Місце фасилітації у структурі пізнавальної діяльності на уроках англійської мови в закладах середньої освіти

Анотація

Мета нашого дослідження – проаналізувати всі компоненти пізнавальної діяльності з точки зору їх фасилітативної функції, дотично, зокрема, до уроків англійської мови. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Результати дослідження. Обґрунтовано, що будь-яка діяльність містить у своїй структурі деякі блоки, що взаємодіють між собою: І блок – блок потреб, мотивів, інтересів; ІІ блок – операційно-дієвий, який уміщує систему операцій, дій та їх цілей; ІІІ блок – блок ділового та міжособистісного спілкування, пов’язаний із діяльністю. Доведено, що існує закономірність, що уможливлює зміну міжособистісних взаємостосунків у групі школярів (актуалізація І блоку), для чого слід здійснювати діяльність не безпосередньо з огляду на ці взаємостосунки, а на організацію пізнавальної діяльності учнів (актуалізація ІІ блоку). Цілеспрямована перебудова етапів і цілей діяльності (актуалізація ІІ блоку), в силу прямої залежності від багатьох зовнішніх чинників, змінить характер взаємостосунків у групі (актуалізація І блоку). Своєю чергою, зміна міжособистісних взаємостосунків (актуалізація ІІІ блоку) фасилітує зміни в І та ІІ блоках, що сприятиме формуванню потреб, мотивів, інтересів школярів. Виходячи з наведеної закономірності, ми можемо безпомилково окреслити роль фасилітації у цих взаємодіючих між собою блоках пізнавальної діяльності. Фасилітація передбачає зміни позиції методиста, вчителя, педагога у процесі навчання. Актуалізуючись на рівні всіх блоків, учитель уміло фасилітує (управляє, спрямовує, допомагає) учням у їх навчальній діяльності. Отже, з’являється певне новоутворення, у якому головною фігурою є сам школяр як суб’єкт власної пізнавальної діяльності; методист (учитель) лише використовує всі можливості освітнього середовища, спрямовує діяльність учня з метою подальшого розвитку його особистості. Запропоновано функції фасилітації, такі як: функція стимулювання; функція актуалізації; функція формування суверенності особистості школяра; функція управління освітнім процесом; функція інтерактивної взаємодії; функція створення творчого освітнього середовища. Висновок. Доведено, що всі запропоновані авторкою статті вправи є фасилітативними за своїм змістом. Фасилітативний контекст уміщують підстановчі таблиці, пропоновані вчителем зразки та моделі на початку кожної вправи. Учні, які звикли до фасилітативних відносин, є достатньою мірою сміливими, вони не просто модифікують освітнє середовище, а докорінно перетворюють його. Отже, саме середовище стає умовою їх ситуації успіху. Міжособистісні взаємостосунки визнання цінності, прийняття, довіри, створені в середовищі, є для учнів стимулом до участі у творчій діяльності. Ці взаємостосунки, ми вважаємо, є достатньо ефективними у сприянні навчанню. Перш за все, це експресивність і «натуральність», нештучність самого фасилітатора, готовність бути особистістю, бути і жити почуттями і думками певного моменту. Коли ця «справжність» включає в себе ціннісне ставлення, турботу, довіру і повагу до учня, клімат для ефективного процесу навчання можна вважати створеним. Коли ж це все включає до свого змісту чуттєве й емпатійне слухання, тоді дійсно існує клімат вивільнення, стимулюючий самоініціювання навчання і зростання.