш неконструктивним поєднанням фрустраційних реакцій учнів (екстрапунітивно-самозахисними)  та  такими  шкалами  тесту  тривожності,  як  переживання  соціального  стресу,  загальна  шкільна  тривожність, страх ситуації перевірки знань і страх самовираження. Проаналізовано розподіл даних відповідно до факторного аналізу навантажень у профілях учнів різних вікових груп (молодші школярі, підлітки, юнаки).

Ключові слова: фрустраційні стани, предикторна структура, детермінанти, молодші школярі, підлітки, юнаки.

 

УДК 316.6

Н. Л. Руда

Етапи формування мотивації політичного лідерства

У статті здійснено спробу комплексного аналізу динаміки мотивації політичного лідерства. Розглянуто трансформацію специфіки мотиваційної сфери політичного актора впродовж трьох етапів формування його мотивації. Визначено, що на першому етапі – етапі виникнення мотивації політичного лідерства – мотиваційна сфера політика характеризується домінуванням мотиву досягнення успіху, мотивів влади та контролю, кратичних мотивів і мотиву афіліації. Мотиваційне новоутворення цього етапу можна позначити як «первинну» мотивацію політичного лідерства.  Розкрито  специфіку  другого  етапу  мотивації  політичного  лідерства – етапу її функціонування. Йому притаманні зорієнтованість особистості на себе та на стосунки з оточуючими, мотив отримання схвалення, мотив уникнення невдачі й утилітарний мотив. Мотиваційним новоутворенням цього етапу визначено політичну конформність – комплекс сталих,  сформованих,  стабільних  мотивів  і  поведінкових  реакцій,  що забезпечують щоденну роботу політичного актора в політичній системі. Представлено аналіз третього етапу мотивації політичного лідерства – етапу її розвитку – який характеризується надситуативною активністю, переважанням прагнення розв’язання стратегічних задач, ухваленням нонконформних політичних рішень заради високої мети, збільшенням переживання власної відповідальності, домінуванням спрямованості на завдання. Зауважено, що окреслені етапи можуть наставати як у зазначеній послідовності, так і можуть існувати відносно незалежно один від одного. Також указано, що на кожному етапі мотивації політичного лідерства відбувається певна селекція бажаючих стати політичним лідером. Констатовано, що формування і дозрівання мотивації політичного лідерства є складним багаторівневим процесом.

Ключові слова: політичне лідерство, мотивація політичного лідерства, динаміка мотивації, етапи мотивації, становлення мотивації, формування мотивації, розвиток мотивації, мотиваційні новоутворення.

 

УДК 159.98:[616.379-008.64+616.322-022]-053.2/5

Л. М. Руденко, Т. М. Осадча, Ю. В. Гавриленко

Психологічний супровід  дітей,  хворих  на  цукровий  діабет  І  типу  і  хронічний  тонзиліт

Статтю  присвячено  вивченню  емоційно-вольових  порушень  у  дітей  із тяжким соматичним захворюванням – цукровим діабетом І типу (ЦД-1) та супутньою патологією – хронічним тонзилітом (ХТ). Зазначено, що ХТ і ЦД-1 взаємно обтяжують перебіг один одного, що більше сприяє виснаженню центральної нервової системи, астенізації організму та порушенню основних психічних функцій. У статті зазначено, що несвоєчасно виявлені та кориговані емоційні порушення у дітей молодшого шкільного віку сприяють розвитку в підлітковому віці ще тяжчих психічних порушень, таких як: депресії, психопатії, акцентуації характеру тощо. За допомогою діагностичних методик, застосованих нами у дослідженні, виявлено, що у дітей, хворих на ЦД-1 і ХТ, існують емоційні порушення  (агресія,  тривожність,  виснаження,  страхи),  які  негативно впливають на перебіг основного захворювання. Зазначено, що з метою нівелювання чи зменшення проявів емоційних порушень у дітей, хворих на ЦД-1 і ХТ, необхідно застосовувати адаптовані психологічні методи корекції. З цією метою було розроблено психокорекційну програму, дієвість якої перевіряли й аналізували через один рік після повторного психодіагностичного обстеження хворих. Показано, що після психокорекції у дітей зменшились, а у деяких нівелювалися відчуття страху,  агресії,  тривожності,  виснаженості.  Зазначено,  що  проведена корекційна робота з дітьми сприятиме менш агресивному перебігу ЦД-1 і ХТ і полегшить адаптацію дітей у соціумі.

