Збірник 31

Випуск 31

УДК 159.923

С.Д. Максименко

Генетична психологія особистості: психічний розвиток і навчання

Констатовано, що специфіка онтогенетичного розвитку людини полягає в тому, що він підпорядковується і дії біологічних законів (як і розвиток тварин), і дії суспільно-історичних законів. Показано, що об’єкт генетичної психології – особистість, духовно-тілесний індивід, породжений своєю власною предметно-практичною діяльністю, котрий згодом трансформується в якихось її аспектах у його власну діяльність. Підтверджено, що генетико-психологічний погляд на особистість означає розуміння її як унікальної цілісності, що само- розвивається, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу. Зазначено, що мета генетичної психології особистості полягає у пошуках закономірностей генезису від вихідного змісту недиференційованої чутливості людини до механізмів творчості. Вказано, що генетичний метод дослідження передбачає аналіз деякого вихідного стану предмета чи явища і вибудовування звідси наступних утворень. Акцентовано, що генетичний метод, застосовуваний у власне понятійному змісті у визначеній галузі психології, є способом дослідження її предмета, заснований на аналізі його утворення і становлення до повноцінного функціонування. Зроблено висновок, що реалізація генетичного принципу в психологічних дослідженнях відкриває змістовні перспективи щодо подальшого, більш глибокого розуміння однієї із центральних проблем педагогічної психології – співвідношення психічного розвитку і навчання, яка має дуже глибоке історичне коріння і, крім того, воно відноситься до таких, що складають враження цілком очевидних. Встановлено, що вищу межу вікових можливостей визначає генотипна сторона дозрівання, оскільки вплив навчання на розвиток опосередковується віковими та індивідуальними особливостями дітей.

Ключові слова: генетична психологія особистості, психічний розвиток, навчання. Вікові можливості, індивідуальні особливості, генотипна сторона дозрівання, діти, дослідження, аналіз, генетичний метод.

 

УДК 378.091.33.147:159.9:364

І.В. Астремська

Особливості включеної та невключеної супервізії в структурі вищої освіти соціальних працівників

Стаття присвячена актуальній проблемі практичного навчання студентів випускних курсів спеціальності «Соціальна робота». Обґрунтовано важливу роль супервізії, яка є методом практичного навчання, що добре зарекомендував себе, необхідною передумовою самостійної професійної діяльності. У статті розглянуто включені й невключені способи супервізії, застосовувані в стратегічному й короткострокових системних підходах у консультуванні соціальної сфери. Визначено, що до невключеної супервізії відносяться ситуації, коли, супервізований, опираючись на свої записи, обговорює із супервізором конкретний випадок і/або дає супервізору відео- або аудіозаписи сеансу. Під включеною супервізією розуміють проведення супервізованим консультацій з клієнтом у кімнаті з відеокамерою зі спостереженням супервізора, який направляє хід пси- хологічного консультування по телефону або за допомогою вставленого у вухо мікрофона або викликає супервізованого для обговорення конкретних моментів. Проаналізовано досвід впровадження стратегічного й короткострокового підходу до консультування клієнтів соціальної сфери, який використовується на кафедрі психології Чорноморського державного університету імені Петра Могили, де поряд із провідним методом – супервізією – також активно проводяться імітаційні консультаційні сесії, у ході яких здійснюються фасилітація й супервізія. Доведено, що соціальні працівники-початківці, які пройшли навчання за допомогою методу супервізії, демонструють набагато більш високий рівень готовності до самостійної професійної діяльності, порівняно з фахівцями, що пройшли лише традиційне навчання; найбільш складний аспект навчання – навчання мистецтву нововведень, які необхідні, тому що і клієнти, і їх проблеми змінюються й вимагають створення нових підходів.

Ключові слова: супервізія, включена супервізія, невключена супервізія, імітаційні консультативні сесії, навчання студентів випускних курсів, психологічне консультування, короткостроковий підхід у консультуванні, стратегічне сімейне психологічне консультування, системний підхід у консультуванні.

 

УДК 37.134 : 372.4

О.Б. Будник

Соціально-психологічний контекст підготовки майбутнього педагога

У статті висвітлено важливі соціально-психологічні контексти підготовки майбутнього вчителя до соціально-педагогічної діяльності. Автором представлено методологічні принципи професійної підготовки майбутнього фахівця (системності, комплексності, наукової стратегії, соціокультурної детермінації, фундаменталізації освіти та ін.), обґрунтовано функції соціально-педагогічної діяльності і сутність психологічної готовності фахівця до їх реалізації в сучасній шкільній практиці. У контексті соціально-психологічної готовності майбутнього педагога охарактеризовано типові явища, що слугують психологічними бар’єрами на шляху професійного навчання. Визначено причини виникнення внутрішнього дискомфорту, високої емоційної напруги у студентському віці. Подано результати експериментального дослідження рівня тривожності особистості в педагогічних навчальних закладах України. Виявлено високий рівень ситуативної (реактивної) та особистісної тривожності в майбутніх учителів, що пояснено нестабільною політичною та соціально-економічною ситуацією, військовими діями на сході країни, фінансовими труднощами більшості громадян, відсутністю перспективи працевлаштування, соціальною незахищеністю, випадками тероризму, труднощами в спілкуванні з колегами тощо. Автор приходить до висновку про доцільність спрямування педагогічного процесу у вищій школі в напрямі формування психологічної готовності майбутніх учителів до вирішення низки соціально-педагогічних завдань, що мають місце в сучасній шкільній практиці. Підготовка в цьому аспекті передбачає передусім розвиток низки особистісно-професійних якостей майбутніх фахівців шляхом відповідного наповнення змісту освіти, орієнтації на системність, гуманізм, конфіденційність, толерантність, диференціацію та індивідуалізацію соціально-педагогічної діяльності.

Ключові слова: професійна освіта, майбутні педагоги, соціально- психологічна готовність фахівця, принципи професійної підготовки, психолого-педагогічна діяльність.

 

УДК 159.942:159.9.015:613.86

І.М. Грицюк

Біохімічна специфіка центральних механізмів емоцій та їх вплив на здоров’я особистості

У статті досліджено та теоретично обґрунтовано особливості організації та спеціалізації систем мозку, а також їх взаємозв’язок з емоційним станом особистості. Визначено, що емоції мають значний вплив на психічне та фізичне здоров’я людини. Також теоретично підтверджено в роботах багатьох дослідників зв’язок емоційних станів особистості та її загального самопочуття. З’ясовано фундаментальну значущість емоційного життя для всіх психічних процесів і його вплив на ефективність життєдіяльності. Розкрито те, яким чином емоційно-почуттєва сфера забезпечує можливості для самопізнання та саморозвитку. Показано, як відрізняються вміння різних людей ідентифікувати власні емоції та емоції інших людей. Продемонстровано складнощі в розумінні емоцій у дітей молодшого шкільного віку. Надано узагальнюючий матеріал, отриманий в результаті аналізу психологічної літератури, про особливості морфологічної будови мозку дитини та формування й дозрівання специфічних зон, що відповідають за емоції. Висловлено припущення, що негативні емоційні прояви у дітей значною мірою залежать від соціального оточення. Показано, що негаразди в родині, неадекватне поводження хоча б одного з батьків призводять до погіршення фізичного самопочуття дитини, збільшення рівня агресії та інших деструктивних проявів, що в подальшому можуть негативно впливати на становлення гармонійної особистості. Зроблено висновок, що більшість функціональних порушень у дітей пов’язані з їх соціальним оточенням та неможливістю поділитися своїми переживаннями та враженнями з людьми, яким вони довіряють. Тому групова та індивідуальна корекційна робота з дітьми та їх батьками дасть змогу впливати на розвиток життєвих цілей, сприятиме формуванню позитивного мислення.

Ключові слова: дофамін, спеціалізація систем мозку, нервова система, емоції, серотаніненергетичні системи мозку, психічне та фізичне здоров’я, емоційне здоров’я, дитячий вік.

 

УДК 159.944:37

Ю.В. Дроздова

Особливості застосування психологічної програми розвитку професійного самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва під час викладання іноземної мови

У статті представлено розробку інтерактивних складових комплексної психологічної програми регуляції самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва. Здійснено спробу поєднати розвиток психологічних складових професійного самовизначення майбутніх фахівців у сфері торгівлі та формування мовних компетенцій під час застосування корекційної програми. Програма ґрунтується на розробленій нами моделі професійного самовизначення з використанням психолого-організаційної технології. Розвиток мовних компетенцій відбувається завдяки інтенсифікації навчальної діяльності через інтелектуальну, емоційну та мовленеву активність. Комунікативні моделі реальних ситуацій зберігають усі найсуттєвіші риси об’єктів, що моделюються, що сприяє вмотивованому характеру мовленевих дій. Застосування психологічної програми розвитку самовизначення в процесі професійного навчання передбачає окремі тренінгові заняття зі студентами першого року навчання та випускниками для максимальної спрямованості на відповідні компоненти професійного самовизначення кожної групи. Програму представлено у вигляді тем-блоків, які об’єднують декілька інтерактивних та проективних технік, спрямованих на розвиток окремих структурних компонентів професійного самовизначення майбутніх фахівців торговельного підприємництва (мотиваційного, професійного спрямування, індивідуально-психологічного, емоційно-вольового) з відповідними функціями: інтегруючою, мотиваційною, розвивальною та стабілізаційною.

Ключові слова: професійне самовизначення, психологічна програма, корекція, інтеграція, мовні компетенції, комунікативна модель, мовленеві дії, інтерактивні техніки.

 

УДК 37.018.1:343.41

Б. Зємба, А. Пітинський

Домашнє насильство – проблема вихо- вання і соціуму

У статті досліджено проблему насильства в сім’ї, зокрема описано різні види і форми домашнього насильства, його вплив на функціонування сім’ї, а також негативні наслідки для емоційної і соціальної сфери життя усіх членів сім’ї. Розкрито суть і значення моделювання негативної поведінки в дисфункційних сім’ях. Представлено можливі форми профілактики і протидії насильству, а також охарактеризовано діяльність різних органів, установ та центрів, спрямованих на виявлення й усунення соціально-громадських патологій. Показано, що насильницькі дії батьків або інших членів сім’ї ведуть до порушення сімейного мікроклімату і атмосфери в родинному оточенні. Сигналізовано про можливу адаптацію дітей до різних патологічних ситуацій і їх засвоєння молодим поколінням в якості нормальної, відповідної поведінки, що в результаті може привести до наслідування такої ж поведінки дітьми в дорослому житті та поширенню явища насилля. Підкреслюється необхідність у застосуванні різноманітних способів оперативного втручання і профілактики посилення цієї проблеми з метою її обмеження, усунення і надання сім’ї можливості нормального та спокійного існування в суспільстві. Зроблено висновки, що проблема насильства в сім’ї є відправною точкою у сфері соціальної політики держави, мета якої, з-поміж інших завдань, захист благополуччя сім’ї і застосування профілактичних дій для відповідного функціонування в суспільстві, а також виконання функцій і завдань сім’ї, у тому числі належне виховання майбутнього молодого покоління.

Ключові слова: сім’я, виховання, насильство, профілактика, соціальна патологія.

