Випуск 42

УДК 159.9:364-051

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.9-30

Валентина Балахтар

Емпіричне вивчення сформованості іміджу особистості фахівця  із соціальної роботи на різних стадіях професійного становлення

У статті розглянуто особливості формування іміджу особистості фахівця із соціальної роботи на різних стадіях професійного становлення як процес створення позитивного, привабливого власного образу, потужного засобу психологічного впливу, спрямованого на самопізнання, саморозвиток,  самовдосконалення  і  самореалізацію  у  професійній  діяльності. Обґрунтовано, що формування іміджу особистості фахівця із соціальної роботи є тривалим і постійним процесом, що передбачає гармонійне поєднання зовнішніх даних і внутрішніх умінь та якостей людини  і  потребує  врахування  специфіки  професійної  діяльності,  потреб клієнтів, професіоналізму, що сприяють особистісному становленню особистості, розвитку творчості у професійній діяльності, задоволенню  і  психологічному  благополуччю  фахівця  у  сфері  соціальної роботи. Висвітлено,  що  імідж  фахівця  із  соціальної  роботи  є  проекцією його особистості й характеризується наявністю власного стилю та сумою індивідуальних характеристик, що роблять його неповторним і впливають на підвищення особистого статусу шляхом формування особистісних  якостей,  удосконалення  професійної  культури,  впровадження  ефективної  взаємодії  соціальної  установи  з  громадськістю тощо. Висвітлено результати емпіричного дослідження, що дали змогу визначити рівень сформованості й обізнаності щодо розуміння змісту іміджу фахівцями із соціальної роботи, визначено показники іміджу. За результатами дисперсійного аналізу виявлено відмінності щодо показника гармонійного іміджу в фахівців із соціальної роботи залежно від стадій професійного становлення і статі.

Ключові слова: імідж, фахівець із соціальної роботи, стадії професійного становлення.

 

УДК 159.923.3:159.922.73

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.31-49

Альона Вавілова

Типологія перфекціонізму в підлітків

У статті розглянуто психологічні підходи до визначення типів перфекціонізму в дорослих і підлітків; проаналізовано критерії, що лежать в основі таких типологій. Описано психологічні особливості перфекціонізму в підлітковому віці. Проаналізовано кореляційний зв’язок між рівнем загального перфекціонізму в підлітків і рівнем академічної успішності, ступенем вираженості тривожно-депресивних проявів, домінуванням мотиваційних тенденцій на досягнення успіху чи уникнення невдачі. За допомогою кластерного аналізу розроблено типологію перфекціонізму в підлітковому віці, яка враховує такі континуальні критерії: «уникання невдачі – надія на успіх»; «високий рівень успішності – низький рівень успішності»; «відсутні емоційні проблеми – виражені емоційні проблеми»; «високий рівень перфекціонізму – низький рівень перфекціонізму». Встановлено, що до першого типу перфекціонізму (успішний тривожно-депресивний перфекціоніст) належать підлітки з високим рівнем  перфекціонізму,  рівною  мірою  вираженими  мотиваційними тенденціями  на  досягнення  успіху  й  уникнення  невдачі,  високим  рівнем академічної успішності, вираженими тривожними і депресивними проявами. Другий тип (успішний конструктивний перфекціоніст) презентують підлітки із середнім рівнем перфекціонізму, переважанням мотиваційної тенденції на досягнення успіху, досить високим рівнем академічної успішності та помірно вираженими тривожно-депресивними проявами. Третій тип підлітків (неуспішний тривожно-депресивний  перфекціоніст)  демонструє  високий  рівень  перфекціонізму,  виражену мотиваційну тенденцію уникнення невдачі, високий рівень тривожно-депресивних проявів і низький рівень академічної успішності. Й, нарешті, до четвертого типу входять досліджувані з низьким рівнем перфекціонізму, вираженими рівною мірою мотиваційними тенденціями на досягнення успіху чи уникнення невдачі, вираженими на низькому рівні тривожно-депресивними проявами і середнім рівнем академічної успішності.

