Випуск 34

Випуск 34

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Теорія учбової діяльності В.В. Давидова

Досліджено зв’язок розгорнутого аналізу з вирішенням учбових задач. Констатовано, що уявний перехід від окремих особливостей до закономірних залежностей, здійснюваний у процесі аналізу шляхом перетворення даної ситуації за допомогою визначених розумових дій, має не тільки особливе значення для формування у дітей інтелектуальних здібностей, але і для загального психічного розвитку, і, у цілому, розумового та естетичного виховання. Встановлено, що повноцінний аналіз процесу навчання можливий лише на основі адекватних положень загальнопсихологічної теорії діяльності. На основі цілісного діяльнісного трактування психіки, свідомості, особистості у працях цих учених сформульовано положення щодо навчання на рівні цілісної особистості та вимоги до мотиваційної сфери особистості, що забезпечує придбання особистісного змісту в ході оволодіння знаннями й уміннями. У придбанні особистісного змісту складається справжня єдність виховання і навчання. Показано, що діяльнісне трактування психіки уможливлює успішне вивчення вікових закономірностей походження та формування тих типів діяльності, усередині яких відбувається розвиток свідомості й особистості. Наукове вивчення проблеми розвиваючого навчання безпосередньо пов’язано з постановкою питання про конкретно-історичний підхід до оцінки характеру початкового навчання. Отримано відповідь на багато важливих питань про формування способів теоретичного аналізу, питань рефлексії, форм дій і, з іншого боку, постали нові питання подальшого дослідження шляхів оптимізації навчально-виховного процесу. Зазначено, що тільки через сформовану учбову діяльність можна ввести учнів в основні форми науково-теоретичної свідомості чи мислення.

Ключові слова: теорія, учбова діяльність, В.В. Давидов, теоретичний аналіз, експериментальне дослідження, мислення, розвиток, рефлексія, свідомість, навчально-виховний процес.

 

УДК 159.947.24

Ю.А. Алєксєєва

Структурна модель віри в юнацькому віці

У статті представлено наукові погляди вчених на структуру феномену віри. Презентовані структурні моделі віри особистості свідчать, що віра розглядається вченими як інтегроване психічне утворення, яке вміщує певні компоненти та складові. Теоретичне дослідження структурних моделей віри показало, що вони відображають різні конфігурації психічних явищ. Презентовано авторську модель структури віри в юнацькому віці. Відзначено, що дослідження віри в юнацькому віці спирається на методологічні принципи багаторівневості та ієрархічної організованості психічних процесів. Виділено структурні компоненти віри в юнацькому віці (когнітивний, емоційно-ціннісний, конативний та системотвірний). До когнітивного компонента належать фідогенні, сцієнтогенні та квестіогенні переконання особистості. Фідогенні переконання – погляди особистості, засновані на вірі. Сцієнтогенні переконання засновані на інформації, отриманій в результаті пізнавальної діяльності. Квестіогенні переконання засновані на сумнівах. Емоційно-ціннісний компонент віри в юнацькому віці відображає ієрархію цінностей та вміщує широку палітру почуттів, які супроводжують віру (сумніви, впевненість, любов, надія, довіра, невпевненість, комплекс переживань самоставлення), що відображають схвалення або відкидання об’єкта віри залежно від ступеня визнання його важливості та актуальності для особистості. Відзначено, що об’єкти віри у свідомості індивіда виступають як ментальні цінності у вигляді концептів (готових поглядів, що містяться в суспільній свідомості) і /або конструктів (результатів власних міркувань, інтер- претацій, уявлень і переконань). Конативний (мотиваційно-поведінковий) компонент віри в юнацькому віці включає мотиваційну та вольову складові особистості, які виражаються в прагненні до дій на основі прийняття рішення. Системотвірним компонентом віри в юнацькому віці є процес пошуку та признання сенсу цінностей, з якими людина стикається у своєму житті. Зроблено висновок, що феномен віри в юнацькому віці має свою специфічну структуру, яка містить певні компоненти.

Ключові слова: віра, структура віри, когнітивний компонент віри, емоційно-ціннісний компонент віри, конативний компонент віри, системотвірний компонент віри, цінності, потреби, переконання, смисл.

 

УДК 159.942/.923

І.В. Ананова, І.В. Ващенко

Особистісні особливості, що визначають схильність до переживання почуття провини

У статті представлено результати емпіричного дослідження особистісних особливостей переживання почуття провини. Проаналізовано, що схильність до переживання почуття провини є деструктивною характеристикою, яка разом із рисами, пов’язаними з нею, створює цілісний комплекс особистісних проявів, що визначає переживання почуття провини у неконструктивний спосіб. Визначено стратегії дослідження специфічних особливостей, що диференціюють осіб за рівнем схильності до переживання почуття провини. В результаті порівняння осіб з різним ступенем схильності переживати провину виявлено відмінності у їхній здатності до самозвинувачення, у ставленні до себе, в особливостях реагування в ситуації фрустрації, у використанні механізмів психологічного захисту і копінг-стратегій, а також у вираженості емоційної стійкості. За результатами кореляційного аналізу встановлено, що ступінь схильності переживати почуття провини зумовлюється певною конфігурацією особистісних характеристик, які визначають функціональну специфіку переживання почуття провини: посилення важкості переживання та функцію психологічного захисту. Емпірично визначено специфічні особистісні особливості, що визначають схильність до переживання почуття провини: високий рівень емоційної нестійкості; негативне емоційно-ціннісне ставлення до себе; захисний комплекс, що включає регресію, заміщення, реактивне утворення, проекцію, раціоналізацію, захисне ставлення до себе і нездатність до витіснення; вираженість таких особливостей переживання почуття провини як схильність очікувати на покарання, орієнтація на нормативність, зацікавленість в інших, вимогливість до себе; виражене самозвинувачення, зосередження на фруструючих обставинах, прагнення контролювати свої емоції в ситуації «провини»; захисна роль самозвинувачення – забезпечення збереження стосунків з іншими, створення образу «морально досконалого себе», звільнення від необхідності діяти.

Ключові слова: почуття провини, схильність до переживання почуття провини, неконструктивне переживання почуття провини, емоційна нестійкість, ставлення до себе, реагування у ситуації фрустрації, механізми психологічного захисту, копінг-стратегії.

 

УДК 37.015.3

Н.В. Билінська

Педагогічна взаємодія з учнями з різними видами обдарованості

У статті здійснено аналіз наукових досліджень феномену обдарованості, представлено опис популярних моделей обдарованості, визначено критерії та види обдарованості, які найчастіше зустрічаються. У статті подано результати діагностики особливостей особистості школярів з різними видами обдарованості. В якості діагностичного інструментарію було використано багатофакторний опитувальник особистості Р.Б. Кеттелла, що дозволив зафіксувати емоційні, комунікативні, інтелектуальні властивості особистості, а також властивості саморегуляції, що узагальнюють інформацію людини про саму себе. На підставі проведеного дослідження представлено психологічну характеристику особистості дітей з технічною, образотворчою, загальною інтелектуальною, сценічною обдарованістю. Інформованість учителя про психологічні особливості особистості обдарованих школярів дозволить оптимізувати і зробити ефективним його педагогічну взаємодію з дітьми з різними видами обдарованості. У зв’язку з цим існує необхідність психолого-педагогічної освіти, мета якого повинна полягати в розширенні кругозору в області психологічних знань і ознайомленні вчителів з науковою інформацією про феномен дитячої обдарованості, її видах, формах прояву, про проблеми взаємодії з учнями з ознаками обдарованості і на формування у педагогів шкіл мотивації до саморозвитку, самоосвіти і потреби до використання психологічних знань в реальній педагогічній практиці. Результати дослідження можуть бути використані в освітньому процесі з підготовки та підвищення кваліфікації педагогів різних спеціалізацій та психологів освітніх закладів.

Ключові слова: педагогічна взаємодія, обдарованість, види обдарованості, особистість учня, здібності, креативність, інтелект, мислення, моделі обдарованості.

 

УДК 376.064.1

М.Г. Буйняк

Особливості співпраці вчителя інклюзивного класу з сім’ями учнів

Стаття присвячена проблемі співпраці вчителя інклюзивного класу з сім’ями учнів. Обґрунтовано актуальність обраної теми, підкреслено визначальну роль вчителя інклюзивного класу в успішній адаптації учнів з порушеннями психофізичного розвитку до умов загальноосвітнього навчального закладу. Подано опис результатів анкетування батьків, спрямованого на вивчення їхнього ставлення до спільного навчання дітей з типовим розвитком та з порушеннями психофізичного розвитку. Констатовано, що більшість батьків підтримують цю ідею, проте зазначають, що процес запровадження інклюзії є складним і має багато проблем та перешкод. Відзначено труднощі, які на думку батьків, можуть виникнути в процесі адаптації дітей з порушеннями психофізичного розвитку до умов інклюзивного навчання. Проаналізовано запропоновані батьками пропозиції щодо співпраці педагогів інклюзивного закладу з сім’ями учнів з порушеннями психофізичного розвитку. У статті визначено роль педагога та психолога у формуванні позитивного, неупередженого ставлення батьків дітей з типовим розвитком до учнів з порушеннями психофізичного розвитку. Зазначено, що однією з умов ефективної співпраці вчителя інклюзивного класу з сім’ями учнів є психологічна готовність педагога до інклюзивного навчання. Описано основні напрямки роботи вчителя інклюзивного класу з сім’ями учнів. Зосереджено увагу на напрямках роботи з батьками дітей з типовим розвитком. Запропоновано форми роботи вчителя з батьками в умовах інклюзивного навчання. Зроблено висновок, що тісна співпраця вчителя та родин учнів з порушеннями психофізичного розвитку забезпечить сприятливі умови навчання, виховання, розвитку дитини та її соціальної адаптації в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Ключові слова: вчитель інклюзивного класу, сім’я, учні з порушеннями психофізичного розвитку, напрямки роботи з сім’ями, інклюзивна освіта, адаптація, психологічна готовність.

 

УДК 316.62:316.647.5

Г.А. Гайдук

Факторна структура мотиваційно-смислових особливостей особистості як передумови її толерантної поведінки

Стаття присвячена емпіричному обґрунтуванню структури мотиваційно-смислових особливостей особистості як передумови толерантної поведінки особистості. Проведено емпіричне дослідження вивчення толерантної поведінки та мотиваційно-смислових особливостей особистості. Розроблено програму емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження, що дало змогу конкретизувати, які мотиваційно-смислові особливості особистості впливають на формування її толерантної поведінки. Використано метод факторного аналізу, адже з допомогою процедури факторизації зменшується розмірність вихідного простору корелюючих між собою ознак, забезпечується більш економна їх репрезентація при мінімальних втратах вихідної інформації. Встановлено, що результатом факторного аналізу став перехід від множини вихідних змінних до меншої кількості нових змінних, що формують, так звані, фактори, які, водночас, інтерпретуються як передумови спільної мінливості масиву вихідних змінних. За допомогою факторного аналізу в нашому дослідженні було зменшено розмірність вимірюваних мотиваційних детермінант толерантності особистості до меншої кількості незалежних факторів, що дало змогу легко і більш однозначно інтерпретувати психологічні змінні, що значно корелюють одна з одною. Внаслідок цього ми отримали факторну структуру тих мотиваційно-характерологічних характеристик, які обумовлюють специфіку формування та прояву певного рівня толерантності у педагогічній діяльності респондентів, до якої ввійшли такі фактори: «Загальножиттєва мотивація особистості», «Осмисленість життя», «Реальна робоча мотивація», «Мінливість емоційних станів», «Локус контролю життя», «Орієнтація на егоїзм», «Орієнтація на успіх».

Ключові слова: мотивація, толерантність, толерантна поведінка, факторний аналіз, особистість.