 

УДК 925 : 159.923

Е.З. Івашкевич

Психологічні підвалини процесуально-діяльнісного та регуляційного підходів до визначення структури соціального інтелекту педагога

В статті проаналізовано сутність поняття «інтелект», окреслено його як своєрідну систему психічних механізмів, які зумовлюють можливість побудови індивідом суб’єктивної картини світу. Визначено сутність і зміст базових категоріальних підходів до визначення поняття «інтелект», зокрема процесуально-діяльнісного та регуляційного. Запропоновано та описано авторську концепцію соціального інтелекту. Зазначено, що соціальний інтелект педагога вміщує три підструктури: когнітивну, мнемічну та емпатійну тощо. Встановлено, що когнітивна підструктура соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин і т.д. на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Показано, що мнемічна складова соціального інтелекту педагога характеризує наявність в індивіда здатності до інтерпретації явищ, подій життя, поведінки інших людей і свого власного як суб’єкта цих подій. З’ясовано, що мнемічна підструктура базується на особистісному досвіді суб’єкта, де суб’єктивні статистики утворюють особистісний інтерпретаційний комплекс. Зроблено висновок, що емпатійна складова соціального інтелекту більшою мірою залежить від того, яку форму поведінки педагог обирає в якості пріоритетної, що очікує від оточуючих його суб’єктів, який ціннісний інтерпретаційний комплекс у ставленні до навколишнього світу сформувався у людини, які можливості є в даного індивіда в плані використання механізмів антиципації у розв’язанні різних проблем професійного та соціального життя тощо.

Ключові слова: інтелект, соціальний інтелект, процесуально-діяльнісний підхід, регуляційний підхід, когнітивна, мнемічна та емпатійна підструктури соціального інтелекту.

 

УДК 159.920.7:[965-12]

І.В. Івашкевич

Професійна компетентність юриста як психологічна проблема

E статті проаналізовано основні підходи, в межах яких вивчалася професійна компетентність юриста: системний та особистісно-інтегративний тощо. Описано феномен «компетентність» як поєднання шести її складових: концептуальної (наукової), інструментальної, інтегративної, контекстуальної, адаптивної та комунікативної. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Визначено елементи педагогічної компетентності. Проаналізовано теорію Б.І.Додонова, в якій виокремлено основні характеристики особистості (соціальний статус, соціально значущі фізичні особливості, психологічний статус), що суттєво впливають на становлення професійної компетентності юриста. Описано концепцію Б.В.Овчиннікова (в якій виокремлено чотири основні під- структури особистості: 1) інстинктивну (сенсомоторну); 2) афективно-ім- пульсивну; 3) розумово-вольову; 4) розумово-інтуїтивну), що має велике значення для побудови структури професійної компетентності юриста. Виокремлено напрямки щодо визначення професійної компетентності юриста в межах особистісно-інтегративного підходу: інтегральний та рефлексивно-творчий, окреслити їхній зміст. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей і акмеологічних інваріантів. Всі інші компоненти особистості вважаються суб’єктними характеристиками людини, вказують на ставлення юриста до професійної діяльності і на його індивідуальність. Отже, професійна компетентність юриста передбачає поєднання здатності до творчого розв’язання людиною проблем і наявність професійних умінь. Прояв творчості та індивідуальності характеризує високий рівень розвитку професійної компетентності, що супроводжується інтелектуально-творчою ініціативою, рефлексивністю, почуттям новиз- ни, прагненням до поглиблення своїх знань, самовираженням особистості в професії та актуалізацією творчих можливостей індивіда.

Ключові слова: професійна компетентність, системний підхід, особистісно-інтегративний підхід, інтегральний напрямок, рефлексивно- творчий напрямок, психологічні якості, професійні можливості, акмеологічні інваріанти.

 

УДК 159.944(075.8)

Т.В. Комар

Психологічна структура професійної зрілості фахівця освітянської галузі

У статті здійснено спробу теоретичного аналізу проблеми професійної зрілості фахівця освітянської галузі. Завдяки визначенням різних наукових підходів виявлено психологічні особливості, структуру, специфіку зазначеного явища. Визначено найважливіші існуючі протиріччя у розвитку професіоналізму, професійної зрілості між: – вагомістю, що зазначається в дослідженнях, розвитку професійної зрілості освітян і реалізованими моделями, що дозволяють ефективно управляти даним процесом; – накопиченими науковими знаннями про професійну компетентність, особистісні й професійно важливі якості фахівця освітянської галузі, педагога й ступенем вивченості акмеологічної сутності досягнення ним професійних вершин; – дослідженням професіоналізму спеціаліста як психолого-акмеологічної проблеми й специфікою її вирішення в системі освіти; – відомими фактами впливу професійної зрілості на результативність педагогічної праці й ступенем вивченості психолого-акмеологічних умов, а також чинників її зростання; – потребою, прагненням педагога до досягнень у професії й недостатнім рівнем володіння ним професійною діяльністю. Виділено основні складові поняття «професійна зрілість» та презентовано їх у вигляді тезаурусу: майстерність, складність, володіння, готовність, оптимальність, досягнення, кваліфікація, компетенція, здатність. Запропонована проста психологічна формула професійної зрілості: потенціал + реалізація = результат. Встановлено основні професійні компетенції педагога: методична, психологічна, комунікативна, організаційна, рефлективно-дослідницька й акмеологічна.

Ключові слова: професійна зрілість фахівця, професійна компетентність, критерії прояву професійної зрілості, детермінанти розвитку професійної зрілості.

 

УДК 37.04:331.548

А. Крауз

Консультування як корегуюча і профілактична діяльність для підтримки розвитку сучасної людини

У статті розкрито сутність понять, пов’язаних із проблемою консультування і профорієнтації на усіх етапах розвитку учня, починаючи з початкової школи і закінчуючи вишом. Представлено різноманітні психолого-психометрично-мотиваційні тести, які використовуються на європейському ринку праці у процесі підбору персоналу і забезпечують отримання даних про схильності та вміння людей, їх потенціал, тобто ту інформацію, яку рідко можна отримати під час звичайної співбесіди, індивідуальних або групових профконсультацій. Обговорювані у статті проблеми проаналізовано із урахуванням знань студентів про діяльність організацій профорієнтації і профконсультування за допомогою досліджень, проведених у 2013-2014 роках серед студентів Підкарпаття. З’ясовано, що профорієнтація сприяє успішному переходу учня на ринок праці, а також допомагає при можливій зміні роботи. Встановлено, що наявність в кожній школі і на кожному рівні освіти професійного консультанта стає сьогодні безперечною необхідністю. Доведено необхідність і значущість контактування усіх шкіл, включаючи вищі професійні школи, з психолого-педагогічними установами, службою охорони здоров’я, органами праці і їх консультаційними відділеннями, у тому числі центрами інформації і планування професійної кар’єри. Зроблено висновки, що нестабільність ринку праці, постійні зміни й обмеження Європейського Економічного Простору вимагають впровадження обов’язкової системи консалтингу і профорієнтації, а правильність вибору професії учня на усіх етапах навчання та його професійної діяльності сприятиме зниженню рівня безробіття і зменшенню проявів різноманітних патологій серед молоді.

Ключові слова: консультування, профорієнтація, професійний консалтинг, освіта.

 

УДК 378.147-057.875:372.881.111.1

Л.В. Лимар

Впровадження елементів деонтологічного тренінгу на заняттях іноземної мови як метод формування альтруїстичного ставлення майбутніх медиків до пацієнтів

Альтруїстичне ставлення лікаря до пацієнта розглядається як запорука успішного лікування. Автором досліджено формування альтруїстичного ставлення у студентів-медиків упродовж їх навчання в медичному ВНЗ та визначено необхідність поєднання викладання циклу деонтологічних дисциплін, виховної роботи співробітників ВНЗ і міжпредметної інтеграції виховання студентів. Описано авторський курс впровадження елементів деонтологічного тренінгу на заняттях з іноземної мови, який було проведено в 2009-2015 навчальних роках серед студентів 1-2 курсів Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Автором сформульовано основні принципи проведення даного тренінгу, поставлено мету і завдання та описано шляхи їх досягнення. Розкрито основні етапи поєднання розвитку основних компонентів альтруїстичного ставлення у студентів-медиків: когнітивного, мотиваційного, організаційно-діяльнісного. Автором описано основні види вправ і розкрито особливості проведення даного курсу. Наприкінці курсу автором було проведено аналіз успішності студентів, а також опитано студентів щодо доцільності інноваційного впровадження. Отримані дані засвідчили високу ефективність проведеного спецкурсу як щодо підвищення успішності студентів, так і до розвитку альтруїстичного ставлення самих студентів. У подальших перспективах дослідження автором запропоновано проведення даного курсу в межах викладання дисциплін «Іноземна мова» для магістрів та аспірантів-медиків як елемента післядипломної підготовки лікарів та інтернів.

Ключові слова: альтруїстичне ставлення, формування, спецкурс, тренінгові вправи, студенти-медики, міжособистісна взаємодія, лікар, пацієнт.

 

УДК 159.9

Луппо С.Є.

Типологічні особливості життєвих взаємодій дорослої особистості з досвідом дитячих психотравм сімейного походження

У статті представлено результати визначення типології та дослідження типологічних особливостей життєвих взаємодій дорослої особистості з досвідом дитячих психотравм сімейного походження. Розкрито психологічний зміст поняття «життєві взаємодії», які визначено як інтегральну характеристику особистості, що відображає індивідуально-цілісну систему її світоглядних позицій та специфіку їх практичної реалізації у її діях, вчинках і взаєминах. Доведено, що важливу роль у їх розвитку та побудові особистістю відіграють психічні травми, отримані нею на початкових етапах онтогенезу. Визначено структуру та структурні компоненти життєвих взаємодій (світоглядний, динамічний, якісний); теоретико-методологічно обґрунтовано їх типологію. Розроблено інструментальну типологічну модель життєвих взаємодій та змістове навантаження типології. У якості критеріїв типізації обрано найважливіші характеристики структурних компонентів життєвих взаємодій: у якості типоутворювального критерію – ключову характеристику світоглядного компонента (етичний вимір світоглядних позицій особистості); у якості вторинних критеріїв – характеристики динамічного і якісного компонентів (ступінь залученості особистості у власне життя, рухливість і конструктивність життєвих взаємодій). Емпірично досліджено специфіку побудови життєвих взаємодій та за допомогою інструментальної типологічної моделі визначено їх типологію у дорослих людей з різним досвідом дитячих сімейних психотравм (етично-орієнтований тип – в осіб з досвідом психотравм втрати одного з батьків; етично-дефіцитарний – з досвідом психотравм деструктивних батьківських взаємин; анетично-орієнтований – в осіб з досвідом психотравм, зумовлених аутодеструктивною батьківською поведінкою).

Ключові слова: травматичний досвід, психотравма утрати, життєві взаємодії, типологія, деструктивні батьківські взаємини, аутодеструктивна батьківська поведінка, конструктивний потенціал.

 

УДК 159.923.2

Я.Є. Ляшин

Копінг як вихід із ситуації конфлікту

Констатується, що конфлікт можна розглядати як один із різновидів складних життєвих ситуацій. Складну життєву ситуацію охарактеризовано за трьома ознаками: 1) уміння і навички людини піддаються серйозному випробуванню; 2) немає готових рішень або неможливо їх використати; 3) неможливо передбачити наслідки дій. Показано найпоширеніші на даний час концепції людської поведінки, спрямовані на вирішення конфлікту. Зазначено, що копінг як стратегія виходу з конфлікту цілісно і комплексно не вивчався. Основними теоретичними підходами до вивчення копінгу в зарубіжній психології є теорія Н.Хаан і Т.Кроубера, де копінг розглядається як специфічний его-процес, теорія Моуза, який стверджував, що копінг є відносно стійкою характеристикою особистості, а також когнітивно- феноменологічна теорія опанування стресу Лазаруса і Фолкман, які вивчали питання ментального конструювання концепту загрози при зіткненні зі стресором. Серед вітчизняних дослідників необхідно виділити концепцію «пошукової активності» Л.І.Божович та теорію захисно-адаптивних механізмів А.А.Налчаджяна. Констатується можливість розгляду копінгу як стратегії виходу з конфлікту з точки зору перерахованих вище теорій опанування. Розглянуто також ресурси копінгу та кореляцію вибору стратегій опанування в конфліктній ситуації з самоефективністю особистості. Зроблено висновок, що стратегії поведінки в конфлікті можуть бути співвіднесені з копінг-стратегіями, виділеними у різних теоріях копінгу, а також, що центральним ресурсом опанування є переконання особистості у своїй здатності впливати на зовнішній світ і події, що відбуваються.