Ключові слова: перфекціонізм, типологія,  підлітки, деструктивний  вплив,  академічна  успішність,  емоційні  проблеми,  тривожно-депресивні прояви, надія на успіх, уникання невдачі.

 

УДК 925.159:923

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.50-69 

Едуард Івашкевич, Ліана Онуфрієва

Соціальний інтелект у парадигмі когнітивної психології: результати дослідження

У статті зазначено, що соціальний інтелект у психології розглядається як здатність людини правильно розуміти свою поведінку і поведінку інших людей у суспільстві. Ця здатність є вельми необхідною для людини з метою ефективної міжособистісної взаємодії та успішної соціальної адаптації. Соціальний інтелект реалізує функціонування пізнавальних процесів, пов’язаних із відображенням людини як партнера по спілкуванню та діяльності. Основна функція соціального інтелекту у нього – прогнозування поведінки інших. Автори  статті  розглядають  поняття  «інтелект»  у  широкому та  вузькому  смислах  слова.  У  широкому  розумінні  йдеться  лише  про один-єдиний інтелект, про інтелектуальну сферу особистості тощо. У такому сенсі інтелект особистості описано як ієрархічну систему, що має декілька рівнів. Перший рівень – рівень функціонування когніцій. Другий рівень інтелекту – рівень метакогніцій. Третій рівень інтелекту ампліфікує характеристики як першого, так і другого рівнів, при цьому інтелектуальна діяльність здійснюється переважно на неусвідомлюваному рівні, який наближує особистість до використання автоматизованих навичок і вмінь. Наступний, четвертий рівень, – рівень метаінтелектуальної діяльності, на якому відбувається експлікація творчих здобутків особистості. Визначено,  що  кожен  вид  інтелекту  вміщує  певні  здібності  особистості  до  виконання  певного  виду  діяльності.  Керуючись  вузьким розумінням слова «інтелект», у статті виокремлено: соціальний інтелект;  технічний  інтелект;  мистецький  інтелект;  інформаційний інтелект тощо. Описано  емпіричне  дослідження,  у  якому  брали  участь  педагоги дошкільних закладів освіти різних регіонів України та директори цих закладів. Доведено, що у респондентів усіх груп виявлено переважання «середніх» показників за здібностями до розуміння значень невербальної експресії та смислу висловлювання залежно від соціального контексту. Це може бути пов’язано з тим, що такі здібності формуються в безпосередньому процесі спілкування та значною мірою залежать від умов життєдіяльності суб’єктів, у першу чергу – від умов професійної діяльності, засобів і способів виконання професійної діяльності педагогів у дошкільних закладах освіти.

Ключові слова: соціальний інтелект, когніції, метакогніції, метаінтелектуальна  активність,  технічний  інтелект, мистецький  інтелект, інформаційний інтелект.

 

УДК 159.9:316.6

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.70-92

Ірина Кучманич, Людмила Опанасенко

Класифікація особливих потреб дитини в контексті системного підходу

Соціальний розвиток держави пов’язаний із вирішенням низки гострих соціальних проблем, серед яких украй важливим є соціалізація дітей з особливими потребами. Особливість потреб дитини зумовлена соціальною, фізичною й емоційною вразливістю та, як наслідок, необхідністю спеціальної уваги та послуг для уможливлення розвитку їх потенціалу. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів життєдіяльності дітей з особливими потребами, необхідно констатувати, що в сучасних наукових розвідках не представлено  усталеної  класифікації  особливих  потреб  дітей,  не  розкрито  їх сутності. У  статті  запропоновано  класифікацію  особливих  потреб  у  контексті  системного  підходу  шляхом  вивчення  взаємодії  дитини  (як складової системи) з іншими системами різних рівнів і представлено їх коротку характеристику. З’ясовано, що на рівні взаємодії «дитина – сім’я» (мікросистема) можливо виокремити такі потреби дитини, як: потреба в присутності іншого; потреба у прийнятті батьками та сиблінгами; потреба в постійній емоційній підтримці. До потреб рівня взаємодії «дитина – найближче оточення» (мезосистема) належать: потреба в прийнятті;  потреба  в  самоствердженні;  потреба  в  кваліфікованій  медичній допомозі;  потреба  в  психологічному  супроводі.  Групу  потреб,  актуалізованих взаємодією «дитина – позасімейні соціальні інституції» (езкосистема), складають: потреба в охороні здоров’я; потреба в соціальному захисті; потреба в отриманні освіти; матеріально-побутові потреби. До потреб рівня взаємодії «дитина – соціум» (макросистема) відносяться: потреба в толерантному ставленні суспільства; потреба в економічній і політичній підтримці. Установлено, що окреслені особливі потреби дітей детерміновані браком особистих ресурсів для оптимального фізичного та соціально-психологічного  розвитку.  Запропонована  класифікація  допоможе  визначити засоби соціальної підтримки означеної соціальної категорії на різних рівнях взаємодії з соціальним середовищем.