 

УДК 159.923.2 : 373.2.018.1

О.В. Гудима

Психологічні особливості впливу сімейного виховання на формування креативності у дітей старшого дошкільного віку

У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу, в якій вивчається проблема впливу сімейного виховання на формування креативності дітей старшого дошкільного віку. Проведено порівняльний аналіз рівня креативності дітей, що виховуються у сім’ях з різними стилями виховання (авторитетним, ліберальним, авторитарним, індиферентним, змішаним), який показав, що найбільш сприятливі умови для формування креативності дітей даного вікового періоду створені у сім’ях з авторитетним стилем виховання. Зазначено, що в цих сім’ях значну роль батьки приділяють можливості емоційного самовираження дитини; задоволенню креативних потреб і бажань; розвитку внутрішньої мотивації виконання творчих завдань. Високі результати показали також діти із сімей з авторитарним стилем виховання, однак жорсткий контроль та вимоги зі сторони батьків при виконанні творчих завдань дітьми призводить до підвищеної тривожності, втрачається самостійність вибору методу розв’язання творчих завдань. Встановлено, що у дітей із сімей з ліберальним стилем виховання присутній низький рівень внутрішньої мотивації. З’ясовано, що дошкільнята цієї категорії схильні швидко переключатись із одного виду діяльності на інший, до чого спонукають незначні труднощі у виконанні певного завдання, їх орієнтиром при виконанні творчих завдань є реакція дорослого та отримання похвали після вдало виконаного завдання. Встановлено, що під впливом зовнішньої мотивації показники рівнів креативності дітей значно зростають. Найнижчий рівень розвитку креативності у сім’ях з індиферентним та змішаним стилем виховання. У даних сім’ях батьки не приділяють достатньої уваги розвитку творчих здібностей, у результаті чого в дітей відсутній достатній досвід для самовираження у творчій діяльності.

Ключові слова: креативність, творчі здібності, стилі сімейного виховання, авторитетний стиль, ліберальний стиль, авторитарний стиль, індиферентний стиль, змішаний стиль, дошкільний вік.

 

УДК 159.923:316.46

Т.В. Гура, О.С. Пономарьов

Соціально-психологічні вимоги до особистості лідера та характеру його мислення

В статті проаналізовано важливість відповідності особистості лідера новим суспільним потребам. Звернено увагу на актуальність завдання вищої школи з виявлення потенційних лідерів, формування і розвитку в них професійних, управлінських, морально-вольових якостей, зростання рівня духовно-культурного розвитку лідера, а також його соціально-психологічної компетенції. Визначено різні стилі лідерства й відповідну множину теорій цього феномена. Досліджено такі цінності сучасного лідера: внутрішня свобода особистості, толерантність і висока управлінська культура, в основі якої лежать професіоналізм керівників-лідерів, інноваційний характер мислення і креативність. Вказано, що соціально-психологічні вимоги до лідера передбачають демократизм характеру і стилю його ділового міжособистісного спілкування. Відзначено, що лідер повинен заряджати людей своїм оптимізмом і впевненістю в успіху справи, він має бути справжнім драйвером як своєї команди, так і її інноваційної стратегії. В статті аргументовано підкреслено, що впевненість людей в успіху справи безпосередньо залежить від оптимізму лідера, який ґрунтується на надійному підґрунті високого професіоналізму, віри в себе і свій колектив, впевненості й відповідальності. Підкреслено, що якості лідера вкрай необхідні в умовах загальної суспільно-політичної та соціально-економічної нестабільності, невпевненості широких мас людей у завтрашньому дні та їх розчарованості владою, які стали панівними сьогодні в суспільній свідомості громадян нашої країни, тому справжній лідер має чітко визначати цілі діяльності, обирати ефектив ні шляхи і способи їх досягнення й створювати систему стимулів для людей, яка б сприяла їхньому бажанню активно наближати поставлені цілі. Доведено, що система підготовки майбутніх лідерів у вищій школі має кардинально відрізнятися від традиційної, тому істотну роль повинні відігравати психологічні тренінги і аналіз проблемних ситуацій, вкрай наближених до реальних умов майбутньої професійної діяльності лідера, що дозволить підвищити його професійну та психологічну готовність до успішного виконання лідерської ролі.

Ключові слова: лідер, особистість, лідерство, професіоналізм, управлінська культура, теорія лідерства, стиль лідерства, соціально-психологічна компетенція, інноваційний характер мислення.

 

УДК 159.923.2: 922

О.В. Дробот, А.А. Возович

Психологічний зміст основних семантичних універсалій правосвідомості студентів коледжів

У статті представлено результати емпіричного виявлення структури провідних універсалій правової свідомості молоді, яка навчається в коледжах України. Узагальнено експериментальні засади психосемантичного дослідження правосвідомості в ранньому юнацькому віці. Представлено результати психосемантичної реконструкції окремих поняттєвих елементів правосвідомості студентів коледжів, а саме понять «справедливість», «гідність», «право», «жертва», «покарання», «злочин» та «моральне насильство». Статистична вірогідність семантичних універсалій при оцінюванні становила 75–95 %. Констатовано, що при деякому невдоволенні студентської молоді правовою ситуацією, поняття «право» сприймається як дружнє; «жертва» та «покарання» несуть негативний відтінок; «злочин» і «моральне насилля» – мають аспект відчуження; «справедливість» та «гідність» постають чистими та бажаними для молоді. Моральне насилля завжди розцінюється студентами коледжів як злочин. У правосвідомості юнаків злочин стосовно жертви тісно пов’язаний із покаранням, покарання за злочин є неминучим, хоча покарання як таке може бути несправедливим. При цьому має місце недостатня правова поінформованість, що зумовлює розмитість поняття «моральне насилля». Найвищу суб’єктивну значущість для судентів склали поняття «справедливість», «гідність» та «право», що дозволило зробити висновок про правослухняність останніх. Недостатня правова поінформованість студентів коледжів супроводжується ускладненістю семантизації поняттєвої сфери права.

Ключові слова: студенти коледжів, правова свідомість, психосемантична реконструкція, семантична універсалія.

 

УДК 925 : 159.923

Е.Е. Івашкевич

Психологічний зміст перекладацької діяльності

В статті описано психологічні аспекти перекладацької діяльності. Зазначено, що перекладач здійснює мовленнєве посередництво, за умов якого мовою перекладу створюється певний текст, комунікативно рівноцінний оригіналу, причому його комунікативна рівноцінність виявляється в її ототожненні перекладачем з оригіналом в функціональному, змістовому і структурному планах. Окреслено задачі перекладацької діяльності. Наголошено, що найважливішою задачею перекладацької діяльності є виявлення мовних і екстралінгвістичних факторів, які уможливлюють ототожнення змісту повідомлення, що передається, різними мовами. Описано перекладацькі стратегії, які мають місце стосовно перекладу художньої літератури, а саме: включення в текст додаткових елементів (авторські вкраплення у перекладі); опущення елементів, надлишкових з точки зору іншомовного читача; перетворення смислової структури слів і виразів; компромісні перекладацькі рішення; використання адекватних замін (інтерпретація, антонімічний переклад, компенсація і т.д.); знаходження функціонального аналога; суто авторський переклад. Охарактеризовано особливості суто авторської стратегії перекладу, спрямованої на досягнення досить важливої мети професійної діяльності перекладача, а саме відображення експліцитних та імпліцитних значень першотвору з метою збереження щонайбільшої свободи інтерпретації, наведено приклади перекладу О.Логвиненком твору Дж.Д.Селінджера «Над прірвою у житі» із використанням стратегії «суто авторський переклад». Окреслено випадки непрямого перекладу тексту із привнесенням авторського смислу, запропоновано їхні тлумачення. Сформульовано додаткову стратегію у перекладі художніх творів, яку визначено як стратегію ампліфікації, обґрунтовано зміст цієї стратегії.

Ключові слова: перекладацька діяльність, мовні фактори, екстра- лінгвістичні фактори, перекладацькі стратегії, суто авторська стратегія перекладу, стратегія ампліфікації.

 

УДК 925 : 159.923

Е.З. Івашкевич

Комплексний підхід до визначення структури соціального інтелекту педагога

В статті описано результати проведених вченими досліджень соціального інтелекту особистості, зроблено висновки щодо його структури та особливостей функціонування. Зазначено, що результати емпіричних досліджень вчених дозволили виявити сім базових складових соціального інтелекту, які були об’єднані вченими у дві групи: 1) когнітивна складова: оцінка перспективи міжособистісної взаємодії; розуміння людей; знання соціальних правил взаємодії; відкритість у ставленні до оточуючих; 2) поведінкова складова: здатність взаємодіяти з людьми; соціальна адаптованість; високий рівень емпатії в міжособистісних стосунках. Запропоновано та описано авторську концепцію соціального інтелекту педагога. Зазначено, що соціальний інтелект педагога вміщує три підструктури: когнітивну, мнемічну та емпатійну тощо. Встановлено, що когнітивна підструктура соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин і т.д. на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Показано, що мнемічна складова соціального інтелекту педагога характеризує наявність у індивіда здатності до інтерпретації явищ, подій життя, поведінки інших людей і свого власного як суб’єкта цих подій. Зроблено висновок, що емпатійна складова соціального інтелекту більшою мірою залежить від того, яку форму поведінки педагог обирає в якості пріоритетної, що очікує від оточуючих його суб’єктів, який ціннісний інтерпретаційний комплекс у ставленні до навколишнього світу сформувався у людини, які можливості є в даного індивіда в плані використання механізмів антиципації у розв’язанні різних проблем професійного та соціального життя тощо.

Ключові слова: інтелект, соціальний інтелект, інтелектуальні здатності, міжособистісна взаємодія, соціальна адаптованість, емпатія, когнітивна, мнемічна та емпатійна підструктури соціального інтелекту.

 

УДК 616.89:614.23/25

Р.І. Карпінська, Р.І. Білобривка

Психокорекційна діяльність медичного психолога з профілактики соматичних захворювань

Стаття присвячена психокорекційній діяльності медичного психолога з профілактики соматичних захворювань. Автором запропоновано програму психокорекції соматичних хворих і способи її впровадження у практику медичної психології. Встановлено, що психологічний тренінг як метод медичної психології, реалізований через малу психокорекційну групу, виявився надзвичайно ефективним і тому набув статусу одного із найпопулярніших. Психологічна корекція визначається як направлена психологічна дія на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особистості. Психологічний тренінг є сукупністю активних методів медичної психології, які використовуються в рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів і низки соматичних захворювань. За результатами дослідження встановлено, що емоційний стан соматичних хворих лікувальних закладів характеризується певним рівнем підвищеної тривожності, що зумовлено специфікою їхнього захворювання. Доведено, що внаслідок використання психокорекційних вправ, спрямованих на подолання стресових і депресивних станів та прискорення процесу позитивних змін емоційної сфери соматичних хворих, рівень тривожності та рівень депресії соматичних хворих, які зверталися до медичного психолога, суттєво знизився.

Ключові слова: психокорекція, психодіагностика, медичний психолог, соматичні хворі, психологічний тренінг.

 

УДК 159.923:159.942

Є.В. Карпенко

Структура та функції емоційної компетентності в процесі життєтворення

У статті проведено аналіз феномена емоційної компетентності в контексті життєтворення особистості. Конкретизовано її роль у взаємозв’язку ціннісно-смислової і мотиваційної сфер, яка полягає у визначенні справжньої цінності потреб шляхом співвіднесення їх з усіма рівнями ідентичності: ситуативним, характерологічним і базовим. З’ясовано, що у такий спосіб емоційна компетентність зв’язує зовнішні умови з внутрішніми обставинами, сприяючи налагодженню контакту з собою та з оточуючими. Встановлено, що емоційна компетентність орієнтована на розуміння з подальшою коректною інтерпретацією, яке включає в себе емпатію та організмічне чуття. Виявлено, що емпатія, реалізуючись у сферах Діяльності й Контактів, сприяє налагодженню контакту з Іншими, а, відтак, і адаптації, соціалізації та розгортанню особистісного потенціалу в просторі соціальних стосунків (екстернальний вектор). Зазначено, що організмічне чуття функціонує у сферах Тіла і Сенсів та орієнтоване, в першу чергу, на поглиблення саморозуміння, уміння чути голос власної ідентичності (інтернальний вектор). Констатовано домінуючу роль емпатії при наративному способі самоконструювання, а організмічного чуття – при ментативному. Обґрунтовано думку про те, що джерелами емпатії є базові емоційні установки, які функціонують у сферах Ти і Ми, тоді як організмічне чуття опирається на Я і Пра-Ми. Окреслено контури потенційної кореляції компонентів емоційної компетентності з різними рівнями інтегральної суб’єктності. З’ясовано, що організмічне чуття реалізується на рівнях відносного і абсолютного суб’єкта, а емпатія – на рівнях моно- і полісуб’єкта. Метасуб’єкт наділено інтегративною функцією, метою якої є поєднання у цілісну систему процесів наративного і ментативного життєтворення.