Ключові  слова:  емоційно-вольові  порушення,  цукровий  діабет, хронічний тонзиліт, психологічні методи корекції.

 

УДК 159.9

Н. М. Семенів

Методологія дослідження міжетнічних взаємин на міжособистісному рівні

У статті розглянуто сучасні методи вивчення міжетнічних взаємин на рівні особистісних комунікацій, можливості їх застосування  під  час  сьогочасних  психологічних  досліджень  етноконтактних ситуацій. Установлено що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних  учених  є  особистісна  комунікація  представників  різних  етнічних  груп,  її  вплив  на  формування,  становлення  та  розвиток  міжетнічних  взаємин,  її  психологічний  зміст  й  основні  функції.  Автором зроблено  висновок,  що  сучасне  суспільство  потребує  додаткових  соціально-психологічних досліджень, щоб здійснити комплексне вивчення чинників формування міжособистісної комунікації, її значення в системі міжетнічних взаємин, тобто питань, які залишаються недослідженими в цій галузі психології, залишаючи великі можливості для вчених-психологів. У  статті  розглянуто  методологічні  засоби  й  інструментарій  дослідження міжособистісної комунікації між представниками різних етнічних груп. Указано, що психологічні аспекти міжетнічної комунікації пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Приділено увагу характеристиці окремих методів дослідження міжособистісної комунікації та практичним її дослідженням у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено  висновок,  що  існує  необхідність  розробки  системи  раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення та поширення етнічних конфліктів. Ця система допоможе ефективно запобігати кризовим станам у галузі міжетнічних відносин із небезпечними наслідками.

Ключові слова: міжетнічні взаємини, міжособистісна комунікація, міжетнічна напруженість, етнічність.

 

УДК 159.923

Н.  І.  Тавровецька

Емпіричний  аналіз  змістових  характеристик життєвої  позиції  особистості

Статтю  присвячено  емпіричному  аналізу видів і проявів життєвої позиції особистості. Відображено спробу звузити розуміння життєвої позиції до конкретного набору чітких вимірюваних  характеристик,  використовуючи  при  цьому  практично-інструментальний підхід. Зазначено методологічні та структурні аспекти дослідження життєвої позиції особистості, як однієї з фундаментальних категорій психології особистості, що потребують розробки адекватного психодіагностичного інструментарію. Проаналізовано основні результати апробації існуючих діагностичних методик для оцінки різних компонентів складного феномену життєвої  позиції,  виокремлено  нові  закономірності  та  конкретні  прояви, що пояснюють функціонування життєвої позиції у структурі життєвого шляху особистості. Подано  детальний  опис  діагностичних  методів,  призначених  для вимірювання життєвої позиції та споріднених з нею феноменів. На основі емпіричного дослідження встановлено різні аспекти життєвої позиції, їх структурну складову, що регулює уявлення особистості про себе та світ. Зазначено  найбільші  статистично  значущі  зв’язки  між  такими показниками, як життєстійкість, екзистенції, показник щастя, локус контролю  та  базисні  переконання.  На  основі  факторного  аналізу  виокремлено вісім типів життєвої позиції, що представляють стратегії загального життєздійснення особистості. Виявлені складові дали змогу внести уточнення до структури життєвої  позиції  та  виокремити  в  ній  найбільш  значущі  компоненти,  що впливають на поведінкову регуляцію та визначають побудову життєвого сценарію людини.

Ключові слова: позиція, життєва позиція, життєздійснення, локус контролю, екзистенція, екстравертний / інтровертний типи особистості, базисні переконання й установки, «Я»-образ, типологія життєвої позиції.