Ключові слова: потреба, особливі потреби, діти з особливими потребами, системний підхід, мікросистема, мезосистема, екосистема, макросистема.

 

УДК 159.922:616.89–008.41

DOI10.32626/2227-6246.2018-42.93-113

Леся Лимар

Психологічні аспекти атипового компульсивного переїдання

У статті визначено поняття «атипове компульсивне переїдання» як несистематичне вживання особою їжі в обсягах, що перевищують її потреби в харчових речовинах, і яке призводить до ожиріння, за відсутності дивних харчових звичок чи особливого ставлення до процесу споживання їжі. Проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, який показав недостатню вивченість проблеми атипового компульсивного  переїдання,  зокрема  вітчизняними  фахівцями.  Показано нечіткість визначення поняття компульсивного переїдання, зокрема атипового,  яке  можливе  лише  за  суб’єктивними  показниками  особи щодо обсягів і частоти переїдання, а також показано неоднозначність трактування визначення переїдання за критеріями DSM. У статті описано етапи розвитку поняття «компульсивне переїдання», від згадування «нічного переїдання» у 1955 р. до внесення поняття компульсивного переїдання до DSM-5 у 2013 р. На підставі аналізу літератури визначено основні чинники атипового компульсивного переїдання: сформована культура харчування в соціумі чи родині, фізичне захворювання, обраний спосіб харчової поведінки при стресі, адикція до їжі як засіб подолання стресових ситуацій чи самоствердження. Визначено такі групи чинників атипового компульсивного переїдання: соціально-культурні (настанови, звичаї на рівні суспільства та родини) й індивідуальні, серед яких виокремлені медико-фізіологічні, коморбідні психіатричні та психологічні. Проаналізовано основні підходи до визначення атипового компульсивного переїдання як різновиду адикції: психоаналітичний, біхевіористичний, гештальт-підхід. Зроблено висновок щодо можливих напрямків корекції на рівні встановлених чинників: соціально-культурного, на рівні держави, як-то пропаганда здорової їжі, інформування  населення  про  важливість  режиму  харчування,  маркування їжі, й індивідуального, який включає в себе роботу з кожною окремо взятою особою та фармакологічну чи хірургічну терапію, а також психологічне терапевтичне консультування.

Ключові слова: атипове компульсивне переїдання, ожиріння, харчові звички, корекція.

 

УДК 159.923.2:371.15

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.114-132

Зоя Мірошник

Ролеграма як шлях активізації поведінкових паттернів у рольовій структурі особистості