Ключові слова: емоційна компетентність, потреба, ідентичність, життєтворення, розуміння, інтерпретація, наратив, ментатив, емпатія, організмічне чуття.

 

УДК 159.923.2:[17.023.34:364.658]

Ю.І. Кашлюк

Основні чинники, які впливають на психологічне благополуччя особистості

У статті проаналізовано соціально-психологічні чинники психологічного благополуччя особистості. Складність вивчення феномену психологічного благополуччя обумовлена тим, що механізм його формування знаходиться як у соціальному середовищі, так і у внутрішньому світі людини. Зроблено спробу розкрити їх сутність на основі досліджень у світовій та вітчизняній науці. Проаналізовано об’єктивні та суб’єктивні предиктори психологічного благополуччя особистості. Зокрема, запропоновано класифікувати фактори психологічного благополуччя на соціально-економічні, соціокультурні, біологічні та психологічні, та розглянуто їх особливості. Доведено, що соціально-економічні та соціокультурні чинники мають опосередкований вплив на психологічне благополуччя, торкаючись зазвичай, його окремих компонентів. Встановлено суттєвий взаємозв’язок рівня психологічного благополуччя з суб’єктивним фактором – психологічним. Досліджено, що психологічний фактор визначає структурні та функціональні компоненти. До структурних компонентів відносимо емоційний, когнітивний та поведінковий, тоді як до функціональних компонентів, які забезпечують позитивне функціонування особистості, відносимо автономію, управління навколишнім середовищем, особистісне зростання, позитивні відносини з оточуючими, наявність життєвих цілей і самоприйняття. Психологічне благополуччя особистості розглянуто як інтегральний показник ступеня реалізованості особистістю власної спрямованості, що суб’єктивно виявляється у відчутті щастя, задоволеність життям та собою. Зроблено висновок, що даний феномен торкається усіх аспектів життя людини, а отже, особистість здатна до самоактуалізації, саморозвитку, задоволеності життям та здійснення власного вибору.

Ключові слова: психологічне благополуччя, компоненти психологічного благополуччя, задоволеність життям, особистість, переживання, психологічні фактори, самоактуалізація, особистісне зростання.

 

УДК.: 378.147+612.017+614.253.4

І.Л. Козова

Психологічний вплив пониження рівня невротизації на мотивацію до учіння у студентів-медиків

У статті аналізується стан мотивації до учіння у студентів медичного вишу з різним рівнем невротизації. Проведене дослідження охопило комунікативні мотиви, мотиви уникнення, мотиви престижу, професійні мотиви, мотиви творчої самореалізації, навчально-пізнавальні мотиви, соціальні мотиви. Поряд з цим, вивчено позицію медиків і психологів щодо поняття «невротизація» та встановлено рівень невротизації досліджуваних студентів. Акцентується увага на причинах виникнення невротизації пов’язаних із сучасним напруженням життєвих умов та додаткових причинах виникнення невротизації у молоді, що навчається. Первинне обстеження студентів-медиків дозволило виділити групу з високим рівнем невротизації та встановити взаємозв’язок між низькими показниками навчальної мотивації та високим рівнем невротизації. З такими студентами було проведено психокорекційну роботу. Залежно від індивідуально-психологічних властивостей характеру особистостей, застосовувалися різні методи: групова та індивідуальна психотерапія, психодрама, арт-терапія, клієнт-центрована терапія, тренінги. Представлені зміни рівня невротизації після надання кваліфікованої психологічної допомоги. Оцінено ефективність впливу зміни рівня невротизації на позитивні зміни мотивації до учіння у студентів. Аналіз здійснювали шляхом порівняння результатів досліджуваних до та після проведення психокорекційної роботи за допомогою стандартизованих методик. Отримані дані узагальнено, результати подано та представлено в таблицях, проілюстровано графічно у вигляді діаграм та статистично проаналізовано. Показано порівняльну картину стану невротизації студентів медиків за гендерною ознакою. Емпірично зафіксовано динаміку змін у стані психологічного здоров’я майбутніх медиків, зокрема зниження рівня невротизації та підвищення рівня навчальної мотивації.

Ключові слова: навчальна мотивація, комунікативні мотиви, мотиви уникнення, мотиви престижу, професійні мотиви, мотиви творчої самореалізації, навчально-пізнавальні мотиви, соціальні мотиви, невротизація, психокорекція.

 

УДК 159.944(075.8)

Т.В. Комар

Соціальна зрілість особистості як чинник становлення професійної зрілості психолога

У статті здійснено спробу теоретичного та емпіричного аналізу проблеми взаємозв’язку соціальної зрілості та спрямованості професійної зрілості особистості психолога. Досліджено особливості взаємозв`язку соціальної зрілості особистості та спрямованості професійної зрілості психолога у процесі їх формування. Узагальнено позиції дослідників щодо структури соціальної зрілості та виокремлено наступні компоненти: 1) когнітивно-мотиваційний компонент передбачає наявність знань, соціальних уявлень та системи цінностей особистості; соціальний інтелект, дивергентне мислення, творчий пошук, планування життєвого сценарію, знання життєвих криз, розуміння соціальної дійсності, обрання фаху; 2) рефлексивний компонент передбачає психічну саморегуляцію, керування почуттями, психосексуальну грамотність, самостійність, розуміння соціальних ролей, вміння відчувати нюанси соціальної ситуації, розв’язувати проблемні ситуації, відповідальність; 3) операційно-технологічний компонент характеризується наявністю певного соціального досвіду, навичок ефективної взаємодії з соціумом, вміння діяти адекватно ситуації, розмаїття технік поведінки, виконання соціальних ролей, вміння виходити з конфліктної ситуації. Визначено рівень розвитку та сформованості соціального інтелекту, а також його структурні компоненти; домінуючі стилі спілкування та провідні комунікативні уміння; пріоритетні види особистісної спрямованості. Виявлено рівні розвитку соціального інтелекту та компетентний стиль спілкування у комплексі становлять достатній рівень розвитку соціальної компетентності, що співвідноситься з домінуючими спрямованостями особистості – спрямованістю на взаємодію і спілкування, а також діловою спрямованістю. Варто зазначити, що виявлений результат відповідає особливостям і специфіці підготовки майбутніх психологів, гуманістичній спрямованості їх професійної діяльності.

Ключові слова: соціальна зрілість, професійне становлення, професійна зрілість фахівця, рівні соціального інтелекту, детермінанти розвитку соціальної зрілості.

 

УДК 159.955: 316.612

Н.В. Корчакова

Розвиток когнітивних та емоційних основ просоціальної поведінки дітей дошкільного віку

Висвітлюються питання розуміння дітьми сутності допомоги та її значущості. Зазначається, що допомога – центральна лінія просоціальної поведінки людини та її якісного конструкта – просоціальності. Висловлюється припущення, що у процесі онтогенетичного становлення просоціальність проходить три етапи розвитку: етап генетично зумовлених основ поведінки, соціально стимульованих та особистісно-диспозиційних. Унікальну роль у цьому процесі відіграє період дошкільного дитинства, оскільки в цей час відбувається перехід інтуїтивних форм сприяння до соціально зумовлених дій, у основі яких лежать первинні уявлення дитини про взаємодію людей у соціумі. Розвиток внутрішньої картини світу в цей період значною мірою визначає характер поведінки у наступні вікові періоди. У статті зазначається, що просоціальні уявлення дітей дошкільного віку інтенсивно вивчаються у психологічній науці у процесі розробки концепції морального становлення особистості та її ціннісних орієнтацій. Як напрям аналізу проблеми просоціальності їх вивчення лише започатковується. Обговорюються питання усвідомлення дошкільниками власних позицій у ставленні до допомоги і її надання, висвітлюється розуміння дітьми оціночних ставлень дорослих і однолітків. Аналізуються уявлення дітей про емоційні стани людини при отриманні підтримки чи ігноруванні оточуючими її необхідності. Висвітлюються питання варіативності моделювання дітьми способів допомоги. Простежується зв’язок продукування ідей зі складністю та рівнем емоційної напруги ситуації. Обговорюється питання усвідомлення дітьми процесу активізації вербальної підтримки у старшому дошкільному віці. Виокремлюються основні форми мовленнєвої підтримки: використання прийомів емоційного заспокоювання, позначення власної участі у вирішенні проблеми, виокремлення шляху перерозподілу ресурсу чи його дарування.

Ключові слова: просоціальність, просоціальна поведінка, допомога, когнітивна складова, уявлення, розуміння.

 

УДК 159.923.2:159.9.072

І.О. Котик, С.В. Саричев

Способи підвищення надійності особистості та групи

У статті обґрунтовано концепцію особистісної надійності як системи характеристик особистості, що є основою успішної саморегуляції у різних сферах життєдіяльності. Показано, що надійність групи в напружених та екстремальних умовах спільної діяльності загалом може бути описана за допомогою таких показників: результативність; взаємодія членів групи; узгодженість дій. Надійність групового суб’єкта спільної діяльності, спілкування й відношень втілюється в особі лідера, здатного у напружених і екстремальних умовах до соціального пізнання й прогнозування, ефективної організації соціальних дій у групах і між групами. Виявлено способи підвищення особистісної та групової надійності: навчання груп спільній діяльності в різноманітних умовах, що спрямовується на вдосконалення їхньої підготовленості до спільної діяльності й вишкіл лідерів; актуалізація умов міжгрупової взаємодії, коли образ іншої, «більш успішної» групи, сам факт її присутності на спільному полі діяльності здійснює суттєвий вплив на стан цієї групи й основні параметри спільної діяльності; актуалізація внутрішніх ресурсів групи: встановлення оптимальної психологічної дистанції між індивідами в системі міжособистісних стосунків; яскраво виражене лідерство; досить високий рівень розвитку групи як колективу й високий рівень організованості групи; формування мотивації досягнення успіху; оптимізація емоційного налаштування на спільну діяльність; швидке й цілковите залучення кожного індивіда до спільної діяльності. Запропоновано програму підвищення надійності особистості та групи, представлено спеціально розроблені прийоми й соціотехніки навчання, що актуалізують ситуації міжгрупової взаємодії та внутрішні ресурси групи. Експериментально підтверджено ефективність пропонованих способів на актуалізацію та підвищення надійності особистості та групи.

Ключові слова: надійність групи, особистісна надійність, актуалізація та підвищення надійності, мала група, спільна діяльність, організованість, суб’єктність, лідерство, оптимальні, напружені та екстремальні умови життєдіяльності.