Ключові слова: копінг, конфлікт, складна життєва ситуація, особистість, індивідуальні особливості, опанування, адаптація, копінг- стратегії, стрес.

 

УДК 159.9

Л.О. Макарчук

Домінантні види копінг-стратегій підлітків із розумовою відсталістю

У статті виявлено та охарактеризовано до- мінантні види копінг-стратегій поведінки підлітків з розумовою відсталістю. Встановлено, що підлітки з розумовою відсталістю мають сформовану опановуючу поведінку. Визначено та конкретизовано специфічні копінг-стратегії, що дають підстави для упередження формування неефективних форм опановуючої поведінки підлітків з розумовою відсталістю. Логічно доведено, що опановуюча поведінка підлітків з розумовою відсталістю – це така форма поведінки, основними психологічними механізмами якої є ізоляція, адикція та проекція; яка визначається психічною інфантильністю, слабкістю пізнавальної діяльності, несформованістю здатностей до усвідомлення й диференціації життєвих ситуацій та вибору адекватних форм реагування на них. Експериментально визначено спектр типових життєвих обставин, що описуються підлітками як складні життєві ситуації. Досліджено та порівняно види типових життєвих ситуацій. Проаналізувано специфіку складних життєвих ситуацій цих підлітків. Визначено та встановлено найбільш типові копінг-стратегіїї підлітків, а саме: деструктивні, конструктивні та змішані. Здійснено порівняльний аналіз та охарактеризовано деструктивні й конструктивні копінги як складові опановуючої поведінки підлітків із розумовою відсталістю. Виявлено особливості опановуючої поведінки підлітків із розумовою відсталістю. Здійснено аналіз результатів діагностичних методик, які визначають домінантні копінг-стартегії розумово відсталих підлітків. Показано порівняльний аналіз домінуючих копінг-стратегій, зокрема стратегія вирішення проблеми, стратегія пошуку соціальної підтримки, стратегія уникнення. Визначено психологічне підґрунтя опановуючої поведінки підлітків з розумовою відсталістю – характеристики особистості, що представлені властивостями і станами, детермінують появу опановуючої поведінки підлітків незалежно від її характеру (деструктивного чи конструктивного).

Ключові слова: опановуюча поведінка, копінг-стратегії, копінг- ресурси, розумова відсталість, підлітки з розумовою відсталістю, домінантні копінг-стратегії, конструктивні, деструктивні, змішані.

 

УДК 159.94

К.С. Максименко

Психологическая специфика непсихотических личностных расстройств

Автором исследовано, что психологическая специфика непсихотических расстройств выражается: в чрезмерно интенсивном, неадекватном, несоответствующем силе стимуляции эмоциональном реагировании, провоцирующем возникновение поведенческих нарушений, сопровождаемых невротическими и психопатическими симптомами; в не достигающих уровня патологии когнитивных нарушениях, однако оказывающих существенное влияние на поведение, адаптивные возможности личности и характер взаимодействия с окружающими; в нарушении системы отношений личности: к себе, к другим людям и миру в целом. Отмечено, что целью психотерапевтического воздействия в клинике непсихотических расстройств является достижение саногенного эффекта путём активации основных механизмов личностной трансформации пациента, которая происходит благодаря специфическим психотерапевтическим воздействиям и интервенциям. Сделан вывод, что механизмы лечебных воздействий психотерапии выступают теми внутренними условиями психотерапевтической ситуации, которые обеспечивают факторизацию всех саногенных воздействий в процессе психотерапии, и служат пояснительными моделями эффективности психотерапевтических воздействий. Установлено, что общий психологический механизм всех соматоморофных расстройств заключается в том, что на фоне аффективных симптомов, вызванных психотравмирующей ситуацией, появляются соматические нарушения, на которых концентрируется внимание больного, поскольку именно они причиняют страдание.

Ключевые слова: психологическая специфика непсихотических личностных расстройств, больной, стимуляция, эмоциональное реагирование, поведенческие нарушения, невротические и психопатические симптомы, психотерапевтическая ситуация, соматические нарушения.

 

УДК 159. 922.7: 376.3

М.О. Марценюк

Структура та алгоритм індивідуального консультування батьків у практиці психолого-педагогічного консультування

У статті представлено науково-теоретичний аналіз психолого-педагогічного консультування як провідної форми надання психологічної допомоги при варіантах проблем, що відносяться до взаємин у площині між батьками і дітьми. Проаналізовано специфіку психолого-педагогічного консультування, окреслено основні етапи його здійснення та висвітлено завдання кожного з них. Визначено загальні завдання психолого-педагогічного консультування, що полягають у контролі за ходом психічно- го розвитку дитини на основі уявлень про нормативний зміст і вікову періодизацію цього процесу. Слідуючи традиціям культурно-історичної концепції Л.С. Виготського, в основу психолого-педагогічного консультування було покладено компонент соціальної ситуації розвитку, принцип системного аналізу всього комплексу особливостей дитячої історії, ієрархії діяльностей і психологічні новоутворення. Встановлено, що психологічна консультація спрямована на майбутнє і розглядається як зміна відношення батьків до себе, до дитини, до проблеми і засобів її розв’язання. Описано узагальнений алгоритм індивідуального консультування батьків, який ґрунтується на поняттях особистісно-терапевтичного підходу Карла Роджерса. Зроблено висновок, що психологічне консультування батьків в сучасному суспільстві стає звичайною культурною практикою і розглядає найважливіший аспект людських стосунків – це стосунки між батьками та дітьми, між дитиною та її оточенням.

Ключові слова: консультативна практика, психічний розвиток, психологічне здоров’я, вік, психологія розвитку, життєва ситуація, поведінкові розлади, мотивація, профілактика розвитку.

 

УДК 159.925:159.942.5

О.Б. Мельничук

Емпатія в структурі професійного інтелекту май- бутніх фахівців соціальної сфери

В статті проаналізовано емпатію та емпатичні здібності як підґрунтя професійної емпатії та складову професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери. Розкрито сутність емпатії як феномена. Узагальнено, що емпатія є усвідомленим співпереживанням психічних станів і почуттів іншої людини та забезпечує здатність до ефективної взаємодії з партнером. Розкрито особливості тлумачення змісту феномена емпатії та підходів щодо визначення видів і складових емпатії в різних психологічних дослідженнях. Показано, що емпатія відіграє важливу роль у професійній діяльності фахівців соціальної сфери, позаяк визначає здатність до прояву професійної емпатії, що є важливою основою професійної взаємодії та надання соціальної та психосоціальної допомоги різним категоріям клієнтів соціальної сфери. Обґрунтовано, що стандарти та професійна етика в соціальній сфері визначають специфічні для цієї професійної групи професійні інтелектуальні та особистісні властивості, в систему яких входить емпатія як складова та передумова становлення професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери. У результаті проведеного емпіричного дослідження виявлено домінування низьких і середніх рівнів вираженості окремих емпатичних здібностей та інтегрального рівня емпатії у студентів-майбутніх фахівців соціальної сфери. Обґрунтовано, що зафіксоване домінування низьких і середніх рівнів вираженості різних видів емпатії та інтегрального показника емпатії, як підґрунтя професійної емпатії, детермінує певні ризики становлення професійного інтелекту, оскільки низька здатність майбутніх фахівців соціальної сфери до прояву професійної емпатії значно утруднюватиме в подальшому розуміння та налагодження ними конструктивної взаємодії з різними групами клієнтів та ефективне виконання професійної діяльності. Зроблено висновок про доцільність забезпечення системи спеціальних соціально-психологічних умов розвитку емпатії як складової професійного інтелекту майбутніх фахівців соціальної сфери: формування професійної пізнавальної культури, залучення студентів до соціальної та соціально-психологічної допомоги різним категоріям клієнтів, сприяння розвитку особистісних та інтелектуально-особистісних ресурсів студентів, активне соціально-психологічне навчання.

Ключові слова: професійна підготовка, професійний інтелект майбутніх фахівців соціальної сфери, емпатія, емпатичні здібності, професійна емпатія, раціональний канал емпатії, емоційний канал емпатії, інтуїтивний канал емпатії, соціально-психологічні умови розвитку емпатії.

 

УДК 159.923.2:37.018.1

С.А. Михальська

Спілкування батьків і дітей як фактор розви- тку особистості дитини

У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану розробки проблеми впливу спілкування батьків і дітей на формування особистісних якостей дитини. Визначено, що кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість. Доводиться, що дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. За- значено, що спілкування з дорослими виступає як джерело та рушійна сила психічного розвитку дитини, визначає внутрішній план дій дитини, сферу її емоційних переживань, пізнавальну активність, довільність та волю, самооцінку та самосвідомість, спілкування з ровесниками. Констатовано, що у процесі спілкування з батьками дитина отримує інформацію про предмети, явища навколишнього світу, знайомиться з їх властивостями та функціями, набувається інтерес дитини до пізнання. Зазначено, що стиль спілкування батьків з дітьми впливає на формування психологічних особливостей дошкільника. Доведено, що спілкування дитини з близькими дорослими та ровесниками є не тільки умовою, але й основою формування ставлення до самого себе, інших людей, предметного світу, тобто тих стосунків, які і складають системотворчий компонент особистості. Зроблено висновок, що поза спілкуванням неможливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій, її особистісне становлення. Отже, пошук причин порушень особистісного розвитку дитини повинен обов’язково стосуватися дослідження різних сторін спілкування, порушення якого і є причинами тих чи інших проблем в особистісному розвитку дитини.

Ключові слова: дитина, батьки, особистість, спілкування, дошкільний вік, сім’я, емоційна сфера, психічний розвиток.

 

УДК 378.046-021.68:159-057.87:[37.015.3:005.32]

Н.М. Мишко

Особливості мотиваційно-ціннісної сфери студента-психолога, який здобуває другу вищу освіту

У статті проаналізовано теоретичні засади в зарубіжній та вітчизняній психологічній науці особливостей формування мотиваційно-ціннісної сфери особистості. Охарактеризовано сутність розуміння мотиву, мотивації, цінностей та мотиваційно-ціннісної сфери особистості. Розкрито основні підходи до розуміння цього феномена з точки зору психоаналітичних, біхевіористичних, когнітивних, гуманістичних теорій і вітчизняного підходу. Описується структура мотиваційно-ціннісної сфери майбутнього психолога, який здобуває другу вищу освіту, до якої входять такі елементи як провідні потреби, мотиви, цінності та смисложиттєві орієнтації особистості. Відповідно до даної структури втілене та проаналізоване емпіричне дослідження особливостей мотиваційно-ціннісної сфери студента-психолога, який здобуває другу вищу освіту. Досліджено співвідношення первинних (потреби в безпеці і впевненості в майбутньому) та вторинних (потреби в приналежності та затребуваності, повазі, у визнанні оточуючих та потреби самовираження, реалізації своїх потенційних можливостей) потреб студента-психолога, який здобуває другу вищу освіту; співвідношення їх внутрішніх мотиваційних (відповідальність і зміст роботи, кар’єра, досягнення особистого успіху) та зовнішніх гігієнічних (фінансові мотиви, суспільне визнання, співпраця в колективі та з керівництвом) факторів. Досліджено рівень розвитку цих мотивів, а також значення типів цінностей (гедонізм, досягнення, влада, самовизначення, стимуляція, тощо). Виявлено показники смисложиттєвих орієнтацій (цілі у житті, процес життя, результативність життя, локус контролю – Я, локус контролю – життя та загальний показник усвідомленості життя). Встановлено кореляційні зв’язки за цими факторами.