У статті акцентовано увагу на змісті психологічних ролей як поведінкових  паттернів  рольової  структури  особистості.  Дослідження  рольових аспектів психології особистості розглянуто з позиції соціального, психологічного, соціально-психологічного та рольового підходів, що детермінують особистісні паттерни рольової поведінки. У контексті рольового розвитку особистості визначено провідні шляхи реалізації конкретних моделей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях і їх відображення у поведінкових паттернах. Визначено набуття рольової компетентності необхідною умовою розвитку здатності особистості оперативно володіти своїми психологічними ролями, вміщувати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності й творчості, створювати рольові репертуари. Провідною ідеєю наших експериментальних розвідок постає думка про те, що саме обрана нами модель поведінки  (психологічні  ролі,  втілені  у  поведінковий  паттерн)  надає людині змогу звільнитися від постійного бажання захищатися, комплексувати.  Основним  чинником  формування  рольової  поведінки  особистості є соціальні очікування, як самої особистості стосовно себе й оточення, так і референтних осіб чи груп. Розкрито чотири основні різновиди психологічної ролі, що впливають на вміння особистості вибудувати цілісну систему моделей поведінки. З’ясовано, що одним зі шляхів реалізації рольової поведінки виступає ролеграма (система дій і вчинків конкретної особи; концептуальний досвід людини, котра виконує роль; своєрідний процес набуття ролі). Визначальним для побудови ролеграми є зміст професійної діяльності. Задля відпрацювання ролей «фасилітатор», «психолог» і «партнер» наведено перелік необхідних дій  для  кожної  ролі,  що  є  базовою  системою,  яка  відповідає  переконанням, інтересам, цінностям особистості й визначає її унікальність. Подано рекомендації та зразки завдань для побудови ролеграми й відпрацювання  системи  дій,  що  складають  змістовну  характеристику певної ролі.

Ключові  слова:  особистість,  роль,  психологічна  роль,  рольова структура особистості, поведінковий паттерн, рольові профілі (кластери), рольова компетентність, ролеграма.

 

УДК 376.2.018:93-031.42

DOI10.32626/2227-6246.2018-42.133-151

Катерина Островська, Ігор Островський, Вікторія Лобода

Основи психолого-педагогічної діагностики  дітей із розладами спектра аутизму

У статті проведено апробацію комплексу психодіагностичних методик для визначення ступеня аутизму та соціальних компетентностей дітей  зі  спектром  аутистичних  порушень  (РСА).  Загальна  кількість дітей  із  РСА,  які  склали  вибірку  для  адаптації  методик,  становила  56 осіб, серед яких 18 дітей віком від 3 до 5 років і 38 дітей віком від  6 до 16 років. Для аналізу кількісних результатів дослідження застосовано математично-статистичні методи обробки з використанням програмного пакету STATISTICA-8.0: порівняльний аналіз за t-критерієм Стьюдента, кластерний, дискримінантний і кореляційний аналізи. На основі проведеного кореляційного та дискримінантного аналізу визначено діагностичні  методики, які  доцільно використовувати для первинної  та  поглибленої  діагностики  дітей  як  підґрунтя  розроблення навчальних і розвивальних програм в інклюзивному просторі. Залежно від ступеня аутизму можна рекомендувати такі методики: для легкого ступеня аутизму – методика М-СHAT і скринінгова діагностична методика SСQ, призначені для проведення скринінгу дітей віком 1,5–3 роки та визначення групи ризику захворювання аутистичного спектра; для помірного ступеня аутизму – методики СARS, CASD, ADI-R – для визначення основних характеристик дітей із РСА; для важкого ступеня аутизму – методика ADOS-2 для встановлення медичного діагнозу, методика PEP-R – для визначення психоосвітнього профілю дітей із РСА. Для дітей із РСА зі слабо вираженим або відсутнім мовленням перевірено можливість використання тесту невербального інтелекту та когнітивних здібностей LEITER-3. Визначено валідність діагностичної методики LEITER-3, проведено порівняльний аналіз результатів, отриманих за методикою LEITER-3. Для перевірки відповідності методик використовували критерій альфа Кронбаха. Установлено, що методики LEITER-3 та нейропсихологічне дослідження за О. Лурія можна ефективно застосовувати для визначення рівня розумового розвитку дітей із РСА.  Діагностичні  методики  покладені  в  основу  створення  профілю розвитку дитини, надання рекомендацій щодо подальшої корекційної роботи і визначення освітньо-реабілітаційного маршруту дитини. Виявлено комплекс діагностичних методик, які дають змогу оптимізувати діагностику дітей із РСА: М-СHAT, скринінгова діагностична методика SСQ – для проведення скринінгу дітей віком 1,5–3 роки та визначення групи ризику захворювання аутистичного спектра; методики СARS, CASD, ADI-R – для визначення основних характеристик дітей із РСА; методики LEITER-3, О.Р. Лурія – для визначення рівня розумового розвитку; методика PEP-R – для визначення психоосвітнього профілю дітей із РСА. Проведено порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних діагностичних методик для здійснення психолого-педагогічної діагностики дітей із РСА; зокрема, перевірено критерії валідності методики LEITER-3 та Біне – Сімона для визначення рівня інтелекту в аутичних дітей.