 

УДК 159.923.07:[316.362:179.2]

І.А. Кочергіна

Теоретичні підходи до пояснення природи психологічного насильства в родині

У статті висвітлено результати теоретичних досліджень проблеми природи насильства, зокрема психологічного. Проаналізовано різні точки зору вчених на природу психологічного насильства, їх трактування причин насильства. Стверджується, що існує можливість класифікування поглядів авторів на природу насильства з точки зору біологічного, психопатологічного, системного, соціального та феміністичного теоретичних підходів. Підкреслено, що насильство може мати біологічні, генні, соціологічні детермінанти. Проаналізовано з різних точок зору соціальні, міжособистісні та внутрішньоособистісні фактори виникнення насильства. Показано, що причини виникнення насильства в родині можуть існувати в різних сферах: індивідуальних особливостей людини, міжособових стосунків, суспільній тощо. Підкреслено стійкий, тривалий характер психологічного насильства. Наголошено на контролі, домінуванні, деспотизмі як основі психологічного насильства. Встановлено, що психологічне насильство є навмисним впливом на іншу особу, який має негативні, деструктивні наслідки. Визначено, що насильство в родині найчастіше здійснюється чоловіки щодо дружини. Обґрунтовано важливість розуміння чинників насильства, його особливостей, форм вияву для розроблення найбільш ефективних стратегій надання психологічної підтримки особам, які зазнають насильства в родині, а також і тим, які мають схильність до жорстокої образливої поведінки щодо інших.

Ключові слова: психологічне насильство, образлива поведінка, жорстоке поводження, біологічний підхід, психопатологічний підхід, системний підхід, соціальний підхід, феміністичний підхід.

 

УДК 159.9

К.О. Кравченко

Індивідуально-психологічні особливості в системі соціально-психологічних детермінант виникнення бойового стресу у військовослужбовців – учасників антитерористичної операції

У статті подано результати наукового дослідження, у якому брали участь військовослужбовці-учасники антитерористичної операції. Проведено кореляційний аналіз бойового стресу та індивідуальних особливостей військовослужбовців, у результаті якого ми отримали пряму кореляційну залежність між визначеними показниками. Це дозволяє нам стверджувати, що індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців є детермінантою виникнення бойового стресу. Визначено достовірну відмінність за всіма показниками між групою військовослужбовців із наявністю бойового стресу та групою військових, у яких бойовий стрес не спостерігається. Досліджено певну динаміку проявів кожного показника індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців, яка пов’язана з участю у бойових діях: поведінкові прояви військово- службовців, яким властива іпохондрія, будуть істотно зростати та мати більш виражений характер упродовж всього перебування в зоні анти- терористичної операції. Зазначено, що сильні прояви шизоїдного типу спостерігаються на етапі підготовки, які є незмінними аж до виникнення бойового стресу високої інтенсивності, надалі ми маємо різкий стрибок у підвищенні проявів шизоїдного характеру; показник гіпоманії не має проявів на етапі підготовки, однак потім спостерігається його стрімкий ріст. Визначено індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців, які більш схильні до виникнення бойового стресу високої інтенсивності – це військовослужбовці психастенічного та параноїдального типу. Встановлено індивідуально-психологічні особливості військовослужбовців, які найменш схильні до виникнення бойового стресу високої інтенсивності – це військовослужбовці психопатичного типу.

Ключові слова: бойовий стрес, індивідуально-психологічні особливості, військовослужбовці – учасники антитерористичної операції.

 

УДК 159.923:32

О.О. Кревська

Макіавеллістичні координати політичної компетентності особистості

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному обґрунтуванню макіавеллістичних координат політичної компетентності особистості з урахуванням її належності/неналежності до політичної сфери як професійного виду діяльності. Презентовано теоретико-методологічний аналіз політичної компетентності; визначено базові характеристики її прояву, з’ясовано побутовий і професійний рівні функціонування політичної компетентності. Зазначено лідерські характеристики фахівців політичної сфери та наведено їх суміжність із ознаками авторитаризму і макіавеллістичної особистості. Проведено дослідження макіавеллістичних характеристик політичної компетентності особистості. Розроблено програму емпіричного дослідження. Комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження дає змогу конкретизувати макіавеллістичних характеристик політичної компетентності у представників побутового та професійного рівня політичної компетентності. Зафіксовано високі показники прояву макіавеллізму у фахівців політичної сфери та виокремлено їх особистісні характеристики комунікабельності, агресивності і домінантності та вираженого прагнення до досягнень і схвалення. Низькі показники прояву макіавеллізму у досліджуваних побутового рівня політичної компетентності супроводжуються вираженими показниками взаєморозуміння, соціальної автономності та готовності допомагати іншим людям. Наголошено на необхідності постійної фіксації макіавеллістичних тенденцій поведінки фахівців політичної сфери в силу уникнення їх професійних деформацій.

Ключові слова: політична компетентність, макіавеллізм, макіавеллістичні характеристики, особистість.

 

УДК:621.821.3:159.942.3

Л.Ф. Крупельницька, О.М. Шпортун

Психологічні підходи до побудови регуляторно-рівневої моделі гумору

Стаття присвячена поданню регуляторно-рівневої моделі гумору, яка містить опис цілей, рівнів, процесу та результатів особистісної регуляції. Досліджено, що регуляторно-рівнева модель гумору містить: цілі, рівні, процес та результати особистісної регуляції. Особистісна регуляція з допомогою гумору є регуляцією зі складними міжрівневими зв’язками. У процесі розробки моделі з’ясовано, що «центр управління» знаходиться на найвищому рівні регуляції – особистісному. При відносній автономності кожного з рівнів, вони, тим не менш, принципово не можуть бути автономними повністю. У нормі типовим для функціонування гумору є переважання контролю та управління особистісного рівня регуляції. Варіант поєднання посилення нижчого рівня з тимчасовим послабленням вищого рівня при нормальному функціонуванні носить тимчасовий і ситуативний характер. Систематичне ж ізольоване посилення нижчих рівнів регуляції при постійному послабленні вищого рівня свідчить про патологічний розвиток функціонування гумору. У такому разі нижчий рівень регуляції засобами гумору сам починає виконувати ключову роль без достатнього зв’язку з вищими рівнями; нижчі рівні регуляції підпорядковують собі вищі.

Ключові слова: гумор, регуляторно-рівнева модель, рівні регуляції, психологічні механізми гумору.

 

УДК 159.923:[331.101+316.628]

О.В. Лазорко

Психозахисна детермінація професійного самозбереження фахівців стресогенних професій

У статті запропоновано теоретико-емпіричне обґрунтування психозахисних детермінант професійного самозбереження фахівців стресогенних професій на прикладі медичних працівників. Теоретичне обґрунтування проблеми стосується питань необхідності вивчення психозахисного аспекту професійної діяльності медичних працівників в силу актуалізації психологічного змісту їх професійної безпеки. Підкреслюється, що потужним внутрішнім фактором, який визначає межу професійної безпеки фахівця, є психологічний захист. Конкретизація поняття психологічного захисту в контексті обов’язкового врахування стресогенних умов професійної діяльності медичних працівників дозволяє розглянути використання фахівцями психологічних захистів як саморегуляційної форми збереження професійно-особистісних ресурсів. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження дає змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: зміст професійного самозбереження медичних працівників, які працюють в стресогенних умовах, зумовлений психозахисними стратегіями, які забезпечують захист психіки від негативних і деструктивних дій внутрішніх і зовнішніх імпульсів; стресогенні умови професійної діяльності медичних працівників детермінують формування різноманітних стратегій психологічного захисту в залежності від часового параметру професійної реалізації.

Ключові слова: психозахисна детермінація, професійне самозбереження, стресогенні професії, психологічні захисти, захисні стратегії, професійна безпека, медичні працівники.

 

УДК 159.94

К.С.Максименко

Проблема каузации разнообразных болезненных состояний организма и личности

Констатируется, что нельзя недооценивать значимость и сложность связей и переменных, лежащих в основе потенциальных и актуальных механизмов, запускающих этиологию того или иного заболевания. Доказано, что каузация психических расстройств имеет комплексный характер, необходимым моментом выступает решение проблемы о дифференцированном понимании конкретных причин. Сделан вывод, что психологические исследования должны быть направлены на понимание специфики мультикаузальности, а именно, какие психологические факторы действуют в одной и той же плоскости, а какие находятся в разных плоскостях. Установлено, что личностная компетентность в совладании со стрессом, интернальный локус контроля, всевозможные профессиональные и социальные способности и особенности социальной поддержки смягчают патогенные влияния. Доказано, что сущность проблематики каузации самых разнообразных болезненных состояний организма заключается в изучении особенностей сложных взаимодействий патогенных и протективных внутренних и внешних факторов. Показано, что к таким протективным факторам относятся стабильные отношения в детстве или в зрелом возрасте, позитивное подкрепление адекватного поведения, социальные модели, позволяющие адекватно отвечать требованиям жизни и т.п. Доказано, что многосложные взаимодействия патогенных и протективных внутренних и внешних условий выступают многоступенчатой системой детерминант, составляющих сущность проблематики каузации самых разнообразных болезненных состояний организма и личности.

Ключевые слова: проблематика каузации, болезненные состояния организма и личности, психологические детерминанты, психические нарушения, мультикаузальности, социально-психологические факторы, особенности, индивидуально-психологические факторы.

 

УДК 374-021.411:159.923

І.А. Мартинюк

Сутність готовності особистості до самоосвітньої діяльності

У статті проаналізовано сутність готовності студентської молоді до самоосвітньої діяльності. У процесі теоретичного аналізу наукових праць з проблеми вивчення виокремлено такі суттєві характеристики зазначеного особистісного утворення: передумови, структура, критерії та прояви, рівні розвитку. Передумовою готовності особистості до самоосвітньої діяльності виокремлено взаємодію внутрішніх характеристик особистості та зовнішніх впливів, що проявляється через різні форми самоосвіти. З’ясовано, що структуру готовності особистості до самоосвітньої діяльності утворюють особистісний (пов’язаний із психологічними характеристиками особистості як суб’єкта діяльності), когнітивний (пов’язаний із здійсненням навчальної діяльності загалом) та діяльнісний (пов’язаний із здійсненням власне самоосвітньої діяльності) компоненти. Обґрунтовано критерії готовності до самоосвітньої діяльності студентської молоді: усвідомлення значущості самоосвіти, стійкість інтересу до певної сфери знань, самостійність у пошуку відповідей на актуальні питання, ініціативність в оволодінні знаннями та вміннями, наполегливість у подоланні перешкод на шляху оволодіння новим досвідом, емоційне задоволення від здійснення самостійної навчальної діяльності, результативність самоосвітніх актів. Зазначено, що рівні розвитку готовності до самоосвітньої діяльності доцільно виокремлювати залежно від перебігу самоосвіти особистості, при цьому кожен з рівнів може зумовлюватись різною мірою вираженості кожного із компонентів-показників згаданого утворення. Зроблено висновок про те, що готовність особистості до самоосвітньої діяльності – стійке психологічне утворення, що інтегрує особистісні якості, здібності, мотивацію, знання, уміння, навички, необхідні для здійснення цієї діяльності, проявляється як налаштованість до самоосвіти і забезпечує її ефективність (у результаті чого виникає якісно новий стан особистості: нові знання, уміння, навички, нові особистісні якості, нові погляди та переконання).

Ключові слова: готовність до самоосвітньої діяльності, самоосвітня діяльність, студентська молодь, психологічне утворення, характеристика самоосвітньої діяльності, передумови готовності до самоосвітньої діяльності, структура готовності до самоосвітньої діяльності, критерії готовності до самоосвітньої діяльності, прояви готовності до самоосвітньої діяльності, рівні готовності до самоосвітньої діяльності, характеристики самоосвітньої діяльності.