Ключові слова: мотив, мотивація, цінності, мотиваційно-ціннісна сфера, психолог, друга вища освіта.

 

УДК 159.923

М.М. Наконечна

Просоціальна взаємодія як діалог

Стаття присвячена розгляду актуальної проблеми просоціальної активності особистості як сутнісно діалогічної. Сформульовано визначення просоціальної взаємодії: процесу взаємного впливу, спрямованого на благо одного, кількох або всіх учасників інтеракції. Вказано такі форми просоціальної взаємодії як допомога, альтруїстичні вчинки, вияви турботи та піклування, емпатичне вислуховування, донорство, волонтерська діяльність. Окреслено філософські та науково-психологічні орієнтири діалогу. Описано три умови справжньої, розвиваючої, продуктивної просоціальної взаємодії: 1) діалогічність; 2) розуміння потрібності вчинити просоціально в конкретній життєвій ситуації; 3) особистісна активність діяча. Представлено результати емпіричного дослідження, в якому було виявлено ефект «солодкої цукерки», згідно з яким цукерка стає солодшою, якщо нею поділитися з іншим і вчинити тим самим просоціальну дію. На основі аналізу творів досліджуваних виявлено такі типи розуміння смислу допомоги іншому як форми просоціальної активності: теоретико-синтетичний (найвищий), евдемонічний (спрямований на задоволення, насолоду), егоцентричний (усвідомлення власної вигоди від добра для інших), усвідомлено-альтруїстичний, орієнтований на інших, критично-аналітичний, емоційний. Проведення методики «Діагностика міжособистісних відносин (ДМВ)» Т. Лірі у модифікації Л.М. Собчик (профіль Я-реальне) до та після власне експериментальної взаємодії засвідчило наявність змін у відповідях досліджуваних, хоча сам експеримент тривав близько 2 академічних годин. Зроблено висновок про те, що просоціальна активність особистості – це комплексне багатокомпонент- не явище, глибоко діалогічне у своїй сутності.

Ключові слова: просоціальна активність, взаємодія, діалог, допомога, особистісна активність, ефект «солодкої цукерки», альтруїзм, розуміння.

 

УДК 159.923

Л.А. Онуфрієва

Теоретико-методологічні засади професійної зрілості особистості фахівців соціономічних професій

Здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми психологічно значущих детермінант професійної зрілості майбутніх фахівців соціономічних професій. Розглянуто феномен професійної зрілості фахівця соціономічних професій. Зазначено, що професійна зрілість – характеристика стану розвитку особистості, що виявляється у високій професійній конструктивній активності та професійній функціональній продуктивності людини. Акцентовано, що теоретичними засадами розвитку особистісної зрілості майбутніх фахівців соціономічних професій є положення гуманістичної психології і диспозиційного підходу, згідно якого особистісна зрілість розглядається як динамічний феномен, що є результатом вродженого і неперервного прагнення особистості до самоактуалізації та досягнення особистісної зрілості. Структура значущих характеристик професійної зрілості майбутніх фахівців соціономічних професій включає характеристики інтраперсональної конструктивної активності, що виражають прояви вдосконалення структури та функцій особистості (саморегуляція, самостійність, креативність, інтелектуальність); прояви вдосконалення способів міжособистісної взаємодії та конструктивного особистісного впливу (комунікабельність, емпатійність, моральність, відповідальність); прояви вдосконалення структури самоідентичності (Его-ідентичність, самоактуалізація). Вказано, що проблема саморозвитку та самореалізації є значущою у багатьох сучасних концепціях розвитку людини, а актуальна потреба саморозвитку, прагнення до самовдосконалення є цінними вже самі по собі та є показником особистісної зрілості й водночас умовою її досягнення. Зроблено висновок, що постійне прагнення до саморозвитку приносить і закріплює успіх у професійній діяльності та сприяє професійному довголіттю особистості. Наголошено, що професіоналізм і професійна компетентність є важливими чинниками соціального розвитку особистості та невід’ємними складовими її психологічної зрілості.

Ключові слова: теоретико-методологічні засади, професійна зрілість, особистість, розвиток, майбутні фахівці соціономічних професій, професійна діяльність, професійна компетентність, професіоналізм, психологічна зрілість.

 

УДК 796.853.26

К.С. Осика

Життєвий і творчий шлях Масутацу Оями як вчинок буття: психологічний аспект

У статті висвітлено провідні етапи життєвого і творчого шляху відомого японського суспільного та громадського діяча, видатного спортсмена, основоположника сучасного кіокушинкай карате Масутацу Оями (1923 – 1994). Акцент зроблено на вивченні буттєвих періодів життєтворчості видатного каратиста, самобутності його тренувального й змагального процесів, унікальності психолого-педагогічної системи підготовки спортсменів високої кваліфікації. Представлено комплекс улюблених вправ М.Оями, класичні системи східної боротьби. Вони відіграли надзвичайно важливу роль в процесі формування неповторного вчинкового світу майстра, дійового і рішучого, морального й відповідального, де людина завжди знаходилась в центрі уваги. Даний комплекс вправ сприяв підвищенню популярності кіокушинкай карате: різноманітні комбінації ката (формальні вправи карате), тамешиварі (розбивання твердих предметів) та випробування стійкості (найскладніші завдання для досвідчених каратистів, які мають потужний позитивний потенціал у процесі загартування вольових якостей та становленні особистості справжнього каратиста). Життєвий шлях М.Оями різноманітний і плідний, величний і суперечливий, від глибокої заспокійливої тиші та самозаглиблення, самоусвідомлення власного Я, відчуття гармонії в собі і природі до бурхливих доленосних миттєвостей на межі життя і смерті; служба воєнним льотчиком у роки Другої світової війни, напружені тренування, віртуозне переміщення важких речей, бої з биками голіруч, запеклі двобої на татамі, цінний досвід Шаолінського монастиря з його багатющими духовними та морально-психологічними традиціями медитації й самовдосконалення, пізнання людей і світу.

Ключові слова: Масутацу Ояма, майстер, життєвий і творчий шлях, вчинок буття, кіокушинкай карате, каратист, тренувальний процес, змагальний процес, бої на татамі, психологічний механізм захисту.

 

УДК 159.923:821.161.2 «19»

О.В. Осика

Психологічні обрії вчинкового світу літературних тво- рів В.А. Роменця

У статті розглянуто психологічні обрії вчинкового світу літературних творів В.А.Роменця та їх психолого-педагогічний потенціал. Представлено класифікацію вчинків, створену вченим, де виокремлено наступні модифікації вчинків: розгорнуті та редуковані; ті, що зароджуються, і ті, що відмирають. В.А.Роменець зауважив, що вчинок є важливий у своєму роді осередок людської діяльності і виражає спосіб існування людини на землі, виступає постійно ключовим джерелом історичних форм життя, стає ланкою, що опосередковує особистість і світ. Ученим наголошено, що вчинок можна визначити як перетворення людиною моральної ситуації, бо вчинок у його повноцінному вираженні – це водночас і акція духовного становлення особистості, і творення моральних цінностей. Тому вчинком слід називати дію, що має розгалужені психологічний і моральний обрії. Дію, у якій психологічний аспект сильно редуковано, автоматизовано і перетворено на звичку, психолог називав моральною дією. Аналіз психологічних особливостей літературних творів В.А.Роменця дав можливість виділити основні типи вчинків героїв і виокремити систему психологічних механізмів захисту: проекцію, ідентифікацію та психологічні механізми розвитку мотивації досягнення (мотиваційне переключення, мотиваційне зумовлення, мотиваційне зміщення та позитивне підкріплення). У літературних творах чітко простежуються процеси амбівалентності та поляризації поведінкових ліній і вчинкового світу головних героїв. У процесі розгортання сюжету персонажі залучаються у потужне діалогічне коло, в якому загартовується їх світогляд і характери, та котре сприяє морально-психологічному становленню підростаючого покоління. Школярі залучаються до процесу морального становлення особистості.

Ключові слова: В.А.Роменець, вчинок, добрий вчинок, вчинкове коло, вчинковий світ, літературні твори, казка, оповідання, психологічний механізм захисту, учні.

 

УДК 159.925+316.624+316.723

В.Р. Павелків

Агресія як феномен сучасності в системах молодіжних субкультур

У статті подано науково-теоретичний огляд вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі феномену агресії в системі молодіжних субкультур як детермінанти формування агресивної поведінки у молодіжному середовищі. Розкрито сутність та взаємозв’язок між мотивами агресивної поведінки, їх проявами і молодіжними субкультурами. Здійснюється спроба визначення мотивів та механізмів формування агресивної поведінки молоді в умовах включення особистості в простір субкультури, що забезпечить проведення ефективної діагностики та своєчасних цілеспрямованих профілактичних заходів щодо подолання соціальних відхилень. Розглядаються психологічні особливості субкультур як однієї з рушійних сил соціалізації особистості. Розкрито механізми формування молодіжних субкультур, а також проаналізовано місце молоді у суспільстві як рушійного чинника відображення найгостріших соціальних проблем. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань,а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Здійснено аналіз феномену агресії як соціального фактора, що формується під впливом субкультури, в якій перебуває юнак. Представлений аналіз забезпечує системне уявлення про мотиви агресивної поведінки молоді, включеної до простору молодіжних субкультур та забезпечує розкриття причинно-наслідкового аналізу впливу агресії й впливу молодіжного середовища на становлення та розвиток особистості. Розкрито проблему прояву агресивної поведінки юнацтва та механізмів її формування під впливом включення до субкультурального простору.

Ключові слова: молодь, молодіжна субкультура, особливості субкультур, феномен агресії, агресивна поведінка, соціалізація особистості.

 

УДК 364.4(438)

М. Палюх

Надання соціальної допомоги і підтримки сучасним сім’ям – пріоритетне завдання соціальних служб Польщі

В статті описано функціонуючу в Польщі систему надання соціальної допомоги та підтримки окремим індивідам і сім’ям, в тому числі наведено основні закони про соціальну допомогу, перелічено заклади та служби, які допомагають сім’ям упоратись з різноманітними проблемами. Адже сучасна реальність наповнена безліччю небезпек і загроз, що перешкоджають належному функціонуванню держави, суспільства й окремих індивідів і здатні привести до соціальних патологій чи дисфункцій, маргіналізації та соціального виключення. Представлено основні напрямки роботи соціальних служб, які передусім спрямовані на поліпшення соціального функціонування суспільно-соціальної структури країни. Описано різні форми надання соціальної допомоги, наприклад, «помічник сім’ї» – допомога, що полегшує труднощі в сім’ї у сфері виконання батьківських опікунсько-виховних ролей. Підкреслено важливість ролі соціального працівника, який повинен виконувати поставлені цілі і завдання, реалізовуючи соціальну політику держави на всіх структурних рівнях, але також повинен співпрацювати з установами ресоціалізаціі та опікунсько-виховними закладами. Зроблено висновок, що соціальні установи і соціальні служби стають усе більш важливою складовою заходів, спрямованих на боротьбу із загрозами належного функціонування індивідів і сімей в соціумі, а надання соціальної допомоги та робота соціального працівника відіграють значущу роль у цьому процесі.

Ключові слова: соціальна допомога, підтримка, соціальна робота, суспільно-соціальні небезпеки, інституції надання допомоги.