Ключові слова: діагностика, компетентності, діти, розлади спектра аутизму, інклюзивна освіта.

 

УДК 378.015.311-057.875

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.152-169

Микола Папуча

Діалогічна позиція студентів-психологів

Проаналізовано феномен діалогізму та діалогічної позиції психолога. Досліджено діалогічну позицію як особливу позицію, зміст якої визначається прагненням людини взаємодіяти із суб’єктом, висловити йому свої переживання і почути у відповідь особистісну інформацію. Доведено, що діалогічна  інтенція  пацієнта  відновиться  (відродиться)  лише  у  відповідь на «зустріч» зі світом іншої свідомості, опосередковану діалогічним спілкуванням.  Розглянуті  особливості  формування  діалогічної  позиції у  суб’єктів  учбово-професійної  діяльності  –  студентів  закладів  вищої освіти, майбутніх практичних психологів. Запропоновано психодіагностичну процедуру для виявлення рівнів прояву діалогічної позиції. Змодельовано діагностичну процедуру, сутність якої полягає у моделюванні спеціальних умов, які досліджуваний міг би розглянути як ситуацію діалогічного спілкування. Було проведено три проективні діагностичні процедури, однакові для всіх груп: група студентів отримала завдання описати зображення людини на портреті як уявного можливого партнера по спілкуванню, поставити кілька запитань цьому «партнерові», потім вони мали описати себе «ніби очима цієї людини». Виявлено три рівні розвитку діалогізму в студентів – майбутніх психологів: низький, середній і високий, вивчено їх специфічні ознаки. Загалом, результати проведених досліджень свідчать про дуже низький рівень розвитку діалогічної інтенції у студентів – майбутніх практичних психологів (підкреслимо, що цей висновок ми робимо не лише на підставі даних описаних досліджень, а й використання інших діагностичних процедур). Можна ризикнути висловити гіпотезу, що діалогічна інтенція хоч і є рисою особистості, але ж такою, що формується в ранньому онтогенезі й залишається незмінною. Було встановлено, що про наявність діалогічної інтенції свідчать висловлювання досліджуваних, що виходять за суто зовнішні характеристики, включають у себе роздуми про особистісні властивості персонажа, особливості його життєвого шляху. Узагальнено результати проведених досліджень, що свідчать про дуже низький рівень розвитку діалогічної інтенції у студентів – майбутніх практичних психологів.

Ключові слова: діалогізм, діалогічна позиція, психолог, проективна методика, суб’єкт.

 

УДК 159.9

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.170-190

Наталія Семенів

Етнічні стереотипи: чинники формування та їх використання засобами масової інформації