 

УДК 159.996.3:81’233-053.5

К. О. Тичина

Особливості міжособистісних стосунків у сім’ях, які виховують  дітей  старшого  дошкільного  віку  з  тяжкими  порушеннями мовлення

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми міжособистісних сімейних стосунків. Запропоновано визначення поняття «міжособистісні сімейні стосунки» та виокремлено його показники сформованості, об’єднані у компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий. Наголошено на важливості взаємозв’язку компонентів системи міжособистісних стосунків у сім’ях, які виховують дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Засвідчено, що цілеспрямовані дослідження когнітивного,  емоційного  та  поведінкового  компонентів  системи  міжособистісних стосунків у сім’ях, які виховують дітей із ТПМ, із позиції як батьків, так і дітей залишилися поза увагою фахівців. Представлено діагностичні методики міжособистісних стосунків у сім’ях, які виховують дітей старшого  дошкільного  віку  з  тяжкими  порушеннями  мовлення.  Узагальнення особливостей усіх показників системи міжособистісних сімейних стосунків дало підстави встановити, що значний вплив на матерів дітей із ТПМ мають чинники бажаності позитивної соціальної оцінки і травматизації від ситуації народження та виховання дитини з порушеннями мовленнєвого розвитку. Встановлено, що батьки дітей із ТПМ мають більший ступінь незадоволеності подружніми та дитячо-батьківськими стосунками і високу тенденцію до низької оцінки своєї обізнаності щодо особливостей дитини, що виражається у нестійких уявленнях дітей із ТПМ про ієрархію та сімейні ролі міжособистісних сімейних стосунків і дисбаланс гармонійних емоційних стосунків у сім’ї. Констатовано, що наявність позитивної взаємодії у сім’ї не задовольняє потреби дитини з  ТПМ  у  сфері  спілкування  і  спільної  діяльності,  на  що  значно  впливає розходження позиції батьків щодо взаємодії з дитиною. Доведено, що народження дитини з ТПМ якісно впливає на зміну підтипу як подружніх, так і, згодом, дитячо-батьківських міжособистісних сімейних стосунків.  Зроблено  висновок,  що  якісні  та  кількісні  характеристики когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів на всіх етапах аналізу  констатувального  дослідження  репрезентують  тісний  взаємозв’язок усіх результатів, що стало узагальненою характеристикою сфери міжособистісних стосунків у сім’ях, які виховують дітей із ТПМ.

Ключові  слова:  сім’я,  міжособистісні  сімейні  стосунки,  дитячо-батьківські  стосунки,  дошкільний  вік,  тяжкі  порушення  мовлення, психодіагностика, компоненти системи міжособистісних сімейних стосунків.

 

УДК 159.922.6

О. С. Туз

Модель психологічної готовності керівників оперативно-розшукових  підрозділів  до  управління  організаційними  змінами

На основі теоретичного аналізу наукової літератури автором розроблено й обґрунтовано модель психологічної готовності керівників оперативно-розшукових підрозділів до управління організаційними змінами в оперативно-розшукових органах. Обґрунтовано висновок про те, що психологічна готовність є довготривалим психічним станом, і проаналізовано його особливості. Показано,  що  основу  моделі  становлять  когнітивний,  мотиваційний, діяльнісний, особистісний і регулятивний компоненти. До складу когнітивного  компонента  включено  систему  знань  про  організаційно-управлінську діяльність у поєднанні з поінформованістю про зміст змін, що передбачаються в організації. Мотиваційний компонент містить мотивацію до ефективної реалізації управлінських завдань з організаційних змін,  яка  ґрунтується  на  уявленнях про можливість задоволення професійних, кар’єрних, особистісних потреб у разі їх успішного проведення.  Діяльнісний  компонент  передбачає  оволодіння  новими  професійними знаннями в галузі управління організацією, що змінюється. Особистісний компонент розглянуто як сукупність індивідуально-психологічних особистісних якостей, що визначають спроможність керівника здійснювати управління змінами. Регулятивний компонент проаналізовано як рефлексію на власне ставлення до організаційних змін, процесу та результатів власної діяльності.