 

УДК 159.923.2

І.Р. Петровська

Типи громадянської ідентичності студентської молоді

Громадянську ідентичність розглянуто як комплексне багатогранне утворення, що втілює ототожнення особистості зі спільнотою громадян тієї чи іншої держави та існує на рівні свідомості і несвідомого, включає когнітивну (знання про належність до даної соціальної спільноти), ціннісно-емоційну (позитивне, негативне чи амбівалентне ставлення до належності, її прийняття або неприйняття), поведінкову (реалізація громадянської позиції у спілкуванні і діяльності, громадянська активність, участь у соціальній діяльності, що має суспільну значимість) та образно-семіотичну (знаки, символи) складові. Результати дослідження показали, що громадянська ідентичність у сприйнятті досліджуваних студентів пов’язується із патріотичністю, активністю громадянської позиції, можливістю особистісної та професійної реалізації у своїй державі та «нерадянськістю». Констатовано, що категорія «радянська ідентичність» для молоді виступає протилежним полюсом бажаної ідентичності, свого роду анти-ідентичністю. Виявлено три типи громадянської ідентичності студентів, а саме «протестний», «патріотичний», «невизначений». Знайдено взаємозв’язки між рівнем сформованості української громадянської ідентичності та особливостями ціннісно-мотиваційної сфери студентської молоді та рівнем їх психологічного благополуччя. Так, встановлено, що зі зниженням рівня психологічного благополуччя студентів зростають песимістичні настрої щодо власних перспектив розвитку у державі, знижується бажання бути її активним громадянином. Запропоновано використовувати проективний підхід для виявлення неусвідомлених, завуальованих, прихованих аспектів громадянської ідентичності, зокрема орієнтацій та мотивів, пов’язаних із бажанням виїзду на постійне місце проживання в іншу країну (еміграційних настроїв), що є знаком готовності українських студентів «віддати» свою ідентичність, замінивши її іншою ідентичністю, тобто ознакою незначущості для них українського способу життя, українських цінностей, соціальних зв’язків тощо.

Ключові слова: ідентифікація, громадянська ідентичність, студенти, еміграція, держава, самореалізація, патріотизм, свідомість, несвідоме.

 

УДК 159.9.072.533

О.В. Поліщук

Організаційні засади лабораторного дослідження зв’язку психологічного часу особистості з прийняттям рішень у ситуації стресу

У статті актуалізовано проблему передбачення й оптимізації поведінки людини у ситуації стресу. «Критичною» точкою подолання або поглиблення стресового впливу визначено момент прийняття рішення особистістю діяти тим або іншим чином. Зважаючи на положення про тотальну часову організацію будь- якого існуючого явища, висунуто припущення про можливість створення умов зменшення впливу стресора на людину, використовуючи знання про закономірності зв’язку між психологічним часом особистості і процесом прийняття рішень.

Описано деталізовану процедуру проведення лабораторного експерименту, покликаного довести або спростувати існування даного зв’язку:

1) виділено й проаналізовано базові емпіричні принципи ефективної організації лабораторного експерименту;

2) сформульовано низку взаємозалежних етапів комплексного вивчення предмета наукового пошуку;

3) обґрунтовано правомірність використання комп’ютерного моделювання у якості інструменту дослідження процесу прийняття рішень;

4) розкрито особливості практичного застосування методу комп’ютерного моделювання разом із деталізованою програмою його проведення;

5) описано практичний лабораторний досвід використання стресора у якості покарання з метою генерування стресової реакції у досліджуваного;

6) виділено низку допоміжних методів, необхідних для поглибленого аналізу досліджуваного явища.

Визначено перспективи подальшого наукового пошуку в напрямку апробації та висвітлення програми кількісного та якісного аналізу описаної процедури дослідження зв’язку психологічного часу особистості з прийняттям рішень у стресовій ситуації.

Ключові слова: стрес, подолання, прийняття рішень, психологічний час, лабораторний експеримент, комп’ютерне моделювання, покарання, процедура дослідження.

 

УДК 159.947.24:371.212(045)

Л.В. Помиткіна

Психологічні механізми переживання особистості у процесі прийняття стратегічних життєвих рішень

У статті проаналізовано теоретичні та практичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблеми переживання особистості під час прийняття рішень. Визначено переживання як особливу форму активності, що дозволяє суб’єкту в критичні життєві ситуації переносити тяжкі події, набути завдяки переоцінці цінностей осмисленість існування. Розглянуто психологічний зміст переживання в контексті прийняття рішень. Переживання особистості у процесі прийняття стратегічних життєвих рішень (щодо професійного самовизначення, вибору супутника життя та визначення власної життєвої позиції) спричиняються перш за все їх особливостями, такими як пролонгованість у часі, підвищеною відповідальністю за вплив на весь життєвий шлях та наявністю попереднього (не остаточного) рішення. Основним чинником переживання є совість, яка під час рефлексії викликає почуття провини, сумніви, страх та неадекватну відповідальність. До основних психологічних механізмів переживання у процесі прийняття стратегічних життєвих рішень суб’єкта віднесено наявність психічного оберту, як одиниці психічної діяльності, що увесь час запускає механізм повторного вибору, інтелектуальну та особистісну рефлексію, як загальні механізми свідомості, та совість, як чинник переживань у різних формах емоційно-вольових реакцій і почуттів особистості. Емпірично визначено, що емоційні переживання студентів у процесі прийняття стратегічних життєвих рішень супрово- джуються заниженою рефлексією, підвищеним рівнем тривожності, переважною інтолерантністю до невизначеності, недостатньо розвиненою силою волі, зокрема, такими особистісними якостями як самостійність, рішучість, цілеспрямованість і прагнення прогнозувати майбутнє.

Ключові слова: переживання, рішення, прийняття рішень, стратегічні життєві рішення, студенти, суб’єкт діяльності.

 

УДК 316.6/.47:159.923.2

І.С. Попович

Прикладний аспект досліджень соціальних очікувань особистості в англомовній науковій літературі

У статті розглянуто застосування теорії очікувань у стратегії продуктивності організації, цілепокладанні та мотивації співробітників, організаційній взаємодії, системі прийняття рішення, у виборі професії, прогнозуванні продуктивності діяльності (O.Behling, G.De Sanctis, R.J.House, J.Lawler, F.C.Lunenburg, R.S.Schuler, F.A.Starke та ін.). Проаналізовано соціальний зміст очікувань у контексті групових динамічних процесів, інтерактивний ефект між сприйняттям і мотиваційними здібностями, реалізацію теорії очікуваної тривалості (J.Butler, T.Connolly, K.Darboe, L.E.Miller, G.Wolf та ін.). Вивчено праці, у яких дослідники прийшли до висновку, що повторне закріплення насилля сприяє розвитку агресивності особистості через формування ворожих очікувань (C.A.Anderson, B.J.Bushmann). Показано, як за допомогою теорії очікувань можна пояснити вживання та зловживання алкоголем (A.R.Baldwin, T.P.S.Oei). Зроблено висновок, що значна частина сучасних прикладних досліджень базуються на поєднанні мотиваційних теорій очікувань (E.E.Lawler, H.Peak, L.W.Porter, V.H.Vroom). Звернуто увагу, що теорія очікувань дозволяє не тільки досліджувати взаємозв’язок між мотивацією та намірами блогерів, а й фактично координувати його (H.Liao, S.Liu, Y.Zeng). Зазначено, що фармакологічні плацебо-ефекти в організмі людини є повністю зумовленими очікуваннями (J.Podd, S.Stewart-Williams). Встановлено, що велика частина досліджень очікувань з прикладним характером базується на загальноприйнятих теоріях очікувань і доволі часто є перевіркою, спростуванням чи доповненням наукових здобутків попередників, почасти наукові пошуки націлені на розв’язання прикладних завдань сьогодення та вирішення актуальних соціальних проблем.

Ключові слова: очікування, соціальні очікування особистості, ретроспективний аналіз, ворожі очікування, очікувана тривалість, плацебо-ефекти, очікувана поведінка.

 

УДК 159.922

O.А. Посвістак

Комунікативна парадигма психології сім’ї

У статті на основі аналізу наукової літератури доведено, що процес становлення науки пов’язаний із формуванням її парадигми, а розвиток науки – це революційний процес, сутність якого виражається в зміні парадигм. Визначено, що один із найбільш авторитетних дослідників проблем розвитку наукового знання, американський філософ Т. Кун виділяє такі етапи у розвитку науки: допарадигмальний, етапи формування парадигми, «нормальної науки», екстраординарної науки та наукової революції. З огляду на це, прослідковано, що становлення психології сім’ї пов’язане із формуванням комунікативної парадигми у 50-х рр. ХХ ст. дослідниками групи з Поло Альто, які вивчали сімейну систему як сукупність комунікативних процесів та кібернетичних зв’язків; етап «нормальної науки» припадає на 50–60-ті рр. ХХ ст., і заслуга групи на цьому етапі полягає в розробці концепції подвійного зв’язку, розвитку теорії про комплементарність ролей і її застосуванні до сім’ї, доведенні важливості проговорених правил як основи для необхідних змін, а найважливішим стратегічним завданням при роботі з сім’єю визначалася зміна патологічних інтеракцій. Встановлено, що етап екстраординарної науки, за Т. Куном, розпочався тоді, коли С. Мінухін, вивчаючи зміну патернів комунікації, дійшов висновку, що це приводить до зміни структури сім’ї; в цей же час М. Боуен з’ясував, що вивчення мікродинаміки для розуміння процесів, які переживає сім’я, не достатньо і першим став досліджувати її макродинаміку – сімейну історію і сімейні сценарії протягом кількох поколінь. Зроблено висновок, що в 70-х рр. ХХ ст. відбувся етап наукової революції, внаслідок якого були сформульовані нові парадигми психології сім’ї.

Ключові слова: парадигма, мікродинаміка, макродинаміка, «подвійний зв’язок», комплементарність ролей, сімейна система, метакомунікація.

 

УДК 159.9:159,94

Н.Д. Потапчук

Інтенсифікація діяльності органів виконавчої влади щодо протидії чуткам при виникненні надзвичайної ситуації

У статті обґрунтовано поняття «інтенсифікація діяльності органів виконавчої влади щодо протидії чуткам при виникненні надзвичайних ситуацій». Автором статті розглянуто соціально-психологічні умови, які спонукають людей сприймати чутки; охарактеризовано психологічні результати дії поширення чуток на населення в умовах надзвичайних ситуацій. У статті визначено роль органів виконавчої влади у протидії чуткам та техніки інтенсифікації діяльності органів виконавчої влади щодо протидії чуткам при виникненні надзвичайної ситуації. Автором статті доведено, що засоби протидії поширенню чуток (як стихійному, так і навмисного) можна розділити на дві групи: профілактичні заходи й активні контрзаходи, які включають в себе: прогнозування потенційних і вивчення процесуальних та емоційних складових поширення чуток; індоктринація («щеплення від чуток»), тобто застосування превентивних дій; завоювання довіри в аудиторії офіційними джерелами інформації за рахунок використання психологічних механізмів; підтримка ефективного керівництва на всіх рівнях, підвищення авторитету представників влади та довіри до них. У статті наведено перелік основних заходів, які доцільно проводити органам виконавчої влади щодо протидії чуткам при виникненні надзвичайної ситуації, а також заходів профілактичного та контрдієвого характеру. У статті обґрунтовано шляхи та умови протидії чуткам, визначено особливості поведінки суб’єктів цієї протидії. Автором статті доведено, що діяльність органів виконавчої влади в надзвичайних ситуаціях може розглядатися як індикатор, котрий перевіряє на міцність існуючий соціальний порядок, і тому метою цієї діяльності має бути зміна характеру освітлення надзвичайної ситуації у ЗМІ таким чином, щоб відповідні відомості не травмували свідомість населення, а мобілізовували на боротьбу з наслідками самої ситуації.