 

УДК 159:378.091.12

О.І. Мельніченко

Психологічні особливості реалізації програми нововведень у ВНЗ

У статті представлено психологічні особливості реалізації програми нововведень у вищому навчальному закладі, основні умови і етапи. З’ясовано, що управління інноваційним процесом вимагає високої професійної компетенції, глибоких спеціальних знань, творчого мислення, значного практичного управлінського досвіду й використання системи психологічного забезпечення. Аналіз результатів анкетування та наукової літератури свідчить про те, що успішній реалізації нововведень у вищому навчальному закладі сприяє формування психологічної готовності і поетапне впровадження, що включає інформаційний, діагностичний, стимулюючий і підтримуючий компоненти. Досліджено, що особливостями впровадження нововведень є те, що в кожному з компонентів основоположною, рушійною ланкою прийняття нововведень визначено суб’єктивне прийняття нововведень кожним членом організації через мотиваційну сферу особистості, моральне і матеріальне стимулювання, а також рівень розвитку таких індивідуально-психологічних якостей як цілеспрямованість, активність, креативність, гнучкість мислення, адаптованість, стресостійкість. Доведено, що суттєвий позитивний вплив на прийняття нововведень мають такі показники як орієнтація на процес, результат, працю та владу; високий рівень характеристик соціального статусу, соціальної активності, комунікабельності, оптимістичності. Водночас зворотні кореляційні зв’язки виявлено зі шкалами емоційного виснаження, тривожності, дратівливості, депресивності, агресивності і невротичності, які негативно впливають на прийняття нововведень. Зроблено висновок, що основними організаційно-психологічними умовами управління змінами у вищому навчальному закладі, які сприяють успішному їх введенню, є: забезпечення психологічної готовності, згуртованості учасників нововведень; створення необхідних організаційних і методичних умов; розробка та впровадження системи стимулювання учасників введення змін; орієнтація на конкретний позитивний результат і конкретні часові параметри.

Ключові слова: психологічні особливості, реалізація, нововведення, інноваційний процес, прийняття нововведень, науково-педагогічні працівники, управління змінами, вищий навчальний заклад.

 

УДК 159.9.016

М.М. Наконечна

Інтерсуб’єктність у психології: до постановки проблеми

Стаття присвячена актуальній та важливій проблемі інтерсуб’єктності в психології. Описано підходи до аналізу проблеми інтерсуб’єктності. Стверджується, що поняття інтерсуб’єктності може бути якісно проінтерпретоване з використанням термінології та концептуальних підходів культурно-історичної психології, суб’єктного підходу та екзистенційної школи. Інтерсуб’єктність визначено як систему внутрішніх та зовнішніх інтерперсональних зв’язків, яка виражає рівень актуальної суб’єктності людини та тим самим формує авторство стосовно власної життєвої ситуації та продуктів творчості, а також відповідальність та рефлексивність особистості. Підкреслюється, що інтерсуб’єктність сприяє самовираженню особистості, а виражаючись, особистісна риса формується або дооформлюється; отже, інтерсуб’єктність сприяє особистісному розвитку людини. Доводиться, що інтерсуб’єктність – це опредметнене прагнення людини до взаємодії, реалізації особистісних сенсів і мотивів. Проаналізовано тенденцію того, що в інтерсуб’єктності зустрічаються прагнення людини спілкуватися з тенденцією до саморозвитку і самовдосконалення. Робиться висновок, що інтерсуб’єктність – це система зв’язків між людьми, які сприяють проявам активності, творчості, відповідальності, авторства. Підсумовується, що інтерсуб’єктність сприяє формуванню новоутворень та інтрапсихічних міжсистемних зв’язків, якісно нових за природою та функціями. Здійснюється аналіз емпіричних підходів до вивчення проблем інтерсуб’єктності. Вивчається досвід проведеної експериментальної роботи авторки в цьому напрямі. Окреслюються перспективи дослідження проблеми інтерсуб’єктності в сучасній психологічній науці.

Ключові слова: психологія, інтерсуб’єктність, активність, авторство, відповідальність, креативність, творчість, спілкування, взаємодія.

 

УДК 159.9

Е.А. Ничипорук

Уявлення молодших школярів про майбутнє

У статті висвітлено деякі ключові проблеми вивчення уявлень дітей молодшого шкільного віку про майбутнє. Підкреслено, що особистісно- тимчасова проблематика активно розробляється в сучасній психології. Виявлено, що дослідження часової перспективи, як правило, мають місце в підлітковому і більш старших психологічних віках. Визначено, що в теоретичному плані проблема вивчення тимчасового аспекту образу себе в молодшому шкільному віці найменш вивчена в плані специфіки прогностичного «образу Я», уявлень про майбутню сім’ю і професії. На матеріалі емпіричного дослідження вивчено зміст уявлень дітей молодшого шкільного віку про майбутнє. Показано, що в дітей сформовані досить чіткі уявлення щодо свого образу в майбутньому, професійні та сімейні переваги. У групах хлопчиків і дівчаток у вербальних і графічних образах сімейного та професійного майбутнього зафіксовано низку подібностей і ряд значних відмінностей. Виявлено тотожність уявлень хлопчиків і дівчаток про засоби досягнення бажаних цілей, можливі життєві проблеми і невдачі. Доведено, що для позначення уявлень про себе в майбутньому діти використовують переважно зовнішні характеристики, що відповідає віковим особливостям і пов’язане з недостатньо точним знанням себе; графічні та вербальні символи дітей, з одного боку, відображають основні сфери самореалізації (сімейне, професійне і особистісне самовизначення), з другого – примітивні і ситуативні. У зв’язку з цим констатується необхідність побудови спеціальної роботи з молодшими школярами по деталізації і побудови змістовного образу майбутнього.

Ключові слова: молодший шкільний вік, образ майбутнього, уявлення про майбутнє, сімейне майбутнє, особисте майбутнє, професійне майбутнє.

 

УДК 925 : 159.923

І.О. Ногачевська

Рецепція проблеми механізмів розуміння студентами-філологами поетичних текстів

У статті проаналізовано особливості розуміння особистістю поетичних текстів з точки зору філософії, логіки, герменевтики, психології тощо. Окреслено особливості розуміння особистістю поетичних текстів в психологічній парадигмі з позицій різних концептуальних парадигм і підходів, зокрема з точки зору психолінгвістичного, когнітивного та культурно-історичного підходів. У статті уточнено поняття «діалогічної взаємодії читача з текстом» та «розуміння особистістю поетичного тексту». Сформульовано додаткові механізми розуміння студентами-філологами поетичних текстів, а саме: механізм актуалізації «емоції форми», механізм гармонізації смислу, механізм ампліфікації поетичного тексту, механізм набуття естетичного досвіду тощо. Зазначено, що механізм актуалізації «емоції форми» актуалізує переживання особистості, що виникають в процесі сприймання художнього поетичного твору як єдиного цілого. Таке переживання є реакцією на зміст, який є наслідком інтеграції думок, організацією змісту в певну художню структуру. Наголошено, що механізм гармонізації смислу виражається в наявності координат гармонійної організації тексту. Підкреслено, що механізм ампліфікації поетичного тексту сприяє відтворенню всієї складної системи смислових зв’язків між окремими образами, опосередкованих відповідною організацією змісту поетичного тексту. Визначено механізм набуття естетичного досвіду, який дозволяє розглядати творчість студента-філолога як співтворчість, оскільки вона актуалізує вміння бачити твір цілісно, в його ідейно-художньому смислі, і цілісно оцінювати, розуміти деталі.

Ключові слова: поетичний текст, розуміння поетичного тексту, механізм актуалізації «емоції форми», механізм гармонізації смислу, механізм ампліфікації поетичного тексту, механізм набуття естетичного досвіду.

 

UDC 159.92

Л.А. Онуфрієва

Взаємозв’язок індивідуально-психологічних факторів представників соціономічних професій та виникнення синдрому емоційного вигорання

Констатовано стійкий інтерес дослідників до явищ професійного стресу і синдрому емоційного вигорання. Стрес визначено як напружений стан організму, тобто неспецифічна відповідь організму на висунуту до нього вимогу (стресову ситуацію). Симптоми синдрому емоційного вигорання розділено на три такі групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові. Зазначено, що у своїй динаміці синдром емоційного вигорання проходить фази напруження, резистенції та виснаження. Показано, що генеза синдрому емоційного вигорання має індивідуальний характер та визначається відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких відбувається професійна діяльність людини. У результаті дослідження чинників, що породжують синдром емоційного вигорання виділено причини: індивідуальні й організаційні. Встановлено, що особистісні особливості працівників соціономічних професій визначають різну міру вияву синдрому емоційного вигорання, саме вони виступають його базовими передумовами виникнення. Зазначено, що вищі показники міри вияву вигорання діагностуються в осіб, які демонструють схильність до тривожності, сенситивності та інтровертованості, найменші показники притаманні особам, схильним до спонтанності та ригідності. Показано, що групу ризику становлять, в основному, молоді фахівці незалежно від статі. Встановлено, що причиною поширеності синдрому емоційного вигорання фахівців соціономічних професій з невеликим стажем роботи є насамперед недостатній рівень професіоналізму, тому що у більш зрілому віці вже віднайдено шляхи адаптації до професії, визначено професійні цілі, інтереси, вироблено адекватні механізми професійного самозбереження.

Ключові слова: синдром емоційного вигорання, фахівці соціономічних професій, професіоналізм, механізми професійного самозбереження, стать, схильність, тривожність.

 

УДК159.947.24.37.048.4

В.Г. Пасічна

Психологічний аналіз безробіття як соціально-економічного явища

Проаналізовано наукові джерела і з’ясовано, що проблема безробіття є наслідком об’єктивних і суб’єктивних детермінант, що потребує розв’язання на загальнодержавному рівні з впровадженням економічних, соціальних, організаційних заходів і системи психологічного забезпечення. Визначено, що нині розрізняють три основні види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, а також такі його похідні як приховане, хронічне, застійне та молодіжне. Останні два вважаються найбільш небезпечними. З’ясовано, що особливим проявом несприятливого стану в економіці в багатьох країнах і в різні часи залишається зростання рівня безробіття, що є результатом порушення макроекономічної рівноваги і наслідком процесів, які відбуваються на ринку праці. Якщо співвіднести фактори попиту та пропозиції на ринку праці з поясненням детермінант безробіття, то приходимо до висновку, що кожне пояснення грунтується на якомусь одному факторі, проте все залежить від конкретної ситуації, у якій виникло безробіття, а в кінцевому варіанті все зводиться до дисбалансу попиту і пропозиції робочих місць, економічного, суспільного та інтелектуального потенціалу країни, що дає змогу безробітним високий рівень соціальної підтримки, навчання, перекваліфікації, набуття нової професії. Зроблено висновок, що в наукових дослідженнях залишаються осторонь проблеми суб’єктивного сприйняття особистістю свого нового статусу, ідентифікації з попереднім статусом і з оточуючими, прояви внутрішнього переживання своєї неспроможності забезпечити гідне існування членів своєї сім’ї, а домінанта негативізму призводить до астенічних психічних станів, нервово-психічних розладів і навіть виникнення чи загострення соматичних захворювань. Водночас, для певної частини осіб, які опинилися в такій скрутній життєвій ситуації втрата роботи означає підвищення активності, мобілізації свого інтелектуального, емоційного і соціального потенціалу, що сприяє позитивним змінам, переосмисленню свого «Я», зумовлює успіх подолання життєвої кризи та відкриває новий рівень професійного зростання. Ключові слова: психологічний аналіз, соціально-економічна, безробіття, об’єктивні, суб’єктивні детермінанти, негативні впливи.