Ключові слова: психологічна готовність, організаційні зміни, модель,  когнітивний  компонент,  мотиваційний  компонент,  діяльнісний компонент, особистісний компонент, регулятивний компонент.

 

УДК 37.064.3–053.6:159.9.072.43

Є.  Г.  Хоменко

Дослідження  міжособистісної  взаємодії  учнів  молодшого підліткового віку за допомогою методу соціометрії

Представлено результати емпіричного дослідження, яке проводилось упродовж 2010–2015 років і було спрямоване на дослідження особливостей взаємодії  між  учнями  підліткового  віку.  Спираючись  на  праці  видатних психологів,  визначено  поняття  взаємодії та міжособистісної  взаємодії між учнями молодшого підліткового віку. Зважаючи  на  особливості  підліткового  віку,  а  саме  провідну  діяльність і соціальну ситуацію розвитку підлітків, показано важливість взаємодії між однокласниками для гармонійного і цілісного розвитку особистості. Запропоновано досліджувати міжособистісну взаємодію між однокласниками за допомогою соціометричного дослідження, при цьому детально  описано  особливості  проведення  соціометричного  дослідження в  шкільній  групі.  У  якості  соціометричних  критеріїв  узято  діловий  – тобто навчальна взаємодія та емоційний – тобто дружні стосунки між однокласниками. Дослідження взаємодії між учнями середньої школи передбачає  виявлення  їх  соціометричних  статусів,  а  також  як  показники  порівняння  запропоновано  використовувати  такі  соціометричні критерії: рівень благополуччя групи, коефіцієнт взаємності, коефіцієнт задоволеності стосунками у групі, індекс ізольованості. Проаналізовано доцільність проведення соціометричного дослідження упродовж певного періоду часу задля спостереження динаміки у взаємодії. Виявлено,  що  взаємодія  між  однокласниками  перебуває  на  низькому рівні впродовж усіх років дослідження, проте існують певні відмінності  між  соціометричними  критеріями.  Проаналізовано  отримані результати як кількісно, так і якісно. Відповідно, описано можливі причини такої взаємодії. Запропоновано певні рекомендації класним керівникам для поліпшення взаємодії між учнями.

Ключові слова: міжособистісна взаємодія, взаємодія, підлітковий вік, інтимно-особистісне спілкування, соціометричне дослідження, соціометричний  критерій,  соціометричні  статуси,  індекс  ізольованості, рівень благополуччя, коефіцієнт взаємності, коефіцієнт задоволеності стосунками.

 

УДК 159.947.5

О.  О.  Цимбаленко

Методика  формування  здатності  до  комунікативної взаємодії у дітей із порушеннями спілкування

У статті представлено опис методики психолого-педагогічної корекційної роботи, спрямованої на формування комунікативної взаємодії у дітей із порушеннями спілкування. Зазначено, що ця методика заснована на емпіричних спостереженнях, порівняльному аналізі успішних моделей корекційної роботи провідних фахівців у галузі психолого-педагогічної корекції та реабілітації дітей із порушеннями розвитку, в тому числі з порушеннями спілкування, а також власному успішному досвіді корекційної роботи. Методика передбачає використання певної моделі поведінки дорослих, які оточують дитину. Запропонована модель поведінки спрямована на залучення дитини до емоційно значущої взаємодії, формування авторитету значущого дорослого та становлення його як референтної особи для дитини з порушеннями спілкування. Для підтвердження ефектив- ності  цієї  методики  було  проведено  експериментальне  дослідження. Результати  експерименту  свідчать  про  численні  позитивні  зміни,  що відбулися в поведінці та розвитку дітей за період експериментального втручання,  що  підтверджено  результатами  структурованого  спостереження і тестами АТЕС. Шляхом структурованого спостереження виявлено, що в результаті експериментального втручання якісно змінилися моделі взаємодії у дітей: зросла кількість епізодів активної взаємодії і знизилася кількість епізодів взаємодії під тиском. Унаслідок втручання частина дітей почала ініціювати взаємодію, чого на момент первинного спостереження не відбувалося. За результатами тестування АТЕС можна констатувати значне зниження балів за всіма категоріями запитань, зокрема в розділах «Мова / комунікативні навички» і «Соціалізація», які були пріоритетними для нас в цьому дослідженні. Такий результат свідчить про значний прогрес у дітей і ефективність запропонованої методики.