Ключові слова: протидія чуткам, шляхи та умови протидії чуткам, надзвичайні ситуації, інтенсифікація діяльності органів виконавчої влади, профілактичні заходи, соціально-психологічні умови, засоби масової інформації, поведінка населення.

 

УДК 159.9.07

О.В. Сазонова

Трудоголізм як форма професійної мотиваційної деформації програмістів

У статті емпірично проаналізовано схильність програмістів до трудоголізму, а також виявлено особливості його прояву. В результаті теоретичного аналізу наукових праць, присвячених людському фактору в сфері програмування, з’ясовано наявність однієї з форм професійної деформації мотиваційної сфери програмістів, яка проявляється в надмірній захопленості професійною сферою при зниженні інтересу до інших, тобто трудоголізму. У результаті регресійного та кореляційного аналізу було встановлено прямий взаємозв’язок трудоголізму програмістів з самооцінкою особистісного росту в професії і бажанням відповідати професійним стандартам. Порівняно прояв депресивності в залежності від рівня трудоголізму програмістів. Встановлено статистично значиму відмінність за шкалою «Депресивність» у програмістів з низьким та високим рівнем трудоголізму. За результатами кластерного та дисперсійного аналізу виділено три кластери: «особи, схильні до трудоголізму», «особи, не схильні до трудоголізму» і «трудоголіки». З’ясовано особливості внутрішньої конфліктності і професійного самоставлення в трьох кластерах. Встановлено схильність трудоголіків-програмістів до внутрішніх протиріч, амбівалентності професійного самоставлення, осмислення себе в якості перешкоди для продуктивної трудової діяльності і кар’єрної самореалізації, а також об’єктивного неузгодження професійних вимог з індивідуальними можливостями. З’ясовано статистично значущі різниці проявів невротичності, дратівливості та емоційної лабільності у програмістів-трудоголіків і схильних до прояву трудоголізму програмістів. Отримані дані узагальнено та представлено у вигляді графіків і діаграм. Цікавим для подальшого дослідження є питання залежності трудоголізму програмістів від стилів мислення і спрямованості особистості.

Ключові слова: програміст, трудоголізм, самооцінка особистісного росту в професії, самозвинувачення, самоприниження, внутрішня конфліктність, депресивність, невротичність, агресивність, емоційна стабільність.

 

УДК 159.95

О.М. Самкова

Дослідження професійних стереотипів психолога

У статті проаналізовано особливості професійних стереотипів психолога на різних етапах професійного становлення, формування особистісних, професійних та міжособистісних якостей, що становлять образ психолога, а у процесі навчання та практичної діяльності розвиваються і допомагають успішно реалізовувати обрану професійну діяльність. Проаналізовано образ професії психолога, показано, що формування образу психолога відбувається у процесі навчання та практичної діяльності і є своєрідним механізмом, що забезпечує формування як індивідуальних професійних уявлень, так і стереотипізованого образу професії. Визначено професійні стереотипи, що відображають структуру професії «психолог» (когнітивний, поведінковий та афективний компоненти). Встановлено валідність і надійність авторської методики, внутрішню узгодженість шляхом використання психометричного аналізу. Розглянуто описові статистики для кожного пункту методики. З’ясовано, що всі пункти методики були підібрані належним чином. Представлено найбільш застосований професійний стереотип серед респондентів та найменш застосований стереотип. Встановлено, що окремі компоненти стереотипного образу професії «психолог» у психометричному сенсі як підшкали методики відрізняються внутрішньою узгодженістю. З’ясовано, що в результаті порівняння окремих уявлень про стереотипний образ психолога в групах досліджених на різних етапах професійного становлення показники статистично значуще зростають. Причому ця тенденція стосується всіх компонентів професійних стереотипів. Емпірично досліджено професійні стереотипи психолога у процесі навчання та практичної діяльності.

Ключові слова: соціальний стереотип професії, образ психолога, особистісні якості, професійні якості, міжособистісні якості, професійне становлення, професійний стереотип, компоненти професійних стереотипів.

 

УДК 316.346.2

А.В. Сизоненко

Психологічні особливості гендерних стереотипів особистості

У статті розглянуто різні теоретичні підходи до визначення гендерних стереотипів. Розкрито зміст основної класифікацій гендерних стереотипів. Описано основні види гендерних стереотипів, пов’язані з маскулінністю та фемінінністю; із закріпленням сімейних і професійних ролей відповідно до статі; зі статевими відмінностями у змісті праці. Виділено основні психологічні механізми нормативного та інформаційного тиску, які забезпечують підпорядкування гендерним стереотипам, а також основні форми поведінки (поступливість, інтерналізація, ідентифікація), в яких відбувається дане підпорядкування. Виявлено позитивний і негативний вплив гендерних стереотипів на соціальну сторону життя представників обох статей. Окреслено причини негативного впливу гендерних стереотипів на соціальну та психологічну сторону життя чоловіків і жінок. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виділено основні функції гендерних стереотипів, зокрема функція регуляції поведінки, ретранслятивна функція, функція виправдовування і захисту існуючого стану речей, когнітивна, афективна та соціальна функції. Окреслено психологічні фактори, що сприяють зміні стереотипів: спілкування і спільна діяльність з об’єктом пізнання; об’єднання людей для досягнення загальнозначущої мети; збільшення знань про об’єкт спілкування; фактори групової динаміки, що є результатом групової взаємодії; деякі особистісні якості (гнучкість, критичність, відкритість новому досвіду); сильні емоційні враження. Зроблено висновок, що існуючі в суспільстві гендерні стереотипи та традиційні гендерні ролі дійсно можуть негативно впливати на психологічне здоров’я чоловіків і жінок, викликати стрес, тривогу, обмежуючи розвиток їх особистості та самореалізацію. Висунуто припущення про можливість корекції впливу гендерних стереотипів на життєдіяльність особистості шляхом їх усвідомлення та дотримання вказаних психологічних умов і факторів, що сприяють зміні гендерних стереотипів.

Ключові слова: стать, гендер, стереотип, гендерний стереотип, гендерна роль, маскулінність, фемінінність, ідентифікація, соціальна норма, функції гендерних стереотипів.

 

УДК 159.9

У. Солінська, А. Юрчак

Професійне вигорання вчителя та його наслідки

Констатовано, що особи, у професіях яких важливим є контакт з іншою людиною, особливо наражаються на виникнення у них комплексу професійного вигорання. Авторами досліджувалось професійне вигорання, що проявляється серед учителів. Описано, з чим пов’язаний стрес у роботі вчителя та які стереотипи стосуються цієї професії. Детально схарактеризовано явище професійного вигорання, його симптоми та причини, перелічено багато чинників, пов’язаних із появою обговорюваної проблеми з перспективи індивідуальних і позаособистісних обумовленостей. Представлено наслідки професійного вигорання серед учителів, посилаючись на актуальні емпіричні дослідження. Зазначено, що професійне вигорання впливає на якість та ефективність здійснюваної діяльності, з огляду на численні обмеження, викликані стресом на робочому місці і надміром обов’язків. Показано, що протилежністю є ефективний вчитель, який еластичним і спонукальним способом слугує учням у вирішенні щоденних проблем, сприяючи їх інтелектуальному, суспільному й емоційному розвитку. Доведено, що виснажені професійно вчителі характеризуються більшим рівнем страху, агресії, а також мають занижене відчуття власної гідності та впевненості у собі. Зроблено висновок, що ці чинники можуть впливати на невідповідний підхід по відношенню до учня і можуть призвести до порушення взаємовідносин вчитель – учень, вчитель – інший вчитель, вчитель – батьки. Описано техніки дистанціювання та запобіжні засоби, які корисні в роботі вчителя.

Ключові слова: професійне вигорання, вчитель, освіта, стрес.

 

УДК 159.95

Б.М. Ткач

Соціальний чинник виникнення девіантної поведінки: еволюційно-нейропсихологічний підхід

Розглянуто девіантну поведінку в соціальному контексті з позиції еволюційно-нейропсихологічного підходу. Охарактеризовано механізми вроджених дезадаптивних патернів поведінки у різноманітних соціокультурних контекстах, які призводять до девіацій. Розглянуто нейропсихологічні механізми процесу усвідомлення змін та розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Виявлено функціональні особливості когнітивних процесів, які призводять до обмеженого пізнання світу та хибної інтерпретації отриманої інформації. Дано філогенетичне пояснення виникненню деяких форм девіантної поведінки. Розкрито нейропсихологічне підґрунтя зміни в сучасних реаліях деяких з патернів поведінкового репертуару з адаптивним до дезадаптивних. Показано вплив суспільства на зміну власної думку та поведінки людей. Запропоновано для подолання вроджених обмежень використати такі нейропсихологічні ресурси – когнітивні здібності та розвиток культури мислення. Запропоновано, використавши досягнення кібернетики, логіки, соціальної нейропсихології, створити нові моделі прийняття рішення, які повинні навчити людину бути стійкою до впливу суспільства. Аналіз дизайну мозку людини в процесі еволюції показав важливість такої частини мозку як мозочок і його функції у психічних процесах – послідовність. Визначено подальший пошук дослідження нейропсихологічних особливостей людей, які ідуть проти думки групи, а також як меншість може впливати на більшість і які нейропсихологічні механізми подолання стадного почуття.

Ключові слова: девіантна поведінка, нейропсихологія, еволюційний підхід, особистість, суспільство, чолові ділянки мозку, мозочок.

 

УДК 159.9-615.815-316.44

С.Г. Уварова

Актуальні проблеми психологічної підтримки фахівців з подолання наслідків травматичних подій

У статті обґрунтовано актуальність вивчення проблеми психологічної підтримки фахівців, що надають психологічну допомогу постраждалим внаслідок кризових психотравмуючих подій. Здійснено теоретичний аналіз наукових джерел, присвячених поставленій проблемі. Підкреслено слабку розробленість методичного поля психологічної науки щодо психологічної підтримки кризових фахівці. Здійснено огляд історії виникнення наукових поглядів на проблему психічного вигорання фахівців допоміжних професій. Здійснено аналіз різних моделей психічного вигорання. Розкрито психологічний зміст феноменів «психічного вигорання» і «вторинної травматизації» фахівця та визначено їх відмінності. Розглянуто особливості виникнення вторинної травматизації спеціалістів у процесі надання психологічної допомоги. Проаналізовано специфіку практичної діяльності кризових фахівців, яка зумовлює появу вигорання. Представлено огляд особливостей професійної діяльності фахівців, які задіяні у наданні первинної психологічної допомоги після травматичної події. Представлено детальний аналіз динаміки протікання емоційного вигорання фахівців допомагаючих професій та визначено основні чинники його виникнення. Проаналізовано основні підходи до вирішення проблеми психологічної підтримки та попередження розвитку вигорання у фахівців, задіяних у роботі з кризовими ситуаціями та подоланням їх наслідків. Розкрито зміст і функції супервізійної та інтервізійної підтримки фахівців допоміжних професій. Розглянуто основні правила роботи фахівця, дотримання яких знижує ризик виникнення емоційного вигорання. Обґрунтовано, що психологічна підтримка фахівців, задіяних в організації та наданні психологічної допомоги в умовах суспільних криз, є одним із ключових аспектів, який має бути у фокусі уваги професійної діяльності кризових психологів.

Ключові слова: травматичні події, кризові ситуації, психічне виго- рання, вторинна травматизація спеціалістів, професійний стрес, супервізія, інтервізії.