У статті проведено огляд перспективних й актуальних напрямків вивчення етнічних стереотипів. Автором розглянуто чинники впливу на формування та розвиток етнічних стереотипів у площині міжетнічної взаємодії. Проаналізовано стан розробленості поняття етнічного стереотипу в сучасній психології. Виявлено взаємозв’язки етнічних стереотипів із соціальними процесами та міжетнічною взаємодією. Установлено вплив міжетнічної взаємодії на формування етнічних стереотипів. Проаналізовано процес формування етнічних стереотипів, пов’язаний  із  психологічними  аспектами  міжнаціональних  комунікацій,  які тотожні різним типам соціальних відносин у суспільстві. Розглянуто перспективні й актуальні напрямки вивчення етнічних стереотипів. Автор вказує, що формування етнічних стереотипів відображає психологічні аспекти міжетнічних комунікацій. З’ясовано, що етнічні стереотипи є складовим об’єктом системи міжетнічних відносин, у якому жоден елемент не може бути домінуючим або існувати в ізоляції від інших, тобто стереотипи і міжетнічне спілкування взаємопов’язані та взаємозалежні. Проаналізовано  методологічні  чинники,  які  використовуються  у сучасній  психології  для  вивчення  складності,  унікальності,  специфіки, дійсності існування та функціонування етнічних стереотипів суспільства.  Значну  увагу  приділено  характерному  розриву  теоретичного опису етнічних стереотипів і практичних рішень, що застосовуються під час вивчення етнічних відносин як галузі наукового пізнання. Автор  дійшов  висновку,  що  існує  необхідність  розробки  систем раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення та поширення  конфліктів.  Ця  система  ефективно  запобігає  кризовому стану міжетнічних відносин із небезпечними наслідками.

Ключові слова: етнічні стереотипи, міжетнічні взаємини, етнічна напруженість.

 

УДК 159.923.2:371.15

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.191-210

Інна Талаш

Науково-психологічний аналіз компетентності як наукової категорії

У статті проаналізовано науково-психологічні підходи до тлумачення компетентності. З’ясовано, що сучасні науковці переважно розглядають компетентність як поняття, використовуючи при цьому класифікаційний метод дослідження, відтак, погляди на її зміст і структуру досить різноманітні, окремі структурні компоненти компетентності починають досліджувати як окрему компетентність. Такий підхід зумовлює  розмивання  поняття  «компетентність»,  що  суперечить вимогам до наукових понять і категорій. Аналіз ролі компетентності в сучасному суспільстві, в контексті дослідження особистості, її змісту та структури, дав підстави дійти висновку, що компетентність має всі ознаки наукової категорії. У статті компетентність пропонується тлумачити з точки зору теорії поля, запропонованої К. Левіним. Компетентність свідчить про розвиток особистості, її самоактуалізацію й інтеграцію в соціальне оточення. У теорії поля розвиток тлумачиться як здатність особистості до диференціації нових регіонів свого життєвого простору (поля). Відтак, компетентність нами розглянуто  як  спосіб  організації  диференційованих  функцій  особистості, її життєвого простору (поля), що характеризує її мотивовану здатність до ефективної поведінки в швидкозмінних умовах сучасного суспільства. Відповідно до змісту категорії «компетентність», запропоновано такі шляхи її розвитку, як: структурування ситуації, у якій опинилася  особистість;  включення  її  до  нової  соціальної  групи.  При цьому особистість розглядається як суб’єкт власної діяльності. Розвиток особистості тлумачиться як її здатність до диференціації регіонів свого поля та їх інтеграції в єдине ціле зі збереженням їх відносної автономності. Категорія компетентності є ключовою в дослідженні умов і стратегій розвитку ефективної поведінки особистості, її самоактуалізації  та  самореалізації  в  сучасному  суспільстві.  Саме  компетентнісний  підхід  дає  змогу  досліджувати  особистість  цілісно,  враховуючи всі системні зв’язки її функцій, як зовнішніх (соціальних), так і внутрішніх (психологічних), їх взаємозв’язок і взаємозумовленість.

Ключові слова: особистість, розвиток особистості, компетентність, види компетентності, життєвий простір особистості (поле), диференціація, інтеграція, організація.

