Гнів як маркер емоційної дезадаптації цивільного населення в умовах війни: емпіричне дослідження

Анотація

Метою даної статті є дослідження зв’язку між рівнем психологічної напруженості та частотою прояву гніву як домінуючої емоції у цивільного населення, а також обґрунтування цих показників як надійних маркерів емоційної дезадаптації. У дослідженні увага зосереджуєтьчя на виявленні кореляції між суб’єктивно сприйнятою психологічною напругою та частотою проявів гніву для визначення меж «вікна толерантності» та виснаження психологічної стійкості.

Методи дослідження. Емпіричне дослідження було проведено у 2025 році за участю репрезентативної вибірки з 500 цивільних осіб в Україні (88,6% жінок; 62,2% віком 36–60 років). Опитування проводилося онлайн за допомогою спеціально розробленої анкети, адаптованої для оперативного знімка емоційного стану в умовах хронічного стресу. Зокрема, окрім демографічних даних, анкета містила 20 запитань. У цій статті ми аналізуємо відповіді на такі запитання: Як би ви оцінили рівень вашої психологічної напруги протягом останніх двох тижнів? Як часто впродовж останніх двох тижнів ви відчували гнів як домінуючу емоцію?

Результати дослідження. Результати дослідження виявляють значну позитивну кореляцію між внутрішньою напругою та частотою прояву гніву. У той час як 26,6% респондентів повідомили про високий рівень психологічної напруги («часто» або «дуже часто»), 12,2% демонстрували часті вибухи гніву, що сигналізує про порушення вікна толерантності. Було визначено трирівневу типологію: адаптивний тип (помірна напруга/рідкісний гнів), тип латентної напруги (висока напруга/ пригнічений гнів) та дезадаптивний тип (висока напруга/частий гнів). Результати показують, що для когорти середнього віку (36–60 років) накопичення соціальної відповідальності служить каталітичним фактором емоційної декомпенсації.

Висновки. Дослідження підтверджує, що частота прояву гніву є автономним та надійним діагностичним маркером емоційної дезадаптації під час війни. Перехід від латентної напруги до частих вибухових реакцій свідчить про виснаження адаптивних ресурсів особистості. Ці висновки забезпечують наукову основу для розробки цілеспрямованих психологічних втручань, спрямованих на розширення вікна толерантності та запобігання хронізації дезадаптивних афективних станів у цивільних осіб, які переживають тривалий стрес, викликаний військовими діями.