 

УДК 159.923: 612.017

О.Є. Фальова

Індекс життєвого стилю: взаємозв’язок психологічних захистів та самоактуалізації жінок з різним сімейним статусом

У статті досліджується актуальна проблема взаємозв’язку психологічних захистів і самоактуалізації жінок із кризових сімей, розлучених жінок і жінок зі звичайних сімей. Зроблено висновок про те, що дослідження механізмів психологічних захистів у контексті самореалізації жінок, які перебувають у кризових станах, тобто питання, пов’язане з функціонуванням жінок у ситуації нервово-психічної напруги, актуальне і значиме. У статті здійснено порівняльний аналіз зв’язків психологічних захистів зі шкалами самоактуалізації в 454 досліджуваних жінок 29-56 років. До складу вибірки ввійшли 224 жінки із кризових сімей, 104 розлучених жінки. Групу порівняння склали 126 жінок зі звичайних сімей. Аналіз результатів дослідження показав наявність значимих кореляцій психологічних захистів зі шкалами самоактуалізації в досліджуваних групах жінок. Найбільша кількість зв’язків виявлена в групі жінок із кризових сімей. Відсутні значимі взаємозв’язки самоактуалізації з механізмом пригнічення. Кореляції відзначені з усіма шкалами самоактуалізації. Зазначено, що у розлучених жінок переважають зв’язки зі шкалами самоактуалізації механізмів регресія, гіперкомпенсація, заперечення й проекція, однак кількісно таких зв’язків менше, ніж у групі жінок із кризових сімей. Показано, що у розлучених жінок відзначено кореляції всіх психологічних захистів з усіма шкалами самоактуалізації, за винятком шкали прийняття агресії. Встановлено, що найменшу кількість значимих зв’язків виявлено в групі жінок зі звичайних сімей. Причому, зв’язки, відзначені з такими шкалами самоактуалізації, як компетентність у часі, гнучкість поведінки, сензитивність, самоповага, самоприйняття, пізнавальні потреби й креативність.

Ключові слова: індекс життєвого стилю, механізми психологічних захистів, особистість, самореалізація, самоактуалізація, негативні життєві обставини, хронічний стрес, жінки з різним сімейним статусом, кризові сім’ї, розлучені жінки.

 

УДК 159.92

Т.О. Хілл

Роль ситуативної психологічної готовності в професійній тренажерній підготовці майбутніх фахівців управління повітряним рухом

У статті висвітлено роль ситуативної психологічної готовності в професійній тренажерній підготовці майбутніх фахівців управління повітряним рухом за рахунок проведення теоретичного та емпіричного дослідження. Визначено основну специфіку професійної діяльності фахівців управління повітряним рухом у відповідності до вимог науково-технічного прогресу. Охарактеризовано у загальному вигляді основні проблемні аспекти діяльності фахівців управління повітряним рухом. Перераховано три основні типи психологічних задач професійної діяльності фахівців управління повітряним рухом. Подано визначення психологічної готовності та характеристику психологічної готовності, її структурних елементів у відповідності до особистісного та структурного підходів, із посиланням на прибічників даних підходів. Визначено роль і місце психологічної готовності у професійній діяльності. Подано визначення та характеристику довготривалої ситуативної готовності. Визначено поняття ситуативної психологічної готовності в рамках діяльності в особливих умовах. Дається основна характеристика ситуативної психологічної готовності у професіях, пов’язаних з високим рівнем відповідальності та ризику. Представлено структуру ситуативної психологічної готовності фахівців управління повітряним рухом. Проведено дослідження впливу ситуативної психологічної готовності на якість виконання екзаменаційних тренажерних вправ майбутніми фахівцями управління повітряним рухом. Досліджено рівень прояву ситуативної психологічної готовності за допомогою анкет, розроблених для студентів-авіадиспетчерів та експертів/інструкторів тренажерної підготовки. Оцінено поетапно експертами та інструкторами якість виконання тренажерних вправ студентами. Проаналізовано отримані данні за допомогою методів математичної статистики та представлено отримані результати. Емпірично зафіксовано прямий зв’язок між рівнем прояву ситуативної психологічної готовності та якістю виконання тренажерних вправ майбутніми фахівцями управління повітряним рухом.

Ключові слова: психологічна готовність, ситуативна психологічна готовність, управління повітряним рухом (УПР), тренажерна підготовка, професійна підготовка, студент-авіадиспетчер, діяльність в особливих умовах, саморегуляція.

 

УДК 159.942:2-423.5-055.52

О.В. Царькова

Провина як складова частина емоційного стану у батьків дітей із психофізіологічними вадами

Розглянуто проблему внутрішнього емоційного стану батьків дітей з обмеженими можливостями, а саме почуття провини. Увага акцентувалась на проблемі впливу цього почуття на міжособистісні відносини у сім’ї. Проведено теоретичний аналіз робіт зарубіжних і вітчизняних вчених. Акцентовано увагу на емоційному стані матері. Зроблено висновок, що матері, які знаходяться у депресивному стані та які глибоко переживають такі негативні почуття як провина, сором, страх, відчай, у більшості випадків емоційно депривують дитину, що, у свою чергу, призводить до відповідних проблем виховання та розвитку дитини як особистості. Висвітлено результати дослідження почуття провини, на основі яких ми можемо стверджувати, що більшість батьків мають високий показник схильності до почуття провини, яке є станом дискомфорту як емоційної реакції особистості на порушення власних надінтерналізованих моральних норм, негативної оцінки своєї поведінки, яка супроводжується напругою, каяттям і жалем, а також мотивує людину спокутувати або виправити скоєне. Разом з тим, було виявлено, що батьки часто не приймають допомогу із зовнішнього середовища (феномен відторгнення допомоги). У даній роботі проаналізовано зв’язок внутрішнього емоційного стану батьків з особливостями психологічного стану дитини, яка має обмежені можливості. Розглянуто, що у системі реабілітації дітей головним чинником є робота з родиною, мобілізація її потенціалу в спільній роботі з лікарями. Зроблено висновок, що гармонізація як особистості батьків, так і оточуючого простору, необхідна для оптимізації процесу лікування, реабілітації та розвитку дитини загалом.

Ключові слова: провина, особистість, дитина, емоційний стан, психіка, адаптація, інтеграція.

 

УДК 159.955:303.823.3

О.Є. Цвєткова

Практичне мислення офіцера в процесі прийняття управлінського рішення

У статті розглядається складність процесу мислення офіцера під час прийняття рішення в особливих умовах. Наведено аналіз досліджень вітчизняних та іноземних вчених, які розглядали особливості формування, розвитку і функціонування мислення. Розглянуто особливості практичного мислення військового фахівця, які дозволяють йому успішно виконувати професійні завдання на високому рівні. Встановлено, найновіші засоби інформаційних технологій є інструментами перспективного розвитку практичного мислення офіцерів та відпрацювання завдань і поведінки в екстремальних умовах. Визначаються можливості комп’ютерних тренажерів та їх переваги під час проведення навчань з використанням систем імітаційного моделювання. Виявлено, що, крім практичного мислення, комп’ютерні тренажери розвивають такі вищі психічні процеси як уява та вольові якості. Мисленевий вплив на афективну сферу людини нами аналізується через поняття саногенного і патогенного мислення як важливих компонентів інтелекту людини. Зроблено висновок, що складність екстремальних подій вимагає від офіцерів розвинутого практичного мислення і привласнення «культури мислення » минулого і свого часу. Серйозною перешкодою до цього стають надання переваги стандартним методам рішення, конформізм, страх помилитися, завищена або занижена оцінка власних ідей, високий рівень тривожності. Використання систем імітаційного моделювання створює умови для успішного подолання сформованих стереотипів; вміння йти на ризик, виявляти різноманітність і різноспрямованість знань і умінь, що орієнтують мислення на нові підходи.

Ключові слова: практичне мислення, навчання з використанням комп’ютерів, екстремальні умови, інформаційні технології, саногенне мислення, патогенне мислення, конструктивні тренажери, система імітаційного моделювання.

 

УДК 159.946.3:81’243

С.В. Цимбал

До проблеми психологічного обґрунтування інтеграційної теорії мовлення на засадах комплексного багатофункціонального підходу

У статті проаналізовано розмежування науки на мова-мовлення, де мова представлялася системною організацією, а мовлення визначається як щось індивідуальне, скороминуще і нестійке, останнім часом стала піддаватися, особливо з боку психологів, достатньому коректуванню. Вказано, що для традиційних лінгвістів це не мало (та не має деколи і зараз) особливого значення, бо єдиним об’єктом, гідним наукового вивчення ними вважалася тільки мова. Наголошено, що мова і мовлення найтіснішим чином пов’язані у своєму породженні, і функціонування-мовлення існує тільки на основі мови. Констатовано, що психічний процес, як і мова пов’язана зі всіма іншими психічними процесами, які традиційно розглядаються як когнітивні (пізнавальні): сенсорними відчуттями і сприйняттям, увагою і пам’яттю, мисленням і уявою, тобто з тими процесами, серед яких мова знаходиться, разом з якими розвивається і за допомогою яких людина пізнає світ. Доведено, що мовна здатність, відносячись до мовленнєвого явища, є однією з психічних функцій людини. І як усі інші психічні функції, вона здатна до розвитку, який пов’язаний як із природженими завдатками, так і зі зовнішніми чинниками-взаємодією людини з середовищем і навчанням, причому розвиток її не закінчується із завершенням вікових змін, а за сприятливих умов може тривати упродовж життя. Говорячи про генетичну зумовленість мовної здатності, описано як філогенез (історичний розвиток), так і генетику-спадковість, що надає мовній здатності індивідуальні відмінності: незважаючи на загальний шлях і принципи розвитку мовної здатності, різні діти і різні люди опановують мови з різною мірою легкості і різними темпами, не кажучи про інші особливості коної людини. Досліджено, що мовна здатність формується і розвивається соціальним шляхом – в процесі спілкування і навчання, і про один з таких шляхів і пишеться ця робота.

Ключові слова: мова, іншомовне мовлення, психічні процеси, психологічна теорія, активні методи, навчання, мовна здатність, особистість.

 

УДК 159.922.76–056.49

О.М. Чайковська

Особливості конфліктності за комунікативно-поведінковим компонентом у молодших підлітків, схильних до девіантної поведінки

У статті проаналізовано особливості конфліктності за комунікативно-поведінковим компонентом у підлітків, схильних до девіантної поведінки. Досліджено, що найбільш виразними складовими підвищеної конфліктності за комунікативно-поведінковим компонентом є конфліктна тенденція у поведінці, прояви протистояння у спілкуванні та агресивність у взаєминах. Зазначено, що отримання кількісних значень таких показників, як прояви протистояння у спілкуванні, конфліктна тенденція поведінки, агресивність у взаєминах, частота і гострота міжособистісних конфліктів дозволило визначити рівень комунікативно-поведінкового компонента конфліктності молодших підлітків, схильних до девіантної поведінки. Емпірично встановлено, що існують статистично підтверджені відмінності у рівнях конфліктності за комунікативно-поведінковим компонентом серед трьох підгруп досліджуваних: з високим, середнім та низьким рівнями схильності до девіантної поведінки. Показано, що конфліктність підлітків за комунікативно-поведінковим компонентом зростає зі зростанням їх схильності до девіантної поведінки. Зроблено висновок, що особистісні властивості агресивності, прояви протистояння у спілкуванні підлітків, схильних до девіантної поведінки, виступають чинниками конфліктності і детермінують конфліктну поведінку у міжособистісній взаємодії. Встановлено, що корекція конфліктності підлітків за комунікативно-поведінковим компонентом передбачає послаблення проявів протистояння, конфліктної тенденції поведінки, агресивності у взаєминах, зниження частоти і гостроти конфліктів.