 

УДК: 159.923.33-053.67:316.752

Н.І. Погорільська

Значення місця проживання для ціннісно-смислової сфери та часової перспективи старшокласників

Враховуючи особливості побуту, виховання, ментальності, прийнятих правил і звичаїв, що притаманні сільській та міській місцевості, було обрано для вивчення особливість місця проживання як імовірного чинника особливостей ціннісно-смислової сфери та часової перспективи старшокласників. У результаті було визначено, що школярі, котрі проживають у сільській місцевості, надають перевагу екзистенційним та комунікативним цінностям, а от гедоністичні та когнітивні залишають поза увагою. На відміну від них, старшокласники, що проживають у місті, надають перевагу екзистенціальним і статусним цінностям. Виявлено особливості ранжування цінностей старшокласниками з різних місць проживання. Встановлено, що обидві вибірки на перші два місця ставлять однакові цінності: «здоров’я» і «хороші та вірні друзі», найменш важливою називають «творчість». Визначено, що інші цінності отримують різні місця в різних групах. Уточнено особливості ціннісно-смислової сфери старшокласників, що проживають в сільській місцевості: більш високий рівень відповідності сприйняття зовнішнього світу, адекватна оцінка власних можливостей та своїх цілей, більш виражена цілеспрямованість, порівняно з дітьми, які виросли у місті. Встановлено, що для старшокласників із сільської місцевості притаманна тенденція сприйняття власного минулого досвіду як негативного і травматичного та фаталістичне ставлення до теперішнього. Така тенденція є перешкодою на шляху формування особистісного потенціалу зазначених старшокласників. Натомість орієнтація на майбутнє, яка включає наявність цілей, планів і спрямованість поведінки на їх реалізацію, сприяє розвитку особистості, є для них імовірним напрямком розвитку.

Ключові слова: старшокласники, сільське та міське місце проживання, ціннісні орієнтації, термінальні та інструментальні цінності, базові смислові утворення, часова перспектива.

 

УДК 159.99

Л.О. Подкоритова

Особливості застосування арт-терапії для розвитку рефлексії фахівців соціономічної сфери

У статті представлено теоретичний аналіз особливостей впливу арт-терапії на розвиток рефлексії фахівців соціономічної сфери. Проаналізовано наукові праці, присвячені дослідженням арт-терапії та рефлексії, і здійснено узагальнення та співставлення отриманих даних. Визначено зміст поняття «рефлексія» та описано її різновиди за О. Карповим (ситуативна рефлексія, ретроспективна рефлексія, перспективна рефлексія) та Д. Леонтьєвим (інтроспекція, системна рефлексія, квазірефлексія). Визначено зміст поняття «арт-терапія». Описано особливості арт-терапії як засобу розвитку самопізнання і рефлексії особистості. Зо- крема показано, що творчий продукт, перетворюючи діаду «психолог – клієнт» на тріаду «психолог – творчий продукт – клієнт», постає як відображення внутрішнього світу особистості, чим і надає можливість для рефлексії. Описано такі механізми арт-терапевтичного впливу як символічне реконструювання, відсторонення, емоційна децентрація, катарсис, присвоєння соціально-нормативних особистісних смислів та проаналізовано їх вплив на розвиток різних видів рефлексії за О. Карповим та Д. Леонтьєвим. Виявлено, що застосування арт-терапії сьогодні виходить за межі первинного психотерапевтичного значення; вона активно застосовується також у сфері освіти, зокрема професійної освіти фахівців соціономічної сфери. Коротко зазначені можливості впровадження арт-терапевтичних технологій у професійну підготовку майбутніх і чинних фахівців соціономічної сфери з метою як їх загального професійного розвитку, так і розвитку рефлексії, зокрема.

Ключові слова: рефлексія, арт-терапія, самопізнання, фахівець, соціономічна сфера, особистість, розвиток, механізи, творчий продукт.

 

УДК 159.9.075

А.С. Рахімкулова

Взаємозв’язок ризикової та суїцидальної поведінки у підлітків (вивчення репрезентативної вибірки в Україні)

У статті презентовано результати дослідження розповсюдженості різних типів ризикової поведінки серед підлітків в Україні. Наведено та порівняно данні стосовно відмінностей у психологічних конструктах кожного з видів ризикової поведінки, що розглядаються – самоушкоджуюча поведінка, зловживання ПАР, небезпечна сексуальна поведінка, насильство, невиправданий ризик, порушення харчової поведінки. Статистично зафіксовано та представлено вікові та статеві відмінності в отриманих даних. Досліджено зв’язок між ризиковою поведінкою та інтенсивністю суїцидальної активності у підлітків. Проаналізовано, які загальні психологічні особливості ризикової поведінки у підлітків можна розглядати як предиктори можливої суїцидальної активності. Додатково оцінено, як кластеризація різних видів ризикової поведінки інтенсифікує процес суїцидальності у підлітків. Проаналізовано особливості сімейних стосунків у підлітків із ризиковою та суїцидальною поведінкою. Представлено та інтерпретовано характеристики емоційно-афективного, когнітивного та соціального функціонування підлітків із різними видами ризикової поведінки, в тому числі представлено дані з рівня депресії та тривожності у кожної групи підлітків. Описано особливості стресостійкості підлітків із ризиковою поведінкою, описано особливості реагування підлітків із ризиковою поведінкою на стресові події та домінуючі серед них копінг-стратегії. Порівняно конструкти самооцінки у підлітків із ризиковою поведінкою. Виділено найбільш небезпечні з точки зору можливої суїцидальності групи ризикової поведінки.

Ключові слова: ризикова поведінка підлітків, ризикова поведінка в Україні, суїцидальна поведінка, суїцидальна активність, взаємозв’язок ризикової та суїцидальної поведінки.

 

УДК 159.9

С.О. Ренке

Теоретико-методологічний аспект професійного образу «Я» як предмет психології

Акцентовано увагу на головних складових процесу формування професійного образу «Я» особистості, зокрема самовизначенні майбутнього професійного шляху. Констатовано, що професійний образ «Я» – це результат процесів професійного самовизначення, персоналізації і самоорганізації, що виявляється в усвідомленні себе представником певної професії і професійного співтовариства, що виявляється в когнітивно-емоційно-поведінкових самоописах «Я». З’ясовано, що одним із джерел формування є професійна освіта. Встановлено, що головними умовами становлення професійного образу «Я» виступають освітньо-професійна спільність долі і професійна обізнаність. Показано, що у становленні професійного образу «Я» певну роль відіграють суб’єктивні очікування і соціальні перспективи та можливості, а також визнання професійності оточуючими, що сприяє утвердженню професійного образу «Я», істотне значення має професійна самопрезентація. Стверджується, що від рівня сформованості професійного образу «Я» залежить процес формування професіонала, темп, успішність опанування професійної діяльності, входження в професійну спільність. Встановлено, що висока професійна підготовка й володіння професійною майстерністю неможливі без формування професійної самосвідомості і, зокрема, професійного Я.

Ключові слова: професійний образ «Я», особистість, професійна освіта, професійна самопрезентація, формування професіонала, володіння професійною майстерністю.

 

УДК 159.923.35

К.О. Санько

Особливості взаємозв’язку емоційного інтелекту та відчуття успішності сучасної молоді

У статті проаналізовано сучасний стан дослідження феномена успішності. Оцінено його важливість для особистості та суспільства у цілому. Проаналізовано погляди зарубіжних та вітчизняних учених на феномен успіху та успішності. Розглянуто декілька аспектів поняття успіху у вітчизняній літературі: як досягнення певного результату, який оцінюється особистістю, як значущий; як суспільне визнання досягнень людини; як удача в досягненні чого- небудь. Описано основні форми успіху. Представлено відмінності між успіхом і успішністю за Л.І. Дементій. Висвітлено розуміння відчуття успішності особистості незалежно від її зовнішніх соціально обумовлених проявів успіху життєдіяльності. Зазначено зовнішні та внутрішні показники успішності та надана їх характеристика. Визначено початок популяризації феномену емоційного інтелекту. Розглянуто бачення вітчизняних учених на структуру емоційного інтелекту та стресозахисну й адаптивну функції, які можуть визначати успіх життєдіяльності людини. Описано чотирикомпонентну структуру емоційного інтелекту Д. Гоулмана та чотири сфери компетентностей за ним: самосвідомість, самоконтроль, соціальна чутливість та форми її прояву, керування взаєминами з оточуючими людьми. Проаналізовано існуючі зарубіжні та вітчизняні дослідження щодо взаємозв’язку емоційного інтелекту з академічної успішності студентів, результативністю професійної діяльності, успішності виконання провідних життєвих завдань. Проаналізовано власне пілотажне дослідження щодо взаємозв’язку емоційного інтелекту та відчуття успішності. Емпірично зафіксовано взаємозв’язок внутрішньоособистісного емоційного інтелекту з відчуттям успішності в сучасної молоді.

Ключові слова: успіх, успішність, відчуття успішності, форми успішності, показники успішності, емоційний інтелект, розуміння емоцій, управління емоціями, внутрішньоособистісний емоційний інтелект, контроль експресії.

 

УДК 159.9

Н.М. Семенів

Теоретико-методологічні аспекти етнічної толерантності в контексті міжетнічної взаємодії

У статті розглянуто вплив етнічної толерантності на формування та розвиток міжетнічних взаємин, дослідження етнічної толерантності у практиці вивчення міжетнічних відносин. Встановлено що об’єктом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених є етнічна толерантність, її вплив на формування, становлення та розвиток міжетнічних взаємин, їх психологічний зміст і основні функції. Автором зроблено висновок, що сучасне суспільство потребує додаткових соціально-психологічних досліджень, щоб здійснити комплексне вивчення чинників формування етнічної толерантності, її вплив на міжетнічні взаємини, які залишаються недослідженими в цій області психології, залишаючи великі можливості для вчених-психологів. У статті розглянуто особливості формування етнічної толерантності. Автором вказано, що структура етнічної толерантності відображає психологічні аспекти міжетнічної взаємодії особистості, які пов’язані з різними видами соціальних відносин у суспільстві. Увагу приділено характеристиці етнічної толерантності та практичним її дослідженням у галузі наукових знань соціальної психології. Зроблено висновок, що існує необхідність розробки системи раннього прогнозування конфліктних ситуацій і моделі виникнення і поширення етнічних конфліктів. Ця система допоможе ефективно запобігати кризові стани в галузі міжетнічних відносин з небезпечними наслідками.

Ключові слова: етнічна толерантність, міжетнічна взаємодія, етнічні взаємини, етнічна ідентичність.

 

УДК 159. 943

А.В. Сімко

Особливості покращення психомоторного розвитку розумово відсталих дітей засобами рухової активності

У статті розглянуто можливість застосування фізичних вправ, як універсального засобу рухової активності для покращення порушень психомоторного розвитку розумово відсталих дітей дошкільного віку. Здійснено теоретичний аналіз наукових досліджень щодо проблеми психомоторного розвитку та рухової активності дітей з відхиленнями в інтелектуальній сфері. Встановлено, що фізичний розвиток і рухова підготовленість дитини з інтелектуальною недостатністю багато в чому визначають її загальну дієздатність у навчанні та праці, утворюють компенсаторні резерви організму для подолання відхилень у розвитку. Для розуміння механізмів взаємозв’язку рухової активності та функціональних можливостей організму велике значення мають дослідження, що розкривають значущість м’язового масиву в становленні та формуванні вегетативних функцій організму, механізми взаємодії моторики та вегетатики. Визначено вплив рухової активності на психомоторний розвиток розумово відсталих дітей дошкільного віку та особливості її застосування у здійсненні корекційної роботи. Водночас, психомоторика – це не тільки цілісна, вікова картина рухової структури, яка відображає вроджені тілесні особливості, набуті звички, навички, а й сукупність анатомо-фізіологічних і психологічних механізмів, що забезпечують реалізацію простих і складних рухових реакцій та дій. Доведено, що недостатня рухова активність розумово відсталих дітей негативно впливає на їх організм, але необхідно враховувати, що зайва рухова активність веде до негативних функціональних змін в серцево-судинній системі дошкільника, тому необхідно враховувати індивідуальні особливості рухових можливостей кожної дитини.

Ключові слова: рухова активність, психомоторний розвиток, розумово відсталі діти, фізичні вправи.