Ключові  слова:  порушення  спілкування,  авторитет,  референтна особа, емоційно значуща взаємодія, комунікативна взаємодія.

 

УДК 159.943

Л. М. Чеканська

Диференційований підхід у навчанні дітей із різним типом функціональної асиметрії

Представлено результати дослідження, обумовлені необхідністю розробки стратегії диференційованого підходу щодо розвитку дітей з урахуванням їх віку, статі, індивідуальних особливостей. Зазначено, що у звичній масовій школі легко вчитися дітям із низькою функціональною асиметрією півкуль (рівнопівкульним), тобто тим, які під час вивчення знакових систем здатні використовувати не тільки лівопівкульні, але й правопівкульні стратегії. Проаналізовано  психофізіологічні  особливості  хлопчиків  і  дівчаток із різним типом функціональної асиметрії в учбовій діяльності. Показано, що на індивідуальному рівні спостерігаються чіткі психологічні статеві відмінності, які з віком мають тенденцію до зростання. До них відносять,  наприклад,  меншу  швидкість  реакції  на  світлові  й  звукові стимули в хлопчиків, більший об’єм поля зору в дівчаток. Чіткі відмінності  психологічних  характеристик  у  хлопчиків  і  дівчаток  отримано за чотирма групами властивостей: дівчатка переважають хлопчиків за вербальними здібностями, у хлопчиків краще, ніж у дівчаток, розвинуто просторові здібності, хлопчики мають кращі математичні здібності, хлопчики агресивніші, ніж дівчатка. Доведено, що для забезпечення гармонізації роботи психічних процесів необхідна диференційована система підбору методик навчання та розвитку відповідно до психофізіологічного профілю дитини, індивідуальних темпів дозрівання її нервової системи тощо.

Ключові слова: функціональна асиметрія, учбова діяльність, навчання, психофізіологічні особливості, диференційований підхід, мотив, пізнавальні процеси, психічні функції.

 

УДК 159.9:61

В. І. Шебанова, Е. Лодиговська

Викривлення стратегій харчової поведінки  як  адаптаційно-компенсаторний  процес  тілесності  та  специфічне новоутворення

У статті проаналізовано феномен адаптації як цілісне, інтегральне утворення та показано, що викривлення стратегій харчової поведінки є адаптаційно-компенсаторним процесом тілесності та специфічним новоутворення тілесності. Розглянуто виникнення та розвиток проблемної харчової поведінки у спектрі «переїдання – обмеження в їжі» як проблему порушення психічної та фізичної адаптації, тобто як проблему формування різноманітних форм харчових дезадаптозів. Презентовано, що розвиток психосоматичного  синдрому  харчової  поведінки  здійснюється  відповідно до  універсальних,  загальних  закономірностей  перебігу  пристосувального процесу та є реалізацією адаптаційно-компенсаторних і регуляторних феноменів тілесності. Обґрунтовано, що оскільки континуум проблемної харчової поведінки вміщує у собі субклінічні та клінічні вияви дезадаптованої харчової поведінки з відповідною «продуктивною» (позитивною)  та  «непродуктивною»  (негативною)  симптоматикою  тілесності, то проблема харчових дезадаптозів вимагає якісно нового підходу допомоги, із залученням досі не задіяних повною мірою психологічних, медичних,  культурологічних,  соціальних,  педагогічних,  духовних  заходів як компонентів єдиного комплексу.

Ключові слова: проблемна харчова поведінка, викривлення стратегій харчової поведінки у спектрі «переїдання – обмеження в їжі», адаптаційно-компенсаторний процес, тілесність, специфічне новоутворення.