Ключові слова: особистість, конфліктність, міжособистісні конфлікти, підлітки, спілкування, взаємодія, комунікативно-поведінковий компонент, агресивність.

 

УДК 159.9.072

О.М. Чанцева-Коваленко

Особливості теоретико-методологічного інструментарію дослідження особистісного розвитку дитини під впливом стосунків батьків

У статті проаналізовано теоретико-методологічні підходи до вивчення впливу стосунків батьків на розвиток особистості дитини. Конкретизовано визначення терміна «стосунки батьків». Охарактеризовано особливості особистісного розвитку дитини саме в підлітковому та ранньому юнацькому віці, коли відбувається формування таких особистісних утворень як світогляд, професійні інтереси, самосвідомість, цінності та ідеали. На основі теоретичного аналізу обрано критерії особистісного розвитку дитини в підлітковому і ранньому юнацькому віці та психологічний інструментарій вивчення показників розвитку особистості дитини. Виокремлено характеристики дослідження особливостей ціннісних орієнтацій особистості дитини підліткового та раннього юнацького віку через використання тесту смисложиттєвих орієнтацій. Охарактеризовано основні аспекти вивчення змістовних характеристик ідентичності, характеристик власного сприйняття самої себе у структурі Я-концепції особистості дитини підліткового та раннього юнацького віку через застосування психологічної методики «Хто Я?». Окреслено можливість дослідження актуалізованості проблеми професійного самовизначення відбулося завдяки застосуванню методи- ки вивчення статусів професійної ідентичності та методики «Професійна готовність».

Ключові слова: стосунки батьків, розвиток особистості дитини, гармонійні стосунки батьків, дисгармонійні стосунки батьків, підлітковий та ранній юнацький вік, ціннісні орієнтації особистості, ідентичність, Я-концепція, професійне самовизначення.

 

УДК 159.942.5

М.М. Шпак

Роль переживання у структурі емоційного інтелекту особистості

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз феномена переживання, який був предметом вивчення багатьох галузей наукового знання – філософії, психології, педагогіки, медицини. Обґрунтовано теоретичні підходи вчених до трактування переживання як психологічної категорії в контексті різних напрямів у психологічній науці. Охарактеризовано змістові, динамічні, функціональні характеристики переживання як емоційного явища. У процесі аналізу наукових джерел з проблеми дослідження було встановлено, що переживання психологи розглядають, з одного боку, як форму емоційного відображення, вияву ставлення людини до певної ситуації, цілісний психічний акт, що відображає усю повноту буття індивіда, з іншого – системоутворювальний чинник психіки людини (Л.С. Виготський); центральний компонент внутрішнього світу особистості (С.Д. Максименко); змістовну основу емпатійних процесів (Л.П. Журавльова); феноменологічний рівень емоцій (Т.С. Кириленко). Це дає нам можливість розглядати переживання як системоутворювальний чинник у структурі емоційного інтелекту, який визначається нами як інтегральна властивість особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння як власних емоцій, так і емоції інших людей, та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації, що забезпечує успішність соціальної взаємодії і спілкування. З’ясовано, що якщо пізнавальна сфера особистості відображає предмети та явища об’єктивного світу у формі образів, то емоційна сфера відображає ставлення людини до цих предметів, явищ, до інших людей, а також внутрішній стан людини у формі переживань. Вони характеризують змістові та процесуальні особливості емоційного інтелекту, є його основною динамічною структурною одиницею.

Ключові слова: переживання, емоції, почуття, емоційний інтелект, емоційний стан, особистість.

 

УДК 159.923.2

О.С. Штепа

Психологічні ресурси як медіатор внутрішнього та зовнішнього «Я» людини

Контроверзи особистості та сутності людини розглянуто у континуумі «конфліктність – баланс», а медіатором співвідношення внутрішнього і зовнішнього «Я» особи допущено її ресурси. Ресурс визначено як мотиваційно-духовний динамічний стан уможливлення сутності людини. Емпіричним дескриптором внутрішнього «Я» допущено Person, а зовнішнього «Я» особи – Я-концепцію. Встановлено, що чинниками загального рівня психологічної ресурсності та Person є такі компоненти Я-концепції, як авторитарність, агресивність, егоїстичність. Визначено, що компонентами Person є знання власних ресурсів, ресурс доброти до інших, ресурс прагнення мудрості, ресурс самореалізації у професії, ресурс впевненості у собі. Компонентами авторитарності як складової Я-концепції є ресурс впевненості у собі. Компонентами альтруїстичності як складової Я-концепції є ресурс віри у добро та вміння оновлювати ресурси. Особи з високим рівнем Person характеризуються вищим рівнем усіх психологічних ресурсів, вищим рівнем самодистанціювання, самотрансценденції, а також вищим рівнем авторитарності та нижчим рівнем підо зрілості. Особи з високим рівнем егоїстичності характеризуються вищим рівнем ресурсів роботи над собою та самореалізації у професії; особам з високим рівнем дружелюбності властивий вищий рівень ресурсів віри у добро, вміння оновлювати та вміщувати ресурси. Аналіз зв’язків між компонентами структури емпіричної особи дає підстави стверджувати, що головними ресурсами, що зумовлюють баланс сутності та особистості людини є «впевненість у собі», «прагнення мудрості», «самореалізація у професії». Збалансованість забезпечують такі механізми психологічної ресурсності, як знання людиною власних ресурсів та уміння їх оновлювати і вміщувати.

Ключові слова: психологічні ресурси, особистість, сутність, Я-концепція, Person, баланс внутрішнього і зовнішнього «Я», компенсація внутрішнього і зовнішнього «Я», конгруентність.

 

УДК 159.922.2

Т.Д. Щербан, В.В. Гоблик

Деякі психологічні особливості підготовки успішного фахівця

Досліджено теоретико-методологічні проблеми аналізу професійної діяльності, розкрито структуру професійної підготовки, особливості формування професійного мислення, розглянуто труднощі професійного становлення, шляхи та умови організації рефлексивного навчання майбутніх фахівців умінню розв’язувати професійні задачі. Визначено професіоналізм як творчий синтез якісно своєрідних професійних знань і практичного досвіду особистості, що зумовлює вибір оптимальної стратегії і тактики діяльності й забезпечує високу ефективність її виконання. Досліджено психологічні засади професійної підготовки спеціалістів. Результатами наших досліджень діяльності спеціалістів встановлено, що до числа основних особливостей професійного становлення особистості відносяться: освоєння функціонального змісту професійної діяльності; подолання протиріч між підготовкою і реальною діяльністю; гармонізація системи стосунків між людьми; підтримка тенденції до самоствердження; сміливість у прийнятті самостійних рішень; подолання звичайних стереотипів і уявлень про професію. У результаті проведених досліджень встановлено, що рівні підготовленості спеціалістів до розв’язання професійних задач не зовсім залежать від стажу професійної роботи. Встановлено, що професійна діяльність може здійснюватися на емпіричному та свідомому рівнях, а компенсація недостатнього практичного досвіду може здійснюватися, як показали наші досліджен- ня, активізацією саморефлексії, як поглибленого аналізу подій, що зберігаються у людині у формі чуттєво-інтуїтивного знання.

Ключові слова: психологічна концепція, підготовка фахівця, професійна діяльність, професіоналізм, психологічні засади, професійні задачі, професійне мислення, професійне завдання, рефлексія.

 

УДК 37.091.12:36-051:[159.964.21]-053.6

Т.А. Яновська, Ю.І. Калюжна

Психологічні основи профілактики конфліктів у роботі соціального працівника з підлітками

Розглядається проблема становлення людини як особистості, надається психологічна характеристика конфлікту як соціально-психологічному явищу, що розглядається як протиріччя, пов’язане з гострим емоційним переживанням, як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів суб’єктів для взаємодії. Характеризуються психологічні особливості виникнення труднощів підліткового віку як важливого етапу розвитку особистості. Розглядаються особливості конфліктів у підлітковому віці між дітьми та дорослими, а також між самими учнями, а саме: міжособистісні, між особистістю та групою, міжгрупові. Аналізуються соціально-психологічні аспекти профілактики конфліктів у роботі соціального працівника. Соціально-психологічна профілактика являє собою систему заходів, спрямованих на охорону психологічного здоров`я; попередження неблагополуччя у розвитку лю- дини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих до цього розвитку. Зміст профілактичної робота соціального працівника щодо конфліктів у підлітковому середовищі складають прогнозування конфліктів та їх попередження. Аналізуються результати емпіричного дослідження знаходження стратегії поведінки підлітків у конфліктній ситуації, оцінки рівня конфліктності особистості. Результати експериментального дослідження свідчать про те, що для підлітків найбільш характерним є середній рівень конфліктності, більш типовими стратегіями реагування у конфлікті –суперництво та компроміс, найменш розповсюдженою є стратегія співробітництва. Підлітки з низьким рівнем конфліктності обирають такі стратегії реагування у конфлікті як уникнення та поступливість, тобто вони або взагалі намагаються уникати вирішення конфліктних ситуацій, що склались, або ж прагнуть вийти з конфлікту шляхом ігнорування власних інтересів і поступок іншій стороні. Підлітки з середнім рівнем конфліктності демонструють різні способи поведінки у конфліктних ситуаціях: від уникнення до суперництва, від співробітництва до пристосування. Але найбільш типовим для них є стиль компромісу, тобто намагання частково задовольнити як свої інтереси, так і інтереси іншого. Для підлітків з високим рівнем конфліктності притаманним є стиль суперництва у конфлікті, тобто вони здійснюють активні дії для задоволення власних потреб і досягнення перемоги у ситуації, що склалася.

Ключові слова: конфлікт, профілактика конфлікту, конфліктна ситуація, стратегія поведінки, соціальний працівник, підліток, суперництво, компроміс, співробітництво, пристосування.

 

УДК 159.9.072.4:373.2

О.С. Яцків

Нейропсихологічний підхід у діяльності практичного психолога дошкільного навчального закладу

У статті зазначено, що у багатьох дітей старшого дошкільного віку вищі психічні функції розвиваються нерівномірно: одні з них можуть бути сформованими, інші – формуватися або відставати у розвитку. З одного боку, такі особливості цієї вікової категорії не викликають занепокоєнь та зумовлюють їх індивідуальні відмінності; з іншого боку, при несприятливих умовах соціального середовища – перешкоджають гармонійному розвитку особистості вихованців. У таких випадках перед психологом дошкільного навчального закладу виникає проблема вибору напряму психологічного супроводу цих дітей. Зауважено, що серед багатьох концептуальних підходів особливої уваги заслуговує нейропсихологічний. Сьогодні дитяча нейропсихологія володіє достатнім арсеналом наукових знань, які підтверджуються значними практичними напрацюваннями. Так, у статті наведено основні теоретичні положення послідовників засновника нейропсихології – О.Р. Лурії, що розкривають її зміст, визначають основні принципи та завдання, окреслюють напрями її застосування. Зазначено, що нейропсихологічні методи діагностики є адекватним засобом виявлення сильних і слабких ланок функціональних систем. Відстеження динаміки індивідуального розвитку дозволяє виявити первинні зміни і вторинні, компенсуючі процеси, визначити функціональний діагноз і організувати корекційно-розвивальну роботу з урахуванням слабких і сильних складових пізнавальної діяльності дитини. Зроблено висновок, що поєднання науки і практики, на якому основана дитяча нейропсихологія, є могутнім діагностико-прогностичним та корекційно-розвивальним засобом у руках практичного психолога дошкільного навчального закладу.

Ключові слова: нейропсихологія, вищі психічні функції, синдромальний аналіз, функціональний діагноз, індивідуальна нейропсихологічна корекція.