Набуття майбутніми фахівцями soft skills в умовах організації фасилітативної взаємодії

Анотація

Мета дослідження – показати особливості набуття майбутніми фахівцями soft skills в умовах організації фасилітативної взаємодії.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. Ми вважаємо, що у фасилітативній парадигмі в системі сучасної вищої освіти базовими є такі soft skills: синергія співробітництва, взаємозалежність, автономія. Кожне із soft skills експлікується на 4-5 рівнях. Наприклад, синергія співробітництва відображується на першому рівні як готовність до роботи (співробітництву) з іншими членами мікрогрупи в розв’язанні чітко узгоджених задач; на другому рівні – як здатність задовольнити освітні потреби групи, окремих її членів; на третьому рівні – це оцінка внеску кожного в освітній продукт фасилітативної взаємодії; на четвертому рівні – це готовність поступатися індивідуальною метою на користь більш глобальної мети.

Продемонстровано, що soft skill «взаємозалежність» моделюється завдяки існуванню таких рівнів: першому – розуміння того, яким чином усі члени суспільства перебувають у взаємодії, іноді як автономні, суверенні особистості, іноді – як такі, що співпрацюють у межах мікрогруп; другому – взаємна повага, що виникає з огляду на почуття власної гідності та розуміння потреби інших (з урахуванням мети фасилітативної взаємодії); третьому – визнання прав і переваг інших під час здійснення фасилітативної взаємодії; четвертому – взаємонавчання, засноване на визнанні цінностей інших осіб; п’ятому – взаємозалежність і співробітництво, які розширюють перспективи в пізнавальному процесі, розвивають самооцінку і розуміння важливості фасилітативної взаємодії.

Висновки. Доведено, що soft skill «автономія» актуалізується завдяки існуванню таких рівнів: першому – готовність взяти на себе відповідальність щодо задоволення пізнавальних потреб; другому – розуміння рівня домагань і власної самооцінки, усвідомлення почуття власної гідності; третьому – зміна рішень на основі змін обставин, відповідних ситуаціям фасилітативної взаємодії; четвертому – навчання як формальним освітнім навикам, так і його творчим формам; п’ятому – широкий погляд на майбутнє: визначити головний напрямок здійснення фасилітативної взаємодії, а не досягти певної окремої мети; розв’язання нагальних завдань і певних завдань на довготривалу перспективу.