Науково-методологічні підходи до дослідження проблеми селфхарму у психологічній теорії та практиці

Анотація

Мета статті – систематизувати науково-методологічні підходи до аналізу селфхарму та емпірично вивчити його прояви у юнаків і дівчат. Основними завданнями дослідження є аналіз сучасних підходів до розуміння селфхарму в психології; дослідження форм самопошкоджувальної поведінки та їх зв’язку з особистісними характеристиками молоді; визначення напрямів подолання селфхарму за результатами дослідження.

Методи дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення та систематизація наукових джерел; емпіричні методи із застосуванням шкали причин самопошкоджувальної поведінки Н.А. Польської, опитувальника агресивних реакцій А. Басса – А. Дарки, тесту копінгповедінки С. Нормана, Д. Ендлера, Д. Джеймса, М. Паркера.

Результати дослідження. У представленій публікації охарактеризовано проблему селфхарму у психологічній науці та практиці. Автором охарактеризовано селфхарм як несуїцидальне самопошкодження, що полягає у навмисному травмуванні себе. З’ясовано, що самопошкодження виступає як механізм зниження внутрішнього напруження або реагування на стресові обставини. У статті висвітлено підходи до вивчення селфхарму на основі системного аналізу його проявів. Здійснено аналіз проблеми на емоційному, соціально-поведінковому, особистісному та екзистенційному рівнях.

Отримані результати експериментального дослідження засвідчили переважання відносно безпечного рівня проявів селфхарму за наявності груп підвищеного ризику, що зумовлює потребу психологічного супроводу. Встановлено зв’язок схильності до самопошкоджувальної поведінки з інтерналізацією агресії (образа, почуття провини, непряма агресія) та зниженням її зовнішніх проявів. Також виявлено домінування неадаптивних копінг-стратегій (уникання, відволікання) при недостатності проблемно-орієнтованого подолання стресу. Отримані дані свідчать про порушення емоційної регуляції та необхідність комплексного психологічного втручання. На основі отриманих даних окреслено пріоритетні напрямки психологічної підтримки осіб, схильних до селфарму. Аналіз соціальних і психологічних факторів свідчить про необхідність урахування індивідуальних особливостей та контексту життєвого середовища при розробленні найбільш важливих напрямів профілактичної та корекційної роботи.

Висновки. Селфхарм – це психологічне явище, що характеризується навмисним несуїцидальним самоушкодженням свого тіла шляхом систематичного нанесення порізів, опіків, травмувань. Воно не виступає спробою самогубства, але стає його буфером, зменшуючи психологічний дистрес. Психологічний механізм самоушкодження передбачає придушення або перетворення емоційного болю на фізичний. Аналіз наукової літератури дозволяє виділити чотири основні підходи до вивчення самоушкодження: емоційний, соціально-поведінковий, клінікопсихологічний та екзистенційний. Проведена експериментальна робота підтверджує взаємозв’язок між схильністю до самоушкоджувальної поведінки та особливостями емоційної регуляції, зокрема переважанням інтерналізованих форм агресії й неадаптивних копінг-стратегій подолання стресу, що визначає відповідні напрями психологічної допомоги особам зі схильністю до селфхарму.