 

УДК 159.923

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.211-231

Олена Чиханцова

Життєстійкість та її зв’язок із цінностями особистості

У  статті  розглянуто  феномен  життєстійкості  та  його  зв’язок  із ціннісними  аспектами  особистості.  Життєстійкість  аналізується як основний ресурс перетворення життєвих подій у нові можливості всупереч зовнішнім негараздам. Визначено, що життєстійкість є психологічним аналогом життєвої сили людини, що відображає ступінь подолання  нею  певних  стресових  ситуацій.  Американські  психологи Д.  Кобейса  та  С.  Мадді  вперше  представили  концепцію  життєстійкості та дослідили, що цей феномен складається з трьох складових: залученості, контролю та прийняття ризику. З’ясовано, що таке розуміння явища життєстійкості розширює існуючу традиційну ідею, яка переважно зводиться до трикомпонентної структури та визначає вміння підтримувати здоров’я, оптимальний рівень працездатності й активності в стресових умовах. Найважливішим психологічним атрибутом зазначеного явища є його функціонування як відкритої динамічної системи на основі самоорганізації та самовизначення. Визначено, що життєстійкість може бути чинником оптимальної самореалізації та психологічної якості життя людини і ключовою особистісною змінною, що опосередковує вплив стресових чинників на соматичне здоров’я та на успіх діяльності особистості. Представлено  результати  емпіричних  досліджень  компонентів життєстійкості, що формуються та розвиваються як цілісне особистісне утворення. Виявлено взаємозв’язок життєстійкості з цінностями особистості. Проведено  кореляційний  аналіз  компонентів  життєстійкості  з такими  важливими  особистісними  параметрами,  як:  цінності,  цілі, смисли,  психологічне  благополуччя  і  показники  самоставлення,  самоприйняття,  самовпевненість  і  самоефективність  та  виявлено,  що життєстійкість є тією установкою, яка надає життю цінності та смислу в будь-яких ситуаціях.  Отримані результати дали змогу встановити, що життєстійкість має тісні зв’язки з цінностями особистості, що проявляються як особливе ставлення людини до себе й оточуючого світу.

Ключові слова: життєстійкість особистості, компоненти життєстійкості, цінності, життєві смисли.

 

УДК 159.923.2

DOI 10.32626/2227-6246.2018-42.232-250

Олена Штепа

Психологічна ресурсність як предиктор етичних поглядів особистості

Сформульовано проблему зумовленості характеру поглядів людини на дії інших її психологічною ресурсністю, тобто здатністю актуалізовувати власні психологічні ресурси. Теоретично простежено вплив культури індивідуалізму на інтерпретацію людиною ситуації міжособистісних взаємин в етичному і моральному аспектах. Психологічні ресурси особистості виведено чинником, що зумовлює характер розв’язання людиною життєвих ситуацій, змістом яких є морально-етична проблема. З метою з’ясування характеру зумовленості інтерпретації людиною  ситуації  міжособистісних  взаємин  її  власними  психологічними ресурсами застосовано прийом моделювального експерименту. Зокрема, досліджуваним – 120 осіб 17–56 років – було запропоновано ознайомитись з описом проблемної ситуації міжособистісних взаємин і проранжирувати персонажів цієї історії згідно з етичними міркуваннями. Емпірична гіпотеза полягала у припущенні, що особи з різним рівнем психологічної ресурсності вважатимуть етичними дії різних персонажів ситуації. За результатами моделювального експерименту встановлено, що особи з високим рівнем психологічної ресурсності відносно нетипової ситуації  міжособистісної взаємодії здатні сформулювати саме етичний погляд, а не лише надати моральну оцінку реальності. Високий рівень сформованості ресурсу допомоги іншим і уміння вміщувати власні ресурси є предикторами такого етичного погляду особис- тості, за якого вона інтерпретує дії інших, як спрямованих на доброту  і  підтримку.  За  особливостями  психологічної  ресурсності  можна виокремити осіб із різним типом виявлення етичних поглядів, а саме: а) осіб, які, прагнучи успіху, не розкривають етичного погляду на життєву ситуацію; б) осіб, які окреслюють етичний погляд через ідентифікацію з найвпливовішою особою у цій ситуації; в) осіб, які визначають власний етичний погляд на життєву ситуацію шляхом знаходження гармонії у взаєминах.

Ключові слова: психологічні ресурси, психологічна ресурсність особистості, інтерпретація ситуації, тип вияву етичних поглядів, моделювальний експеримент.