 

УДК 159.943

Р.Т. Сімко

Психологічні особливості вияву особистісних рис працівників патрульної поліції

У статті розкрито проблеми психомоторної підготовленості працівників патрульної поліції та її вплив на їх особистісні риси. Констатовано, що виконання своїх службових обов’язків в особливих умовах діяльності вимагає від працівників поліції швидких та точних дій. Встановлено, що існує певний взаємозв’язок між виявом особистісних рис суб’єктів екстремальної діяльності та рівнем їх психомоторної підготовленості. Констатовано, що досліджувати їх фізичну (психомоторну) підготовленість необхідно за допомогою встановлення рівня таких якостей, як швидкість, сила, витривалість, спритність. З’ясовано, що показником швидкості суб’єкта в нашому дослідженні був його результат у бігу на 100 м, сила досліджуваних визначалась за результатом підтягування на високій поперечині, витривалість за показниками бігу на 1000 м, спритність досліджували за володінням прийомами рукопашного бою. Виявлено, що значне зниження рівня особистісної тривожності відбувається із зростанням рівня психомоторної підготовленості, а працівники патрульної поліції з високою особистісною тривожністю в екстремальних ситуаціях не можуть повністю виявити свої психомоторні можливості. Також встановлено, що рівень психомоторної підготовленості суб’єкта впливає на такі три класичні фактори: оцінку, силу, активність. Доведено, що психомоторна підготовка працівників патрульної поліції є процесом розвитку їх фізичних (психомоторних) якостей. Елементом психологічної структури психомоторної підготовки працівників патрульної поліції є поняття про власні психомоторні якості, які впливають на їх особистісні риси.

Ключові слова: особистісні риси, психомоторика, патрульна поліція, психомоторна підготовленість.

 

УДК 159.94: 159.947

В.А. Старик

Особливості психосоматичних захворювань у працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій

У статті розглянуто проблему негативних наслідків впливу професійної діяльності на фахівців Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Проведено теоретичний аналіз особливостей виникнення, розвитку та впливу психосоматичних розладів на особистість в роботах вітчизняних та закордонних вчених. Проаналізовано особливості взаємозв’язку континуума «здоров’я-хвороба» у працівників ДСНС та змін, що виникають під впливом умов професійної діяльності, а також індивідуальних особливостей сприйняття даного впливу. Описано специфіку виконання завдань за призначенням фахівців екстремального профілю діяльності, що визначає високий рівень стресогенності професії рятувальника. Представлено результати дослідження індивідуально-психологічних властивостей працівників ДСНС та за результатами побудовано індивідуально-типологічний профіль особистості рятувальника. Досліджено вплив високого рівня ризиконебезпечності професійної діяльності та індивідуально-типологічного профілю рятувальника на особливості виникнення у них психосоматичних захворювань. Описано основні групи психосоматичних розладів. Виділено типові психосоматичні «зони ризику» серцево-судинної та травної систем у фахівців ДСНС. На основі отриманих результатів описано профіль хворого, страждаючого ішемічною хворобою серця, інфарктом міокарда, виразкою шлунку та дванадцятипалої кишки. Обґрунтовано, що психосоматичний статус працівника має цілком обумовлений характер, тому повинен бути об’єктом ретельної уваги не лише лікарів, але й фахівців-психологів. Доведено доцільність застосування нейрофізіологічного напряму у комплексному вивченні та профілактиці патогенезу психосоматичних розладів рятувальників, в основі якого лежить стрес.

Ключові слова: стресогенність професії, індивідуально-типологічний профіль особистості, психосоматичні захворювання, працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій, нейрофізіологічний напрям.

 

УДК 159.9.316.6

І.І. Стрілецька

Структурно-функціональний аналіз особливостей впливу тривожності на розвиток соціального інтелекту студентів

У статті проаналізовано діяльність різних психологічних шкіл згідно концептуалізації понять «соціальний інтелект» і «тривожність» та виявлено, що соціальний інтелект представляє собою системно детерміновану якість, і, володіючи цілісністю, може виступати як пізнавальний феномен, який пов’язаний з іншими системними якостями людини як самоорганізуюча психологічна система. Він виступає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності людини, дає можливість розуміти самого себе, забезпечує вірне розуміння вчинків людей, їхні вербальні і невербальні реакції, виступає як важлива когнітивна складова в структурі комунікативних здібностей особистості. Досліджено, що феномен тривожності необхідно розглядати не тільки з точки зору деструктивного впливу, але й як невід’ємний фактор розвитку особистості. Систематизація наукових поглядів природи вивчення тривожності дає підставу стверджувати, що тривожність як індивідуальна властивість особистості є складним, полідетермінованим психічним утворенням, яке проявляється на емоційному, когнітивному та поведінкових рівнях. Автором на основі теоретичного та емпіричного матеріалу була здійснена спроба дослідити вплив тривожності на розвиток соціального інтелекту студентів і виявити відповідність, яка відображає не лише деструктивний, але й, в певній мірі, конструктивний вплив тривожності на розвиток соціального інтелекту студентів. А також обґрунтовано й уточнено поняття «тривожності» та «соціального інтелекту» за допомогою аналізу провідних теоретико-методологічних підходів у психологічній науці.

Ключові слова: соціальний інтелект, тривожність, вплив, розвиток, взаємозв’язок, студенти, гуманітарний профіль навчання, природничий профіль навчання, фізико-математичний профіль навчання, професійне становлення особистості.

 

УДК 159:343.83

С.В. Стріха

Результати дослідження динаміки індивідуально-психологічних рис психологів пенітенціарних установ

Стаття присвячена визначенню динаміки змін індивідуально-психологічних рис особистості психолога пенітенціарної установи, що суттєво впливають на ефективність виконання професійних функцій. Визначено етапи проведення дослідження за формування необхідних індивідуально-психологічних рис психологів щодо оптимізації виконання тих завдань, що висуваються перед ними вимогами професійної діяльності. Подано характеристику дій на кожному етапі дослідження. Визначено чотири групи критеріїв, яких було дотримано під час проведення дослідження стосовно самої професійної діяльності зазначених фахівців та їх індивідуально-психологічних рис, що мають суттєво впливати на ефективність виконання професійних функцій. Досліджено динаміку змін індивідуально-психологічних рис особистості психолога пенітенціарної установи, що здійснювалось на основі проведення констатуючого експерименту з фіксацією кількісних показників визначених нами критеріїв за допомогою аналізу наукових джерел, поглядів на дану проблематику самих респондентів та експертів. Визначено констатуючі показники груп респондентів та проведено тренінговий курс розвитку впевненості у власних силах психологів. Після проведення тренінгового курсу було здійснено формуючий експеримент, де відбулося порівняння отриманих показників після контрольного та формуючого експериментів дослідження. Зрушення були перевірені за t – критерієм Стьюдента на рівні статистичної значимості 0,05. Зроблено висновок щодо достовірності позитивних змін визна-³р чених нами показників.

Ключові слова: професійна діяльність, динаміка змін, індивідуально-психологічні риси особистості, ефективність виконання професійних функцій, функціональні дії.

 

УДК 159.923.2: 37.015.3.

Н.М.Токарева

Сучасні тенденції становлення статево-рольової ідентичності підлітків

Стаття присвячена аналізу проблеми особистісного розвитку підлітків у контексті суб’єктогенезу. Здійснено теоретичне узагальнення тенденцій становлення статево-рольової ідентичності підлітків як необхідної передумови самовизначення і самоздійснення особистості у період дорослішання. Статево-рольова ідентичність тлумачиться як внутрішня динамічна структура, що зумовлює усвідомлення і переживання людиною власної приналежності до певної статі. Визнано, що засвоєння статево-рольових моделей поведінки здійснюється відповідно до прийнятих у певній культурі ґендерно-рольових стандартів. Дані стандарти розглядаються як типові зразки (моделі) емоційно забарвлених уявлень щодо фемінінних та маскулінних сценаріїв поведінки і рис характеру особистості. Проаналізовано важливі аспекти ґендерної соціалізації підлітків в умовах радикальних соціокультурних трансформацій сучасного суспільства префігуративного типу, що ускладнюють ідентифікацію школярів. Детермінантою психічного розвитку підлітків у даних умовах названо ситуацію невизначеності. Обґрунтовано соціокультурну обумовленість статево-рольових відмінностей поведінки підлітків. На підставі аналізу емпіричного матеріалу окреслено специфіку варіативності статево-рольової поведінки особистості протягом суперечливого підліткового періоду розвитку. Констатовано особливості розвитку персональних конструктів підлітків різної статі як виміру інтегративного особистісного профілю людини у період дорослішання. Представлено узагальнені середньостатистичні результати емпіричного вимірювання особистісних конструктів школярів підліткового віку. Визначено тенденції психолого-педагогічного супроводу конструктивного розвитку особистісних конструктів підлітків засобами комунікативного моделювання.

Ключові слова: підлітковий вік, суб’єктогенез, суспільство пре-фігуративного типу, ґендерна соціалізація, ґендерно-рольові стандарти, статево-рольова ідентичність, особистісний конструкт, гуманізація освіти, моделювання.

 

УДК 159.923.2

М.Є. Троіцька

Сучасні інтерпретації проблеми побутового насильства як соціально-психологічного феномену

Статтю присвячено аналізу теорій побутового насильства. Розглянуто тенденції пояснення природи насильства. Досліджено біологічний підхід, що вивчає вплив генетичних та гормональних чинників на виникнення побутового насильства. Проаналізовано екологічне пояснення природи насильства. У статті вивчено та описано спроби систематизації теорій насильства, приділено увагу гендерним теоріям побутового насильства. У цій площині насильство розглянуто як практику, що використовується у подружньому житті для контролю і підтримки відносин влади і підпорядкування. Описано відтворення поведінкових насильницьких практик у сім’ї як основному інституті патріархату. Охарактеризовано механізми відтворення насильницьких форм поведінки через научіння та фактори ризику їх прояву. Виокремлено способи формування насильницького мислення та насильницької діяльності, а також формування ставлення до побутового насильства через його позитивне підкріплення. Проаналізовано мікросоціальні та макросоціальні теорії насильства в сім’ї, розглянуто рівневий та багаторівневий підходи в теоріях побутового насильства. Описано особистісні характеристики та психологічні властивості, що сприяють виникненню побутового насильства. Здійснено аналіз теорії когнітивних скриптів, приділено увагу впливу середовища на виникнення побутового насильства.

Ключові слова: побутове насильство, теорії насильства, насильницька поведінка, насильницьке мислення, стратегія домінування, ставлення до насильства, фактори ризику, когнітивні сценарії, десенсибілізація.

 

УДК 37.091.212-053.2-056.22-056.24

О.В. Царькова

Особливості формування освітнього простору для дітей з обмеженими можливостями здоров’я

Розглянуто особливості дітей з обмеженими можливостями та досліджено необхідні умови для їх соціалізації. Вивчено особливості, сучасний стан і перспективи подальшого розвитку інклюзивної освіти. Проаналізовано психолого-педагогічну та медико-психологічну літературу з питань особливостей дітей з обмеженими можливостями розвитку. Опрацьовано питання інклюзивної освіти, її основні цілі, задачі та принципи. Детально обстежено нормативно правові вимоги з прав дітей з обмеженими можливостями. В ході дослідження з’ясовано, яким чином необхідно формувати освітній простір на різних вікових этапах оволодіння знань дітьми з обмеженими можливостями. Встановлено, яким чином необхідно формувати освітній простір, з урахуванням особливих потреб дітей. Розглянуто основні проблеми, з якими можна зіштовхнутись, у період інтеграції дітей з обмеженими можливостями у звичайні класи. Обговорено основні групи умов, які необхідно залучити до процесу формування інклюзивного середовища. Нами було зроблено такі висновки: як необхідно модернізувати систему освіти, для того, щоб дітям з обмеженими можливостями організувати комфортне навчання, розвиток і соціалізацію, які нововведення необхідно ввести в систему освіти для дітей з особливими потребами, яким чином необхідно підготувати науково-методичну базу та як перекваліфікувати і підвищити компетентність спеціалістів навчально-виховного процесу – з метою гармонічного розвитку дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

Ключові слова: особливості, формування, інклюзивна освіта, діти, обмежені можливості здоров’я, особливі потреби, розвиток, система освіти, гармонічний розвиток.