 

УДК 159.923.2

О. С. Штепа

Головні ідеї інтенціональної концепції особистісного самоздійснення

Сформульовано  проблему  особистісного  у  самоздійсненні та зроблено спробу її розв’язання у ракурсі онтологічного екзистенціалізму. Інтерпретаційно охарактеризовано концептуалізовані погляди щодо самоздійснення в особистісному модусі у класичній і некласичній раціональності. Зроблено висновок щодо необхідності переходу від  опису  феномену  особистісного  самоздійснення  до  його  пояснення способом концептуалізації. Проблематизація самоздійснення в особистісному  модусі  зумовила  доцільність  аналізу  його  інтенціональності на перетині онтологічного екзистенціалізму, культурної персонології, етичного персоналізму. Процедурою методологування відповідно визначено концепціалізацію, прийомом відбору фактів – абдукцію, методом означення  зв’язків  між  фактами  –  констеляцію.  Головною  проблемою особистісного  самоздійснення  показано  прагнення  людини  висвітлити власну справжність. Обґрунтовано, що інтенціональність особистісного самоздійснення задана значущістю збігу сутності людини й істини, що фіксується через гуманістичну совість. Формою вияву інтенціональності виведено життєву позицію людини відносно істини. Схарактеризовано процеси і механізми особистісного самоздійснення: саморозвиток через самозміни, самопізнання через рефлексивну активність, саморозуміння через самоінтерпретацію, ставлення через прийняття. Указано, що параметрами ускладнення порядку в системі особистісного самоздійснення є оптимум напруги між «Я-рефлексивним» і «Я-можливим» особи, актуалізованість  гуманістичної  совісті,  сформованість  системної  рефлексії. Проінтерпретовано перетворювальний смисл прийняття й показано роль ресурсного інтерактивного ключа для самозміни особистості.

Ключові слова: особистість, особистісне самоздійснення, інтенція, концептуалізація,  особистісні  перетворення,  інтерпретація,  сутність, життєва позиція.

 

УДК 159.922

І. В. Яворська-Вєтрова

Перспективна рефлексія як механізм становлення особистісної ефективності учнів

У статті висвітлено проблему рефлексії як одного з психологічних механізмів становлення особистісної ефективності школяра. Показано, що особистісна рефлексія розглядається  механізмом  «проекту  зміни  особистісних  характеристик», оскільки такий проект, базуючись на аналізі власних дій і вчинків, дає змогу  людині  «планувати  можливі  варіанти  майбутніх  особистісних змін і визначати для себе значущі ціннісно-смислові життєві орієнтири». Предметом аналізу рефлексії як механізму становлення особистісної ефективності учнів виступив такий її вид за «часовим» принципом, як  перспективна.  Виокремлено  п’ять  рівнів  перспективної  рефлексії: низький, нижчий за середній, середній, вищий за середній, високий – у групах  учнів  третіх-шостих  класів,  розподілених  за  експертною  оцінкою  вчителів  на  високо-,  середньо-  та  низькоефективних.  Здійснено мікро- та макроаналіз із метою з’ясування тенденцій становлення пер-спективної рефлексії як на певному етапі навчання, так і в межах кожного рівня особистісної ефективності впродовж певного періоду навчання школярів у початковій і основній школі. Доведено, що становлення перспективної рефлексії в учнів 3–6-х класів іде в напрямку зменшення відсотка школярів із середнім рівнем цього виду рефлексії від групи низькоефективних до високоефективних у всіх класах і збільшення кількості учнів, які показали вищий за середній і високий рівні, в усіх групах  за  ефективністю.  Зроблено  висновок  про  те,  що  становлення перспективної рефлексії в учнів 3–6-х класів усіх груп за ефективністю відбувається «хвилеподібно». Стабільно конструктивно розвиваючись у початковій школі, уміння аналізувати і планувати майбутню діяльність у період переходу до основної школи проходить етап певної деструкції, знову інтенсифікуючись у шестикласників. У високоефективних учнів цього віку функціонування аналізу і прогнозування своєї поведінки та її наслідків набуває рис чіткої орієнтації на майбутнє.

Ключові слова: особистість, особистісний розвиток, рефлексія, перспективна  рефлексія,  особистісна  самоефективність,  самосвідомість, мікроаналіз, макроаналіз.