 

УДК 159.922.4

Ю. В. Шапаренко

Особливості ціннісних орієнтацій лемків, депортованих з території Лемківщини впродовж 1944–1946 років

Стаття присвячена аналізу спрямованості ціннісних орієнтацій депортованих лемків, у контексті їх впливу на етнічну самосвідомість. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що в групі депортованих лемків ієрархія цінностей представлена рівною кількістю позитивно та негативно значимих цінностей. П’ятірку позитивно значимих цінностей склали: Універсалізм, Доброта, Безпека, Конформність та Традиція. П’ятірку цінностей із негативною значимістю для лемків, що були депортовані з території Лемківщини у 1945-1946 роках та зараз проживають на території України, склали: Самостійність, Досягнення, Гедонізм, Влада та Стимуляція. Визначено, що негативне значення цінностей Стимуляція та Влада значно переважає показник направленості позитивно значимих цінностей, що може свідчити про витіснення даних цінностей і конфліктний зміст ціннісних орієнтацій в групі депортортованих лемків. Виявлено психологічний механізм функціонування цінностей, який забезпечує перетворення етнічних норм, зразків і моделей поведінки в індивідуалізований досвід етнічної групи та формує особливості етнічної самосвідомості лемків. Зокрема було визначено, що цінності Універсалізм, Доброта та Традиції включені до найбільшої кількості кореляційних зв’язків, що дає підстави розглядати їх як інструментальні цінності в групі депортованих лемків. Було виявлено багаторівневий конфлікт між мотиваційною спрямованістю цінності із відсутньою тривогою та цінностями на основі тривоги, а також між цінностями, що належать до Особистого фокусу та Соціального фокусу. Визначено, що цінності Соціального фокусу виявилися адаптивними до нових соціально-політичних умов, та отримали подальше закріплення у структурі самосвідомості депортованих лемків. Проведене дослідження розкриває вплив депортації на систему ціннісних орієнтацій лемківської етнічної групи.

Ключові слова: етнічна група, етнічна самосвідомість, етнос, лемки, традиції, установки, ціннісні орієнтації, цінності.

 

УДК 159.923

О.В. Шелестова

Особливості впливу розладів адаптації на пізнавальну та психоемоційну сфери у військовослужбовців

У статті проаналізовано особливості впливу розладів адаптації на пізнавальну та психоемоційну сфери у військовослужбовців та оцінено розміри впливу стресу на когнітивну та емоційну сфери досліджуваних. Дослідження здійснювалося шляхом порівняльного аналізу із результатами досліджуваних контрольної групи за допомогою методів первинної і вторинної математичної статистики. Визначено якісні показники динаміки зниження пам’яті та порушення уваги, зниження загального психічного тонусу в умовах впливу стресових подій під час військової служби. Досліджено зміни на рівні когнітивного компоненту, яке проводилося шляхом бесід та за допомогою тесту 10 слів, таблиць Шульте, та тесту Люшера. Порівняно дані пізнавальної та психоемоційної сфер військовослужбовців з розладами адаптації та посттравматичними стресовими розладами з військовослужбовцями, які таких розладів не мали, а також військовослужбовців строкової служби та служби за контрактом. Представлено зміни в когнітивній та емоційній сферах військовослужбовців з розладами адаптації та посттравматичними стресовими розладами. Описано також зміни у показниках середнього рівня пам’яті, уваги, емоційного фону та стану психічної втоми. Виявлено і представлено показники рівня пізнавальної та психоемоційної сфер у професійній діяльності військовослужбовців різних форм служби. Проаналізовано динаміку змін змін у пізнавальній та психоемоційній сферах військовослужбовців. Отримані дані узагальнено та результати представлено у вигляді діаграми. Показано порівняльну картину формування порушень пам’яті, уваги, емоційного фону та вегетативного балансу. Емпірично зафіксовано динаміку змін у пізнавальній та психоемоційній сферах військовослужбовців, зокрема пам’яті, уваги, емоційній і діяльнісній.

Ключові слова: військовослужбовець, розлади адаптації, пам’ять, увага, емоційний фон, вегетативний баланс, пізнавальна сфера, психоемоційна сфера.

 

УДК 159.923.2+[159.922.1]

І.А. Шестопал

Гендерні особливості професійної самореалізації особистості

В статті окреслено актуальність обраної теми, що пов’язана з потребою вивчення та оптимізації процесу професійної самореалізації обох статей у руслі суспільного прогресу. Проаналізовано останні дослідження з обраної проблематики вітчизняних та зарубіжних науковців. Визначено мету статті, що полягає в дослідженні психологічних особливостей професійної самореалізації чоловіків і жінок. Проаналізовано поняття «самореалізація», «професійна самореалізація», «гендер», «маскулінність», «фемінність» тощо. Окреслено два основні підходи до порівняння чоловіків і жінок між собою – біологічний і соціокультурний. У руслі даних підходів відзначено основні теорії дослідників. Експериментально підтверджено припущення про те, що вибір професії чоловіками та жінками пов’язаний із домінуванням психологічної статі – маскулінності або фемінінності. Для з’ясуванняння гендерних особливостей професійної самореалізації порівняно рівень мотивації на успіх, задоволеність працею та інтегральний показник задоволеності працею. Використано математико-статистичні методи за допомогою SPSS. Зроблено психологічний висновок про те, що відсутні гендерні відмінності щодо рівня задоволеності працею та мотивації на успіх. Дослідником зроблено припущення про існування гендерних відмінностей щодо рівня суб’єктивного благополуччя у чоловіків та жінок. Співвіднесено значення середніх арифметичних показників професійної самореалізації і психологічної статі чоловіків і жінок. У маскулінних чоловіків визначено вищий рівень мотивації на успіх, ніж у фемінних жінок, у той час, як андрогінні чоловіки і жінки мають однаковий показник середнього арифметичного показника мотивації на успіх. Андрогінні чоловіки і жінки отримали також вищі значення середніх арифметичних, ніж маскулінні чоловіки та фемінні жінки.

Ключові слова: особистість, професійна самореалізація, професія, гендер, гендерні особливості, маскулінність, фемінність, андрогінність, мотивація на успіх, суб’єктивне благополуччя, задоволеність працею.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Зміст і принципи психологічного «актуалізуючого інтерв’ю»

Особистість проінтерпретовано у ракурсі психологічної герменевтики як «дискурсивну особистість», яка є носієм реального життєвого досвіду та суб’єктом соціальних інтеракцій, характеризується «дискурсивною суб’єктністю», тобто здатністю виразити себе у тексті і як текст або наратив. На основі літературних даних про ускладнення реконструкції Я-дискурсу особистості наявним стагнуючим досвідом зроблено припущення, що наслідком проблемного плину Я-дискурсу є втрачання людиною (спів-)авторської позиції у власній життєвій історії і під загрозою опиняється конструктивність ідентичності особи. Допущено можливість екстраполювання принципу журналістики щодо підвищення інтересу читача до інформації за її презентування способом інтерв’ю на застосування психологічного «актуалізуючого інтерв’ю» з метою пожвавлення Я-тексту особистості. Актуалізацію розглянуто у річищі метаантропології як спрямованість людини на творчий розвиток і ставлення до Іншого як до неповторної особистості. Метою психологічного «актуалізуючого інтерв’ю» є організування процесу самоаналізу особистості задля здійснення нею рефлексії власного досвіду. Головними принципами психологічного «актуалізуючого інтерв’ю» визначено такі: підтримка впевненості людини у власній унікальності, трансформування ставлення до внутрішніх бар’єрів як до можливого опертя, розв’язання суперечностей у неконфліктний спосіб, а саме: формулюванням завдань саморозвитку, визначенням значущості для інших у модусі служіння. Виведено послідовність головних питань психологічного «актуалізуючого інтерв’ю». Результатом актуалізування, яке спрямовано на психологічні ресурси особистості, є авторська позиція особи відносно істини.

Ключові слова: психологічне «актуалізуюче інтерв’ю», Я-дискурс особистості, збалансовування аспектів досвіду, позиція особи відносно істини, унікальність, ставлення до внутрішніх бар’єрів, співвідношення відповідальності і свободи, колізії життєвої історії особистості.

 

УДК 159.923

В.Л. Щербина

Методологічні аспекти дослідження процесів соціалізації в умовах сучасних суспільних змін

У статті розглянуто методологічні перспективи використання постнекласичної парадигми психологічного дослідження відносно вивчення процесів соціалізації і формування цілісності особистості в умовах сучасності. Постнекласичний підхід, який набув розвитку в гуманістичній психології, розглядається з точки зору його можливостей для отримання знання, наближеного до конкретно-всезагального рівня процесу соціалізації. Проблему розглянуто як на теоретичному, так і прикладному рівнях. Автор ілюструє ефективність постнекласичної методології на прикладі результатів емпіричного дослідження процесів соціалізації студентства України, яке було проведено дослідницькою групою факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2014-2016 рр. Автор робить висновок відносно того, що постнекласична стратегія формування теоретичної та емпіричної складових програми дослідження процесу соціалізації особистості та досягнення нею стану цілісності в умовах сучасного суспільства має значний евристичний потенціал. Згідно з цим у рамках постнекласичних підходів можна створювати теоретичні моделі, які дозволяють формулювати гіпотези і створювати емпіричний інструментарій, чутливий до процесів соціалізації на більш конкретному (особливому) рівні. На основі постнекласичного підходу також відкривається перспектива в емпіричних дослідженнях наблизитись до конкретно-всезагального рівня знання про формування цілісності особистості. Така можливість є значущою з точки зору необхідності формування практично орієнтованого знання щодо процесів соціалізації особистості в умовах сучасного суспільства з його багатомірністю та високим рівнем ризиків соціалізації, обумовлених інституційною кризою. Подальший розвиток психологічного знання щодо формування цілісності особистості у постнекласичній методології наукового пізнання зробить більш ефективними та цілеспрямованими процеси соціальної роботи та психологічної допомоги в умовах сучасного суспільства.

Ключові слова: сучасне суспільство, інституційна криза, постнекласична психологія, постнекласична методологія, соціалізація особистості, цілісність особистості.

 

УДК 159.955

Н.С. Ярош

Вплив саногенної рефлексії на стрес-долаючу поведінку особистості

У статті розглянуто питання саногенного мислення та саногенної рефлексії як психологічної практики для розвитку ефективності та підвищення адаптивності стрес-долаючої поведінки особистості. На основі стислого теоретичного аналізу літератури та висвітлення результатів попередніх експериментальних досліджено проаналізовано вплив саногенної рефлексії на різноманітні сфери буття особистості. Наведено схему експериментального дослідження з вивчення впливу саногенної рефлексії на стрес-долаючу поведінку особистості. Описано методи, що використовувались в експериментальному дослідженні. Проведено повний порівняльний аналіз до та після формуючого експерименту експериментальної та контрольної групи за показниками захисної рефлексії та саногенної рефлексії. Представлено зміни, що відбулись в експериментальній групі завдяки освоєнню теорії та практики саногенного мислення. Також здійснено порівняння змін у копінг-поведінці, що відбулися в експериментальній групі до та після формуючого експерименту. Наведено характеристику копінг-стратегій, що використовувались експериментальною групою до та після навчання. Проаналізовано динаміку змін адаптивності копінг-стратегій у експериментальній групі. Отримані дані по експериментальній групі узагальнено та представлено у формі діаграм. Порівняно та описано показники захисної та саногенної рефлексії контрольної групи, у якій не відбувалось навчання саногенній рефлексії. Описано особливості стрес-долаючої поведінки контрольної групи та відмічено характер динаміки змін адаптивності та ефективності копінг-стратегій. Емпірично зафіксовано динаміку змін стрес-долаючої поведінки особистості завдяки навчанню теорії та практиці саногенного мислення (Ю.М. Орлов).

Ключові слова: саногенне мислення, саногенна рефлексія, патогенне мислення, медитативна графіка, стрес-долаюча поведінка, копінг-стратегії, формуючий експеримент.